У чому полягає відмінність між планетами внутрішньої і зовнішньої групи - Астрономія, авіація, космонавтика - Скачать бесплатно

Сонячна система – система небесних тіл, що складається із Сонця, 9 великих планет і їхніх супутників, десятків тисяч малих планет і їхніх супутників, десятків тисяч малих планет (астероїдів), безлічі комет, дрібних метеорних тіл і міжпланетного газу і пилу.

Все в сонячній системі визначається Сонцем, що є найбільш масивним тілом і єдине, яке володіє власним світінням. Сонце – звичайна зірка головної послідовності з абсолютною зоряною величиною +5. Його обсяг у мільйон разів перевищує обсяг Землі, однак у порівнянні з зірками-гігантами Сонце дуже мале. Інші члени Сонячної системи світять відбитим сонячним світлом і виглядають такими яскравими на небі, що не важко і забути, що для всесвіту в цілому вони навіть віддалено не є настільки важливими об'єктами, якими представляються нам. Дев'ять планет обертаються навколо Сонця по еліпсах (мало відрізняється від окружностей) майже в одній площині в порядку віддалення від Сонця: Меркурій, Венера, Земля (з Місяцем), Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун і Плутон. 

Планети поділяються на дві чітко розрізнювані групи. У першу входять відносно невеликі планети: Меркурій, Венера, Земля і Марс, з діаметрами від 12756 км (Земля) до 4880 км (Меркурій). Ці планети мають деякі загальні характеристики. Усі вони, наприклад, мають тверду поверхню і, очевидно, складаються з подібного по складу речовини, хоча Земля і Меркурій більш щільніші, ніж Марс і Венера. Їхньої орбіти  в загальному не відрізняються від кругових, тільки орбіти Меркурія і Марса більш витягнуті ніж у Землі і Венери. Меркурій і Венеру називають внутрішніми планетами, оскільки їхньої орбіти лежать усередині земної; вони, як і Місяць, бувають у різних фазах – від нової до повної – і залишаються в тій же частині неба, що і Сонце. У Меркурія і Венери немає супутників, Земля має один супутник (відомий нам Місяць), у Марса два супутники – Фобос і Деймос, обоє дуже маленькі і явно відрізняються по своїй природі від Місяця.

За Марсом знаходиться широкий провал, у якому рухаються тисячі невеликих тіл, називаних астероїдами, планетоїдами чи малими планетами. Діаметр навіть найбільшого з них – Церери – складає лише близько 1000 –       1200 км.

 Далеко за основною зоною астероїдів знаходяться чотири планети-гіганти: Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун. Ці планети зовсім відмінні від планет земної Групи: вони скоріше газові і рідкі чим тверді, з дуже щільними атмосферами. Їхня маса настільки велика, що вони були здатні утримати велику частину первісного водню. Так, швидкість обертання для Юпітера складає 60 км/с, тоді як для Землі вона дорівнює 11,2 км/с. Їхні середнє відстані від Сонця складають від 778 млн. км (Юпітер) до 4497 млн. км (Нептун). Планети-гіганти мають багато загального, але сильно відрізняються в деталях. Їх щільності відносно низькі, а щільність Сатурна навіть менше щільності води. Хоча Юпітер видний винятково завдяки відбитому від нього сонячному світлу, планета має також власні джерела тепла. Однак, незважаючи на те, що температура його ядра повинна бути високої, вона далеко недостатня, щоб там почалися ядерні реакції, тому Юпітер не можна порівнювати з зіркою начебто Сонця.

П'ять планет – Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн – відомі з древніх часів, оскільки усі вони добре видні неозброєним оком. Усі вони входять до зовнішньої групи планет. Уран, що знаходиться на межі видимості неозброєним оком, був випадково відкритий у 1781р. Усі гіганти супроводжуються свитами супутників: Юпітер має 14 супутників, Сатурн – 15, Уран – 5 і Нептун – 2. Якийсь із супутників мають розміри планет з діаметрами, принаймні рівними діаметру Меркурія. Сама вилучена з відомих планет – Плутон – була відкрита в 1930 р. Це аж ніяк не гігант, по розмірах він менше Землі, і його звичайно відносять до планет земної групи, хоча відомо про нього дуже мало.

Чим ближче планета до Сонця, тим більше її лінійна і кутова швидкості і коротше період звертання навколо Сонця. У той час як площини орбіт більшості планет близькі до площини земної орбіти (різниця складає 7 градусів для Меркурія і багато менше для інших планет), орбіта Плутона нахилена до неї відносно сильно – на 17 градусів і настільки витягнута, що при найбільшому зближенні із Сонцем Плутон підходить до йому ближче ніж Нептун. Цілком ймовірно, Плутон утворить свій власний клас планет; можливо навіть, що ніколи він був супутником Нептуна і лише пізніше здобув незалежність.

Комети також є членами Сонячної системи. Це великі утворення з розрідженого газу і пилових часток з дуже малим твердим ядром, вони також звертаються навколо Сонця. Більшість з них має еліптичні орбіти, що виходять за орбіту Плутона, так що діаметр останньої лише умовно приймається за діаметр Сонячної системи. Крім того, навколо Сонця звертаються по еліпсах незліченні метеорні тіла (їхній можна розглядати як своєрідне сміття в Сонячній системі, деякі метеорні тіла виразно зв'язані з кометами) розміром від піщини до дрібного астероїда. Разом з астероїдами і кометами вони відносяться до малих тіл Сонячної системи. Простір між планетами заповнено вкрай розрідженим газом і космічним пилом. Його пронизують електромагнітні випромінювання; воно носій магнітних і гравітаційних полів.

Сонце в 109 разів більше Землі по діаметру і приблизно в 333000 разів масивніше Землі. Маса всіх планет складає усього лише близько 0,1% від маси Сонця, тому воно силою свого притягання керує рухом усіх членів Сонячної системи.

Відмінні риси планет земної групи від планет-гігантів.

Порівняльна таблиця основних показників

планет земної групи і планет-гігантів:

Меркурій, Венера, Земля і Марс відрізняються від планет-гігантів меншими розмірами, меншою масою, більшою щільністю, більш повільним обертанням, набагато більш розрідженими атмосферами (на Меркурії атмосфера практично отсутствует, тому його денна півкуля сильна розжарюється; усі планети-гіганти оточені могутніми протяжними атмосферами), малим числом чи супутників відсутністю їх.

 Оскільки планети-гіганти знаходяться далеко від Сонця, їхня температура (принаймні, над їх хмарами) дуже низка: на Юпітері – 145 С, на Сатурні – 180 С, на Урані і Нептуні ще нижче. А температура в планет земної групи значно вище (на Венері до плюс 500 С). Мала середня щільність планет-гігантів може порозуміються тим, що вона виходить розподілом маси на видимий обсяг, а обсяг ми оцінюємо по непрозорому шарі великої атмосфери. Мала щільність і достаток водню відрізняють планети-гігантів від інших планет.  

Список використаної літератури:

Б.А. Воронцов- Вельяминов “АСТРОНОМІЯ 11”. Москва, “ОСВІТА” 1989 р.

Енциклопедія (перший тім) “Наука і всесвіт”. За редакцією А.Д. Суханова і Г.С. Хромова. Москва, “СВІТ” 1983 р.                 

Радянський енциклопедичний словник. Москва “Радянська Енциклопедія”  1987 р.