Суть світового ринку і його структура - Світовий ринок - Скачать бесплатно
Міжнародний полі праці та міжнародне кооперування стали основою для виникнення світового ринку.
Світовий ринок – (world market) – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, основою яких є міжнародний поділ праці і інші фактори виробництва.
Світовий ринок характеризується наступними основними рисами:
він є категорією товарного виробництва, який виходить в пошуках збуту своєї продукції за національні рамки;
він проявляється в міждержавному переміщенні товарів, які знаходяться під впливом не тільки внутрішнього, але й зовнішнього попиту і пропозиції;
він оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику в яких галузях і регіонах вони можуть бути використані найбільш ефективно;
він виконує функцію (санубальна), яка дозволяє забраковувати з міжнародного обміну товари і часто їх виробників, які не в змозі забезпечити міжнародний стандарт якості при конкурентних цінах;
на ньому існує особлива система цін – світові ціни.
Товар, який знаходиться на світовому ринку в фазі обміну, виконує інформаційну функцію, повідомляючи усередині параметри сукупного попиту і сукупної пропозиції, через які кожний із учасників може оцінити і адаптувати параметри свого виробництва.
Виступаючи сферою міждержавного обміну товарами, світовий ринок має зворотній вплив на виробництво, показуючи йому, що, скільки і для кого треба виробляти.
Сутність світового ринку та його структуру можна зобразити схемою:
Рис. 1.1. Схема світового ринку.
Зовнішні контури фігури позначають світовий ринок, який утворюється в результаті встановлення товарно-грошових відносин, між країнами.
Еволюцію форм ринку можна показати так:
Внутрішній ринок – форма господарського спілкування, при якій все призначено для продажу, збувається самим виробником внутрі ринку.
Національний ринок – внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.
Міжнародний ринок – частина національних ринків, яка безпосередньо зв’язана з зарубіжними ринками.
Світовий ринок – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, основою яких є міжнародний поділ праці і інші фактори виробництва.
Основним внутрішнім признаком існування світового ринку є рух товарів і послуг між країнами.
На внутрішньому ринку – виробник товару одночасно був і його продавцем, а покупець – одночасно і кінцевим споживачем товару, одразу забирав та оплачував товар.
Формуванню національних ринків сприяла спеціалізація внутрішніх ринків (ринки праці, капіталу, гуртові тощо), частина з яких з самого початку була орієнтована на іноземних покупців (н-д; на ринку праці – работоргівля).*7
[1, ст. 29-30; 7; ст. 19-21]
Внутрішня і зовнішня інтернаціоналізація. Інтернаціоналізація виробництва (внутрішня).
Міжнародний поділ праці та міжнародне усуспільнення в-ва знаходять конкретний вияв у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні, концентрації виробництва тощо. Ці процеси формують важливий елемент господарського механізму на інтернаціональному рівні.
Розвиток часткового поділу праці відбувається як у межах національних країн, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці) через ринкові та позаринкові зв’язки між підприємствами, які виробляють взаємообумовлену продукцію.
У зв'язку з цим у процесі міжнародного усуспільнення в-ва розвиваються сталі та тісні зв’язки між п-ствами, які кооперуються. Причому воно мало залежить від стихії товарного обміну на світовому ринку.
Про сталість і зростаючий динамізм цих процесів свідчать дані про збільшення частик частин, вузлів і компонентів у загальному обсязі імпорту машин і устаткування у розвинутих країнах світу.
Усе це свідчить про дію закону інтернаціоналізації виробництва, його різну інтенсивність у тих чи інших регіонах світового господарства. він виражає процес переростання продуктивними силами і економічними відносинами меж національних країн та їх поступову інтернаціоналізацію у кожній із сфер суспільного відтворення (у безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні). Щоб дати простір для дії цього закону слід, насамперед створити належні умови: розвинути транспортну інфраструктуру, розгалужену мережу інформаційних комунікацій, домогтися якісних змін у кредитно-валютній сфері, прийняти відповідні закони, усунути нестабільність у сфері національних, політичних, соціальних відносин, запровадити конвертовану валюту та ін.
Інтернаціоналізація обігу (зовнішня).
Дія закону інтернаціоналізації виробництва органічно пов’язана з процесами, які відбуваються на світовому ринку, зокрема з інтернаціоналізації ринку. У сфері торгівлі діє закон випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі порівняно зі зростанням виробництва. так, на період 1981-1966 р.р. темпи зростання міжнародної торгівлі становити щорічно 5,2%, що у 1,5 рази швидше, ніж виробництво. Закон інтернаціоналізації обігу виражає поступову інтернаціоналізацію процесу купівлі – продажу товарів і послуг у межах регіональних економічних об’єднань і світового господарства і формування міжнародних ринкових відносин у сфері обігу.
Випереджаючі темпи зростання світової торгівлі є важливим фактором зростання промислового та с/г виробництва, розвитку науково-технічного прогресу, підвищення ефективності та якості виробництва, посилення конкурентної боротьби на міжнародній арені.
Ця конкурентна боротьба, у свою чергу, сприяє послабленню монополізму, зниженню цін на товари на національному ринку. У США, як відомо близько 75% промислового виробництва зазнає зовнішньої конкуренції. У тих галузях, де така конкуренція відсутня і протекціоністські заходи захищають підприємців від зовнішніх конкурентів, споживачів змушені витрачати значно більше грошей на купівлю місцевих товарів.
Так, протекціонізм для взуттєвої промисловості США призводить до підвищення цін більш як на 60$ млрд. на рік, або понад 1$ тис. На сім’ю з 4-х чоловік упродовж 1 року.
[9, ст. 262-264]
Рівновага на світовому ринку.
Якщо виходити із передумови балансу попиту та пропозиції, то графічно поняття експорту та імпорту можна зобразити так:
Рис. 1.3. Графічне зображення експорту та імпорту.
а) країна І; б) – світовий ринок; в) – країна ІІ.
Припустимо, що країни І та ІІ відокремлені одна від одної виробляють та споживають один і той самий товар. Попит та пропозиція товару в країні І становлять D1 та S1, а у країні ІІ – відповідно D2 та S2. Н горизонтальній осі показано обсяги виробництва товару QІ, QІІ, на вертикальній – його внутрішню ціну РІ, РІІ, відповідно у країнах І та ІІ. Ринкова рівновага та пропозиції на товар досягається у точці Е1 у країні І, де ціна товару становить Р1, та точці Е2 у країні ІІ, де ціна товару - Р2. Оскільки Р1 < Р2, даний товар дешевий у країні І, ніж у країні ІІ, і отже, країні І вигідно його експортувати у країну ІІ та одержати від цього який-небудь прибуток, а країні ІІ вигідно його імпортувати з країни І і тим самим зекономити та знизити його закупки на внутрішньому ринку. Через відмінності у внутрішніх цінах між країнами І та ІІ у країні І за будь-якої ціни на товар, більшої, ніж Р1, виникає його надлишкова пропозиція. У країні ІІ, за будь-якої ціни на товар, меншої, ніж Р2, виникає надлишковий попит на нього.
Країни починають торгувати. Рівновагова ціна Р1 у країні І означає, що у точці Е1 попит на товар точно дорівнює пропозиції й у країні І немає товару для експорту. Тим самим визначається точка на кривій пропозиції на світовому ринку. Яка показує мінімальну ціну, після досягнення якої експорту з країни І не буде. Для країни ІІ рівновагова ціна Р2 означає, що у точці Е2, в якій попит дорівнює пропозиції, країні не потрібно ніякого імпортного товару, оскільки їй достатньо власних ресурсів. Цим визначається точка на кривій попиту на світовому ринку, яка показує максимальну ціну, після досягнення якої імпорт товару країною ІІ припиняється.
Оскільки ми розглядаємо тільки 2 країни, кількість товару, який експортується країною І, має відповідати кількості товару, що імпортується країною ІІ, або, іншими словами, надлишкова внутрішня пропозиція у країні І повинна = надлишковому внутрішньому попиту у країні ІІ, тобто графічно А1В1 = А2В2, де А1В1 – це експорт країни І, а А2В2 – імпорт країни ІІ. Обсяг експорту А1В1 покаже другу точку, яка визначає криву пропозиції товару на світовому ринку, а обсяг імпорту А2В2 – другу точку, що визначає криву попиту на товар на світовому ринку. Але оскільки кількісно експорт = імпорту, то на рис. 1.3., б вони збігатимуться на відрізку РЕ, визначивши нову ринкову рівновагу, яка досягається у точці Е за нового рівня світової ціни Р – рівно вагової ціни товару на світовому ринку. Світовий попит та пропозиція товару за цією ціною визначаються відповідно кривими Dw та Sw. Якщо виникає ситуація, коли ціна світового ринку з яких-небудь причин підніметься вище від рівня Р, розширивши тим самим обсяг експорту понад А1В1, то обмеженість попиту кількісними рамками А2В2 понизить ціну до рівня Р. Якщо ж ціна світового ринку чомусь впаде нижче віл рівня Р, то кількісно попит на імпорт товару перевищить його кількість для експорту А1В1, і ціна повернеться до світового рівня Р, базуючись на викладеному вище, можна зробити такі висновки:
світовий ринок – це сфера міжнародного балансу попиту та пропозиції на товари, які експортуються та імпортуються країнами;
обсяги експорту визначаються обсягами надлишкової пропозиції товару, обсяги імпорту – обсягами надлишкового попиту на товари;
факт наявності надлишкової пропозиції та надлишкового попиту на міжнародному ринку встановлюють, порівнюючи внутрішні рівновагові ціни на однакові товари у різних країнах;
ціна за якою здійснюється міжнародна торгівля, знаходиться між мінімальною та максимальною внутрішніми цінами рівноваги, які існують у країнах до початку торгівлі;
з одного боку, зміна світової ціни веде до зміни кількості товарів, які експортуються га імпортуються на світовому ринку, з іншого – зміна кількості експортованих та імпортованих товарів призводить до зміни світової ціни.
Найпростіша модель світового ринку називається моделлю часткової рівноваги, яка показує основні функціональні взаємозв’язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією товарів на світовому ринку, визначає кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівновагову ціну, за якою здійснюється торгівля.
[7, ст. 23-25; 1, ст. 31-33]
Сутність та головні етапи економічної глобалізації.
Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток людства в останній чверті ХХ ст. відбувається під знаком глобалізації. Її економічна складова пов’язана насамперед із джерелами, факторами, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції, й технології, робочу силу, інтелектуальні й фінансові ресурси, менеджмент і маркетинг та ін. Зростають міжнародна торгівлі та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків та ринків робочої сили, відчутно підвищилась роль ТНК у світо-господарських процесах, загострилася глобальна конкуренція, з'явилися системи глобального стратегічного менеджменту. Розглянемо принципові ознаки та характерні риси глобалізації як суспільно-економічного процесу.
Глобалізація – це продукт епохи постмодерну, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування основ ноосферно-космічної цивілізації. Звідси випливають якісні та кількісні ознаки і показники, що характеризують розгортання даного процесу.
Серед найголовніших слід назвати зростаючу взаємозалежність економік різних країн, все більшу цілісність і єдність світового господарства. водночас підвищується загроза глобальної ядерної катастрофи, настання парникового ефекту, втручання в природу шляхом генної інженерії, клонування тощо. Зростання нових світових комунікативних мереж за рахунок впровадження новітніх інформаційних технологій, систем електронного зв'язку спонукає до здійснення багатьох з них поза державним контролем.
Науково-технічні досягнення ведуть до скорочення витрат на здійснення міждержавних та міжфірмових господарських контактів. Так, якщо вартість 3-х хвилинної телефонної розмови між Нью-Йорком та Лондоном коштувала в 1930 р. 300 дол. (за курсом 1996 р.), то нині – лише 1 долар.
Помітно збільшується кількість країн і народів, що втягуються в процес глобалізації. Особливим динамізмом характеризувались до останнього часу „нові індустріальні країни” Азії та окремі держави Латинської Америки.
Розвивається тенденція до формування глобальної цивілізації із спільними уподобаннями, цінностями та суспільною свідомістю, створюються структури глобальних еліт, вестернізуються світовий культурний простір за одночасного протистояння цьому процесові, особливо з боку мусульманських держав.
На авансцену світового економічного життя висуваються нові суб’єкти світогосподарських процесів, які поряд із традиційними стають нині головними.
Таких нових суб’єктів 8:
міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, ЮНКТАД, ФАО, МОП, СОТ);
країни „великої сімки”;
регіональні організації, яких намічується близько 60;
багатонаціональні корпорації (майже 50 тис);
інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії);
неурядові організації;
великі міста;
окремі видатні особистості (науковці-нобелівські лауреати, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.).
Щодо значення великих міст, до досить згадати, що, н-д, в одному лише Токіо виробляється в двоє більше товарів і послуг, ніж у всій Бразилії.
Економіка глобалізується внаслідок виникнення нових форм конкуренції, коли зростаюча кількість суб’єктів світогосподарських зв’язків не має певної державної належності.
Таким чином, глобалізація стає постійно діючим фактором і внутрішнього, і міжнародного економічного життя.
Існує 2 головні підходи стосовно етапів розвитку економічної глобалізації.
Згідно з першим, вона розпочалась ще до періоду великих географічних відкриттів у формі мляво плинної глобалізації, коли економічні відносини між державами мали спорадичний, дискретний характер, обмежуючись окремим локальними аренами і територіями.
До середини ХІХ ст. глобалізація переходить у стадію повільного прогресування, коли формується світовий ринок, розвивається міжнародний поділ праці, вимальовується профіль спеціалізації окремих країн і регіонів. Наступний етап (середина ХІХ ст. – 80-ті роки ХХ ст.) дістав назву структурної глобалізації, що пов’язана з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їх єдиноборством. Нарешті, послідовна форма глобалізації розвивається в умовах єдиного ринкового світового господарства як об’єктивний процес і важлива ознака постіндустріальної цивілізації.
Другий підхід пов'язує генезис глобалізації з останньою чвертю ХХ ст., коли вона стає визначальним фактором як національного, так і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів.
[3, ст. 51-53]
Виникнення світового господарства і його характерні риси.
Розвиток світового ринку товарів привів на рубіж ХІХ-ХХ віків до інтенсифікації міжнародного економічного спілкування. Яке стало поступово виходити за рамки міждержавного обміну товарами. Швидкий розвиток виробничих сил і ріст сили фінансового капіталу привів до виникнення світового господарства. Характерною рисою світового ринку є міждержавне переміщення товару, міжнародна торгівля.
При переході товарного виробництва від стадії світового ринку до стадії світового господарства виникає міжнародне переміщення вже не тільки товару, але і факторів його виробництва, насамперед всього капіталу і робочої сили. Таким чином, категорія світового господарства охоплює уже не тільки сферу обігу, а й сферу виробництва.
Світове господарство (world economy) – це сукупність національних економік країн світу, пов’язаних між собою мобільними факторами виробництва.
Світове (всесвітнє) господарство – це сукупність національних господарств, взаємозв’язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами.
Сучасне світове господарство – це сукупність національних економік країн, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об’єктивним законам ринкової економіки.
Світове господарство – це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв’язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.
При широкій трактовці поняття факторів виробництва любий товар можна розглядати як використаний фактор або фактори виробництва.
Однак і одержаний в результаті товар може бути знову використаний як фактор в-ва.
Н-д: добуте вугілля продається на ринку і тому розглядається як товар, але продають його для того, щоб використати, н-д, для плавки сталі. Отже, вугіль – фактор виробництва. Молоко, також є товаром і фактором виробництва.
Основою світового господарства, також як і світового ринку є міжнародний поділ праці і ін. факторів в-ва. Різниця світового господарства від світового ринку в тому, що він проявляється не тільки і не стільки через міжнародний рух товарів, скільки через міжнародний рух факторів в-ва. Світове господарство включає всі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов’язаними з міжнародною мобільністю факторів в-ва.
Характерні риси сучасного світового господарства наступні:
розвиток міжнародного переміщення факторів в-ва, перш за все в формах вивозу – ввозу капіталу, роб. сили і технології;
зростання на цій основі міжнародних форм в-ва на п-ствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;
економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів в-ва на двосторонній і багатосторонній основах;
виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.
Таким чином, світове господарство є більш високою чим світовий ринок стадією розвитку ринкової економіки, яка включає попри традиційну міжнародну торгівлю вивіз капіталу, міжнародну міграцію робочої сили і торгівлю технологією, а також утворюючись на цій основі міжнародні по свому характеру п-ства.
Регулюється світове господарство за допомогою національної (н-д, представлених державних гарантій інвестицій) і міждержавної економічної політики (н-д, заключення угод про уникнення двійного оподаткування).
В рамках світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою і орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.
Економіка відкритого типу передбачає ліквідацію державної монополії, зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього переходу є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює приплив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок країни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв’язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, рух капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвиненіших країн.
[1, ст. 33-34; 7, ст. 25-27]
контрольні запитання
Що таке світовий ринок? Яка його структура?
Які характерні риси світового ринку?
Що таке внутрішня інтернаціоналізація?
Що таке зовнішня інтернаціоналізація?
Що таке глобалізація? Які головні етапи економічної глобалізації?
Суть світового господарства та його характерні риси.
|
