Пільги для працівників, які навчаються у вищих закладах освіти та аспірантурі - Трудове право України - Скачать бесплатно

Вища освіта — це рівень знань, що набувається у вищих закладах освіти на базі повної загальної середньої освіти і необхідний фахівцям вищої кваліфікації в різних галузях народного господарства, науки і культури. Згідно із Зако­ном України "Про освіту", підготовка фахівців у вищих за­кладах освіти може здійснюватися без відриву від вироб­ництва. Працюючим надана можливість її набуття — через широко розвинену мережу вечірнього та заочного навчання. Той, хто в основному віддає перевагу самостійній роботі, на­вчається заочно. На допомогу заочникам організуються лекції та практичні заняття, проводяться консультації. Контроль за навчанням при заочній формі здійснюється шляхом рецен­зування письмових завдань, передбачених навчальним пла­ном та прийомом іспитів. Екзаменаційні сесії проводяться в терміни, визначені закладом освіти. Інший порядок навчання встановлений для вечірньої форми навчання. Відвідування занять є обов'язковим для студентів.

Аспірантура — основна форма підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у вищих закладах освіти та НДІ, яка передбачена для підготовки аспірантів, пошукувачів кан­дидатської дисертації за відповідною галуззю знань.

Основні пільги, що надаються для даної категорії праців­ників.

1.1. Надання відпустки без збереження заробітної плати

Працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі за­клади освіти, надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця знаходження закладу осві­ти і зворотно. Ця відпустка надається незалежно від рівня акредитації закладу освіти. Підставою для її надання є заява абітурієнта та повідомлення закладу освіти про допуск до вступних іспитів. Витрати на проїзд несе працівник.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробницт­ва на підготовчих відділеннях при вищих закладах освіти, в період навчального року, за їх бажанням, може надаватися один вільний від роботи день у тиждень без збереження заробітної плати. Для складання випускних іспитів їм на­дається додаткова відпустка без збереження заробітної пла­ти тривалістю 15 календарних днів (ст. 214 КЗпП).

1.2. Надання додаткової оплачуваної відпустки

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від ви­робництва у вищих закладах освіти з вечірньою і заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані від­пустки:

а) на період настановчих занять, виконання лаборатор­них робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчаєть­ся на 1-му і 2-му курсах у вищих закладах освіти:

— І і II рівнів акредитації із вечірньою формою навчання

— 10 календарних днів щорічно;

— III і IV рівнів акредитації із вечірньою формою на­вчання — 20 календарних днів щорічно;

— незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання — 30 календарних днів щорічно;

б) на період настановчих занять, виконання лаборатор­них робіт, складання заліків та іспитів для студентів на 3-му і наступних курсах у вищих закладах освіти:

— II і II рівнів акредитації із вечірньою формою навчан­ня — 20 календарних днів щорічно;

— III і IV рівнів акредитації із вечірньою формою на­вчання — 30 календарних днів щорічно;

— незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання — 40 календарних днів щорічно;

в) на період складання державних іспитів у вищих закла­дах освіти незалежно від рівня акредитації — ЗО календар­них днів;

г) на період підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих закладах осві­ти із вечірньою і заочною формами навчання І і II рівнів акредитації — 2 місяці, а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації — 4 місяці.

Підставою для надання додаткової відпустки є довідка

— виклик закладу освіти на сесію із зазначенням часу її проведення.

Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календар­них днів на кожний іспит. Особам, які вступають до аспіран­тури з одним або кількома складеними кандидатськими іспи­тами, надається додаткова оплачувана відпустка для складання вступних іспитів, що залишились, із розрахунку 10 днів на кожний іспит. Особи, які склали всі кандидатські іспити, правом на додаткову відпустку для складання вступних іспитів до аспірантури за місцем роботи не користуються.

До відпустки не включається час проїзду від місця ро­боти вступника до аспірантури до місця знаходження ви­щого навчального закладу, наукової установи і назад. Витрати на проїзд та проживання несе вступник. Документом, який засвідчує право вступника до аспірантури на додаткову опла­чувану відпустку, є повідомлення приймальної комісії за підписом керівника вищого навчального закладу, наукової установи про його допуск до складання вступних іспитів (п. 38 Положення про підготовку науково-педагогічних і нау­кових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 p. №309).

Працівникам, які навчаються без відриву від виробницт­ва в аспірантурі і таким, що успішно виконують індивідуаль­ний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпуст­ка тривалістю ЗО календарних днів (ст. 216 КЗпП, ст. 15 Зако­ну України "Про відпустки"). До щорічної відпустки не включається час проїзду від місця роботи аспіранта до місця знаходження вищого навчального закладу, наукової устано­ви і назад. Витрати на проїзд несе аспірант (п. 42 Положен­ня про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів).

На час відпусток у зв'язку з навчанням за працівником за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата (ст. 217 КЗпП).

1.3. Надання вільних від роботи днів Надання вільного від роботи часу має цільову спрямо­ваність — створення кращих умов для навчання та підготов­ки працівників, які поєднують роботу з навчанням у вищих закладах освіти. Працівникам, які навчаються на останніх курсах вищих закладів освіти, протягом 10 навчальних місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів надається щотижня при 6-ден-ному робочому тижні один вільний від роботи день для підго­товки до занять з оплатою його в розмірі 50% одержуваної заробітної плати, але не нижче мінімального розміру заро­бітної плати. При 5-денному робочому тижні кількість віль­них від роботи днів змінюється залежно від тривалості робо­чої зміни за умови збереження кількості вільних від роботи годин, а також, за їх бажанням, можуть бути додатково на­дані ще 1—2 вільних від роботи дні на тиждень без збереження заробітної плати. Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, за їх бажанням протя­гом 4 років навчання надається один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50% середньої заробітної плати. Крім того, працівникам, що навчаються в аспірантурі, за їх бажанням надається ще один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати (ст.218КЗпП).

1.4. Встановлення іншої тривалості відпусток у зв'язку з навчанням

Для працівників, які навчаються у вищих закладах осві­ти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може бути вста­новлена інша тривалість відпусток у зв'язку з навчанням (ст. 15 Закону України "Про відпустки"). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 p. №634 за­тверджений "Порядок, тривалість та умови надання щоріч­них відпусток працівникам, які навчаються у вищих закла­дах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості".

Для працівників, які успішно навчаються у вищих закла­дах освіти, за нижченаведеними напрямками підготовки, де навчальний процес має свої особливості, крім відпусток, перед­бачених ст. 15 Закону України "Про відпуски", надаються:

а) культура (народна художня творчість), музичне мис­тецтво — щорічно 10 календарних днів із збереженням за­робітної плати та 10 календарних днів без збереження заро­бітної плати;

б) театральне мистецтво, кіномистецтво, телемистецтво — щорічно 20 календарних днів із збереженням заробітної плати та 10 календарних днів без збереження заробітної плати;

в) філологія (мова та література) — щорічно 10 кален­дарних днів без збереження заробітної плати.

Ці відпустки надаються тільки на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів. Крім того, вищим закладам освіти у разі необхід­ності надано право перерозподіляти ці додаткові відпустки між курсами навчання в межах загальної тривалості на­вчального процесу.

1.5. Надання творчих відпусток

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток встановлюють­ся Кабінетом Міністрів України (ст. 16 Закону України "Про відпустки"). Так, постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 p. №45 "Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток" регулюється порядок надання творчих відпусток працівникам підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності за основ­ним місцем роботи для закінчення написання дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук трива­лістю до 3 місяців — для кандидатської, а для докторської — до 6 місяців. Така відпустка надається на підставі заяви праців­ника та рекомендації наукової ради центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого закладу освіти III—IV рівня акредитації або НДІ про доцільність надання творчої відпустки. Для отримання такої рекомендації праців­ник повинен виступити з науковою доповіддю на засіданні кафедри, де проходить наукова робота. Крім того, така відпуст­ка може бути надана для написання підручника — до 3 місяців. Підстава — заява працівника та довідка видавництва про включення підручника або наукової роботи в план випуску видань на поточний рік. Якщо це авторський колектив — письмова заява, підписана всіма членами колективу. На час творчої відпустки за працівником зберігається місце роботи та заробітна плата. Порядок обчислення середньої заробітної плати встановлюється відповідно до чинного законодавства.

1.6. Оплата проїзду до місця знаходження вищого закладу освіти

Всі працівники, що проживають не за місцем знаходжен­ня закладу освіти, користуються правом на оплату проїзду. На власника незалежно від форми власності підприємства накладається обов'язок оплатити проїзд працівника до місця знаходження закладу освіти.

Власник або уповноважений ним орган оплачує працівни­кам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою або заочною формами навчання, проїзд до місця знаходження закладу освіти і зворотно один раз в рік на настановчі заняття, для виконання лабораторних робіт і складання заліків та іспитів — в розмірі 50% вартості проїзду. Треба зауважити, що в КЗпП немає обмежень щодо виду транспорту та класу вагона (каюти).

У такому ж розмірі провадиться оплата проїзду для підготовки і захисту дипломного проекту (роботи) або складан­ня державних іспитів.

Успішне проходження виробничого навчання, закінчення закладу освіти може свідчити про кваліфікацію працівника чи про її підвищення, що дає сподівання на високоякісну працю та переваги щодо просування по роботі. При підви­щенні кваліфікаційних розрядів та просуванні по роботі по­винне враховуватися успішне навчання працівників без відри­ву від виробництва, здобуття ними вищої або професійно-технічної освіти. Для стимулювання підвищення кваліфіка­ції, отримання професійної та вищої освіти законодавець повинен чітко закріпити для цієї категорії працівників суб'єк­тивне право на переваги перед іншими працівниками на підвищення кваліфікаційних розрядів та просування по ро­боті

Просування по роботі — це переведення на більш відпо­відальну та високооплачувану посаду (роботу), яка потре­бує не тільки певного досвіду, а й відповідної освіти і квалі­фікації. Воно може здійснюватися не тільки після закінчен­ня закладу освіти, а й у процесі навчання.

Необхідно зауважити, що в найбільш відповідальний пе­ріод навчання — останній рік, коли складаються державні іспити і захищаються дипломні проекти, пільги по скоро­ченню робочого часу більші, ніж на перших курсах вузів або в невипускних класах середніх загальноосвітніх шкіл.

У практиці підприємств різних форм власності широко застосовується укладення з працівниками договорів на ске­рування їх на навчання до вищих навчальних закладів осві­ти на контрактній основі. У договорі передбачається, що підприємство оплатить навчання працівникові, а той у свою чергу зобов'язується відпрацювати на підприємстві визна­чену угодою кількість років. Вважаємо, що у даному випадку ми маємо справу із цивільно-правовим договором і відповідно з цивільними правовідносинами. За умови укладення такого договору працівник зобов'язаний виконати умови договору і відпрацювати встановлений період на конкретному підпри­ємстві. В іншому випадку власник підприємства має право вимагати від працівника відшкодування витрачених коштів. Як відомо, Конституцією України передбачено безоплатне отримання освіти у державних та комунальних закладах освіти. Проте освіта у сучасних умовах надається і на умовах її оплати. Працівник має право вибору, в усякому випадку юридичне право вибору. Якщо він обрав цивільний спосіб забезпечення свого права на освіту, то і наслідки виникають цивільно-правові. З другого боку, видається, від молодого фахівця не можна вимагати відшкодування коштів, витраче­них державою на його підготовку, якщо він вчився на бюд­жетній формі, а надалі відмовився працювати за скеруван­ням навчального закладу. Держава — особливий суб'єкт, вона виступає як гарант і здійснює фінансове забезпечення із бюджету або спеціальних фондів тих соціальних прав люди­ни і громадянина, які надаються за Конституцією безоплатно.

Проблеми професійної підготовки, підвищення кваліфі­кації та перепідготовки існують в кожній країні. Так, у Швеції система професійної освіти перебуває під постійним контро­лем підприємців та профспілок. Професійне навчання без відриву від виробництва в Німеччині та Франції включає практичну підготовку на підприємстві й теоретичний курс у професійно-технічних школах або спеціалізованих центрах. Таке поєднання практичного навчання з теоретичним кур­сом має тривалість в середньому біля 3 років. У Німеччині передбачено надання субсидій підприємствам, що здійсню­ють професійну підготовку молоді за системою наставник — учень. У Франції після прийняття Закону про професійну підготовку в 1984 p. питання професійної підготовки, підви­щення кваліфікації працівників стало обов'язковим при укла­данні колективних договорів. В угодах з впровадженням новітніх технологій у Франції передбачені умови про підви­щення кваліфікації та перепідготовку працівників (Бондар­чук К. Професійне навчання незайнятого населення (досвід зарубіжних країн)// Соціальний захист. — 1999. — №4. — С. 67-74).

Міжнародними нормами (Конвенцією МОП №142, яку ратифікувала Україна Указом Президії Верховної Ради від 7 березня 1979 p. №4414-9, та рекомендаціями МОП №87,117 і 150) покладається на держави прийняття і розвиток полі­тики та програм професійної орієнтації і професійної підго­товки працівників в усіх сферах життя. Політика та програ­ми професійної підготовки стимулюють і дозволяють всім особам розвиватися й застосовувати свої здібності до праці. Висока кваліфікація працівників стає також основою їхньої соціальної захищеності на ринку праці. Такі працівники є найбільш конкурентоспроможними.

Останнім часом в Україні різко загострилася проблема підготовки робочих кадрів, тому широко підтримується по­зиція щодо перегляду підходів до організації професійної підготовки і перепідготовки. Серед заходів з "реставрації" професійної підготовки на виробництві, що пропонуються фахівцями, потрібно виділити:

— впровадження для підприємств нормативів фінансо­вих витрат на підготовку кадрів;

— скасування оподаткування коштів, спрямованих на фінансування всіх навчальних заходів:

— розповсюдження заходів щодо організації навчання, стажування, підвищення кваліфікації працівників за кордо­ном, тим більше, що постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 p. №287 затверджено Положення про умо­ви матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 p. №1079// Праця і зарплата. — 1998. — №14) тощо.

У Росії, наприклад, роботодавець має право на відшкоду­вання витрат у зв'язку з наданням пільг працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в закладах освіти, з Федерального фонду освіти. Важливим та істотним кроком, на думку деяких фахівців, повинен стати процес поновлен­ня діяльності міжшкільних навчальних комбінатів для на­дання молоді можливості придбання професії в школі.