Валютна система України. Проблемні аспектами функціонування у міжнародних валютних відносинах - Фінанси - Скачать бесплатно

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Шляхи становлення національної валютної системи 4

Формування системи валютного регулювання і валютного контролю 4

Передумови та періоди становлення валютного ринку в Україні 7

Сучасні проблеми функціонування гривні 11

Розділ 2. Проблеми та перспективи входження України в міжнародну фінансову систему 13

2.1 Об’єктивна необхідність інтеграції України в систему

міжнародних фінансів 13

2.2 Валютна система України 15

2.3 Валютний ринок 18

Висновки 21

Список використаних джерел і літератури 22

Вступ

Глобалізація – складна й багатоперспективна проблема , за якою стоїть багато реальних явищ і процесів, а також проблем , які займають усе людство. Зрозуміло , що входження молодої української держави у світову спільноту якнайбільш врівноваженої валютної національної системи . Проте , сьогодні це досить актуальне питання, яке протягом усіх років незалежності України перебуває на стадії зародження і становлення, так і не спроможне ще набрати повноцінної міжнародної ваги.

Метою курсової роботи є дослідження валютної системи України з усіма проблемними аспектами функціонування у міжнародних валютних відносинах.

Виходячи з мети , завданнями є :

проаналізувати вагомість валютного регулювання і контролю;

висвітлити етапи становлення власного валютного ринку;

довести об’єктивну необхідність інтеграції української валюти в світову фінансову спільноту;

охарактеризувати валютну систему та валютний ринок.

При цьому основною літературою із даної галузі економічної науки є підручники та монографії з валютно – кредитних відносин, а також періодичні видання такого ж спрямування.

Варто наголосити , що питаннями національної валютної системи з усіма похідними займаються українські вчені Боринець С. , Філіпенко А., Козик В., Мальчинський А.

Розділ 1

Шляхи становлення національної валютної системи

1.1 Формування системи валютного регулювання і валютного контролю

Після розголошення незалежності Україна не успадкувала нічого позитивного в економічному плані від колишнього Радянського Союзу. Так внаслідок нав’язування нашій державі в складі колишнього Союзу невигідних, із точки зору перспектив світового науково – технічного розвитку, спеціалізації і кооперування, структура загального експорту і імпорту України була ще більш деформована ніж у цілому в СРСР . Практично весь кадровий потенціал, який більш – менш знався на зовнішньо – економічній діяльності, було зосереджено за межами України в Москві [ 29,c3] .

Після розпаду СРСР Росія привласнила валютний й інші внески України, фактично весь алмазний і художні фонди колишнього Союзу. Саме за таких обставин Україна змушена була взяти на себе обслуговування і погашення 16,37% загального боргу колишнього СРСР [7,с.в].

Забезпечення стабільності національних грошей та їхньої реальної ціни молода незалежна держава не могла здійснювати без відповідної валютної політики. Тому на початку 1993 р. Уряд прийняв декрет “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, яким призначив Національний банк України головним валютним органом держави [10,с.65].

Основна складова частина валютної політики – це впровадження механізму регулювання платіжного балансу України, що є одним із найважливіших макроекономічних аспектів діяльності НБУ [9, с.102].

Пріоритетними завданнями вищенаведеного декрету були:

стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют;

концентрація валютного попиту та пропозиції;

поступова ліквідація паралельного обігу іноземних і національної валют;

залучення валютних коштів в Україну;

скорочення імпортованої інфляції [10,с.66].

Декретом установлювався принцип внутрішньої конвертованості українського карбованця на розвинутому міжбанківському ринку, було запроваджено обов’язків продаж через уповноважені банки на Міжбанківському валютному ринку України 50% надходжень в іноземній валюті на користь резидентів. При цьому такий порядок не поширювався на:

валютну виручку, яка спрямовувалася на погашення використаних валютних кредитів, отриманих за дозволом НБУ або гарантованих урядом;

залишки коштів на поточних балансових рахунках резидентів на момент прийняття Декрету;

іноземну валюту , що вивозиться для внесення у статутні фонди спільних підприємств;

виручку в іноземній валюті за експорт продукції власного виробництва, яка надходить на користь підприємств і іноземними інвестиціями[12,с.61].

Ці декрети поклали початок формувань певної системи валютного регулювання і валютного контролю, що мало сприяти подоланню традиційних процесів й оздоровлення економіки в цілому.

Пізніше, залежно від економічної ситуації. Що склалась в Україні. Виконавча влада постійно вдосконалювала існуючу систему валютного регулювання і контролю.

Протягом 1993-1996 рр. НБУ було здійснено низку заходів на поступову лібералізацію децентралізацію валютного ринку України. З 31 жовтня 1994 року офіційний курс українського карбованця почали визначати на підставі відновлення торгів на Українській міжбанківській валютній біржі, що відкрило можливість встановлювати реальний курс українського карбованця о іноземних валют.

З 1 січня 1995 року припинено використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на території нашої держави. Для поглиблення інтеграції у світову економічну систему НБУ здійснено ряд заходів для досягнення режиму конвертованості національної грошової одиниці за поточними операціями.

Так, для створення умов для офіційного визнання на міжнародній фінансовій арені гривні конвертованою валютою за поточними операціями, розроблено ряж нових нормативних документів, які поступово лібералізують порядок проходження платежів у іноземній валюті.

З метою поліпшення умов для здійснення інвестиційної діяльності іноземних інвесторів в Україні було вдосконалено порядок відкриття іноземними інвеститорами рахунків у грошовій одиниці України та іноземній валюті [19,с.84 - 86].

Разом із тим повільні темпи структурної перебудови , великі політичні ризики та недосконала правова база захисту приватної власності сприяли посиленню процесів відпливу капіталів з України. Ці явища , а також значні інфляційні очікування в економіці призвели до підвищено попиту як суб’єктів господарювання, так і населення на фінансові активи у вигляді конвертованої валюти, які за умов інфляції стають надійним захистом купівельної спроможності споживачів [30,с.91-94].

Адже всі види валют , відповідно до міжнародної практики поділені на три групи:

Вільно конвертована валюта, що без обмежень обмінюються на інші види валют, курси яких котирує Національний банк.

Валюти з обмеженою конвертованістю, що обмінюються на інші валюти з певними обмеженнями.

Неконвертовані валюти, що не обмінюються на інші валюти [5, с.181].

Здійснення валютної лібералізації валютного ринку України та зняття валютних обмежень потребує посилення контролю за суворим дотриманням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного законодавства України , заходів передбачених Указами Президента України, постановами Кабінету міністрів України та інструкціями Національного банку щодо децентралізації і лібералізації валютного ринку [18,с.29-31].

Національний банк України повинен приділити увагу:

ліцензуванню та контролю за отриманням і використанням резидентами іноземних кредитів;

ліцензування права роботи з валютними цінностями комерційних банків України.

Отже тільки за таких умов можна з впевненістю неухильно просуватись в бік запровадження повноцінної грошової одиниці України, яка відповідала б усім вимогам , ставляться до національної валюти. Сучасне українське законодавство в аспекті валютної сфери, як і економіка загалом, перебуває ще в досить глибокому кризовому становищі.

1.2 Передумови та періоди валютного ринку України

Формування валютного ринку в Україні безпосередньо пов’язане з процесами розбудови української держави та реформування її економіки. В умовах колишнього СРСР валютний ринок був представлений Держбанком і Зовнішньоекономбанком (ЗЕБ) СРСР. Функції регулювання валютних надходжень від реалізації продукції виконували такі державні органи , к Держплан, Держбанк, Міністерство фінансів [14,с.198].

Після розпаду СРСР українська економіка отримала в спадок цілу низку негативних явищ , серед яких у валютній сфері, які були характерні для початкового етапу розвитку валютного ринку України. Слід зазначити:

організаційну слабкість банківської системи;

низький рівень державних валютних резервів ;

кризу неплатежів у безготівковому обігу з країнами СНД, зокрема з Росією;

відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним особам та системи обов’язкового продажу іноземної валюти;

не розробленість системи контролю за проведенням валютних операцій та порядку переміщення валюти через кордон України;

широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яке істотно підірвало слабкість і без того слабкої “ерзац” – грошової одиниці – купона;

постійний дефіцит платіжного балансу в відносинах з країнами СНД та загострення економічної й енергетичної кризи [31с.5-6] .

Фактичне відокремлення систем безготівкового грошового обігу почалося із впровадженням Центробанком Росії нового розрахункового порядку з країнами колишнього СРСР, відповідно до якого всі розрахунки проводилися лише через спеціально відкриті для цього кореспондентські рахунки центральних банків. Унаслідок цих дій фактично припинилися міждержавні розрахунки України з Росією.

З цього часу український карбованець стає єдиним законним засобом платежу на території України. Передумовою виходу України з “ рубльової зони” стало проведення взаємозаліку заборгованості між Україною і Росією у грудні 1992 року.

Характерною рисою цього періоду становлення валютного ринку незалежної держави було прийняття Постанови Верховної Ради України” Про формування валютних фондів України” та створення валютної біржі при НБУ [10,c.69-71] .

Головною ознакою розвитку валютного ринку в Україні в 1993 році стало запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низки декретів Кабміну України щодо валютного регулювання була створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку.

Таким чином, перехідний етап розвитку валютного ринку в Україні можна поділити на декілька періодів:

Попередній – з прийняття Декларації про державний суверенітет України до виходу України з “рубльової зони”.

Період упровадження власної національної грошової одиниці та прийняття валютного законодавства.

Період спроби відновлення державної валютної монополії.

Період лібералізації валютного ринку та відносної стабілізації валютного курсу карбованця, який закінчився запровадженням національної валюти – гривні [11,c.74-75].

На сьогодні валютний ринок в Україні – це переважно міжбанківський ринок, адже саме в ході міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод із купівлі – продажу іноземних валют. Шляхом проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів (міжнародних платежів).

Суб’єктами валютного ринку є:

продавці валюти;

покупці валюти;

посередники.

До складу валютного ринку України входять такі суб’єкти:

Національний банк України;

комерційні банки, які держали ліцензію НБУ на право здійснення операцій із валютними цінностями;

інші кредитно – фінансові установи – резиденти, які одержали ліцензію Нацбанку України (страхові, інвестиційні й інші компанії);

юридичні особи , які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну валюти;

кредитно – фінансові установи нерезиденти, в тому числі іноземні банки, які одержали індивідуальний дозвіл НБУ на право здійснення операційна міжбанківському валютному ринку України;

валютні біржі або ватні підрозділи товарних чи фондових бірж, які одержали ліцензію нацбанку на право організації торгівлі іноземною валютою [2,с.38].

Центральним банком нашої держави є Національний банк України, який було утворено в березні 1991 року відповідно до Закону “про банки і банківську діяльність” на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР.

Основні функції Нацбанку України:

Зберігання і використання золотовалютних резервів України й інших цінностей , а також забезпечення платоспроможності держави;

представництво інтересів України у відносинах із центральними банками й іншими фінансово – кредитними установами зарубіжних країн та міжнародними валютно-фінансовими організаціями;

здійснення обміну та розрахунків за наданими державними кредитами та позиками, проведення операцій із централізованими валютними резервами, які надаються у його розпорядження;

регулювання курсу національної валюти щодо грошових одиниць інших держав [22,с.73].

Залежно від конкретних завдань , що поставали перед незалежної Україною, у діяльності Національного банку можна умовно виділити три характерні етапи:

1991 рік – жовтень 1994 року – період болісного пошуку цілісної концепції розбудови економіки, коли було закладено фундамент НБУ;

Жовтень 1994 – серпень 1996 року. Період суто прагматичних реформ, коли були створені та запущені в дію нові монетарні механізми, притаманній сучасно соціально орієнтованій економіці;

Розпочався із вересня 1996 року , коли було введено гривню як повноцінну національну валюту України.

Подальше функціонування національної валюти на валютному ринку нашої держави, і загалом було зумовлено як позитивними моментами так і негативними тенденціями неврівноваженості серед іноземних валют.

2.3 Сучасні проблеми функціонування гривні

Найзагальнішою і водночас найскладнішою проблемою успішного функціонування будь – якої повноцінної національної валюти є проблема конвертованості [37,с.101]. У процесі підготовки грошової реформи в Україні було опрацьовано кілька варіантів запровадження конвертованості національної валютної одиниці. Не менш важливим для повноцінного функціонування валюти є вибір нею валютного курсу. Світова практика підтверджує, що існують дві основні системи взаємодії національних валют:

Система взаємовідносин, що базується на механізмі фіксованих валютних курсів, яку ще називають сильним варіантом валютної угоди.

Взаємодія валют на основі плаваючих валютних курсів, (які) або так звана валютна угода слабкого типу [4,с.161-163].

Коли йдеться про впровадження в обіг повноцінної національної валюти України – гривні, то перш за все слід віддати належне її попереднику – українському карбованцю. Саме він, взявши на себе весь інфляційний тягар 1992 – 1996 рр. , гідно, з високою для нього купівельною спроможністю, що підтверджував стабільний його курс протягом останніх (дореформених) восьми місяців 1996 року, щодо іноземних валют та зниження темпів інфляції, передав свою естафету на грошово – валютному ринку навій національній валюті – гривні .

Однак із моменту запровадження гривні, підтримання її стабільного курсу відбувалося за рахунок періодичної валютної інтервенції НБУ валютних резервів й ультражорстока моніторна політика. Таким чином не можливо утримувати стабільність гривні, адже стабільність будь – якої національної валюти тримається на “трьох китах”.

Це :

Ефективність і динамізм розвитку національної економіки.

Стабільність функціонування фінансово – кредитної системи.

Наявність достатніх валютних резервів у Центральному банку [24,с.306-308].

Світовий господарський досвід виробив певні сценарії здійснення економічної і соціальної політики за умов стагнації (наявність ознак депресії). Один із них був розроблений відомим англійським економістом А.Філіпсом, який сформулював закономірність існування зворотної залежності між рівнем безробіття та динамікою цін, що відома в економічній літературі як крива Філіпса [21,с.261;25,с.415] . На сучасному етапі в Україні крива Філіпса може бути врахована лише частково.

По – перше, знижувати рівень інфляції шляхом збільшення числа безробітних неможливо, оскільки вже сьогодні мільйони людей не мають роботи.

По – друге , скоротити кількість “зайвих людей” можна було б , застосувавши модель отримування сукупного попиту, що включає:

збільшення державних інвестицій;

скорочення розмірів податків на доходи підприємців, подоходних стягнень громадян;

розширення товарного експорту[8,с.265].

Проте якщо активізувати ці фактори сукупного попиту та стимулювання виробництва, то скорочення безробіття може бути досягнуте ціною зростання цін , тобто зростання рівня інфляції.

Стає все очевидніше, з моменту запровадження гривні нашій країні було нав’язано схему надто жорсткого монетаризму, який за тривалістю та механізмом здійснення не мав аналогів у світовій практиці.

Лише за умов ефективного здійснення приватизації й ухвалення для реального сектора економіки стабільного Податкового кодексу й емісія може вийти з економічного підпілля і легалізуватися, коли буде легалізований справжній власник.

Розділ 2

Проблеми та перспективи входження України

в міжнародну фінансову систему

2.1 Об’єктивна необхідність інтеграції України в систему міжнародних фінансів

Як відомо, трансформаційні процеси в Україні за роки її незалежності супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв’язку з цим різко загострилося питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової.

Однак, одна з найгостріших проблем, яку необхідно розв’язати Україні сьогодні – знаходження коштів для свого подальшого успішного розвитку [28,с.61]. Так, як Україна історико – географічно належить до європейської зони світової цивілізації, то в цьому напрямку, а ще в будь – якому інакшому.

Зрозуміло, значне скорочення обсягів виробництва, висока інфляція , низька якість продукції, безробіття, необхідність структурної перебудови виробництва – всі ці проблеми потребують великих грошових ресурсів. З одного боку дефіцит державного бюджету як наслідок економічної кризи призвів до відсутності державних коштів, з іншого – зубожіння основної маси населення не дає змоги в достатній мірі залучити кошти громадян.

Регуляція у сфері грошового обігу є необхідною умовою збалансованого суспільного відтворення та єдиним впровадженим засобом суб’єктивного впливу на господарювання у сучасних умовах.

Євро є єдиною в світі паперовою валютою, в якій знята внутрішня суперечність між національною компетенцією рішень щодо її емісії та наднаціональним характером використання грошей у міжнародному грошовому обігу. Впровадження європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) стало механізмом, що забезпечує функціонування нової міжнародної валютної системи, базованої на чіткому міжнародному валютному порядку – корпусі міжнародних нормативних багатосторонніх актів [16,с.54]. Мова йде про грошовий євро стандарт, який прийшов на зміну доларовому золото обмінному стандарту. Поява євро закономірна також із погляду історичного спостереження (табл. 2.1.1.).

У середньому , за останні 2700 років світ мав одночасно дві домінуючі валюти, кожна з яких перебувала в обігу приблизно 400 років. Безальтернативне лідерство валюти Риму – Візантії протягом 7 століть є, швидше винятком, що пояснюється якісною цивілізаційною перевагою римського світу, неможливою у сучасному інтегрованому суспільстві. Національні “світові” валюти домінували в регіональному масштабі, всесвітнім можна назвати лише домінування долара США з 1915 року до створення блоку держав радянського табору : період 1990 – 1999 уже припадає на початкові стадії становлення євро.

Табл. 2.1.1. Великі валюти та великі держави.

Впровадження другої домінуючої валюти світу – євро – є поверненням до звичайного стану міжнародних фінансів, при цьому слід зазначити, що регіональний характер домінування євро є природним та більше відповідає історії монетарних відносин . Євро вже в своєму первісному стані “не вкорінене” , тобто не має потенціалу кризової демонетизації, яку переніс долар із відповідною втратою вагомої частки довіри. Серед сучасних, не вкорінених валют лише євро контролюється наднаціональним органом. Міжнародна валютна система з колективною валютою , побудована на наднаціональній компетенції органів грошової політики, більше пристосована до стабільного та ефективного функціонування , ніж валюта безконтрольної держави - емітента . Однак над національний характер міжнародного монетарного порядку, представленого євро, крім переваг має і слабкі позиції. Потенційною слабкістю євро вважається відсутність міцної державної влади за цією валютою. Європейські політичні органи ще не можуть конкурувати із національними владними інституціями [17,с.13-14]. Проте , чим більша зона єдиної валюти, тим краще вона діє як антикризовий стабілізатор.

Значить гіпотеза монетарної регуляції є необхідною умовою збалансованого відтворення та єдиним виправданим макроекономічним заходом суб’єктивного впливу на господарювання України в сучасних умовах.

2.2. Валютна система України

Валюту та гроші часом уявляють як ідентичні поняття , хоча всередині країни частіше використовується термін “гроші”, а термін “валюта” – зовні.

Перетворюючись у валюту , гроші приймають на себе додаткову функцію – стають товаром , продаються і купуються , мають ціну в грошових одиницях іншої країни. Звідси випливає, що валюта як грошовий товар повинна мати не тільки внутрішнє, а й зовнішнє визнання. У світовому співтоваристві має існувати довіра до валюти того чи іншого учасника міжнародних зв’язків , тобто переконатись у тому, що її можна обминати на інші валюти [6,с.133]. На практиці валюти вільно перетинають кордони і повертаються назад.

Поняття валюта використовується у таких значеннях:

національна валюта – грошова одиниця певної країни або той чи інший її тип;

іноземна валюта - грошові знаки іноземних державі використовуються у міжнародних розрахунках;

міжнародна валюта.

Міжнародні валютні відносини – це сукупність валютно – грошових і розрахунково – кредитних зв’язків у світогосподарській сфері, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств.

Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система.

Валютна система – це державно – правова форма організації валютних відносин. Слід розрізняти національну . регіональну, міжнародну та світову валютні системи.

Національна валютна система – державно – правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міждержавними фінансовими інститутами, за допомогою яких здійснюються міжнародні кредитно – розрахункові операції, формуються і використовуються валютні резерви країни.

Основні елементи національної валютної системи:

валютний паритет та режим курсу національної валюти;

національна валюта – грошова одиниця країни;

умови обміну національної валюти на інші валюти – конвертованість валюти;

форми та організація міждержавних розрахунків;

статус національних установ, які обслуговують і регулюють валютні відносини [13,с.470-71].

Валютою у валютній системі України є гривня.

Одним із найважливіших елементів валютної системи є конвертованість національної валюти.

Конвертованість національної валюти – важливий атрибут відкритої економіки. Без конвертованості неможлива свобода зовнішньої торгівлі, оскільки товаро–виробник–експортер не може вільно включатися у різноманітні структури світового ринку, у міжнародний поділ праці, а покупець – імпортер позбавляються можливості задовольняти платоспроможний попит на товари що імпортуються.

Конвертованість полягає у можливості вільного обміну національної валюти на інші валюти за офіційним курсом [15,с.73].

У рамках світової валютної системи вільно вільноконвертованою вважається валюта тієї країни, яка взяла на себе зобов’язання , передбачені статутом МВФ.

У світовій практиці розрізняють повну та часткову , зовнішню і внутрішню конвертованість валют.

В Україні завершується процес трансформації грошової одиниці – гривні в режимі часткової (здебільшого внутрішньої) конвертованості, що сприятиме припливу іноземного капіталу, розбудови економіки України, її поступовій інтеграції у світову економіку.

Україна як незалежна держава ще в серпні 1992 року ратифікувала Угоду про міжнародний валютний фонд, узявши на себе , таким чином , певні зобов’язання щодо організації власної національної валютної системи.

Сучасний стан розвитку валютної системи в Україні , забезпечення внутрішньої конвертованості та досягнення стабільності національної валюти створили всі передумови для того, щоб рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 197 року оголосила що наша країна взяла на себе зобов’язання згідно з статтею ХІІІ Статуту МВФ за забезпечення конвертованості національної валюти з поточною конвертованістю, тобто на певні валютні операції чи на окремі категорії власників коштів режим конвертованості не поширюється, запроваджуються певні обмеження. Поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі[23,с.98-99].

Уперше за роки незалежності України фізичні особи та резиденти здобули право переказувати через українські повноважні банки особисті кошти в іноземній валюті за межі України за нетоварними операціями.

Крім цього , громадяни та іноземці можуть переказувати за межі України успадковані кошти, гроші за продажу , спадщину та належне нерезиденту майно в Україні, прибутки від іноземних інвестицій в Україну, кошти отримані в оплату праці, премії, пенсії, гонорари, нараховані проценти, іноземну валюту. Ввезену в Україну згідно з чинним законодавством.

Умови купівлі іноземної валюти для резидентів та нерезидентів однакові.

Представництва нерезидентів, які функціонують у нашій країні та на чиї поточні рахунки в уповноважених українських банках надходять кошти (в гривнях) від здійснення підприємницької діяльності в Україні та від проданої іноземної валюти з власного валютного рахунку для утримання представництва, можуть:

отримувати проценти на залишки коштів на цих рахунках;

купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для її наступного переказування на рахунок юридичної особи – нерезидента [13,с.475].

Правильне впорядкування валютної системи має вирішальне значення для нормального функціонування валютного ринку.

2.3 Валютний ринок

Сучасний валютний ринок – це не просто місце валютних операцій. Це система різних економічних та організаційних відносин між країнами – учасницями з приводу зовнішньої торгівлі, надання послуг. Залучення інвестицій й інших видів діяльності, які потребують обміну та використання іноземної валюти.

Валютний ринок – розгалужена система фінансово – юридичних інститутів і механізмів, функціонування яких забезпечує купівлю і продаж іноземних валют для обслуговування іноземних платежів[13,с.490].

Операції з іноземною валютою на території України здійснюються відповідно з чинним законодавством. Яке визначає, що учасниками валютного ринку в Україні є певні організаційні структури (детальніше висвітлено в розділі 1).

До валютних операцій належать:

операції з використанням валютних цінностей у мінімальному обігу як засобів платежу;

операції , пов’язані з переказом і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Валютними цінностями на території України вважаються:

Валюта України.

Платіжні документи й інші папери.

Іноземна валюта.

Платіжні документи й інші папери виражені в іноземній валюті.

Монетарні метали:

золото;

метали платинових груп.

Модель валютного ринку можна зобразити графічно , розглядаючи і попит на валюту як функцію ціни на неї.

На рис. 2.3.1 у точці перетину кривих ліній попиту (N) і пропозицій (A) формується рівноважний валютний курс - (W) , коли пропозиція валюти та попит на неї збігаються.

Рис. 2.3.1

Рівновага на валютному ринку.

Валютний ринок не може бути статичним – це суперечить його природі. На ньому постійно коливаються курси залежно від ситуації.

Рис. 2.3.1

Висновки

Для подальшого вдосконалення валютної системи України потрібно вирішити наступні проблемні завдання:

прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової стабільності та інтегрування України не до ніякого ЄЕП ,а до Євросоюзу;

відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими інститутами пріоритетами її економічного та соціального розвитку;

спрямування цих ресурсів на забезпечення економічного розвитку. Зростання структурних перетворень, формування розвиненого внутрішнього ринку та припинення практики їх використання для фінансування поточних витрат;

мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів;

дотримання економічного обґрунтування і загально визначених меж і порогів рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв платоспроможності держави;

залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування міжнародних фінансових відносин України.

Отже сьогодні українська державність поглибила надалі проблеми становлення валютної системи в своїй державі. Адже зараз політичні інтереси владних структур взяли верх над органічною проблемою нашої держави до економічної інтеграції у європейську , а неросійську (еєпівському) просторі.

На жаль колишні республіки Прибалтики та добросусідська Польща , з яких потрібно брати приклад , з кожним роком будуть все більше недосяжні в економічному просторі. Наша валюта буде не прогресувати , а деградувати.

Список використаних джерел і літератури:

Нормативно правова база:

Конституція України // Відомості Верховної ради України.–1996.-№30

Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” // Відомості Верховної Ради України.-2000.№1

Послання Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.” // Урядовий кур’єр.-2000.-28 січня.-С. ч.

Анулова Г.Н. Международные валютно-финансовые организации. - М.: Финансы и статистика, 1993.-188 с.

Балабанова И.Т. Валютные операции. - М.: Финансы и статистика, 1993.-206 с.

Бесараб Є.О. Фінансово-промислова інтеграція: Зарубіжний досвід та уроки України // Фінанси України.-2003.-№2.-С.133-144.

Білорус О. Світ і людина в ХХ столітті // Голос України .-2000.-26 грудня.-С.-8.

Боринець С.Я. Міжнародні Фінанси.-К.: Знання-Перс, 2002.-311 с.

Боринець С.Я. Розвиток сучасних грошово-валютних відносин (національний і міжнародний аспекти). К.: Педагогіка, 1997.-246 с.

Василик О.Д. Державні фінанси.–К.: Либідь, 2003.-302 с.

Галицький А.С. Сучасна валютна система.-К.: Вища школа, 1995.-88 с.

Гальчинський А.С. Україна: поступ у майбутнє.-К: Основи, 1999.-112 с.

Гроші та кредит