Стан економіки України в другій половині 80-х років - Економічні теми - Скачать бесплатно

Провал прискорення промисловості

Прагненням прискорити ро­звиток народного господарства була просякнута економічна пол­ітика, що проводилася в Україні під безпосереднім впливом квітневого (1985р.) Пленуму ЦК КПРС. Але чіткого плану, спрямованого на реалізацію цієї політики, ви­роблено так і не було.

Так, у червні 1985р. була про­ведена Всесоюзна нарада з пи­тань науково-технічного прогре­су, вслід за якою пленум ЦК КП України прийняв постанову про заходи щодо прискорення науко­во-технічного прогресу в респуб­ліці. У серпні 1985р. «Правда» опублікувала спільну постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про широке впровадження но­вих методів господарювання і посилення їх впливу на приско­рення науково-технічного прогресу. Нарешті, у листопаді 1985р., в Києві відбув­ся Всесоюзний семінар по вив­ченню досвіду роботи, яка про­водиться в Україні щодо ресур­созбереження і поліпшення ма­теріаломісткості виробництва на основі прискорення науково-тех­нічного прогресу. Відповідно до багаторічної традиції, керівниц­тво УРСР намагалося негайно продемонструвати свою підтрим­ку чергової ініціативи центру, причому діяло традиційними, або як тоді говорили,«випробувани­ми часом» методами.

У кінці травня 1986р. газета «Правда» донесла до читачів виклад постанови ЦК КПРС про заходи щодо посилення бороть­би з нетрудовими доходами. Цією постановою було започатковано широку й галасливу кампанію, у яку включилися правоохоронні органи, партійні організації, інші громадські об'єднання Проте в поле їх зору рідко потрапляли крадії чи хабарники, високорангові рвачі і комбінатори. Найчас­тіше переслідували тих, хто ви­рощував на присадибній ділянці і продавав свіжу городину, збу­вав власноручно зроблені пред­мети господарського вжитку, одяг і взуття, надавав різні послуги, щось ремонтував чи налагоджував.

Єдиним помітним заходом у цьому напрямку був Закон Вер­ховної Ради СРСР «Про індиві­дуальну трудову діяльність», при­йнятий у листопаді 1986р. У 1987р. почався бурхливий розви­ток кооперативів у сфері послуг, громадського харчування, торгівлі.

Не дав очікуваних результатів і прийнятий у 1987р. Закон про державне підприємство, на який в Україні покладалися великі надії. Союзні міністерства, у ві­данні яких перебувала переваж­на більшість промислових під­приємств України, не квапилися надавати їм самостійності, пере­дбаченої Законом.

У 1986р. про­мисловість України давала лише і5,9% продукції вищої категорії. На 1987р. планувалося досягти 18,3%, а реальний результат до­рівнював лише 15,8%. В цих умо­вах починаючи з 1987р. було впроваджено державне прийман­ня готової продукції, яким в Ук­раїні було охоплено понад 300 об'єднань і промислових підпри­ємств. Держприймання виявило серйозні недоліки у забезпеченні необхідного рівня якості виро­бів. Тільки після доробки і пов­торного пред'явлення було при­йнято у 1987р. продукції на З млрд крб., а забраковано - на 9,5 млн крб. Врешті-решт, від держприймання - цієї спроби навести порядок у промисловості за допомогою силових методів, які могли дати лише тимчасовий ефект і лише заганяли еконо­мічні хвороби глибоко всереди­ну - змушені були відмовитися.

Таким чином, у 1986-1987 рр. "ніяких істотних заходів щодо реформування економіки та за­безпечення її дійсного приско­рення не було зроблено.

Становище з промислови­ми і продовольчими товарами у республіці погіршувалося

Необхідність поглиблення економічних перетворень ставала все очевиднішою.

Спроби радикальної економічної реформи

У 1987-1989 рр. в економічній політиці держкерівництва стали з'являтися нові моменти. Одним з найголовніших завдань пере­будови її ініціатори оголосили встановлення контролю народу над господарським життям, «пе­редачу економічної влади трудя­щим» шляхом радикальної еко­номічної реформи. Вважалося, що без цього прискорення не­можливе. Це справді так. В одержавленому народному госпо­дарстві тоталітарна система, бю­рократично-централізаторські союзні міністерства і відомства черпали свою могутність і чини­ли неподільний вплив на всі сфе­ри суспільного життя. Саме тут, в економіці, опір перебудові був особливо сильним, а її здобут­ки -- особливо незначними.

Становище в сільському господарстві

У подібному руслі розвивалися процеси в аграрному секторі еко­номіки. Після XXVII з’їзду КПРС була прийнята спільна постано­ва ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про дальше вдосконален­ня економічного механізму гос­подарювання в агропромислово­му комплексі країни». Ніяких позитивних змін у сільське гос­подарство ця постанова не внес­ла і звелася до створення додат­кових управлінських структур — Держагропрому — своєрідної бюрократичної надбудови над колгоспами, радгоспами, обслу­говуючими і переробними під­приємствами сільськогоспо­дарської продукції. До кінця 1988 р. у 46 районах України замість райагропромів були створені об'єд­нання, усі справи в яких вирішу­вали ради, утворені партнерами, а управлінський апарат перетво­рювався з керівного на виконавчий.

Утворення Держагропрому з його розгалуженою системою на місцях не послабило гостроти продовольчої проблеми у країні, хоча центральні відомства з при­таманним їм казенним оптиміз­мом звітували про помітне наро­щування об'єму продукції агроп­ромислового комплексу Украї­ни: протягом 1986—1988 рр. на 3,6%.

Важливе значення у розробці нової аграрної пол­ітики мав відіграти пленум ЦК КПРС, який зібрався у бе­резні 1989 р. Пленум визнав за можливе розвиток на селі альтернативних форм господарю­вання: селянських (фермерських) господарств, поширення різних форм оренди, утворення коопе­ративних колективів. Верховною Радою СРСР були прийняті від­повідні закони.

Це особливо яскра­во продемонстрували 1989 і 1990 рр., коли сприятливі погодні умови дозволили виростити рекордні для країни врожаї, а населення відчувало великі продовольчі труднощі.

Життєвий рівень в Україні

У результаті перших госпо­дарських перетворень підприєм­ства одержали деяку свободу в одній з найважливіших сфер — формуванні фонду заробітної плати. У 1989 р. середня зарплата робіт­ників і службовців України зрос­ла на 9,4% і досягла 218 крб. У цілому по СРСР ріст становив 9,5%, а рівень зарплати - 240 крб. За даними на 1988 р. оплата праці робітників і службовців України була на восьмому місті серед 13-ти союзних республік.

Оплата праці колгоспників у республіці виросла за 1989 р. на 6% і становила 177 крб., у той час як по СРСР - на 7,7% (196 крб.). За рівнем оплати праці колгоспників Україна стояла на десято­му місці в СРСР.

У кінці 1988р. розрив між грошовою і товарною масою в Україні збільшився до 6 млрд крб. і мав тенденцію до невпинного зростання.

Центр відреагував на ці проце­си надзвичайно своєрідно: 1 жов­тня 1989 р. ЦК КПРС ухвалив рішення підвищити платню звіль­неним працівникам партійного апарату на 50— 100%.

Боротьба навколо економічної реформи 1990 р.

У 1990 р. боротьба навколо еко­номічної реформи вкрай загос­трилася. Головним її питанням стала можливість співіснування ринку і соціалізму, господарсь­кої свободи і державного кон­тролю. У травні 1990р. було опуб­ліковано урядову програму, що передбачала перехід до ринку при жорсткому контролі держа­ви. Програма була підготовлена під керівництвом академіка Л.Абалкіна, відомого радянсько­го економіста Але ця програма була відкинута Верховною Ра­дою СРСР. Після оголошен­ня про підготовку підвищення цін виникла хвиля підвищеного, ажіотажного попиту, яка пере­творила на дефіцитні майже всі товари.

Економічне становище в кра­їні в цей час швидко погіршува­лося. Це виявлялося у наростанні темпів інфляції, поглибленні де­фіциту державного бюджету. В 1989-1990 рр. надзвичайного поширення набу­вають натуральні, або, як їх ста­ли називати, бартерні обміни. Планові поставки повсюдно зри­валися. По-перше, підприємства бажали одержати за свою про­дукцію реальні цінності, а не радянські карбованці, які інакше як «дерев'яними» вже й не нази­вали. По-друге, спочатку області, а потім уже регіони, і республіки стали вимагати від підприємств виконувати перш за все замов­лення свого району, а потім, піс­ля того якщо щось залишиться, віддавати на сторону.

У вересні 1990 р. М.Горбачов видав президентсь­кий указ, який зобов'язував зберегти заплановані на четвер­тий квартал 1990р. і на весь 1991 р. господарські зв'язки. Але цей указ не виконувався. 14 грудня 1990 р. Президент був змушений підписати новий указ, у якому говорилося про необхід­ність виконання... попереднього. Економічна ситуація все більше й більше виходила з-під кон­тролю центральних відомств, партійних верхів.

Усе це в комплексі призвело до логічного результату: в 1990 р. вперше за багато років в СРСР скоротилися обсяги суспільного виробництва. Вперше за пово­єнні роки національний доход України зменшився на 1,5%. Це не примножувало честі респуб­ліці. Але в цілому по СРСР змен­шення становило 4,0%, а в Ро­сійській Федерації - аж 5,5%.

Таким чином економічний за­стій попередніх десятиліть у дру­гій половині 80-х років так і не змінився очікуваним прискорен­ням. Безсистемна, сумбур­на перебудова вела до незворотного розвалу народного госпо­дарства.

СПРОБИ ПОЛІТИЧНОЇ РЕФОРМИ І ЗРОСТАННЯ АКТИВНОСТІ СУСПІЛЬСТВА

Реформи в політичній системі СРСР

Охопивши у кінці 80-х років усі сфери суспільного життя, перебудова досягла найпоміт­ніших результатів у політичній системі. Існуючі державні Інститути були не в змозі га­рантувати від застою в госпо­дарському І суспільному житті й прирікли на невдачу реформи попередніх десятиліть. Ставало зрозумілим, що простою лібе­ралізацією політичних структур на цей раз не обійтися: потріб­на докорінна перебудова систе­ми в цілому. XIX партконференція КПРС, яка відбулася 18 червня - 1 липня 1988 р., виступила з пропозицією кар­динально реформувати політич­ну систему. «Сьогодні треба мати мужність визнати: якщо політична система залишиться непорушною, без змін, то ми не справимося з завданням пе­ребудови»,— заявив на конфе­ренції М.Горбачов.)

XIX партконференція прийня­ла ряд багатообіцяючих резолю­цій: «Про демократизацію ра­дянського суспільства і реформу політичної системи», «Про боротьбу з бюрократизмом», «Про гласність», «Про правову рефор­му» і «Про деякі невідкладні за­ходи щодо практичного здій­снення реформи політичної сис­теми країни». Реалізація закла­дених у цих резолюціях ідей передбачала одночасне глибоке перетворення найголовніших елементів політичної системи СРСР: партії і держави. В липні 1988 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який обгово­рив питання «Про практичну роботу щодо реалізації рішень XIX Всесоюзної конференції.

Осінь 1988 р. принесла нові важливі зміни. На листопадово­му (1988 р.) пленумі ЦК КПРС було розглянуто питання «Про заходи щодо здійснення політич­ної реформи в галузі державного будівництва». На сесії Верховної Ради СРСР, яка зібралася після пленуму, було вирішено грун­товно змінити структуру, поря­док формування, зміст роботи вищих органів влади. Були прийняті відповідні закони, внесені зміни і доповнення до Консти­туції СРСР. Вищим законодав­чим органом оголошувався з'їзд народних депутатів. Метою цих змін, на думку їх ініціаторів, було «відновлення повновладдя Рад».

У кінці березня 1989 р., після чотиримісячної передвиборної кампанії, відбулися вибори на­родних депутатів СРСР. Прово­дилися вони відповідно до ново­го «Закону СРСР тю вибори народних депутатів».

У травні—червні відбувся І з'їзд народних депутатів СРСР. На ньому було обрано двопалатну Верховну Раду СРСР. Було вве­дено посаду Голови Верховної Ради СРСР, на яку було обрано М.Горбачова, котрий разом з тим залишався Генеральним секре­тарем ЦК КПРС?

І з'їзд народних депутатів до­ручив Верховній Раді СРСР під­готувати найближчим часом за­конодавчі акти, у яких би знай­шов конкретний і послідовний вираз принцип повновладдя рад.

Разом з тим, підготовка до ви­борів і робота з'їзду справила значний вплив на активізацію суспільного життя в Україні.

Загострення національного питання в Україні

Ослабленням старої політичної системи народи Радянського Союзу скористалися для бороть­би за свої національні права, за докорінний злам існуючої систе­ми національно-державних від­носин, досягнення реального су­веренітету. Домогтися цього було неможливо без ліквідації унітар­ного характеру СРСР, подолан­ня диктату союзного центру, зни­щення тоталітарної політичної системи.

Влітку 1989 р. відбулися міжнаціональні сутички в Узбе­кистані, на кордоні Таджикиста­ну І Киргизії, в Абхазії. Розго­рався конфлікт в районі Карабаху. У республіках Прибалтики посилювалося прагнення до віднов­лення незалежності, ліквідованої внаслідок пакту «Молотова-Ріббентропа», укладеного в 1939 р.

3а цих умов у вересні 1989 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який розглянув і прийняв платформу ЦК «Національна політика в су­часних умовах». Головним за­вданням національної політики КПРС проголошувалося зміц­нення СРСР як оновленої феде­ративної держави.

11 березня 1990 р. відбулася подія надзвичайного значення, що відкрила новий етап у бо­ротьбі народів СРСР за свою не­залежність. Верховна Рада Ли­товської РСР прийняла акт «Про відновлення незалежності Ли­товської держави. На позачерговому третьому з'їзді народних депута­тів, який відбувся у березні 1990 р., було прийнято Закон про за­провадження посади Президен­та СРСР. Першим Президентом СРСР з'їзд обрав Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, який залишив за собою і найвищий пост у партії.

Розгортання національно-визвольного руху в Україні

988 - початок 1989 рр. озна­менувалися ПОЯВОЮ НОВОГО ПОЛ­ІТИЧНОГО фактора. Перебудова, яка до цього була справою парт­ійно-державних верхів, виклика­ла рух «знизу», активні дії широ­ких народних мас.

В'ячеслав Чорновіл ще в 1987 р. відно­вив видання «Українського віс­ника». Прагнучи легалізувати журнал, В.Чорновіл звернувся за дозволом в ЦК КПРС, вважаю­чи, що консервативне парткерівництво України нізащо не пого­диться на появу опозиційного видання, а «ліберальний» центр не матиме нічого проти. Але офі­ційна Москва відповіла мовчан­ням.

У серпні 1987 р. в Києві розпочав роботу Український культурологічний клуб (УКК). У ньому активно співпрацювали представники демократично на­строєної Інтелігенції, дисиден­ти, колишні політв'язні. Роботу УКК освітлювала самвидавська преса, про нього детально інформували радіостанції «Свобода».

Ще на початку 1988 р. Укра­їнська громадська група сприян­ня виконанню Гельсінських угод - одна з перших дисидентських груп в Україні - відновила свою роботу як Українська гельсінсь­ка спілка (УГС). Лідером УГС став Л.Лук'яненко, звільнений з ув'язнення в грудні 1988 р. В 1988 р. філії УГС існували в ряді регіонів України. Українська гельсінська спілка стала найавторитетнішою опозиційною групою.

Не випадково, що саме в Захід­ній Україні партійно-державне керівництво вперше спробувало силовими методами зупинити наростання народної активності. 4 серпня 1988 р. загін міліції особливого призначення розіг­нав несанкціонований мітинг у Львові. Десятки людей були на­віть побиті.

13 листопада 1988 р. у столиці України відбувся 20-тисячний мітинг, присвячений екологіч­ним проблемам.

Нові громадські об’єднання. Закон про мови

Важливою подією в житті рес­публіки стала поява восени 1988 р. незалежних від партійних струк­тур політклубів, де їх учасники, в основному молодь, намагалися самостійно, без «спрямовуючо­го» втручання парткомів, розіб­ратися в актуальних проблемах суспільного життя, проаналізу­вати різні, у тому числі й буржу­азні «антикомуністичні» кон­цепції та погляди в галузі політи­ки, філософії, історії, економіки.

У лютому 1989 р. у Києві відбулася уста­новча конференція Товариства української мови ім. Т.Г.Шев­ченка, у травні 1989 р. - респуб­ліканська установча конферен­ція Українського історико-просвітнього товариства «Меморі­ал».

Особливо посилилася вона після обнародування 16 лю­того 1989 р. проекту програми Руху. Керівництво КП України взяло курс на політичну бороть­бу й ізоляцію Руху.

Шахтарський страйк 1989 р.

Невдачі державного курсу в сфері економіки непослідовність у політиці призвели до наростан­ня соціальної напруженості. Но­вим явищем суспільного життя стали страйки шахтарів, що розпочалися влітку 1989 р. Вони засвідчили про початок відрод­ження робітничого руху. Голов­ними їх причинами були невирішеність багатьох економічних і соціальних питань. Частка ручної праці шахтарів складала 53%, високою була смертність від нещасних випадків. Постійно зростав ро­бочий день шахтарів. Замість офіційних 6 годин він іноді ста­новив 10-11.

Страйк розпочався 15 липня І989 р. на шахті «Ясинуватська-Глибока». Через кілька днів страйк охопив 193 шахти. 22 липня було підписано угоду між шахта­рями та Урядом СРСР, де він обіцяв виконати вимоги страй­куючих. Шахтарі вимагали га­рантій. Було створено делегацію з членів страйккому та воїнів-ветеранів афганської війни і на­правлено її до Москви. При зус­трічі представників страйккомів з Донецька, Торезу, Сніжної, Львівсько-Волинського басейну з М.Рижковим такі гарантії було отримано за його і М.Горбачова підписом. У Москві делегація шахтарів зустрілася з Б.Єльциним, авторитет якого тоді був дуже ви­соким. Незважаючи на підтримку М.Горбачова, який заявив, що виступ шахтарів є продовженням реформ, серйозного обговорення на Верховній Раді це питання не здобуло.

Вперше за роки ра­дянської влади робітники відкри­то продемонстрували, що їх шля­хи розходяться з шляхами Кому­ністичної партії.