Економічна сутність санації підприємств, передумови прийняття рішення щодо проведення фінансової санації підприємств - Фінанси - Скачать бесплатно

Заходи щодо оздоровлення фінансової системи України можуть дати позитивні наслідки тільки за умови санації фінансів базової лан­ки економіки — підприємств та організацій.

Нині в Україні спостерігається стійка тенденція збільшення кіль­кості фінансове неспроможних підприємств (у 1993 p. збитковим було кожне дванадцяте підприємство, в 1994 p. — кожне дев'яте, в 1995 p. — кожне п'яте, в 1996 p. — кожне третє, а в 1997 та 1998 pp. — понад 50 відсотків підприємств були збитковими). Сума збитків, одержаних ними протягом 1998 року, становила майже 12 млрд грн. Відтак найбільше позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв'язку з банкрутствами підприємств. У 1996 p. арбітражними суда­ми розглянуто 3600 справ і 1700 підприємств визнано банкрутами. У 1997 році кількість справ про банкрутство зросла більш ніж у два рази, ця ж тенденція зберігається й нині.

Банкрутство і ліквідація підприємства— це не тільки збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а та­кож збільшення безробіття, що, у свою чергу, є одним із факторів макроекономічної нестабільності.

Суттєво, однак, те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються судами, значна кількість таких, що тимчасово по­трапили у скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за дебіторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоров­лення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами й успішно функціонувати далі. Проте через недосконале за­конодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпе­чення процесу санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менедж­менту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб'єктивних і об'єктивних причин багато потенційно життє­здатних підприємств, у тім числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банк­рутами. У зв'язку з цим вивчення теми «Фінансова санація та банк­рутство підприємств» є надзвичайно актуальним.

У чому ж суть фінансової санації підприємств?

Термін «санація» походить від лат. «sanare» і перекладається як оздоровлення або видужання. Економічний словник трактує це по­няття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрут­ству промислових, торгових, банківських монополій. Санація може від­буватися злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією; випуском нових акцій або облігацій для мо-оілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і на­данням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборго-ианості на довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства[1].

На нашу думку, однак, наведене в словнику трактування цілей санації та механізму її проведення, перелік санаційних заходів не вичерпують суті поняття, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з фінансової кризи. Поданий перелік заходів є неповним і не розкриває принци­пових методологічних підходів до вибору тих чи тих форм санації.

Деякі з вітчизняних економістів (наприклад І. А. Бланк) із са­нацією ототожнюють тільки заходи для залучення зовнішньої фі­нансової допомоги, спрямовані на запобігання оголошенню під­приємства-боржника банкрутом та його ліквідації[2]. З цим також не можна погодитись, оскільки мобілізація внутрішніх фінансових резервів є невід'ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства.

Ряд зарубіжних економістів (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг) — провідних фахівців з питань виведення підприємств із фінансової кризи — дотримується думки (ми поділяємо її), що санація — це комплекс послідовних, взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціально­го характеру, спрямованих на виведення суб 'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурен­тоспроможності в довгостроковому періоді.

Особливе місце в процесі санації займають заходи фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації й використання внутрішніх та зов­нішніх фінансових джерел оздоровлення підприємств. Метою фінан­сової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспро­можності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліп­шення структури оборотного капіталу та формування фондів фі­нансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів ви­робничо-технічного характеру.

На методи проведення санації вплинули: розвиток економічної теорії, еволюція ролі держави як регулятора ринкової економіки; макроекономічні зміни в країнах колишнього соціалістичного бло­ку та зумовлений цими змінами трансформаційний спад; нові під­ходи до приватизації (реприватизації) підприємств. У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговують наукові розробки Н. Здра-вомислова, Г. Іванова, X. Ноймана, Р. Берндта, К. Шнайдера, які досліджують особливості проведення санації та реструктуризації підприємств за переходу від адміністративної до ринкової системи господарювання.

Вивчення теоретичної і практичної бази санації підприємств ознайомить вас з основними проблемами, що їх досліджують зару­біжні економісти в даній галузі. Предметом дискусій провідних уче­них Німеччини, США, Великобританії є питання, пов'язані з кла­сифікацією фінансових джерел санації та послідовністю їх мобілі­зації; порядком проведення санаційного аудиту; формами та розмі­рами державної фінансової підтримки підприємств; санаційними пріоритетами; швидкістю проведення фінансового оздоровлення; приватизаційними аспектами санації підприємств.

Передумови прийняття рішення щодо проведення фінансової санації підприємств

Рішення про проведення санації приймають у таких (як правило) випадках:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, що перебуває в кризі, коли існує реальна загроза неплатоспроможності та оголошення йо­го банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається перед зверненням кредиторів до арбітражного суду із вимогою визнати це підприємство банкрутом.

2. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до арбіт­ражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна за­гроза такої неспроможності). Право вибору умов санації (реорганіза­ції) при цьому залишається за боржником. Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характери­зує фінансово-майновий стан підприємства, а також вибрані ним умо­ви проведення санації. Після закінчення місячного терміну з дня опу­блікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення щодо порушення справи про банкрутство даного підприємства в тому разі, коли надійшли пропо­зиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити ви­моги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кре­диторів та арбітражним судом пропозиції стосовно санації (реорганізації) неспроможного підприємства, арбітражний суд при­ймає рішення про припинення процедури оголошення банкрутства та про проведення фінансової санації юридичної особи.

3. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність», банківська установа має право до клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосува­ти комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; напра­вити на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалі­зації продукції.

4. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконання зобов'язань, забезпечених іпоте­кою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержа-тель має право здійснити передбачені договором заходи для оздоро­влення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження права цьо­го суб'єкта господарювання розпоряджатися випущеною продукці­єю та іншим майном. Якщо санаційні заходи не привели до віднов­лення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення зас­тавленого майна.

5. З ініціативи Агентства з питань запобігання банкрутствам під­приємств, якщо йдеться про державні підприємства. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств Агентство вповноважене здійснювати управління його майном та розробляти пропозиції щодо проведення фінансової санації.

6. З ініціативи Національного банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед за­стосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки та Сіанківську діяльність».

Класична модель фінансової санації

Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств. Різниця визначається особливо­стями економічного і соціального розвитку, принципами побудови національних фінансових систем та їхніх складових — фінансів підприємств. Цілісний погляд на етапи розробки санаційної концеп­ції окремого підприємства репрезентує так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки меха­нізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання в краї­нах з розвинутою ринковою економікою.

Згідно з класичною моделлю, функціональну схему якої показа­но на рис. 1, процес фінансового оздоровлення підприємства по­чинається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. На осно­ві первинної інформації (первинні бухгалтерські документи, рі­шення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зов­нішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан фірми.

У рамках внутрішнього аналізу поглиблено досліджується фі­нансовий стан на основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Основними з них с показники платоспроможності, ліквідності, фінансового ліве-риджу, прибутковості тощо. Коли отримано необхідні дані щодо фі­нансового стану підприємства та причин фінансової кризи, згідно з класичною моделлю санації роблять висновок про можливість або недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо виробни­чий потенціал підприємства зруйновано, капітал втрачено, структу­ра балансу незадовільна, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідацію може бути здійс­нено на добровільній основі (злиття, продаж об'єкта цілком або час­тинами) та в примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза су­довими органами, на підставі рішення власників або угоди, укладе­ної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем останніх.

Примусова ліквідація підприємства — це процедура ліквідації не­спроможного підприємства, яка здійснюється з рішення арбітражно­го суду (як правило, в процесі провадження справи про банкрутство).

У разі, коли підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, має достатньо кваліфікований управлінський персонал, ринки збуту товарів, а ви­робництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, приймається рішення про проведення санації.

Тут треба зазначити, що в економічній літературі часто згадуєть­ся концепція швидкого виявлення фінансової кризи та радикальних санаційних дій (Primal des Handelns). Прихильники цієї концепції (в основному економісти-практики) не враховують того факту, що во­на не залишає часу для ретельного дослідження причин кризи та розробки оптимальної санаційної стратегії. Навпаки, велика група теоретиків (Д. Фехнер, Г. Гесс, Н. Здравомислов та інші) цілком справедливо стверджує, що «цейтнот» у підготовці санаційних за­ходів — основний фактор майбутніх невдач, оскільки втрачається шанс для розробки імпровізованих та гнучких дій. Саме тому окре­мим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегі­чних цілей та тактики проведення санації.

Стратегія є узагальненою моделлю дій, необхідних для досяг­нення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні до­вготривалих конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її — у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Практика показує, що успішна фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямова­ності, на 20% — від ефективності оперативного управління і на 10% — від якості виконання поточних завдань. Виходячи з цього загальний ус­піх санації забезпечують: якість стратегічного аналізу; реальність стра­тегічного планування; рівень реалізації стратегічних завдань.

Відповідно до вибраної стратегії розробляють програму санації, тобто систему спрогнозованих, взаємозв 'язаних заходів, спрямова­них на вихід підприємства з кризи. Вона формується на основі ком­плексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить:

техніко-економічне обгрунтування санації;

розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досяг­нення стратегічних цілей;

конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу;

строки освоєння інвестицій та їхньої окупності;

оцінку ефективності санаційних заходів;

прогнозовані результати виконання проекту.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Керівні служби підприємств повинні своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рі­шення для подолання можливих перешкод щодо здійснення оздо­ровчих заходів. Дійову допомогу тут може надати оперативний са­наційний контролінг, який синтезує інформаційну, планову, консал­тингову, координаційну та контрольну функції. Органи контролінгу для виконання своїх функцій використовують такі основні інстру­менти та методи:

бенчмаркінг (аналіз підприємства в порівнянні з конкурентами),

систему раннього попередження та реагування,

вартісний аналіз,

портфельний аналіз,

аналіз точки беззбитковості,

імітаційне моделювання,

калькулювання, систему планово-контрольних розрахунків та ряд інших.

Завданням санаційного контролінгу є ідентифікація операти­вних результатів та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.

Розробка проекту фінансового оздоровлення підприємств

Розробка проекту фінансового оздоровлення здійснюється, як правило, фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного са-натора, незалежними аудиторськими та консалтинговими фірмами.

Проект санації складається зі вступу та двох розділів. У вступі в ідображаються:

фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалі­зації, величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієн­ти платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу тощо);

аналіз причин кризової ситуації;

характеристика ринків збуту продукції;

кадровий потенціал та інші вихідні параметри. Крім того, фор­мулюються стратегічні цілі санації і стислий прогноз результатів проведення фінансового оздоровлення підприємства.

Перший розділ містить конкретний план фінансового оздоров­лення, складовими частинами якого є:

а) план маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут про­дукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; ступінь еластич­ності попиту та рівень платоспроможного попиту на продукцію під­приємства; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісна оцінка частини ринку, яка належить підприємству, проводиться за основними споживачами готової про­дукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи її збільшення. Крім того, дається перелік можливих конкурентів, їх­ні переваги та недоліки, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвід­ношення реалізаційної ціни й собівартості. Дається оцінка діяльнос­ті підприємства з погляду антимонопольного законодавства;

б) план виробництва та капіталовкладень, який містить дані про ви­користання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням (придбання нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості оренди чи лізингу. Також характеризується виробничий процес, його «вузькі» місця, комерційні зв'язки з постачальниками сировини (вклю­чаючи наявність альтернатив). Слід вказати, яке саме обладнання, тех­нічну документацію, технологію, «ноу-хау», у кого, на яких умовах та в який термін потрібно придбати, суму витрат на придбання;

в) організаційний план, що в ньому відображають організацій­ну структуру підприємства, можливості реструктуризації, аналі­зують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість пра­цівників та пропозиції щодо її зменшення, можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопо­льного законодавства;

г) фінансовий план, в якому треба подати прогноз обсягів випус­ку та реалізації продукції, баланс грошових надходжень та витрат, зведений баланс активів і пасивів (на початок та кінець поточного року), аналіз шляхів досягнення беззбитковості підприємства, оцін­ку потреб в інвестиціях, форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів, графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ре­сурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі).

У другому розділі проекту санації деталізують очікувані результа­ти виконання проекту, дають оцінку ефективності запропонованої форми оздоровлення, а також прогнозують можливий ризик та збит­ки. Основою для вибору тієї чи іншої форми санації є розрахунок її ефективності (Е), яку можна визначити за такою формулою:

Результати санації (хоча її переважною мірою спрямовано на по­долання неплатоспроможності та відновлення фінансової стійкості) можна оцінити через додатковий прибуток підприємства (різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення).

Вкладення в проведення санації розглядаються як інвестиції са-натора в підприємство, що перебуває у фінансовій кризі, з метою одержання прибутку (в абсолютній чи відносній формі).

Мета санації вважається досягнутою, якщо з допомогою зов­нішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організацій­них та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення бан­крутом з наступною ліквідацією) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

[1] Див.: Енциклопедичний словник бізнесмена: Менеджмент, маркетинг, інформатика / За заг. ред. М. І. Молдованова. — К.: Техніка, 1993. — С.643.

[2] Див.: Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К.: МП “ИТЕМ”, 1996.—С.345.