Середовище МЕВ, його структура й особливості - Міжнародні відносини - Скачать бесплатно
Середовище МЕВ може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних завзятів.
Розрізняють внутрішнє і зовнішнє середовище.
Внутрішнє середовище – це внутрішня будова МЕВ разом з внутрішнім законом існування, функціонування і розвитку (ЗЕД, управління, суб’єкти, форми, види).
Зовнішнє середовище – це зовнішні фактори по відношенню до суб’єктів МЕВ, умови реалізації, форми та різні види МЕВ:
1. За сферами впливу:
- природно-географічні;
- політико-правове;
- економічне;
- соціально-культурне середовище.
2. За безпосередністю впливу дії:
- умови і фактори прямої (безпосередньої) дії – міжнародні організації, міжнародні правові норми, торговельні представництва, комунікаційні мережі – це все становить інфраструктуру МЕВ;
- умови і фактори непрямої (посередньої) дії.
Природно-географічне середовище МЕВ.
Найголовніші умови і фактори, що впливають на розвиток МЕВ, пов’язані з нерівномірністю розташування природних ресурсів, з наявністю чи відсутністю тих чи інших ресурсів у різних країнах. Наявність ресурсів тісно перекликається з різноманітністю кліматичних умов, яка сприяє розвитку міжнародного поділу праці, а це відповідно відіграє значну роль у розвитку МЕВ.
Н-д: у країнах з теплим кліматом збирають 2 врожаї. Морські країни встановлюють між собою економічні зв’язки морським транспортом, країни одного материка використовують автомобілі і залізничний транспорт.
Неменш важливу роль відіграє геополітичне розташування країни – це розташування по відношенню до інших країн, на шляху чи перетині різноманітних інтересів суб’єктів світового господарства. Країни, що знаходяться на перетині таких шляхів спеціалізуються на наданні посередницьких послуг, фінансового, комерційного і транспортного плану.
Політично-правове середовище впливає на МЕВ не так у плані умов і факторів їхнього існування як у плані їхнього розвитку. Міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення і узгодження інтересів суб’єктів МЕВ.
Міжнародна політика – це сукупність методів і засобів направлених на досягнення цілей і завдань, що випливають інтересів МЕВ. Одним із основних політичних інтересів кожної країни є прогресування від власної економіки і власної політики, яка залежить від різних внутрішніх і зовнішніх факторів.
Н-д: Якщо ЗЕД буде успішною, то краще буде розвиватися національна економіка, країна буде багатша, підвищиться життєвий рівень населення.
До важливих політичних інтересів відносяться:
володіння найновішою інформацією;
найсучасніші технології;
розвиток соціальної і культурної сфери;
підняття загального престижу.
Економічне середовище.
Одним із показників економічного потенціалу країни є факт ефективності і можливості використання природних ресурсів.
Н-д: Україна має порівняно великі поклади нафти, але спроможна видобувати лише 15%, тому що немає ні потужностей, ні технології.
Наукові дослідження, розвиток засобів виробництва, техніки і технології відіграють велику роль у розвитку МЕВ.
Розвинені країни, як правило, експортують продукцію переробної промисловості, а країни. Що розвиваються частіше імпортують сировину, або напівфабрикати там де є високий інтелектуальний потенціал, краще розвинена система комунікацій, транспортні мережі, що прискорює розвиток виробництва і ЗЕД.
Сприяє розвитку МЕВ і розбудована на суспільному рівні фінансово-кредитна система країни. Не менш важливим елементом економічного середовища є рівень доходів і рівень споживання у тій чи іншій країні.
Соціально-культурне середовище МЕВ.
Соціально-культурне середовище МЕВ зводиться до факторів, які випливають з поведінки людини. Складовою частиною є розвиток мотивації до праці (ділиться кваліфікована робота, престижна робота).
Одним із найважливіших факторів у розвитку МЕВ є порозуміння – здатність знайти спільну мову:
- знання різних іноземних мов;
- створення електронно-технічних норм переходу;
- розвиток засобів масової інформації;
- морально-етичні норми;
- формування нового мислення, злом старого мислення;
- вироблення єдиних норм поведінки в бізнесі, діловій етиці та в менеджменті;
- мирне вирішення національних та міжнаціональних проблем;
- єдиний підхід до соціальної політики;
- досягнення більш високого загального рівня життя і зменшення відмінностей між “багатими” і “бідними” державами.
З цією метою створюються так звані структурні фонди ЄС, різні цільові фонди ООН.
[18, ст. 16-18]
НАЦІОНАЛЬНІ ЕКОНОМІКИ ТА ЇХ СИСТЕМАТИЗАЦІЯ
Для характеристики структури світового господарства на первинному рівні, тобто на рівні відносин між країнами, використовується прийнята в міжнародній практиці класифікація, згідно з якою всі країни світу підрозділяються на три основні групи:
- розвинуті країни з розвинутою економікою;
- країни, що розвиваються;
- країни з перехідною економікою.
Група розвинутих країн з ринковою економікою включає 24 країни. Вони підрозділяються далі з метою аналізу на частково співпадаючі класифікації підгруп таких великих промислово-розвинутих країн:
- сім країн з найбільшим обсягом валового внутрішнього продукту (ВВП) в групі розвинутих країн з ринковою економікою (РКРЕ). Це – Німеччина, Італія, Канада, Великобританія, США, Франція та Японія;
- країни Західної Європи;
- Північна Америка, котра включає Мексику, Канаду та США.
Це – найбільш розвинута частина системи світового господарства, ядром якої є 3 головні центри сили: США, Японія, Західна Європа.
Країни, що розвиваються (КР) – це близько 140 країн Азії, Африки, Латинської Америки, Океанії, Європи.
Країни, що розвиваються, займають майже 70% території Землі, їх населення становить понад 80% всього населення Земної кулі. Валовий внутрішній продукт (ВВП) досягає близько 20% загального світового обсягу. До країн, що розвиваються, відносять держави, які часом значно відрізняються одна від одної. Але у них є такі спільні риси, проблеми та інтереси, котрі дають підстави об’єднувати їх в одну підгрупу. Цими рисами є:
- залежне становище в системі світового господарства;
- багатоукладний характер економіки;
- в цілому (за винятком деяких країн) все ще низький рівень розвитку продуктивних сил, відсталість промисловості, с/г, виробничої та соціальної інфраструктури у порівнянні з промислово розвинутими країнами з ринковою економікою.
Виділяють 3 підгрупи країн, що розвиваються:
найбільш розвинуті країни – у 2000 р. Середньодушовий доход у цій підгрупі країн, що розвиваються, перевищував відповідний рівень “середнячків” в 3-4 рази, а нижньої підгрупи – у 15,2 рази;
- середньо розвинуті країни;
- найбільш слабко розвинуті країни.
Про ступінь диференціації КР (країн, що розвиваються) за рівнем розвитку говорять і такі дані: на долю 8 індустріальних країн світу, що розвиваються (Індія, Бразилія, Мексика, Аргентина, Північна Корея, Гонконг, Тайвань та Сінгапур), припадає чотири п’ятих (4/5) загального обсягу виробництва і експорту промислових виробів всіх країн, що розвиваються.
Найбільш розвинені країни, що розвиваються – це, насамперед, нові індустріальні країни (НІК) Південно-Східної Азії та Латинської Америки (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Аргентина, Бразилія, Мексика) – НІК першого покоління; Малайзія, Таїланд, Індія, Чилі – НІК другого покоління; Кіпр, Туніс, Туреччина, Індонезія – НІК третього покоління; Філіппіни, південні провінції Китаю – НІК четвертого покоління. До цієї підгрупи входять також деякі країни Перської затоки – Катар, Кувейт, ОАЕ, Багами, Бермуди.
Для НІК характерна експортна орієнтація виробництва, поступовий перехід до розвитку капіталомістких і наукомістких галузей, активне використання прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ) і зростаюча участь в вивозі капіталу.
За прогнозом Всесвітнього Банку, НІК займуть у ХХІ ст. більш високі місця у світовій економічній ієрархії, продемонструють в найближчі 10 років високі середні темпи зростання: у Південні Азії – 5,4%, Східні Азії – 7,7%, Латинській Америці – 3,5%.
Група країн з перехідною економікою включає: країни Центральної та Східної Європи (Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехія, Словакія) та нові країни, що виникли після розпаду СРСР і Югославії.
Перед цими країнами стоять проблеми, які багато в чому є схожими з проблемами, що стоять перед країнами, що розвиваються. Це – проблеми зміни економічних структур і адаптації поведінки населення і законодавства до ринкової економіки, модернізації виробничого апарату та інфраструктури, міжнародної заборгованості, вибору шляху і форм інтеграції зі світовим господарством та ін.
Характер участі країн в міжнародному поділі праці країн з перехідною економікою має багато спільних рис з участю в МПП країн, що розвиваються. Відтак міжнародна торгівля країн з перехідною економікою за обсягом і структурою є багато в чому схожою з торгівлею країн, що розвиваються.
[18, ст. 11-13]
МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИКА АНАЛІЗУ Й ОЦІНКИ СЕРЕДОВИЩА МЕВ
Природно-географічне середовище МЕВ
До природно-географічного середовища МЕВ відносять:
- інформаційно-комп’ютерний характер технології;
- наукомісткість;
- ресурсозберігаючий, безвідходний і екологічно чистий тип технології;
- біотехнологічність, тобто технологія, яка ґрунтується на природних процесах.
Такі параметри забезпечують витримування світового рівня ефективності, продуктивності, якості та новизни продуктів, реалізацію принципів сучасного менеджменту. Реалізація цих вимог практично неможлива і малоефективна в рамках відособлення національних технологічних просторів.
Економічне середовище МЕВ – це єдиний економічний простір вільного пересування товарів і послуг, капіталів і робочої сили, інформації через кордони національних держав, а також вільний взаємо обмін національними валютами.
Економічне середовище формується в міру вироблення і реалізації єдиних вимог до міжнародної торгівельної, виробничо-інвестиційної та валютно-фінансової діяльності.
Єдиний економічний простір передбачає також наявність єдиних норм і стандартів організації і управління міжнародними процесами, втілених в принципах менеджменту.
В якості обов’язкової інфраструктурної компоненти економічного середовища світового господарства повинна вміщувати єдиний науково-інформаційний простір.
В рамках єдиного економічного простору регулювання економічного життя світового співтовариства відбувається на основі соціально-орієнтованих ринкових відносин і коригуючих функцій ТНК, ТНБ, міждержавних та наддержавних інститутів.
Правове середовище МЕВ – це зведення загальних правил підприємницького права і норм господарської поведінки.
Вони складаються в єдине правове поле в міру вироблення норм міжнародного, приватного, цивільного та потенційного права.
Тенденція подальшого зближення правових систем держав, котра розповсюджується і на права людини, закладає фундамент всесвітнього правового простору.
Соціально-культурне середовище МЕВ – формується значно повільніше і суперечливіше, ніж інші середовища МЕВ.
Оцінка середовища відбувається на основі:
- досягнення більш високого загального рівня життя і зменшення відмінностей між “багатими” і “бідними” держав;
- єдиний підхід до соціальної політики;
- формування нового мислення, злам старого мислення;
- вироблення єдиних норм поведінки в бізнесі, діловій етиці та в менеджменті;
- мирне вирішення національних та міжнаціональних проблем.
Кожне середовище МЕВ специфічне, але рівноправні і рівнозначні. Переважаючого середовища немає, його виділення залежить або від конкретних обставин, які роблять ту чи іншу сторону визначальною, або від цільової установки, конкретного завдання, кута зору в дослідженні мета системи світового господарства.
[18, ст. 16-18]
|
