Планування - Менеджмент - Скачать бесплатно

праці, а підприємство набуває додаткові ресурси для вирішення своїх майбутніх завдань. Планування, засноване на принципі участі, ще називають парсипативним, оскільки воно поєднує дві функції: оперативне керування і планування. Плани перестають бути "чимось" для керівників, керівники самі залучаються до їх складання [15].

Принцип безперервності передбачає здійснення процесу планування на під­приємстві в рамках встановленого циклу і так, щоб розроблені плани безперервно зміню­вали один одного.

Процес планування повинен бути безперервним, виходячи з важливих передумов:

- невизначеності зовнішнього середовища та наявності непередбачених змін, що роблять необхідним постійне коригування планів підприємства відносно змін зовнішніх умов і відповідне їх виправлення та уточнення;

- змінюються не лише фактичні передумови, але й уявлення підприємства про свої внутрішні цінності та можливості. Якщо підприємство не буде враховувати такі зміни, запланований та отриманий результат може виявитися нікому не потрібним.

Принцип гнучкості взаємопов'язаний із принципом безперервності і полягає в тому, що план і процес планування може змінювати свою направленість у зв'язку з виникненням непередбачуваних ситуацій. Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб в них можна було вносити зміни, пов'язуючи їх із зміною внутрішніх та зовнішніх умов діяльності. Досягненню гнучкості планування сприяє розробка альтернативних планів. При формуванні системи планування варто дося­гати економічної ефективності і не допускати "надлишку планування", що сковує ініціативу персоналу, знижує мотивацію працівників, а надмірні витрати не компенсу­ються результатами Будь-який план повинен бути складений з високим рівнем точності, тобто плани повинні бути конкретизовані і деталізовані, враховувати зовнішні і внутрішні умови діяль­ності підприємства [1].

Для ефективного функціонування системи планування на підприємстві потрібно створити певні передумови: організаційні, інформаційні та кадрові. Організаційна струк­тура підприємства має бути адекватною системі планування з тим, щоб органи управ­ління й організаційні одиниці, які утворюють відповідно організаційну та планову піра­міди, перекривали одна одну. Процедури планування мають бути сплановані з погляду організаційного забезпечення. Крім того, побудова системи планування на вітчизня­них підприємствах відбувається за умов перехідного періоду, коли раніше діючі систе­ми майже зруйновані, а нові вимагають становлення.

До основних проблем побудови ефективної системи планування на підприємстві належать:

- орієнтація на короткострокові результати діяльності, нерозвиненість стратегіч­ного управління, відсутність систематичного контролю за відповідністю результатів поточної діяльності підприємства його стратегічним цілям;

- фрагментарність та відсутність комплексності поточних планів, зниження рівня координації у системі;

- практично повна відсутність роботи на ринку, нерозробленість методично-ана­літичної бази для аналізу ринку;

- нерозвиненість корпоративного управління, розбіжності інтересів власників, управлінського персоналу та колективу.

1.7. Різновиди планів та їх комплекси

Як зазначалось раніше, планування є важливою функцією управління, яка, як і управ­ління, видозмінюється в процесі розвитку економіки.

Перехід до ринкової концепції управління вимагає перегляду всіх елементів плану­вання. Автоматична заміна планування ринковими регуляторами не пройшла й не могла: більше того, самі ринкові методи управління виникнути не можуть. Необхідно було на плановій основі створити умови для їх формування через роздержавлення, приватиза­цію, реструктуризацію, санацію тощо [17].

Планування як форма державного впливу на економіку існує у всіх країнах. Воно органічно вписується в ринковий механізм господарювання. В процесі планування важ­ливо визначити, що і як повинна планувати держава, а що - самі суб'єкти господарю­вання. Щоб вирішити цю проблему розглянемо види планування.

За змістом і формою прояву розрізняють такі види (форми) планування і планів: 1. З точки зору обов'язковості планових завдань розрізняють директивне та індикативне планування.

Директивне планування — це процес прийняття рішень, які мають обов'язковий характер для об'єктів планування. Вся система соціалістичного народногосподарсь­кого планування носила виключно директивний характер, силу закону. Директивні пла­ни мали, як правило, адресний характер і відрізнялися надмірною деталізацією. Таке планування може бути ефективним засобом вирішення багатьох завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, у сфері охорони навколишнього середови­ща, оборони, соціальної політики [12].

Індикативне планування є найбільш розповсюджена у всьому світі форма дер­жавного планування макроекономічного розвитку. Індикативне планування є антипо­дом директивного тому, що цей план не має обов'язкового до виконання характеру, хоча в ньому можуть бути і обов'язкові завдання. В цілому він має направляючий, рекомендаційний характер. Основне завдання такого планування не тільки в тому, щоб дати кількісну оцінку показників, що характеризують динаміку, структуру та ефек­тивність економіки, а насамперед в тому, щоб забезпечити ув'язку та збалансованість всіх показників розвитку економіки. Індикативне планування має інформаційний, орієн­туючий характер (контрольні цифри, економічні регулятори) [18].

Індикативне планування застосовується і на мікрорівні. У цьому випадку при скла­данні перспективних планів застосовується індикативне, а в поточному плануванні - директивне планування. На відміну від плану (індикатору), зобов'язання (директива) пов'язане з прийнят­тям рішення про конкретні дії.

2. Залежно від терміну, на який складається план, і ступеня деталізації планових розрахунків прийнято розрізняти довгострокове (перспективне), середньо-строкове і короткострокове (поточне) планування.

Перспективне планування охоплює період понад 5 років - 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, соціальний, економічний та науково-технічний розвиток. Таке планування потрібно відрізняти від прогнозування.

Прогнозування — це процес передбачення, побудований на ймовірності, науково обгрунтованому судженні про перспективи розвитку об'єкта в майбутньому.

Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове планування сумісне з поточним. У цьому випадку складається п'ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткостроковим плануванням.

Поточне планування охоплює період до 1 року - піврічне, квартальне, місячне, де­кадне, тижневе і добове планування.

3. За складом планових рішень розрізняють:

а) стратегічне планування;

б) поточне (оперативно-календарне планування);

в) зведене планування загальних результатів та фінансове планування.

При стратегічному плануванні на основі поставлених цілей визначаються обся­ги і структура продуктово-асортиментної програми підприємства, а також структура і обсяги ресурсів (потенціалу), необхідних для виробництва і реалізації продукції. Стра­тегічне планування безпосередньо пов'язане з діяльністю підприємства у так званому довгостроковому періоді, оскільки зміна потенціалу передбачає планування розміру підприємства, структури виробництва, виробничої потужності, структури капіталу, а також організаційної структури, юридичної форми і системи управління підприємством у цілому [6]. Основна мета стратегічного планування полягає у створенні потенціалу для виживання підприємства в умовах динамічної зміни зовнішнього середовища, що по­роджує невизначеність перспективи. В результаті такого планування підприємство ста­вить перспективні цілі і виробляє шляхи їх досягнення.

На сьогодні стратегічне планування зайняло своє місце в ряді функцій менедж­менту. Багато в чому воно набуло нового змісту, збагатилося за рахунок синтезу з новим підходом. Сьогодні, поряд із формальними, кількісними методами, стратегічне планування використовує творчий, інтуїтивний підхід. Не будучи універсальним ме­тодом досягнення успіху в бізнесі, воно в той же час створює основу для успішної діяльності підприємства.

Стратегічне планування складається з ряду взаємозалежних етапів. Спочатку проводиться дослідження зовнішнього і внутрішнього середовища органі­зації, потім визначаються основні орієнтири підприємства, на наступному етапі, у рам­ках стратегічного аналізу, порівнюються результати першого і другого етапів, визнача­ються можливі варіанти стратегій, потім вибирається один із варіантів і формується власна стратегія; на останньому етапі готується остаточний стратегічний план, вихо­дячи з раніше проведених розробок, пропозицій нижчестоячих рівнів [13].

Стратегічний план підприємства базується на:

- визначенні попиту на продукцію, що виробляється або може бути вироблена; прогнозуванні її збуту та можливостей збільшення експорту й зменшення імпорту; збільшення на цій основі обсягів виробництва та реалізації продукції;

- перевірці збалансованості прийнятих обсягів із наявними потужностями й техно­логічним забезпеченням, а також розробці заходів, спрямованих на реконструкцію й технічне переоснащення виробничих потужностей з урахуванням екологічних вимог і конкретних пропозицій щодо поставок устаткування та матеріальних ресурсів на такі цілі;

- вивченні можливостей забезпечення виробництва матеріально-технічними ре­сурсами;

- визначенні перспективи соціального стану трудового колективу; кількості ро­бочих місць (у тому числі тих, що звільнятимуться у сфері матеріального виробницт­ва), оплати праці, витрат прибутку на соціальні цілі;

- у вивченні можливостей фінансування заходів плану за рахунок власного прибут­ку, державних асигнувань, кредитів, іноземних інвестицій тощо;

- визначенні кінцевих результатів роботи підприємства за даним планом: обсягів виробництва та реалізації продукції, собівартості та ціни, чистого прибутку, ефектив­ності виробництва, ступеня ризику [3].

У процесі поточного планування, на відміну від стратегічного, планування про­водиться на короткостроковий період на базі визначеної виробничої програми, задано­го потенціалу та системи управління, охоплює всі сфери виробничо-господарської діяль­ності підприємства, підпорядковує їх досягненню цілей. Традиційно комплекс планів відображає функціональні сфери діяльності (функціональні підсистеми планування), а саме: випуск продукції, її реалізацію; забезпечення виробництва необхідними засоба­ми (обґрунтування виробничою потужністю), матеріальними та трудовими ресурса­ми; визначення витрат і фінансових результатів. У підсистему поточного планування входить також розробка планів у розрізі виробничих і обслуговуючих підрозділів підпри­ємства, які конкретизують досягнення загальних цілей для кожного з них. У рамках поточного планування розробляються також окремі проекти здійснення загальних стра­тегічних та поточних планів, які не передбачають змін у потенціалі підприємства [12].

Які основні відмінності між стратегічним та поточним плануванням? Основне питання стратегічного планування - чого хоче досягти підприємство в майбутньому? Поточне планування зосереджене на тому, як підприємство повинно досягти такого стану. Тобто різниця між стратегічним і поточним плануванням — це різниця між цілями і засобами. Інші відмінності:

- прийняття рішень на рівні поточного планування, як правило, буває менш суб'єк­тивним, тому що менеджерам, які займаються поточним плануванням, більше дос­тупна конкретна інформація. При поточному плануванні застосовують кількісні мето­ди аналізу, які базуються на комп'ютерних технологіях;

- виконання поточних рішень краще відслідковується, менш піддається ризику, оскільки такі рішення стосуються, в основному, внутрішніх проблем;

- поточні рішення легше оцінюються, тому що можуть бути виражені в більш конкретних цифрових результатах;

- для поточного планування характерно також тяжіння до рівнів окремих підрозділів - виробничих, регіональних, функціональних [18].

Основним завданням поточного плану у загальній системі планування на підприємстві є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для здійснення намічених стратегічним планом цілей, конкретизованих щодо визначеного планового періоду (року). Основою, на якій розробляються всі розділи плану підприємства і його підрозділів, є план виробництва і збуту продукції. Поточне планування передбачає розробку планів на всіх рівнях управління підпри­ємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі періоди (квартал, місяць). У розширеному варіанті поточний план може мати наступні розділи:

1. Економічна ефективність виробництва.

2. Норми і нормативи.

3. Планування виробництва і збуту продукції.

4. Матеріально-технічне забезпечення підприємства.

5. Персонал і оплата праці.

6. Планування витрат виробництва.

7. Фінансовий план.

8. Інновації.

9. Інвестиції і капітальне будівництво.

10. Соціальний розвиток колективу.

11. Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів [12].

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом у плануванні госпо­дарської діяльності підприємства. Основне його завдання - в конкретизації показників по­точного плану з метою організації планомірної та ритмічної роботи підприємства і його структурних підрозділів. Воно пов'язує всі елементи підприємства в єдиний виробничий організм, включаючи технічну підготовку, виробництво, матеріально-технічне забезпе­чення, створення і підтримку необхідних запасів матеріальних ресурсів, збут продукції.

Якщо стратегічне планування розглядається як пошук нових можливостей підприє­мства, поточне потрібно вважати процесом створення передумов для реалізації цих нових можливостей, а оперативно-календарне планування - процесом їх реалізації.

Основною функцією зведеного планування є визначення сукупних фінансово-еко­номічних результатів діяльності підприємства та фінансове планування.

Планування інвестицій і проектів розглядають як особливий комплекс, що зай­має проміжне місце між стратегічним та поточним плануванням, або виокремлюють його за належністю до довгострокового періоду функціонування підприємства, як тільки воно передбачає зміну потенціалу підприємства.

Проект - це задум (завдання, проблема) та необхідні засоби його реалізації із метою досягнення бажаного економічного, технічного, технологічного чи організацій­ного результату. Під проектом розуміють також сукупність організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення визначених дій [1].

Інвестиційний проект — це комплекс заходів зі створення нового або модерні­зації діючого виробництва товарів, або надання послуг із метою отримання доходів і досягнення соціального ефекту.

Бізнес-план — це документ, який є результатом комплексного дослідження основних сторін діяльності підприємства; опис функціонування новостворюваного чи реконструк­ції діючого підприємства; робочий інструмент підприємця для організації своєї роботи. Бізнес-план на відміну від плану підприємства відображає розвиток одного конкретного напрямку його роботи на визначеному ринку. Підприємство може одночасно мати кілька бізнес-планів. Ступінь деталізації обгрунтувань у бізнес-плані може бути різним. У ма­лому бізнесі бізнес-план та план підприємства можуть збігатися і за обсягом, і за змістом [3].

Планування забезпечення виробництва матеріальними ресурсами

2.1. Загальна характеристика підприємства

1. Повне найменування – Приватне підприємство «Алгол».

2. Скорочене найменування за ЄДРПОУ – ПП «Алгол».

3. Номер та дата державної реєстрації підприємства - № 17538 від 17.04.2000 року.

4. Назва органу, який здійснив реєстрацію – Виконавчий комітет Дарницької районної ради м. Києва.

5. Вид діяльності за ЗКГНГ – Виробнича.

6. Форма власності за ЗКФВ – Приватна.

7. Адреса підприємства: м. Київ, вул. Краківська, 37.

8. Банківські реквізити:

ПП «Алгол»

М. Київ, вул. Краківська, 37

Тел. 550-11-84

Факс 550-11-87

КОД ЄДРПОУ 2538694

р/р 260003404705802

в КБ «Правексбанк»

МФО 450738

9. Керівник підприємства: Гаврилюк Сергій Іванович; 559-16-82.

10. Головний бухгалтер: Коваленко Светлана Петрівна, 562-76-35.

ПП «Алгол» існує 3 роки, займається виготовленням офісних меблів за сучасною технологією.

Асортимент продукції: офісні шафи, стелажі, столи, тумби.

Персонал фірми складає 35 чоловік, які забезпечують безперервну і високоефективну роботу підприємства.

Конкурентоспроможність фірми забезпечується низькими внутрішньовиробничими витратами, виготовленням продукції високого гатунку, високим рівнем обслуговування споживачів.

2.2. Постановка задачі планування

ПП «Алгол» розрахувало план виробництва продукції (офісних меблів) на ІІ квартал 2004 р. - Xj , де j –вид продукції. Норми витрат ресурсів на виробництво одиниці продукції – аij , де i - вид ресурсів. Вхідна інформація:

Таблиця 2.1. План виробництва:

Таблиця 2.2. Норми витрат ресурсів [aij]:

Необхідно розрахувати план Yi забезпечення виробництва ресурсами без врахування їх запасів. Для цього:

1. Скласти математичну модель плану забезпечення виробництва ресурсами в загальному вигляді;

2. Скласти модель плану для наведених вище даних;

3. Розрахувати план забезпечення виробництва основними матеріалами.

2.3. Модель і розрахунок задачі планування

Необхідно визначити планові об’єми ресурсів кожного виду, які забезпечуть виконання плану виробництва продукції.

1. Математична модель задачі в загальному вигляді:

Yi = aijXj , i = , (2.1)

де Yi – плановий об’єм і-того виду ресурсу, {Yi , i =};

Xj – плановий об’єм j-того виду продукції, j =;

[aij] – норма витрат і-того матеріалу на одиницю продукції.

2. Модель плану для наведених вище даних:

Yi = aijXj , i = , (2.2)

Y1 = a11*x1 + a12*x2 + a13*x3 + a14*x4 , (2.3)

Y2 = a21*x1 + a22*x2 + a23*x3 + a24*x4 , (2.4)

Y3 = a31*x1 + a32*x2 + a33*x4 + a34*x4 . (2.5)

План забезпечення виробництва основними матеріалами:

а) тирсоплита із пластиковим покриттям, шт.:

Y1 = 0,5*300 + 0*450 + 0,3*800 + 0,1*270 = 417 ;

б) ламінована тирсоплита, шт.:

Y2 = 0,8*300 + 1*450 + 0,75*800 + 0,4*270 = 1398 ;

в) деревинно-волоконна плита, шт.:

Y3 = 0,5*300 + 0,3*450 + 0*800 + 0,5*270 = 420.

Результати представлено у табличному вигляді.

Табл. 2.3. План забезпечення виробництва основними ресурсами.

Висновок

В ході даної курсової роботи я спробувала розкрити всі аспекти, що пов’язані з плануванням діяльності підприємства. Розкрито суть планування, розглянуто планування як функцію управління а також: методи та інструменти планових розрахунків, інформаційні ресурси та нормативна база планування, система планів на підприємстві, їх різновиди та комплекси. В розрахунковій частині даної курсової роботи на конкретному прикладі ПП «Алгол» розрахований план забезпечення виробництва матеріальними ресурсами.

Сутність планування, як функції управління підприємством, полягає в обгрунтуванні цілей і шляхів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань і робіт, а також визначення ефективних методів, способів і ресурсів усіх видів, необхід­них для виконання цих завдань та встановлення їх взаємозв'язку. Планування є основ­ною ланкою та організаційним початком всього процесу реалізації цілей підприємства. План потрібний не тільки великим та середнім, але й малим підприємствам. Нормативність встановлює вимоги до ефективності використання ресурсів та резуль­татів господарювання.

Планування є важливою частиною господарської практики. Досвідчені керівники розуміють, що всі великі бої спочатку виграють на папері - на плані, а тільки після цього у реальному житті. Успішно працюючі підприємства здійснюють не тільки довгострокове планування, але і детальну розробку оперативних поточних планів по кожному підрозділу, кожному робочому місці.

Література:

1. Гроув Эндрю С. Высокоэффективный менеджмент / Пер. с англ. – М.: Филинъ, 1996. – 280с.

2. Дафт Р.Л. Менеджмент. – СПб.: Питер, 2000. – 832с.

3. Друккер Петер. Як забезпечити успіх у бізнесі: новаторство і підприємництво / Пер. З англ. – К.: Україна, 1994.

4. Економіка підприємства: Підручник. За ред. Акад. С.Ф. Покропивного. 2-є вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528с.

5. Економічний аналіз : Навч. посіб. / За ред. Акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. – К.: КНЕУ, 2001. – 540с.

6. Карлоф Б. Деловая стратегия. – М. Экономика, 1995.

7. Литвак Б.Г. Упраленческие решения. – М.: Экмос, 1998. – 248с.

8. Мескон М.Х., Альберт. М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. – М.: Дело, 1992. – 702.

9. Немцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент. Навч. посібник. – К.УВПК Ексоб, 2001. – 560с.

10. Осовська Г.В. Основи менеджменту. Навч. Посібник. – К.: Кондор, 2003. – 556с.

11. Питер Э. Лэнд. Менеджмент – искусство управлять / Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 1995. – 144с.

12. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. / За ред. Москалюка В.Є. – К.: КНЕУ, 2002. – 252с.

13. Портер М. Стратегія конкуренції. – К.: Основи, 1997. – 336с.

14. Ру Д., Сульє. Управління / Пер. з франц. – К.: Основи, 1995. – 442с.

15. Твердохліб М.Г., Шарапов О.Д. Організація інформування керівників: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 1997. – 180с.

16. Удалов Ф.Е., Удалов О.Ф., Алехина О.Ф. Менеджмент: американский и японский подходы. – М.: Экмос, 1999. – 153с.

17. Управління виробничою інфрастуктурою: Навч. Посібник / За ред. Бєлова М.А. – К.: КНЕУ, 1997 – 207с.

18. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навч. Посіб. – К.: Каравела, 2003. – 432с.

19. Хан Д. Планирование и контроль: концепция контроллинга: пер. с нем. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 800с.

20. Хан Д. Экономика предприятия: Пер. с нем. – М.: ИНФА-М, 1999. – 928с.