Організація охорони здоров'я та працездатності працівників на підприємстві - Трудове право України - Скачать бесплатно

З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності, профілактики травма­тизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я на підприємствах, в уста­новах і організаціях різних форм власності повинні вста­новлюватися єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а та­кож до якості машин, обладнання, будівель та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, вста­новленому законодавством. Власники і керівники підпри­ємств, установ та організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров'я, передбаче­них законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей (ст. 28 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

Власник зобов'язаний створити в кожному структурно­му підрозділі й на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотриман­ня прав працівників, гарантованих чинним законодавством.

З цією метою власник забезпечує функціонування систе­ми управління охороною здоров'я, для чого створює на підприємстві підрозділи, які традиційно іменуються служ­бою охорони праці. Діє ця служба на підставі Типового по­ложення, затвердженого наказом Державного комітету Украї­ни по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 p. №73 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріа­лами /,/ Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 603). Служба охорони праці створюється на підприємстві виробничої сфери з чис­лом працюючих 50 і більше чоловік. На підприємстві з чис­лом працюючих менш 50 чоловік функції цієї служби мо­жуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли перевірку знань з питань охорони здоров'я. Служба охоро­ни праці підпорядковується безпосередньо керівникові під­приємства і прирівнюється до основних виробничо-техніч­них служб.

Служба охорони праці виконує такі основні функції:

опрацьовує ефективну цілісну систему управління охоро­ною праці від шкідливих впливів, сприяє удосконаленню діяль­ності в цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи; проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці; складає разом з струк­турними підрозділами підприємства план комплексних захо­дів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (підвищення існуючого рівня охорони праці, якщо встановлених норм досягнуто), а також розділ "Охорона праці" в колективному договорі (до речі, цей розділ доцільно іменувати "Охорона здоров'я", оскільки саме питанням створення умов праці, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності працівників він при­свячується); проводить для працівників увідний інструктаж з питань охорони праці; організує: забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкція­ми та іншими нормативними актами з охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення без­печних та нешкідливих умов праці; бере участь: у розсліду­ванні нещасних випадків та аварій; у формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів; у роз­робці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства; контролює:

дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконання працівниками поса­дових інструкцій з питань охорони праці; виконання при­писів органів державного нагляду, пропозицій та подань упов­новажених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці, використання за призначенням коштів фонду охорони праці; своєчасне проведення навчання та інструк­тажів працюючих, атестації та переатестації з питань безпе­ки праці посадових осіб та осіб, які виконують роботи підви­щеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт тощо.

Для виконання функціональних обов'язків фахівці з охорони праці наділяються певними правами, наприклад, безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу ви­робництв, дільниць, машин, механізмів устаткування та інших засобів виробництва в разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення з питань охорони праці; перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об'єктах підприємства, видава­ти керівникам перевіреного об'єкта, цеху, виробництва обо­в'язковий для виконання припис щодо усунення наявних недоліків; вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, на­вчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або порушують норма­тивні акти про охорону праці; надсилати керівникові підпри­ємства подання про притягнення до відповідальності праців­ників, які порушують вимоги щодо охорони праці та ін. Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупи­нення робіт, може скасувати в письмовій формі лише поса­дова особа, якій підпорядкована служба охорони праці. Роз­порядження фахівця з охорони праці може відмінити лише керівник підприємства. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства.

Для нормального функціонування системи управління охороною здоров'я власник зобов'язаний розробляти і за­тверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та вста­новлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на бу­дівельних майданчиках, робочих місцях. Ці правила повинні відповідати основним вимогам, встановленим державними міжгалузевими і галузевими нормативними актами про охо­рону праці.

На власникові підприємства також лежить обов'язок здійснення постійного контролю за додержанням працівни­ками технологічних процесів, правил поводження з машина­ми, механізмами, устаткуванням та іншими засобами вироб­ництва, використанням засобів колективного та індивідуаль­ного захисту і виконанням робіт відповідно до вимог з охо­рони праці.

Законодавство про охорону здоров'я передбачає й обо­в'язки працівників. Згідно зі ст. 10 Основ законодавства України про охорону здоров'я громадяни зобов'язані піклу­ватися про своє здоров'я. Стосовно трудового законодавства цей обов'язок полягає в тому, що працівники зобов'язані знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, користуватися засобами колективного та індивідуаль­ного захисту; додержуватися зобов'язань з охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпоряд­ку підприємства; проходити у встановленому порядку по­передні та періодичні медичні огляди тощо. Відповідно до ст. 11 Основ законодавства про охорону здоров'я іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно прожи­вають на території України і працюють на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності та господа­рювання, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в галузі охорони здоров'я, як і громадяни України.

На підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці, яка діє на основі Типового положення, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 p. №72 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної прак­тики України. — 1997. — №11—12. ~ С. 611). Комісія скла­дається з представників власника, профспілок, уповноваже­них трудового колективу, спеціалістів з безпеки, гігієни праці і представників інших служб підприємства. Однак рішення комісії носять рекомендаційний характер, що взагалі знижує ефективність її роботи.

Фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони здоров'я при виконанні трудових обов'язків. Відповідно до ст. 21 Закону України "Про охорону праці" фінансування охорони праці здійснюється з фондів охорони праці. Такі фонди утворюються на підприємствах, у галузях і на дер­жавному рівні відповідно до Положення про державний, га­лузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — №11—12. — С. 676).

Підприємства можуть використати кошти фонду охоро­ни праці тільки на заходи, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існую­чого рівня охорони праці на виробництві.

Кошти галузевих і державного фондів охорони праці витрачаються на здійснення галузевих і національних про­грам з питань охорони праці, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, що виконуються в межах цих про­грам, на сприяння становленню і розвитку спеціалізованих підприємств та виробництв, творчих колективів, науково-тех­нічних центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і окремих осіб, які плідно працюють над розв'я­занням проблем охорони праці.

До державного, регіональних та галузевих фондів охоро­ни праці надсилаються поряд з коштами державного чи місцевих бюджетів, відрахуваннями підприємств та іншими надходженнями кошти, одержані від застосування органа­ми державного нагляду штрафних санкцій до власників (див. Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за порушення нормативних актів про охорону праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1993 p. №754 // ЗП України. — 1994. — №1. — Ст. 24), а також кошти від стягнення цими органами штрафу з працівників, винних у порушенні вимог щодо охорони праці.

На власникові також лежить обов'язок організувати за свої кошти проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) ме­дичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба в професійному доборі, а також щоріч­ного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду, термін і порядок його проведення передбачено Поло­женням про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 p. №45 (Кодекс законів України про працю з постатейними матеріалами // Бюлетень законо­давства і юридичної практики України. — 1997. — №11 —12. — С. 716). Проведения медичних оглядів покладено на ме­дичні заклади, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за невідповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника.

Власник має право притягнути працівника, який ухиляєть­ся від проходження обов'язкового медичного огляду, до дис­циплінарної відповідальності й зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 року №1238 затверджений Перелік професій і видів діяльності, для яких є обов'язковим первинний і періодич­ний профілактичний наркологічний огляд, а також порядок його проведення (Офіційній вісник України. — 1997. — Чис­ло 46). Метою проведення профілактичного наркологічного огляду громадян є виявлення хворих на алкоголізм, нарко­манію і токсикоманію, а також визначення наявності або відсутності наркологічних протипоказань до виконання фун­кціональних обов'язків і ведення певних видів діяльності.

Дотримання правил техніки безпеки і виробничої сані­тарії залежить не тільки від виконання власником своїх обов'язків, а й від того, наскільки кожний працівник знає і виконує їх під час роботи. Тому всі працівники при прий­нятті на роботу і в процесі виконання обов'язків за трудо­вим договором повинні проходити на підприємстві навчан­ня і перевірку знань з питань охорони праці, надання пер­шої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правила поведінки та дії при виникненні аварій згідно з Типовим положенням про навчання з питань охорони праці, затвердженим наказом Комітету по нагляду за охороною праці України від 17 лютого 1999 p. №27 (Бюлетень систематизо­ваного законодавства України: Серія 1. Праця і соціальний захист населення. — 1999. — №6. — С. 49). Ці обов'язки працівників відповідають вимогам ст. 10 Основ законодав­ства України про охорону здоров'я.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні прохо­дити попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці в строки, встановлені відповідними галузевими нормативними актами про охорону праці, але не рідше як один раз у рік. Перелік робіт з підвищеною не­безпекою затверджений наказом Державного комітету Украї­ни по нагляду за охороною праці від ЗО листопада 1993 p. №123 (Кодекс законів України про працю з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства і юридичної прак­тики України. - 1997. - №11-12. - С. 627).

Навчання й інструктаж працівників з питань охорони здоров'я під час праці є складовою частиною системи управ­ління охороною праці й проводиться з усіма працівниками в процесі їх трудової діяльності.

Відповідальність за організацію і здійснення навчання та перевірки знань з питань охорони праці на підприємстві покладається на його керівника (в структурних підрозділах

— на їхніх керівників). Контроль за навчанням і періодич­ністю перевірок знань з питань охорони здоров'я здійснює служба охорони праці.

Інструктажі працівників за характером і часом прове­дення поділяються на вступний (при прийнятті на роботу);

первинний (на робочому місці); повторний (на робочому місці з усіма працівниками: на роботах з підвищеною небезпекою

— один раз на 3 місяці, на інших роботах — один раз на 6 місяців, проводиться індивідуально або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу); позаплановий (при зміні правил з охорони праці, заміні обладнання або інших чинників, що впливає на безпеку праці); цільовий (при виконанні разових робіт, не пов'язаних з прямими обов'язками зі спеціальності, при ліквідації аварії, стихійного лиха.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструк­тажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер). Інструктажі завершу­ються перевіркою знань усним опитуванням за допомогою технічних засобів навчання, а також перевіркою набутих на­вичок безпечних методів роботи. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж.

Посадові особи, відповідно до Переліку посад посадових осіб, які зобов'язані проходити попередню і періодичну пе­ревірку знань з охорони праці, затвердженого наказом Держ-комітету України по нагляду з охороною праці від 11 жовт­ня 1993 p. №94 (Кодекс законів України з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства і юридичної прак­тики України. - 1997. — №11—12. — С. 635), до виконання ними своїх обов'язків, а також періодично, один раз у 3 роки, проходять навчання і перевірку знань з охорони праці, тех­нологічної безпеки і надзвичайних ситуацій на виробництві.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструк­таж і перевірку знань з охорони праці, забороняється. При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повтор­ного чи позапланового інструктажу для працівника протя­гом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і повторної перевірки знань, питання щодо працевлаштування праців­ника вирішується згідно з чинним законодавством. При не­задовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. По­вторна перевірка знань при цьому не дозволяється.