Розвиток когнітивної сфери підлітка - Психологія - Скачать бесплатно

У підлітковому віці спостеріга­ється розвиток обсягу уваги, підви­щення стійкості уваги та розвиток здатності до переключення та роз­поділу уваги. Також у підлітків від­мічається погіршення результатів навчальної діяльності. Це відбува­ється тому, що розумові здібності підлітка на відміну од здібностей молодшого школяра, набувають нової якості: вони стають опосередкованими. Це відбувається за­вдяки розвитку понятійного, мов­но-логічного, абстрактного мис­лення. Підліток може оперувати поняттями, міркувати про власти­вості та якості предметів, висувати гіпотези, планувати дослідницьку діяльність та засвоювати великі ма­сиви інформації.

Причини неуважності підлітка полягають у суперечливості само­го вікового періоду: підліток зда­тен придумати спосіб запам'ятову­вання нової формули, тобто керу­вати своєю пам'яттю, може вису­нути гіпотезу, тобто спрямувати, регулювати процес свого мислен­ня тощо, але йому дуже важко керувати своєю особистістю, собою як цілим.

В основному це пов'язано з но­вими інтересами, переживаннями та хронічною емоційною не­стабільністю, яка виявляється в імпульсивності, нестриманості, іноді агресивності.

Розумова діяльність підлітка, також як і його поведінка, залежить від стану його мотиваційної сфе­ри. Підліток уважний тільки щодо того, що якось пов'язано із його актуальними потребами та пережи­ванням.

Усі інтимні переживання підліт­ка тією чи іншою мірою пов'язані з пошуком себе, з пізнанням своїх здібностей та можливостей, з праг­ненням дізнатися, як оцінюють його оточуючі, з постійним пере­биранням на себе різних дорослих ролей та гострою необхідністю у формуванні власного образу «Я».

Це для підлітка головневі якщо те чи інше навчальне завдання сприяє розвиткові особистості, якщо навчальна ситуація пов'яза­на з переживаннями, якщо харак­тер і форми спілкування з підліт­ком допомагають йому здобути до­рослої позиції, то увага стає стій­кою та концентрованою.

Навчання молодших підлітків спрямоване на запам'ятовування навчального матеріалу (а не на ро­зуміння) і неодноразове повторен­ня його. Але вже в середині підліт­кового віку пам'ять починає роз­виватися в напрямі інтелектуалі­зації. Зростає кількість учнів, які використовують прийоми опосеред­кованого запам'ятовування, збіль­шується обсяг таких прийомів, їх використання стає все більш сві­домим, цілеспрямованим.

Учні-підлітки мають індивіду­альні різниці і в характері мнемічної діяльності: якщо учні 5-го кла­су використовують більше зов­нішні прийоми запам'ятовування (асоціації, смислове групування), то учні 8-го класу більше викорис­товують опосередковані прийоми запам'ятовування та пошук для кожного матеріалу специфічних прийомів. Центральне місце посі­дає аналіз змісту матеріалу, його своєрідності та внутрішньої логі­ки. Деякі підлітки виявляють гнуч­кість у виборі шляхів заучування, інші намагаються структурувати та логічно обробити навчальний ма­теріал. Уміння логічно обробити матеріал часто розвивається сти­хійно. Учні, які погано запам'ято­вують, не вміють зосередитися на роботі — інтелектуально пасивні, їхня мнемічна діяльність виріз­няється стереотипністю, способи обробки матеріалу одноманітні, мислення нібито не бере участі у запам'ятовуванні. Розвиток уміння формулювати і виражати думку своїми словами підвищує успіш­ність, надає знанням глибини, спо­нукає подальший розвиток інтелек­ту та здібностей підлітка.

Вивчення пізнавальної діяль­ності дітей говорить про те, що наприкінці початкової школи спостерігається підвищення дослід­ницької активності дітей, подаль­ший розвиток їхнього мислення. Уже у 8—9 років діти, читаючи та спостерігаючи за різними явищами життя, починають формулювати по­шукові запитання, на які самі на­магаються відповісти. У 11 —12 ро­ків практично всі діти спрямовують свою дослідницьку активність фор­мулюванням пошукових запитань. Це відбувається тому, що школярі намагаються зрозуміти та усвідоми­ти причиново-наслідкові зв'язки і закони появи різних подій.

Дослідницька активність дітей на етапі причинового мислення характеризується двома якостями: зростанням самостійності діяль­ності мислення і зростанням кри­тичності мислення. Завдяки само­стійності підліток навчається керу­вати своїм мисленням: ставити до­слідницькі цілі, висувати гіпотези причиново-наслідкових залежнос­тей, розглядати відомі йому факти з позицій висунутих гіпотез. Ці здіб­ності, без сумніву, є основними передумовами розвитку творчості на етапі причинового мислення. Критичність мислення виявляєть­ся у тому, що діти починають оці­нювати свою діяльність та діяль­ність інших з поглядів законів і правил природи та суспільства. З одного боку, завдяки усвідомлен­ню правил і законів, творчість ді­тей стає більш зрозумілою, логіч­ною, щирою. З іншого боку, кри­тичність заважає творчості, бо на етапі висування гіпотези можуть здаватися нереальними і їх відки­нуть. Подібні самообмеження зву­жують можливості появи нових, оригінальних ідей.

З віком діти стискаються з ве­ликою кількістю ситуацій, коли неможливо визначити одну причи­ну події. Багато соціальних та при­родних явищ викликаються вели­кою кількістю різних чинників. Прогнози розвитку цих явищ мають вірогідний характер, це свід­чить про їх приблизну достовір­ність.

В усіх цих випадках причино­вого мислення недостатньо. Вини­кає необхідність у попередньому оцінюванні ситуації та відборі се­ред багатьох варіантів таких, які мають суттєвий вплив на розвиток подій. Відбір при цьому здійсню­ється через вибір декількох критеріїв для звуження «зони пошу­ку». Мислення, яке робить такий вибірковий пошук, дає змогу ви­рішувати складні, невизначені, проблемні ситуації, називають евристичним.

Евристичне мислення форму­ється у 12—14 років. Вивчення ми­слення дітей та підлітків показує, що, порівняно з молодшими шко­лярами, підлітки по-іншому дослі­джують проблемну ситуацію. Так, якщо в період між 9—11 роками, завдяки високій дослідницький ак­тивності, діти ставлять багато по­шукових запитань щодо різних ас­пектів ситуації, то підлітки відразу концентрують свою увагу на одній або декількох гіпотезах. Це еконо­мить час, допомагає більш заглиб­лено опрацювати проблемні аспек­ти. Таким чином, у підлітковому віці відпрацьовується вміння побу­дувати проблемну ситуацію: від­окремити проблему, критерії опти­мального рішення, відділити головне від другорядного, ранжу-вати предмети і об'єкти за ступе­нем важливості.

Розвиток соціально-психологічної характеристики особистості, характеру підлітка

Акцентуації характеру — це крайні варіанти норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені, завдяки чому підвищу­ється чутливість організму люди­ни до певного роду психогенних впливів.

Акцентуації найчастіше розви­ваються в період становлення ха­рактеру та згасають із віком. Осо­бливості характеру при акцентуа-ціях виявляються не постійно, а лише в деяких ситуаціях, за певних обставин, і можуть зовсім не вияв­лятися у звичайних умовах. Соціа­льна дезадаптація при акцентуаці-ях або зовсім відсутня, або неве­лика.

Залежно від ступеня виражен­ня акцентуації поділяються на явні та приховані.

У підлітковому віці при явних акцентуаціях особливості характе­ру загострюються, а з впливом пси­хогенних чинників можливі пору­шення адаптації, відхилення у по­ведінці. Підліток демонструє свій тип характеру в сім'ї та школі, з однолітками та дорослими, у на­вчанні та на відпочинку, у праці та розвагах, в умовах звичайних або у складних ситуаціях. Усюди та завж­ди гіпертимний підліток надто енергійний, шизоїдний ховається від оточуючих, істероїдний нама­гається привернути до себе увагу інших. З віком особливості харак­теру залишаються яскраво вираже­ними, хоча іноді компенсуються та не заважають адаптації.

Приховані акцентуації більш відповідають звичайним варіантам норми. У звичайних умовах, риси певного типу характеру виражені мало або зовсім ні. Але акцентуйо-вані риси іноді яскраво виявляють­ся в екстремальних життєвих ситу­аціях під впливом психічних травм. У таких випадках не спостерігаєть­ся помітна соціальна дезадаптація, але з метою швидкого подолання таких моментів необхідно знати, за яким типом акцентуації підліток відреагує на психогенні впливи се­редовища.

Розвиток особистості підлітка

Вступ дитини в підлітковий пе­ріод характеризується якісним по­штовхом у розвитку самосвідомості. У підлітка починає формуватися позиція дорослої людини. Навіть, якщо ця позиція ще не відповідає об'єктивному статусу підлітка в житті, але її поява означає, що під­літок суб'єктивно вже ввійшов у нові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їхніх цінностей, мотивів поведінки та діяльності.

Виникнення потреби у пізнанні власних особливостей, цікавість до себе та роздуми про себе — харак­терна особливість дітей підлітково­го віку. До аналізу своєї особистості підліток звертається як до засобу, який допомагає в організації сто­сунків та діяльності, у досягненні особисто значущих завдань у тепе­рішньому та майбутньому.

Соціально-регулююча функція роздумів про себе виявляється в тому, що підліток спочатку звертає увагу на свої недоліки та має потре­бу в їх подоланні, а вже згодом — на особливості особистості в цілому, свої можливості та переваги.

Важливий стимул виникнення у підлітка міркувань про себе — його потреба мати повагу в колі однолітків та прагнення знайти близьких товаришів, друга. Підлі­ток починає порівнювати себе з оточуючими людьми: однолітками, батьками, дорослими. Таке порів­няння надає підліткові знань про інших людей, особливості їхнього характеру та поведінки.

Уявлення про інших людей та самого себе не завжди реалістичні. У багатьох підлітків самооцінюван-ня деяких якостей завищене. На цій основі іноді виникає уявлення про несправедливе ставлення до підлітка дорослого, наприклад, батьків або вчителя. Це може при­вести до виникнення у підлітка афекту та комплексу специфічних особливостей: з'являється образ­ливість, підозріливість, недовірли­вість, іноді агресивність і завжди — надмірно підвищена чутливість до оцінок інших. На перші невдачі підліток, як правило, реагує афек-тивно, а хронічні невдачі підви­щують невпевненість у собі. У де­яких підлітків знижується рівень домагань, а у деяких з'являється ба­жання обов'язково подолати труд­нощі, довести можливість цього собі та «усім».

Особливість підлітка — турбо­та про власну самостійність. З ві­ком сфера претензій на самостій­ність інтенсивно розширюється.

Вони охоплюють не лише конк­ретні дії та вчинки, а й деякі вибо­ри, рішення, думки. Джерело су­перечок підлітків не лише реальні незгоди, а й прагнення відстояти свою думку. У підлітковому віці починається формування власної позиції з деяких проблем, напри­клад, морально-етичних.

Молодші підлітки часто не вмі­ють керувати своєю поведінкою. Для старших підлітків характерне прагнення оволодіти власними афективними реакціями та пове­дінкою в цілому. Багато з них уже вміють стримуватися, а за потреби приховувати свої наміри, настрої, думки, ставлення. У поведінці з'яв­ляється двоплановість. З віком збільшується тенденція організо­вувати себе, з'являється ставлення до власного зросту, контроль за ним, самокритика. Підліток починає сам створювати себе, спонука­ти себе до розвитку згідно з певни­ми зразкам та конкретно значущи­ми завданнями і намірами, які по­в'язані з потребами сьогодення та майбутнього.

Визначення типових труднощів когнітивної сфери підлітків

Визначення типових труднощів особистісної сфери підлітків