Система фінансового обслуговування бізнесу - Підприємництво - Скачать бесплатно

Інфраструктура сучасного бізнесу - невід'ємний компонент діло­вих стосунків. Завдяки їй бізнес є цивілізованою формою відносин між людьми. Важливо, що інфраструктура не нав'язана бізнесменам ззовні, а є породженням ділових стосунків, інфраструктура бізнесу сформувалася в результаті тривалої еволюції ділових стосунків і є сукупністю організаційно-правових форм, що опосередковують рух ділових відносин і пов'язують ці відносини (при всій їх різноманітності та різносуб'єктивності) в єдине ціле.

Діловий світ - це не тільки ті, хто здійснює підприємницький, спо­живчий, трудовий або державний бізнес. Взаємні відносини між під­приємцями, найманими працівниками, споживачами мають безліч проміжних форм, які спрощують їх і допомагають в реалізації ділових інтересів.

Основні форми інфраструктури бізнесу в сучасній ринковій еконо­міці - фінанси, податки, кредит, банки; біржі; система страхування; інформаційні технології та засоби ділової комунікації; консалтингові і аудиторські компанії та багато ін.

Нині інфраструктура бізнесу виконує ряд суттєво важливих функцій, а саме: організаційне оформлення ділових стосунків; реалізація своїх інтересів; спеціалізація різних суб'єктів економіки; підвищення оперативності та ефективності їх роботи на основі диференціації за­повнюваних ними ринкових ніш; полегшення форм юридичного та еко­номічного контролю, державного та суспільного регулювання ділової практики.

Фінанси, кредит, банки

Економіка неможлива без відповідної фінансової системи, без кре­дитних відносин, валютних фондів, бірж, страхових, лізингових компа­ній та інших атрибутів, властивих сучасному ринкові.

Фінансова система включає: державні фінанси; фінанси підпри­ємств (фірм) усіх форм власності; фінанси населення; фінанси гро­мадських організацій. Вже одне тільки візуальне сприйняття фінансо­вої системи свідчить про те, що йдеться не про гроші, а про економіч­ні відносини, які виникають при утворенні, розподілі та використанні грошових прибутків, нагромаджень.

Основою фінансової системи є фінанси підприємств (фірм), які зазнають сьогодні інтенсивної ринкової реорганізації. Багато підприємств втрачає характер державних, стає справді самостійними, незалежними і їм необхідно вирішувати проблеми організації фінансів, не зважаючи на те, що всі підприємства (незалежно від форм власності) перебувають в однакових фінансових умовах, які диктує держава (сплата податків з продажу та на прибуток, здійснення внесків до пенсійного фонду, страхових платежів, податків до місцевого бюджету При організації фінансової діяльності слід враховувати специфіку, зумовлену формами власності. Наприклад, для фінансів орендних підприємств характерним є такий специфічний елемент, як система орендних платежів, для акціонерних підприємств – способи мобілізації коштів і розподіл прибутку.

Підприємцю потрібно знати основи фінансової справи, а почина­ються вони з планування фінансів і насамперед прибутку.

Під час складання фінансових планів необхідно враховувати такі принципи: платоспроможність; рентабельність капіталовкладень; зба­лансованість ризиків; пристосування до потреб ринку; гранична рентабельність.

Планування прибутку є основним для вирішення фінансових пи­тань. Тут велике значення має поняття „мертвої точки", або „точки рентабельності", тобто зони, що розділяє прибуток та збитки. „Мертва точка" показує величину мінімального обороту, яка необхідна для по­криття витрат.

Розраховуючи рентабельність та вирішуючи фінансові питання, не­обхідно точно трактувати поняття „прибуток". (Валовий прибуток - до сплати податків, чистий - після їх сплати.) Чистий прибуток, в свою чергу, складається з двох частин: тієї, що розподіляється, тобто йде на виплату дивідендів власникам підприємства (фірми), і тієї, що не розподіляється, тобто вкладається у виробництво. Особливих реко­мендацій щодо розподілу частин прибутку не існує - все залежить від фірми, її фінансового становища.

Аналіз прибутку (різниця між доходами та витратами) здійснюєть­ся за допомогою показників рентабельності капіталу та рентабельно­сті, про яку йшлося раніше.

Важливе місце у фінансовій системі належить фінансовому ринку, де відбувається купівля-продаж грошей різних країн світу. Функцією фінансового ринку є надання підприємцям запозичених коштів-кредитів. Участь банку полегшує перехід фондів від того, хто їх створив, накопичив до того, хто готовий їх витратити. Банк зосереджує фонди, аналізує кредитні можливості, оцінює межі ризику, визначає можливі форми передавання коштів від отримувачів до користувачів.

Усіх учасників фінансового ринку поділяють на дві групи - діючі сектори, що представлені бізнесменами, урядовими органами та ін., і фінансові посередники, які, у свою чергу, поділяють на посередників:

депозитного типу - комерційні банки, ощадні асоціації, спільні ощадні банки, кредитні союзи;

контрактного типу - страхові компанії, пенсійні фонди;

інших - спільні фонди, фінансові групи, компанії, брокери та ділери по цінних паперах.

Усі підприємницькі структури рано чи пізно відчувають дефіцит вільних коштів. І це зрозуміло, оскільки співвідношення власних і за­лучених коштів не є для підприємства (фірми) раз і назавжди заданою величиною - воно може змінюватися залежно від господарської та ринкової кон'юнктури, стану і розвитку національної економіки, вимог державних регулюючих органів.

Кредити, які одержують підприємства (фірми), традиційно поділя­ють на коротко- (10, 60, 90 днів), середньо- (від 1 до 8 років) та довго­строкові (на 10 і більше років).

Кредити підприємницьких структур є звичайною справою для біз­несу. Так, для укладання договору на отримання кредиту необхідно банку або іншій кредитній установі подати:

заяву з проханням про виділення кредиту з зазначенням суми та періоду його погашення;

програму, під яку видається кредит з її економічним обгрунтуванням;

контракт з клієнтами та механізм його виконання;

різні форми гарантій;

договір про страхування кредитних операцій.

За користування кредитом бізнесмен сплачує банкам або іншим кредитним установам відсотки.

Банки - це кредитно-фінансові установи, які здійснюють операції із залучення і нагромадження вільних коштів, займаються посередни­цтвом у платежах (пасивні операції), надають кредити на умовах зворотності і строковості (активні операції). Банк - не супротивник, а партнер бізнесмена, без нього не може розвиватися підприємництво. Банк найближче знаходиться до бізнесу, його потреб, кон'юнктури, які постійно змінюються.

Нині практично в усіх країнах, в усякому разі індустріальне розви­нених, функціонує дворівнева банківська система

Перший рівень - центральний (емісійний) національний банк, ос­новними функціями якого є грошова емісія, регулювання грошового обігу, реалізація офіційної грошово-кредитної та валютної політики.

Другий рівень - комерційні банки. До них відносять:

власне комерційні (депозитні) банки, основна діяльність яких по­в'язана з прийманням депозитів та видаванням короткострокових кредитів;

інвестиційні банки, які займаються розміщенням власних і запози­чених коштів у цінні папери, виступають посередниками між підпри­ємцями та вкладниками коштів на тривалий строк;

іпотечні банки, що надають довгострокові кредити під заставу не­рухомого майна;

ощадні банки, що обслуговують населення;

страхові та пенсійні фонди.

Комерційні банки виникли при переході від централізовано-керованої економіки до ринкової Як альтернатива державним банків­ським структурам, вони стали, по суті, першою сферою економіки, де реально відбувається її демонополізація, поступово починає діяти конкуренція, гроші та кредити набувають ринкового змісту. Банки під­тримують підприємців, здатних організувати виробництво і конкуру­вати своїми товарами з державними підприємствами. Проте поки що такі партнери - рідкість. Більшість нових підприємств звертається за кредитами для купівлі-перепродажу товарів.

Лізингові компанії

Бізнесмен, який відчуває нестачу вільних коштів, повинен знати, що є й інші способи фінансування господарської діяльності, які мо­жуть виявитися значно вигіднішими за банківський кредит. Одним із способів такого фінансування без кредитування є лізинг. Як правило, лізинг трактується як довгострокова оренда машин та обладнання. Лізинг не є „банківською операцією" у точному розумінні слова Він належить до так званої „близької до банківської" форми фінансуван­ня, яка може здійснюватися і торговельно-промисловими підприєм­ствами, спеціалізованими лізинговими компаніями, що засновуються різними юридичними та фізичними особами (банками, страховими компаніями, промисловими підприємствами, приватними особами). Форми надання лізингових послуг досить різноманітні, але найпоши­ренішими є транспортні засоби, обладнання і технології, ліцензії, „ноу-хау", програмні засоби та ін. Вартість лізингу створюється з регуляр­них платежів, що складаються з амортизації та відсотка за послуги. В умовах конкуренції лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам, що потрапили у скрутне фінансове стано­вище.

Практика лізингових відносин зафіксувала такі види лізингових операцій.

Лізинг з неповною оплатою - це угода, яка укладається на строк, менший, ніж необхідний для повного фізичного зносу обладнання. Прикладом є оперативний лізинг, при якому зобов'язання лізингодавача, крім фінансування купівельної ціни обладнання, містять і зобо­в'язання із обслуговування, ремонту, технічного консультування лізингоотримувача

Лізинг зі спеціальним обслуговуванням - це угода, при якій лізин-годавач бере на себе абсолютну відповідальність за ремонт, обслу­говування та інші зобов'язання, пов'язані з правом власності.

Лізинг з повною оплатою - це угода, яка укладається на строк, що дорівнює циклу життя машин або обладнання, а лізингодавач отримує повну купівельну вартість його протягом базового періоду.

Роздільний лізинг - це форма фінансового лізингу, коли лізингова фірма фінансує частину операції, будучи власником майна та збері­гаючи за собою право власності. Друга частина фінансових коштів забезпечується позичками банку або іншого позичкодавача

Поворотний лізинг - власник продає майно лізинговій фірмі, а по­тім бере його в оренду на умовах фінансового лізингу.

Лізингові угоди оформляються контрактом, у якому визначають основні права і зобов'язання сторін. Реальна тривалість такого конт­ракту 3-5 років. Лізингові контракти є так званими незавершеними угодами і не включаються у баланс обох партнерів. Це означає, що виплати внесків лізингоотримувачем не дебетуються на його рахунок як зобов'язання, а у лізингодавача - не значаться як вимоги. Обопіль­ному розрахунку підлягають лише несплачені внески.

Лізингові компанії беруть на себе функції, подібні до функцій бан­ків. Вони надають орендарю фінансові кошти, яких не вистачає. Такі компанії займаються, як правило, лізингом машин і обладнання з по­рівняно тривалим строком служби, а також деяких видів нерухомості. Лізинг вигідний для підприємця, оскільки дає можливість придбати складне, а часом і рідкісне обладнання, яке за договором обслугову­ватиметься лізингодавачем краще, ніж це може зробити сам під­приємець. Ця форма підприємницької діяльності не набула у нас ще значного поширення

Факторингові фірми

Бізнесмену у багатьох випадках доводиться очікувати надходжен­ня платежів. А гроші потрібні негайно для проведення фінансових опе­рацій. У такому випадку можна продати борги спеціалізованим уста­новам - факторинговим фірмам, які звичайно, тісно пов'язані з бан­ками або належать їм. В результаті подібної операції бізнесмен, що продає боргові зобов'язання, протягом 2-3 днів отримує від 70 до 90 % суми вимог у вигляді авансу. 10-30 %, що залишилися, є для факторингової фірми гарантійною сумою, яка призначається до випла­ти при одержанні факторинговою фірмою рахунку на оплату вимог боржником. За ці послуги факторингова фірма стягує з бізнесмена певні відсотки. В основі цих угод лежить договір про факторинг, що укладається, як правило, на 2 роки. У рамках цього договору клієнт пропонує факторинговій фірмі купити всі його боргові вимоги до дебі­торів. Після перевірки платоспроможності укладається угода. З цього моменту до відома дебітора доводиться, що розрахунки він повинен вести не з колишнім клієнтом, а з факторинговою фірмою.

Звертаючись до послуг факторингу бізнесмен має можливість перетворити майбутній борг у наявні гроші в потрібний момент, отри­муючи до 80 % суми боргу до настання строку платежу, і тим самим поліпшити фінансове становище підприємства Він одночасно позбу­вається ризику можливих неплатежів, які бере на себе факторингова фірма, скорочує витрати на ведення дебіторських рахунків і кредит­ного контролю, отримує достовірну інформацію про платоспромож­ність клієнтів.

Як правило, факторингові фірми мають достовірну та оперативну інформацію про фінансове становище підприємства (фірми), сплату прострочених рахунків, надають своїм клієнтам різноманітні відомо­сті з бухгалтерського обліку, збутової статистики.

Система страхування

Страхування є складовою частиною фінансової системи. Його ор­гани сприяють формуванню грошових ресурсів, відшкодуванню збит­ків, заподіяних природою, допомагають накопичити, зберегти частину коштів населенню.

Нині стан страхового ринку в Україні відображає суперечливі про­цеси, характерні для сучасної економічної та політичної ситуації в країні, - колосальна потреба у страхових послугах найчастіше не мо­же бути задоволена страховими органами. Досить сказати, що не більш як 5 % у сфері виробництва і споживання охоплені страхуван­ням, а в галузях видобувної промисловості ще менше.

Разом з тим ринок України, що формується, створює об'єктивні умови для активного розвитку страхового бізнесу, появи різноманіт­них страхових організацій. Цьому сприяє й розвиток підприємництва, зорієнтованого на потреби населення, підприємств, комерційних ор­ганізацій. Тому нині перед страховими організаціями постала проб­лема надання клієнтам якісно нових страхових послуг, таких як за­хист майна підприємців і їх фірм, ризиків, пов'язаних з впроваджен­ням нових технологій, страхування будівельно-монтажних, екологіч­них, комерційних, фінансових, виробничих та інших ризиків, від без­робіття, пенсійне страхування. Ці та багато інших видів послуг потріб­но узаконити, тому необхідна нова страхова система, яка була б за­кріплена у законодавчих актах. Поки що в Україні ще не прийняті за­кони про демонополізацію страхування. Незважаючи на це, в 1994 р. в Україні функціонувало 650 страхових компаній, у тому числі з стра­хування підприємницького ризику - 120.

Недержавні страхові компанії вже сьогодні створили відчутну кон­куренцію держстраху, що виявляється у видах комерційного страху­вання, які надаються новим клієнтам.

Відповідно до засновницьких документів і отриманої ліцензії аль­тернативні страхові компанії можуть здійснювати такі види страху­вання:

особисте - страхування життя від нещасних випадків, медичне страхування;

майнове - страхування засобів наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та інших видів майна, фінансових ризиків;

відповідальності - страхування цивільної відповідальності власни­ків транспортних засобів та інших видів відповідальності;

перестрахування - страхування одним страхувачем на визначе­них угодою умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'яз­ків перед страхувальником в іншого страхувача (перестрахувача);

обов'язкове - види страхування, якщо право на проведення їх не передбачено законодавчими актами.

Таким чином, поряд з державним розвивається страхування ко­мерційне, альтернативне. В цілому це позитивно відбивається на роз­витку страхування, оскільки воно працює на економіку і являє собою фінансові, тобто економічні відносини, в яких беруть участь дві сто­рони (два суб'єкти).

Одна сторона (суб'єкт) - це страхове товариство (приватне або державне), яке називається страхувачем. Страхувач відпрацьовує умови страхування, пропонує їх своїм клієнтам - юридичним (підприємствам, організаціям, установам) та приватним особам. Якщо клієнтів влаштовують ці умови, то вони підписують договір за встановле­ною формою і роблять страхувачу внески згідно з договором. У світо­вій практиці він називається страховим полісом.

Друга сторона (суб'єкт) цих економічних стосунків - це юридичні або приватні особи - страхувальники.

У випадку, передбаченому страхуванням (стихійне лихо, нещас­ний випадок тощо), при якому страхувальнику завдано шкоди (еконо­мічної або здоров'ю), страхувач відповідно до умов договору, сплачує страховку (страхову премію, страховий внесок).

Суму коштів, яка накопичується у страхувача, називають страхо­вим (резервним) фондом. При державному страхуванні утворення і використання цього фонду перебуває у віданні державної систе­ми страхових органів - Держстраху. Цей фонд є одним з центра­лізованих грошових резервів держави. В разі альтернативного страхування - утворення і використання страхового резервного фонду перебуває у віданні страхової компанії.

Отже, страхування - це економічні відносини, в які його суб'єкти -страхувачі та страхувальники - вступають у процесі створення спеці­ального фонду (об'єкт страхових відносин), що використовується страхувачем при сплаті грошей страхувальникам.

При цьому слід підкреслити, що економічне страхування юридич­них і приватних осіб як державою, так і страховими компаніями є най­важливішою складовою частиною соціального забезпечення працю­ючого і непрацюючого (у тому числі безробітного) населення.

Механізм страхування, умови забезпечення платоспроможності страхувачів і державний контроль за їх діяльністю закріплені Декре­том Кабінету Міністрів України „Про страхування".

Підприємцю без страхування працювати складно і він дедалі часті­ше звертається за послугами до страхових компаній. І потрібно сказа­ти, що в основному пріоритет віддається недержавним структурам.

Разом з тим новостворені страхові комерційні організації, не ма­ючи досвіду роботи, достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів, часто відлякують підприємця і змушують його знову звертатися до Держстраху. Розуміючи це, ряд страхових організацій („Омета Ін-стер", „Аско" та ін.) розпочали підготовку власних кадрів для роботи в своїх установах.

Не маючи фундаментальної державної та підприємницької підтрим­ки, страховий ринок, як елемент ринку України, формується поспіхом, з масою деформацій і помилок, які потрібно буде виправляти у май­бутньому.

Фондовий ринок

Одним із складових елементів фінансового середовища підприєм­ницьких структур є фондовий ринок, або ринок цінних паперів. Його поділяють на первинний і вторинний. Ма первинному фондовому ринку відбувається розміщення нових цінних паперів акціонерних товариств, урядових та муніципальних органів, на вторинному - здійснюються операції купівлі-продажу раніше випущених паперів (на фондових біржах або на позабіржових ринках).

Фондова біржа - це акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу і здійснює свою діяльність згідно з чинним законодавством України, статутом і правилами фондової біржі. Для створення біржі необхідно об'єднати не менше як 20 засновників - торговців цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної та комісійної діяльності з цінними паперами.

Цінний папір - це грошовий документ, що засвідчує право на воло­діння або надання позички і визначає взаємовідносини між особою, що випустила цей документ і його власником. Емісія цінних паперів і функціонування фондової біржі регулюються Законом України „Про цінні папери і фондову біржу". Цим законодавчим актом визначено такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позичок; облігації підприємств; казначейські зобов'язання держави; ощадні сертифікати; векселі. Основні характеристики цінних паперів викладені в ст. 4, 10,15, 18, 21 зазначеного вище Закону. Ме­ханізм їх реєстрації та обігу подано у гл. 7 цього ж Закону.

Грошові прибутки населення дають змогу вкладати кошти в цінні папери і цей процес набуває поширення.

Фондові біржі надають можливість підприємницьким структурам діставати кошти з досить значних нагромаджень, що безумовно пози­тивно впливає на економічний розвиток. Ця перевага повністю ком­пенсує всі недоліки фондових бірж і, отже, робить їх необхідними для суспільства

Слід зазначити, що організація фондового ринку, або ринку цінних паперів, відбувається поспіхом. Ще немає ні професійних брокерів, ні відповідного закону, ні клірингових і страхових організацій, а вже планується створення фондових бірж. Нині потрібно навести порядок в інвестиційному бізнесі, лібералізувати Закон „Про цінні папери і фондову біржу", змінити податкову політику, яка повинна давати мо­гутні стимули для фінансових інвестицій.

Податкова система

Найважливіше місце у діловому житті бізнесмена займають відно­сини, що виникають з приводу податків. Звичайно, підприємець, біз­несмен, який доклав багато зусиль для створення свого підприєм­ства (фірми) та його успішної роботи, не дуже поспішає ділитися з державою отриманим прибутком. Однак платити потрібно. Але, щоб робити це грамотно, - необхідно мати уявлення про оподаткування. При цьому важливо знати, які доходи не підлягають оподаткуванню, якими пільгами можна скористатися, щоб зменшити їх суму. Викла­сти усе це в одному невеликому параграфі неможливо. Тому слід ознайомитися з законами України та змінами і доповненнями до них, що регулюють оподаткування, насамперед „Про оподаткування при­бутку підприємств", „Про систему оподаткування", „Про прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без грома­дянства", „Про державну податкову службу в Україні", „Про податок на добавлену вартість", „Про державну митницю", „Про єдиний мит­ний тариф", а також декретами Кабінету Міністрів „Про податок на прибуток підприємств і організацій", „Про прибутковий податок з гро­мадян", „Про місцеві податки і збори" та ін.

Слід зазначити, що становлення податкової системи в Україні, яка адекватно відповідала б ринковій економіці, відбувається повільно, непослідовно.

Податкова система - це сукупність податків, а також методів і форм їх побудови. Завдяки податковій системі держава мобілізує фінансові ресурси, які йдуть на утримання державного апарату і на­дання послуг населенню.

Податки - це обов'язкові платежі, що стягуються державою з юри­дичних і фізичних осіб.

Податки виконують такі функції:

фіскальну - пов'язану з формуванням джерел державних видатків;

розподільчу - перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб від­повідно до прийнятих у суспільстві критеріїв доцільності і соціальної справедливості;

регулюючу - регулювання особистих, колективних, суспільних ін­тересів, а також взаємовідносин держави з різними секторами вироб­ництва

Залежно від різних ознак податки поділяють на прямі та непрямі, державні та місцеві, загальні та спеціальні.

Прямі податки - бувають реальні та особисті. Вони встановлюють­ся на доход і майно фізичних та юридичних осіб.

Реальні податки - стягуються з окремих видів майна До них належать: земельний податок на власників будівель, податок на власників транспортних засобів, сільськогосподарський податок.

Особисті податки - стягуються з джерел доходу або за декла­рацією при особистому обкладанні. Залежно від об'єктів обкладання розрізняють такі види особистих податків: прибутковий податок з на­селення, податок на прибуток підприємств; податок на прибуток іно­земних юридичних осіб; податок на доходи; плата за трудові ресурси; плата за воду; лісовий податок; екологічний податок; податок, що ре­гулює витрату коштів, спрямованих на споживання.

Непрямі податки - податки на товари та послуги, що встановлю­ються як надбавка до ціни товарів, тарифів, послуг і видів діяльності. Непрямий податок (податок з обороту) в основному реалізується на товари тривалого користування, предмети одягу, алкогольні напої, тютюнові вироби і фактично є податком на споживання.

Податок з обороту і податок з продажу - це фіскаль­ні монопольні податки, які стягуються з державних підприємств.

Мито - податок на імпортні, експортні і транзитні товари, що над­ходять у доход бюджету.

Податок на добавлену вартість - стягується з частини вартості, що утворюється на кожній стадії виробництва або обігу, його сума входить до продажної ціни на товари (послуги) і оплачу­ється кінцевим споживачем.

Державні податки установлюються та стягуються центральними органами управління, місцеві - органами управління на відповідній території.

Загальні податки визначаються державою, спеціальні (цільові) -використовуються для певних функцій, наприклад, соціальне страху­вання, яке використовується на забезпечення пенсій, допомог.

Податкове регулювання в нашій країні перебуває в стадії станов­лення і зазнаватиме змін.