Державне регулювання бізнесу - Підприємництво - Скачать бесплатно

Нерегульованої економіки не буває. Держава, виконуючи свої функ­ції, завжди певною мірою втручалася в економічні процеси. Проте як­що в епоху вільної конкуренції державне втручання в бізнес мало об­межений та епізодичний характер, то вже на початку XX ст. масштаби цього втручання розширилися, а з 40-х років стали безпрецедентни­ми. Держава перетворилася на одного з провідних суб'єктів економіч­ного життя практично в усіх індустріальне розвинених країнах.

В сучасних умовах державному впливові підлягають усі сторони господарського життя, у тому числі і бізнес.

Без держави, що бере на себе організацію пропозиції центральних грошей і задоволення частини колективних потреб, що відповідає за компенсацію, ліквідацію або недопущення негативних ефектів ринко­вої поведінки, суб'єктам ринкових відносин функціонувати було б не­можливо. До того ж ринкова економіка в розвинених країнах виявляє себе по-різному. Немає ринкової економіки, побудованої на один лад. Залишаючись ринковою, американська економіка відрізняється від ні­мецької не менше, ніж остання від японської Універсальні лише ос­новні елементи конструкції, а решта залежить від національних особ­ливостей країни. В Україні буде, безсумнівно, своя, притаманна лише їй модель ринкового господарства

У нашій країні перехід від планової економіки до ринкової означає не лише повну відмову від участі держави у господарській діяльності, а й заміну методів централізованого директивного управління мето­дами державного регулювання. Державне регулювання бізнесу - це об'єктивна потреба, яку слід враховувати.

Потреба державного регулювання бізнесу

У світовій практиці посилюється роль держави в економічному житті суспільства Це виявляється в розробці системи нормативних актів, спрямованих на регулювання ринку, банківської діяльності, митних правил, бізнесу, цін і заробітної плати, соціального захисту на­селення, контролю за діяльністю монополістичних об'єднань. Проте так було не завжди.

За умов вільної конкуренції держава відігравала пасивну роль у регулюванні бізнесу, але активно функціонував ринковий механізм. Ринкова конкуренція, впливаючи на ціни і доходи, автоматично і опе­ративно пристосовувала дії суб'єктів бізнесу до економічної ситуації, яка постійно змінювалася, регулюючи рівновагу між попитом і про­позицією та забезпечуючи таким чином економічну стабільність у су­спільстві.

Однак у міру розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладнення відтворювальних процесів обмежувалися можливості регулювання ринкового механізму. В економіці почали виявлятися суттєві недоліки: тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. Усе це позначилося на функціонуванні підприємницьких структур. Не всі суб'єкти бізнесу могли при­стосуватися до такої економічної ситуації. Збільшується кількість під­приємств, що зазнали банкрутства, держава втрачає платників по­датків, а разом з тим зменшується джерело поповнення казни та ін.

У цих умовах виникає об'єктивна потреба активізації ролі держави в регулюванні економіки та функціонування її господарюючих суб'єк­тів. Особливо це підтвердила криза 1929-1933 рр., яка остаточно роз­віяла авторитет ринкової конкуренції як єдиного регулятора ринкової економіки і показала, що ринковий механізм для забезпечення ста­більності повинен доповнюватися державним регулюванням.

Разом з тим державне регулювання автоматично не усуває недолі­ки ринкового механізму. Дуже багато залежить від рівня, форм і ме­тодів втручання держави в економіку, а отже, і в бізнес.

Світовий досвід показує, що при використанні державного регу­лювання не існує світових стандартів, а сліпе копіювання чужого дос­віду може завдати тільки шкоди.

Державне регулювання бізнесу - це вплив держави на діяльність підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу і ринку з метою забезпе­чення нормальних умов функціонування їх.

Потреба регулювання бізнесу сьогодні зумовлена цілями економіч­ної політики держави і передусім:

поступовим переходом до ринкової економіки;

підпорядкуванням суспільного виробництва потребам та інтере­сам людей, створенням умов для вільної творчої праці;

підвищенням престижу підприємництва й сумлінної праці;

забезпеченням високої ефективності виробництва і діяльності під­приємницьких структур, суб'єктів бізнесу;

створенням умов стабільного економічного зростання та ін.

Регулювання бізнесу пов'язане також із структурною перебудовою економіки, орієнтацією виробництва на ринок, на справедливий роз­поділ результатів праці. Бізнес визнає тільки один варіант розподілу -критерій, за яким доход трактується як справедливий. Він повинен мати ефект від вкладання у виробництво (праці, землі, капіталу, знань, інформації, нерухомості тощо), тоді однаково справедливі ви­сокі доходи тих, хто досяг успіху у конкуренції, і низькі - тих, хто по­терпів у ній невдачу. А як жити іншим, наприклад працівникам сфери фундаментальної науки, державного управління, непрацездатним? Ось тут і виявляється роль держави, яка виконує свої функції ме­неджменту за допомогою відпрацьованих механізмів. Використовую­чи економічні методи впливу, вона вилучає частину доходів через си­стему податків для забезпечення функціонування інститутів суспіль­ства і непрацездатних. Як правило, цей процес не простий, відбува­ється нерівномірно, супроводиться гострими соціальними конфлік­тами доти, поки суспільство не визнає той факт, що розподіл доходів справедливий з погляду законів вільного ринку, але несправедливий у загальнолюдському розумінні і цю несправедливість держава ви­правляє регулюванням відносин бізнесу та суспільства (держави).

Потреба державного регулювання бізнесу випливає з об'єктивно властивих державі економічних функцій, основними з яких є такі:

стратегія і тактика економічного розвитку визначення цілей та прі­оритетів здійснення структурної перебудови економіки;

розробка і затвердження правових основ економіки;

регулювання економічної діяльності, спрямованої на вирівнювання сукупного попиту і пропозиції;

захист конкуренції як основного регулюючого механізму ринкової економіки;

розробка антимонопольного законодавства та здійснення контро­лю за його реалізацією;

перерозподіл доходів, спрямованих на усунення невідповідності їх розмірів, що властиво ринковій системі (програми допомоги, регулю­вання цін тощо);

фінансування суспільних благ та послуг (благоустрій населених пунктів, будівництво доріг, музеїв, бібліотек тощо);

регулювання зовнішньоекономічних відносин та ін.

Стимулюючи ефективне комерційне освоєння технологічних новов­ведень, ринковий механізм не здатний самостійно забезпечити бізне­су стратегічні прориви в галузі науки та технологій, глибокі структур­ні перетворення виробництва Йому не вистачає потужності для того, щоб зрушити великомасштабні інвестиційні проекти з тривалими стро­ками окупності, високим рівнем ризику і невизначеністю щодо май­бутнього прибутку. У таких ситуаціях бізнес потребує державного ре­гулювання, оскільки воно необхідне для планування довгострокових зарубіжних інвестицій. Участь держави полягає в стимулюванні нау­ково-технічного прогресу, інвестиційній та структурній політиці, у роз­робці відповідного законодавства

Бізнес не може самостійно вирішити складні регіональні пробле­ми, що виникають під впливом історичних, національних, демографіч­них та інших неринкових факторів. Для їх вирішення також потрібне втручання держави, його відповідна регіональна політика Як показує практика, державні втручання на національному та міжнародному рівнях є обов'язковою умовою здорового розвитку бізнесу.

Бізнес, як і ринкова економіка, не має природженого імунітету про­ти монополізму, інфляції та спадів ділової активності. Якщо держава залишається байдужою, ці процеси починають прогресувати, завдаю­чи чималих економічних та соціальних збитків. Теоретики кейнсіанства, які не приділяли належної уваги інфляційним наслідкам своїх по­літичних рекомендацій, сприяли інфляційному безумству 70-х років, справитися з яким ні бізнесу, ні ринковій системі виявилось не під си­лу. Знадобилися серйозні реформи державного регулювання.

Без держави бізнес ніколи не зможе зробити виробництво еконо­мічно безпечним, гарантувати здійснення соціально-економічних прав людини, вирівняти структурні та регіональні диспропорції та ін.

Очевидно, що бізнес, як і сучасне ринкове господарство, немисли­мий без антимонопольного регулювання, заходів щодо боротьби з інфляцією і політики короткострокової стабілізації, що блокує тривалі спади виробництва

Процеси державного регулювання бізнесу не залишаються незмін­ними. З розвитком суспільства розвивається і бізнес. Старі способи його регулювання стають гальмом його розвитку і відмирають, а отже, знову з'являється потреба у розробці механізмів його регулювання.

Механізм регулювання бізнесу

Структура механізму державного регулювання - це система захо­дів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів бізнесу. До цієї системи входять правовий та фінансовий механізми; механізми стимулоювання, підтримки, сприяння, контро­лю; форми та методи реалізації державного регулювання, державні органи та фонди, які покликані займатися діяльністю підприємницьких структур та суб'єктів бізнесу.

За способами впливу механізми регулювання можуть бути прями­ми, тобто такими, що здійснюються за допомогою прийняття законо­давчих актів, на яких грунтуються дії виконавчої влади, та непрями­ми - що грунтуються на використанні різних економічних, фінансових важелів (податків, цін, відсотків, кредитів, пільг тощо).

З метою виконання своїх економічних зобов'язань держава вико­ристовує різноманітні способи впливу на бізнес. Це створення зако­нодавчих актів, що регулюють організацію, функціонування та розви­ток бізнесу: розробка програм залучення підприємницьких структур у тендері для отримання державних замовлень; закупівля державою значної частини виготовленої на підприємствах бізнесу продукції; пільгове оподаткування для новостворених підприємницьких струк­тур; однаковий з державними підприємствами доступ до фінансово-кредитних ресурсів; стимулювання випуску якісної, конкурентоспро­можної продукції; державна підтримка розвитку підприємств бізнесу та сприяння у функціонуванні їх та ін.

Залежно від концепції державного втручання у бізнес держава ви­користовує прямі або непрямі механізми регулювання. Так, ст. 15 За­кону України „Про підприємництво" передбачає, що держава законо­давче забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від прояву недобросовісної конкуренції та монополізму у різних сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприєм­цями, використовуючи:

податкову і фінансово-кредитну систему, яка встановлює ставки податків і відсотків по державних кредитах; податкові пільги; ціни та правила ціноутворення; цільові дотації; валютний курс; розміри еконо­мічних санкцій;

державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, со­ціальні, економічні та інші норми і нормативи;

науково-технічні, економічні, соціальні, державні та регіональні програми;

договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів до господарської діяльності суб'єк­тів підприємницького бізнесу не допускається, якщо вони не зачіпа­ють передбачених чинним законодавством прав державних органів на здійснення контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи та службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законо­давством. У разі видачі державним або іншим органам акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду або арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Збиток, завданий підприємцю внаслідок виконання вказівок дер­жавних або інших органів чи їх службових осіб, які призвели до пору­шення цими органами або їх службовими особами передбачених за­конодавством обов'язків щодо підприємця, підлягає відшкодуванню цими органами. Суперечки про відшкодування збитків розглядаються судом або арбітражним судом.

Серед методів державного регулювання бізнесу немає непридат­них або неефективних. Усі методи потрібні, питання лише у визначенні для кожної економічної зони та ситуації тієї ніші, де його застосу­вання доцільне. Господарські втрати починаються тоді, коли влада ви­ходить за межі розумного, віддаючи надмірну перевагу економічним або адміністративним методам.

Жорстке розмежування економічних та адміністративних методів, зведення між ними глухої стіни, а тим більше, надання переваги одним на шкоду іншим, необгрунтовані. З одного боку, елемент адмі­ністрування обов'язково несе в собі будь-який економічний регуля­тор, хоча б тому, що контролюється державною службою, яка пере­ключає його після прийняття відповідного політичного рішення. На­приклад, на грошовий обіг впливає такий економічний метод, як ставка за кредитами центрального банку, не раніше, ніж буде прийня­то адміністративне рішення про її підвищення з 50 до 60 %. З другого боку, кожний адміністративний регулятор є економічним у тому розу­мінні, що він не прямо позначається на поведінці учасників економіч­ного процесу. Вдаючись, скажімо, до прямого контролю над цінами, держава створює для підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу особливий економічний режим, змушує їх переглядати виробничі про­грами, знаходити нові джерела фінансування інвестицій тощо. Дово­диться пристосовуватися до споживачів: змінювати структуру поточ­ного попиту, а також співвідношення між обсягом і сумою заощаджень.

Необхідним є прямий державний Контроль над монопольними ці­нами. Тут допускається навіть державне регулювання цін. Проте мож­на встановити для підприємств-монополістів граничні рівні рента­бельності.

Механізм державного регулювання в Україні закріплений у Законі „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Цей закон поширюється на відно­сини, в яких беруть участь підприємці, суб'єкти бізнесу.

Державна політика в сфері обмеження монополізму у бізнесі, здій­снення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матері­ально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповно­важеними на це органами влади та управління.

Демонополізація економіки України забезпечується згідно із спе­ціальною програмою, що є складовою частиною єдиної комплексної програми уряду, яка щорічно затверджується Верховною Радою.

Державний контроль за змістом антимонопольного законодавст­ва, захист інтересів підприємців, бізнесменів здійснюється Антимонопольним комітетом відповідно до його компетенції.

Державного регулювання потребують так звані побічні (екологічні) ефекти від діяльності ряду підприємств бізнесу. Якщо, наприклад, якесь виробництво завдало непоправної шкоди навколишньому сере­довищу, то фінансові санкції (якими б значними вони не були) приро­ду не відтворять. Економічні заходи потрібно доповнити державними. У цілому ж необхідні жорсткі стандарти господарської діяльності, що гарантують населенню екологічну безпеку.

Крім екологічних є чимало й інших національних стандартів, їх роз­робка, контроль за додержанням здійснюються всіма, хто бере участь у бізнесі, у функціонуванні економічної системи, утворює сферу дер­жавного регулювання.

Важливим є визначення і підтримання мінімально допустимих па­раметрів життя населення, тієї межі, за якою - убогість (гарантований мінімум заробітної плати на підприємствах бізнесу). Державне регу­лювання корисне і тоді, коли воно спрямоване на захист національ­них інтересів у системі зовнішньогосподарських зв'язків. До них від­носять ліцензування експорту та державний контроль над імпортом, тобто над процесами зовнішньоекономічної діяльності, якою сьогодні займаються підприємницькі структури.

Одним з основних елементів механізму регулювання бізнесу є ринкове регулювання, яке здійснюється за допомогою механізму конкуренції, динаміки ринкових цін, стихійного вирівнювання попиту та пропозиції тощо. Якщо держава ігноруватиме механізм ринку або спробує замінити його, не враховуючи наслідків, це негативно позна­читься на відносинах бізнесу.

Важливим методом державного регулювання бізнесу є амортиза­ційна політика, коли держава здійснює заходи, щодо прискорення амор­тизації. В цьому випадку суб'єкти бізнесу, виручка яких від реалізації продукції, робіт та послуг ще віднесені у встановленому порядку до пріоритетних напрямів, становить не менш як 70 % її загального об­сягу, мають право протягом перших трьох років діяльності провадити амортизаційні відрахування з вартості основних виробничих фондів у розмірах, що в два рази перевищують встановлені норми.

Інші підприємства бізнесу мають право протягом перших трьох років діяльності здійснювати амортизаційні відрахування з вартості основних виробничих фондів у розмірах, що в півтора раза перевищу­ють встановлені норми.

Слід мати на увазі, що серед механізмів державного регулювання бізнесу немає ідеальних. Будь-який з них, даючи позитивний резуль­тат в одному випадку, неодмінно дасть негативні ефекти в інших, і тут нічого не можна змінити. Тоді виявляється, що від держави, яка зби­рається користуватися економічними інструментами регулювання бізнесу, вимагається постійний контроль над такими негативними ефектами. По суті йдеться про відповідальність держави за негативні наслідки власних рішень та дій. Наприклад, держава, намагаючись обмежити приріст грошової маси в обігу, провадить антиінфляційне регулювання, тобто проводить дефляційну політику. Цей захід ефек­тивний з погляду опору інфляції. Проте, як правило, призводить до по­дорожчання центрального і банківського кредитів. Якщо процентні ставки зростають, підприємницьким структурам складніше фінансу­вати інвестиції і починається гальмування економічного розвитку, втому числі бізнесу. Така ситуація склалася в економіці України напередодні літа 1992 р. І справа тут не стільки в урядові, скільки в об'єктивній суперечливості грошових регуляторів економіки.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Перехід до ринку потребує формування відкритої для зовнішнього світу господарської системи. Для досягнення цієї мети необхідні кар­динальні зміни у сфері зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на інтегрування в світове господарство та розвиток взаємовигідного співробітництва. Монополія держави на зовнішньоекономічну діяль­ність ліквідована Нині усі господарюючі суб'єкти можуть бути учас­никами зовнішньоекономічної діяльності, якщо це передбачається їх статутом та засновницьким договором.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємницьких структур здійснюється на основі положень, викладених у Законі Ук­раїни „Про зовнішньоекономічну діяльність", є основоположними для всіх суб'єктів бізнесу і повинні враховуватися при організації цього виду діяльності. Тому суб'єкти господарської діяльності України, в то­му числі й іноземні, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються певними принципами:

1. Принцип суверенітету народу України на здійснення зовнішньо­

економічної діяльності:

виняткове право народу України самостійно і незалежно здійсню­вати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами України;

зобов'язання України неухильно виконувати всі угоди та зобов'я­зання України у сфері міжнародних економічних відносин.

2. Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва:

право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

право суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її у будь-яких формах, не заборонених законами України;

обов'язкове додержання при здійсненні зовнішньоекономічної ді­яльності порядку, встановленого законами України;

виняткове право власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльно­сті на отримані результати цієї діяльності.

3. Принцип юридичної рівноправності та недискримінації:

рівність перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності;

заборона будь-яких (крім передбачених цим Законом) дій держави, результатом яких є обмеження прав та дискримінація суб'єктів зов­нішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господар­ської діяльності за формами власності, місцями розташування та ін­шими ознаками;

недопустиме обмеження діяльності з боку будь-яких суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом.

4. Принцип верховенства закону:

регулювання зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

заборона використання підзаконних актів та актів управління місцевих органів, які в будь-якій формі створюються для суб'єктів зовніш­ньоекономічної діяльності менш сприятливі умови, ніж встановлено законами України.

5. Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності полягає в тому, що Україна як держава забезпечує захист інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за її межами і згідно з нормами міжнародного права.

6. Принцип еквівалентності обміну полягає в недопустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємницьких структур, суб'єктів бізнесу провадиться з метою забезпечення зба­лансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку; стимулю­вання структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономіч­них зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; створення най­більш сприятливих умов для залучення економіки України у систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розви­нених зарубіжних країн. Воно здійснюється:

державою, в особі її органів, та в межах їх компетенцїї;

недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами; торговими палатами; асоціаціями; спілками та іншими організаціями координаційного типу), які діють на основі засновницьких документів;

суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі відповідних координаційних договорів, які укладаються між ними.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності відбувається тільки на основі законів України, актів тарифного та нетарифного регулюван­ня, які видаються державними органами у межах їх компетенції, еко­номічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та ін.), а також рішень недержавних органів управління економікою та угод між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності у межах законів та у випадках, якщо вони не суперечать законам.

Іншим державним та недержавним органам забороняється займа­тися регулюванням зовнішньоекономічної діяльності.

Для регулювання господарської діяльності іноземних підприємців, суб'єктів бізнесу встановлюються такі правові режими:

національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господар­ської діяльності мають такі права і обов'язки, як і місцеві підприємці;

режим найбільшого сприяння надається іноземним суб'єктам під­приємницької діяльності на основі взаємних угод і застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

спеціальний режим, який застосовується на територіях спеціаль­них економічних зон, а також митних союзів, до яких входить Україна, та у випадках встановлення спеціального режиму згідно з міжнарод­ними угодами.

До органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяль­ності в Україні належать: Верховна Рада (вищий орган), Кабінет Міні­стрів, Національний банк, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі, державне управління митного контролю (виконавчі органи).

Держава самостійно формує систему та структуру регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яка повинна забезпечити:

захист економічних інтересів держави та законних інтересів усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

створення однакових можливостей для суб'єктів зовнішньоеконо­мічної діяльності у розвитку всіх видів бізнесу, незалежно від форм власності, а також усі напрями використання доходів і вкладання ін­вестицій;

заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовніш­ньоекономічної діяльності.

Держава та її органи не мають права втручатися у зовнішньоеко­номічну діяльність суб'єктів бізнесу, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з чинним законодавством.

Державна підтримка розвитку бізнесу в Україні

У механізмі державного регулювання бізнесу особливе місце зай­має його державна підтримка

Мета державної підтримки бізнесу - створення однакових умов для всіх суб'єктів господарювання, зайнятих у сфері бізнесу, а також вирівнювання підприємницьких структур з іншими сферами суспіль­ного виробництва Особливо такої підтримки потребує дрібний та се­редній бізнес. І не без підстав, оскільки ці форми в нових умовах гос­подарювання виступають структуротворчим фактором економіки. Ве­ликі підприємства що є стрижнем будь-якої галузі, завжди втілюють результати структурних змін, і в цьому розумінні уособлюють стабіль­ний, „консервативний" початок економіки.

Малі та середні підприємства бізнесу, готуючи грунт для становлення нових видів виробництва та ринків нових виробів, вперше освоюючи науково-технічні відкриття, тобто впроваджуючи інноваційні пронеси, функціонують як революційні, ініціюючі структурні зрушення, основи, що природно поєднуються з заповзятливістю ділових людей.

Серйозні структурні народногосподарські зміни відбуваються тим швидше і ефективніше, чим вищий ступінь соціальної безконфліктно­сті. І тут велика роль підприємств малого та середнього бізнесу, які здатні мобільно забезпечувати нові робочі місця для людей, що ви­вільняються при закритті або перепрофілюванні великих підприємств.

Підприємства малого та середнього бізнесу багато в чому підвищу­ють життєздатність великих, їх конкурентоспроможність. Висока рента­бельність великого виробництва зумовлюється масовістю випусків продукції та стабільністю асортименту виробів. Разом з тим прискорен­ня науково-технічного прогресу різко скорочує ці можливості: необхід­но постійно вносити корективи в техніко-економічні параметри продук­ції, реагуючи на зміни ринку. Зберегти свої переваги і пристосуватися до нових вимог гігантам складальних виробництв допомагають підпри­ємства малого та середнього бізнесу, які оперативно приводять асор­тимент комплектуючих виробів у відповідність з досягненнями науки і техніки. Причому кількість таких підприємств повинна перевищувати безпосередні потреби складальних виробництв, оскільки тільки на по­дібній основі існуватиме повноцінна конкуренція. Це одна з основних передумов успішної взаємодії малих, середніх та великих підприємств. На жаль, у нашій економіці такого взаємозв'язку немає. Все це свід­чить про те, що розвиток економіки без зміщення акценту в бік підприємств бізнесу неможливий.

На жаль, боротьба політичних сил за владу під лозунгом „знищен­ня адміністративно-командної (тоталітарної, диктаторської) системи" призвела до того, що в саме поняття „державного", як правило, вкла­дається негативний зміст і громадськість нині схильна все державне вважати нераціональним і неприйнятним. Не є винятком і підтримка бізнесу, підприємництва У ній вбачається спроба держави знов поча­ти тотальне регламентування діяльності людей, які прагнуть виявити ініціативу та заповзятість, або небезкорисливе прагнення державних чиновників допомогти нажитися багатим. Цими громадськими на­строями не без успіху користуються багато підприємців, які збили солідний капітал і фактично стали у своїй сфері монополістами. Вони не зацікавлені у сприянні збільшенню підприємців у різних галузях економіки. Проте, якщо за точку відрахунку брати не інтереси моно­полій, а народногосподарські потреби, стає очевидною потреба дер­жавної підтримки розвитку підприємств бізнесу, особливо малого та середнього. І насамперед необхідні формування усіх форм бізнесу за надійним захистом прав власників, а також сприяння і підтримка в розвитку ринкової інфраструктури, що обслуговує підприємства бізнесу.

Україна як самостійна, незалежна держава гарантує нині всім під­приємцям (незалежно від вибраних ними організаційних форм підпри­ємницької діяльності) рівні права і створює однакові можливості для функціонування, доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів за умови вико­нання робіт і поставок для державних потреб.

Державна підтримка бізнесу здійснюється на основі Закону Украї­ни „Про підприємництво", в якому зазначається, що з метою створен­ня сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку під­приємництва держава:

на умовах і в порядку, передбаченому чинним законодавством, на­дає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробни­чі та нежитлові приміщення, законсервовані та недобудовані об'єкти і споруди, обладнання, що не використовуються), необхідне для здій­снення підприємницької діяльності;

сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інфор­маційного обслуговування підприємців, підготовці та перепідготовці кадрів;

здійснює початкове упорядкування неосвоєних територій об'єкта­ми виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або переда­ванням їх у кредит підприємцям;

стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технологій, інноваційну діяль­ність освоєння нових видів продукції та послуг; надає підприємцям кредити та ін.

Ці положення Закону стали відправною точкою стимулювання ство­рення підприємств (фірм) малого бізнесу. Так, за даними Міністерства фінансів України у 1994 р. 88,8 % підприємств - новостворені і тільки 11,2 % створено реорганізацією діючих. Із загальної кількості малих під­приємств лише 18,8 % є приватними, 0,3 % приватизовані трудовими колективами. Найбільшу частку становлять підприємства (фірми) з ви­робництва товарів народного споживання (18,3 %), будматеріалів (5,7 %), будівельні та ремонтно-будівельні (17,9 %), наукововпроваджувальні (10 %), з виробництва та переробки сільгосппродукції (4,4 %) та ін.

Підтримку підприємництва, малого та середнього бізнесу здійсню­ють державні органи управління, які мають спеціальні служби, органи регіонального та місцевого управління і державної адміністрації

Нині передбачається здійснити комплекс заходів щодо реформу­вання системи державної підтримки підприємств бізнесу з метою за­безпечення протягом наступних років докорінного перелому в роз­витку підприємництва, особливо приватного, малого бізнесу.

Передбачається законодавче встановити правові, економічні та ор­ганізаційні основи регулювання їх діяльності.

Відповідно до цього планується здійснити формування правової бази розвитку і підтримки підприємництва і насамперед готується Закон України „Про мале і середнє підприємство", фінансово-кредит­ну підтримку підприємницької діяльності.

Разом з тим доводиться констатувати той факт, що сьогодні в Ук­раїні відсутній дійовий механізм підтримки, розвитку та захисту біз­несу. Про це свідчать недоліки і труднощі, що трапляються у процесі функціонування підприємств бізнесу. Тому перед урядом, зацікавле­ними організаціями відкривається широке поле діяльності При цьому слід синхронно розвивати як державну систему підтримки бізнесу, так й ініціативу підприємців малих, середніх підприємств з об'єднання зусиль у сфері державно-фінансової діяльності. Позитивним прикла­дом останнього є утворення Союзу малих і середніх підприємств Ук­раїни і їх регіональних асоціацій (гільдій).

Так, Союз малих і середніх підприємств України здійснює їх право­вий захист, аудиторське консультування, формує фонд взаємного кредитування; провадить семінари, конференції; створює школи під­приємництва, розробку документів, методичних посібників; організо­вує роботу власної товарної біржі; створює комп'ютерно-інформацій­ний банк даних про малий бізнес України; займається редакційно-ви­давничою діяльністю; сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв'язків підприємців і, нарешті, забезпечує соціальний захист працівників ма­лих підприємств. Позитивної оцінки заслуговує і діяльність регіональ­ної асоціації малих та середніх підприємств „Львівська гільдія", у структурі якої створено інформаційно-обслуговуючий центр та інші підрозділи інфраструктури колективного користування.

Основною організаційною формою державної підтримки бізнесу по­винні бути довгострокові і поточні програми, які здійснюються на за­гальнодержавному та регіональному рівнях

Проекти програм підтримки бізнесу розробляються Міністерством економіки України із залученням інших міністерств та відомств, пред­ставників підприємницьких структур, учених, фахівців, у тому числі іноземних

Усі витрати, пов'язані з розробкою та експертизою програм під­тримки бізнесу, фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

Отже, створена система підтримки бізнесу стане для підприємни­цьких структур стимулом для розвитку й удосконалення виробництва товарів та послуг, а не пошуком обвідних шляхів чинного законодавства (а це, на жаль, ще часто трапляється), що пояснюється його недоско­налістю, а також непродуманою податковою та кредитною політикою.

У світовій практиці є приклади як повсякденної опіки та турботи про бізнес (особливо малий), так і факти його повного ігнорування. В одних країнах є вже чітка система державної підтримки цього сек­тора національної економіки, в інших - подібна система перебуває в стадії становлення. Проте є приклад й інтернаціональних зусиль - комітет 00Н з промислового розвитку (ЮНІДО), який активно підтри­мує стимулювання малого бізнесу.

Бізнес в Україні сьогодні потребує допомоги і підтримки, щоб стати провідним сектором економіки.