Світова організація торгівлі - Міжнародні відносини - Скачать бесплатно

Основною в системі організацій з регулювання та сприяння розвитку міжнародної торгівлі є Світова організація торгівлі (система ГАТТ-СОТ), яка має тривалу історію. Перед початком Першої світової війни міжнародна торгівля досягла вже значних обсягів. Розвиток торговельних зв'язків полегшувався у той період стабільністю валют і свободою руху капіталів і робочої сили тому нагальної необхідності в створенні міжнародної організації з торгівлі не було. Світова війна зруйнувала все це і призвела до появи режимів майже економічної автаркії. Заходи жорсткої регламентації міжнародної торгівлі, введені в ході війни, продовжували зберігатися і після її закінчення. Відродження свободи торгівлі за цих умов стало тим ідеалом, до якого прагнули країни. І справді, з 1919 по 1939 рр., було багато спроб створити механізм регулювання і розвитку міжнародної торгівлі.

Вже в 1920 р. в Брюсселі під егідою Ліги Націй відбулась фінан­сова конференція представників 30 країн. Прийняті цією конферен­цією резолюції стосувалися насамперед фінансових проблем. Від­носно міжнародної торгівлі конференція висловила побажання, щоб кожна країна поступово переходила до принципів вільної торгівлі.

Друга міжнародна конференція з економічних питань прохо­дила в Генуї в 1922 р. Вона набула великого історичного значен­ня, оскільки в ній брала участь радянська Росія. Конференція прийняла ряд резолюцій щодо розвитку міжнародної торгівлі, а також з охорони торгівлі.

У 1927 р. в Женеві відбулася Третя велика економічна конфе­ренція, на якій 50 країн представляли 200 делегатів і 150 експер­тів. Результатами цієї конференції було підписання через декіль­ка місяців на дипломатичній конференції Конвенції, в якій країни брали на себе зобов'язання в шестимісячний термін зняти всі за­борони і обмеження на імпорт та експорт і не замінювати їх жод­ними подібними заходами. Але ця Конвенція не була ратифіко­вана більшістю країн.

Позитивні результати згаданих міжнародних конференцій ви­явилися незначними, але саме в цей період було закладено осно­ву сучасного правового базису міжнародної торгівлі. Здійснювані між двома світовими війнами спроби лібералізації торгівлі не ма­ли великого значення, але після Другої світової війни всі питан­ня, які обговорювалися раніше, знову опинилися в центрі уваги.

На конференції в Бреттон-Вудсі (липень 1944 р.) були створені дві організації — Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку, а заключний акт форуму вмістив рекомендації державам щодо створення світової торговельної організації з метою регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин. Відомі дві спроби заснування такої організації: розробка Гаванського статуту (Конференція в Гавані) і створення ҐАТТ (конференції в Лондоні і Женеві).

Конференція в Гавані проходила з 21 листопада 1947 р. по 24 березня 1948р., і на ній були присутні представники 56 країн. Гаванський статут не підписали три країни — Аргентина, Поль­ща. Турція. Крім того, в роботі конференції не брали участь СРСР, Німеччина, Японія, Іспанія. Розроблена в Гавані Міжнаро­дна угода містила 106 статей і мала дві основні теми: принципи організації та регулювання міжнародної торгівлі; створення між­народної організації з регулювання світової торгівлі.

Проект статуту Міжнародної організації торгівлі своїм змі­стом виходив за межі проблем світової торгівлі, включаючи пра­вила найму на роботу, угоди з окремих видів товарів, обмежу­вальної торговельної практики, міжнародних інвестицій та торгівлі послугами. Хоча у березні 1948 р. в Гавані на Конферен­ції ООН з проблем торгівлі та зайнятості статут Міжнародної ор­ганізації торгівлі був затверджений, у подальшому його ратифі­кація деякими національними законодавчими органами виявилася неможливою: статут ратифікували лише дві країни, а самі США відмовились від свого проекту. Ця спроба виявилася невдалою — організація фактично припинила існування, так і не розпочавши своєї діяльності.

За пропозицією США в жовтні 1946 р. в Лондоні Економічною і Соціальною Радою ООН була скликана конференція для вивчен­ня американського проекту статуту Міжнародної торговельної ор­ганізації. В Лондоні був розроблений проект організації, який по­тім обговорювався на конференції у Женеві (серпень 1947р.). В роботі цих форумів брали участь лише 18 держав. Женевська кон­ференція розглядала дві проблеми: по-перше, статут міжнародної організації, який пізніше в листопаді 1947р. знову обговорювався на Гаванській конференції, по-друге, питання митних тарифів і Домовленості щодо їх скорочення. Остання проблема була вклю­чена в порядок денний нової конференції, яка почала роботу також У Женеві 20 жовтня 1947р. Саме на цій конференції представни­ками 23 держав була розроблена угода — Генеральна угода про тарифи і торгівлю (General Agreement on tariff and trade).

Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ) була укладе­на урядами Австралійської Федерації, Королівства Бельгії, Спо­лучених Штатів Бразилії, Бірми, Канади, Цейлону, Республіки Чилі, Китайської Республіки, Республіки Куби, Чехословацької

Республіки, Французької Республіки, Індії, Лівану, Великого Герцогства Люксембург, Королівства Нідерландів, Нової Зеландії Королівства Норвегії, Пакистану, Південної Родезії, Сирії, Південно-Африканського Союзу, Сполученого Королівства Велико­британії і Північної Ірландії та Сполучених Штатів Америки.

Пакет торговельних правил, розроблених на конференції в Женеві, став відомим під назвою Генеральна угода про тарифи і торгівлю. Вона набула чинності з 1 січня 1948 р. Згадані 23 країни стали членами-засновниками ГАТТ (офіційно сторонами-учасницями), яка організаційно почала діяти як постійна конфе­ренція держав-членів. З 1948 до 1994 рр. ГАТТ запроваджувала правила і відігравала провідну роль у світовій торгівлі, визнача­ючи принципи та правові норми, якими мають керуватися під час торговельних стосунків держави-учасниці.

Генеральна угода 1947 р. складалась з трьох частин. Перша (2 статті) — загальні положення. Друга частина (21 стаття) — правила торговельної політики, яких контрактуючі сторони зо­бов'язались додержуватися в торговельних взаємовідносинах. Третя частина (13 статей) має процедурний характер. З 1966р. ГАТТ офіційно має четверту частину — «Торгівля і розвиток» яка містить питання торгівлі з країнами, що розвиваються. Пов­ніше уявлення щодо характеру Угоди дає повний перелік і харак­теристика змісту його статей.

З початку дії Генеральної угоди про тарифи і торгівлю було проведено вісім раундів міжнародних багатосторонніх торговель­них переговорів (табл. 4.5). Більшість із них стосувались в основ­ному зниження тарифів, але на останніх раундах почався процес перегляду, реінтерпретації або розширення статей самої Угоди.

Восьмий (Уругвайський) раунд торговельних переговорів ви­явився найконструктивнішим і багатостороннішим з усіх, які мали місце. Він стартував у 1986 р., а фінішував 15 грудня 1993 р. Уруг­вайський раунд завершився не тільки зниженням торговельних та­рифів і новим етапом загальної лібералізації взаємного виходу країн-учасниць на ринки, але й включенням до системи ГАТТ но­вих секторів: торгівлі послугами, текстилем, сільгосппродукцією і товарами інтелектуальної власності, державних закупівель. Запро­ваджені важливі зміни до порядку здійснення торговельних субси­дій, компенсаційних, захисних і антидемпінгових заходів, проце­дур застосування стандартів і сертифікації товарів, урегулювання торговельних суперечок, механізмів формування загальної торго­вельної політики. І нарешті найважливішим стало рішення про створення Світової організації торгівлі (СОТ).

Підсумки Уругвайського раунду підбили делегації 147 держав і понад 30міжнародних організацій (у т. ч. ООН, МВФ тощо) під час світової конференції в Марракеші (Марокко), в ході якої 15 квітня 1994р. була підписана угода про заснування Світової організації торгівлі.

Створення СОТ фактично стало найбільшою реформою міжнародної торгівлі за період, що минув з кінця Другої сві­тової війни, що реалізувала у сучаснішій формі спробу ство­рення Міжнародної організації торгівлі (МОТ) у 1948 р. Цим було завершено формування основного комплексу універсаль­них договорів системи ГАТТ, що дозволяє говорити про ство­рення нового глобального правового порядку в галузі торго­вельних, тарифних, митних, інвестиційних та інших сфер між­народних економічних відносин, до якого держави-члени ГАТТ прагнули протягом останніх 50 років. Фактично нано­во створено організаційний (інституційний) механізм реалі­зації комплексу угод системи ГАТТ. Тобто, з моменту ство­рення СОТ та підписання комплексу угод і домовленостей у рамках Уругвайського раунду система ГАТТ/СОТ виступає у вигляді торговельно-економічної ООН, де угоди — це правова основа, а СОТ — інституційний механізм забезпечення дії цієї системи.

Сторонами, що підписали угоду про заснування Світо­вої організації торгівлі, визначено, що головною умовою на­буття членства у СОТ є відповідність національного законо­давства базовим стандартам і нормам, що містяться в уго­дах системи ГАТТ/СОТ, метою яких є забезпечення кожному її члену безпечного і передбачуваного міжнародного торго­вельного середовища та продовження лібералізації торгів­лі, сприяння економічному зростанню і розвитку. При цьому правова система ГАТТ/СОТ є балансом між правами, виго­дами членства та зобов'язаннями, а СОТ виконує роль міжна­родного форуму для торгових переговорів, врегулювання тор­говельних суперечок торговельного «суду»), постійно діючого інституту моніторингу національної торговельної політики країн-членів.

Марракеська Угода про заснування Світової організа­ції торгівлі складається з 16 статей та 4 додатків. Статті об­межуються тільки фундаментальними організаційними пи­таннями щодо СОТ, а всі самостійні правила СОТ містяться у додатках.

Вищим органом СОТ є Конференція міністрів, яка скликається щонайменше раз на два роки. В інші періоди керування здійсню­ється Генеральною Радою. Обидва органи складаються з пред­ставників усіх країн-членів. Крім цього, у структурі є: Ради, Комітети (створюються Конференцією міністрів), органи з уре­гулювання суперечок та огляду торговельної політики, Секрета­ріат. Зазначена структура створена з метою виконання СОТ своїх функцій, серед яких пріоритетним є імплементування домовле­ностей, що за сутністю являють собою самостійні правила СОТ і перебувають у Додатках до Марракеської Угоди про створення Світової організації торгівлі.

Угоди СОТ, охоплюючи широке коло різноманітних видів ді­яльності, становлять юридичне підґрунтя для міжнародних тор­говельних операцій. Це — своєрідні контракти, згідно з якими уряди різних країн зобов'язуються проводити свою торговельну політику на взаємоузгодженій основі. Хоча ці документи обгово­рюються й підписуються на урядовому рівні, проте головна їх мета полягає в наданні допомоги постачальникам товарів і по­слуг, експортерам та імпортерам у здійсненні цивілізованої торгівлі. Вони поширюються на аграрну продукцію, текстиль і гото­вий одяг, банківську справу, телекомунікації, державні закупівлі, промислові стандарти, санітарні норми на харчові продукти, ін­телектуальну власність і багато чого іншого. В основі цих доку­ментів лежать кілька базових засад, відповідно до яких торгове­льна система має бути:

* позбавленою будь-якої дискримінації — країна не повинна упереджено ставитися до тих чи інших торгових партнерів (їм усім однаково надається статус найбільшого сприяння); так само не повинна проводитися політика дискримінації між національ­ними та іноземними товарами і послугами, яким надається націо­нальний режим;

* передбачуваною — іноземні компанії, інвестори та уряди по­винні мати впевненість, що торгові бар'єри (в т. ч. тарифи, нетарифні заходи тощо) не зводитимуться самовільно без узгодження з торговельними партнерами; дедалі більше тарифних ставок і зобов'язань щодо відкриття ринків закріплюються угодами СОТ; торгові бар'єри мають знижуватись у ході переговорів;

* відкритою для чесної конкуренції — шляхом знеохочення та­ких «нечесних» прийомів, як, скажімо, експортні субсидії та про­даж товарів за демпінговими цінами з метою завоювання ринків збуту;

* сприятливою для слаборозвинутих країн — надаючи їм більше часу на пристосування до нових умов, можливості для перетворень і спеціальні пільги.

На відміну від більшості міжнародних організацій, до системи ГАТТ-СОТ приєднуються, а не вступають. Це зумовлено тим, що кожна країна бере на себе обов'язки виконувати угоди, а органі­зація, зі свого боку, перевіряє здатність такого виконання.

Угода СОТ не входить до початкової структури ГАТТ (1947р.), тому країни можуть стати (або залишитися) контрасту­ючими сторонами ГАТТ, не приєднуючись до СОТ. З іншого бо­ку, країни не можуть стати членами СОТ, доки вони не досягнуть успішних домовленостей щодо приєднання до ГАТТ. Перед при­єднанням до СОТ учасники, які не мають статусу контрактуючої сторони ГАТТ, повинні насамперед досягнути домовленостей Щодо приєднання до Угоди. Країни можуть також запросити під­готовчий комітет СОТ поєднати процес їх приєднання до ГАТТ з процесом приєднання до СОТ.

Швидкість приєднання країни до ГАТТ (до системи ГАТТ-СОТ) залежить від рівня відповідності національного законодав­ства стандартам ГАТТ-СОТ і складається з таких етапів: подання прохання щодо приєднання, розгляд прохання, проведення консультацій з країнами — членами ГАТТ, проведення серії засідань Робочої комісії ГАТТ, подання Меморандуму про зовнішньоторговельний режим країни, проведення багатосторонніх переговорів, розробка Протоколу про приєднання, прийняття країни ГАТТ (ГАТТ-СОТ).

Процес приєднання України до системи ГАТТ-СОТ розпочав, ся 17 грудня 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було подан0 офіційну заяву Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ Наступним кроком відповідно до процедури приєднання стало подання 28 червня 1994 р. Меморандуму про зовнішньоторгове­льний режим України на розгляд Робочої комісії з питань розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ. Відтоді відбулося вже кілька засідань Робочої комісії. У 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів з країнами-членами СОТ.

На початок 2000 р. членами СОТ були 134 держави, а 32 мали статус країн-спостерігачів, серед них: Україна, Азербайджан, Ал­банія, Алжир, Андорра, Білорусь, Вануату, Ватикан, В'єтнам, Ві­рменія, Грузія, Естонія, Ефіопія, Йорданія, Казахстан, Камбоджа, Китай, Лаос, Латвія, Македонія, Молдова, Непал, Оман, Острови Зеленого Мису, Російська Федерація, Саудівська Аравія, Сейшельські Острови, Судан, Тайвань, Тонга, Узбекистан, Хорватія. Вирізняється серед усіх країн світу Китай, що є державою з най­більшим обсягом торгівлі, яка не входить до жодної міжнародної торговельної організації, її торговельний обіг у 1998р. перевищив 300 млрд. дол., тому деякі експерти вважають, що доки СОТ не прийме в свої лави Китай, назва цієї організації буде просто не­виправданою. Переговори ж щодо приєднання Китаю до СОТ ве­дуться вже 14 років.

Сьогодні стає все більш зрозуміло, що неможливо ефективно діяти в системі міжнародної торгівлі, не будучи при цьому чле­ном СОТ. Як зазначається в передмові до українського видання «Результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговель­них переговорів», членство в СОТ відкриває широкі можливості щодо:

* зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українсь­ких товарів практично на всіх світових ринках;

« не лише кількісного збільшення обсягів експорту, а й зміни його структури. Україна, як відомо, високотехнологічна країна, багато підприємств якої виробляють наукомістку продукцію, але ця продукція через аутсайдерський статус України щодо системи ГАТТ-СОТ та низку інших причин не знаходить ринків збуту. Різні політико-правові, тарифні й нетарифні обмеження не випус­кають її за кордон України;

* кількісного та якісного поліпшення української торгівлі, яке відбудеться одночасно стосовно 134 країн-членів СОТ, на частку яких припадає понад 90 % світової торгівлі;

* забезпечення справедливого вирішення торговельних супе­речок. Навіть невелика країна з незначним потенціалом у міжна­родній торгівлі може розраховувати на справедливе слухання та вирішення торговельних спорів з великими торговельними парт­нерами;

* застосування антидемпінгових і компенсаційних заходів з метою захисту внутрішнього ринку від субсидованого експорту та як ефективного інструменту боротьби із заниженням цін на імпортовані товари;

* введення тимчасових обмежень імпорту у разі появи проб­лем з платіжним балансом;

* підвищення імпортного мита та застосування кількісних об­межень з метою уникнення серйозної шкоди вітчизняним вироб­никам, яка може бути спричинена надмірним імпортом;

* системної трансформації українського економічного законо­давства відповідно до принципів, норм і стандартів системи ГАТТ/ СОТ, апробованих протягом десятиліть у багатьох країнах світу;

* забезпечення передбачуваного розвитку торговельно-еконо­мічних відносин з основними торговельно-економічними партнерами.