Планування - Менеджмент - Скачать бесплатно

Вступ

Кожна фірма, починаючи свою діяльність, зобов'язана чітко представ­ляти потребу на перспективу у фінансових, трудових і інтелектуальних ре­сурсах, джерела їхнього одержання, а також уміти точно розраховувати ефективність використання наявних засобів у процесі роботи своєї фірми. У ринковій економіці підприємці не можуть домогтися стабільного успі­ху, якщо не будуть чітко й ефективно планувати свою діяльність, постійно збирати й акумулювати інформацію як про стан цільових ринків, положенні на них конкурентів, так і про власні перспективи і можливості.

При всьому різноманітті форм підприємництва існують ключові по­ложення, які застосовуються практично в усіх сферах комерційної діяль­ності і для різних фірм, необхідні для того, щоб вчасно підготуватися, обійти потенційні труднощі і небезпеки, тим самим зменшити ризик у досягненні поставлених цілей. Розробка стратегії і тактики виробничо-господарської діяльності фірми є найважливішим завданням для будь-якого бізнесу [6].

Суть планування проявляється в конкретизації цілей розвитку всієї фірми та кожного підрозділу окремо на певний період; визначенні госпо­дарських завдань, засобів їх досягнення, термінів та послідовності реалі­зації; виявлення матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, які не­обхідні для вирішення поставлених завдань.

Розкриття всіх аспектів, пов’язаних з плануванням діяльності підприємства є основною метою даної курсової роботи.

Предметом даної курсової роботи є детальне вивчення комплексу управлінських заходів, що використовує підприємство для організації виробництва і збуту своєї продукції. Об’єктом є саме підприємство та його планова політика.

Основні завдання, що стояли в процесі написання цієї роботи:

дослідити суть поняття «планування» як функції управління (принципи, концепції);

ознайомитись із системою планування ( види, напрями, методи, інформаційні ресурси і нормативна база);

ознайомитись на конкретному прикладі з методами планування.

Курсова робота складається з двох розділів, вступу і висновків.

В першому розділі розкривається саме поняття планування як основної функції управління підприємством, розглядаються методи та інструменти, інформаційна база планування, система планів на підприємстві.

Другий розділ детально знайомить з моделлю та рішенням задачі планування забезпечення виробництва матеріальними ресурсами підприємства «Алгол».

ПЛАНУВАННЯ ЯК ОСНОВНА ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ

Суть планування

Призначення планування як функції управління поля­гає в намаганні завчасно врахувати за можливістю всі внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціону­вання і розвитку підприємств. Воно передбачає розробку комплексу за­ходів, які визначають послідовність досягнення конкретних цілей з ураху­ванням можливостей найефективнішого використання ресурсів кожним виробничим підрозділом і всією фірмою. Тому планування повинно забез­печити взаємоув'язку між окремими структурними підрозділами фірми, які включають всю технологічну ланку: наукові дослідження і розробки, виробництво та збут. Ця діяльність опирається на виявлення та прогнозу­вання споживчого попиту, аналіз й оцінку наявних ресурсів та перспектив розвитку господарської кон'юнктури. Звідси випливає необхідність зв'яз­ку планування з маркетингом та контролем з метою постійного коригуван­ня показників виробництва і збут слідом за змінами попиту на ринку [11].

У залежності від змісту, мети і завдань виділяють такі форми плану­вання та види планів:

1. Форми планування в залежності від тривалості планового періоду:

- перспективне планування (прогнозування);

- середньострокове планування;

- поточне (бюджетне, оперативне) планування.

2. Види планів:

а) в залежності від змісту господарської діяльності — плани науково-дослідницьких та дослідницько-конструкторських робіт; виробництва і збуту; матеріально-технічного постачання; фінансовий план;

б) в залежності від організаційної структури підприємства (фірми) — плани виробничої дільниці; плани дочірньої компанії.

Планування — це початковий етап управління. Однак це є не єдиний акт, а процес, який триває до завершення комплексу операцій, що плану­ються. Планування містить у собі визначення:

- кінцевої та проміжної мети;

- завдань, вирішення яких необхідне для досягнення мети;

- засобів та способів їх вирішення;

- необхідних ресурсів, їх джерел і способу розподілу [1].

Нині значна увага приділяється перспективному плануванню як інструменту централізованого управління. Таке планування охоплює період від 10-ти до 20-ти років (частіше 10-12 років). Воно передбачає розробку загальних принципів орієнтації фірми на перспективу (концепцію розвитку); визначає стратегічний напрям і програму розвит­ку, зміст і послідовність здійснення найважливіших заходів, які забезпе­чують досягнення поставленої мети. Перспективне планування допома­гає приймати рішення з комплексних проблем діяльності фірми в міжнародному масштабі [3]:

- визначення напрямів і розмірів капіталовкладень та джерел їх фінансування;

- впровадження технічних новинок і прогресивної технологи;

- диверсифікація виробництва й оновлення продукції;

- форми здійснення закордонних інвестицій в умовах придбання но­вих підприємств;

- удосконалення організації управління вокремих підрозділах і кадровій політиці .

В системі перспективного планування в залежності від методології і мети розрізняють довгострокове і стратегічне планування.

В системі довгострокового планування використовується метод екстраполяції, тобто використання результатів показників минулого періоду і на основі визначення оптимістичної мети поширення декількох завищених показників на майбутній період, розраховуючи на те, що май­бутнє буде краще, ніж минуле.

Системи довгострокового планування застосовують в 70-80 відсотків найбільших японських корпорацій, які організують планування таким чи­ном:: вибираються 5-10 ключових стратегій і навколо них формують політику довгострокового розвитку; одночасно приймаються середньострокові плани для об'єднання стратегій в єдине ціле і ув'язки з розподілом ресурсів; вище керівництво визначає мету кожному підрозділу, а підрозділ роз­робляє кількісні плани досягнення цієї мети "знизу—доверху" [16].

Стратегічне планування має на меті дати комплексне наукове об­грунтування проблем, з якими може зіткнутися фірма в майбутньому, і на цій основі розробити показники розвитку фірми на плановий період. За основу при розробці стратегічного плану беруть:

- аналіз перспектив розвитку фірми, завданням якого є виявлення тенденцій і факторів, що впливають на розвиток відповідних тенденцій;

- аналіз позицій у конкурентній боротьбі, завдання якого полягає у визначенні, наскільки конкурентоспроможна продукція фірми на різних ринках і що фірма може зробити для поліпшення результатів роботи в конкретних напрямах;

- вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку фірми в різних видах діяльності та визначення пріоритетів з конкретних видів діяльності з точки зору її ефективності й забезпечення ресурсами;

- аналіз напрямів диверсифікації видів діяльності, пошук нових, більш ефективних її видів і визначення результатів, що очікуються [13].

Середньострокові плани найчастіше охоплюють п'ятирічний строк, оскільки він найбільш точно відповідає періоду оновлення виробничого апарату та асортименту продукції. В цих планах формуються основні зав­дання на встановлений період, наприклад, виробнича стратегія фірми в цілому і кожного підрозділу (реконструкція та розширення виробничих потужностей, освоєння нової продукції і розширення асортименту); стратегія збуту; фінансова стратегія; кадрова політика; визначення обсягу та структури необхідних ресурсів і форм матеріально-технічного постачан­ня з урахуванням внутріфірмової спеціалізації та кооперування виробниц­тва. Середньострокові плани передбачають розробку в певній послідовності заходів, які спрямовані на досягнення мети, визначеної дов­гостроковою програмою розвитку.

Поточне планування здійснюється шляхом детальної розробки опера­тивних планів для фірми в цілому та ЇЇ окремих підрозділів. Наприклад, програми маркетингу, планів з наукових досліджень, планів з виробницт­ва, матеріально-технічного забезпечення. Основними ланками поточного плану виробництва є календарні плани (місячні, квартальні, піврічні). Це — детальна конкретизація мети і завдань, які поставлені перспективними та середньостроковими планами [7].

Реалізація оперативних планів здійснюється через систему бюджетів або фінансових планів, які складаються на рік або короткий строк по кож­ному підрозділу окремо. Бюджет формується на основі прогнозу збуту, що необхідно для досягнення визначених планом фінансових показників. При його складанні насамперед враховуються показники, що розроблені в перспективних або оперативних планах. Через бюджет здійснюється взаємозв'язок між перспективним, поточним та іншими видами плану­вання.

1.2. Планування як функція управління підприємством

Управління – це процес збору, переробки, передачі інформації і впливу на об’єкт управління для забезпечення його ціленаправленої поведінки при змінних умовах. Функція (з лат. «діяльність, обов’язок, робота») – призначення, роль, яку виконує визначений інститут або процес [8]. Управління виконує такі основні функції: планування, облік, контроль і регулювання (рис.1.1).

Управляючая система

Рис.1.1. Схема замкнутого контура управління.

Планування – це прогнозування (визначення) параметрів керуємого процесу (або результатов його діяльності) на основі сопоставлення інформації про потреби зовнішньої среди в результатах діяльності цього об’єкта і його можливостей з урахуванням розвитку самого об’єкта, що направлено на досягнення поставленої перед системою мети [6].

Управління являє собою ціленаправлену координацію суспільного виробництва. Це управління машинами, механізмами і т. п. При цьому здійснюється і управління людьми та їх відносинами, які виникають у процесі виробництва.

У ринкових умовах організація, планування, мотивація, контроль і регулювання, які необхідні для формування і досягнення цілей, повинні бути як результативними, так і ефективними.

Відомий вчений у сфері управління П. Друккер, підкреслив, що результативність є наслідком того, що "робляться потрібні і правильні речі". А ефективність - наслідок того, що "ці речі створюються правильно" [3]. Планування в цьому випадку виконує велику роль, вирішуючи питання про те, якими повинні бути цілі організації, що повинна робити організація і як це робити. Саме за допомогою планування керівництво підприє­мства прагне встановити основні напрями для прийняття рішень, які забезпечать цей процес як єдине ціле.

Таким чином, сутність планування, як функції управління підприємством, полягає в обгрунтуванні цілей і шляхів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань і робіт, а також визначення ефективних методів, способів і ресурсів усіх видів, необхід­них для виконання цих завдань та встановлення їх взаємозв'язку. Планування є основ­ною ланкою та організаційним початком всього процесу реалізації цілей підприємства.

Розглядаючи планування у вузькому розумінні, його можна визначити як систематизовану підготовку рішень. Планування, з цієї точки зору, означає системну підготовку до форму­вання майбутнього стану підприємств. Головний сенс планування полягає у підвищенні ефективності діяльності підприємства шляхом цільової орієнтації та координації всіх про­цесів, виявлення ризиків і зниження їх рівня, підвищення гнучкості й адаптованості до змін [8].

Основними загальними функціями управління підприємства є планування і прогнозу­вання, організація, координація і регулювання, активізація і стимулювання, облік, аналіз і контроль.

Планування у структурованій за різновидами управлінській діяльності є основою для прийняття управлінських рішень.

Прогнозування в управлінському циклі передує плануванню і його завдання поля­гає в науковому передбаченні розвитку виробництва, а також у пошуку рішень, які забезпечать розвиток виробництва та його частин в оптимальному режимі.

Організація - це діяльність, що направлена на створення та розвиток структури господарської системи, включає регламентацію окремих елементів процесу управлін­ня і, залежно від об'єкту, поділяється на організацію виробництва, організацію праці і організацію управління [6].

Завданням координування є забезпечення необхідної узгодженості дій працівників підприємства, тобто координація їх дій відповідно до плану.

Функція регулювання полягає в ефективному регулюванні та забезпеченні нор­мального проходження виробничих процесів на підприємстві. Якщо процес прийняття рішень відбувається без систематичної підготовки, то мають місце інтуїтивні імпров­ізовані рішення. Такі рішення, як правило, приймаються за умов нестачі інформації і безпосередньо перед їхньою реалізацією. Сутність регулювання за даним підходом полягає в розробці прийнятого рішення в деталях і наданні розпоряджень щодо його виконання. Тому регулювання вважається частиною процесу планування [4].

Облік є базою для планування та аналізу виробничо-господарської діяльності з метою контролю та підвищення ефективності виробництва шляхом виявлення резервів.

Роль контролю як функції управління полягає в тому, що він є засобом здійснення зворотного зв'язку в системі управління. Головний його сенс - у створенні гарантій виконання планових рішень.

Планування розпочинається із розробки загальних цілей, далі визначаються конк­ретні, деталізовані цілі на заданий період, визначаються шляхи та засоби їх досягнен­ня, і нарешті, здійснюється контроль за досягненням поставлених цілей. При цьому планування, передбачаючи майбутнє, завжди грунтується на визначених гіпотезах стану оточуючого середовища.

Оскільки на будь-якому підприємстві планування базується на неповних даних, навіть якщо на ньому чітко налагоджена система бухгалтерського і статистичного обліку, існує проблема в тому, що деякі аспекти функціонування економічної системи не підда­ються оцінці, а залежать від зовнішнього середовища, яке характеризується швидкою мінливістю. В західній економіці ця мінливість пояснюється, в першу чергу, високою насиченістю споживчого попиту, його індивідуальним і швидкозмінним характером [10].

Вимоги з боку попиту диктують зрушення інших факторів зовнішнього середови­ща: технологій, комунікацій, соціальних відносин тощо. Показники ринку стають вихід­ними для складання плану підприємства. Тому при прийнятті рішень потрібно опира­тись на постійне поновлення даних про зовнішнє середовище, їх аналіз, пошук нових стратегій і підходів. Оскільки прийняття рішень може здійснюватися за невизначе­ності умов, тобто враховувати декілька гіпотез зміни навколишнього середовища, коли може бути задана ймовірність тієї чи іншої ситуації, то рішення можуть бути прийняті з ризиком. Якщо ж немає можливості навіть оцінити ймовірність настання подій, то рішення приймаються за правилами так званого "феномену невизначеності" [8].

Оцінка зовнішнього середовища здійснюється для того, щоб:

1) виявити зміни, що існують у середовищі;

2) визначити, які фактори зовнішнього середовища можуть становити загрозу для підприємства. Наприклад, контроль діяльності конкурентів дозволить керівництву підприємства постійно бути готовим до всіляких дій конкурентів;

3) оцінити, які фактори зовнішнього середовища можуть сприяти досягненню цілей діяльності підприємства.

При аналізі зовнішнього середовища можна отримати наступні важливі результати: запрогнозувати непередбачувані обставини, розробити заходи щодо їх запобігання, пе­ретворити потенційні загрози та ризики у вигідні можливості.

Новим явищем у теорії та практиці сучасного управління, економічного аналізу, планування, управлінського обліку та менеджменту є контролінг. Термін "контролінг" походить від англійського "to control" - контролювати, керувати [19]. Контролінг пере­водить підприємства на якісно новий рівень управління, направляючи діяльність різних служб та підрозділів підприємства на досягнення оперативних та стратегічних цілей.

Основними концепціями контролінгу є концепції, орієнтовані на систему обліку, на управлінську, інформаційну систему та систему управління з акцентом на планування, контроль та координацію. Суттю концепції, орієнтованої на систему управління з ак­центом на планування і контроль, є участь у плануванні та контролі діяльності структур­них підрозділів. Роль та завдання контролінгу в плануванні полягає в координації планів різного рівня та розробці консолідованого плану підприємства, розробці методів плану­вання, графіків складання планів, надання інформації для складання планів, перевірці планів, складених підрозділами підприємства. Координуючи діяльність всієї системи управління підприємством на досягнення поставлених цілей, контролінг виконує функ­цію "управління управлінням". Розглядаючи планування як функцію контролінгу, мож­на зробити висновок про те, що ціллю цієї функції в системі контролінгу є координація окремих виробничих планів по відношенню до загального плану в рамках як коротко­строкового, так і довгострокового планування, складання бюджету та розробка плано­вої та цільової інформації [20].

Методи та інструменти планових розрахунків

Сьогодні в процесі планування широко використовуються різні методи та інстру­ментарії розрахунків.

Термін "метод" походить від грецького «methodos», що в перекладі означає "шлях до чогось", тобто знання про те, якими способами, в якій послідовності потрібно роз­в'язувати ті чи інші завдання. В плануванні існуючі методи обчислення планових по­казників поєднано у три узагальнюючі групи: екстраполяції, пофакторні та нормативні.

Метод, в основі якого - ресурси і динаміка минулих років, має назву екстраполяційного методу. На практиці його ще називають "плануван­ням від досягнутого рівня". Процедура обчислення набуває дуже спрощеного харак­теру: фактично досягнута величина показника у базовому періоді коригується на серед­ній відсоток її зміни. Цей метод викорис­товують корпорації, які займають монопольне становище на ринку, оскільки конкурен­ти для них не є загрозою, вони встановлюють монопольно високі ціни і збільшують обсяги продажу товарів та, знижуючи ціни, захоплюють нові ринки.

Більш обгрунтованим вважають пофакторпий метод. Планові значення показ­ників при цьому методі визначаються на основі впливу найважливіших чинників (фак­торів). На вітчизняних підприємствах пофакторні розрахунки завжди супроводжува­лись розробкою планів із підвищення продуктивності праці та зниження витрат на ви­робництво продукції [17].

Нормативний метод планування грунтується на використанні технічно обгрунто­ваних норм і нормативів, що визначають ступінь економічної ефективності виробницт­ва та обліку, норм витрат праці, фінансових і матеріальних ресурсів. Цей метод плану­вання передбачає розрахунок показників за нормами на початок планового періоду з наступною зміною норм в результаті впровадження організаційно-технічних заходів і формування на основі планових норм відповідних показників плану підприємства.

Для визначення ступеня обгрунтованості показників, застосовують спеціальні ме­тоди планування: економіко-математичне моделювання, балансовий метод, пробно-статистичний та матричний метод [18].

За допомогою спеціальних економіко-математичних моделей розробляється декілька варіантів плану, в яких найважливіші планові показники оптимізуються. Цей метод дає можливість знайти найбільш ефективні рішення, і з багатьох варіантів ви­брати найоптимальніший.

Балансовий метод застосовується для забезпечення погодження потреб і ресурсів. У практиці планування баланси розробляються для різних видів ресурсів: матеріаль­них, трудових, фінансових. Баланси складаються з двох частин: перша частина відоб­ражає усі напрямки витрат ресурсів відповідно до потреб, а інша - джерела надход­ження цих ресурсів.

Матричний метод планування являє собою побудову взаємозв'язків між вироб­ничими підрозділами і показниками.

Пробно-статистичний метод передбачає використання фактичних статистич­них даних за попередні роки і середніх величин при встановленні планових показників. Недоліком цього методу є те, що він не враховує зміни ринкової кон'юнктури на мо­мент планування [20].

Більш поширено застосовується декілька способів складання планів, або методів планування: балансовий, нормативний і математично-статистичний.

Балансовий метод ґрунтується на взаємозв'язку ресурсів, які мають бути в організації, та їх потребою в межах планового періоду. Якщо ресурсів у порівнянні з потребами недостатньо, то доводиться вишукувати додаткові джерела, які б дозволили покрити дефіцит.

Якщо ж ресурсів є в надлишку, то необхідно розв'язувати зворотну проблему — розширювати їх споживання або позбавлятися від надлишку.

Балансовий метод реалізується через складання системи балансів — матеріально-речових, вартісних і трудових. Баланс — це двостороння бюд­жетна таблиця, в лівій частині якої відображаються джерела ресурсів, а в правій — їх розподіл (таблиця 1.1).

Бюджетна таблиця

Таблиця 1.1.

В основі такої таблиці лежить балансова рівність, суть якої полягає в тому, що сума залишків ресурсів на початок періоду та їх надходження із внутрішніх і зовнішніх джерел повинна дорівнювати сумі їх витрат (поточ­ного споживання та продажу на стороні) і залишку на кінець періоду. Важливу роль тут відіграє досягнення їх оптимальної структури, яка б забезпечувала найбільшу ефективність діяльності організації.

Другий метод планування — це нормативний метод. Суть його в тому, що в основу планових завдань на певний період закладаються норми вит­рат різних ресурсів на одиницю продукції (сировини, матеріалів, облад­нання, робочого часу, грошових засобів тощо). Таким чином, норматив­ний метод планування використовується як самостійно, так і в ролі допоміжного щодо балансового методу [5].

Норми та нормативи, які використовуються в плануванні, можуть бути натуральними, вартісними і часовими.

Третю групу методів планування складають математичні, які зводять­ся до оптимізаційних розрахунків на основі різного роду моделей. До найпростіших моделей належать статистичні, наприклад, кореляційні, які відображають взаємозв'язок двох змінних величин.

Методи лінійного програмування дозволяють на основі вирішення системи рівнянь і нерівностей визначити їх оптимальні величини у взає­мозв'язку. Це допомагає за заданим критерієм вибрати найбільш опти­мальний варіант функціонування або розвитку об'єкта управління, щоб забезпечити максимальний прибуток, зменшити витрати тощо.

Інформаційні ресурси планування підприємства

Термін "інформація" (лат.) означає "пояснення", "викладення", "повідомлення". Він набув вжитку ще наприкінці XIX століття, але спочатку використовувався лише щодо засобів зв'язку. З розвитком науки і техніки інформацію почали розглядати залежно від конкретно­го змісту з використанням її різновидів, які стосуються різних галузей людської діяльності.

Під інформацією розуміють сукупність корисних відомостей, які є об'єктом збирання, реєстрації, зберігання, передавання й перетворення. Інформація є одним із ресурсів, який може накопичуватися, реалізуватися, поновлюватися, є придатним для колективного викорис­тання та (на відміну від інших ресурсів) у процесі споживання не втрачає своїх якостей [15].

Інформація - це головний елемент будь-якої із функцій управління. Володіння повною, достовірною, актуальною та оперативною інформацією надає ринкових переваг, знижує фінансовий ризик, ефективно підтримує прийняття рішень.

Нині інформацію розглядають у неподільній єдності з комп'ютерними системами, які забезпечують її збирання, реєстрацію, зберігання, передавання й перетворення. За стадіями управління розрізняють прогнозну, планову, облікову, нормативну інфор­мацію, інформацію для аналізу господарської діяльності та оперативного управління.

Оскільки планування є процесом переробки інформації, то ступінь визначеності і ймовірності прогнозної інформації, що переробляється, впливає на ступінь надійності планування. Тобто планування проводиться в умовах повної інформації (визначеності), чи неповної інформації (невизначеності) [18].

До джерел внутрішніх інформаційних даних належать: бухгалтерський облік і звітність; статистичний облік і звітність; оперативний облік і звітність. Перелік інформаційних характеристик внутрішнього середовища можна об'єднати за такими ознаками (табл. 1.2).

Зовнішньою інформацією для планування є інформація про постачальників, конку­рентне середовище, покупців тощо. Джерелами такої інформації можуть бути: законо­давча база, офіційна бухгалтерська та статистична звітність, публікації, інші підприєм­ства, інформаційна індустрія та самостійні маркетингові дослідження.

Збиранням потрібної інформації завжди займається служба планування. В той же час цей процес координується і контролюється вищим менеджментом. Вищий менедж­мент, окрім того, самостійно займається збором інформації, бо має доступ до різних інформаційних каналів.

Комп'ютери стали основним "знаряддям праці" всіх спеціалістів (також і аналі­тиків), тому розглядати особливості формування й використання сучасної інформацій­ної бази планування неможливо без урахування цієї обставини.

Таблиця 1.2. Інформаційна характеристика

внутрішнього середовища підприємства

У бухгалтерському обліку запровадження системи підтримки прийняття рішення (СППР) пов'язане з виробництвом та обліком товарно-матеріальних запасів, їх фізич­ним розподілом. Найтиповішими СППР, що можуть застосовуватися у плануванні, є "Симплан" - для корпоративного планування; "Прожектор" - фінансового плануван­ня; "Експрес" - маркетингу, фінансів; "ВІЗ" - керування бюджетом. В Україні поширені такі програмно-технологічні комплекси, як ГАЛАКТИКА, К/3, БЕСТ-Ф, що базуються на ідеології АСУ і передбачають модулі аналізу фінансової та господарської діяльності [12].

Нові технології потребують нових організаційних структур. Потрібна гармонізація комп'ютерних технологій та технологій організації бізнесу. Корпоративні інформаційні системи (КІС) для великого підприємства є могутнім сучасним інструментом, який дає змогу розв'язувати такі складні завдання, як управління собівартістю продукції, створення інтегрованої системи наскрізного моделювання - планування виробництва, інформаційне забезпечення всіх рівнів управління.

Нормативна база планування

Створення нормативної бази планування - це основа раціональної організації і пла­нування діяльності підприємств різних форм власності. Нормативна база планування складається із системи норм і нормативів.

Нор­мативний метод планування - це один із методів обґрунтування планів, що використо­вується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів госпо­дарської діяльності, у визначенні потреби в різних видах ресурсів. В його основу по­кладено економічні норми та нормативи - науково-обгрунтовані величини, що харак­теризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей [4].

Норми - це максимально припустима величина абсолютної витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготовлення одиниці продукції (чи вико­нання роботи) встановленої якості в умовах виробництва планового року.

Нормативи - це показники, які характеризують відносну величину (ступінь) вико­ристання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу.

Норми і нормативи повинні бути обгрунтованими, прогресивними, динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. Норми, незалежно від того, витра­ти якого елемента вони визначають, повинні мати системний характер та забезпечу­вати раціональне використання живої й уречевленої праці.

Система норм і нормативів містить десять основних груп: Дефективності суспіль­ного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, матеріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4) використання виробничих потужностей і три­валості їх освоєння; 5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби показ­ників використання, а також запасів в обладнанні; 7) фінансів; 8) витрат на виробницт­во; 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього середовища [5].

Усі нормативи можна поділити на два типи. Вони відрізняються за своїм економіч­ним змістом та за сферою впливу на господарську діяльність.

Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що висуваються сус­пільством до ефективності використання ресурсів.

До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тарифи, процент за кре­дит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто сус­пільне виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.

Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу одержаних результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окре­мими окре­мими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку, у т.ч. податки на прибуток, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворен­ня засобів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгоджен­ня інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавле­ність підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливос­тей [12].

Функціонування системи планів на підприємстві

План - це кількісне відображення цілей та розробка шляхів їх досягнення. Іншими словами, це результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон'юн­ктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.

План підприємства - це завчасно розроблена система заходів, що передбачає цілі, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяг, методи, послідовність і строки виконання робіт по виробництву і реалізації продукції або наданню послуг. План дозво­ляє підприємству оцінити - наскільки реальне досягнення поставлених цілей, що допо­магає, а що заважає їх досягати.

Планування - це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення пріоритетів, засобів та методів їх досягнення.

У зарубіжній літературі є ряд визначень планування, які відрізняються між собою, але по суті вони дуже схожі. Можна привести кілька прикладів таких визначень: планування - "творче мислення майбутнього" (Adam Planug); планування (у широкому понятті) - "формування управлінських рішень на базі системної підготовки, прийняття рішень по визначенню майбутніх подій" (Hahn, Ru); "під плануванням розуміють таке рішення, яке (поряд із відповідним прийнят­тю рішень інформаційним процесом) виробляється за часом раніше настання даних кон'юнктурних подій" (Koch, Unternehmensplanung ); планування "можливо по суті визначити як процес мислення, при якому розу­мові передбачення і констатація виробляють етапи майбутньої діяльності" (Kosiol, Planung,); "планування - це системно-методичний процес пізнання і вирішення проблем майбутнього" (Wild, Untehmungsplanung,) [20].

Система планування, згідно з теорією систем, може розглядатися із двох точок зору. Якщо елементами системи вважаються суб'єкти планування (керівники і роз­робники планів) та процеси обробки інформації, то система планування виступає як цілеорієнтована множинна сукупність суб'єктів планування або цілеорієнтована мно­жинна сукупність процесів планування, між якими існують специфічні взаємозв'язки.

Якщо елементами системи розглядати результати планування, тобто інформацію, що міститься у планах, то система планування інтерпретується як цілеорієнтована множинна сукупність планів, між якими існують специфічні взаємозв'язки.

Обидва підходи не суперечать один одному, оскільки плани утворюють інформаційну складову будь-якої системи планування.

У практиці планування можна виділити три напрями планування: прогресивне, ретро­градне і кругове. Прогресивне планування (спосіб "знизу-вгору"). Планування здійснюється від нижчих рівнів підприємства до вищих. Ретроградний метод ("зверху-донизу"). У цьому випадку процес планування здійснюється, виходячи із планування підприємства, шляхом деталізації його показни­ків зверху донизу по ієрархії. При цьому структурні підрозділи повинні перетворювати плани, що надходять, у плани своїх підрозділів. Круговий метод ("зустрічне планування"). Він являє собою синтез вищерозглянутих методів. Круговий метод передбачає розробку планів у два етапи. На першому етапі ("зверху-вниз") виробляється поточне планування за основними цілями. На дру­гому етапі ("знизу-вгору") розробляється кінцевий план на основі деталізованих планів. При цьому, в плани включаються найбільш позитивні рішення [12].

Процес планування як доцільна діяльність людей має свою технологію, яка є по­слідовністю робіт, що виконуються при складанні планів. Процес планування складається із наступних етапів:

1. Визначення цілей планування. Вони стають вирішальними факторами при ви­борі форми і методів планування.

2. Аналіз проблеми. На цьому етапі визначається вихідна ситуація на момент складан­ня плану і формується кінцева ситуація.

3. Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів вирішення про­блемної ситуації вибирається найкращий, та розробляються необхідні дії.

4. Прогнозування. На цьому етапі формується уява про розвиток ситуації, яка пла­нується.

5. Оцінка. На цьому етапі проводяться оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи.

6. Прийняття планового рішення. Вибирається і оформляється єдине планове рішення [18].

Допоміжними засобами, що забезпечують процес планування, є засоби, які дозво­ляють автоматизувати технологічний процес розробки планових рішень. Сюди вхо­дить технічне, інформаційне, програмне, організаційне і лінгвістичне забезпечення. Комплексне використання цих інструментів дозволяє створити автоматизовану сис­тему планових розрахунків (АСПР).

Побудова системи планування повинна відповідати цілій низці принципів, основни­ми з яких є: цілеспрямованість, єдність і повнота, інтегрованість за змістом у часі, гнучкість, точність. Р. Акофф пізніше обґрунтував ще один принцип планування - прин­цип участі [7].

Принцип єдності полягає в тому, що планування повинно носити системний ха­рактер, тобто означає існування сукупності елементів планування їх взаємозв'язок, наявність єдиного напряму їх розвитку, орієнтованого на загальні цілі. Елементами планування на підприємстві є окремі підрозділи, що входять до нього та окремі скла­дові процесу планування. Плани і процеси планування, які є в їх основі, повинні бути інтегрованими з орієнтацією на цілі, тобто вони мають бути змістовно пов'язаними. Змістова орієнтація досягається відповідністю системи планування і орієнтаційної струк­тури підприємства. Взаємозв'язок між підрозділами здійснюється на основі коорди­нації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничого відділу, відділу маркетингу тощо). Єдиний напрямок планової діяльності, загальні цілі всіх елементів підприємства стають можливими у рамках вертикальної єдності всіх підрозділів (наприклад, підприємство - цех - бригада) та їх інтеграції.

Координація планової діяльності окремих функціональних підрозділів виражається в тому, що планування жодної частини підприємства не можна здійснювати ефектив­но, якщо воно не буде пов'язане з плановою діяльністю його окремих одиниць. Крім того, зміни в планах одного із підрозділів повинні бути відображенні і в планах інших підрозділів.

Інтеграція планової діяльності виражається в тому, що:

1. Кожна з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприєм­ства, окремий план - це частина плану більш високого підрозділу й підприємства в цілому.

2. Всі плани - це не просто сукупність, набір документів, а їх взаємопов'язана та узгоджена система.

Узгодження планів може здійснюватися послідовно або паралельно (синхронно). Необхідність узгодженості планів усіх рівнів управління у всіх структурних підрозді­лах підприємства обумовлює послідовний характер узгодження. На великих підприєм­ствах зі складною організаційною структурою процес планування здійснюється комбі­новано "зверху-донизу" і "знизу-вгору" відповідно до так званого принципу "зустріч­ного потоку". Процедура планування у такому випадку передбачає багаторазовий процес узгоджень на кількох рівнях управління [19].

Принцип участі тісно пов'язаний із принципом єдності і полягає в тому, що кож­ний працівник підприємства стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і від виконуваних функцій. Тобто, в процесі планування повинні брати участь усі ті, кого воно безпосередньо стосується. При цьому, кожний із учасників планування одержує більш глибоке розуміння цілей підприємства, він отримує більш повну і об'єктивну інформацію про підприємство, про різні сторони його діяльності. Особиста участь пра­цівників підприємства, в тому числі і рядових, призводить до того, що плани підприєм­ства стають їх особистими планами. Застосування принципу участі сприяє тому, що працівники, займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, у кожного із них з'являються нові мотиви до ефективної