Організація Економічного Співробітництва та Розвитку і Україна - Міжнародні відносини - Скачать бесплатно

Існує єдине й унікальне місце, де уряди демократичних промислово розвинених держав мають можливість аналізувати й удосконалювати свою економічну та соціальну політику. Вони зіставляють набутий досвід, намагаються вирішувати спільні проблеми, — і це веде до істотного підвищення ефективності та прискорення результативності запроваджених заходів. Цим місцем є Організація Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР), штаб-квартира якої знаходиться в Парижі.

У пресі все частіше можна натрапити на десятки різних абревіатур — МВФ, ЕС, ЕБРР, КСР, МБРР, проте ОЕСР зустрічаємо лише зрідка. Історична довідка про неї може вміститися в кілька рядків. Як відомо, у 1947 р. майбутній держсекретар США Дж. Маршалл, виступаючи в Гарварді, запропонував план зруйнованої у Другій світовій війні європейської економіки. Для розумного і ефективного використання коштів було створено Європейську Організацію Економічного Співробітництва (ЄОЕС). У 1961 р. на її основі виникла ОЕСР, яка вже не обмежувалася західноєвропейськими країнами. Вона ставила своїм завданням поліпшення функціонування світової економіки, координації соціальної та економічної політики держав-членів і водночас гармонізації підходів до розв’язання проблем на користь країн, які обрали ринковий, тобто капіталістичний шлях розвитку.

Спочатку до ОЕСР належали 20 країн. Прихід Японії, Австралії, Нової Зеландії, Мексики перетворив її на всесвітню організацію. У 1995 р. до неї приєдналася Чехія, а в 1996 р. — Угорщина, Польща та Південна Корея. 30-м її членом незабаром стане Словаччина. У наш час ОЕСР називають лабораторією ідей, центром спостереження, клубом багатих країн. У кожному з цих визначень є частка істини, і тільки сукупність їх дає уявлення про специфічно консультативний характер ОЕСР і ті політико-економічні завдання, які вона допомагає розв’язати насамперед державам-членам та не тільки їм. Ця організація — не благодійне товариство: з цього приводу не повинно бути жодних сумнівів.

Тут не покладаються на еволюцію в часі, тут підкоряють час економічним та соціальним інтересам значної кількості країн. Істотні зміни зачепили найважливіші принципи роботи ОЕСР: замість аналізу обмеженої конкретної галузі діяльності (з метою формулювання рекомендацій у кожному конкретному випадку) вона пішла значно складнішим, але більш ефективним за своїми наслідками шляхом — вивчення економічних явищ у їхній взаємодії, взаємовпливі, взаємопроникненні. Водночас вона досліджує заходи, здійснювані державною владою на різних рівнях як у межах держав- членів, так і в їх партнерських взаєминах з іншими країнами. Наприклад, ОЕСР з’ясовує, яким чином соціальна політика (яка формулюється величезною кількістю факторів) впливає на функціонування економіки, або як мондіалізація змінює економіку країни, відкриваючи для неї нові можливості процвітання або, навпаки, загрожуючи опором всередині цієї країни, що підштовхує її до політики протекціонізму.

Генеральним секретарем ОЕСР нині є п. Дональд Джонсон. Щороку відбуваються зустрічі на рівні міністрів держав-членів для вироблення нових програм дій та підбиття підсумків. Точних даних про бюджет ОЕСР нема, але в документах можна знайти приблизну суму — 300 млн. американських доларів на рік. З них 25% фінансується за рахунок внеску США. 1900 спеціалістів, які постійно працюють в ОЕСР, ніколи не змогли б забезпечити виконання її зобов’язань (зокрема, щороку не змогли б виходити близько 500 різного роду публікацій), якби до роботи не залучали близько 40 000 експертів з усього світу.

Річ у тім, що ОЕСР — не фінансова, а інтелектуальна організація. Тут збирають і аналізують найрізноманітніші економічні та інші показники, тут відбувається обмін думками, тут опрацьовуються рекомендації, які мають допомогти поліпшити функціонування світової ринкової економіки. Рекомендації не обов’язкові для виконання, але якщо консенсус знайдено, якщо національні інтереси не зазнали дискримінації, між країнами може бути укладена формальна угода, або ж уряди можуть зобов’язати різні національні інституції взяти рекомендації на озброєння.

Річна продукція одного лише економічного директорату ОЕСР важить стільки ж, скільки праця кількох наукових інститутів. Тут аналізують стан світової торгівлі, монетарної системи, економічні наслідки дій урядів у галузі сільського господарства і промисловості, енергетики, ринку праці, зайнятості, бюджетної політики, платіжного балансу та багатьох інших аспектів, вміщених у рамки ближчих та довгострокових перспектив розвитку світової економіки.

Держав, які бажають одержувати таку інтелектуальну підтримку, особливо в період економічної кризи, і в той же час спроможних запропонувати послуги своїх експертів світовій громадськості, стає все більше. Після розпаду СРСР стало ясно, що потрібні специфічні програми підтримки нових незалежних держав (ННД), які обрали ринковий шлях господарювання. У 1998 р. створюється Центр співробітництва з державами, які не є членами ОЕСР.

Незважаючи на істотні відмінності між європейськими ННД і Аргентиною або Чілі, наприклад, вони мають чимало схожих труднощів. Згаданий центр націлено на те, щоб допомогти цим країнам насамперед у таких сферах, як світова торгівля, інвестиції, податкова система та навколишнє середовище, де дуже вигідно використати досвід, нагромаджений в ОЕСР. Є й інші програми — специфічні, цілеспрямовані, підпорядковані інтересам окремих країн або регіонів.

Росія змогла одержати таку програму. Переді мною солідний том «Огляд діяльності з охорони навколишнього середовища. Спеціальний випуск. Російська федерація». Цю працю підготували 17 іноземних експертів, співробітників секретаріату й консультантів. Протягом лише одного 2000 року в Росії буде проведено за чітко визначеним графіком 33 різних заходи. Хіба не очевидна користь від такої програми? Яка можливість засвоєння досвіду різних країн відкривається через неї для тих держав, які поки що не мають шансів стати повноправними членами ОЕСР!

Велика робота в галузі охорони навколишнього середовища не може бути відокремлена від єдиного процесу побудови демократичного суспільства з ринковим механізмом керування економікою. У вересні 2002 р. в Києві відбудеться П’ята міжнародна конференція на рівні міністрів екології, яка розгляне хід реалізації Програми з охорони навколишнього середовища для країн Центральної та Східної Європи. А в жовтні цього року відбудеться проміжна підконференція в м. Алмати так само на рівні міністрів (екології та економіки чи фінансів) з питань водного господарства та інвестицій у водногосподарчий сектор ННД. До Казахстану приїдуть представники Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, Комісар з екології Європейського союзу, представники багатьох громадських організацій. Будемо сподіватися, що Україна нарешті подасть остаточний список високих посадових осіб, яких (за кошти ОЕСР!) запрошено обговорити серед інших питань проблему якості води, насамперед у містах країн Центральної та Східної Європи.

Україна ніколи не забувала, що співробітництво з ОЕСР може бути корисне для її населення. Вже з початку 90-х рр. почалися більш-менш регулярні дипломатичні контакти з метою увійти у віддаленій перспективі до цього клубу високорозвинених країн. Але дипломати і економісти по-різному оцінювали можливості використання Україною співробітництва з ОЕСР. Та й кризова ситуація пояснює певну обережність України. Проте останнім часом, як розповідає радник-посланник Посольства України у Франції Віталій Антонович Йохна, відбулися помітні прискорення у русі назустріч один одному: України і ОЕСР. Вони підписали Угоду про привілеї та імунітети, у 1999 р. вона була ратифікована, і тепер двері для спільної праці відчинено.