Науково-технічні зв'язки - Економічні теми - Скачать бесплатно

Міжнародний рух технологій: предмет і сучасні форми.

Технології – це знання, які можна використовувати для виробництва товарів та послуг з економічних ресурсів, або наукові методи досягнень, практичних цілей господарської діяльності.

Міжнародне передання технологій – це рух науково-технічних досягнень – конструкторських рішень, систематичних знань та виробленого досвіду на комерційній та безвідшкодувальній основі через національні кордони (кордони митних територій) з метою кращого перероблення ресурсів, підвищення ефективності виробництва та максимізації прибутку, включаючи такі стадії виробничої діяльності, як промислове застосування, управлінська діяльність, маркетинг тощо.

З огляду на носіїв, за допомогою яких може здійснюватися міжгародне передавання технологій, можна визначити такі його форми:

у суто інформаційному вигляді – за допомогою закупівель ноу- хау, патентів, інформаційних пакетів, за використання як паперових, так і електронних носіїв інформацій;

у вигляді високотехнологічних товарів (тобто коли предметом міжнародної торгівлі стають високотехнологічні товари);

у випадках поставок технологічного обладнання під час організацій міжнародних виробничих проектів (здебільшого у вигляді внеску олного з учасників міжнародного спільного підприємства до статутного фонду у формі технологій ноу –хау);

у випадках міжнародної міграції висококваліфікованих науково-технічних кадрів (для країни-донора – це так званий відплив умів – явище типове для України).

Зазначені форми предання технологій можна умовно віднести до двох класифікаційних груп: комерційні та некомерційні форми.

Комерційні форми – міжнародного преданнятехнологій реалізуються за умови оплати покупцем науково-технічних знань та практично корисної інформації, що предається йому продавцем.

Основними каналами міжнародного комерційного переданя є такі:

внутрішньофірмовий, за якого фірмовий потік технологій спрямовується від материнської структури та науково-дослідних центрів, які вона контролює, до закордонних філій ТНК ( 2/3 світової торгівлі ліцензіями, припадає саме на внутрішньофірмовий обмін);

міжфірмовий, інструментами якого є ліцензійні коопераційні та інші угоди між різнонаціональними фірмами;

зовнішньоторговельний, який функціонує через механізм експортно-імпортних поставок машин, обладнання, складних виробів, товарів високої обробки та іншої промислової продукції;

міжнародно-інвестиційний, за якого рух технологій відбувається як умова створення нових підприємницьких структур або переходу до донора технологій частини власності об¢єкта та прав управління ним.

Некомерційні форми, пов¢язані з поширенням інформації про НДДКР, яка не містить секретів виробництва та патентоспроможні за своєю природою винаходи. Такими формами можуть бути науково-технічні публікації, навчальна література, довідники, огляди, реферативні видання, матеріали конференцій, симпозіумів тощо.

Передання технологій може відбуватися завдяки:

а) особистим контактом вчених та спеціалістів:

у процесі спільних фундаментальних досліджень та обміну, спільному використанню отриманих результатів;

на конференціях, робочих зустрічах, симпозіумах, спеціалізованих виставках;

під час наукових зарубіжних відряджень та зарубіжних стажувань;

б) міграції вчених, інженерів і техніків, наприклад проблема паекспорту чи імпорту тієї або іншої технології зводиться до апособистого досвіду людини-розробника.

Серед сигментів світового ринку найбільш динамічним та дедалі вагомішим є інформатизаційний.

У структурі ринку інформаційних технологій 53% належить телекомунікаціям, причому найближчими роками очікується новий значний поштовх їх розвитку. Матеріальними носіями такого додаткового стимулу мають бути нові засоби зв¢язку, передусім – системи зв язку третього покоління, а об¢єктами – розширювана мережа Інтернету. Крім цих тенденцій, практичне значення для України має й значна роль європейських країн на світовому ринку інформаційних технологій (частка 31%). Причому кількість користувачів Інтернету в ЄС збільшилась до 2003 року до 136 млн. проти 63 млн. наприкінці 1999 року.

Міжнародний досвід створення та життєдіяльності технополісів в Стратегії економічної та соціальної політики України.

Однією з ключових сучасних форм організаційно-економічного сприяння розвитку високотехнологічного виробництва, прикладної науки є науково-технічні парки – технополіси. Вони можуть стати джерелом сучасних технологій, денамізатором бізнесу, каналом додаткових надходжень до державного бюджету.

Міжнародний досвід створення та життєдіяльності технополісів, взагалі цілеспрямованої науково-технологічної політики, розуміння того, що тільки активне застосування прогресивних форм спеціально-економічного розвитку може суттєво змінити обсяги виробництва та споживання, знайшли, зокрема відображення В Стратегії економічної та соціальної політики на 2000 роки (“Україна: послуги у ХХІ століття”).

Технополіс - це територіальний науково-промисловий комплекс або конгломерат науково-академічних, навчальних, дослідно-конструкторських закладів, промислових підприємств та інших з розвинутою та динамічною системою виробничого постачання, комунікацій, обєктів інфраструктурної мережі, який ствоюється за чіткою функціональною ознакою з метою розвитку в найсприятливіших умовах високотехнологічного, соціально необхідного, конкурентноспроможного, екологічно чистого виробництва, підготовки висококваліфікованих фахівців.

Практика чималої кількості індустріально розвинутих країн свідчить про існування універсальних принципів створення, розвитку, управління діяльністю технополісів.

Для сучасної розвинутої країни з ринковою економікою характерною є наявність кількох десятків технопарків, а в США функціонують майже дві сотні таких утворень.

Найбільшою мірою показовим стосовно перспектив розвитку технополісів є досвід Японії. Там було застосовано чіткий підхід під час створення мережі зон високотехнологічного виробництва, яка поступово поширюється на всю національну економіку тому досвід цієї країни особливо цікавий для України, зважаючи на оперативність та успішність впровадження цієї форми господарювання, науково-виробничої діяльності. (Як приклад економічно-розвинутого технополісу, що створювався згідно з жорсткими економічними вимогами, можна назвати парк “Хамамацу”. Таку ж назву має місто на півдні найбільшого в Японії острова Хонсю. Це регіон Токай. Пріоритетними для Хамамацу є мікроелектроніка, розроблення нових матеріалів, оптика, авіаційна техніка).

Прикладом створення технопарку в Україні є Харківський інститут монокристалів. Це – один із тих вітчизняних центрів науково-виробничої діяльності, які не тільки перебувають в авангарді світового технологічного прогресу з окремих його напрямків, а й намагаються піднести пов язане з своєю науковою діяльністю вітчизняне виробництво (зокрема, виробництво надчистих монокристалів) до такого рівня, який забезпечує високу конкурентноспроможність, розштрення експорту продукції, що виробляється.

Формуючи довгострокову стратегію України щодо створення мережі технополісів, важливо враховувати особливості сучасних диферсифікованих та динамічних ринків.

Технополіси стають не тільки інструментом оптимізації територіального розміщення промисловості, підвищення її ефективності, створення нових видів прдукції, а також потужним чинником та інструментом поглиблення міжнародного поділу праці, спеціалізації та розвитку нових видів наукомісткого виробництва.

Метою створення наукових парків може стати технічнна модернізація та структурна реконструкція промисловості цілого регіону, стимулювання розвитку місцевих підприємств, забезпечення заходів для того, щоб допомогти стати на ноги численним малим фірмам задля створення кращого конкурентного середовища.

Не дивно, що за існування відкритих економічних систем подібна форма організації виробничих комплексів дедалі більшою мірою визначає й особливості сучасної міжнародної економічної діяльності.

Від традиційного способу концентрації виробництва у вигляді регіональних індустріальних центрів технополіси відрізняє обов язкова висока наукомісткість, а також мала матеріало- та енергоємкість виробництва, орієнтованого виключно на нові види технологічно прогресивної продукції.

У практичному плані найбільш придатним для створеннятехнополісів є мікрорайони, що утворювались або спеціально створюються навколо високотехнологічних виробництв чи таких навчальних закладів, як університети чи технологічні інститути. Адже ключова умова для розвитку технополісів (оскільки правилом є 60-80-відсоткова і навіть більша питома вага саме науковців у загальному штаті виробників), дослідно-виробничої, соціально-побутової інфраструктури, транспортно-комунікаційної мережі. Бажаною є наявність аеропорту, будівництво якого вразі його відсутності передбачається. Це пов¢язано з особливостями виробничого процесу в технопарках, що висувають жорсткі вимоги щодо оперативності постаяання і, водночас, не пов язані з потребою переміщувати значні вантажі сировини та готовихвиробів. Нарешті, важливезначення має наявність прифнятної системи водо-, енергопостачання, обслуговування тощо.

Макроекономічна політика України в контексті сучасного НТП.

Під час формування науково-технічної стратегії в рамках зовнішньоекономічної політики Української держави необхідно застосовувати якомога ширшу політику іноземного досвіду відповідних галузей заради забезбечення можливості вибору для наслідування окремих прикладів з числа запроваджених інструментів та підходів.

Із закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”:

Міжнародне наукове та науково-технічне співробітництво здійснюється через:

провадження спільних наукових досліджень, технічних і технологічних розробок на основі кооперації, спільних науково-технічних програм;

провадження досліджень та розробок за спільними координаційними угодами;

виконання робіт, передбачених угодою, однією зі сторін якої є організація іноземної держави або міжнародна організація;

спільні дослідення та розробки у міжнародних колективах спеціалістів, міжнародних інститутах та спільних підприємствах, використання власності на науковий та науково-технічний діяльності;

взаємний обмін науковою та науково-технічною інформацією, використання об¢єднаних міжнародних інформаційних фондів, банків даних;

проведення міжнародних конференцій, конгресів, симпозіумів;

взаємний обмін науковими, науково-технічними й викладацькими кадрами, студентами й аспірантами, а також через спільну підготовку спеціалістів.

Суб¢єкти наукової та науково-технічної діяльності можуть брати у виконанні міжнародних науково-технічних програм і проектів та укладати угоди з іноземними організаціями і юридичними особами, брати участь у діяльності іноземних та міжнародних наукових товариств, асоціацій і союзів на правах їх членів, укладати контракти з іноземними організаціями та юридичними особами, брати участь у міжнародних симпозіумах та інших заходах відповідно до законодавства України.

Для розв¢язання завдання реальної інтеграції до європейських структур необхідно розробити щодо участі нашої держави в науково-технічних програмах Співтовариства, які можуть зацікавити їх. Серед цих програм можна виділити регіональну програму науково-технічної кооперації “Евріка” та її окремі проекти:

“Евреком” – створення нових генерацій системи комунікації та управління; “Євроматік” – розробка та налагодження виробництва електрокомп¢ютерних виробів та приладів; “Євромат” – створення нових синтетичних матеріалів, полімерів тощо; “Єврорейс” – будівництво швидкісних залізниць. Відкритим для співробітництва є організації ЕСПРІТ – Європейська стратегічна програма досліджень в галузі технологій інформаційних систем, БРІТЕ – Базові дослідження у сфері промислових технологій, СПРІНТ – Стратегічна програма інновацій та передання технологій та РАСЕ – Дослідження та розробки у сфері передових технологій для Європи.

Підстави для сподівань та виникнення заінтересованості до українського економічного потенціалу є. Адже у своєму прагненні створити висококонкурентне європейське економічне угрупування, західноконтинентальні країни, фірми, корпорації зможуть користуватися значними можливостями української аерокосмічної, авіабудівельної, зварювальної індустрії.

Ефективна макроекономічна політика України в галузі науки і техніки є важливою передумовою подолання кризового стану, створення більш сприятливих умов для участі України в процесі господарської інтернаціоналізації.