Ціноутворення на продукцію сільського господарства в Україні - Економічні теми - Скачать бесплатно
Головна причина, що обумовила кризовий стан в АПК України, — це тривала відсутність еквівалентності обміну між продукцією сільського господарства та товарами і послугами що надаються йому. Вона зумовила величезну заборгованість сільськогосподарських товаровиробників, хронічну збитковість сільськогосподарського виробництва, економічну базу бартеризації, ускладнення кредитної системи та товарно-грошових відносин.
Аналогічна кризова ситуація в АПК була в США в тридцяті роки нинішнього століття. У зв’язку з цим у 1933 р. в США був введений закон про регулювання сільського господарства, яким концепція паритету цін і доходів була визначена як наріжний камінь сільськогосподарської політики. Концепція паритету була представлена в реальному та номінальному виразі. Сутність реального паритету вдало висловив колишній президент США Дж. Рузвельт: "Якщо в 1912 р. фермер міг відвезти в місто бушель зерна, продати його і купити собі сорочку, то і сьогодні він повинен бути в змозі відвезти в місто бушель зерна і купити сорочку". Тобто президент країни проголосив, що реальний паритет в тридцяті роки повинен бути таким, як у 1912 р., який на той час вважався найкращим роком в сільському господарстві країни.
Наші розрахунки показують, що за реалізовану продукцію в 1998 р. проти 1990 р. український сільськогосподарський товаровиробник, користуючись порівнянням Дж. Рузвельта, може купити лише рукави від сорочки. Наприклад, щоб купити комбайн "ДОН-І5ОО" у 1998 р. (дев’ять місяців) проти 1990 р. потрібно продати: пшениці ІІІ класу — в 14,7 рази, молока — в 16,2, великої рогатої худоби — в 21,2, свиней — в — 13,4 рази більше; за 1 т бензину А-7б відповідно: пшениці ІІІ класу — в 4,6 рази, молока — в 4,4, великої рогатої худоби — в 6,3, свиней — в 4 рази більше; за 1 т аміачної селітри відповідно: пшениці ІІІ класу — в 7,6 рази, молока — в 8,7, великої рогатої худоби — в 11,2, свиней — в 7,1 рази більше.
Під номінальним паритетом розуміють співвідношення індексів зміни цін на сільськогосподарську продукцію до індексів зміни цін на продукцію, що споживається сільським господарством. Отже, виходячи із сутності реального паритету, номінальний паритет передбачав у вказаних співвідношеннях одиницю.
Аналіз показав, що у США в 1988 р. порівняно з 1912 р. ціни на сільськогосподарську продукцію зросли в 6 разів, а ціни на товари і послуги, що надавались йому, — майже в 12 разів. Тобто номінальний показник паритету в США становив 0,54.
В Україні в листопаді 1998 р. до 1990 р. індекс цін на сільськогосподарську продукцію склав 0,72, а на засоби виробництва і послуги, що надавалися сільському господарству — 3,52. Тобто у нас номінальний показник паритету становив лише 0,20.
Противники об’єктивної необхідності дотримання номінального паритету в АПК України посилаються на те, що навіть в США з 70-х років він був порушений. При цьому не береться до уваги саме головне, що в США у сільське господарство за роки дотримання номінального паритету був закладений такий виробничий потенціал, який забезпечив темпи росту продуктивності праці у два рази більші, ніж в інших галузях народного господарства. Це і компенсувало американським фермерам недостаючий до одиниці номінальний показник паритету.
Для українського сільськогосподарського товаровиробника, як зазначалося, показник номінального паритету в 1990-1998 рр. становив 0,20 при надзвичайно великих темпах зниження продуктивності праці. Останнє зумовлено тим, що капіталовкладення у виробничу сферу сільського господарства в 1997 р. проти 1990 р. скоротилося в 14,7 рази. У зв’язку з цим жива праця почала витісняти уречевлену. Так, у багатьох господарствах цукрові буряки через дорожнечу технічних засобів збирали вручну.
Отже, проводити аналогію в недотриманні номінального паритету у США і в нашій країні абсолютно невірно. Це зумовлено і тим, що сільськогосподарські підприємства країни з розвинутою ринковою економікою вузькоспеціалізовані, а наші — багатогалузеві і значна частина матеріальних ресурсів (насіння, корми тощо) виробляється безпосередньо у господарствах і здорожчення їх через екоефект не враховується при традиційному дотриманні паритету цін. Без усунення надвеликого диспаритету у вітчизняному АПК неможливі нормальні товарно-грошові відносини, адекватні ринковим умовам які б сприяли ефективному функціонуванню товаровиробників будь-яких форм господарювання.
Цінова політика повинна здійснюватися на основі вільного ціноутворення у поєднанні з державним регулюванням та посиленням антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії і послуги, що надаються товаровиробникам за умов запровадження єдиної методології ціноутворення на основі концепції ціни виробництва.
Основним механізмом системи державного цінового регулювання повинна стати участь товаровиробників у державних цільових і регіональних програмах.
Удосконалення цінової політики повинно спрямовуватися:
на першому етапі— на створення, як мінімум, умов простого відтворення виробництва продукції в основних галузях сільського господарства на основі запровадження цін підтримки (заставних цін) на квотовану в межах продовольчої безпеки країни сільськогосподарську продукцію;
на другому етапі — на стабілізацію і створення економічних передумов для розширеного відтворення на основі дотримання цінового паритету шляхом вільного ціноутворення та, при необхідності, введення еквівалентних цін (цін розширеного відтворення).
Державними програмами щорічно визначатимуться види та обсяги (квоти) продукції, рівні цін підтримки та еквівалентних цін. Визначені обсяги необхідної продукції розподілятимуться між товаровиробниками шляхом квотування на конкурсній основі. Решта продукції реалізовуватиметься за ринковими цінами.
Ціни підтримки визначаються на основі нормативної галузевої собівартості та мінімального прибутку.
Для забезпечення цінового паритету запроваджуватимуться еквівалентні ціни, що формуватимуться на основі галузевих нормативних витрат і середньої норми прибутку (в галузях, які обслуговують агропромисловий комплекс) на авансований у виробництво капітал. 3 цією метою створюватиметься фонд державної підтримки цін і доходів в агропромисловому комплексі та передбачаються відповідні кошти в державному і місцевих бюджетах для регулювання цін підтримки та еквівалентних цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників.
При наявності протягом року значних темпів інфляції необхідно здійснювати щомісячну індексацію цін підтримки та еквівалентних цін на рівень інфляційного зростання сукупних витрат виробництва.
Регулятивну функцію забезпечення ринкової рівноваги попиту і пропозиції, а також стабілізації продовольчих фондів та споживчих цін повинна виконувати товарно-кредитна корпорація (ТКК) із необхідними запасами сільськогосподарської продукції, продовольчих товарів і коштів.
Для дотримання еквівалентності міжгалузевих відносин між сільським господарством і переробними галузями АПК слід розширити мережу узгоджувальних комісій по цінах і доходах у сировинних зонах інтегрованих формувань. До складу узгоджувальних комісій по цінах і доходах включити представників від виробників сировини, переробних підприємств та торговельних організацій, професійних спілок, організацій по захисту прав споживачів та незалежних експертів.
Кожний сільськогосподарський товаровиробник, виходячи з ціни реалізації продукції, має визначити для себе поріг продуктивності беззбиткового виробництва. За розрахунками, у сучасних умовах в середньому в Україні беззбиткове виробництво молока в сільськогосподарських підприємствах можна мати при надоях близько 7 тис. кг, великої рогатої худоби — при середньодобових приростах понад 1 кг, свиней — при приростах 450-500 г.
Нині в АПК країни існує надзвичайно важлива проблема інфраструктури ринку. У нас повністю зруйнована так звана адміністративно-командна система реалізації продукції (яка передбачала визначення рівня закупівельних цін, обсягів реалізації продукції через систему договорів контрактації, доставку продукції на заготівельні пункти, авансування тощо) без своєчасної заміни її бажаною ринковою системою.
Ціни на сільськогосподарську продукцію в даний час переважно визначаються, як це передбачено ринковими умовами, згідно з попитом і пропозиціями. Загальновизнано, що індикатором цін має стати біржова торгівля. В Україні у 1998 р. зареєстровано 223 біржі, що більше ніж у Європі та США. Проте обсяги біржової торгівлі у 1997 р. в загальних обсягах реалізації відповідної продукції сільськогосподарськими товаровиробниками України становили по зерну лише 1,3 %, соняшнику — 3,1 %, цукру — 5,6 %. За цих умов вітчизняні біржі не є індикатором цін на сільськогосподарську продукцію. У багатьох випадках вони нижче рівня цін позабіржової торгівлі. Ці незначні обсяги реалізації продукції на умовах спот та форвард не репре-зентативні генеральній сукупності товарів.
Потрібно чітко визначитися, що індикатором цін є біржова торгівля на умовах ф’ючерсу, якого у нас на аграрному ринку ще немає. За умов ф’ючерсу кількість продукції за контрактами (торгівля здійснюється не реальним товаром) продається і купується в десятки, сотні разів більше, ніж виробляється в країні конкретного виду товару. Крім того, ф’ючерс передбачає часткове перенесення ризику з товаровиробника на покупця шляхом залучення спекулятивного капіталу та здійснення процесу хеджування.
У процесі створення нової ринкової інфраструктури необхідно організовувати торгові доми, продовольчі оптові ринки; розробити вітчизняні стандарти, гармонізовані із світовими, налагодити систему сертифікації продукції; аналітико-інформаційне забезпечення суб’єктів ринку (організація служби цінового моніторингу, забезпечення прогнозно-аналітичною інформацією). Відділення ціноутворення та інфраструктури ринку тривалий час два рази на рік розробляє прогнози по 13 ринках агропродукції.
Відділенням ціноутворення та інфраструктури ринку Інституту аграрної економіки УААН розроблені методичні підходи на основі концепції ціни виробництва та щоквартально розраховуються на нормативній базі конкретні рівні заставних і еквівалентних цін.
Проте в існуючих умовах досягти бажаних позитивних зрушень в АПК країни можна лише завдяки системі економічних важелів: реструктуризації заборгованості, обумовленої диспаритетом цін, елементарної еквівалентності цін, життєздатної кредитної та податкової системи і в завершення введення положень про банкрутство господарств. Крім того, треба вирішити проблему внутрішнього споживчого ринку через підвищення катастрофічно низької купівельної спроможності населення.
Без введення такої системи економічних важелів сільськогосподарське виробництво буде наближатися до натурального виробництва, що поставить під загрозу харчування міського населення країни.
Список літератури
О.М. Шпичак. Ціноутворення та інфраструктура формування ринкових відносин в АПК. // Економіка АПК №1. – 1999р., с. 44-47.
А.В. Фурса. Ціноутворення на цукросировину в умовах формування ринкових відносин. //Економіка АПК №7. – 2000р., с. 87-89.
|
