Я:
школьник
 
25.5%
студент
 
65.25%
аспирант
 
1.27%
преподаватель
 
2.42%
попал случайно
 
5.57%
Архив

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Webalta Уровень доверия



Союз образовательных сайтов
Главная / Рефераты / Економічні теми / Аналіз та прогнозування японської господарської системи


Аналіз та прогнозування японської господарської системи - Економічні теми - Скачать бесплатно


План

  • Вступ
  • 1.Аналіз економічної моделі розвитку післявоєнної Японії:
  • 1.1. Занепад та реформування перших післявоєнних років (1946-1952 рр.)
  • 1.2. Високі темпи економічного зростання (1955-1973 рр.)
  • 1.3. Період адаптації до росту цін на сировину та паливо та інтернаціоналізація економіки (1974- 1989 рр.)
  • 2.Економічна дипресія в японській економіці:
  • 2.1. Причини та наслідки економічної дипресії в Японії 90-х років
  • 2.2. Антикризові заходи 90-х років
  • 3.Прогнозування економічного розвитку Японії.
  • 3.1. Рушійні сили змін
  • 3.2. Нова японська економічна модель
  • 3.3 Україно-японські відносини майбутнього
  • Висновки
  • Список використаних джерел

Вступ

Мета роботи: виявити причини, що призвели до економічного занепаду японської економіки та описати, якою має бути політика японського уряду, для того, щоб економіка Японії повернулася до шляху динамічного розвитку.

Завдання роботи:

проаналізувати траєкторію розвитку післявоєнної Японії;

виявити причини та наслідки економічної дипресії в Японії 90-х;

описати антикризові заходи японського уяду;

виявити характерні риси японської економіки, що можуть позитивно вплинути на її розвиток;

описати нову економічну модель Японії;

описати україно-японські економічні відносини майбутнього.

Методологія роботи: цю роботу написано шляхом порівняння описань моделі економічного розвитку Японії сучасних науковців, на основі яких було виведено узагальнюючий варіант цієї моделі.

Використані джерела: для аналізу післявєнного розвитку японської економіки було використано періодичні видання, здебільшого економіко-політичне російське видання «Международная экономика и Международные экономические отношения».

Для виділення характерних рис японської економіки, в якості наукової бази було використано сучасне американське джерело «Японская экономичекая модель. Может ли Япония конкурировать?» (переклад з англ.), авторами якого є американський економіст Майкла Портер, та японські аналітики Хіротака Такеуті та Маріко Сакакібара.

Прогноз розвитку японської економіки та україно-японських відносин описано за допомогою інтернет джерел, а саме економічних сайтів, що містять найсучаснішу інформацію.

Аналіз економічної моделі розвитку післявоєнної Японії .

Економічний стан післявоєнної Японії виявився надзвичайно складним. Після поразки в Другій світовій війні Японія втратила колонії, що були основним джерелом сировини країни та позбулася океанського флоту. Економіка країни набула закритого характеру, зв'язки із зовнішнім світом було перервано. Механізм фінансування виробництва було фактично зруйновано в першу чергу тому, що окупаційною адміністрацією було розпущено головні фінансово-промислові концерни («Дзайбацу») на чолі із холдінгами, а холдінги як такі заборонено антимонопольним законодавством 1947 р..

Американська окупаційна адміністрація отримала повний контроль над зовнішніми зв’язками Японії. Повернення до світової економіки було обумовлено введенням жорсткого державного контролю над усіма видами зовнішньоекономічної діяльності.

В цьому розділі спробуємо проаналізувати стан японської економіки після Другої світової війни. Для зручності, пропонуємо провести дослідження за такими періодами: занепад та реформування перших післявоєнних років (1946-1952 рр.); період високих темпів економічного зростання (1955-1973 рр.); період адаптації до росту цін на сировину та паливо та інтернаціоналізація екноміки (1974- 1989 рр.). Про подальший економічний розвиток країни пойдеться в наступному розділі.

1.1. Занепад та реформування перших післявоєнних років (1946-1952 рр.).

Різке зкорочення виробництва, що зпричинило ріст безробіття та зкорочення норми прибутку населення, зруйновані житловий фонд та транспортна система, втрата джерел сировини – це лише частина економічних проблем Японії після поразки в Другій світовій війні.

Глибоку кризу переживала й банківська система. Банки зіткнулись з труднощами в першу чергу тому, що позбавилися можливості кредитувати за вигідних умов, тобто надавати кредити під гарантію держави підприємствам, що займаються військовою промисловістю. Більш того, останні виявилися не в змозі повернути значну частину залучених коштів, що спричинило загострення проблеми неповернення кредитів.

Норма збереження домогосподарств була від’ємною, тобто люди фактично проїдали всі свої доходи, що також не сприяло поліпшенню складного становища, в якому опинилися банки {1}.

Але головну проблему тогочасної Японії становив постійний дефіцит фінансів, адже ж для того, аби відбудовувати країну потрібні були значні капіталовкладення. Бурхливому економічному розвиткові, що зазвичай притаманний країнам у післявоєнний період заважала американська окупаційна адміністрація, якій, як країні переможниці, належали значні повноваження щодо контролювання дій уряду Японії. Зрозуміло, що мета програм реформування окупаційної адміністрації зводилася до того, аби ліквідувати надмірну концентрацію економічної могутності переможеної країни та аж ніяк не сприяти швидкому зростанню економіки.

Враховуючи складне становище, спричинене фінансовим дефіцитом, уряд Японії вдався до економічної політикі, що мала призвести до поступового піднесення.

В січні 1947 року було створено державний фінансовий інститут, назву якого можна перекласти як Фонд фінансування відтворення господарства (Фукко кин’ю кінко), до керівницва якого входили керівники економічних мінистерств та представники приватного сектору. Головна функція Фонду зводилася до кредитування пріоритетних галузей, якими на той час було визнано вугіллєдобувну та сталелітейну промисловість та електроенергетику. Але складна система прийнятя рішень та політизація кредитування знищили незалежність Фонда та загострили проблему неефективності кредитів. До того ж окупаційна адміністрація, що контролювалася США наполягала на поступовому проведенні Японією фінансової стабілізації зовсім іншими шляхами. Все це створило умови для того, щоб у 1949 р. Фонд було знищено.

До того ж окупаційна адміністрація підготувала нормативну базу для проведення власної економічної політикі, яка не завжди співпадала із справжніми інтересами Японії. Нормативна база складалася з двох фундаментальних законів- Закону про контроль над іноземною валютою та зовнішнею торгівлею (1949 рр.) та Закону про іноземні інвестиції (1950 рр.). Зрозуміло, що законодавча база подібного змісту ніяк не могла сприяти скороченню фінансового дефіциту країни {2}.

Але ж треба зазначити й позитивні сторони втручання американської окупаційної адміністрації. Було проведено серію глибоких інституційних реформ економічної системи Японії. В країні було здійснено лібералізацію цін, стабілізовано бюджет та введено фіксований валютний курс. Окупаційна влада здійснила програму демонополізації економіки, основними заходами якої були анулювання довоєнних концернів на чолі із сімейними холдінгами («Дзайбацу») шляхом широкого розпродажу їх акцій, дріблення наймогутніших промислових компаній та прийняття антимонопольного закону. Важливим наслідком цього комплексу реформ виявилося посиленя ринкової кокуренції.

Пізніше було проведено радикальну аграрну реформу із ліквідацією масштабних володінь та масовим перепродажем земель, що призвело до утворення в сільськогосподарському секторі дрібних незалежних фермерів. Окупаційною владою було перебудовано систему державних підприємств та здійснено фінансове «оздоровлення» приватних корпорацій та банків. Також було проведено митну реформу, що забезпечувала підприємствам внутрішні джерела накопичення.

Сучасні економісти визнають, що комплекс реформ американської окупаційної адміністрації створив міцну основу для «японського економічного дива».

1.2. Високі темпи економічного зростання (1955-1973 рр.).

Для вирішення проблеми фінансового дефіциту, Банком Японії було розроблено програму сприяння кредитуванню, згідно якої фактично всі великі фірми перетворилися на отримувачів відповідних кредитів.

Під час війни приватні банки Японії були тісно пов’язани з конкретними групами фірм та мали затверджений статус їх основних («вповноважених») кредиторів. Відповідно кожен банк добре володів інформацією про стан справ в «своїй» групі фірм, отже коли почала діяти програма сприяння кредитуванню, почав виступати в ролі основного контролера «своєї» групи фірм {3}.

Одні й ті ж самі банки брали участь в різноманітних об’єднанях, створених для кредитування різних фірм. В рамках кожного об’єднання виділяли головний банк-контролер, на який покладалася відповідальність за моніторінг фірм-дебіторів та ефективість кредитування. Таким чином було покладено початок системі «Main Bank», що згодом перетворилася на одну з головних особливостей організації японської економіки.

В 50-60-х рр. банки, що виконували функції головних контролерів, почали виконувати роль «головного банка». Делегування представників банку до ради директорів фірми перетворилося на загальноприйняту практику, водночас фірми зазвичай володіли акціями «головного банка».

Система «Main Bank» дозволила зберігти практику спільного кредитування, але вже без втручання держави. Програма сприяння кредитуванню виявилася інструментом, що блискуче забезпечив зниження кредитних ризиків та зміцнення визначальних зв’язків між банками та виробниками. {3}

На початку 50-х років жорсткий централізований розподіл фінансових ресурсів було припинено. Приватні банки вже мали міцну базу для розширення кредитування, тому що збереження та внески почали швдко зростати. Бурхливому зростанню частки збережень населення сприяла ціла низка чинників.

По-перше, як наслідок жорсткої фінансової політикі різко знизився рівень інфляції.

По-друге, вихідний рівень фінансових активів домогосподарств був надзвичайно низьким, тому із зменшенням темпів інфляції, населення виявило природнє бажання збільшити ці активи.

По-третє, в 50-х роках почали помітно зростати доходи. Це було пов’язано із цілеспрямованим стимулюванням пріорітетних галузей, а також з тим, що війна в Кореї (1950-1953 рр.) обумовила додатковий попит на продукцію японської промисловості.

Важливими факторами, що вплинули на збільшення норми збереження домогосподарств також виявили себе японська практика бонусів, що становили близько двох-трьох місячних заробітних плат; надання пільг тим, хто зберігає, а також відсутність розвинутої системи побутового кредита.

Важливу роль в масовому кредитуванні виробництва відігравав той факт, що відсоткові ставки регулювалися державою. При чому легко прослідквати тенденцію утримання відсотка на низькому рівні (Таблиця1).

Таблиця 1.

Рівні відсотку в Японії (% річних).

Рік

Рівень інфляції (річний приріст споживчих цін), %

Облікова ставка Банку Японії: верхня межа

Банківські кредити ( в середньому на кінець року)

Банківські внески

1950

-6.7

5.11

14.600

2.76

1955

-1.4

7.30

8.720

3.96

1960

3.9

7.30

8.080

3.96

1965

6.3

6.57

7.670

3.60

1970

7.3

6.25

7.762

3.60

1975

11.6

9.00

8.590

3.84

1980

7.7

9.00

8.243

4.08

1985

2.0

5.00

6.570

2.88


Джерело: {2}

До початку 70-х років законодавчо встановлювалася верхня межа відсотка. Основи післявоєнної системи регулювання було закладено в 1947 р., з прийняттям Тимчасового закону про врегулювання відсотка.

Відсоток по кредитах теж де-факто був об’єктом жорсткого регулюання.

В цілому значення політикі низького відсотка полягає в тому, що вона дозволила банкам акумулювати більш значні збереження населення та відповідно використовувати їх для кредитування виробників. Для останніх відкривалися широкі канали дешевого кредита, що використовувалися перш за все для збільшення інвестицій (Таблиця 2).

Таблиця 2.

ВВП та рівень інвестицій в основний капітал.

Рік

ВВП, млрд. єн

Валові інвестиції в основний капітал (%)

1955

8598

19.7

1960

16686

29.7

1965

33695

29.5

1970

75299

35.4

1975

152362

32.3

1980

245547

31.4

1985

324159

27.5

Джерело: {2}

Крім цього, до початку 60-х надавалися прямі бюджетні субсидії експортерам на покриття збитків, що завдавалися зміною цін та умов продажу на зовнішніх ринках. Існували також пільги для виробників експортної продукції (прискорена амортизація, звільнення від оподаткування).

Ринок Японії був закритим для іноземних інвесторів, але імпорт технологій посідав особливе місце. Антимонопольний закон являв собою дозвіл майже для всіх фірм купувати ліцензії, коригувалися лише масштаби виробництва.

Важливим чинником, що обумовив бурхливе зростання економіки Японії 50-х-70-х років було також місце, що посідала Японія в міжнардному поділі праці по вертикалі. Протягом перших десятиріч після війни Японія виступала лише в якості імпортера первинної сировини та палива та експортера готових промислових товарів. Структура прмисловості формувалася за принципом , який отримав в японській літературі назву «Вансетто сюгі», від англійського «One set» , яким позначався надзвичайно широкий діапозон виробництва. Крім цього, фіксований курс єни, що існував в рамках Бретон-Вудської валютної системи (1949-1971 рр.) за умов піднесення промислового виробництва сприяв збільшенню об’ємів імпорту, а не цін на імпортні товари, як це відбувалося за часів вільного курсу єни {4}.

Поблему валютного дефіциту, було вирішено шляхом надання привілей згідно пріортетам торгівельної політикі. Тобто дозвіл від американської окупаційної адміністрації на здіснення валютних операцій надавався в першу чергу з метою закупівлі сировини. Така політика сприяла збільшенню обсягів виробництва, яке вже не було зтримане недостатньою кількістю сировини.

Підсумовуючи, можна сказати, що 50-70-ті роки були періодом надзвичайно високої динаміки економічного розвитку Японії, що був обумовлений правильно обраним курсом економічної політикі та чітким та швидким втіленням в життя економічних реформ.

1.3. Період адаптації до росту цін на сировину та паливо та інтернаціоналізація економіки (1974- 1989 рр.).

В 70-х роках два світових нафтових кризиси викликали в Японії, промисловість якої базувалася на імпортній сировині та паливі, гострі всплески інфляції та різке зкорочення темпів зростання.

До того ж в 70-х роках було вичерпано резерви екстенсивного розвитку економіки за рахунок оновлення товарної номенклатури промислвої продукції. Еколоічні труднщі вимусили уряд уповільнити темпи капітального будівництва. Підвисився рівень заробітної плати, подорожчало створення нових робочих місць. Але ж хоча темпи росту знизилися майже на половину, норма накопиченння залишалася дуже високою (30 % ВВП) {3}.

Було розпочато переорієнтування промисловості на наукоємні галузі. Для цього було розроблено навіть дві п’ятирічні державні програми, але ж потреба в державному регулюванні промислового сектору на той час вже майже зникла- внутрішнє виробництво продукції, що втратила конкурентоздатність, почало заміщуватись імпортом.

Як наслідок японська економіка глибше інтегрувалася до світового господарства. Лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків була дуже сильно розтягнута у часі та надала японським промисловцям за рахунок серйозної внутрішньої конкуренції ретельно підготуватися до конкуренції на міжнародних ринках.

В середині 80-х керівництво Японії визнало, що додатнє сальдо торгівельного балансу є результатом структурної диспропорції економіки, занадто орієнтованої на експорт. Було введено піьги для імпортерів для того, аби вирівняти торгівельний баланс та переорієнтувати промисловість на внутрішній ринок {3}.

Необхідно зазначити, що керівництво Японії погодилося на введення пільг для імпортерів лише під натиском США, що видвинули жорсткі вимоги щодо відкриття японського ринку. Справа в тому, що високий курс єни до долара (230-250 в 1982-1984 рр.) фактично блокував японський ринок для американських експортерів та перетворював на неможливу конкуренцію з японцями на ринках інших країн.

Але ж револьвація єни, курс якої піднявся з 200 у 1985 р. до 125 у 1991 р., сприяла уповільненню зростання товарного експорта та прискорила вивіз капітала. В 1985- 1989 рр. закордонні інвестиції Японії зростали майже на 62% щорічно. Японія почала експортувати не лише товари, а й робочі місця.

Під час тривалого інвестиційного бума японські банки отримали значну частину ліквідних коштів, які за рахунок високої вартості японської робочої сили вкладалися здебільшого не в промислові підприємства, а в спекуляції з акціями на нерухомість. Курси акцій та ціни на земельні ділянки штучно завищувались. Цей процес отримав назву «фінансової бульки» {4}.

Саме в цей період в японській економіці остаточно сформувалися усі передумови для подальшого економічного занепаду.


2. Економічна дипресія в японській економіці.

2.1. Причини та наслідки економічної дипресії в Японії 90-х років.

Що ж спричинило такі вражаючі негативні зміни в характері економічного розвитку однієї з наймогутніших держав середини ХХ-го століття?

Сучасні економісти частіше за все згадують такі причини як підвищення податкової ставки на продаж та глибокий розрив між попитом та пропозицією, кризис кредитно-фінансової системи, загострення проблеми «подвійної» структури економіки, азіатську фінансову кризу та зниження рівня зовнішнього попиту, а також, звичайно, серйозні помилки власне економічної політикі та інші.

На нашу думку основним джерелом глибокої кризи японськї економіки 90-х років можна вважати кредитно-фінансову сферу, а власне так звану «фінансову бульку», що виникла протягом 1986-1990 рр. на фондовому ринку Японії.

Надмірна пропозиція грошей, що була першопричиною фомування «фінансової бульки» мала два основних джерела: тривалий експортний бум та високу норму збережень. Ці два аспекти детальніше описано в розділі 1.3. цієї роботи.

Фінансова політика керівництва країни відігравала роль суб’єктивного чинника. За законом про Банк Японії, головний банк країни не був повністю незалежним. Рішення стосовно валютних інтервенцій приймалися міністерством фінансів, згідно політиці якого здійснювалася надмірна продаж доларів з золотовалютного резерву, в результаті чого у 1988 році курс єни до долара США становив 265 до 138, що майже вдвічі більше ніж 1985 р. {5}.

Внаслідок надмірно високого курсу єни, номінальна заробітна плата перетворилася на найвищу в світі. Японська промисловість почала втрачати конкурентоздатність, темпи експорту уповільнилися. Виробники почали переміщати засоби виробництва до Північної Америки, Західної Європи та Східної Азії. Цей процес яскраво проілюстровано таблицею 3.

Таблиця 3.

Темпи росту промисловості та рівень безробіття Японії в 90-ті роки, %.

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

Приріст промислового вир-ва

0.9

3.3

2.3

3.6

-7.1

0.8

5.7

0.8

Рівень безробіття

2.9

3.2

3.4

3.5

4.1

4.7

4.7

5.0


Джерело: {5}

Виходячи з цього, відома японська модель менеджменту, що передбачала наявність працівників, що отримали спеціальну освіту на даній фірмі та з якими підписано багаторічні контракти, також виявилася недоліком в тогочасних економічних реаліях. За високий рівень зайнятості та величезну номінальну заробітну платню доводилося сплачувати некокурентоспроможними на світовому ринку товарами та низьким рівнем життя- вже тоді ціни в Японії були найвищими в світі.

Традиційна в країні практика державного втручання в економіку й тепер вимагала суттєвого фінансування для вирішення складної ситуації. Економічна політика, яка включала в себе надання величезних субсидій, в тому числі й на переквалифікацію тисяч японців, що залишилися без роботи, сприяла формуванню державного боргу, що також вплинуло на економічний розвиток Японії.

Всі ці причини, безумовно викликали кризисні процеси 90-х, але ж вони мають другорядний характер, тому що лише відображають недоліки, що виявилися з часом в економічній системі країни та свідчать про необхідність її докорінної зміни. В наступному підрозділі розглянемо антикризові заходи, що було використано японським урядом та спробуємо оцінити їх ефективність.

2.2. Антикризові заходи 90-х років.

Власне проблема трансформування японської економічної системи виникла іще на межі 70-80-х рр., коли японська економіка, пройшовши період високих темпів росту, почала сигналізувати про збої.

Починаючи з 1992-го р. японський уряд активно намагається ліквідувати наслідки кризових явищ. Сьогодні широко відомі вісім антикризових програм, загальне фінансування яких складає майже 110 трлн. єн (Таблиця 4), {7}.

Таблиця 4.

Програми антикризових заходів, трлн. єн.

Час прийяття програми

Загальний обсяг фінансування

Зниження податків

Інвестиції до соціальної інфраструктури

Інші заходи

Серпень 1992

10.70

0.00

8.60

2.10

Серпень 1993

13.20

0.20

10.60

2.40

Вересень1993

6.00

0.00

5.20

0.80

Лютий 1994

15.20

5.90

7.20

2.10

Квітень 1995

7.00

0.00

000

7.00

Вересень1995

14.20

0.00

12.80

1.40

Квітень 1998

16.35

4.30

7.70

4.35

Жовтень1998

26.20

9.00

8.10

9.10

Разом

108.85

19.40

60.20

29.25


Джерело: {7}

Японський уряд після розпаду економіки «фінансової бульки» покладав великі надії на самостійне повернення економіки до шляху зростання. Цьому сприяла впевненість в ефективності існуючих механізмів регулювання (державне регулювання, специфічна промислова система). Тому усі заходи було спрямовано лише на пом’якшення наслідків економічного краху, а не на головну причину кризи 90-х- непідготовленість економіки до нових економічних реалій світу.

В першу чергу державну допомогу отримав реальний сектор економіки. Акцент було зроблено на утримання обсягів виробництва на належному рівні навіть в умовах зкорочення попиту, падіння курсу акцій багатьох підприємств та зкороченя кредитування. Японські підприємтва отримали значні податкові пільги, було зформовано низку державних замовлень, завдяки діям Банка Японії компаніям було спрощено шлях до отриманння кредитів {7}.

Стосовно фінансової системи країни, на головні об’єкти державного регулювання перетворилися «погані борги» та зниження обсягів кредитування. З 1992 по 1997 роки було проведено низку заходів щодо зниження ставки рефінансування, зписання «поганих боргів» інвестиційним компаніям «дзюсен» (компанії, що займаються нерухомістю). Держава також виступила гарантом кредитуваня малого та середнього бізнесу.

Як можемо побачити з Таблиці 4, обсяг дежавного стимулювання економіки протягом 1992-1995 рр. склав майже 66 трлн.єн. Во сновному керівництвом країни вживалися фіскальні методи, такі як зниження податків, державні інвестиції, кредитні гарантії, орієнтовані на стимулювання виробництва. Як правило, фінансування здійснювалось шляхом внесення відповідних пунктів до бюджету.

Сподівання щодо того, що зкорочення частки державного регулювання компенсуватимемуться пожвавленням економіки виявилися помилковими. Японська економіка, що продемонструвала протягом 1995-1996 років деяке піднесеня, знов опинилая у стані рецесії.

Безперечним був той факт, що стимулювання попиту не достатньо. Країні необхідні були справжні реформи.

Другий етап анткризових заходів був обумовлений загостренням у 1997 році фінансової кризи, коли майже одночасно збанкрутували декілька великих японських банків та інвестиційних компаній. Відповіддю держави стала активізація програми «Біг Бенг» або «Великий Вибух». Реформа проводился в наступних напрямках: 1) лібералізація міжнародних фінансових операцій; 2) розширення кола фінансових інститутів; 3) створення конкурентоспроможної системи фінансових послуг; 4) підвищення ефективності фондових ринків; 5) забезпечення прозорої та безпечної схеми роботи фінансової системи. Економічну ефективність в разі втілення в життя цієї програми зображено в таблиці 5.

Таблиця 5.

Оцінка японського керівництва щодо очікуваних результатів реформи фінансової системи до 2005 р.

Збільшення ВВП

Ріст зайнятості, %

В разі реалізації

4.9 % (36.5 трлн. єн)

1.2

В разі відмови від реалізації

0.5 % (22.6 трлн. єн)

1.3

Джерело: Stabilizing and Liberalizing the Financial System. The Ministry of Foreign Affairs of Japan. February 1998, {7}.

Але ж і ці заходи виявилися недостатньо ефективними. В квітні 1998р. кабінетом Хасімото було запропоновано нову Програму всебічних економічних заходів. Вдосконалення полягали в двох аспектах: вперше було запропоновано підвищити ефективність управління та використання земельних ресурсів та підтримати економіки країн Азіатсько-Східного регіону. Розвиток Програми передбачав також продовження фінансування попередніх заходів, особливо зниження оподаткування та фінансування кредитів.

На цьому перелік прийнятих урядом Японії антикризових програм не закінчується. На протязі останніх двох десятиріч постійно розробляються та втілюються в життя нові й нові програми економічного розвитку. Але ж всі вони мають багато спільного. Проаналізувавши наслідки основних економічних програм можна зробити наступні висноки.

По-перше, досвід Японії підтвердив ідею необхідності орієнтувати антикризові заходи на причини, а не на наслідки кризи.

По-друге, приклад нового загострення фінансової кризи 1998 р. ще раз проілюстрував необхідність проведення всебічних антикризових заходів.

По-третє, протягом 1998-1999 рр., в умовах постійного погіршення становища державних фінансів, уряд Яонії все більше переконувався в ефективності стимулювання приватного сектору економіки для подальшого розвитку країни.

Узагальнюючи, можна сказати, що антикризова економічна політика призвела до певного уповільнення темпів занепаду та навіть до тимчасового зростання економіки, але ж в середньо- та довгостроковій перспективі не призвела до позитивних результатів.

Питання щодо реформування японської економічної

назад |  1  | вперед


Назад


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

281311062 © insoft.com.ua,2007г. © il.lusion,2007г.
Карта сайта