Поняття свобода преси, визначення, зміст, структура - Журналістика - Скачать бесплатно

Свобода преси найчастіше визначається як право поширювати ідеї, думки, інформацію через друковане слово без обмежень з боку влади; право, що гарантує захист і "лежить в основі усіх інших політичних свобод" та прав людини. Свобода преси є не просто гарантом, а "головним гарантом конституційності демократичного ладу".

Основна мета свободи преси — це створення передумов для формування освіченого й поінформованого електорату, здатного самостійно оцінювати стан громадських справ. Свобода преси означає, що мас-медіа можуть зайняти будь-яку позицію щодо влади — лояльну чи непримиренну, бути її рупором чи контролювати дії влади, критикувати її політику, вади та зловживання. Свобода преси — це, по суті, і є свобода ставлення громадян до влади, свобода робити надбанням гласності всі владні дії, свобода їх критики або підтримки.

У такому розумінні свобода преси є однією із форм безпосередньої участі громадян у політиці, а поняття "займатися політикою" Іван Франко, наприклад, розумів саме як "свобідний обсуд ділань і розпоряджень уряду, свобідну критику державного устрою та публічного життя". Свобода означає для індивіда можливість свідомо робити свій вибір, а свідомий вибір можна зробити тільки тоді, коли йому передує достатній обсяг різноманітної оперативної й об'єктивної інформації.

Свобода преси та шляхи її досягнення — це давня, якщо не сказати, вічна тема, яка активно обговорюється у багатьох країнах світу. Питання про свободу преси є найбільш фундаментальним у будь-якій системі ЗМІ: "Свобода — це політичний кисень преси, без якого вона не може нормально існувати й належно виконувати свою громадську функцію. Щоправда, у теорії журналістики проблема повної свободи преси ще й досі є одним з найбільш дискусійних питань. Проте більшість авторів висловлюються за повну свободу преси, переконливо стверджуючи, що цензурні обмеження є більш небезпечні, ніж найбільша воля вислову."

Свобода преси як одна з політичних свобод здійснюється в площині громадянин — держава через інститут вільних ЗМІ і насамперед включає в себе: 1) свободу доступу до інформації; 2) свободу поширення інформації; 3) "свободу дотримування своєї опінії, не зазнаючи зовнішнього втручання". Федеральний суддя Ірвінг Кауфман (США) констатував, що свобода преси залежить від захисту трьох аспектів комунікаційного процесу: 1) збору інформації; 2) обробки інформації; 3) поширення інформації.

Питання про структуру свободи преси є надзвичайно важливим, бо, за словами видатного філософа Олексія Лосєва, структура — це найголовніше, адже без структури немає ніякої роздільності. А якщо в предметі немає ніякої роздільності, то це означає тільки те, що ми не можемо приписати йому ніяких властивостей, бо кожна властивість предмета вже вносить у нього якусь роздільність. Називаючи свободу синонімом незалежності та аналізуючи структуру поняття "свобода преси", один із теоретиків вітчизняної преси В. Владимиров виділяє такі основні компоненти цієї свободи: 1) економічна самостійність ЗМІ; 2) правовий захист свободи журналістської діяльності; 3) політична незаангажованість редакцій, їх орієнтація на загальнолюдські цінності; 4) творча свобода журналістів.

Структуруючи поняття "свобода преси", дослідники журналістики зазначають, що воно включає такі основні положення (питання): 1) ЗМІ та юридичні рамочні умови їх існування; 2) ЗМІ та економічні рамочні умови їх існування; 3) ЗМІ та становище журналіста; 4) відносини між ЗМІ та політикою, напруженість цих відносин; 5) ЗМІ та підготовка і підвищення кваліфікації журналістів.

Доктор історичних наук Спартак Бєглов стверджує, що, наприклад, у Великобританії існує реальний вимір свободи преси, незважаючи на те, що у цій країні немає ні конституції, де була б зафіксована свобода преси, ні законів про пресу, а судова влада функціонує на засадах наявності прецедентів (аналогій у минулому). Але там уже протягом кількох десятиліть, точніше, “з п'ятдесятих років існує Кодекс журналістської практики. В основі цього Кодексу не заборонені заходи, а принципи високої відповідальності журналіста перед суспільством і читачами.”

Аналізуючи британський досвід С. Бєглов дійшов таких висновків:

"1) Теоретично свобода преси утвердилась у Великобританії як норма, що є невід'ємною частиною всіх інших прав і свобод людини.

2) Юридично — це свобода в межах загального законодавства та окремих обмежень щодо преси для запобігання зловживанням цією свободою на шкоду суспільству чи окремим людям.

3) У матеріальному плані переважну можливість у використанні цієї свободи мають великі підприємства газетної індустрії та утворені ними монополістичні об'єднання.”

Під час семінару "Перешкоди свободи слова в Україні та шляхи їх подолання", який відбувся у Київі в 1996 році, зазначалося, що взагалі є дві свободи слова: 1) свобода слова як абсолютна цiннiсть; 2) свобода слова як полiтичний аргумент, а під час парламентських слухань з проблем свободи слова у 1997 році екс — спікер Верховної Ради України О. Мороз виділив два аспекти свободи слова: 1) свобода слова як правова категорія; 2) свобода слова як моральна категорія.

Загалом проблема свободи преси має, принаймні, вісім аспектів: 1) правовий (юридичний); 2) економічний; 3) історичний; 4) філософський; 5) політичний; 6) моральний; 7) психологічний; 8) технічний. Проте стверджувати однозначно, який з них є найважливішим досить важко. Тому їх розташування у цьому списку досить умовне.