Міжнародно-правове регулювання ЗЕД - Міжнародні відносини - Скачать бесплатно

План

Вступ

1. Конференція ООН по торгівлі і розвитку

2. Міжнародні організації по торгівлі окремими видами товарів

3. Загальна характеристика правового забезпечення виконання міжнародних економічних договорів

4. Загальна характеристика законодавства, що регулює спори у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

5. Виконання міжнародних договорів Україною

Використана література

Вступ

Міжнародно-правове регулювання здійснюється через посередництво різноманітних міжнародних економічних організацій та регулюється розробленими нормативно-правовими документами. Тому в даному рефераті велике значення буде приділено ролі міжнародних економічних організацій та питанням міжнародно-правового регулювання ЗЕД.

1. Конференція ООН по торгівлі і розвитку –

міжнародна економічна організація

Цей орган 00Н створений у 1964 р. Нині до його складу вхо­дять близько 170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних відносин.

Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і геогра­фічним принципом. Рішення Конференції 00Н набирають форму ре­золюцій, заяв тощо. Вони мають рекомендаційний характер.

Під егідою 00Н розроблюються багатосторонні конвенції та уго­ди. У роботі Конференції 00Н беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи — Конференція та Рада з торгівлі й розвит­ку. Рада складається з шести комітетів.

Принципи міжнародної торгівлі сформульовані в багатьох міжна­родно-правових актах. Зокрема, у заключному акті Конференції 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) від 15.06.64 міститься досить дов­гий їх перелік. Наведемо деякі з них.

1. Торгові відносини базуються на основі поваги до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав.

2. Недопущення дискримінації, що може відбуватись через те, що держави належать до різних соціально-економічних систем.

3. Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з інши­ми країнами.

4. Економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати за­гальною справою міжнародного співробітництва, сприяти зміц­ненню мирних відносин між країнами.

5. Національна і міжнародна економічна політика повинна спря­мовуватись на досягнення міжнародного поділу праці відпо­відно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому.

6. Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприя­ють економічному і соціальному прогресу.

7. Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі зале­жать від можливості доступу на ринки й вигідності цін на си­ровинні товари, що експортуються.

8. Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватись у режимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні засто­совуватися дії, які шкодять торговельним інтересам інших країн.

9. Розвинені країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити, все, що від них залежить для того, щоб не завдавати шкоди і не впливати негативно на поширен­ня їх імпорту з третіх країн, особливо з тих, що розвиваються.

10. Міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних еко­номічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються.

11. Міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забез­печити збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної й економічної допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення економічного розвитку.

12. Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєн­ня, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються.

13. Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їх торгівлю.

14. Повна деколонізація відповідно до Декларації 00Н про на­дання незалежності колоніальним країнам і народам є необхід­ною умовою економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

2. Міжнародні організації по торгівлі окремими видами товарів

1. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄДВТ)

Цей митний союз західноєвропейських держав створений у 1960 р. Ініціатором його формування була Великобританія, яка тоді залишалась осторонь Спільного ринку шести західноєвропейських країн, створеного у 1957 р. Створення ЄАВТ вважалося противагою Спільному ринку. Спочатку до ЄАВТ входили Австрія, Великобрита­нія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. Пізніше до неї приєднались Ісландія, Фінляндія та Ліхтенштейн. У 1977 р. у торгівлі ЄАВТ та Європейського Економічного Співтовариства було відміне­но мито на торгівлю промисловими товарами. Вільної торгівлі між країнами-учасницями було досягнуто в 1966 р. У 1973 р. Великобри­танія та Данія увійшли до Спільного ринку, залишивши ЄАВТ. Порту­галія вийшла з Асоціації у 1983 р. Торговельні тарифи між країнами ЄС та ЄАВТ були повністю ліквідовані у 1984 р. Протягом 1990— 1993 рр. угоди про вільну торгівлю були укладені з Туреччиною, Че­хією, Словаччиною, Ізраїлем, Польщею, Румунією, Угорщиною та Бол­гарією.

Відповідно до Угоди про Європейський економічний простір (на­брала чинності у 1994 р.) країни ЄАВТ (за винятком Швейцарії та Ліхтенштейну) є його учасниками.

2. Конференція 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД)

Цей орган 00Н створений у 1964 р. Нині до його складу вхо­дять близько 170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних відносин.

Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і геогра­фічним принципом. Рішення Конференції 00Н набирають форму ре­золюцій, заяв тощо. Вони мають рекомендаційний характер.

Під егідою 00Н розроблюються багатосторонні конвенції та уго­ди. У роботі Конференції 00Н беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи — Конференція та Рада з торгівлі й розвит­ку. Рада складається з шести комітетів.

3. Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ)

Асоціація є торговельно-економічною організацією. Створена в березні 1981 р. на базі Латиноамериканської асоціації вільної тор­гівлі. Остання була створена в 1960 р. До складу ЛАІ входять Арген­тина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Мексика, Параг­вай, Перу, Уругвай, Чилі.

Мета ЛАІ — створити латиноамериканський Спільний ринок, спри­яти співробітництву у промисловості, сільському господарстві, валют­но-фінансовій сфері.

Торгівля та інтеграція стимулюються шляхом укладення регіо­нальних і субрегіональних багато- та двосторонніх угод з торговель­них і митних питань.

Вищим органом ЛАІ є Рада міністрів. Штаб-квартира розташована в Монтевідео — столиці Уругваю.

4. Міжамериканська зона вільної торгівлі (МАЗВТ)

Рішення про створення МАЗВТ було прийняте у грудні 1994 р. на зустрічі у верхах, що відбувалася в Майямі.

Мета цього угруповання країн Західної півкулі полягає у гармоні­зації правил здійснення торгівлі та інвестицій. Діяльність МАЗВТ по­винна відповідати принципам, що лежать в основі Світової організації торгівлі, та мати комплексний і недискримінаційний характер.

Асоціація поки що не діє. Створення її очікується до 2005 р. Процес переговорів відбувається в межах Комітету з торговельних переговорів і Комітету з цивільного суспільства. Останній займається узгодженням питань у сфері праці, підприємницької діяльності, охоро­ни довкілля тощо.

5. Міжнародна морська організація (ІМО)

Це міжнародна міжурядова організація, що має статус спеціалізо­ваної агенції 00Н. Заснована в 1958 р. з метою сприяння міжнарод­ному співробітництву у сфері морських перевезень і морської тор­гівлі. Функціонувати розпочала в 1959 р. До 22 травня 1982 р. мала назву "Міжурядова морська консультативна комісія". Нині до складу ЇМО входять 150 держав.

Організація є форумом для обміну інформацією між урядами з технічних питань міжнародного торговельного судноплавства, сприяє гарантуванню безпеки на морі та уникненню забруднення моря мор­ськими суднами.

У межах ІМО було проведено конференції, що завершились укла­денням конвенцій з різних аспектів морського судноплавства. Міжна­родна морська організація прийняла велику кількість рекомендацій, кодексів, керівництв, настанов, резолюцій. Організації" притаманна висо­ка результативність у сфері кодифікації міжнародно-правових питань, пов'язаних з технічними та юридичними аспектами торговельного і ри­бальського плавання.

Вищим органом ІМО є Асамблея, до якої належать всі держави-члени. Скликається вона раз на 2 роки. Протягом міжсесійного пе­ріоду роботою ІМО керує Рада. Штаб-квартира організації розташо­вана в Лондоні.

6. Міжнародний центр торгівлі

Конференції 00Н з торгівлі та розвитку і СвітовоТ організації торгівлі (МЦТ)

Міжнародний центр торгівлі ЮНКТАД/СОТ посідає чільне місце в системі ООН з технічного співробітництва з країнами, що розвива­ються, у сфері сприяння торгівлі. Центр було створено в 1964 р. під егідою Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). У 1968 р. МЦТ розпочали спільно керувати ГАТТ і ООН. Від імені ООН діє ЮНКТАД. Центр вважається виконавчою агенцією Програми розвит­ку ООН і відпові­дає за впровадження проектів Програми розвитку ООН у країнах, що розвиваються, та державах, що переходять до ринкової економіки.

Діяльність МЦТ охоплює проекти, спрямовані на розширення ек­спорту та імпорту в таких головних напрямках:

1. Продуктовий і ринковий розвиток .

2. розвиток послуг для підтримки торгівлі.

3. Торговельна інформація .

4. розвиток людських ресурсів.

5. Керівництво міжнародними закупівлями та постачанням.

6. Оцінка потреб і розробка програм сприяння торгівлі.

Проекти технічного співробітництва виконуються в усіх сферах на національному, субрегіональному, регіональному та міжрегіональному рівнях. Вони розпочинаються на прохання заінтересованих країн. Тривають проекти від кількох тижнів до кількох років. Проекти на­ціонального рівня часто бувають комплексними, і їх результатом є рекомендації, спрямовані на розширення експорту та поліпшення імпорту.

Міжнародний центр публікує матеріали, що стосуються підвищен­ня торгівлі, розвитку експорту, міжнародного маркетингу, міжнародних закупівель, керування постачаннями, освіти у сфері міжнародної торгівлі, торговельної інформації та статистики. До зазначених мате­ріалів мають вільний доступ усі заінтересовані держави.

Фонд тісно працює також з Продовольчою і Сільськогосподарсь­кою Організацією ООН (ФАО), Організацією ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), ПРООН, а також з іншими організаціями системи ООН, регіональними банками розвитку, міжурядовими органами поза системою ООН, неурядовими організаціями та численними закладами, діяльність яких стосується торгівлі.

Кошти МЦТ складаються з внесків СОТ, ООН, ПРООН, інших міжна­родних організацій, а також добровільних внесків країн світу.

Центр вважається спільним підпорядкованим органом (]оіп1 5иЬ-зісііагу огдап) СТО і ООН. У своїй діяльності МЦТ керується рішення­ми СОТ і ЮНКТАД. У межах МЦТ щорічно відбувається міжурядова зустріч Спільної Дорадчої Групи , де розгля­дається програма подальшої діяльності МЦТ, яка потім надсилається до СТО і ЮНКТАД. Дорадча група обговорює також пропозиції МЦТ щодо його діяльності на період 6 років. Програма такої діяльності вважається складовою середньострокового плану діяльності ООН.

Очолює МЦТ Виконавчий директор. Штаб-квартира налічує понад 200 чиновників і розташована у Швейцарії. Кілька сотень консуль­тантів працюють над реалізацією програм у різних країнах.

7. Організація американських держав (ОАД)

Заснована в 1890 р. для виконання переважно комерційних функ­цій. На 9-й Міжамериканській конференції, що відбулася 1948 р. у м. Богота (столиця Колумбії), було прийнято Статут і назву. Метою діяльності ОАД було проголошено, зокрема, мир і процвітання країн

Західної півкулі.

До складу ОАД входять 35 держав. При ній акредитовані постій­ні спостерігачі від Японії, Німеччини, Франції, Росії, Ізраїлю, Італії, Іспанії та інших країн. Найвищим органом є Генеральна асамблея, що складається з представників держав-членів. Скликається Генеральна асамблея щорічно. Сесії відбуваються почергово у столицях дер­жав-учасниць.

Виконавчий орган — Постійна рада (в окремих джерелах — Ге­неральний секретаріат), розташована у Вашингтоні (США).

8. Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК)

Це об'єднання основних країн Азії, Африки та Латинської Амери­ки, що видобувають нафту, їх частка перевищує третину світового обсягу видобування нафти.

Перші заходи в напрямку встановлення тісних зв'язків між краї­нами-експортерами нафти були здійснені Венесуелою, Іраном, Іра­ком, Кувейтом і Саудівською Аравією в 1949 р. Після того як у 1960 р. транснаціональні нафтові компанії знизили ціни на нафту, у Багдаді відбулася конференція представників зазначених країн. Було прийняте рішення про утворення постійно діючої організації, основною метою діяльності якої повинно бути регулювання цін на нафту. Наступного року така організація була створена під час кон­ференції у Каракасі — столиці Венесуели. Згодом до ОПЕК увійшли Катар (1961 р.), Індонезія (1962 р.), Лівія (1962 р.), Об'єднані Арабські Емірати (1967 р.), Алжир (1969 р.), Нігерія (1971 р.), Еквадор (1973 р.) і Габон (1975 р.). Останні дві країни вийшли зі складу ОПЕК відпо­відно в 1993 та 1996 р.

Наприкінці 1973 р. країни-члени ОПЕК протягом трьох місяців підняли ціни на нафту вчетверо. Об'єднання ОПЕК встановлює єдині продажні ціни на нафту, сприяє збільшенню доходів від продажу ви­добутої нафти, стимулює освоєння національних нафтових джерел країн-учасниць.

Вплив ОПЕК на світові ціни на нафту послабився, коли Норвегія і Великобританія розпочали експлуатацію власних родовищ нафти з-під дна Північного моря. До того ж промислове розвинені країни світу зайнялися пошуком альтернативних джерел енергії та її еко­номним використанням.

Вищим органом ОПЕК є конференція, що скликається двічі на рік. До органів керування належать Рада керівників і Генераль­ний секретар. Штаб-квартира ОПЕК розташована у Відні — столиці Австрії.

9. Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА).

Цей економічний пакт передбачає вільну торгівлю між США, Кана­дою та Мексикою. Його попередником була двостороння угода, укладена в 1988 р. між США та Канадою. Тристороння угода була укладена в 1992 р., ратифікована у 1993 р. і набрала чинності 1 січня 1994 р.

Угода передбачає поетапну відмову протягом 10 років (у окремих випадках — протягом 15 років) від усіх мит і нетарифних обмежень у сфері внутрізональної торгівлі, взаємне надання національного ре­жиму інвесторам з країн-учасниць Угоди, лібералізацію торгівлі по­слугами, взаємне відкриття ринків для державних закупівель, високий рівень захисту прав на інтелектуальну власність.

У 1994 р. заявку на вступ до Угоди подала Чилі. Розпочався пе­реговорний процес, який триває досі.

Виконавчими органами цього економічного угруповання є комісії з торгівлі, праці та екологічного співробітництва.

Міжнародний договір є основним джерелом міжнарод­ного права. Це зафіксовано у Статуті 00Н та Статуті Міжнародного суду 00Н. Договір покликаний чітко і у визначеній формі відбивати угоду між суб'єктами міжнародного права про створення обов'язкових для них правил, тобто міжнародно-правових норм, що регламентують встановлення, зміну чи припинення їх взаєм­них прав і обов'язків. Усі міжнародні договори незалежно від кіль­кості їх учасників є джерелами міжнародного права. Посилюється значення міжнародного договору як головного джерела міжнарод­ного права. Це визнано у Віденській конвенції (1969 р.) про право міжнародних договорів.

Міжнародний економічний договір є різновидом міжнародного публічного договору.

Міжнародний економічний договір — це добровільна угода між двома або більшою кількістю суб'єктів міжнародного права, відпо­відно до якої встановлюються, змінюються чи припиняються їх взаємні права та зобов'язання.

Основою міжнародного правового регулювання економіч­них відносин між державами є дво- та багатосторонні договори. Вони бувають різними як за змістом, так і за назвою.

3. Загальна характеристика правового забезпечення виконання міжнародних економічних договорів

Закон України»Про міжнародні договори Украхни».

ІІІ. Виконання міжнародних договорів України

Стаття 12. Дотримання міжнародних договорів України

1. Міжнародні договори України підлягають неухильномудотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

2. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, неухильно виконували свої зобов'язання, що випливають з цих договорів.

Стаття 13. Забезпечення виконання міжнародних договорів України

Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України.

Стаття 14. Виконання зобов'язань за міжнародними договорами України

1. Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим, інші державні органи, до компетенції яких входять питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами Українською Стороною, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для Української Сторони, і за виконанням іншими учасниками міжнародних договорів їхніх зобов'язань.

2. Зазначені державні органи, а також підприємства, установи та організації зобов'язані надавати Міністерству закордонних справ України інформацію, що стосується виконання міжнародних договорів України.

Стаття 15. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України

1. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює Міністерство закордонних справ України.

2. На вимогу органів, що застосовують міжнародні договори України, Міністерство закордонних справ України повинно надати офіційну інформацію стосовно питань, що виникають у зв'язку з виконанням міжнародного договору України.

3. У разі неналежного виконання зобов'язань, взятих на себе за міжнародними договорами Українською Стороною, Міністерство закордонних справ України інформує про це Президента України або Уряд України для вжиття необхідних заходів.

Стаття 16. Заходи, що вживаються у разі порушення міжнародного договору України іншими його учасниками

1. У разі порушення зобов'язань за міжнародним договором України іншими його учасниками Міністерство закордонних справ України, інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим за погодженням з Міністерством закордонних справ України подають Президентові України або Урядові України пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права.

2. У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його учасниками, а також в інших випадках, передбачених нормами міжнародного права, такий договір може бути денонсовано у порядку, встановленому статтями 23 і 24 цього Закону.

Стаття 17. Дія міжнародних договорів України на території України

1. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

2. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Стаття 18. Пропозиції про внесення змін і доповнень до законодавства України у зв'язку з укладенням міжнародного договору України

У випадках, коли для виконання міжнародного договору України необхідно ухвалення закону України чи постанови Верховної Ради України, указу Президента України, постанови Уряду України, заінтересовані міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим за погодженням з Міністерством юстиції України в установленому порядку подають пропозиції про прийняття відповідного акта.

Стаття 19. Пролонгація міжнародного договору України

Міжнародний договір України може бути пролонгований відповідно до умов, визначених самим міжнародним договором.

4. Загальна характеристика законодавства, що регулює спори у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У процесі зовнішньоекономічної діяльності міх суб'єкта­ми, які й здійснюють, можуть виникати різного роду спори. Вони потребують свого розгляду і розв'язання відповідно до діючого законодавства. В Україні уже створені певні правові основи розгляду і розв'язання таких спорів, які закріплені насамперед у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 36 квітня І991 р. У сьомому розділі цього закону "Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності" (ст. 38 — 39), зокрема, записано, що спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами України, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними угодами. Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на його виконання, можуть бути предметом розгляду в органах суду України, якщо одна із сторін у справі є фізична особа або держава. У випадку, коли сторонами у справі виступають юридичні особи, такі спори розглядаються в арбітражних судах. Міжнародні спори, які можуть виникнути в результаті дій України, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права. Постановою Верховної Ради України " Про введення в дію Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. були поставлені відповідні завдання перед рядом державних органів. Зокрема було рекомендовано Торгово-промисловій палаті України створити зовнішяьоекономічний третейський суд. Такий суд було створено. Водночас з ініціативи і за участю Торгово-промислової падати України були розробле­ні і 24 лютого 1994 р. прийняті Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж", а також Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України. Названі више закони та положення і створюють основну правову базу вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних зв'язків.

5. Виконання міжнародних договорів Україною

Належне виконання зобов'язань, що випливають із міжнародних економічних договорів, як і з міжнародних договорів взагалі, є одним із принципів міжнародного права і його галузі — міжнародного економічного права. У ст. 12 Закону України "Про міжнародні договори України" записано, що міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб і інші учасники двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, неухильно виконували свої зобов'язання, що випливають з цих договорів.

З цією метою Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України. Міністерства та інші центральні органи державної виконав­чої влади України, Уряд Республіки Крим. інші державні органи, до компетенції яких входять питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами Українською стороною, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для Української Сторони, і за виконанням іншими учасниками міжнародних договорів їхніх зобов'язань. Зазначені державні органи, а також підприємства, установи та організації зобов'язані надавати Міністерству закордонних справ України інформацію, що стосується виконання міжнародних договорів України.

Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України здійснює Міністерство закордонних справ України. На вимогу органів, що застосовують міжнародні договори України, Міністерство закордонних справ України має надати офіційну інформацію стосовно питань, що виникають у зв'язку з виконанням міжнародного договору України. У разі неналежного виконання зобов'язань, взятих на себе за між-народними договорами Українською Стороною, Міністерство закордонних справ України інформує про це Президента України або Уряд України для вжиття необхідних заходів. У разі порушення зобов'язань за міжнародним договором України іншими його учасниками Міністерство закордонних справ України, шші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим за погодженням з Міністерством закордонних справ України подають Пре­зиденту України або Уряду України пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права.У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його учасниками, а також в інших випадках, передбачених нормами міжнародного права, такий договір може бути денонсовано. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, перед­баченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжна­родного договору України. У випадках, коли для виконання міжнародного договору України необхідне ухвалення закону України чи постанови Верховної Ради, указу Президента України, постанови Уряду України, заінтересовані міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим за погодженням з Міністерством юстиції України у вста­новленому порядку подають пропозиції щодо прийняття відповідного акта.

Реєстрація міжнародних договорів, що набрали чинності для України, здійснюється Міністерством закордонних справ України у Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй та у відповідних органах інших міжнародних організацій.

Однією із важливих умов успішної й ефективної зов­нішньоекономічної діяльності України є створення відповідної правової бази. Її недосконалість негативно впливає на розвиток зовнішньоекономічних відносин нашої країни, призводить до безконтрольного вивезення вкрай дефіцитних ресурсів і продажу їх на світовому ринку за демпінговими цінами. Зовнішньоекономічна діяльність потребує корінних змін, передусім її законодавче регулювання. В Україні правова база зовнішньоекономічної діяльності: Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (1б квітня 1991 р.)-нормативно визначені принципи, види і суб'єкти зовнішньоек. діяльності, питання правового регулювання їхньої діяльності та ін.; Митний кодекс України(12 грудня 1991 р.)-визначив принципи організації митної справи в Україні; закони про державне мито, єдиний митний тариф. Містяться норми, що стосуються організації і здійснення зовнішньоекономічної діяльності: закони "Про підприємництво" (7 лютого 1991 р.),"Про підприємства в Україні"(27 березня !991 р.) та ін. З ряду питань зовнішньоекономічної діяльності прийма­лися відповідні постанови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Регулювання дає можливість державі з ураху­ванням суспільних інтересів упорядкувати відносини зовнішньоекономічного характеру, створити відповідний правовий режим (правопорядок), дотримання якого сприяє розвитку міжнародного економічного співробітництва, підвищенню його ефективності.

Використана література:

Міжнародне економічна право. Підручник. – К., 2001.

Ковалевський І.С. Зовнішньоекономічна діяльність України. – Харків, 2000.