Міжнародна торгівля і зовнішньоторгівельна політика - Міжнародні відносини - Скачать бесплатно
Зміст
Зовнішня торгівля України її стан, проблеми та шляхи вдосконалення.
Цілі та типові ситуації ціноутворення.
Зовнішня торгівля України її стан, проблеми та шляхи вдосконалення.
Експорт товарів ― це продаж та вивезення товарів за кордон з метою їх реалізації на зовнішніх ринках через передання у власність контрагенту в іншій країні.
Це ― вузьке тлумачення експорту, оскільки йдеться тільки про експорт товарів у формі закордонної реалізації товарів за гроші. У більш широкому розумінні експортом можна назвати продаж товарів за кордон будь-якої форми оплати, включаючи товарну, як це і зазначено в українському законі “Про зовнішньоекономічну діяльність”.
Традиційною основою українського товарного експорту становить продукція металургійної промисловості, машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, агропромислового комплексу, легкої, харчової та місцевої промисловості. Для України характерними є домінування в експорті такої промислової продукції, яка потребує значних виробничих потужностей, але не має суттєвого наукового вмісту. Її виготовлення супроводжується надмірним навантаженням на навколишнє середовище. Загалом, характер і номенклатурний вміст національного експорту відрізняє Україну як від “бананових республік”, так і від провідних ринкових держав. Цей критерій характеризує національну економіку як перехідну та пострадянську. Адже саме за умов централізованого планування в Радянському Союзі поширилися неефективні, енерго- та матеріаломісткі виробництва, а також експортна спеціалізація на цій основі.
Основу експортного потенціалу України на сучасному етапі становить переважно Донецько-Криворізький регіон. Його головна спеціалізація ― продукція важкої металургії, прокат та заготівки з чорних металів, отже енерго- та працемісткі види виробництва. У довгостроковій перспективі така спеціалізація неминуче призвиде до закріплення за державою несприятливого статусу в системі міжнародних кооперації та поділу праці, її перетворення на макросуб’єкт допоміжного, екологічно брудного виробництва. Розуміння цього спонукає до проведення виваженої регіональної політики з урахуванням необхідності модернізації традиційних видів виробництва у східних областях України та розвитку експортного виробництва в її західних та центральних областях.
Взагалі неефективна структура експорту, орієнтація на його низькотехнологічні види та значна питома вага сировини є типовими рисами міжнародної економічної діяльності пострадянських країн.
Додатковою специфікою є традиційна зорієнтованість українських виробників на кооперантів в інших державах, які утворилися на території колишнього Радянського Союзу, відсутність повних виробничих циклів, у зв’язку з чим чималу частку вітчизняного експорту становить проміжна продукція.
Для практичного розуміння специфіки експортної діяльності ряду ключових господарських структур, які є основними “гравцями” на міжнародному ринку з української сторони, а також держави в цілому, слід враховувати його енерго- та матеріаломісткість. І тому для України є типовою ситуація, за якої для забезпечення експортних поставок необхідно здійснити великі закупівлі по імпорту енергоносіїв. Отже, для України важливим є не просто нарощування присутності на зовнішніх ринках, а оптимізація структури експорту, поліпшення якості, підвищення економічної та технологічної ефективності експортного виробництва.
У плані організаційної підтримки, стимулювання та географічної диверсії вітчизняного експорту доцільним є розроблення програмних документів на концепцій освоєння перспективних для українських товаровиробників окремих регіональних ринків. Важливим є укладання двосторонніх угод про торговельно-економічне співробітництво з окремими країнами світу.
Політика підтримки вітчизняного товаровиробника реалізується в кількох площинах, або за окремими напрямками державної політики. Основними інструментами підтримки експорту з території України на сучасному етапі є:
Стимулювання виробництва експортної продукції;
Сприяння модернізації та технічному переозброєнню експорто-орієнтованих виробничих потужностей;
Оптимізація національного правового та нормативно-інституційного режиму здійснення експортних операцій;
Удосконалення механізму фінансування та кредитування виробництв, які здійснюють експорт;
Налагодження ефективної системи страхування експортних операцій;
Забезпечення достатньої правової підтримки національного виробника, зокрема при проведенні судово-арбітражних розглядів, антидемпінгових процесів;
Забезпечення отримання сертифікатів на продукцію вітчизняного виробництва, відповідності метрологічного та стандартизаційного оформлення вітчизняної продукції вимогам західних ринків;
Стимулювання інвестиційної діяльності як національних, так і іноземних фізичних та юридичних осіб в експортоорієнтованому секторі економіки за допомогою податкових, усього широкого спектра фінансових та організаційних механізмів;
Вироблення системи національних пріоритетів у міжнародній торгівлі та їх практична імплементація засобами державного регулювання.
Як показує досвід розвинутих країн, саме за рахунок стимулювання державою експортного, причому головне ― експортного технологічного напрямку зовнішньоекономічної діяльності, їм вдається втримувати стабільну динаміку економічного розвитку. Тому в сучасних умовах ефективний розвиток українського експорту є важливим елементом довгострокової стратегії держави щодо ринкового реформування і структурної перебудови економіки.
Для стимулювання структурної оптимізації експорту слід домогтися того, щоб усе валютне, митне, податкове й зовнішньоекономічне законодавство України орієнтувало виробника на збільшення експорту сучасних і прогресивних машин та обладнання. Для цього необхідно передбачати різні податкові пільги експортерам, збільшити розміри амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів, прискорену їх заміну та запровадження все більш сучасних машин і технологій.
Цілі та типові ситуації ціноутворення.
Цінова політика ― це комплекс заходів щодо визначення цін, цінової стратегії і тактики, умов оплати, варіювання цінами залежно від позиції на ринку, стратегічних і тактичних цілей фірми.
Цінова стратегія ― це напрям дії фірми щодо ціноутворення з метою досягнення визначених цілей у конкретній ринковій ситуації протягом конкретного періоду.
Діяльність багатьох фірм пов’язана з метою збільшення прибутку. Реалізується ця мета різними шляхами, які й визначають стратегічну ціль ціноутворення.
Існують три основні групи цілей ціноутворення, на які може орієнтуватися фірма:
Орієнтовані на прибуток;
Орієнтовані на збут;
Пов’язані з конкуренцією ― забезпечити стабілізацію цін на конкуруючі товари, суттєве коливання яких може спровокувати негативну реакцію споживачів. Інша ціль цієї групи ― позиціювання товару стосовно конкурентів.
Ціна пов’язана з товаром на рівні окремого товару (оскільки в ній відображена цінність товару для споживача, яка формується його характеристиками). На рівні всієї товарної лінії цей зв’язок вимагає взаємоузгодження цін на різні товари.
Ціна пов’язана з розподілом. Так, продаж товару через спеціалізовані магазини, в яких представлено престижні торгові марки, або в універсальних магазинах суттєво вплине на рівень цін. Довжина каналу збуту також позначається на ціні і буде тим більшою, чим довшим є канал розподілу.
Ціна пов’язана також з рекламою. Наприклад проінформованість споживачів щодо певної марки дозволяє реалізувати стратегію проникнення, яка передбачає встановлення низьких цін на товар з метою охопити значний за розміром сегмент споживачів, чутливих до цін.
Ціна, яку платять споживачі за товар або послуги, може мати різні назви: плата (за навчання, квартиру), проценти (за банківський кредит), страховий внесок, гонорар, тариф (плата за електроенергію, користування водою), заробітна плата, комісійні тощо.
Залежно від обороту, який обслуговують ціни, їх поділяють на оптові і роздрібні.
Оптові ціни ― ціни, за якими реалізується і закуповується продукція підприємств, фірм та організацій незалежно від форм власності.
Оптові ціни поділяються на:
Ціни оптового підприємства, за якими постачальники та оптові торгові організації реалізовують свою продукцію;
Трансферні ціни ― різновид оптової ціни, за якою здійснюються комерційні операції між підрозділами однієї фірми;
Оптово-відпускні ціни ― ціна підприємств-виробників, за якими вони реалізовують виготовлену продукцію іншим підприємствам і організаціям.
Роздрібні ціни ― ціни, за якими продукція реалізовується в роздрібній мережі населенню, підприємствам та організаціям. Варіантом роздрібної ціни є аукціонна ціна.
Залежно від впливу держави на ціноутворення ціни бувають:
Фіксовані ― встановлюються безпосередньо державою;
Регульовані ― складаються під впливом попиту і пропозиції; при цьому держава встановлює певні обмеження щодо цін або ціноутворення;
Вільні ― складаються відповідно до кон’юнктури ринку без будь-якого впливу держави.
Залежно від особливостей комерційного контракту:
Рухома ціна ― ціна, зафіксована в контракті, яка може бути переглянута згідно із застереженням у контракті відповідно до зміни ринкової ціни товару на момент його поставки;
Тверда ціна ― ціна, яка встановлюється на момент підписання контракту і не підлягає зміні протягом всього терміну дії контракту;
Ковзна ціна ― ціна, яка встановлюється на момент підписання контракту і підлягає перегляду базисної ціни з урахуванням витрат виробництва. Перегляд відбувається на основі обумовленої структури ціни і поширюється або на всю суму витрат виробництва, або на його конкретні елементи. При цьому зазначається їхня величина і відсоток від загальної вартості замовлення. Застосовується цей вид ціни щодо продукції, яка виготовляється протягом тривалого часу;
Ціна з наступною фіксацією ― ціна, яка уточнюється в процесі виконання контракту безпосередньо перед доставкою кожної партії товару або щорічно перед початком фінансового року.
Залежно від сфери діяльності:
Оптово-відпускні ціни на промислову продукцію;
Закупівельні ціни ― оптові ціни, за якими сільгосппідприємства, фермери і населення закуповують сільгосппродукцію;
Ціни на будівельну продукцію, яка оцінюється за трьома видами:
Кошторисна вартість, граничний розмір витрат на будівництво кожного окремого об’єкта;
Прейскурантна ціна ― усереднена кошторисна вартість одиниці продукції;
Договірна ціна ― ціна об’єкта, яка встановлюється за домовленістю між замовником і підрядниками;
Транспортні тарифи ― плата за перевезення вантажів і пасажирів.
Залежно від порядку відшкодування споживачем транспортних витрат можна виділити:
Єдина ціна з включенням витрат з доставки передбачає встановлення єдиної ціни з включенням до неї однакової для всіх споживачів суми транспортних витрат незалежно від відстані, від місця виробництва продукції і розраховується як середня вартість усіх перевезень;
Зональні ціни ― передбачають виділення кількох географічних зон і встановлення єдиної ціни для клієнтів, які перебувають у межах однієї зони;
Ціни базисного пункту ― при цьому методі обирається кілька базисних міст і фактичні ціни продажу розраховуються додаванням до ціни транспортних витрат з доставки товару замовнику до найближчого до нього базисного пункту.
Література.
В.Є. Новицький. Міжнародна економічна діяльність України. Київ 2003р.
С. С. Гаркавенко. Маркетинг. Київ 2002р.
|
