Твір Чи ми ще зійдемося знову - Музика - Скачать бесплатно

І. Загальні відомості про твір і його авторів

“Чи ми ще зійдемося знову” – вірш великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка, покладений на музику відомим українським композитором Станіславом Пилиповичем Людкевичем.

Хоровий жанр: хор з супроводом.

Станіслав Пилипович Людкевич

(1879-1979)

С. Станіслав Пилипович Людкевич увійшов в історію музичної культури як видатний композитор, музикознавець, фольклорист, педагог і музично-громадський діяч. Митець прожив велике творче життя. Воно розпочалося ще наприкінці ХІХ ст., коли Станіслав Пилипович, щойно приїхавши до Львова, взяв активну участь в організації ювілейного вечора І.Франка. Це було 1898 р. Тоді він виступив як диригент і композитор. На концерті прозвучав хор на Франковий гімн “Вічний революціонер”. Завершив свій творчий шлях Людкевич через 80 років після цього пам’ятного вечора.

У січні 1979 р. музична громадськість широко відзначала 100-річчя від дня народження корифея українського музичного мистецтва, народного артиста СРСР, лауреата Державної премії ім.Т.Г.Шевченка, професора С.П.Людкевича.

С.Людкевич народився 24.01.1879 р. в містечку Ярославі на Західній Україні (зараз входить до складу Польщі). Батько композитора – вчитель народної школи – дуже любив музику. Мати знала й розуміла мистецтво, з особливою повагою ставилася до рідної культури. Гри на фортепіано навчалась у відомого українського композитора М.Вербицього. Вона ж була і першою вчителькою Станіслава з фортепіано.

Вступаючи після початкової школи до Ярославської гімназії, Станіслав Пилипович прагне глибше вивчати музику. Він співає у хорі, а згодом стає його керівником, починає писати музику. Закінчуючи цей заклад, Людкевич уже мав у своєму композиторському портфелі ряд творів – це хори “Гамалія”, “Поклик до слов’ян”, 7 п’єс для фортепіано. До речі, останні з успіхом виконуються піаністами й сьогодні. Це, зокрема, “Пересторога матері”, “Заколисана пісня”, “Тихий вечір” (на тему Й.Брамса). Ці фортепіанні мініатюри продовжують лінію західноєвропейської романтичної музики Ф.Шуберта, Ф.Мендельсона, Й.Брамса. Мініатюри Людкевича щирі, ліричні, вони пройняті українськими народнопісенними інтонаціями.

З 1898 р. по 1901 р. Людкевич навчається у Львівському університеті на філологічному факультеті. Після його закінчення він викладає українську мову в одній із гімназій Львова. Перед цим композитор працює в Музично-драматичному Інституті ім.Лисенка, готує до друку “Галицько-руські народні мелодії”, виступає з музикознавчими статтями та рецензіями тощо.

У 1903-1904 рр. композитор був на військові службі у Відні; там він мав змогу слухати оркестрову та оперну музику, а згодом, у 1907 р. він знову їде до Відня, щоб поповнити свої професійні знання. Протягом року Людкевич навчається у О.Цемлінського (композиція та інструментування) та Г.Греденера (поліфонія), слухає лекції з історії та теорії музики у Г.Адлера та Г.Рімана. За цей час Станіслав Пилипович написав докторську дисертацію, присвячену питанням програмної музики. Повернувшись додому, він знову поринає в роботу. З 1908 р. Людкевич стає директором Музично-драматичного Інституту ім.Лисенка.

1914 р. Людкевича призивають до австрійської армії, невдовзі він потрапляє в полон і до кінця війни перебуває в Церовську (Казахстан). Повертаючись у 1918 р. додому через Київ, Станіслав Пилипович зустрічається із Стеценком і Леонтовичем. Він знайомиться з їхньою творчістю, веде розмову про дальші шляхи розвитку української музики.

На той час Людкевич був уже зрілим музикантом. Формування його світогляду та мистецький позицій пов’язано з тими величезними подіями початку ХХ століття, які сколихнули все життя суспільства. Це події російської революції, діяльність революційних демократів І.Франка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, робітничі страйки на Західній Україні, лихоліття першої світової війни і, нарешті, Жовтнева революція.

Творча зрілість прийшла і завдяки його глибокому вивченню музики композиторів ХVIII-ХІХ ст., внаслідок постійної композиторської праці, серйозних пошуків власного музичного стилю. Протягом 1902-1918 рр. Станіслав Пилипович пише багато музики. Це хорові, вокальні, фортепіанні та оркестрові твори. Серед них такі вершинні композиції митця, як кантата-симфонія “Кавказ”, романс “Черемоше, брате мій”, обробка української народної пісні “Гегілка”, кантата “Вільній Україні”, цикл варіацій “Елегія” для фортепіано. Саме ці твори увійшли в історію української музики й визначні класичними зразками.

З 1919-1939 рр. Людкевич написав багато музики різних жанрів. Та провідними у його творчості залишається вокально-симфонічний жанр. Назвемо 2 кантати – “Заповіт” (сл.Шевченка) і “Наймит” (на вірші І.Франка). Саме в цих творах композитор втілив ідею боротьби з поневолювачами, створив яскраві драматичні образи. Продовжує працювати у хорових та романсових жанрах, обробляє українські народні пісні. Варто назвати такі романси, як: “За байраком байрак”, “Одна пісня голосненька”, хори “Наша дума, наша пісня”, обробки народних пісень “Про Бондарівну”, “Бодай ся когут знудив”, “Ой співаночки” та ін.

На другий творчий період припадає захоплення Людкевича інструментальною музикою. Перші спроби відносяться ще до початку століття. Тоді композитор написав “Каприччіо” і “Симфонічний танець”. Значних успіхів композитор досягає вже у 20-30-і роки. Головним чином це одночастинні композиції “Меланхолійний вальс”, “Каменярі”, “Галицька рапсодія”, “Веснянки”, “Мойсей” та ін.

Заслуговує на увагу камерно-інструментальна музика Людкевича. Це його ф-нні твори “Варкарола”, “Пісні без слів”; скрипкові “Чабарашка”, “Тихий спомин”, “Сарабанда”, ф-нне тріо фа дієз мінор. Композитор прагне до високого професіоналізму і водночас до широкої доступності і зрозумілості своїх творів. В них відчувається вплив Лисенка, Чайковського, Рахманінова, Шуберта, Шумана, Брамса і Вагнера.

З 1939 р. С.Людкевич – професор нововідкритої Львівської консерваторії ім.Лисенка, старший науковий працівник філіалу Інституту фольклору Академії Наук УРСР. Багато сил віддає композиторській справі: пише хоровий твір “За мир”, завершує кантату “Наймит”, переробляє раніше створену кантату “Вільній Україні”. Перервана фашистською окупацією творчість Людкевича відновилась у 1945 р. Продовжується і його педагогічна діяльність. Станіслав Пилипович активно працює в симфонічному жанрі, створює оперу “Довбуш”.

Наприкінці 40-х років з’явились 2 симфонічні поеми – “Дніпро” і “Пісня юнаків”, в яких втілено героїку воєнних років.

У першій половині 50-х років Людкевич завершив “Прикарпатську симфонію”, ф-нний концерт та оперу “Довбуш”. Згодом композитор пише ряд програмних симфонічних творів: “Наше море”, “Не забудь юних днів”, “Пассакалію”, сюїту “Голоси Карпат”, увертюра “Ой не ходи, Грицю”. Багато сил віддає вихованню молодих музикантів, науковій праці. Ним розпочато підручник з народної творчості та хрестоматію з історії гармонії.

Помер С.П.Людкевич на 101 році життя у вересні 1979 р.

Тарас Григорович Шевченко

(1814-1861)

До скарбів світового значення належать і творіння великого поета українського народу Т.Г.Шевченка.

Народився народний митець 9.03.1814 р. в селі Моринцях (поблизу Києва). Він був сином кріпака. Незабаром після народження Тараса родина Шевченка переїхала до села Кирилівки. В ранньому дитинстві хлопець залишився круглим сиротою. В 15 років Тараса взяли до дворової челяді поміщика Енгельгарда. Побачивши малярські здібності хлопця, поміщик згодом в Петербурзі віддав його на 4 роки на науку до живописця Ширяєва. 22 квітня 1838 р. поміщик підписав Шевченкові відпустку за 2500 карбованців. Згодом Шевченко став студентом Академії мистецтв, яку закінчив 1845 р. Опісля повернувся на Україну. Але вже в 1847 р. за участь в таємному товаристві (Кирило-Мифодіївському братстві) і за його вірші Шевченка заарештовують і везуть на заслання в Орськ з суворою забороною писати і малювати, звільнили поета аж в 1857 р. У 1859 р. Шевченко востаннє побував на Україні. Від відвідав місця свого дитинства, своїх рідних, постійно перебуваючи під наглядом поліції. Кінець-кінцем його знову заарештували. Поет ледве добився звільнення. Йому заборонили жити на Україні й повернули до Петербурга.

Змучений злигоднями заслання, в’язницями й солдатчиною, сорокасемирічний поет, підкошений тяжкою хворобою помер в 1861 р. 10 березня. Спочатку його поховали в Петербурзі, і лише згодом, після довгих і наполегливих клопотань, прах поета вдалося перевезти на Україну.

Літературна спадщина Шевченка – це “Кобзар”, 9 повістей, п’єса “Назар Стодоля”, декілька уривків інших драматичних творів, “Автобіографія”, щоденник та листи. Крім цього, шевченкознавцями встановлено, що ряд творів Кобзаря було знищено, інші загублено і досі не знайдені.

Джерела творчості Шевченка – це тогочасна дійсність, фольклор і літературні традиції. Народна пісня була одним з найосновніших джерел Шевченкового “Кобзаря”. Вона навіяла поетові балади “Причинна”, “Тополя”, “Утоплена”, “Лілея”. Сильний пісенний струмінь відчувається і в поемах “Мар’яна-черниця”, “Катерина”, “Тарасова ніч”, “Гамалія”, “Гайдамаки”, а віршів, основа яких пісенна, у Шевченка сотні.

Твори Шевченка здобули світову славу. Вони перекладені на багато мов. В Англії його порівнювали з Бернсом, в Німеччині – з Бюргером, у Франції – з Беранже і Містралем.

ІІ. Літературний текст

Вірш “Чи ми ще зійдемося знову?” Т.Г.Шевченко написав після арешту в Києві, перебуваючи в казематі.

Потрапивши в лабети царських жандармів, поет невпевнений чи побачить ще рідну Україну. Невимовний біль і туга виривається з вуст літературного героя, який запитує: “...чи вже навіки розійшлись?” і виражає свою думку, що на все воля Божа, тому треба молитися, і в першу чергу треба молитися за “свою Україну”.

Перебуваючи в тяжких умовах, під слідством, поет не думає про свою долю, а переживає за рідну батьківщину, хоч він поважає і Росію: “...не наша мати, а довелося поважати”.

Шевченко показує гіркі переживання ліричного героя, якого насильно відірвали від матері-України, за долю неньки-батьківщини. Така тема вірша.

Ідея твору – заклик любити Україну, молитися за неї, які б не були тяжкі умови. “Во время люте, в остатню тяжкую минуту за неї Господа моліть”.

Головний образ твору – ліричний герой – палкий патріот рідної батьківщини, який навіть в останні хвилини свого життя буде думати про долю рідного краю.

Форма викладу – віршована.

ІІІ. Музично-виражальні засоби

Жанр твору: лірико-драматична пісня.

Форма твору: двочастинна з кодою.

Характеристика мелодії:

Твір написаний для хору з солістами.

Спочатку тема проходить у партії S, яка дублюється всіма ін. парт.

В 13 т. тема переходить до партії Т1, оскільки цей епізод звучить у виконані чоловічого хору. З 24 такту тему перехоплює соло Б під супровід фортепіано (без хору) чергуючись з солом альта. Під кінець тема знову звучить в сопрано.

На протязі всього твору характер мелодії постійно змінюється, то стрибкоподібний (як і у фортепіанній партії /у вступі/, так і у хорових партіях):

зустрічаються стрибки на квінту:

- кварту:

- септиму:

- сексту:

то нисхідний і висхідний:

то хвилеподібний:

Інтонація мелодії – речитативна.

Метро ритмічні і ладові особливості

Композитор використав такі рішення вартості:

Для твору характерний такий ритмічний малюнок:

В творі композитор використовує натуральний і гармонійний мінор.

Темп: Весь твір виконується в одному темпі – помірно. Роз приділення музично-тематичного матеріалу між хоровими партіями і солюючими голосами з супроводом проходить рівномірно. Починаючи з 14 такту Т продовжує мелодичну лінію (стрибкоподібного характеру), яка перед тим звучала у S:

Ладотональні особливості твору

Твір починається тональністю g-moll (соль-мінор), яка в кінці 1 частини переходить в одноіменну G-dur (соль-мажор).

Як зазначалося вище, композитор використав два види мінору – натуральний і гармонічний. В хоровій структурі композитор використовує як прості функціональні акорди та їх обернення, так і складні:

Повна гармонійна послідовність хорового твору “Чи ми ще зійдемося знову?” така:

Характеристика фактури

Фактура твору – гамофонна. Хорову фактуру доповнює супровід, який теж має акордовий виклад. Наприклад:

Взаємозв’язок фактури із змістом твору

Твір композитора С.Людкевича “Чи ми ще зійдемося знову?” належить до художньо-досконалих творів, які глибоко змальовують і передають зміст словесного тексту. В даному творі всі засоби музичної виразності у великій мірі послужили для глибокого розкриття змісту слів. В цьому велику роль відіграли гармонійна насиченість хорового викладу, вдалий вибір тональності. Як було вище сказано, виклад хорової фактури – гомофонний. Завдяки ньому к-р досягнув монолітного злитого звучання, і тим самим підкреслив загальну думку твору.

Для того, щоб музична мова твору була в єдності з літературною, композитор використовує натуральний і гармонічний мінор.

Щоб передати весь драматизм ситуації (розлуку з батьківщиною), любов до України, композитор вводить в хорову партитуру солістів, як поодинокі голоси з чужини. Саме в їхніх партіях проходить кульмінаційний момент, який підкреслюється фортепіанним супроводом:

IV. Вокально хоровий аналіз

Тип і вид хору: мішаний, чотириголосний.

Композитор використовує в творі divisi хорових партій.

Партія басів ділиться на дві в коді:

Партія тенорів ділиться на дві в першій частині, починаючи з 15-го такту:

В творі дублюється партія баса:

Зустрічається в творі також спів в унісон. Ним починається перша частина:

тенори і баси:

соло баса і альта:

Діапазон хорових партій і всього хору: