Сутність поняття економіка - Економічні теми - Скачать бесплатно

Незважаючи на те що економічні проблеми актуальні для кожної людини, не всі можуть правильно відповісти на запитання "що таке еко­номіка". Дехто вважає економікою заводи, підприємства, ферми, магазини тощо. Але це приблизно те саме, якщо на запитання "що таке людина?", відповісти: "Це те, що скла­дається з голови, рук, ніг та інших частин тіла". Отже, не­обхідний науковий підхід до вирішення цього питання. До того ж цю науку у різних країнах називають неоднаково. В Греції, Франції та інших країнах — економія, у Німеччині — вчення про народне господарство, у Швеції — національна економіка.

Першим наукове визначення цього терміна дав давньо­грецький мислитель Ксенофонт, який жив приблизно у 430—355 рр. до н.е. і написав книгу "Економікос". Ця на­зва складається з двох грецьких слів — "ойкос" (дім, госпо­дарство) та "номос" (знаю, закон, правило) — і дослівно означає "мистецтво ведення домашнього господарства" або "управління домашнім господарством". Інший давньо­грецький філософ Аристотель (384—322 рр. до н.е.) в науці про багатство (економіці) вирізняв "економію" (або сукуп­ність споживних вартостей) і "хремастику" (мистецтво ро­бити гроші, збагачуватись).

У процесі постійного економічного розвитку, переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої поняття "економіка" збагачувалось, поповнювалось елементами нового змісту. Так, при переході від феодалізму до капіталізму поступово долалася замкнутість феодальних господарств (во­ни були змушені продавати частину виробленої продукції на ринку, купувати там необхідні товари тощо), формувався єди­ний національний ринок. Внаслідок цього виникла потреба у широкому тлумаченні поняття "економіка". Воно вже не обмежувалося домашнім господарством або господарством окремих господарюючих одиниць (рабовласників, феодальних маєтків та ін.), а охоплювало економіку всієї країни.

Розвиток і збагачення цього поняття відбувалися шляхом творення нових означень. Так, у 1615 р. французький учений А. Монкретьєн увів поняття "politicos" (державний, суспіль­ний), яке у поєднанні з поняттям "економіка" означало "ми­стецтво державного управління господарством". Воно відоб­ражало процес активного втручання держави в економіку в період формування капіталістичного способу виробництва (держава насаджує розвиток мануфактури, створює компанії для управління і торгівлі з колоніями та ін.). Таке втручання наприкінці XIX ст. послаблюється, і з метою його теоретич­ного відображення англійський економіст А. Маршалл вво­дить у науковий обіг поняття "економікс". Оскільки без ак­тивного втручання держави в економіку жодна країна світу за сучасних умов існувати не може, то поняття "економіка" не­достатньо відображає реалії дійсності. Але воно закріпилося насамперед у західній економічній науці й, як правило, ото­тожнюється з поняттям "політична економія".

Структура поняття "економіка". Збагачуючись надалі новим змістом, поняття "економіка" наприкінці XX ст. вживається у таких основних значеннях:

1) народне господарство певної країни загалом або окрема його сфера (наприклад, економіка сфери нематері­ального виробництва), галузь (економіка сільського госпо­дарства, торгівлі тощо); господарство окремого району, регіону (економіка регіону), країни (економіка України), групи країн (економіка країн Західної Європи) або всього світу (світова економіка);

2) певна сукупність економічних відносин між людьми, яка утворюється в процесі господарської діяльності, тобто виробництва продуктів і послуг, обміну ними, розподілу благ та їх споживання. Розвиток такої сукупності відносин нерозривно пов'язаний з еволюцією продуктивних сил, які у процесі взаємодії формують цілісну економічну систему певної суспільно-економічної формації (феодалізму, капі­талізму та ін.);

3) наукова дисципліна, певна система економічних наук, яка вивчає закони та закономірності господарської діяль­ності людей, розвитку певних економічних систем. Нині нараховується приблизно 50 окремих економічних наук (бухгалтерський облік, фінанси, економіка сільського гос­подарства та ін.), для яких економічна теорія є методо­логічною і теоретичною основою.

Яким би складним не було поняття "економіка", на­ука повинна давати узагальнююче визначення цієї дисцип­ліни, виділяючи найістотніші ознаки та риси.

Економіка — економічні відносини між людьми у процесі їх господарської діяльності, закони такої діяльності та еволюції економічних систем у межах світового господарства або окремих країн та регіонів.

Це узагальнююче визначення конкретизується у менш абстрактних при розгляді економіки під певним кутом зору. Існують три основних рівні економіки:

1) мікроекономіка (розкриває господарську діяльність окремих економічних суб'єктів — підприємств, фірм, домогосподарств, галузей тощо);

2) макроекономіка (розкриває господарську діяльність в межах держави в особі кабінету міністрів, центрального банку, центральних і місцевих органів влади та ін.);

3) світова економіка та її окремі регіони (висвітлює взає­модію національних господарств, господарську діяльність над­національних органів, наприклад Кабінету Міністрів Євро­пейського Союзу, куди входять 15 країн Західної Європи).

Іншими суб'єктами (тобто діючими особами) економіч­них відносин є фізичні (підприємець, менеджер, найманий працівник, фермер, банкір та ін.) та юридичні (під­приємства, фірми, акціонерні компанії, банки, страхові ком­панії, пенсійні фонди тощо) особи. Виділення основних значень поняття "економіка", окремих її рівнів, суб'єктів та об'єкта (таким є особлива найважливіша сфера життя суспільства) характеризує структуру економіки.

Щоб визначити предмет економічної теорії, а отже й предмет навчальної дисципліни "Основи економічних знань", логічно пов'язати його зі структурою поняття "еко­номіка". Очевидно, що визначення предмета повинно ви­пливати з двох останніх значень економіки (див. с. 9), ос­кільки в першому зазначалися лише певні регіони, сфери господарської діяльності людей. Найбільш ємким і уза­гальнюючим визначенням із цих двох аспектів економіки є поняття "цілісна економічна система", оскільки вона фор­мується насамперед в процесі взаємодії економічних відно­син, продуктивних сил і господарської діяльності людей.

Стадії процесу відтворення. Як зазначалося, господарсь­ка діяльність здійснюється у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання продуктів і послуг. Кожну з цих сфер при розгляді економіки з позиції послідовного руху названих благ від їх безпосереднього виробництва до спо­живання можна розглядати як окремий елемент економічної системи. З'ясуємо загальний зміст кожного з цих понять.

Виробництво (безпосереднє виробництво) — процес ство­рення матеріальних продуктів І послуг, а також духовних благ, необхідних для існування І розвитку людини.

Такі продукти, послуги і духовні блага називаються еко­номічними благами.

Обмін — процес руху економічних благ від виробників до спо­живачів, що опосередковується купівлею-продажем за допомо­гою грошей.

Розподіл - процес визначення частки кожного економічного суб'єкта у створених економічних благах та її отримання у на­туральній або грошовій формі.

Споживання — процес використання результатів виробництва для задоволення певних потреб.

Усі ці елементи (або стадії) перебувають у взаємозв'яз­ку і взаємодії, а їх постійне повторення означає процес відтворення. З урахуванням цього економіку можна визна­чити як безперервний процес відтворення. Це визначення конкретизує узагальнююче розуміння поняття "економіка" і наближає до з'ясування предмета економічної теорії.

До складу економічної системи також входять економічні відносини між людьми та продуктивні сили. Наявність еко­номічних відносин зумовлена колективним та суспільним характером процесу виробництва, тобто взаємопов'язаністю у господарській діяльності. Так, для виготовлення сучасного легкового автомобіля необхідно майже 15 тис. деталей, участь у виробництві яких беруть тисячі підприємств (трудових колективів, які працюють на них). Кожну таку деталь ство­рюють послідовно від декількох осіб до декількох сотень працівників, що спеціалізуються на виконанні окремої опе­рації. Це означає, що у процесі виробництва люди вступа­ють у певні відносини між собою, які в теорії отримали наз­ву виробничих відносин. Якщо виробництво розглядати у широкому значенні слова, то виробничі відносини поши­рюються і на процеси обміну, розподілу, споживання. Взає­мозалежність людей образно висвітлив німецький письмен­ник Карл Берне, який зазначав, зокрема, що людина багато без чого може обійтися, але не без собі подібних.

Виробничі відносини — відносини, в які люди вступають між собою в процесі виробництва, обміну, розподілу, споживання.

Економічні категорії. Виробничі відносини виражають­ся в окремих економічних категоріях. Наприклад, відноси­ни між капіталістом і найманим працівником у процесі безпосереднього виробництва — у категоріях "робочий день", "інтенсивність праці", "необхідний продукт", "до­датковий продукт" та ін. У сфері обміну ці відносини відоб­ражають категорії: "ціна робочої сили", "ціна товарів", "тор­говий капітал", "торговий прибуток" тощо. У сфері розпо­ділу до них належать категорії заробітна плата, прибуток, реальна заробітна плата, податки та ін.

Економічна категорія — теоретичний вираз економічних і насамперед виробничих відносин між суб'єктами господарської діяльності.

Структура економічних відносин. Крім виробничих, до складу економічних відносин належать техніко-економічні та організаційно-економічні.

Техніко-економічні відносини — відносини між людьми, які розвиваються паралельно з розвитком техніки (звідси й перша частина назви) і формуються в процесі спеціалізації, кооперації, концентрації виробництва.

Організаційно-економічні відносини — відносини між людьми з приводу організації виробництва (в тому числі безпосеред­нього виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріаль­них благ і послуг).

До їх складу входять менеджмент, маркетинг та ін. (роз­гляду цих понять присвячені наступні теми).

До економічної системи належать також продуктивні сили та господарський механізм. За своїм складом продук­тивні сили — це людина як основна продуктивна сила і засоби виробництва, наука та ін. Господарський механізм — ринкові, державні та наддержавні важелі регулювання еко­номіки.

Оскільки людина є основною продуктивною силою і головним суб'єктом економічних відносин, економіка по­винна вивчати економічну поведінку людей у процесі гос­подарської діяльності. Економічні відносини слід розгля­дати у нерозривному зв'язку з розвитком продуктивних сил.

Економічна наука повинна вивчати кожен елемент еко­номічної системи, в тому числі кожну із сфер процесу від­творення (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання), її метою є прагнення проникнути у глибин­ну сутність досліджуваних явищ і процесів, визначити їх найважливіші риси, закономірності розвитку, зовнішні фор­ми вияву тощо. Лише на цій основі можна дійти правиль­них висновків, необхідних для" практики. З урахуванням цього економічна теорія повинна вивчати закони розвитку економічних систем.

Такі системи виникали і формувались у процесі еволю­ційного розвитку людства (первіснообщинний лад, рабо­власницький устрій, феодалізм, капіталізм, соціалізм). Хоча пануючим нині є капіталістичний спосіб виробництва, перші три системи певною мірою існують і понині у різних регіонах планети. Окремі економічні системи можна виді­лити серед розвинутих країн світу (американська, японсь­ка та ін.).

Вивчення законів розвитку економічної системи перед­бачає дослідження кожного з її елементів. Наприклад, для розвитку людини властивий закон зростання потреб. Водно­час більшість економічних законів простежується у про­цесі взаємодії двох і більше окремих економічних явищ,

елементів економічної системи. Існують закони, притаманні розвитку економічної системи загалом.

Кожний закон можна розкрити за допомогою певної кількості економічних категорій, які виражають менш гли­боку сутність окремих явищ і процесів. Тому, щоб уникнути поверхових, неглибоких визначень предмета економічної науки, недоцільно стверджувати, що вона вивчає орга­нізовані виробництво, обмін, розподіл і споживання економічних благ з використанням рідкісних ресурсів або просто ресурсів (на це дають відповідь існуючі організацій­но-економічні відносини). Слід передусім розкривати за­кони розвитку цих сфер, а після цього їх організацію тощо.

економічний закон — внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між різними економічними явищами і процесами, а також між внутрішніми суперечностями цих явищ, які є ру­шійною силою їх розвитку.

У процесі еволюційного розвитку людства розрізняють закони всезагальні (властиві всім економічним системам, загальні (властиві декільком системам), специфічні (властиві окремим системам) і стадійні (діють на одній із стадій існу­вання системи). Таке розуміння предмета економічної те­орії виникло не відразу: економічна думка йшла до нього протягом багатьох століть.