Плаваючі та фіксовані валютні курси - Економічні теми - Скачать бесплатно
Для розуміння процесів формування п плаваючих валютних курсів потрібно усвідомлювати, хто стоїть за попитом на валюту країни, а хто — за її пропозицію. Для аналізу плаваючого валютного курсу застосуємо криві попиту та пропозиції.
Попит на валюту даної країни мають іноземці, які хочуть придбати цю валюту щоб подорожувати по даній країні, купувати в ній товари або цінні папери — акції та облігації корпорацій або держанні облігації.
Попит на валюту іншої країни мають резиденти (юридичні та фізичні особи) даної країни, які хочуть купувати товари іншої країни її фінансові активи чи подорожувати по ній. Для цього необхідно свою валюту обміняти на валюту іншої країни. Отже, пропозицію валюти країни репрезентують її резиденти.
За нижчою курсу валюти даної країни порівняно з валютою іншої країни громадянам і фірмам іншої країни стає вигідніше не купувати товари і послуги першої країни. Зі зниженням курсу валюти країни попит іноземців на товари і послуги, а отже і на валюту цієї країни зростатиме. Крива попиту на валюту опускатиметься донизу, тобто спадає. Спадна траєкторія кривої D віддзеркалює ту обставину, що падіння курсу валюти країни розширює попит на цю валюту.
За вищого курсу валюта певної країни для її резидентів дешевше купувати товари і послуги іншої країни. Резиденти країни захочуть обміняти більше своєї валюти на валюту іншої країни. Тому крива пропозиції валюти S має вихідну траєкторію. Така форма кривої пропозиції валют означає, що чим вищій курс валюти даної країни, тім більша й пропозиція.
Пропозиція і попит на валюту взаємодіють на валютному ринку. У точці перетну кривої попиту на валюту та кривої її пропозиції встановлюється рівноважний валютний курс. За рівноважного курсу кількість валюти, яку бажають купити іноземці, дорівнює саме тій кількості, що її хочуть продати резиденти.
На динаміку номінального валютного курсу впливає чимало чинників, які змінюють співвідношення попиту та пропозиції на валюту, а отже, і курс цієї валюти. Основні чинники, що впливають на динаміку плаваючого курсу валюти, такі:
По-перше, рівень інфляції у крани й закордоном. Вищий рівень інфляції в країні поршнями з рівнем інфляції в іншій країні призводить до знецінення валюти країни з вищім рівнем інфляції. Іноземці тепер менш заінтересовані купувати товари країни, які стали дорожчими. І навпаки, резиденти країни де рівень інфляції виший, хочуть купувати більше товарів і послу в країни з нижчим рівнем інфляції, які стали дешевшими. Валюта країни з вищім рівнем інфляції знецінюється. Інфляції на курс валюти можна зобразити графічно.
Зменшення попиту іноземців на валюту країни означає, що крива попиту на валюту переміщується вліво. Збільшення пропозиції валюти переміщує криву пропозиції вправо. У точці Е’ курс валюти нижчий нід у точці Е.
Вплив інфляції на динаміку номінального валютного курсу можна з’ясувати ще й так. Як нам уже відомо:
RER=NER·P*/P.
Звідси номінальний валютний курс можна записати:
NER=RER·P*/P.
Це рівняння показує, що номінальний на попит курс залежить від реального валютного курсу і рівня цін у двох країнах. За даного значення реального обмінного курсу зростання ріння цін Р країні спричиняє зниження номінального курсу її валюти.
Загалом можна і зробити такий висновок. Якщо темп інфляції у першій країні вищій, ніж у другій, то з перебігом часу на валюту другої країни можна буде купити дедалі більше валюти першої країни. Якщо темп інфляції в Україні нижчий, ніж у іншій країні, то з перебігом часу на валюту України можна буде придбати дедалі більше валюти цієї іншої країни.
Вплив цін на валютні курси відображає теорія паритету купівельної спроможності, яка є варіантом закону однієї ціни, застосованим до міжнародних ринків. Згідно з ним законом, однаковий товар не може водночас продавитися в різних місцях за різними цінами. Якщо ціни будуть різними, то спритні перекупники та посередники скористаються з такої можливості — перемішуватимуть блага з дешевих ринків на ринки з відносно вищими цінами. Цe вирівняє ціни на різних ринках. Відповідно до теорії паритету купівельної спроможності, відносні ціни благ, що є предметом міжнародної торгівлі, мають бути однаковими на всіх національних ринках, відкритих для зовнішньої торгівлі. Тому валютні курси, згідно з цією теорією, відображають співвідношення рівнів цін у різних країнах. Якщо ринковий кошик товарів і послуг в Україні коштує 100грн а в Росії—500 рублів то валютний курс становитиме 1грн = 5руб. Тому будь-яка валюта повинна мати однакову купівельну спроможність у всіх країнах.
Однак на практиці валютні курси помітно відхиляються від паритету купівельної спроможності, навіть упродовж тривалих проміжків часу. Тому більшість економістів вважають, що концепція паритету купівельної спроможності не відображає усіх реалій світу. По-перше багато благ є непереміщуваними наприклад, послуги. Тому ціни на них у різних місцях світу будуть різними По-друге, навіть перемішуванні блага не завжди є добрими замінниками: одні споживачі віддають перевагу, наприклад одним маркам автомобілів, а другі — іншим. І все ж можна вважати, що відносини рівень цін є визначником валютних курсів.
По-друге, номінальний валютний курс залежить від зміни рівня реальних процентних ставок у країні та за кордоном. Підвищення процентних ставок у країні порівняно з іншими країнами веде до зростання курсу її валюти. Вищі процентні ставки у країні означають, що резиденти інших країн прагнуть купити акції, облігації та інші фінансові активи цієї країни Попит на валюту країни збільшиться, бо тільки за цю валюту іноземці можуть купити цінні папери даної країни. Тому курс валюти країни зростатиме відносно валют інших країн. Процентні ставки відіграють головну роль у коливанні валютного курсу в коротко- і середньостроковому періодах.
По-третє, динаміка номінального валютного курсу країни залежить від темпів зростання продуктивності праці в даній країні й за кордоном. Виші темпи зростання продуктивності праці в даній країні ведуть до поцінування її валюти і навпаки, нижчі темпи знецінюють її валюту.
По-четверте, на номінальний курс валюти впливає стан типажного балансу країни. Активний платіжний баланс створює імпульси до поцінування валюти, а пасивний — до знецінення.
По-п’яте. номінальний валютний курс залежить від валютно-курсових сподівань та спекуляцій. Що трапилося б якби всі власники ринкового процесу вважали, що курси цінних паперів компаній даної країни знизяться у найближчі місяці. Або що курс валюти впаде? І курс валюти і курс валюти даної країни негайно знизитися б. У жодному з випадків ринкові учасники не захотіли б далі тримати активи, що загрожують небезпекою великих втрат. У сучасних умовах результати виборів, урядова політика, міжнародна обстановка тощо, можуть породжувати великі кошлання валютних курсів.
По-шосте, номінальний валютний курс країни залежить від банківських інтервенцій — втручання її центрального банку в процес формування валютного курсу. Центральним банк може впливати на валютні курси через валютний ринок.
Якщо центральний банк країни намагається підтримати курс своєї валюти, він посилено скуповує власну валюту, використовуючи свої резерви іноземних валют. У цьому разі центральний банк розширює попит на шасну валюту, сподіваючись на підвищення й курсу. І навпаки, коли нейтральний банк хоче знизити курс власної валюти, валюта іншої країни він купує валюту іншої країни за власну валюту. Щоправда, резерви центрального банку не завжди достатні дія успішних інтервенцій і впливу на динаміку валютного курсу.
Плаваючі валютні курси автоматично коригуються так, що, зрештою, усвідомлюють дефіцити чи надлишки платіжного балансу. Пояснимо це твердження за допомогою інструментарію кривих попиту і пропозиції валюти. Припустімо, що між двома країнами — Бідасією і Багатією —склався рівноважний обмінний курс: 2 марки Бідасії за 1 крону Багатії. Рівноважний валютний курс означає, що жодна з країн не має дефіциту або надлишку платіжного балансу. За цього курсу кількість марок потрібних резидентам Багатії, щоб імпортувати товари І послуги з Бідасії, точно дорівнює кількості марок, які постачає Бідасія для сплати експорту з Багатії у Бідасію.
Припустімо, що тепер унаслідок певних причин резиденти Бідасії купують більше товарів і послуг Багатії. Отже попит на крони у Бідасії зростає.
Крива попиту на крони переміститься вправо, наприклад у положення Di. Для оплати імпорту Бідасії тепер потрібно db крон Бідасії відчувають нестачу крон у обсязі аb. Експортні операції приносять Бідасії da крон, проте Бідасії потрібно db крон, щоб оплатити імпорт. За плаваючих обмінних курсів ця нестача змінить валютний курс. Обмінний курс крони зросте, скажімо, до 3 марок за крону.
Зміна обмінного курсу змінить ціни усіх товарів і послуг, вироблених у Бідасії для резидентів Багатії і всіх товарів іпослуг Багатії — для покупців з Бідасії. Річ у тому, що валютний курс пов’язує усі внутрішні ціни країни і цінами інших країн. Ціну іноземного товару в національній валюті визначають як добуток ціни цього товару в іноземній валюті та валютного курсу. У нашому прикладі вироби Багатії на ринках Бідасії дорожчають. Наприклад, якщо раніше комп’ютер Багатії ціною в 1000 крон коштував жителю Бідасії 2000 марок, то тепер коштує 3000 марок. Тому експорт товарів і послуг Багатії і Бідасії скоротиться. Графічно це відображено переміщенням з точки b в точку с. І навпаки, товари і послуги Бідасії подешевшали для резидентів Багатії, оскільки міжнародна вартість крони зросла. Експорт Бідасії зростатиме, що показано переміщенням з точки а у точку с.
Отже, вільне плавання валютних курсів у відповідь на зміни пропозиції іноземної валюти чи попиту на неї автоматично коригує дефіцити і надлишки неплатіжних балансів.
Однак плаваючі валютні курси мають і певні вади. Передовсім коливання валютних курсів породжують невизначеність і ризики у міжнародній торгівлі та міжнародному інвестуванні. Наприклад, український ділер уклав контракт на купівлю певної партії німецьких товарів на суму 100000 марок. За поточним обмінним курсом, скажімо 2.7 гривні за 1 марку українській імпортер сподівається заплатити 270000грн. Проте, якщо упродовж тримісячного строку дії контракту валютним курс зросте до 3,5грн. за марку то українському імпортерові доведеться заплатити уже 350000грн., що може означати для нього відчутні збитки. Подібне міркування можна застосувати і до інвестицій. Отже, додатковий ризик, пов’язаний із несприятливими валютними курсами, може стримувати розвиток міжнародної торгівлі її на інвестування. Крім того, несприятливі динаміка валютного курсу може погіршувати умови торгівлі країни, пригнічувати розвиток експортних галузей національної економіки.
Для уникнення недоліків плаваючих валютних курсів країни за взаємною домовленістю можуть підтримувати фіксовані валютні курси в сучасній міжнародній валютній системі Але таке підтримування передбачає пряме чи опосередковане втручання державних інститути у функціонування валютних ринків оскільки попит і пропозиція валюти з перебігом часу змінюються. Наприклад, якщо в країни виник дефіциту торгівлі певною країною, вона повинна віднайти джерела для його покриття.
Найприйнятніше знаряддя підтримання фіксованого курсу і покриття дефіциту платіжного балансу — це використання офіційних резервів, тобто запасів іноземної валюти, якими володіє уряд. Ці резерви здебільшого виникають унаслідок того, що в попередньому періоді платіжний баланс був активним. Якщо дефіцити і надлишки у платіжному балансі є приблизно однаковими за різні роки, то проблем з підтриманням фіксованих валютних курсів не виникає. Якщо ж країна має значні дефіцити упродовж тривалого періоду, то підтримання стабільних курсів за рахунок резервів неможливе.
Щоб підтримувати фіксовані курси, коли виникає дефіциту платіжному балансі країни уряд може застосувати інструментарій зовнішньоторговельної політики. У цьому разі уряд різними методами стимулює експорт і стримує імпорт. Проте політика застосування мита і квот та експортних субсидій спотворює зовнішньоекономічні зв'язки країни і знижує ефективність її зовнішньої торгівлі. До того ж торговельні партнери країни можуть у відповідь також застосувати торговельні обмеження.
Ще один спосіб який уряд може використати для підтримання стабільних курдів — валютний контроль. У цьому разі уряд змушує всіх вітчизняних експортерів продавати йому зароблену ними іноземну валюту. Відтак він розподіляє цю валюту між діловими підприємствами, які потребують іноземної валюти, для імпорту зарубіжних ресурсів чи виробів. У такий спосіб уряд збалансовує імпорт країни тією кількістю іноземної валюти, яку заробили завдяки вітчизняному експортові. Однак валютний контроль має багато недоліків. Передовсім спотворюється структура зовнішньої торгівлі країни, виникають чорні ринки для нелегальних валютних операцій, хабарництво і кумівство при розподілі валюти між окремими вітчизняними імпортерами.
Нарешті, для фіксованого валютного курсу уряд може використати інструментарій фіскальної і монетарної політики. Ці види стабілізаційної політики також дають змогу усунути дефіцит іноземної валюти. Уряд застосовує стримувальні інструменти стабілізаційної політики, які уповільнюють зростання національного обсягу виробництва, щоб зменшити імпорт; оскільки останній змінюється пропорційно до національного доходу країни. Водночас стримувальна стабілізаційна політика уповільнює зростання цін, тому резиденти переорієнтовують свій попит із імпортних на вітчизняні вироби, що обмежує попит на іноземну валюту. Крім того, стригальна макроскопічна політика підвищує процентні ставки, що зменшує відплив фінансових коштів з країни для міжнародного інвестування. З іншого боку, високі процентні ставки стимулюють фінансові інвестиції в економіку країни, що збільшує надходження іноземної валюти. Все це усуватиме дефіцит платіжного балансу. Проте цей спосіб підтримання фіксованих валютних курсів навряд чи можна вважати привабливим: платою за стабільність курсів є зниження національного обсягу виробництва і рівня зайнятості. Отже, підтримання фіксованих курсів є нині нелегким завданням для будь-якої країни.
|
