Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті - Політологія - Скачать бесплатно
З уваги на специфічний характер держав, які належать до групи нейтральних, їхня політика має досить виразну тенденцію наголошувати негативне ставлення до західного блоку, мовляв, цей блок об‘єднує колишні колоніальні імперії, які прагнуть у зміненій формі продовжувати експлуатувати свої колишні колонії. Цей антиколоніалізм і антиімпералізм намагається використовувати Росія, декларуючи свою повну солідарність з політикою неприєднаних держав.
Щодо ісламського світу, то він загалом і фундаменталістські течії в його середовищі займають більш виважену позицію в зовнішній політиці, ніж США чи Росія з КНР, відкидають сепаратизм та хаотичну силову політику ( за винятком терористичних організацій). А загалом націоналізм у зовнішній політиці цих країн останнім часом загальмував у своєму розвитку.
Висновки
Сучасний націоналізм європейських держав і взагалі націоналізм як світове явище останнім часом набув значного розвитку. На підтвердження цього можна навести ряд прикладів успіху європейського націоналізму. Це і участь австрійської Партії Свободи в уряді, значима перемога на виборах Народної партії К.Блохера у Швейцарії, зростання впливу Vlaams Blok у Бельгії, успіхи датських та шведських націоналістів, в сусідній Румунії в листопаді 2000 р. партія „За Велику Румунію” здобула 22% голосів виборців; її лідер К.Тудор отримав 30% голосів на президенських виборах, збільшення популярності Національного Фронту та його лідера Ле Пена у Франції, успіх партії Піма Фортайна на виборах у Нідерландах. В чому ж причини успіху?
Це питання потребує досконалих досліджень, але вже тепер можна відзначити, що успіхи в цих державах полягають в єдності всіх націоналістів. Поглянувши на програмові засади австрійської Партії Свободи, достатньо відзначити кілька її важливих пунктів, щоб зрозуміти причини його привабливості:
Пункт 1 „Свобода - найвище право кожної людини”;
П. 2: „Людська гідність недоторканна”;
П.З: „Спочатку Австрія”;
П.5: „Християнство - основа Європи”;
П. 12: „Сім'я - єдність поколінь”;
П.ІЗ: „Захист оточуючого середовища”;
П.15: „Вільні фермери - культивування землі”.
Отже, тут стає зрозуміло, на чому розставляють акценти австрійські націоналісти.
Е.Сміт, один з найвідоміших західних дослідників націоналізму зазначає, що стрижнева доктрина націоналізму є чимось більшим за просту „доктрину волі” і складається з кількох основних тверджень:
1 - людство природним чином поділяється на нації;
2 - кожна нація має свій самобутній характер;
3 - джерелом всієї політичної влади є нація, колектив в цілому;
4 - задля свободи і самоздійснення люди повинні ототожнювати себе з нацією;
5 - нації можуть реалізувати себе тільки у їхніх власних державах;
6 - відданість нації-державі перевершує інші відданості;
7 - найважливішою умовою всесвітньої свободи й гармонії є зміцнення національної держави.
Націоналізм, в розумінні Е.Сміта - це візія майбутнього, яка повертає людині її сутність, її усталений спосіб життя й буття, що був колись її беззастережним природним правом. Він не є і механічним прив‘язуванням, у ланцюгу поколінь минулого до майбутнього, ні еволюцією традиційного в новочасне. Він є атакою і на традицію і на модернізм в тій мірі, в якій вони притемнюють і спотворюють справжній зв‘язок людини з природою та зі своїми ближніми.
Залишається лише висловити жаль з того приводу, що ні ці теоретико-правові норми, ні ці документи, незважаючи на всю свою категоричну однозначність, не мають фактично обов‘язкової сили для тих, кого вони стосуються, і застосовуються вони вибірково і залежно від тих таки геополітичних інтересів „сильних світу цього” і зацікавлених сторін. Дуже промовистим у цьому відношенні є одне з правил, що ним керується Верховний Суд США: „Хто є сувереном де-юре чи де-факто над територією - це не правове, а політичне питання”.
Крім того варто наголосити, що на сучасному етапі розвитку нація, що бореться за своє самовизначення, може лише самостійною перемогою у боротьбі із залученням усіх можливих засобів зреалізувати це право. На жодні репліки міжнародного співтовариства уваги звертати не треба, оскільки воно приймає у своє коло всіх переможців без розбору, незважаючи на те, скільки разів порушив кожен з цих переможців права людини в минулому. До кола державних націй можна потрапити не за фактом належності свого перебування в ньому, а за фактом спроможності досягти його і втриматися в ньому.
Список використаної літератури.
Альтер П. Націоналізм: проблема визначення: Пер. з нім. // Націоналізм. Антологія. – К.: Смолоскип, 2000. – с. 211 – 216.
Голотюк И. Чрезвычайный и Полномочный Посол Государства Израиль в Украине Анна Азари: “Помощь нам не нужна. Нас есть кому защищать!”// Факты. – 2000. – 24 октября. – с. 9 – 10.
Дашкевич Я. Терором по тероризмові. // Універсум. – 2001. - №1-2. – с. 16 – 22.
Донцов Д. За яку революціцю? – Львів, 1990. – 82с.
Каменка Ю. Політичний націоналізм: еволюція ідеї: Пер. з англ. // Націоналізм. Антологія. – К.: Смолоскип, 2000. – с.216 – 235.
Кирчів А. Геополітичний вибір України: синдром суми різнонапрямлених векторів. // Молода нація. – 2000. – спецвипуск. – с.185 – 194.
Кондратенко С. Золотий мільярд. // Ого. – 2001. – 8 жовтня. – с. 4.
Костенко Ю. “Український вектор” у політиці Заходу. // Універсум. - №1 – 2. – с. 13 – 15.
Кузьо Т. Національна безпека України. // Військо України. – 1994. - №4-5. – 158 с.
Куруджі Ю. Французькі націоналісти в Україні. // Україна молода. – 2001. – 7 квітня. – с.5.
Мельник Ю. Західна Європа – США: міжнародні непорозуміння і протиріччя у відносинах трансатлантичного партнерства. // Молода нація. – 2000. - №3. – с.18 – 54.
Мовчан П. Не біймося націоналізму і чому Кучма не вчиться в Ярузельського? // Україна молода. – 2002. – 10 жовтня. – с. 10.
Осташ І. У Росії з‘явилася ностальгія за “слухняною” Україною. // Україна молода. – 2000. – 10 лютого. – с. 5.
Пайфер С., Паскуаль К. Заявка України на вирішальне місце в історії. // Універсум. – 2002. – №1-2. – с. 14 – 20.
Сен А. Мерсі, Баку! // Україна молода. – 2000. – 15 березня. – с.5.
Сміт Е. Доктрина та її критики: Пер. з англ. // Націоналізм. Антологія. – К.: Смолоскип, 2000. – с. 235 – 254.
Сосновський М. Україна на міжнародній арені 1945 – 1965. Проблеми і перспективи української зовнішньої політики. – Торонто, 1966. – 272с.
Стефанеску Б. Про “хороші” та “погані” націоналізми: Пер. з англ. // Націоналізм. Антологія. – К.: Смолоскип, 2000. – с. 704 – 724.
Харахаш Б. Національне самовизначення і територіальна цілісність. // Перехід – ІV. – 2001. – №1. – с. 51 – 58.
Чорноус С. Протиракетний парасоль. // Україна молода. – 2000. – 21 листопада. – с.5.
|
