Проблема терроризму у пострадянському просторі - Соціологія - Скачать бесплатно

Європі.

Зачувши по телевізору, що такого і такого терориста розшукує Інтерпол, ми впевнені, зловмисник зрештою опиниться за гратами. Насправді ж йдеться лише про надання зацікавленій стороні потрібної інформації. Якщо злочинця вже й заарештовано десь, від цього до видачі його певній державі, а тим паче суворого й справедливого суду, дуже далеко. Бо на заваді, здавалося б, логічних і швидких дій карних органів, безліч правових перепон, зумовлених законодавствами окремих, часом зовсім відмінних у конституційному відношенні країн.[8, С. 11]

А поки політики, уряди з участю найкращих працівників працюють над зближенням різноманітних законодавств, торуючи спільний шлях у боротьбі з поставленим на конвеєр радикалізму й ненависті терором, міцніє багатостороння взаємодія правоохоронних органів. Власне, така співпраця постала на часі вже після Першої світової війни, коли у зв’язку зі зростанням злочинності виникла потреба мати міжнародне досьє на людей з сумнівною біографією. Ще в 1923 році у Відні було створено Міжнародну комісію кримінальної поліції. Встигла вона й дещо зробити. Та Друга світова війна припинила її існування. І тільки 1956 року міжнародна спільнота повертається до втілення у життя доброї старої ідеї. Виникає Інтерпол - Міжнародна організація кримінальної поліції, у статті 2 статуту якої записано, що вона бачить свою мету в ’’забезпеченні й розвитку взаємодопомоги між національними поліцейськими органами у рамках національних законів країн, які входять до неї і при повазі до Декларації прав людини”.

Цікаво, що навіть маючи у своєму складі структуру, яка відповідає за боротьбу з тероризмом, на універсальне, юридичне тлумачення цього поняття Інтерпол не спромігся. Інтерпол не має, власне, поліцейських повноважень. Боротьба зі злочинністю взагалі і терористами зокрема зводиться в основному до обміну інформацією про підозрюваних, чому й слугує величезна за обсягом база даних. Тобто те, про що мріяла Європа після Першої світової війни, ніби збулося. Однак роль Інтерполу як міжнародного інформатора в галузі злочинності ще часто залежить від дипломатичної сфери того чи іншого партнера, доброї волі до співробітництва окремих членів цієї організації. Одне слово, від нього самого залежить не все.

Крім Інтерполу, боротьбою з міжнародним тероризмом у Європі займаються й такі міждержавні спеціалізовані групи, як Бернський і Віденський клуби, Неформальна робоча група (об’єднує держави ЄС і Норвегію). У Євросоюзі є ще дві структури, група Треві і група Шенген. Вони також причетні до різних аспектів анти терористичної діяльності. Відоміша з них Шенгейська група. Саме вона спричинила підписання Шенгейської конвенції, яка висунула завдання знести антитерористичні зусилля країн-учасниць до єдиного правового поля. Як у кожному міжнародному об’єднанні по боротьбі з тероризмом, тут є розгалужена інформатизована система, солідна база відповідних даних. Але, крім цього, скажімо, поліцейські вже мають бодай обмежене право (лише застосовуючи наземні засоби) переслідувати злочинців країн, які входять до Шенгейської зони.[2, С. 21]

За злочинністю без кордонів покликана стежити і структура, започаткована з ініціативи Гельмута Коля та Франсуа Міттерана – Європол, або Центральне європейське бюро кримінальної поліції. По ідеї Європол міг би також бути ефективним інструментом у боротьбі з тероризмом. Та поки що тут займаються в основному наркомафією.

У вересні 1999 року у Страсбурзі відбулася сесія Парламентської асамбллеї Ради Європи. На ній саме і йшлося про посилення боротьби з міжнародним тероризмом. Рекомендовано також розширити діяльність Європолу, охопити нею всі країни – члени Ради Європи. Тобто йдеться й про Україну.[7, С.16]

Світ нині, як ніколи, усвідомлює загрозу войовничого націоналізму, сепаратизму й екстремізму в усіх його проявах. Це одна з головних причин внутрішньодержавних конфліктів, регіональної нестабільності. На 54 – й сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка відбулася восени 1999 року, з особливою тривогою говорилося про актуальність тіснішого міжнародного співробітництва у протиборстві тероризму. Було запропоновано завершити підготовку проекту Конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму, розробити й прийняти Декларацію принципів взаємодії країн у цій справі, підтримано ініціативу проведення під егідою ООН у 2000 році конференції з анти терористичних проблем або спеціальну сесію Генеральної Асамблеї. Адже перемогти державам лихо поодинці, без спільних зусиль і застосування взаємо узгодженого міжнародного права важко. Як і до цього, міжнародна спільнота наполегливо шукає шляхи політичного, безкровного врегулювання цього питання, прагне зняти глобальну напругу засобами, які не дискредитували б сучасні демократичні цінності.

Проте Повертаючись до сьогодення зазначимо, що наприкінці січня 2000 р. глави держав СНД ухвалили рішення розробити міжнародну цільову програму боротьби з міжнародним екстремізмом і бандитизмом у всіх його проявах та передбачили можливість створення єдиного антитерористичного центру Співдружності. 21 червня 2000 року відповідне рішення було прийнято на саміті глав держав у Москві.відповідні рішення щодо приєднання України до цієї спільної антитерористичної діяльності були підписані Україною "із застереженнями" ("Урядовий кур'єр", 22 червня 2000 р.), які стосувалися, зокрема, рішення за Програмою держав-учасниць СНД по боротьбі з міжнародним тероризмом та іншими виявами екстремізму на період до 2003 року, а також рішення про створення Антитерористичного центру держав-учасниць СНД.

ВИСНОВКИ

Завдяки поглибленому вивченню даної проблеми ми зробили ряд узагальнень та зробили певні висновки.

У даній роботі були визначені поняття …, встановлені причини виникнення …; дана характеристика …

Були виконані наступні завдання:

Тероризм як масове і політично значиме явище - результат повальної "деідеологізації", коли окремі групи в суспільстві легко ставлять під сумнів законність і права держави, і яскраво виправдовують свій перехід до терору для досягнення власних цілей.

Найважливішим чинником є і те, що "сильні світу цього" чим далі, тим більше прагнуть підмінити Історію людства - Грою Без Правил, де спецтероризм є дуже ефективним інструментом. При цьому вони не думають, що "інструмент" цей може якось вийти з підпорядкування і почати грати самими "гравцями".

Таємні операції, нажаль стали необхідним і повсюдно використовуваним інструментом міждержавної боротьби. Ніколи не можна забувати, що тероризм - інструмент, спроможний вийти з під контролю і передати весь світ у владу терористів-інтернаціоналістів.

Що стосується практичних тактик і технологій по боротьбі з тероризмом, то антитерористичні служби США, Ізраїлю, Франції й інших країн рекомендують:

- попередження, блокування тероризму на початковій стадії і недопущення становлення і розвитку його структур;

- недопущення ідеологічного виправдання терору під прапорами "захисту прав нації", "захисту віри" і т. п. , поширення тероризму всіма силами ЗМІ;

- передача всього керування антитерористичною діяльністю найбільш надійним спецслужбам при невтручанні в їхню роботу будь-яких інших органів керування;

- використання договорів з терористами тільки цими спецслужбами і тільки для прикриття підготування акції по повному знищенню терористів;

- ніяких поступків терористам, жодного безкарного теракту, навіть якщо це коштує крові заручників і випадкових людей - тому що практика показує, що будь-який успіх терористів провокує подальше зростання терору і кількості жертв;

- спеціальні психологічні операції ЗМІ, що подають придушення теракту як трагічну необхідність, протиставляючи "чорноту" терору "чистоті" тих, хто з ним бореться.

Всю серйозність сучасного тероризму країни західної демократії усвідомили давно, і у відповідності з цим розробили цілу методологічну систему антитерористичної боротьби. Багато в чому вони досягли вражаючих успіхів. Цілі напрямки терористичної діяльності на даному етапі стали абсолютно неефективними, зіткнувшись із сучасною ретельно розробленою методикою антитерористичних контракцій.

Таким чином можно зробити висновок, що ми живемо у динамічному і моторошно-непередбачуваному світі, де невелика, на перший погляд, помилка може стати причиною загибелі всього людства. Тому треба усвідомити, що далеко не кожну проблему нашої технотронної цивілізації можна вирішити суто технічними методами. Просте знищення терористів — це відтинання голів гідрі, в якої замість однієї відрубаної миттю виростають дві нові. Не антитерористичні спецпідрозділи, а цілий комплекс заходів, що ліквідуватимуть самі передумови виникнення та існування тероризму може відвернути можливі катастрофи, котрі інакше є просто неминучими.

ЛІТЕРАТУРА :

1. Волощук П. Близький Схід // Підтекст. – 1997. - №23. – С. 42-51.

2. Давыдов Е. Терроризм: истоки и эволюция цели и средства // Досье секретных служб. – 2000. - №1. – С. 18-22.

3. Долгин Н., Малишев В. Тероризм - угроза обществу // Основы безопасности жизнедеятельности. – 2000. - №3. – С. 129 – 138.

4. Дорошенко А. Терор і тероризм // Політика і час. – 1997. - №8. – С. 24-31

5. Ємельянов В. Об’єкт тероризму: його ознаки //Право України. – 1999. -№11. – С. 72-75.

6. Змеевский А., Гарабрин В. Тероризм. Нужны скоординированые усилия мирового сообщества // Международная жизнь. – 1996 - №4. – С. 46-63.

7. Івченко В.І. Тероризм // Політика і час. - 2000. - №1. - С. 16-21.

8. Івченко В.І. Тероризм // Політика і час. - 2000. - №2 - С. 8-12.

9. Комисаров В.С., Емельянов В.П. Террор, терроризм, «государственный терроризм»: понятие и соотношение // Вестник Московского университета. - 1999. - №5. – С. 34- 46.

10. Косырев Д. Чеченский день в Страсбурге // Независимая газета. – 2000. - №19. - С. 8.

11. Крот А. Биохимический терроризм // Підтекст. – 1997. - №1. – 14–19.

12. Марков М.М. Тероризм – 1997. – Дуель. - № 14 (36). - Date: 15-07-97.

13. Международные террористы по-прежнему в цене // Зеркало недели. – 1998. - №18. – С. 6-9.

14. Морозов Г.И. Международный терроризм // США экономика, политика, идеология. - 1997. - №11, №12.

15. Пастернак-Таранущенко Т. Проблема терроризма в свете теории нестабильности // Підтекст. – 1998. - №21. – С. 16-18.

16. Хлобустов. О.М. Терроризм в современной Росии // М. – 1998. – С. 1-8.

17. Яцько А. Онтологія насильства: терор і тероризм як елементи політичної боротьби // Українські проблеми. – 1998. - №1. – С. 34- 62.