Африка – Україна - Міжнародні відносини - Скачать бесплатно
Абсолютна більшість африканських країн (51) визнали Україну як незалежну державу і встановили з нею дипломатичні відносини. Проте лише в Алжирі, Єгипті, ПАР діють українські посольства. У більшості інших країн Африки українські дипломати були акредитовані по сумісництву, що свідчить про низький рівень налагодження відносин з африканськими країнами.
Безпосередні торговельні контакти встановлені лише з обмеженою кількістю північноафриканських держав. Переважну більшість товарів, вироблених на Африканському континенті, Україна закуповує на міжнародних біржах. В цілому пряма торгівля України з Африкою не перевищувала за роки незалежності 2–3 відсотків загального обсягу товарообігу.
Якщо говорити про економічний аспект інтересів України, то Африканський континент поки що нещільно інтегрований у глобальну економіку і його роль у світовій торгівлі вимірюється кількома відсотками, це величезний ринок, який не варто ігнорувати. Зважаючи на те, що найважливішою складовою реальної торговельно–економічної політики України повинна бути цілеспрямована інтеграція країни у світове господарство на основі нарощування обсягів вивезення готової продукції на світовий ринок, розвиток співробітництва з африканськими країнами мав би стати стратегічним завданням.
Після розпаду Радянського Союзу сировинна база української економіки значно звузилася. Скоротилися обсяги надходжень матеріалів, життєво важливих для переробного сектору, зазнали істотних змін як умови їх постачання, так і якісні характеристики. В Україні немає достатньої кількості марганцевих і хромових руд, барію, деяких інших корисних копалин. Слабко організована база з переробки свинцю, цинку, танталу. Скоординувати діяльність тих або інших українських гірничовидобувних компаній, націлити їх на вирішення проблеми ресурсозабезпечення за рахунок різних видів торгово–економічного співробітництва з африканськими партнерами може тільки держава. У цьому контексті особливої привабливості набувають контакти з тими африканськими державами, які володіють значними покладами корисних копалин.
Україні також варто розвивати співробітництво з країнами—постачальниками, насамперед, енергетичної сировини — нафти і газу. Серед країн–експортерів енергоносіїв перспективними для співробітництва є країни Північної Африки, які експортують вуглеводні до країн Європи і їхнє значення у найближчі роки зростатиме, адже 56 % розвіданих запасів вуглеводневої сировини перебуває саме у цій частині африканського континенту. Наближеність до Європі, а також зручні й порівняно дешеві шляхи транспортування нафти через Середземне море роблять цей субрегіон дуже привабливим і перспективним.
Сьогодні Алжир, Єгипет і Лівія домінують у Північній Африці в галузі видобутку та переробки нафти. Однак, все більше конкурують з ними Марокко і Туніс. У Тунісі, наприклад, понад 50 іноземних компаній вже інвестували свої кошти у пошук і наступну розробку родовищ нафти і газу. Тут спостерігається тенденція до постійного зростання капіталовкладень. Місткий ринок цих країн міг би стати додатковим споживачем української високо– і середньотехнологічної продукції.
Серед інших напрямів і форм українсько–африканського співробітництва не можна не торкнутися такої перспективної форми розширення постачань високотехнологічної продукції на африканський ринок, яким є військово–технічне співробітництво (ВТС).
До 1991 р. ВТС розглядалося африканськими країнами як важливий чинник у створенні умов їхньої політичної й економічної незалежності. СРСР був головним постачальником зброї низці африканських країн, серед яких — Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Алжир, Лівія, Бенін, Ботсвана, Кабо–Верде, Нігерія. Україна може запропонувати свої послуги цим державам у модернізації ними величезних запасів озброєнь радянського виробництва. Адже пільгові умови цього виду співробітництва забезпечували близько 44 % імпортних потреб африканських держав у військовій техніці, озброєнні й спорядженні. Зв’язки СРСР у військово–технічній сфері, до яких входили постачання озброєнь, виконання робіт і послуг по спорудженню військових об’єктів, підтримувалися з 21 африканською країною. Масштаби співробітництва з деякими з них були дуже значними. Наприклад, відповідно до міжурядової угоди від 1979 року, лише у Лівії на умовах технічного сприяння в будівництві, доустаткуванні й пуску в експлуатацію СРСР зобов’язувався збудувати спеціальних об’єктів на загальну суму понад 2 млрд доларів.
Подальшому розширенню співробітництва у військовій сфері, безумовно, сприяло б збільшення кількості міждержавних угод з рядом платоспроможних африканських країн.
Існує широкий спектр можливостей українсько–африканського співробітництва у сфері інфраструктури, розвиток будівництва та транспорту. Є всі передумови для розвитку української присутності на ринку авіаційних пасажироперевезень та вантажоперевезень.
Але зусилля Києва будуть малоефективними без орієнтації на встановлення тісних політичних, господарчих та технічних контактів з країнами — субрегіональними центрами сили. Така політика уявляється доцільною з огляду на дію низки факторів об’єктивного характеру, що є похідним від особливого статусу згаданих держав. Саме ці країни володіють більшою часткою природних ресурсів, засобів виробництва та інфраструктури материка.
Маючи значний вплив в окремих районах Африки, вони спроможні мобілізувати політичний потенціал регіонів в рамках міждержавних організацій і як осередки інтеграційних процесів можуть сприяти утвердженню присутності України на ринках членів відповідних економічних об’єднань. До таких держав слід віднести Алжир, Єгипет, Південно–Африканську Республіку, Нігерію, Кенію, Гвінею.
Треба визнати, що з метою усунення наявних протиріч між кон’юктурними і стратегічними цілями українсько–африканських торговельно–економічних зв’язків, для успішної реалізації істотного потенціалу українсько—африканських відносин необхідна політична, правова і кредитно–фінансова підтримка учасників зовнішньоекономічної діяльності з боку державних структур. За відсутності державної допомоги і підтримки розширення економічного співробітництва України з країнами Африки навряд чи можливо вирішення таких завдань:
• модернізація деяких раніше побудованих промислових і енергетичних об’єктів;
• розширення експорту промислової продукції, зокрема військової техніки, на комерційній основі;
• створення умов для стабільного і довгострокового одержання на взаємовигідній основі необхідних українській економіці деяких видів мінеральної сировини і сільськогосподарської продукції;
• об’єднання розрізнених учасників зовнішньоекономічної діяльності у таку організаційну структуру, яка б забезпечила просування на африканський ринок новітніх українських технологій.
Важливого значення набуває вивчення специфіки африканського ринку, проблем економічного розвитку країн Африки, їхнього експортного потенціалу і перспективних потреб у тих або інших видах імпортної продукції.
Отже, умовою реалізації потенційних можливостей торговельно–економічних відносин і співробітництва є розробка концепції зовнішньоекономічних відносин України з країнами Африки. Першочерговими завданнями цієї концепції доцільно визнати розвиток співробітництва з африканськими країнами–постачальниками насамперед енергетичної сировини — нафти та газу.
Найперспективнішим для розгортання українсько–африканського співробітництва є весь південноафриканський регіон, де порівняно міцну економіку мають ПАР, Ботсвана, Намібія, Зімбабве, швидко прогресує Мозамбік. На базі встановлених і порівняно розвинутих українсько—єгипетські відносин варто просуватися в інші держави регіону вздовж русла річки Ніл — Судан, Кенію, Уганду й Ефіопію. Україні варто взяти активну участь у вирішенні африканськими країнами їхнього стратегічного завдання — подолати соціально–економічну відсталість у розвитку продуктивних сил, допомогти у підвищенні рівня освіти і фахової підготовки населення. Варті також посиленої уваги зусилля контингенту “блакитних шоломів” з України. Подальша робота у цьому напрямі і, зокрема, те, чи вдасться українським миротворцям зробити реальний внесок у процес врегулювання політичної ситуації у Сьєрра–Леоне, визначатиме майбутнє зовнішньої політики України не тільки в цій держави, але й у субрегіоні в цілому.
Нарешті, проблема безпеки й силового її забезпечення на вибухонебезпечному Африканському континенті завжди була гострою й залишатиметься такою в осяжній перспективі. На озброєнні армій низки африканських країн, серед яких — Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Алжир, Лівія, Бенін, Ботсвана, Нігерія, у величезній кількості залишається зброя радянського виробництва, яка нині потребує ремонту та модернізації у великих обсягах. Україна має у цьому неабиякі перспективи.
УКРАЇНА-ПАР: ДОВГА ДОРОГА У ДЮНАХ
Днями українську столицю відвідала представницька делегація з Південної Африки — для проведення в Києві другого засідання міжурядової українсько-південноафриканської комісії з питань військово-технічного співробітництва. З одного боку, Україна проводить такі заходи з цілою низкою держав, і такі зустрічі далеко не завжди дають конкретні результати у вигляді збройових угод. І навпаки, працюючи тихою сапкою на ринках деяких країн, Україна часом без зайвого галасу продає зброї більше, ніж у випадках, коли ВТС огорнуте щільним туманом PR.
Проте питання співробітництва з ПАР мають, щонайменше, декілька істотних особливостей, які створюють основу для пильної уваги з боку спостерігачів. Почати, мабуть, варто з того, що практично жодна у світі держава не зробила за останні п’ять-сім років такого якісного стрибка на світовому ринкові озброєнь, як Преторія. І річ зовсім не в значному збільшенні обсягів експорту озброєнь та військової техніки, а в організації стратегічних партнерських і коопераційних зв’язків із технологічно найсильнішими державами. Про феномен ПАР в сфері застосування високих технологій для створення нових озброєнь і військової техніки сьогодні говорять на всіх континентах. При цьому Південна Африка зуміла не лише істотно модернізувати свою оборонну промисловість, але й залучити значну кількість іноземних інвесторів.
Окрім того, Південна Африка сьогодні, без сумніву, найрозвиненіша держава на Чорному континенті, а той факт, що на частку ПАР припадає близько 45% (приблизно $140 млрд.) від ВВП усього континенту, є більш ніж красномовним підтвердженням позицій Преторії.
До цього можна додати, що ПАР опинилася в списку держав, із якими Україна підписала угоди про військово-технічне співробітництво ледь не в першу чергу. Тобто вже під час перших кроків до ринку озброєнь українські політики і торговці зброєю усвідомлювали перспективи співробітництва з ПАР. Це сталося в 1995 р., а ще через два роки угода була ратифікована сторонами. Але на цьому розвиток ВТС і завмер. Не виключено, що саме для його просування на новий рівень завітала в Київ секретар із питань оборони цієї країни Дженюарі Масілела, у складі делегації якої є начальник служби закупівель озброєнь і представники держкорпорації з озброєння ARMSCOR.
Стратегічна лінія Південної Африки
Слід зауважити, що високі гості з далекого зарубіжжя з’явилися в Києві не вперше. У Південній Африці давно зацікавилися Україною, і не тільки оборонно-промисловою. Ще в 1999 р. планувалося, що ПАР відвідає з офіційним візитом український військовий міністр. З візитом щось не склалося, але у вересні 2000 р. Київ відвідав заступник президента Південно-Африканської Республіки Джейкоб Зума. Вже тоді було досягнуто декілька угод в економічній сфері, а питання обміну технологіями, проведення науково-дослідних робіт, здійснення авіаційних і морських вантажоперевезень потрапили до списку пріоритетних.
Що ж стосується ВТС, то, попри обопільне бажання, з’ясувалося, що погляди на це співробітництво все-таки дуже різні. Українська сторона акцентувала увагу на прямому збуті Преторії озброєнь і військової техніки, представники ж останньої від послуг України затято відмовлялися. Сьогодні обидві сторони говорять, що для цього були цілком об’єктивні причини. Зокрема, політика ПАР в царині модернізації своєї армії полягала ще й у залученні інвесторів, а інвестувати виробництво іноземної держави Україна зі зрозумілих причин не може собі дозволити.
Внаслідок особливих підходів ПАР до закупівель ОВТ не тільки Україна виявилася за бортом у дуже ємних тендерах. Навіть Росія, що виставила для участі в тендерах свої підводні човни проекту «К-636», винищувачі Міг-29 і тренувальні літаки Як-130, не зуміла домогтися перемоги й укласти угоди. Це при тому, що уряд ПАР щорічно збільшує військовий бюджет. Наприклад, на 2001—2002 р. він був збільшений на 14,5% — до 15,8 млрд. рандів проти 13,9 млрд. рандів ($1,8 млрд.) у попередньому році. У планах Преторії — збільшити оборонні витрати в 2002—2003 р. — до 16,8 млрд. рандів, і в 2003—2004 р. — до 17,9 млрд. рандів. Велика частина всіх цих витрат йде на одинадцятирічну програму військових закупівель, схвалену в листопаді 1999 р. у сумі 43 млрд. рандів.
Ще в 1999 р. міністр оборони ПАР Мосіуоа Лекота підписав довгострокові контракти на суму понад $5 млрд. Наприклад, цією програмою передбачається придбання чотирьох сторожових кораблів, трьох підводних човнів, 28 багатоцільових шведських винищувачів Gripen фірми Saab/BAе, 24 учбово-тренувальних літаків Hawk-100 фірми BAе Systems на загальну суму $4,77 млрд.
Грег Міллс, національний директор Південноафриканського інституту міжнародних справ (SAIIA) на базі Університету Вітс у Йоганнесбурзі, вважає, що ключовим чинником у виборі озброєнь і військової техніки була однозначна позиція орієнтації Південної Африки на тенденції глобальної оборонної промисловості, розділеної на два блоки, що з’являються: європейців і США. ПАР, на думку її національних фахівців, отримає більше користі, якщо буде поставляти європейцям окремі вузли й агрегати ОВТ, а не буде мати замкнуті цикли з виробництва специфічної продукції. Цікавим є те, що закупівлі ОВТ провадилися за рахунок зекономлених коштів від скорочення особового складу. Маючи 42 млн. населення (практично стільки ж, скільки й Україна), ПАР утримує 80-тисячну армію, у 3,8 разу меншу, ніж ЗС нашої держави.
Зате вже сьогодні ПАР посідає головні позиції з виробництва деяких видів озброєнь. Так, південноафриканські гаубиці і бронетранспортери отримали визнання в багатьох країнах світу. Як держава, що однією з перших поставила підпис під міжнародною угодою про заборону піхотних мін, Південна Африка має у своєму розпорядженні власні новітні засоби виявлення і знищення мін.
Експерти вважають, що одним із ключових чинників успіху є допуск на свій ринок низки європейських фірм ще наприкінці дев’яностих. Так, до кінця 1999 р. ADS (African Defense Systems) був цілком придбаний французькою фірмою «Томсон-CSF». Англійська фірма VDS (Vickers Defense Systems) ще в жовтні 1999 р. купила за $514 млн. усю власність відділення «Рютек», пов’язану з виробництвом легких бронемашин. Наприкінці того ж 1999 р. шведська фірма «ЦельсіусТех» уже володіла 49% власності південноафриканської філії «Грінтек Авітронікс», що виробляє системи радіоелектронної боротьби. А уповноважена за дорученням група «Кюнін Текнолоджи Лімітед» мала найбільший пакет акцій усього відділення південноафриканської «Грінтек» — 41,7%. Фірма «БАе Системз» теж проявила активність у ПАР: нині вона володіє 100% власності південноафриканської фірми «Парадігм Системз Текнолоджи», яка займається авіакосмічною технікою і питаннями організації матеріально-технічного забезпечення. Крім того, «БАе Системз» належить і 20% акцій південноафриканської «ATE», що є, у свою чергу, постачальником авіаційної бортової електроніки і виробником безпілотних літальних апаратів.
Поряд з французькими фірмами «Аероспасьяль-Матра» і «Томсон-CSF», німецька «ДАЗА» у червні 1999 р. придбала 33% акцій фірми «Рюнерт Редар Системз», що входить до групи «Рютек». Можна не сумніватися, цей перелік поповнився й останніми роками. Природно, у таких умовах буде зайвим сподіватися, що ПАР закупить українську техніку на шкоду британським, німецьким або французьким інтересам.
Біля воріт Африканського континенту
І все ж активізувати зусилля в сфері ВТС із ПАР варто, вважає більшість українських фахівців. В України є і досвід роботи на цьому ринку: минулого року держкомпанія з експорту й імпорту продукції та послуг військового і спеціального призначення «Укрспецекспорт» серед інших чотирьох десятків претендентів брала участь у тендері на постачання ПАР наземних систем ППО. Щоправда, самі представники України оцінюють шанси на успіх не надто райдужно: вже дуже тверді позиції на цьому ринку в низки західних компаній. Хоча участь України в цьому проекті, розрахованому на десять років, не виключається. По-перше, тому, що в ПАР немає власної єдиної системи ППО, а Україна на сьогоднішній день має досвід її створення в цілому ряді держав. Наприклад, декілька років тому в українську столицю прийшов лист із Туркменістану, в якому дякується за відновлення системи ППО, ще трохи пізніше Тбілісі попросив Київ про допомогу в створенні цілісної системи ППО для захисту столиці Грузії. А по-друге, об’єктивно вартість робіт в Україні значно дешевша, ніж в інших державах першої десятки постачальників зброї.
У той же час ПАР указує на необхідність зміни поглядів на співробітництво. Як говорять представники південноафриканської сторони, розглядатимуться пропозиції не про прямі закупівлі в Україні, а про розвиток спільних проектів. Найперспективнішими тут уважаються спільний вихід на ринок космічних послуг і розвиток співробітництва в галузі авіабудування. Першим напрямком із 1998 р. займається ДКБ «Південне», і, як видно, якщо буде знайдено надійного інвестора із трьома сотнями мільйонів доларів, прорив може відбутися. У цьому разі можуть бути використані як українські ракетоносії «Циклон», так і україно-російські ракети «Дніпро», створені на основі міжконтинентальних балістичних ракет SS-18. Що стосується другого напрямку, то на думку фахівців обох держав, спільна робота з таких літаків як Ан-140, Ан-70 і Ан-74 (за участі ПАР у комплектації повітряних машин електронікою) може призвести до реальних багатомільйонних угод на африканському ринку. Не виключено, що і сама ПАР закупить такі машини: парк ВПС цієї країни має почати модернізуватися в 2007—08 рр. Нарешті, був би цілком виправданий спільний вихід на ринок гуманітарного розмінування. Можна пригадати, що перший етап ліванського тендера Україна програла британцям, переважно, через нерівні позиції на ринку і не надто вражаюче оснащення. Тепер втрачене на ліванському ринку мають намір надолужити цивільні фахівці (в основному з колишніх військових), але це не єдина держава, де потрібні сапери.
Останнім часом ПАР демонструє не тільки активність на світових ринках, але й надзвичайну гнучкість у роботі з міжнародними партнерами. Серед останніх, безперечно успішних кроків ПАР — підписання в Преторії меморандуму про співробітництво в сфері оборони з Кувейтом. Крім розширення військового співробітництва в підготовці кадрів і проведенні спільних військових навчань, передбачається і взаємодія в сфері обміну військовими технологіями. Ще раніш ПАР і Лівія провели інтенсивні переговори про можливість двостороннього співробітництва в сфері виробництва і продажу озброєнь.
Тріполі відвідав і президент ПАР Табо Мбекі. При цьому міністр державних підприємств Джеф Радебе підтвердив, що Преторія і Тріполі вивчають питання про укладення угоди на постачання південноафриканських озброєнь у Лівію. Чи варто говорити про те, наскільки важливо розвивати співробітництво з ПАР, якщо йтиметься про конкретні контракти з модернізації пострадянських озброєнь на півночі Африки.
Іншими словами, Йоганнесбург активно шукає нові шляхи для реалізації своїх ОВТ і технологій у різноманітних регіонах. У Індії представникам Південної Африки уже вдалося досягти успіху. Є контракти й у Європі. Спеціалісти переконані, що на черзі Латинська Америка, де представники Преторії нині мають намір реалізувати модернізовані з Росією винищувачі «Міраж» або виконати такий проект на території замовника.
Нинішні переговори з південноафриканською делегацією представники України коментують дуже неохоче (крім того, на момент написання статті вони ще не були завершені). Вказують, щоправда, на виявлені можливості спільної роботи в сфері модернізації авіатехніки, створення легкої бронетехніки, радіолокації і засобів ППО. Проте все це потребує проробки. Серед безумовно важливих кроків України назустріч цьому ринку — рішення взяти участь у виставці ADD-2002 (Africa Aerospace and Defense-2002) у вересні ц.р. і рішення про призначення в цю державу військового аташе. Підходи до ВТС із ПАР мають змінитися, і про це говорять мало не у всіх українських відомствах, що мають відношення до даної сфери.
Сьогодні туризм став однією з особливо динамічних за темпами розвитку індустрій світу, навіть незважаючи на тимчасовий спад, викликаний терористичними актами вересня 2001 року.
Південна Африка спромоглася увійти в число найпривабливіших туристичних країн світу. Характерні особливості цього регіону – повна безпека для туристів, незвідана африканська екзотика – принади, які неможливо виміряти у грошовому еквіваленті.
І Україна, і Південна Африка як держави, переживають радикальні політичні зміни, можуть отримати багато користі від усебічного розвитку туристичної індустрії. Зокрема на нинішньому етапі розвитку суспільства туризм приніс Південній Африці чимало корисного, причому головними чинниками успіху стали природні багатства країни і різнобарвна культура народів, що її населяють. Велику роль відіграє туризм і у становленні нації, він прискорює зростання економіки, сприяє промисловому розвитку, удосконаленню інфраструктури і створенню нових робочих місць.
І земля, і люди Південної Африки прекрасні, однак найбільшим нашим надбанням залишаються саме люди. У цьому виданні ми знайомимо читачів тільки з деякими епізодами життя нашої чарівної країни, з ії казковою природою і різнобарв'ям культур і народів.
Sawubona - Ласкаво просимо до Південної Африки!!
Деларей ван Тондер, Посол Південно-Африканської Республіки
* * *
За минулий рік кількість українських туристів, що відвідали Південну Африку, стала рекордною. Ця тенденція набирає обертів у всьому світі, що підтверджують дані Всесвітньої Організації Туризму. За 2001 рік темпи росту туристичної індустрії ПАР були чи не найвищими у світі, країна увійшла до двадцятки найпопулярніших туристичних країн світу.
Українські туристи вважають нашу країну унікальним туристичним раєм, де кожен гість почуває себе в повній безпеці, в оточенні екзотики і гостинності, які не виміряти грошима. Опитування українців, які відвідали Південну Африку, виявили, що головними принадами, які ставлять нашу країну в число найпопулярніших туристичних регіонів, такі:
Екологічний туризм: більшість українських туристів можна охарактеризувати як екотуристів, яких цікавлять захопливі краєвиди, дика природа численних національних і приватних парків-заповідників і відпочинок на золотих пляжах океанського узбережжя. Особливої популярності набуває спостереження за велетнями-китами. До того ж археологічні знахідки біля Стерхфон-тейну, що неподалік від Йоганнесбургу, свідчать про те, що Південна Африка – це колиска людства, де зародилася людська раса. Країна також відома як найбагатший у світі музей залишків доісторичних динозаврів.
Пригодницький туризм: деяких туристів вабить "адреналінова лихоманка" - надзвичайні пригоди, зокрема подорожі на повітряних кулях, альпінізм, водні види спорту, підводне плавання і полювання, "бангі-джампінг", рафтинг і серфінг, рибальство й африканське сафарі.
Подорож місцями визвольної боротьби та історичної спадщини: багато українців прагне ближче ознайомитися з боротьбою південноафриканців за свободу і демократію (адже свого часу українці підтримували боротьбу проти апартеїду). Особливо популярний острів Роббен Айленд, де Нельсон Мандела провів у в'язниці 27 років, і Музей Апартеїду. Цікавляться українці також багатим минулим країни, зокрема англо-бурською війною (українці теж брали в ній участь на боці бурів), історією голландської колонізації, долею французьких гугенотів, іншими драматичними епізодами з історії країни.
Страви та вина: українців також приваблюють виноградники Капської провінції, а особливо, відомі на весь світ південно-африканські вина, до яких ідеально допасовуються страви, виготовлені за найрізноманітнішими рецептами народів, що населяють країну. Особливо смакують морепродукти, які можна придбати тут майже задарма.
Культурний туризм: українці із захопленням відвідують численні африканські культурно-етнографічні села-музеї, зокрема всесвітньо відоме передмістя Соуето, де вас завжди гостинно зустрінуть друзі, де ви зможете оцінити красу народних мелодій і наспівів, у мальовничій крамничці придбати екзотичний сувенір від якогось славетного африканського ремісника, покуштувати справжніх шедеврів кулінарного мистецтва. І все це неймовірно дешево!
Шоп-тури: усі туристи з України називають Південну Африку "раєм для покупців". Особливою популярністю користується модельний одяг і ювелірні вироби (купуючи діамант, пам'ятайте чотири головні ознаки якості: чистота, гранка, колір і карат!)
Конференції: представники українських державних кіл і громадських організацій часто беруть участь у міжнародних конференціях, що проходять у Південній Африці, у тому числі нещодавню Конференцію із проблем расизму, а також Всесвітню Конференцію з питань сталого розвитку, що відбудеться тут у вересні цього року. Передбачається, що з нагоди цієї важливої для всього світу події країну відвідають близько 50 000 осіб.
Спортивний туризм: коли в Україні настає зима, усе більше видатних українських спортсменів їдуть тренуватися і відпочивати до Південної Африки, де на них чекають найсучасніші стадіони та спортивне обладнання, медичне обслуговування, готелі та гест-хауси, а головне – щира гостинність африканців. Тут можна навчитися грати в гольф на найкращих у світі майданчиках. У 2003 році Південна Африка прийматиме чемпіонат світу з крикету.
Навчання: Південну Африку дедалі частіше розглядають як країну, де можна отримати якісну освіту і диплом світового зразка за досить невисоку плату. Усе більше українців закінчують у вузах ПАР аспірантуру з інформаційних і телекомунікаційних технологій, бухгалтерського обліку, менеджменту та сучасного бізнесу.
Медицина: у Південній Африці працює плеяда талановитих пластичних хірургів і стоматологів. До послуг тих, хто бажає надовго залишатися молодим і вродливим – найсучасніші лікарні та післяопераційний відпочинок у розкішному стилізованому котеджі в заповіднику, а обійдеться це їм за півціни порівняно з іншими країнами.
Полювання: Південна Африка пропонує виняткові можливості вполювати екзотичні трофеї. Цей вид туризму має особливо важливе значення для розвитку сільських общин і захисту диких тварин, яким загрожує винищення. І нарешті, українці вважають, що для туристів умови проживання у ПАР світового рівня якості, проте за винятково низькими цінами. Тут на вас чекають всесвітньо відомі розкішні готелі і комфортабельні гест-хауси, "сафарі" і стилізовані котеджі, зручні та недорогі курорти системи "тайм-шер" і будинки відпочинку на берегах океанів.
Прекрасну і різнобарвну Південну Африку населяють представники майже двадцяти різних етнічних груп. За площею країна дорівнює Німеччині, Франції та Італії разом узятих. Південноафриканське місто Кейптаун розташоване на 35 градусі південної широти майже на тій же відстані від екватору, що й австралійський Сідней або американський Лос-Анджелес.
Океанське узбережжя країни довжиною 2 954 км, на заході омивається холодною Бенгуельською течією з боку Атлантичного океану, а на сході – теплою Мозамбікською течією (Агульхас). Клімат помірний, а ландшафт змінюється від високогірних луків до напівпустель і субтропічних боліт, які населяє чи не найбагатша у світі за своїм різноманіттям флора і фауна. Південна Африка – єдина у світі країна, на території якої представлені всі види рослин "капської файнбоської" флори.
Більшість населення країни мешкає у східних регіонах, де випадає найбільша кількість опадів, там родючіші землі, багатші природні ресурси і більше можливостей для працевлаштування. Понад третини південноафриканців мешкає в чотирьох найбільш заселених регіонах: Йоганнесбург-Преторія-Верінігінг, провінція Готенг; Дурбан-Пайн-таун-Пітермаріцбург, провінція Квазулу-Наталь; Кейптаун із передмістям; Порт-Елізабет-Уітен-хейг, провінції Східний Кейп.
Географічне положення: два основні регіони
Країна складається із двох основних регіонів: величезне за площею континентальне рівнинне плато і вузька смуга океанського узбережжя. Ці два регіони відокремлені гірським пасмом, над яким домінують Драконові Гори (Drakensberg). На півдні і заході Кейпу лежить ще декілька мальовничих гірських масивів.
У країні немає судноплавних річок. Деякі річки в засушливих зонах наповнюються водою тільки в сезон дощів. Основними морськими портами є Дурбан, Кейптаун, Порт-Елізабет, Іст-Лондон, Річардс-Бей і Салдана-Бей.
Клімат в основному помірний. Завдяки тому, що простори країни оточені океанами, клімат Південної Африки в основному помірний, проте кліматичні умови і кількість опадів різних регіонів суттєво відрізняються. Наприклад, клімат Західного Кейпу взимку нагадує Середземноморський з його дощами, що супроводжуються поривчастим вітром. В інших прибережних зонах дощі випадають упродовж усього року, проте 80% опадів припадає на літні місяці з жовтня по березень. У цей час нерідко бувають грози та град.
Загалом Південна Африка – країна засушлива, середньорічна кількість опадів дорівнює 464 мм (середня у світі – 857 мм). На більшій частині країни (65%) щороку випадає менше 500 мм опадів, що нижче граничного мінімуму для землеробства. У деяких гірським місцевостях випадає до 2 000 мм, однак уздовж західного узбережжя інколи за рік випадає тільки 50 мм опадів. Як і інші регіони Африки, що на південь від Сахари, ПАР часто страждає від жорстокої засухи.
На високогірних плато літо буває теплим, навіть жарким, зими – сухі та сонячні, інколи надходять холодні фронти і заморозки. Високо в горах часом випадає сніг. У Західному Кейпі взимку буває досить прохолодно, дмуть сильні вітри, високо піднімається вологість повітря.
Коротко
Офіційна назва
Південно-Африканська Республіка
Офіційні столиці
Преторія (адміністративна), Кейптаун (законодавча), Блюмфонтейн (судова)
Глава держави
Президент країни Табо М. Мбекі
Територія
1 221 037 км²
Населення
43,7 млн.
Національна валюта
грошова одиниця – ранд (Р)
Обмінний курс
1 долар США =11,6 рандів
1 фунт стерлінгів = 16,5 рандів
1 євро = 10,2 ранда
Час
Київський + 1 година
Державний устрій
Федерація з центральним урядом і дев’ятьма провінційними урядами
Законодавча база
На основі римо-голландського права і конституції 1996 року
Законодавчий орган
Двопалатний парламент складається з Національної Асамблеї (400 місць) і Національної Ради провінцій (90 місць), вибирається
на 5 років шляхом загального всенародного голосування
Економічні показники
ВНП 996 млрд. рандів у розрахунку на душу населення - 23000 рандів
Реальне зростання ВНП – 3,1%
Інфляція – 7%
Торгівля
Основні види експортної продукції:
золото
природна сировина
алмази
металопродукція
сільгосппродукція
електроенергія
машини та обладнання
Основні галузі промисловості
Фінанси – 20,3%
обробна промисловість – 1 8,7%
торгівля – 13,1 %
туризм – 10%
гірничодобувна – 6,5%
сільське господарство – 3,2%
Офіційні мови (одинадцять офіційних мов):
коса
зулу свазі
ндебеле суто
тсвана педі
тсонга венда
англійська африканська
|
