Виробнича діяльність підприємницьких структур - Підприємництво - Скачать бесплатно

Функціонування - це динамічний, часом непередбачений для бізне­су процес, що характеризується пошуком нового, відмовою від за­старілих стереотипів, догм.

У відносинах бізнесу беруть участь підприємці, споживачі, наймані працівники, держава У кожного свої функції, своя технологія вироб­ництва Так, наймані працівники, як суб'єкти бізнесу, зайняті випу­ском продукції або наданням послуг - це їх основна функція, вироб­нича діяльність. Споживачі мають власний технологічний механізм по­шуку товарів, послуг. Для держави виробничою діяльністю є процеси регулювання економіки, у тому числі бізнесу. Функції підприємця - організація та управління створеними структурами.

Тільки в індивідуальному, малому бізнесі функції власника, вироб­ника та керуючого можуть поєднуватися. В корпоративному бізнесі, що грунтується на партнерстві, колективній власності, виробнича ді­яльність чітко деференційована Отже, виробництво технологічно в усіх різне. Тому ми не розглядаємо виробництво в окремих галузях (машинобудуванні, будівництві, торгівлі, фінансах). Ці питання бізнесу вивчають інші науки. Наше завдання зосередити увагу на вироб­ничій діяльності підприємницьких структур з погляду економіки, тобто відносин організації та функціонування власної справи, бізнесу, і тут є багато спільного, типового для функціонування підприємств бізнесу.

Бізнес-план як інструмент виробничої діяльності

Адміністративно-командна система негативно впливала на про­цеси організації виробничої діяльності. Так зване „планування" як ат­рибут минулого вразило багато підприємницьких структур. Проте причина не лише в цьому. Багато підприємців бояться планування, бо тут необхідно концептуально обміркувати і викласти ідеї, мету, зав­дання виробництва, способи і методи ведення виробничої діяльності. Для цього необхідні знання, досвід, яких часто не вистачає підприємцям-початківцям.

Виробнича діяльність будь-якої підприємницької структури почи­нається з планування. Якщо раніше плани часом мали формальний характер, бо працівники не були зацікавлені у них, та і не завжди зна­ли, що там і як планується, то бізнесмен, власник, організатор справи, не може бути байдужим до свого підприємства Він повинен чітко знати сильні й слабкі сторони підприємства (фірми) та вміти сплану­вати його роботу. У разі нехтування, ігнорування планування його очікує повільна, ділова смерть. Тому кожний бізнесмен повинен скла­дати бізнес-план, який:

дає можливість визначити життєздатність підприємства (фірми) за умов конкуренції;

містить орієнтири, відповідно до яких бізнесмен діятиме на етапі становлення та розвитку підприємства (фірми);

прогнозує процесії розвитку виробництва;

конкретизує шляхи досягнення мети і подолання перешкод;

служить важливим інструментом виробничої діяльності підприєм­ства (фірми);

є фактором, що стимулює інтереси потенційних інвесторів у їх по­шуках вкладення коштів на розвиток виробництва.

Ступінь деталізації бізнес-плану залежить від характеристики під­приємства незалежно від того, належить воно до сфери послуг чи до виробничої сфери. Склад бізнес-плану залежить також від обсягів передбачуваного ринку збуту, наявності конкурентів та перспектив зростання підприємства.

Планування може бути довгостроковим (на 5 і більше років), середньостроковим (на 2-3 роки), поточним (на 1 рік, півроку, квартал). Так, у японській компанії „Тойота" планування здійснюється на три роки, рік, півроку, три місяці.

Бізнес-план може мати таку структуру:

1. Титульний аркуш - назва та адреса фірми; імена та адреси засновників; суть проекту; вартість проекту; посилання на секретність.

2. Вступна частина - основні положення запропонованого проекту; діяльність підприємства (фірми), кошти, що необхідно вкласти; очікуваний попит на продукцію та вірогідність досягнення успіху.

3. Аналіз стану справ у галузі - поточна тенденція і тенденція її розвитку; потенційні конкуренти і споживачі.

4. Суть запропонованого проекту - продукти, послуги, приміщення під офіс, обладнання для нього, адміністративний і виробничий персонал; інформація про підприємця та його партнерів.

5. виробничий план - описання виробничого процесу; операції, пропоновані субпідрядчикам; виробничі приміщення; станки, обладнання; постачальники сировини.

6. План маркетингу - оцінка ринку збуту; ціни, кгнали збуту, реклама; прогноз нової продукції; цільові показники.

7. Організаційний план - форма власності; інформація про основних пайовиків; ступінь відповідальності партнерів (пайовиків); інформація про членів керівного складу; організаційна структура, розподіл обов'язків.

8. Оцінка ризику і страхування - слабкі сторони підприємства (фірми); ймовірність появи нових технологій; альтернативні стратегії; форми та методи страхування.

Юридичний план - практичне обслуговування господарської практики, консультативні послуги для відділів, виробництв, партнерів (пайовиків), захист прав власників, інтересів підприємств (фірм) та ін. Ю. Фінансовий план - план доходів і видатків; план грошових над­ходжень та платежів; балансовий план; точка самоокупності; джере­ла та використання коштів; стратегія фінансування.

11. План управління - організація та функції управління; структура управління; вибір управлінської стратегії; методи управління.

12. Додатки - копії ліцензій, контрактів, сертифікатів тощо; ділове листування; копії документів, з вилученими вихідними даними; прейскуранти постачальників та ін.

Бізнес-план (рис. 10) повинен бути детальним. Він не обмежується обсягами, хоча лаконічність його викладення необхідна. Зміст бізнес-плану - це творчість авторів, тому обмежимося лише його структу­рою, залишаючи за читачем право на складання змістової частини.

Складання бізнес-плану - нагальна потреба, продиктована вироб­ничою діяльністю. Складати його повинні фахівці, професіонали при безпосередній участі бізнесмена Робота над планом - це робота над організацією виробничої діяльності. Вона допомагає керівникові кра­ще все обміркувати, зважити. При розробці бізнес-плану можна дійти висновку про те, що перешкоди на шляху до успіху надто серйозні. Зрозуміло, цей висновок краще зробити раніше, ніж тоді, коли будуть втрачені гроші і час.

Сьогодні вже очевидно, що без бізнес-плану не можна управляти виробничою діяльністю. Добре розроблений план замінює техніко-еко-номічне обгрунтування виробництва За його виконанням можна ро­бити висновок про те, чи все відбувається, як намічено, і в разі потре­би вживати необхідні заходи. Звичайно, навіть найкращий бізнес-план може застаріти, якщо зміняться умови. Наприклад, зовнішні фактори: економічна ситуація в країні, нові вимоги споживачів, поява нових технологій, зміна політики конкурентів, а також події внутрішнього життя підприємства (фірми), зокрема, зміни у керівному складі, - мо­жуть зумовити потребу перегляду бізнес-плану. Тому необхідно вмі­ти відчувати нові тенденції у внутрішньому житті фірми, в галузі, в ринковій кон'юнктурі та вносити відповідні корективи до бізнес-плану. Це дає можливість, не змінюючи мету, шукати шляхи її досягнення.

Ринкова економіка не вивільнена від плану. Досвід розвинених країн Заходу підтверджує таке судження. У більшості цих країн склалася система державного програмування економіки, що виявила себе як ефективна форма планомірного регулювання ринкового гос­подарства, яка не відміняє ринкову конкуренцію, а доповнює її і сприяє згладжуванню її негативних сторін, насамперед домінування приватних інтересів над інтересами суспільства як цілого. Фірмове планування виступає у вигляді програм, прогнозів, проектів, перспек­тивних планів/бізнес-планів, поточних, оперативних планів тощо. Зро­зуміло, що орієнтиром фірми, при плануванні своєї діяльності, є збіль­шення прибутку, а отже, - продажу.

Планування - важливий інструмент виробничої діяльності, складо­ва частина успіху будь-якої підприємницької структури. Всі, з ким по­в'язане підприємство (фірма), - постачальники, споживачі, конкурен­ти, банки - мають плани, які необхідно враховувати, отже, треба пла­нувати і свою діяльність. Бізнес-план потрібен також для того, щоб співробітники мали чітке уявлення про цілі та завдання фірми, про ви­моги, що пред'являються особисто до них Банкірам добре відомо, що найпоширенішою причиною банкрутств є не брак грошей, а неспро­можність підприємця правильно планувати свою діяльність.

Створення матеріальних Злаг і прибутку - основа функціонування виробництва

Кожна підприємницька структура створюється для здійснення ви­робництва необхідних суспільству матеріальних благ або надання послуг. Проте для кожної підприємницької структури виробнича діяль­ність різна Так, для фірми, що випускає взуття, - цей технологічний процес і буде виробничим. Для салону-перукарні виробничою діяльністю буде стрижка, манікюр та інші послуги, що надаються клієнтам. Для автомобільного заводу - випуск автомобілів, магазину - продаж товарів, агрофірм - вирощування сільськогосподарських культур тощо.

Отже, матеріальні блага і прибуток як результат виробничої діяль­ності різні підприємницькі структури створюють по-різному. Об'єднує їх праця, оскільки процес праці є основою будь-якого виробництва Праця - завжди складна справа Отже, і виробництво у бізнесі справа непроста Разом з тим формула бізнесу проста: Г-Г'. Бізнесмен вкла­дає у справу гроші Г і після завершення справи отримує їх назад з приростом Г', тобто з прибутком. Формула проста, але процес склад­ний, адже між двома Г приховано дуже багато - найскладніший жит­тєвий процес, що включає в себе іноді працю сотень, тисяч і десятків тисяч людей.

Отже, щоб розпочати будь-яке виробництво, бізнесмен повинен мати гроші, побудувати або зняти приміщення, купити обладнання, сировину, найняти працівника Без цих попередніх витрат не можна здійснити ніяке виробництво. Проте навіть якщо ці витрати здійснені, вони не дають додаткової вартості, а лише створюють стартові умови для виробництва Тоді виникає питання: як же створити цю додаткову вартість? На рівні буденної свідомості відповідь очевидна - працею. Чи означає це, що кожна праця як процес виробництва створює додат­кову вартість? Звичайно можна купити товар за нижчими цінами і продати його за вищими, тобто мати прибуток. Це вміло роблять тор­гові посередники, користуючись необізнаністю та неспритністю покуп­ців, вибираючи місце і час для закупівлі та перепродажу великих пар­тій товарів і орієнтуючись на нижчий рівень і пік попиту.

Проте, по-перше, на ринку відбувається тільки зміна форм власно­сті (грошова форма вартості змінюється на товарну і навпаки). Сама вартість тут не виникає взагалі, а отже, не може і зростати. По-друге, нееквівалентний обмін веде лише до перерозподілу вартості - те, що один втрачає, інший - одержує. Загальна сума вартості всіх обміню­ваних продуктів залишається попередньою. По-третє, якщо всі біз­несмени, продаючи товар, мають прибуток за рахунок нееквівалент­ного обміну, то, опиняючись у ролі покупців, залишаються у програші.

Отже, не кожна виробнича діяльність дає можливість постійно збільшувати авансову вартість, а лише та, яка здійснюється у сфері матеріального виробництва, де сам його процес є одночасно актом створення вартості і споживної вартості, при якому відбувається ут­ворення додаткової вартості. Докладніше про це можна дізнатися з економічної теорії.

Організовуючи виробничу діяльність, кожний прагне створити біль­ше продукції кращої якості, скоротивши при цьому витрати матеріаль­них, фінансових, трудових ресурсів на кожну одиницю продукції. Результатом цієї діяльності є матеріальні блага (продукт) і прибуток, що створює йому умови для розвитку виробництва і особистого доб­робуту. Тут суперечностей немає, оскільки підприємницькі структури, орієнтуючись на ринок, вивчаючи попит, потреби суб'єктів бізнесу, не будуть випускати нікому непотрібну продукцію. Це не підприємства, що функціонують при тоталітарному режимі, коли їм нав'язували план випуску продукції, що не користується попитом, і вона часто десятки років лежала на складах, очікуючи строку свого списання. Підприємцю нав'язати непотрібний товар неможливо.

Проте не треба забувати, що бізнес - це виробнича діяльність, яка дає прибуток, і заради нього працює підприємець, випускаючи свій продукт. У цьому його інтерес. Інтереси суспільства і споживачів різні. Споживачам потрібен не прибуток, а товар, до того ж певного асортименту та якості. Ця суперечність знаходить своє вирішення на ринку, де перевіряється споживна вартість (якість) і вартість (ціна) товару. Практика свідчить, що за умов всезагального дефіциту та дик­тату монополістів - постачальників (виробників) прибуток не стільки відображує, скільки спотворює результати роботи підприємств, збіль­шується тенденція одержання незаконного прибутку прямим або при­хованим підвищенням цін. Нейтралізувати цю тенденцію за допомо­гою найсуворіших адміністративних заходів неможливо, тому що немає ринкової конкуренції, яка виключає можливість одержання до­даткового прибутку необгрунтованим зростанням цін. Якщо у гонитві за прибутком підприємець на випущений товар, що має попит на рин­ку, завищив ціну, то в умовах нормального ринку споживач надасть перевагу аналогічній продукції іншого підприємства (фірми). Це загро­жує для останнього втратою ринку збуту і катастрофічним зменшен­ням прибутку. Коли товар користується попитом у споживачів, то не тільки збільшується прибуток, а й стимулюється подальший випуск товару. Це підтверджує, що процес виробництва - єдність створення споживної вартості та утворення вартості.

Сьогодні підприємницькі структури, які утворюються, за недостат­ністю коштів і засобів виробництва для організації виробничої діяль­ності у '^фері виробництва матеріальних благ, займаються комерцій­но-спекулятивною діяльністю, і це зрозуміло, оскільки відбувається процес початкового нагромадження капіталу. Разом з тим кожний підприємець прагне організувати таке власне виробництво, яке ство­рюватиме йому вартість і споживну вартість. Тобто він вже сьогодні шукає можливість вигідного вкладення коштів у виробництво конкретної продукції, розуміючи, що виробництво матеріальних благ є основою функціонування виробництва та збільшення прибутку.

Виробництво - складний технологічний, організаційний та управ­лінський процес. Тут потрібні компетентні фахівці, професіонали своєї справи - виробничих питань, з питань якості продукції та постачання трудових відносин та збуту. Виробнича діяльність бізнесмена - це ор­ганізація підприємницької діяльності або виробництва матеріальних благ чи послуг. Виробництво для бізнесмена - це вміння визначити мету, сформулювати завдання, довести їх до виконавця та контролю­вати виконання, приймати рішення, розподіляти обов'язки та відпові­дальність, а отже, планувати, аналізувати та управляти процесом ви­робництва.

Комерційний розрахунок як метод ведення виробничо-господарської діяльності

Економічні методи ведення господарства стосуються насамперед комерційного розрахунку. Він є загальною категорією ринкового гос­подарства, його системоутворюючою структурою, основним методом організації та ведення виробничо-господарської діяльності підприєм­ницьких структур. Досвід і масштаби його застосування у різних краї­нах величезні. Він передбачає дійсне самофінансування підприємств (фірм), тобто відшкодування їх поточних та капітальних витрат винят­ково за рахунок власних коштів і банківських кредитів, повну само­стійність (у тому числі економічну) у прийнятті рішень, ефективну ма­теріальну заінтересованість, реальну, а не декларативну матеріальну відповідальність за результати всієї поточної господарської та інвес­тиційної діяльності. Його визначальна риса розкривається в орієнтації всіх господарських ланок не на сконструйований „зверху" план, а на вимоги ринку.

Комерційний розрахунок має свій, тільки йому притаманний меха­нізм дії та розвитку. Це система, що саморозвивається, самовідтворюється, характеризується самоокупністю, самофінансуванням, самоплануванням, самореалізацією, самозабезпеченням, самовідповідальністю, самозаохоченням, самоконтролем, самоуправлінням. Тому з переходом до ринкової економіки, а отже, і до комерційного розрахунку, підприємства (фірми) отримують сукупність вже не урі­заних і формальних, а дійсних прав, які забезпечують їх повну само­стійність (обмежену законодавчими нормами, що встановлюють за­гальні правила господарювання та етику господарської поведінки). Зникає становище, при якому державний орган (міністерство, главк, комітет) виступає як суб'єкт, а підприємство - об'єкт управління, що виконує команди „зверху".

Комерційний розрахунок відображає відносини, які склалися у сус­пільстві. Ці відносини грунтуються на приватній власності і виникають між підприємствами (фірмами) та суспільством, між підприємницьки­ми структурами, всередині самих підприємств в галузях виробництва та реалізації матеріальних благ. Комерційні відносини вторинні, похідні від відносин, які склалися в суспільстві, і повторюють їх у гос­подарській практиці.

Спосіб реалізації цих відносин - це метод ведення та управління виробничою діяльністю. Як об'єктивні відносини ринку комерційний розрахунок не потребує впровадження, оскільки він є невід'ємною ча­стиною виробництва. Тому, створюючи власну справу, ніхто не заду­мується, на яких принципах і методах господарювання робитиме біз­нес підприємець, оскільки практично іншого способу ведення госпо­дарства для підприємств бізнесу немає.

Основою комерційного розрахунку виступає матеріальна заін­тересованість, через неї здійснюється реалізація економічних інте­ресів, відбувається процес вирішення суперечностей, які виникають між ними і є рушійною силою виробництва

Матеріальна заінтересованість реалізується через порядок розпо­ділу доходу. При тоталітарній системі використовувалися три моделі госпрозрахунку, які мало чим відрізнялися в розподілі та використан­ні доходу, оскільки всі передбачали централізоване (нормативне) встановлення пропорцій між споживанням і нагромадженням. При­ватні, колективні, акціонерні, спільні підприємства (фірми), які функ­ціонують на засадах комерційного розрахунку, виключають централі­зоване втручання у процес розподілу доходу, який залишається після внесення платежів до бюджету та повернення кредитів. Вони само­стійно визначають частину доходу, що спрямовується на оплату праці та преміювання працівників, виплату дивідендів, виробничі інвестиції. Отже, комерційний розрахунок як метод ведення виробничо-госпо­дарської діяльності передбачає лише йому притаманну безмодельну форму функціонування та розподілу дохода.

Реалізація всього виробленого, закупівля обладнання, сировини, напівфабрикатів і комплектуючих підприємницькі структури, які функ­ціонують на комерційному розрахунку, повинні здійснювати вже не на основі розпоряджень „зверху", а на основі добровільно укладнених і оформлених господарських договорів про прямі зв'язки з підприємствами-суміжниками та посередницькими збутовими організаціями, які доводять продукцію до кінцевих споживачів. Іншими словами, си­стема грунтується на ринку засобів виробництва, що склався, і в оп­товій торгівлі. За цих умов гроші повинні зароблятися і вільно пере­творюватися в потрібні матеріальні ресурси. Проте все це можливо лише при розвиненій інфраструктурі бізнесу. Останню утворюють ко­мерційні банки, що мають вагомий і достовірний сі».утний капітал, товарні біржі та інші посередницькі організації. Необхідна також ак­тивна реклама та кадри, що вільно орієнтуються у кон'юнктурі ринку. Слід також зазначити, що перехід до нової системи матеріально-технічного забезпечення не має нічого спільного із стихійним розри­вом господарських зв'язків. Йдеться лише про перехід на ринкову ос­нову та орієнтацію на взаємний інтерес. При цьому певна частина старих зв'язків відмирає, замінюючись на раціональніші Цей процес повинен бути поступовим і свідомо спрямованим.

Розвинений ринок засобів виробництва передбачає рівновагу між товарною масою та обсягом платіжних засобів підприємств. Більше того, пропозиція засобів виробництва повинна перевищувати плато­спроможність попиту і тільки тоді виробники будуть змушені включа­тися у боротьбу за споживача, виникне конкуренція між ними. Йдеть­ся про традиційне завищення попиту на засоби виробництва, яке грунтується на плановій системі, що (при усій її тотальності) ніколи не гарантувало обсяг, асортимент і точні строки поставок. Проте, якщо не обмежити надмірний попит на засоби виробництва, ніяких матері­альних ресурсів не вистачить, щоб його задовольнити. Тому перехід до комерційного розрахунку передбачає більш жорсткі умови креди­тування господарських ланок, передавання цих функцій комерційним банкам, які стягують з боржників великий відсоток за кредит, що при­зводить до різкого обмеження попиту на кредитні ресурси. Разом з тим доцільно (як це прийнято в інших країнах) підвищити норму від­сотка за банківськими депозитами підприємств, стимулюючи тим са­мим схильність до збереження грошей.

Сьогодні, ще недостатньо розуміючи сутність комерційного розра­хунку, багато підприємців, керівників державних підприємств не по­спішають позбавитися госпрозрахунку. Деякі ототожнюють його з ко­мерційним, інші намагаються реанімувати його, надаючи госпрозра­хунку якості комерційного.

Дійсно, справа не в назві. Адже у свідомості людей він ще дов­го буде присутнім, тому що з госпрозрахунком завжди були пов'я­зані спроби вистрибнути на поверхню з „економічного корабля то­талітарної системи, який тоне". Проте при адміністративному управ­лінні господарством госпрозрахунок перетворився у штучно скон­струйований метод планового управління, розрахований як „дова­жок" до відверто директивного планування якоїсь подоби товарно-грошових відносин - формальних і псевдоринкових. Звідси, однак, не випливає, що госпрозрахунок безнадійний. Якщо його форми на­повнити адекватним (а не планово-директивним) змістом, він „за­живе і запрацює". Такий зміст йому може надати ринкова конку­ренція.

Знайшовши реальний конструктивний зміст, господарський роз­рахунок неминуче і швидко набуде комерційних і господарських ознак. Основними повинні бути вільний вибір конТрагентів-поста-чальників і споживачів, посередництво, реалізація продукції за до­говірними цінами (цінами рівноваги), комерційна таємниця, банкрут­ство нерентабельних підприємств (фірм), надання державою фі­нансової допомоги у виняткових випадках, повноцінна конкуренція та ін.

Усе це приведе до того, що господарський розрахунок повністю трансформується у комерційний і буде основним методом господа­рювання на підприємствах бізнесу всіх форм власності.