Сучасні тенденції розвитку ринку праці в Україні - Мікроекономіка - Скачать бесплатно

Зміст

І. РИНОК ПРАЦІ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ

1.1 Соціально-економічна категорія «ринок праці».

1.2. Умови виникнення і ефективного функціонування ринку
праці.

Елементи ринку праці.

Механізм функціонування сучасного ринку праці.

Функції і сегментація ринку праці.

II. ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ І БЕЗРОБІТТЯ

2.1. Поняття та види зайнятості населення.

2.2. Державне регулювання зайнятості населення в Україні.

2.3. Види безробіття.

2.4 Природна норма безробіття. Закон Оукена.

III. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РИНКА ПРАЦІ В УКРАЇНІ

3.1. Розвиток ринку праці та зайнятість населення

3.2 Регулювання міграційних процесів

1.1. Соціально-економічна категорія «ринок праці»

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової си­стеми. Перед тим, як визначити його соціально-еконо­мічну сутність, необхідно розглянути економічну категорію ринок. Класична політична економія виділяє чотири напрями у визначенні ринку.

Перший напрям представлений науковцями, які під ринком розуміють простір, місце, сферу збуту товарів. Представники другого напряму визначають ринок як сукупність продавців і покупців, третього як сукупність товарно-грошових відносин, спосіб координації дій учас­ників, або як форму зв'язку товаровиробників. Учені четвертого напряму вбачають у ринку механізм, техно­логію здійснення обміну і розподілу товарів.

Отже, з вище наведеного можна зробити висновок, що ринок — це сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів, яким властива економічна незалежність, свобода у виборі суб'єктів ринку (продавців і покупців), вільне ціноутворення в умовах конкурентного середовища.

Переходячи від вивчення поняття ринку до сутності ринку робочої сили, слід відзначити, що сьогодні визна­чення ринку праці здебільшого залишається дискусій­ним, через недостатню його вивченість. Дослідники проблем праці розглядають головним чином окремі аспекти ринку праці і висловлюють часто діаметрально проти­лежні за змістом думки. Значною мірою це пояснюється різним тлумаченням самого поняття ринку праці.

Нині виділяють чотири напрями підходів до визна­чення ринку праці (робочої сили):

Представниками першої групи ринок робочої сили роз­глядають як "сферу обігу специфічного товару «робоча сила» і як особливий, властивий товарно-грошовим від­носинам спосіб її включення до економічної системи.

Друга група вчених дає визначення ринку праці через його складові елементи — попит і пропозицію. Наприклад, визначення: «Пропозиція і попит на робочу силу означають ринок праці». Прості, короткі визначення не розкривають суті ринку праці як економічної категорії.

Представники третьої, найбільш чисельної групи на­уковців розглядають ринок робочої сили крізь призму суспільних відносин. Вони вважають, що ринок праці це сукупність економічних відносин, форм і методів узгодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов'язаних з організацією, використан­ням і оплатою найманої праці.

Проте було б не правильно зводити ринок праці лише до сфери обміну . Ринок праці відіграє важливу роль у за­безпеченні безперервності процесу відтворення такого важливого товару для суспільства як робоча сила. Саме в цьому полягає економічна сутність ринкових процесів. Тому найбільш вдалим вважається визначення ринку праці, яке дають представники четвертого напряму,

Під ринком праці вони розуміють складну систему економічних відносин з обміну індивідуальної здатності до пра­ці на фонд життєвих благ , необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва і обігу.

Окремо необхідно зупинитися на термінології «ринок робочої сили» і «ринок праці» , з'ясувати, чи однакові ці поняття, чи різні, чи правомірне їх використання як си­нонімів, що відображають суть одного й того самого явища? Для того щоб відповісти на це питання необхідно розглянути такі економічні категорії, як робоча сила і праця.

Робоча сила — це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які використовуються нею під час вироб­ництва будь-якої споживчої вартості.

Робоча сила виступає у ролі товару за таких умов:

людина незалежна і може вільно розпоряджатися своєю робочою силою;

власник робочої сили відділений від засобів вироб­ництва і не має засобів для існування.

Праця — це цілеспрямована діяльність людей по ство­ренню матеріальних і духовних благ , необхідних для задово­лення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому.

Категорії «праця» і «робоча сила» не тотожні. Але в зв'язку з тим, що на ринку праці купується лише здат­ність людини до праці (робоча сила), робітник «авансує» її роботодавцю за умови оплати її через певний період, а розрахунок відбувається за виконану конкретну роботу певної якості (працю) поняття «ринок праці» і «ринок робочої сили» можна використовувати паралельно.

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи. Ринкова система — це система ринків, серед яких виділяють ринок засобів виробництва, ринок предме­тів споживання, ринок фінансів, ринок послуг, ринок тех­нологій, ринок інформації, тощо: Вказані типи ринків не однакові за своєю значимістю. Існує думка, що на чолі ринкової системи стоїть ринок капіталів, оскільки остан­ній є грошовим еквівалентом усіх ресурсів, і визначає кон'юнктуру всіх товарних ринків.

Згідно з іншою думкою, різні типи ринків, що входять до ринкової системи, слід ранжирувати у такому порядку:

Ринок праці;

2. Ринок засобів виробництва;

Ринок предметів споживання;

Фінансовий ринок;

Ринок послуг;

Ринок технологій тощо.

Такий порядок обновлений тим, що ринок почи­нається з придбання робочої сили і засобів виробництва. Без поєднання цих елементів за допомогою капіталу не може функціонувати виробництво. Ринок праці є однією з найважливіших ланок; ринкової системи. Він функціонує лише у взаємозв'язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну від інших типів рин­ків, він має не тільки ресурсний, товарний характер, але й породжує велику кількість економічних і соціальних проблем.

Отже, ринок праці — є самостійною, комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, зале­жить, від інших ринків, з іншого — сама впливає на них.

1.2. Умови виникнення і ефективного функціонування ринку праці

Умови виникнення вільного ринку такі як і умови ви­никнення товарного виробництва в цілому, це: суспільний поділ праці, завдяки якому здійснюєть­ся спеціалізація виробників на виробництві тих чи інших конкретних товарів;

- економічне відокремлення виробників на основі
приватної власності на засоби виробництва, що в основ­ному забезпечує еквівалентність товарного обміну;

- самостійність товаровиробника та свобода підпри­ємництва;

- наявність попиту на товар, що виробляється, з боку покупців.

Аналогічними є умови виникнення ринку праці: Перша умова — юридична свобода і здатність власни­ка робочої сили за власним розсудом розпоряджатися своїми здібностями до праці.

Друга умова — це відсутність у працівника засобів виробництва, як джерела одержання всіх необхідних для життя засобів існування. В сучасних умовах мова йде не про абсолютну відсутність будь-яких засобів чи умов існування, а про їх недостатню кількість. Необхідність продажу своєї робочої сили виникає тоді, коли прибуток з інших джерел є недостатнім для одержання всіх необ­хідних для життя засобів.

Третя умова — це поява на ринку праці покупця - підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників.

Умови ефективного функціонування ринку праці:

- Повна самостійність та незалежність продавця та
покупця робочої сили в поєднанні з їх економічною від­повідальністю.

- Відносини на ринку праці — це відносини дого­ворів та угод між рівноправними партнерами.

- Активна конкуренція між власниками робочої сили
за право зайняття кращого робочого місця та роботодав­ців за залучення більш кваліфікованої робочої сили.

- Баланс між робочими місцями, сукупною пропози­цією робочої сили та грошовою масою заробітної плати.

- Об'єднання найманих працівників та роботодавців у спілки для захисту своїх інтересів.

Крім того, можна виділити ще дві умови ефективного функціонування ринку праці:

- прагнення продавця продати свій товар найдорож­че, а покупця купити найдешевше;

- єдність ринку робочої сиди з ринком товарів та, по­слуг, ринком капіталів та іншими типами ринків.

1.3. Елементи ринку праці

Елементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили. Співвідношення попи­ту, пропозиції і ціни робочої сили визначають кон'юнк­туру ринку праці.

Попит на робочу силу — це суспільна платоспроможна потреба в робочій силі. Він визначається обсягом і структурою суспільного виробництва, рівнем продуктивності праці, кон'юнктурою ринків капіталу, товарів та послуг, ціною робочої сили а також правовими нормами, що регламентують її використання, та іншими умовами.

Пропозиція робочої сили являє собою контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. На неї впливають; демографічна ситуація, характер і зміст пра­ці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідго­товки кадрів, система оплати праці, кон'юнктура ринків капіталу, товарів та послуг тощо.

Ринок робочої сили є найскладнішим з усіх існуючих видів ринків за структурою, специфікою, ціноутворенням, зв'язками з іншими ринками. Одночасно із, загаль­ними для всіх ринків рисами він має свої особливості, характерні лише йому.

Ціноутворення на ринку праці має свої специфічні особливості/Заробітна плата найманого працівника по­винна включати в себе не тільки ціну його праці, а й витрати на утримання непрацездатних членів його сім'ї. Нижньою межею коливання ціни робочої сили є вартість робочої сили. Навіть якщо вона спускається нижче цього рівня, то це тимчасове явище не стійке у часі. Верхній рівень ціни робочої сили обмежується величиною знову створеної вартості. Він не може перевищувати останню, бо це призведе до банкрутства підприємства.

Закономірним явищем у ринкових умовах є встановлення ринкової ціни на робочу силу. Жива праця швид­ко стає одним із найдорожчих факторів виробництва. Нині робоча сила в Україні одна з самих дешевих у світі. Наприклад, оплата праці однієї години праці складає: в Швейцарії — ЗО доларів, Німеччині — 38, Австрії — 22, Франції — 15, в Україні ж вона менше 1 долара.

Щодо такого елемента ринку праці як товар, то в еко­номічній літературі відсутня єдина думка про те, що слід вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи результати праці. Але більшість дослідників вважає, що він виступає у вигляді індивідуальної робочої сили .Тобто товаром на ринку праці виступає індивідуальна сила.

Товар «робоча сила» — не однорідний за економічними, демографічними , національними, етнічними, професійно - кваліфікаційними, майновим й іншими ознаками. Робоча сила — товар специфічний.

Специфічність його полягає в тому, що він, з одного боку, є жидам організмом, з власним характером, психо­логією, прагне до самовираження, потребує соціального захисту при несприятливій кон'юнктурі ринку праці, диференційного і індивідуального підходу, а іншого він є виробничим ресурсом.

Специфічні риси товару робоча сила.

Товар робоча сила є живим товаром, купівля якого
має назву найму. Відповідно продана таким чином робо­ча сила називається найманою робочою силою.

Не відчужується від свого власника — найманого працівника в процесі купівлі продажу. Працівник продає підприємцю користування своєю робочою силою на пев­ний час, залишаючись носієм і власником цього своєрід­ного товару. Відносини між найманим працівником і роботодавцем оформляються трудовим договором, в якому вказуються взаємні права і обов'язки сторін щодо вико­нання всіх умов купівлі-продажу робочої сили.

З. Передбачає продовження безперервних відносин роботодавця і найманого працівника з моменту найму працівника до його звільнення.

4. Відіграє значну роль у створенні доходів суспіль­ства. Так, за трудовою теорією вартості, продукт створю­ється двома факторами — робочою силою і засобами ви­робництва. Проте нову вартість створює жива праця. Вся знову створена живою працею протягом року вартість створює національний доход, який є джерелом доходів всіх верств населення (заробітної плати, прибутку, від­сотків, ренти, дивідендів, тощо) і також коштів на роз­ширення виробництва. Згідно з теорією граничної про­дуктивності .— продукт створюють чотири фактори:

капітал, земля, праця і підприємницька діяльність. Те­орія граничної корисності стверджує, що участь кожного з факторів у створенні цінності визначається його гра­ничною продуктивністю. Економіко — математичні дослід­ження граничної продуктивності праці показали, що об­сяг виробленої продукції на 75% створюється працею найманих працівників і на 25% — капіталом. Крім того, слід додати, що заробітна плата в розвинутих країнах складає біля 75% національного доходу.

Не можна покласти на зберігання, як це можна зробити з іншим товаром.

Не приносить доходу, якщо його не продавати, і крім того потребує додаткових життєвих благ для його утримання.

Не знищується під час використання, а навпаки, примножується й бере участь у створенні благ.

Не може бути абсолютно однаковим у різних індивідів, якщо навіть вони відносяться до однієї і тієї ж про­фесії, спеціальності, на відміну від інших товарів та по­слуг, вироблених за одним стандартом та технологією.

Капіталоємкий товар для суспільства. Відтворення його включає затрати на фізичне відтворення, освітню, професійно-кваліфікаційну підготовку. Крім того, цей процес довготривалий і не підлягає значному скороченню.

10. Має обмежену мобільність. Для його територіаль­ного і професійного переміщення, між галузями чи під­приємствами слід створити відповідні умови.

11. Навіть після залучення у суспільне виробництво може претендувати на інше робоче місце, повторно ви­ходить на ринок праці.

1.4. Механізм функціонування сучасного ринку праці

В сучасних умовах господарювання, коли економічна система не спроможна вирішити ряд економічних і со­ціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання. Механізм функціонування ринку праці складається з суб'єктів, об'єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

До суб'єктів ринку праці належать домогосподарства (сім'ї), які визначають пропозицію робочої сили та фірми, що формують попит на неї. Вони тісно взаємо­діють між собою, задовольняючи конкретні інтереси.

Представниками домогосподарств на ринку праці є наймані працівники, а представниками фірм — робото­давці в особі керівників підприємств і організацій.;

До суб'єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців та виразників господарсько-трудових інтересів.,

Носії господарсько-трудових інтересів — це соціальні групи, які відрізняються один від одного за майновим станом, доходами, професіями, галузевими та регіональ­ними інтересами, Зокрема це власники засобів вироб­ництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має свої інтереси, об­умовлені їх соціально-економічним станом, тощо.

Виразниками господарсько-трудових інтересів висту­пають об'єднання носіїв господарсько-трудових інтересів (спілки, асоціації). Серед них найбільш відомими є проф­спілки, спілки роботодавців — фермерів, різних торгов­ців, банківських установ і т. ін.

Найбільшими виразниками господарсько-трудових інтересів є профспілки та спілки роботодавців. Вони взаємодіють на ринку праці, прагнучи максимально вплинути на державні структури та один на одного. Вони мають свої друковані видання, значні фінансові кошти, центри підготовки кадрів і зв'язків з громадськістю. Ви­разники господарсько-трудових інтересів використову­ють такі засоби впливу на органи державного регулювання як консультації, поради, рекомендації, меморандуми тощо.

Виконавцями господарсько-трудових інтересів є орга­ни трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принци­пом, зокрема це: Міністерство праці; обласні, районні, міські служби зайнятості; відділи та управління з праці та соціальних питань при виконавчих комітетах. Ці органи державної влади покликані запроваджувати у життя про­граму державної економічної політики.

Останнім часом помітна тенденція злиття суб'єктів державної та приватної економічної політики і поява в результаті цього нових регулюючих органів. Наприклад, створюється орган з представників спілок підприємців, профспілок і виконавчої влади для регулювання тариф­ них угод між підприємцями та трудящими. Він служить
для узгодження інтересів головних суб'єктів праці — роботодавців і найманих працівників. 4

Носії та виразники використовують різні способи впливу на державну економічну політику: засоби масової інформації, демонстрації, маніфестації, збір підписів, звернення в суди, кампанії громадянської непокори тощо. В свою чергу органи державної влади використовують свої засоби адміністративного та економічного впливу на носіїв та виразників господарсько-трудових інтересів: трудове та господарське законодавство, оподаткування, пенсійне законодавство, пільгове кредитування, санкції та штрафи.

Об'єкти державного регулювання ринку праці — це си­туації, явища та умови соціально-економічного життя, де виникають труднощі, які не розв'язуються автоматично, в той час як їх розв'язання терміново потрібне для нор­мального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності в суспільстві. До них належать:

соціальні відносини між роботодавцями і працюючими за наймом;

трудові відносини між роботодавцями і найманими працівниками, включаючи оплату та охорону праці, найом та звільнення працівників;

зайнятість включаючи регулювання попиту та про­позиції робочої сили;

допомогу по безробіттю;

підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфі­кації працівників;

розподіл та перерозподіл робочої сили тощо.

Види державного регулювання ринку праці :

Захисне, призначене для обмеження дій, які при­ зводять до незахищеності різних верств населення.

Заохочувальне, направлене на створення умов, у яких
можуть створюватися і розвиватися певні форми діяль­ності.

Обмежувальне, яке здійснюється для виключення
дій окремих осіб або їх групи таким чином, щоб вони не
могли одержати переваг перед іншими.

Директивне регулювання, яке передбачає вплив уряду на ринок праці з урахуванням інтересів населення.

Регулювання за допомогою економічних, фінансових заходів (податків, субсидій), які сприяють росту про­
позиції на ринку праці або зростанню зайнятості.

1.5. Функції і сегментація ринку праці

Ринок праці впливає на розвиток народного госпо­дарства, діє в певних напрямах, проявляється в різно­манітних формах і виконує різні функції. Під останніми розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі функції:

Суспільного поділу праці. Ринок праці розмежовує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами.

Інформаційну. Дає учасникам процесу купівлі-продажу товару робоча сила інформацію щодо умов найму, рівня зарплати, пропозиції робочих місць, якості робочої сили тощо.

Посередницьку. Ринок праці встановлює зв'язок , між роботодавцями та найманими працівниками, які вихо­дять на ринок праці для задоволення взаємних інтересів і потреб.

Ціноутворюючу. Це основна функція ринку праці, що встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. Лише на ринку праці відбувається загальне визнан­ня затрат праці на відтворення товару «робоча сила» і ви­значається його вартість.

Стимулюючу. Завдяки механізму конкуренції ринок праці стимулює більш ефективне використання трудових ресурсів з метою підвищення прибутковості вироб­ництва, також стимулює найманих працівників підвищу­вати свій професійно-кваліфікаційний рівень.

Оздоровлюючу. Завдяки конкуренції суспільне вироб­ництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з най­більш високими якісними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників триматися за робоче місце в умовах гострої конкуренції, а з іншого - матеріально зацікавлює, стимулює їх ініціативність, компетентність, кваліфікованість.

Регулюючу. Певною мірою ринок впливає на форму­вання пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, галузей в інші більш ефективні. Ринок пращ ре­гулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне роз­міщення, а, отже, і ефективне використання. В Україні ринок праці ще повною мірою не виконує всіх своїх функцій, оскільки знаходиться ще на стадії розвитку. Сегментація ринку праці.

Ринок праці обмежується певним економічним про­стором, який має чіткі територіальні, галузеві, демогра­фічні, соціальні, національні та інші параметри. Сегмен­тація ринку праці - це розподіл, розбивання ринку робочої сили на окремі групи за певними критеріями, залежно від поставленої мети вивчення, аналізу чи управління.

Ринок праці сегментується за такими принципами: територіальний (географічний), професіонально-кваліфі­каційний, соціальний, за ланками суспільного виробництва, за кількісним співвідношенням покупців та про­давців товару «робоча сила», за умовами конкуренції. З точки зору територіального підходу виділяють такі ринки праці:

- внутрішній — місцевий, регіональний, національний;

- зовнішній — транснаціональний та світовий.
Залежно від професій виділяють ринок:

робочих кадрів (працівники переважно фізичної
праці) наприклад, ринок верстатників, зокрема, токарів,
шліфувальників і т. ін.;

спеціалістів та керівників (працівників переважно
нефізичної праці).

З точки зору ланки суспільного виробництва виділяють ринки праці:

внутрефірмовий, тобто ринок праці підприємства,
фірми, установи організації тощо;

галузевий;

національний. Даний тип ринку праці співпадає з
однойменним типом ринку за територіальною ознакою.

Залежно від кількісного співвідношення покупців та продавців товару «робоча сила», ринок: праці, подібно до то­варного, може бути:

- монополією, монопсонією, олігополією, поліполіею.
З точки зору умов конкуренції розрізняють ринки

праці:

необмеженої конкуренції (повної конкуренції, вільний ринок);

обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).

Кожному з типів ринків притаманний свій механізм ціноутворення відповідно до співвідношення попиту та пропозиції.

Донедавна за умов адміністративно-командної еконо­міки в Україні ринок праці виступав у формі монопсонії, при якій всім працівникам протистояв по суті один по­купець — держава, що була єдиним власником засобів виробництва. У рамках державних підприємств держава диктувала умови найму.

Сучасна ситуація виглядає дещо інакше, здійснюють­ся приватизація, роздержавлення підприємств, внаслідок чого відбуваються економічні, політичні, соціальні та моральні зміни щодо зайнятості, соціальної захищеності, розподілу прибутків, тощо. З'явилися нові форми власності і господарювання: малі підприємства, спільні підприємства, кооперативи, селянські (фермерські) гос­подарства, різні форми господарських товариств в результаті формуються нові категорії вже можна говорити про перехід до такої форми ринку праці, як олігополія, при якій обмеженій кількості робо­тодавців протистоїть велика кількість претендентів на робочі місця. Ця форма ще близька до абсолютної моно­полії, без ліквідації якої неможливо сформувати дійовий, повноцінний, високоефективний ринок праці.