Наступний Президент України - Журналістика - Скачать бесплатно
... Говори його мовою. Будь таким, як він, увесь час. Людиною без ілюзій (від них ніякої користі!) і без надій (кому вони потрібні?), людиною, яка володіє непорушною звичкою досягати успіху. Людиною, яка може сказати "сьогодні гарна погода" таким тоном, що всі навкруги підстрибують по стойці "струнко" і відповідають: "Так точно, сер!"...
Теодор Старджон, "Скальпель Оками"
Класик від журналістики охарактеризував свою професію, як "історію одного дня". Вельми слушно і напрочуд влучно. Один день плюс один день плюс ще один... І це вже не одного дня історія, а явища чи їх низки, подій та їх наслідків. З великої відстані це нагадує шахову дошку, над якою журналіст спостерігає за пересуванням офіцерів і пішаків, нерідко докладає зусиль, щоб власноруч змінити розстановку сил на дошці або ж кидається в гру, переймаючись роллю "розіграної пішки", аби животом своїм захистити не завжди гідного такої самопожертви короля...
Журналіст-гросмейстер якісно виділяється на тлі інших представників свого "цеху" лише тоді, коли він здатний будувати більш-менш реальні прогнози стосовно певною мірою віддалених подій, що матимуть місце в шаховому королівстві на п'ять, шість, вісім ходів уперед. Звичайно, кожен гравець має власні техніки побудови таких прогнозів. Наприклад, наявність "своїх" людей у ключових державних інститутах, або ж звичка прослуховування "забугорних голосів", що уславлені потужною аналітикою, або ж проведення власних незалежних розслідувань, або ж просто хист влучати пальцем у небо. Технік таких існує безліч, як і безліч виграшних комбінацій на шаховій дошці.
Цікавою в цьому ключі видається математична методика побудови графіків. Спершу ставиться в системі координат точка, яка позначає певну величину. Коли ми одержуємо інші значення, то ставимо другу точку, потім третю. Оперуючи трьома точками і з'єднавши їх між собою лінією, ми можемо побудувати відрізок кривої. Звичайно, краще, коли точок більше, але й трьох уже достатньо. Побудована нами крива має певні характеристики, і ми можемо подовжити її дещо далі, передбачаючи, що наступні дані підтвердять правильність нашого прогнозу. Такий метод дістав назву екстраполяції.
Як це застосувати в журналістиці? Наприклад, беремо ту чи іншу політичну фігуру і будуємо стосовно неї дві осі координат — х та у. Вісь х буде відображати якісні зміни в кар'єрі політика, вісь у — час. Крива, яку ми одержимо, характеризуватиме зростання його авторитету на ниві вітчизняного державотворення в часі, тобто зростання його впливу. Потім криву ми зможемо на підставі відомих точок подовжити, застосувавши метод екстраполяції, і таким чином побудувати прогноз подальшого кар'єрного зростання, а відтак і впливу даної політичної фігури в "шахових" баталіях.
Теорія без практики, як відомо, є дитям мертвонародженим, тому спробуємо математичний метод застосувати.
Юрій Федорович Кравченко — міністр внутрішніх справ України. У свої сорок дев'ять він захоплює не лише ідеальною спортивною статурою колишнього майстра спорту з плавання та непересічного прихильника бодібілдінга, а й незвичайною, можна сказати, карколомною кар'єрою. Якщо в 1974 році (у двадцять три роки) він тільки вступив на службу в органи внутрішніх справ інспектором на терені рідної Кіровоградщини, то в 1989 році (у тридцять вісім) він уже був на генеральській посаді начальника Управління внутрішніх справ Кіровоградської області. У 1992 році він переїздить до Києва в крісло заступника міністра внутрішніх справ, потім протягом року очолює ні мало ні багато Державний митний комітет, звідки повертається до "міліцейного лона" вже міністром (1995 року у віці сорока чотирьох років). Орденоносець, кандидат юридичних наук, заслужений юрист, почесний академік, член рад різних громадських структур...
Зигзаги примхливої долі переказати правдиво цілком і повністю неможливо ні у власних мемуарах, ні у спогадах сучасників-колег, а в статті стороннього спостерігача і поготів. Однак детальний життєопис для застосування математичного методу екстраполяції, по суті, і не потрібний. Нехай вдала кар'єра Ю. Ф. Кравченка буде першою точкою на площині, від якої ми абстрагуватимемося і побудуємо ламану прогнозу, якщо, звичайно, одержимо бодай ще кілька таких самих точок.
Точка друга. Наприкінці 1999 року президент Росії Борис Єльцин зрікся "престолу": мовляв, зробив, що міг, хто зможе, нехай зробить більше. Цим "хто" став виконуючий обов'язки Президента РФ Володимир Володимирович Путін — колишній співробітник Федеральної служби безпеки, представник "тіньового цеху" держави на прізвисько "Моль". Росія, розіп'ята по євразійському материку війнами, тероризмом, нестатками, економічними негараздами та політичними інтригами, давно потребувала нового правителя — молодого і сильного. Потребувала сильного, а одержала "силового". Всіма руками "за" Путіна виступив і легатимізував його президентство простий народ, армія, міліція, "проти" — представники наддемократичних інститутів держави ("незалежна" преса зокрема).
Але це було потім. А спершу, наприкінці січня 2000 року, виконуючий обов'язки президента РФ В. В. Путін провів робочу зустріч з міністрами внутрішніх справ України і Росії. На цій зустрічі головні міліціонери України і Росії доповіли в.о. президента РФ про спільну діяльність "силовиків" двох держав у царині боротьби з організованою злочинністю, а також про зусилля, спрямовані на розширення співробітництва між двома очолюваними ними відомствами. В. Путін двадцять хвилин особисто спілкувався з Ю. Кравченком, протягом яких вони дійшли висновку посилити регіональні зв'язки. Як результат — дві фотографії в шпігелі газети "Факты", на яких наш міліційний міністр і майбутній президент Росії з посмішками однакової інтенсивності.
Отже, високий рейтинг українського міністра внутрішніх справ на політичному ринзі принаймні держав — учасниць СНД — річ доведена і незаперечна.
Точка третя. Це велика аналітична стаття в газеті "Московский комсомолец" в Украине" від 30 березня — 6 квітня 2000 року під майже запозиченою в літературного класика назвою "Список Кравченка". У ній ідеться про те, що найбільш вірогідним претендентом на посаду прем'єр-міністра є не хто інший, як Юрій Федорович (це пророцтво з різноманітними переспівами саме навесні 2000 року неодноразово обсмоктувалося вітчизняними ЗМІ, доки не було офіційно спростованим). Стаття побудована на цікавому фактажі: міліційний міністр виступав перед народними обранцями вищого ешелону і доповів їм, що має відомості (список із 123 осіб), за якими розбереться з деякими депутатами, котрі підозрюються в порушенні закону. Автор газетного матеріалу Євген Магда підсумовує свої роздуми з цього приводу таким висловлюванням: "В цьому процесі грамотний PR буде необхідним фактором успіху. Міліцейський міністр не може не розуміти, що за кадровим потенціалом СБУ переплюнути йому не вдасться, а взяти пальму першості можна лише старанням. Тому виступ Юрія Федоровича міг стати визначенням не лише своєї сили, а й вивіренням напрямку головного удару".
Про удар — це вже з нотками відвертого переляку. Такі самі нотки, чи ба навіть крещендо-акорди звучали у виступах російських колег-журналістів після того, як В. Путін переміг на виборах і мав ось-ось інавгуруватися. Минулося, переляк сам собою вилився, життя, як годиться, налагодилося...
Нарешті, точка четверта. Її "поставила" газета "Факты" вустами журналістки Ірини Десятникової після виступу Юрія Кравченка на черговому засіданні Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України. Цитую: "Юрій Кравченко, відрапортувавши про незмінне зниження злочинності та підвищення розкриття все ж таки здійснюваних злочинів, простягнувся думкою до аналізу економічної ситуації в країні і особливо становища з аграрною реформою, явно демонструючи, що міліцейський мундир йому затісний (це сукупно з доповіддю Михайла Корнієнка, другого "від відомства", наштовхує на думку про можливі кадрові зміни)".
Власне кажучи, вказаних точок, що їх з'єднає ламана, для застосування математичного методу екстраполяції аж забагато. Тому саме час згадати англійського філософа-схоласта і логіка — Вільяма Окама, який у XIV сторіччі, мирно прогулюючися вулицями рідного міста, винайшов хитрий принцип. Окама переконував, що всі складні та багатоступеневі явища необхідно зводити до найпростіших причин, відсікаючи все закручене та багатоваріантне (тому принцип цей назвали "бритвою оками"). Найпростіші причини, на думку філософа, і є єдино істинними. І саме ці єдино істинні причини здатні привести до єдино істинних наслідків...
Пам'ятаєте, як за життя незабутнього СРСР усі ми о дев'ятій вечора збиралися коло переважно чорно-білих телевізорів і колективно дивилися інформаційну програму "Время". Коли передавали прогноз погоди для Москви — морози, приміром, чи сніг — то всі ми готувалися, що через чотири-п'ять днів це ж саме чекає і на нас. Потім Союзу не стало, і ми так само, затамувавши подих, слухали про курс рубля відносно долара, вже наперед знаючи, що всі оті "рублеві обвали" обвалять через два-три дні нашу багатостраждальну гривню. А з часом ми почули про добровільну відставку російського президента і призначення "силового" виконуючого обов'язки, який, маючи вдосталь часу на підвищення свого рейтингу до виборів і цілий набір інструментарію у вигляді ЗМІ різного спрямування, котрі volen-nevolen на нього працювали, — легко переміг конкурентів... Ні, звичайно, на відміну від метеорології та економіки, політика кожної суверенної держави — справа суто індивідуальна, вона підпорядковується тільки надто загальним, глобальним тенденціям, які проявляються вельми яскраво в таких спільних просторових одиницях, як, наприклад, СНД. До того ж можна навести безліч прикладів, коли російські політичні сценарії були просто не "по зубах" недолугим і неталановитим вітчизняним режисерам-постановникам... Та, власне, екстраполяція — річ така, яка нікого ні до чого не зобов'язує, і відсоток її вірогідності точно вираховувався хіба що ... у науковій фантастиці.
До речі, про фантастику. Американський письменник Теодор Старджон згадав середньовічного філософа і на підставі його теорії написав оповідання "Скальпель Окама". Суть його в тому, що два брати-лікарі змайстрували дуже якісний макет тіла інопланетної істоти. Цю ляльку вони видали за померлого мільйонера-магната нафто-газо-хімічної імперії і показали свій витвір наступнику небіжчика. Звичайно ж, наступник був шокований, особливо тоді, коли брати-лікарі, перейнявшись ідеєю врятування екології на Землі, логічно довели: мовляв, дивись, як ця істота загадила нашу планету шкідливими викидами — це тому, що для дихання їй потрібний був не кисень. а вуглець. Наляканий наступник мільйонера-інопланетянина слізно пообіцяв біля "тіла" покійного врятувати Землю від нашестя поганців з Космосу шляхом поліпшення екології на користь людства...
Винахідливі брати реготали, обговорюючи за пивом свою витівку. І раптом згадали про принцип Окама і, приголомшені, замовкли. Їхня "хитромудра" афера була напрочуд простою, а тому, за Окамом, зводила все до однієї-єдиної причини. А отже... Раптом брати виявилися праві?..
Звичайно, екстраполяція — лише один із безлічі методів. Зазирання в майбутнє — це вже є фантастикою само по собі. Але сірі життєві будні спонукають нас до чогось незвичайного і яскравого на кшталт таких прогнозів. Тим більше, що всі ми давно чекаємо настання третього тисячоліття, в якому на нас чекає третій український Президент. Наукові фантасти стверджують, що майбутнє — це справа вже доконана, тобто воно ВЖЕ здійснилося, і нам лишається до нього просто якось дочвалати. Якщо це так, то тоді третій Президент на нас, справді, уже чекає давно.
|
