Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності - Міжнародні відносини - Скачать бесплатно

П л а н

Вступ .

1. Принципи оподаткування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на Україні.

2. Особливості застосування податку на додану вартість та акцизного збору у зовнішньоекономічній діяльності на Україні.

3. Особливості кредитування зовнішньоторгівельних операцій

4. Страхування зовнішньоекономічної діяльності .

Розділ 2 Основні форми міжнародних розрахунків ;

2.1 Відкритий рахунок;

2.2 Банківський перевод;

2. 2 Акредитив;

2.1.1 Сутність акредитивних операцій та основні форми акредитива.

2.1.2 Застосування акредитива як механізму фінансування.

2. 2 Інкасо;

Висновки

Список використаної літератури

Вступ .

Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності використовується для провадження у цій сфері фінансової політики держави та суб’єктів господарювання . Він являє собою сукупність способів організації фінансових відносин, що застосовуються в цілях досягнення благо приємних умов розвитку як сфери зовнішньоекономічної діяльності, так і економіки країни в цілому.

Фінансовий механізм включає види, форми, методи фінансових відносин та способи їх кількісного визначення. Кількісні параметри та способи їх визначення є найбільш рухомими частинами фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності. Так неодноразово змінювались ставки податків, способи розподілення прибутку та ін.

Чітко працюючий, ефективний фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності дуже важливий як для держави в цілому, так і для суб’єктів підприємницької діяльності, бо він формує обличчя держави у зовнішньоекономічних стосунках з іншими країнами та надає можливість максимально ефективно використати наявні ресурси та потенціал.

Для більш глибокого розуміння фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності треба визначити що собою являє зовнішньоекономічна діяльність та хто її має право здійснювати на території України.

Отже суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

а ) фізичні особи, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

б ) юридичні особи зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місце знаходження на території України, в тому числі юридичні особи , майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;

в ) об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб які не є юридичними особами за законами України, але які мають постійне місце знаходження на території України і яким за законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

г ) структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності які не є юридичними особами за законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місце знаходження на території України.

д ) спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності , зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місце знаходження на території України .

е ) інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України;

Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності на території України, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України діють як юридичні особи згідно з законів України.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб’єкти цієї діяльності, належать:

а) експорт, імпорт товарів, капіталів, робочої сили;

б) надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, що не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб’єктами господарської діяльності суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

в) кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності;

г) міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках передбачених законами України;

д) кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських кредитних та страхових установ за межами України; створення зазначених установ іноземними суб’єктами господарської діяльності на території України у випадках передбачених законами України;

е) спільна підприємницька діяльність між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності як на території України так і за її межами;

ж) підприємницька діяльність на території України пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгівельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності та аналогічна діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

з) організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

и) діяльність побудована на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

к) орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

л) операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;

м) роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб’єктами господарської діяльності як на території України так і за її межами; роботи на контрактній основі іноземних фізичних осіб суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України так і за її межами;

н) інші види зовнішньоекономічної діяльності не заборонені законами України.

1. Принципи оподаткування суб’єктів зовнішньоекономічної

діяльності на Україні.

Оподаткування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України здійснюється за такими принципами :

Україна самостійно встановлює і скасовує податки і пільги для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України ;

Ставки податків встановлюються і скасовуються Верховною радою України за поданням Ради Міністрів України ;

Рівень оподаткування встановлюється виходячи з необхідності досягнення та підтримання самоокупності та самофінансування суб’єктів зовнішньоеко­номічної діяльності та з метою бездефіцитності платіжного балансу України ;

Забороняється встановлювати податки крім тих, що встановлені Верхов­ною Радою України ;

Ставки податків є однаковими для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та визначаються за товарною ознакою: для одного товару діє єдина ставка податку ;

Заохочення експорту продукції

Податкові пільги згідно з законами України надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, які відповідають таким критеріям :

експорт перевищує імпорт за фінансовий рік

обсяг експорту становить не менше 5 % від обсягу реалізованих за фінан­совий рік товарів .

стабільна реалізація наукових а наукоємних товарів, а також товарів в яких часта доданої вартості становить не менше 30 %

Зазначеним суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності надаються пільги по строках амортизації основних виробничих фондів у вигляді:

норм прискореної амортизації основних виробничих фондів, що використову­ються для виробництва експортних товарів

пільгових норм амортизації основних фондів, створених за рахунок нових інвестицій , що використовуються для виробництва експортних товарів.

норм амортизації на імпортне обладнання , яке використовується для вироб­ництва експортних товарів, не менших ніж ті, що встановлені в країні поход­ження такого обладнання.

Зазначені пільги застосовуються Міністерством зовнішньоекономічних зв’язків України за поданням суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків приймає відповідне рішення, яке є обов’язковим для державних фінансових та податкових органів України.

2. Особливості застосування податку на додану вартість та

акцизного збору у зовнішньоекономічній діяльності в Україні.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість та акцизного збору за товари (роботи, послуги), ввезені за-за меж митних кордонів України та товари (роботи, послуги), експортовані за межі митних кордонів України визначаються відповідною інструкцією Головної державної податкової інспекції України .

У відповідності до неї платниками податку на додану вартість та акцизного збору за імпортні товари є :

1) суб’єкти підприємницької діяльності, включаючи громадян, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (декларанти), які ввозять товари (продукцію) як для власних так і для виробничих потреб з ціллю реалізації у вільному обігу .

2) міжнародні об’єднання, включаючи міжнародні урядові організації, іноземні юридичні особи та громадяни, які від свого імені здійснюють підприємницьку діяльність на території України, у випадку ввезення на територію України ними імпортних товарів, за винятком майна, що ввозиться у якості внеску іноземного інвестора в статутний фонд підприємства з іноземними інвестиціями

3 ) у випадку відсутності у зазначене вище нерезидентів розрахункових рахунків в установах банків України та їх постійних представництв в Україні, сплата податка виконується покупцями (замовниками, дотримувачами ) товарів.

4 ) при подальшій реалізації на території України майна, що ввозиться в якості внеску іноземного інвестора в статутний фонд підприємства з іноземними інвестиціями податок на додану вартість та акцизний збір сплачується на загальних підставах.

У відповідності до чинного законодавства об’єктами оподаткування ввезених на територію України товарів є :

1 ) для податку на додану вартість (крім конфіскованого, безхозного, успадкованого майна, кладів та інших цінностей, що перейшли за правом успадкування до держави, імпортних товарів та продукції, які провозяться через територію України транзитом) є їх митна вартість, перерахована за курсом Національного банка України на дату подачі грузової митної декларації в митний орган, з урахуванням фактично сплачених сум мита та митних зборів та акцизного збору за підакцизні товари .

В митну вартість ввезених на територію України товарів включається :

а) ціна товару за контрактом;

б) витрати з транспортування, навантаження, розвантаження та страхування товару від пункту постачальника до митного кордону України;

в) комісійні та брокерські витрати

г) плата , яка повинна бути сплаченою імпортером як умова ввозу (вивозу) за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належать до даних товарів .

2) для акцизного збору на підакцизні товари (крім конфіскованого безхозного, успадкованого майна, кладів та інших цінностей, що перейшли за правом успадкування до держави, імпортних товарів та продукції, які провозяться через територію України транзитом а також тих, що використовуються для виробництва підакцизних товарів) є їх митна вартість, перерахована за курсом Національного банка України на дату подачі грузової митної декларації в митний орган, з урахуванням фактично сплачених сум мита та митних зборів.

При цьому рекламні матеріали та сувеніри, які ввозяться в Україну й призначені для представницьких цілей під час проведення в Україні виставок, конкурсів, нарад, семінарів, ярмарок та інших подібних міроприємств (пропускається за рішенням митного органу в кількості достатній для забезпечення потреб з врахуванням цілі переміщення), не є об’єктом оподаткування .

Слід зазначити що у відповідності до податкового законодавства України не підлягають обкладенню податком на добавлену вартість та акцизним збором:

а) транспортні засоби, що використовується для міжнародних перевезень пасажирів та вантажів;

б) професійне обладнання, майно та інструменти, що належать іноземним юридичним особам і необхідні для надання послуг або виконання робітними на території України;

в) зразки товарів, якщо вони залишаються власністю іноземних юридичних осіб та їх використання на території України не має комерційного характеру.

Інші товари, які ввозяться на територію України та входять до переліку, що затверджений Верховною Радою України обкладаються акцизним збором за ставками вказаними у вищезазначеному переліку.

3. Особливості кредитування зовнішньо-торгівельних угод

Зовнішня торгівля у кредит стала світовою нормою . В умовах підвищення вартості продукції, зростання частки машин та обладнання, що мають значні строки виготовлення, експортери та імпортери зацікавлені у використанні зовнішньоторговельних кредитах.

В світовій практиці існують наступні джерела отримання кредиту :

1. Брокерські та комісійні фірми.

Кредити, як правило надаються під товари. Ці фірми використовують банківські кредити, тому їх кредити дорожче ніж у банку. До послуг брокерів вдаються тоді, коли отримання кредита в своїй країні обходиться дорожче, коли ринок є мало відомим або реалізація товара потребує особливої специфіки.

2. Банківські установи

Якщо в роботі Зовнішньоекономічного банку широко застосовується довгострокове валютне кредитування під гарантію міністерств та відомств , то в практиці комерційних банків переважає короткострокове кредитування . При вирішенні питання про надання валютного кредиту вповноважені банкирозглядають ціль отримання кредита, характеристику товара, що закупається та можливість його реалізації в межах країни, а також економічний ефект від використання товарів, що закуповуються за рахунок кредиту, джерела фінансування в національній валюті та джерела погашення кредита в іноземній валюті. Серед різних варіанті здійснення експортно-імпортних операцій, пов’язаних з кредитом, зустрічаються, в переважній більшості, наступні:

1. Кредит в гривнях для закупки товара в Україні та продажу за кордоном

2. Кредит в гривнях, конверсія його в валюту, для закупки товара за кордоном та продажу в Україні за гривні

3. Кредит в валюті, для закупки товара за кордоном та продажу в Україні за гривні

4 . Кредит в гривнях для закупки товара в Україні, бартер з інофірмою, продаж в Україні за гривні.

3. Фірмові ( комерційні ) кредити

Видаються експортерами та імпортерами , що тісно пов’язані товарними угодами та розрахунками по них. Фірмовий кредит оформляється векселем або надаються за відкритим рахунком.

При кредитуванні у формі відкритого рахунку експортер виставляє рахунки після відвантаження товару на покупця, а сплата по цих рахунках відбувається через обумовлений сторонами термін. За умови регулярних поставок сторони домовляються, що розрахунки між ними будуть здійснюватися не за кожну окрему партію, а в певні терміни - звичайно наприкінці місяця або кварталу. При використанні векселів (інкассова форма розрахунку) кредитування засновується на траттах.

4. Страхування зовнішньоекономічних операцій

Питання про страхування експортних кредитів набуло великого значення у зв’язку зі всезростаючим розподілом праці у зовнішній торгівлі. Підприємці все більше намагаються зосередити всі свої зусилля на обраній ними діяльності не відволікаючись на спірну сферу кредитного ризику, що виникає через кредитування іноземного покупця товару. До розглядання основ страхування, необхідно вивчити природу ризику пов’язаного з наданням комерційного кредиту .

Для повного розуміння суті питання необхідно ввести нові терміни загальноприйняті у світовій практиці щодо даної теми.

Трасант ( drawer) - особа , яка виписує перевідний вексель ( тратту)

Трасат (drawee) - особа, яка зобов’язана сплатити за перевідним векселем

Акцептант (acceptor) - особа, яка прийняла на себе зобов’язання сплатити за наданим перевідним векселем

Акцепт векселя імпортером, що виступає в ролі трасата та банком , який є акцептантом, накладає на останнього зобов’язання виконати в зазначений час всі платежі зумовлені векселем . Одночасно акцептант зберігає за собою право зворотньої вимоги до експортера, який є трасантом у випадку невиконання останнім умов контракту. Таким чином особа, що купує вексель на обліковому ринку переносить всі свої вимоги на акцептанта. Покупців векселів мало хвилює положення трасанта вони спираються виключно на акцепт. Виходячи з вищесказаного акцепт можна вважати формою страхування капіталу.

Однак якщо імпортер виступає одночасно в ролі трасата та акцептанта - ризик неотримання платежу для експортера значно зростає, також слід зазначити, що продаж такого векселя на обліковому ринку є доволі проблематичною справою. Тому експортер намагається залучити до справи банк в ролі акцептанта. І це зрозуміло, бо акцепт векселя банком полегшує його продаж експортером на обліковому ринку та надає можливість мобілізувати кошти , які вкладені в торгівельну операцію.

Ризик неплатежу трасатом все ж таки існує, навіть при акцепті векселя банком . Цей ризик може бути розподілений на два види.

Перший вид витікає з недостатнього знання експортером та банком , що акцептує його векселя, даних про фінансовий стан трасата-покупця (це так званий фінансовий ризик). Він відноситься до сфери діяльності банку, що видає акцепт. Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках, які добре знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі може бути зведений до мінімуму за допомогою певних методів кредитування, наприклад, рамбурсного кредиту, який заснований на сполученні акцепта векселів експортера банком третьої країни (як правило першокласним банком) та переводі (рамбурсуванні) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Треба зазначити, що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів.

В основі другого виду ризику ( комерційного ) знаходяться розходження між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих угодах, різноманітності сортів товарів, зміни його якості під час транспортування та великої кількості інших причин, які важко перебачити питома вага цього ризику є дуже значною. Цього виду ризику неможливо запобігти звичайними банківськими методами і для його ілімінування використовуються страхові компанії та їх методи. Суть діяльності цих організацій полягає в тому, що вони приймають на себе певну долю можливого ризику, тобто кінцевого збитку від угоди, що страхується. Страхові компанії видають сираховий поліс на точно встановлену суму застрахованого кредита з вказанням терміну страхування та долі ризику (звичайно від 65 до 85 %) яку бере на себе страхувальник. Розмір страхової премії, що береться останнім, залежить від розміру операції, форми кредиту, його терміну, фінансового становища експортера та економічного стану імпортера та його країни. Тому преміальні ставки коливаються від 0.25 до 10 % застрахованої суми . Тепер зупинимось на основних принципах страхування .

Страхування кредита повинно у часі передувати появленню ризика.

Страхування кредита передбачає виникнення під час торгівельної операції надмірного ризика, і від нього страхове товариство намагається захистити експортера. Страхове товариство вивчивши умови діяльності фірми, яка подала заяву на страхування, встановлює певну норму ризику, який вважає нормальним, і погоджується страхувати будь-який ризик, що перевищує цю норму. Для усунення комерційного ризику страхова компанія перевіряє товар на предмет відповідності його умовам контракту. Щоб знизити фінансовий ризик страхова компанія вимагає від клієнта векселя, акцептованого банком, який викликає довіру у страхувальника . Таким чином, при даних умовах страхується надзвичайний ризик, який може виникнути стихійно, як наслідок нестійких господарських відносин. Страхування всього ризику, що виникає в результаті кредитування іноземного покупця, незважаючи на чисельні вимоги торгівельних кругів, не знайшло широкого розповсюдження, бо розвиток страхування в цьому напрямку був би економічно недоцільним, перекручував би природу страхування, збільшував би вартість страхування.

Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою організаційної проблеми заміни останніх. Страхове товариство лише створює собі зайві проблеми коли втручається у невластиву йому сферу страхування фінансового ризику, (страхування кредиту на всю суму можливого ризику). Це за нього значно ефективніше може зробити банк. Банк же, в свою чергу, при акцепті тратти без права обернення її на трассанта бере на себе ризик в такому обсязі, який не характерний банківським установам (фінансовий + комерційний). При акцепті ж тратті з правом регресу він може пред’явити претензії обом контрагентам і несе збитки лише у випадку одночасного банкрутства обох, тобто страхує лише фінансовий ризик. З вищесказаного можна зробити висновок, що повинен існувати чіткий розподіл обов’язків по страхуванню ризиків між банками, які мають страхувати фінансовий ризик, і страховими компаніями, що страхують комерційний ризик. Невиконання цієї умови приводить до появи проблем як у банків, так і у страхових компаній. На сучасному етапі гострої необхідність в спеціальному інституті, що об’єднував би функції банку та страхової установи не існує . Це пояснюється насамперед прогресуючою тенденцією розподілу праці в міжнародній торгівлі.

Висновки

Підводячи підсумки я вважаю за необхідне зробити наголос на декількох особливо важливих моментах .

Якщо наша держава поставила собі за ціль стати економічно і політично незалежною, то першочерговою умовою цього є вихід та закріплення України на зовнішньоекономічній арені. Природньо постає питання про формування у зарубіжних партнерів привабливого іміджу нашої держави . Такий імідж може бути сформований лише за умов дотримання суб’єктами господарювання тих правил та норм, що існують у світовій практиці зовнішньоекономічних відносин .

Важливою частиною системи зовнішньоекономічних відносин є її відрегульований і чітко функціонуючий фінансовий механізм . Під таким механізмом треба розуміти систему фінансових відносин, яка спираючись на світовий досвід забезпечить реалізацію інтересів нашої держави у зовнішньекономічних стосунках.

Треба чітко усвідомити, що в капіталістичному світі, в який ми намагаємось інтегруватись, даний фінансовий механізм створювався і вдосконалювався починаючи з кінця 19 сторічча. Певно, що був досягнений певний успіх у цій сфері. Отже нашій країні не треба “винаходити велосипеда “ і проходити той шлях, який вже був пройдений .

Нам надається можливість, спираючись на світовий досвід , уникнути тих помилок, які були зроблені до нас, і враховуючи їх будувати власний фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності.

Ефективність такої схеми розвитку можна побачити на прикладі Японії, яка після 2 Світової війни, застосовуючи найкращий світовий досвід і своє прагнення працювати створила на даний момент одну з наймогутніших фінансових систем світу .

В данному випадку не йдеться про сліпе копіювання “ західного зразка “ , а про його пристосування до наших специфічних умов на першому етапі і подальше самостійне формування вищезазначеного механізму .

На даний момент вже зроблені певні кроки в цьому напрямку: сформована власна валютна система, система кредитно-фінансових установ. Але й досі лишається не вирішеною одна з найважливіших проблем - проблема стимулювання власного виробництва та заохочення українського виробника до виходу на світову арену.

В даний час перед українськими фірмами постали наступні проблеми, які заважають ним повноцінно працювати, як ланкам системи міжнародного бізнесу :

1 ) нестабільність податкового законодавства;

2 ) великий тягар податків, який несуть на собі підприємства;

3) неможливість отримати довгострокові кредити на розвиток виробничої бази.

Держава повинна зрозуміти, що в світі нас ніхто не чекає і навіть навпаки багато хто хотів би, що Україна стала лише аграрно-сировинним додатком до європейського та світового ринку. Також треба усвідомити, що якщо ми зараз віддамо ті ринки які могли б обслуговувати то потім у майбутньому їх буде дуже важко відвоювати, і здається не має сенсу нагадувати, що і зараз і в майбутньому це будуть втрачені кошти, і кошти дуже великі.

Тому з боку держави негайно повинні бути прийняті законодавчі акти про надання підтримки суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності; в першу чергу це повинно стосуватися українських виробників чия продукція йде на експорт.

Пріоритетність виробничого напрямку у наданні пільг суб’єктам ЗЕД пояснюється також тим, що на даному етапі ефективність діяльності на українському ринку підчас не тільки не ефективна але й збиткова через тотальну неплатоспроможність більшості українських замовників, продаючи ж свої товари на зовнішньому ринку ми залучаємо такі необхідні для ліквідації вже згаданої кризи неплатежів нові, свіжі капітали.

Значні сподівання в цьому питанні покладаються на нове податкове законодавство, яке має бути введеним з нового року. Очікується, що держава нарешті зверне увагу на своє вимираюче виробництво і за допомогою фінансових важелів допоможе вийти йому з кризи, а коли виробництво вийде з кризи воно виведе за собою і державу в цілому.

С п и с о к в и к о р и с т а н о ї л і т е р а т у р и .