Критичне значення обсягу продажів дорівнює

-50000 + Q(10-7)·3,791 Q = 4396 одиниць.

Якщо порівнюються два проекти, то проект з більш чутливою NPV розглядається як ризикованіший, оскільки малі зміни вхідної змінної спричиняють великий розкид значень NPV довкола очікуваного, тобто більшу невизначеність, а отже, і більший ризик.

Аналіз чутливості досить простий у практичному застосуванні, однак має істотні недоліки. Наприклад, NPV інвестиційних проектів по розробці вугільних родовищ практично завжди чутлива до змін змінних витрат та ціни продажів. Однак, якщо фірмою укладено контракт на постановку фіксованого обсягу вугілля за ціною, яка враховує інфляцію, даний проект може бути цілком безпечним незважаючи на високу чутливість NPV.

Це говорить про те, що власний ризик проекту залежить не тіотки від чутливості NPV до зміни значень вхідних змінних, а й від інтервалу ймовірних значень цих змінних, який визначається їх імовірнісним розподілом.

Аналіз чутливості розглядає зміну окремих змінних проекту, виявляючи величину їх критичних значень. В аналізі чутливості розглядається окремий вплив кожної змінної на результуючу величину. Втім, на практиці всі змінні впливають на результати проекту одночасно, погіршуючи або поліпшуючи результуючу величину чистої поточної вартості проекту. Тому наступним кроком при аналізі ризиків є аналіз сценаріїв, який на основі прогнозу ймовірності настання базового, песимістичного чи оптимістичного сценаріїв покаже можливість реалізації даного проекту.

РОЗДІЛ 5

Аудиторський ризик

Проведення аудиту завжди супроводжується певним ризиком. Немає практичного способу звести аудиторський ризик до нуля. Аудитор завжди намагається, щоб ризик неправильної думки був не­значним. Тому він повинен спланувати аудит так, щоб ризик непра­вильного вирішення був достатньо малим. Для цього аудиторові не­обхідно досягти такої обізнаності (компетентності) про системи обліку і внутрішнього контролю, яка дала б йому змогу правильно сплану­вати аудит і розробити ефективний підхід до його проведення. Крім того, аудиторові слід використовувати професійні знання для оціню­вання ризику аудиту і підготовки аудиторських процедур, необхід­них для зменшення ризику до сприятливого рівня.

У фінансовому словнику подано досить оригінальне визначення ризику: "Ризик економічний — ймовірність того чи іншого резуль­тату (отримання прибутку чи зазнавання втрат) від реалізації пев­ного господарського проекту чи здійснення певної дії. Кількісна величина ризику може виражатися в абсолютних та відносних по­казниках. В абсолютному вираженні ризик являє собою величину можливих втрат від здійснення певної операції. Відносний показ­ник ризику обчислюють шляхом віднесення абсолютної величини ризику до якогось певного показника, що характеризує господарську діяльність.

Аудиторський ризик являє собою ризик того, що аудитор може позитивно оцінити баланс та інші форми фінансової звітності тоді, коли вони приховують у собі істотно непевну інформацію, яка не відповідає реальності.

У зарубіжній і вітчизняній економічній літературі поняттю ризику, його видам дається різне тлумачення. У Національних нормативах № 12 "Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов'язаного з ефективністю її функціонування" та № 32 "Оцінки вла­стивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю, їх вплив на незалежні процедури аудиторської перевірки" сутність і ви­значення різних видів ризику також мають розпливчастий характер.

Оцінку аудиторського ризику подано в більш як шести міжнарод­них нормативах аудиту. Оскільки Національні нормативи аудиту України затверджені рішенням АПУ № 73 від 18.12.98 і проходять адаптацію на теренах України, аудиторські фірми й аудитори-під-приємці зобов'язані їх дотримуватися. Тому в цьому посібнику йти­меться про види аудиторського ризику, представлені в Національних нормативах аудиту України.

Метою нормативу № 12 є встановлення порядку отримання ауди­тором знань про систему бухгалтерського фінансового обліку і внут­рішнього контролю, ризик аудиту (загальний ризик) і його складові: властивий ризик, ризик невідповідності внутрішнього контролю і ризик невиявлення помилок.

Детальніше про взаємозв'язок властивого (притаманного) ризику та ризику відповідності внутрішнього контролю розповідається в нормативі № 32 "Оцінки властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю, їх вплив на незалежні процедури аудитор­ської перевірки".

Незалежні процедури перевірки — аудиторські процедури, що використовуються аудитором для визначення того, чи були фінансо­во-господарські операції клієнта належним чином санкціоновані, правильно оформлені й відображені в облікових реєстрах.

Ризик аудиту або загальний ризик

Ризик аудиту або загальний ризик — це ризик того, що аудитор може висловити неадекватну думку в тих випадках, коли в докумен­тах фінансової звітності існують суттєві перекручення, інакше ка­жучи, за неправильно підготовленою звітністю буде представлено аудиторський висновок без зауважень.

Ризик аудиту має три складових:

• властивий ризик;

•ризик, пов'язаний із невідповідністю функціонування внутріш­нього контролю;

• ризик невиявлення помилок та перекручень.

Властивий ризик є показником вразливості залишку за певним бухгалтерським рахунком або певною категорією операцій сто­совно перекручень, які можуть бути суттєвими, або вразливість цих залишків щодо перекручень у загальній сукупності з перекручен­нями за іншими рахунками чи операціями, з припущенням, що за­ходи внутрішнього контролю підприємства на них не поширюва­лися.

При визначенні стратегії проведення аудиту аудитору слід вивчити властивий ризик на рівні фінансової звітності підприємства. При детальнішому плануванні цю оцінку необхідно пов'язувати з залиш­ками на рахунках і класом операцій.

Аудитор може зробити припущення, що існує значний розмір вла­стивого ризику на рівні залишку за рахунком і класом операцій. Незважаючи на це, визначаючи загальну аудиторську стратегію, йому необхідно отримати від клієнта роз'яснення щодо фактів існування ризику на рівні окремих позицій фінансової звітності.

Для того, щоб зробити оцінку властивого ризику, аудитору слід використати свої професійні знання з метою врахування й оцінки численних факторів потенційних ризиків.

Приклади факторів потенційних ризиків на рівні фінансової звіт­ності такі:

• рівень цілісності управління;

• досвід, знання і зміни в управлінському апараті за певний пері­од: малий досвід управлінського персоналу може вплинути на якість підготовки фінансової звітності підприємства; тиск на керівництво підприємства, наприклад, обставини, які можуть наштовхнути керів­ництво на перекручення фінансової звітності (це відбувається тоді, коли підприємство здійснює діяльність у галузі, в якій існує досвід великої кількості підприємницьких невдач, або підприємство має дефіцит власного капіталу, що не дає йому змоги продовжувати опе­рації);

• діяльність підприємства, наприклад, його товари і послуги, струк­тура капіталу, споріднені сторони, виробництво і розміщення, розподіл і компенсаційні методи;

• фактори, що впливають на галузь, у якій здійснює діяльність підприємство, наприклад, економічні умови і умови конкуренції, зміни в технології виробництва та послуг, загальній обліковій практиці, а також у фінансових тенденціях і показниках;

• бухгалтерські рахунки, які дають уявлення про фінансовий стан підприємства, і які, поза сумнівом, вимагають виправлення, наприк­лад, рахунок фінансових результатів, за яким треба було зробити ко­ригування у попередньому періоді;

• складні основні операції, що можуть вимагати залучення спе­ціаліста іншої професії, ніж аудиторська;

• здатність активів до анулювання або неправильного представ­лення;

• терміни завершення незвичайних і складних угод, особливо в останні дні року.

Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства

Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства

— це імовірність того, що недостовірна інформація, яка може існува­ти за класом операцій або класом укладених угод і може бути сут­тєвою окремо або в сукупності з недостовірною інформацією за інши­ми рахунками або класами операцій, не буде попереджена або своє­часно виявлена системою внутрішнього контролю підприємства.

Завжди існує ризик певної невідповідності внутрішнього контро­лю у зв'язку зі звичайною обмеженістю функціонування кожної системи внутрішнього контролю. Для того, щоб оцінити ризик не­відповідності внутрішнього контролю, аудитор повинен вивчити адек­ватність описання внутрішнього контролю та перевірити процедури внутрішнього контролю підприємства. Якщо немає такої оцінки аудитор повинен зробити припущення, що розмір ризику внутріш­нього контролю високий.

Аудитору необхідно отримати вичерпні роз'яснення від праців­ників служб внутрішнього контролю і обліку для того, щоб надалі він мав змогу правильно спланувати аудит. Система внутрішнього контролю складається з середовища контролю і процедур контролю. Середовище контролю належить до галузі діяльності керівництва й управлінського персоналу, саме вони запроваджують функціонуван­ня внутрішнього контролю на підприємстві.

Фактори, які мають вплив у середовищі контролю, формують управ­лінську філософію й операційний стиль, організаційну структуру підприємства, методи надання прав і визначення обставин, систему управлінського контролю, у тому числі функцію внутрішнього аудиту, функції ради директорів, персональні рішення і процедури.

Процедури внутрішнього контролю являють собою рішення, що доповнюють середовище контролю, які керівництво прийняло для забезпечення обґрунтованої гарантії того, що конкретні завдання підприємства будуть досягнуті. В основному, це процедури, що сто­суються відповідного санкціонування виконання угод, розподілу служ­бових обов'язків, підготовки та виконання наказів, документів, збе­рігання активів і незалежних перевірок виконавчої дисципліни.

Розуміння системи внутрішнього контролю й обліку разом з оцін­кою внутрішнього (притаманного) ризику, інші міркування дають змогу аудитору встановити види суттєвої недостовірної інформації, що могла існувати у фінансовій звітності, проаналізувати факто­ри, котрі впливають на ризик можливості припущення суттєвих перекручень; підготувати відповідні незалежні процедури пере­вірки.

Аудитор не бере до уваги ті рішення і процедури в межах систем обліку і внутрішнього контролю, що не належать до фінансової інфор­мації. Наприклад, рішення і процедури, що стосуються ефективності певних управлінських процесів прийняття рішень (визначення цін продажу на товари або витрат на дослідження і розвиток), котрі хоч і є важливими для підприємства, але не належать до процесу ауди­торської перевірки.

Отримавши роз'яснення щодо систем обліку і внутрішнього кон­тролю з метою планування аудиту, аудитор повинен здобути необхід­ний рівень знань про системи обліку й управлінського контролю.

Аудитор має отримати вичерпні роз'яснення від персоналу під­приємства про середовище контролю, щоб оцінити ставлення керів­ництва до порядку внутрішнього контролю і усвідомлення ним його значення для підприємства.

Аудитор мусить знати систему обліку клієнта, що дасть йому змо­гу зрозуміти основні види операцій підприємства, закономірність виникнення таких операцій; бухгалтерські проводки, первинні до­кументи і специфічні рахунки, на підставі яких складається фінан­сова звітність; порядок ведення обліку і підготовки фінансових звітів, у тому числі електронно-обчислювальну обробку облікових даних.

Аудитору слід отримати вичерпні пояснення стосовно порядку процедур контролю, щоб правильно спланувати аудиторську пе­ревірку, отримати необхідні знання процедур контролю. Наприклад, під час отримання пояснень про систему обліку грошових коштів аудитор отримує уявлення про стан справ на рахунках у банку клієнта.

Після отримання пояснень про систему внутрішнього контролю й обліку аудитор повинен зробити попереднє оцінювання ризику внутрішнього контролю за конкретними позиціями фінансової звітності.

При плануванні своєї методики перевірки, аудитору необхідно вивчити попередню оцінку розміру ризику невідповідності внутріш­нього контролю (враховуючи власну оцінку внутрішнього (притаман­ного) ризику), щоб визначити відповідний ризик невиявлення поми­лок. Аудитор може зробити попереднє оцінювання ризику невідпо­відності внутрішнього контролю тільки тоді, коли він має спро­можність визначити процедури систем обліку і внутрішнього конт­ролю, що відповідають внутрішнім положенням підприємства і що сприяють виявленню перекручень у фінансовій звітності, коли він планує виконати процедури узгодження, щоб підтвердити свою оцін­ку перевіреної фінансової звітності.

Докази, отримані аудитором, можуть дати йому більше впевненості, аніж докази, отримані ним від інших осіб.

До того, як скласти висновок з результатів проведеного аудиту, аудитор повинен переглянути складені ним попередні оцінки ризи­ку внутрішнього контролю.

Ризик невиявлеяня

Ризик невиявлення безпосередньо пов'язаний із проведенням не­залежних процедур перевірки. Зроблені аудитором оцінки невідпо­відності внутрішнього контролю й оцінка внутрішнього ризику впли­вають на характер, строки й обсяг аудиторських процедур, що вико­ристовуються аудитором з метою зменшення ймовірності невиявлен­ня помилок і перекручень і доводять ризик аудиту до сприятливого рівня. Певний ризик невиявлення помилок існує завжди, навіть коли аудитор перевірить 100 % залишків за рахунками або всі види опе­рацій, бо більша частина аудиторських доказів має скоріше запев-нюючий (аргументаційний), ніж підсумковий характер.

З метою зменшення аудиторського ризику до сприятливого рівня аудитор враховує зроблені ним оцінки властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю при визначенні характеру, строків і обсягів незалежних процедур перевірки. Залежно від цьо­го аудитор планує:

• тести, спрямовані на перевірку споріднених сторін підприємства;

• строки проведення незалежних процедур;

• обсяг незалежних процедур.

Існує зв'язок між ризиком невиявлення помилок та комбінова­ним властивим ризиком і ризиком невідповідності внутрішнього контролю. Наприклад, якщо властивий ризик і ризик невідповідності внутрішнього контролю мають значний рівень, то рівень ризику ви­явлення помилок може бути низьким.

Є ще ризик контролю — оцінювання аудитором системи внутріш­нього контролю клієнта з метою визначення її ефективності при за­побіганні або виправленні помилок у бухгалтерському облікові і звітності. Крім того, ризик контролю — це небезпека того, що недо­стовірна інформація не буде виявлена або буде несвоєчасно попере­джена системою внутрішнього контролю.

Ризик бізнесу — вплив обставин ділової активності клієнта на погіршення фінансового стану клієнта, що не залежить від аудитора, і, водночас, аудитор підтвердив, що фінансовий стан задовільний і надійний. На рівень ризику аудиторської діяльності мають вплив помилки, що виникли з причини вибіркового обстеження великого обсягу обліку чи звітності й обмеженого часу на його здійснення.

Для зниження рівня ризику аудитору слід дотримуватися прин­ципу репрезентативності відбору даних для перевірки і прогнозува­ти випадкові помилки.

Висновки і пропозийії

Масові неплатежі в нашій країні на сьогоднішній день в більшості випадків пов’язані з недооцінкою моментів кредитного ризику, з нецивілізованим підходом банків на початку розвитку ринкових відносин до своєї кредитної політики.

При розгляді заявки про кредитування необхідно враховувати найдрібніші деталі стосовно потенційного клієнта , інакше банк може зазнати величезні втрати. Кредитним відділам банків необхідно постійно враховувати, аналізувати зарубіжний та всезростаючий вітчизняний досвід

Розглянувши проблему визначення та аналізу кредитного ризику в комерційному банку я прийшла до висновку , що вона фактично складається з трьох частин:

1. Зібрати якомога більшу кількість достатньо повної інформації про потенційного позичальника , яка б надала можливість охарактеризувати його самого та його діяльність з більшої кількості боків

2. Первинна обробка зібраної інформації, розрахунок первинних показників та ін.

3. Третя, і основна , на мою думку проблема, це - знаходження висококваліфікованих спеціалістів з енциклопедичними знаннями в усіх галузях економіки, які здатні постійно вирішувати нетрадиційні задачі нетрадиційними методами .

Виділення третьої проблеми як основної основане на специфіці кредитного ризику, яка полягає в тому , що на нього прямо чи опосередковано впливає велика кількість економічних факторів та ризиків, цей вплив настільки неоднорідний, що поєднати його в один кількісний показник практично неможливо. Це здатна зробити лише людина з вищеназваними якостями на логічному, а інколи і на інтуїтивному рівні. Дефіцит саме таких спеціалістів в більшості випадків був причиною необгрунтованої кредитної політики, яка призвела багато українських банків до банкруцтва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Сивый В., Балыка С. Управление хозяйственным риском // Бизнес информ. – 1998. - № 12. – С.23-27.

Устенко О.Л. Теория экономического риска : Монография. – К.: МАУП, 1997. – 164 с.

Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність:Методичний посібник. – К.: МАУП, 1998. – 68 с.Брігхем Є.Ф. Основи фінасового менеджменту. – Київ, “Молодь”, 1997.

Ван Хорн Дж. Основы управления финансами. – Москва, «Финансы и статистика», 1997.

Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. – Київ, “Основи”, 1993.

Мертенс А. Инвестиции. – Киев, Киевское инвестиционное агентство, 1997.

Холт Р., Барнес С. Планирование инвестиций. – Москва, «Дело», 1994.