Державна влада - Правознавство - Скачать бесплатно

План роботи

Вступ

1. Поняття і різновиди влади. Ознаки державної влади.

2. Структура державної влади.

3. Форми здійснення влади.

4. Роль держави у здійсненні державної влади.

5. Владовідносини в сфері діяльності ОВС і механізм її здійснення.

Вступ. У політиці, як відомо, центральне місце посідає проблема влади. Але, на жаль, наука про владу (або кратологія, як її йменує відомий політолог, доктор філософських наук В. Ф. Халіпов), досі не дістала належної розробки ні у вітчизняній, ні у світовій на уці. У своїй новій монографії «Введення в науку про владу» він ви окремлює понад 60 різновидів влад, більше 150 найменувань владників різного гатунку, близько 50-кратій (бюрократія, аристократія та ін.), майже 200 різних видів та галузей політики, феномен влади, на думку вченого, в цілому охоплюється приблизно трьома тисячами категорій та понять. Відтоді, коли влада набула представницького характеру, тобто конституювалась в особливий соціальний інститут, який стоїть над суспільством, проблема влади вилилася у форму співвідношення прав держави, прав суспільства і прав людини. Відповідно до цього історично сформувалися три ідеології влади, які розглядаються в політологічній літературі як державницька, демократична та лібе ральна. Критерієм їхніх відмінностей є те, чому вони надають пріоритет: правам держави, правам суспільства чи правам людини.

Влада — явище соціальне. Соціальна влада присутня (хоча й у прихованій формі) скрізь, де є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, державі, тобто там, де є реальні можли­вості і спроможність впливати на поведінку людей за допомо­гою яких-небудь засобів. Динаміка розвитку будь-якої організо­ваної спільності людей є боротьбою між владою і хаосом.

У найширшому значенні влада — завжди вольові відносини: ін­дивіда до самого себе (влада над собою), між індивідами, група­ми, класами в суспільстві, між громадянином і державою, між посадовою особою і підлеглим, між державами. Реалізується вона у сфері особистої та суспільної діяльності — політичної, еконо­мічної, правової.

Основними компонентами влади є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (меха­нізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта).

Влада — завжди двостороння взаємодія суб'єкта і об'єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відно­сини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого — підкорення їй. Інакше — це владовідносини між суб'єктом і об'єктом.

Сутністю влади є вольові відносини (керування /панування/ — підкорення). Влада припускає верховенство, монопольне право суб'єкта приймати рішення («авторитетні рішення»), обов'язко­ві і значущі для об'єкта, і спроможність забезпечувати виконан­ня прийнятих зобов'язань, тобто контролювати об'єкт. Суспіль­ство об'єктивно потребує влади. Вона протистоїть анархії, пере­шкоджає руйнівним діям, небезпечним для всього соціального організму. Авторитет, право, насильство — засоби, за допомо­гою яких влада має спроможність і можливість здійснювати свою волю, певним чином впливати на діяльність і поведінку людей.

Для виникнення владних відносин необхідно, щоб суб'єкт мав такі якості:

• волю до влади, тобто бажання панувати і готовність брати на себе пов'язану з цим відповідальність;

• компетентність, тобто знання сутності справи, стану і на­строю підвладних, уміння використовувати ресурси, мати авто­ритет.

Готовність до підкорення об'єкта владарювання залежить від низки чинників:

— від його якостей;

— від висунутих до нього вимог;

— від ситуації та засобів впливу, які має суб'єкт;

— від сприйняття суб'єкта об'єктом залежно від наявності (або відсутності) у нього авторитету.

На відміну від ранніх експлуататорських держав, де об'єкт владарювання був безправним і зобов'язаним беззаперечно під­корятися суб'єкту владарювання, у сучасних демократичних дер­жавах якості об'єкта політичного владарювання визначаються насамперед його політичною і правовою культурою.

Соціальна (публічна) влада — вольові (керівництва — підко­рення) відносини між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення та здійснення спільної для даного соціаль­ного колективу волі (інтересу).

Державна влада є особливим різновидом соціальної влади. Якщо у первісному суспільстві соціальна влада має публічний (суспіль­ний) характер, то в класово-організованому — політичний. У державі ми маємо справу з політичною владою. В аналізі полі­тичних систем суспільства влада посідає таке саме місце, як гро­ші в економічних системах: вона має міцні корені в суспільному і приватному житті громадян.

Яке співвідношення політичної та державної влади?

Є дві точки зору з цього питання:

• «політична влада» і «державна влада» — поняття тотожні, оскільки політична влада походить від держави і здійснюється за її прямої або опосередкованої участі;

• «політична влада» і «державна влада» — поняття не тотож­ні, однак усяка державна влада є політичною.

Дійсно, політична влада нерозривно пов'язана із владою дер­жавною, знаходить у ній своє продовження. Державна влада — головний, типовий засіб здійснення політичної влади.

Відмінності політичної та державної влади важко виділити, проте вони є.

1. Всяка державна влада має політичний характер, але не всяка політична влада є державною. Прикладом може служи­ти двовладдя в Росії 1917 p. — влада Тимчасового уряду і влада Рад. Володіючи політичною владою, Ради на той час не мали самостійної державної влади. Інший приклад — по­літична влада в Анголі, Гвінеї-Бісау, Мозамбіку, які переста­ли бути колоніями Португалії (до проголошення незалежно­сті в 1974 і 1975 pp.). Таку владу можна назвати переддержавною, або додержавною. Лише згодом вона стає державною, набуває загального характеру.

2. Державна влада виконує роль арбітра у відносинах між різними соціальними верствами суспільства, пом'якшує їх про­тиборство, виконує «спільні справи». Держава — центральний інститут політичної влади. Ядром політики як сфери діяль­ності, пов'язаної з відносинами між класами, націями та ін­шими соціальними групами, є проблема завоювання, утри­мання і використання державної влади. Термін «політична влада» покликаний підкреслити реальну здатність і можли­вість класу (соціальної верстви, соціальної групи), який не має влади, вести боротьбу за її завоювання, проводити свою волю в політику — в межах правових норм і за їх допомогою.

Політична діяльність не вичерпується державною діяль­ністю. Вона здійснюється в рамках різних політичних партій, профспілок, міжнародних організацій. За допомогою полі­тичної влади реалізуються життєво важливі інтереси значних і впливових груп суспільства (класів, націй, етнічних спіль­нот та ін.).

На відміну від державної влади, політична влада класу, іншої соціальної спільноти не спроможна виконати роль умиро­творителя протиборчих сил суспільства або здійснювати «спі­льні справи».

3. Політична і державна влада мають різні механізми здій­снення. Державна влада характеризується наявністю апарату управління і апарату примусу. Вона має владний примусо­вий вплив на поведінку людей та їх організацій, забезпече­них державно-правовими методами.

Політична влада класу та іншої соціальної спільноти здійс­нюється через: а) їх організації (опосередкований шлях);

б) політичні виступи (безпосередній шлях). Якщо влада кла­су реалізується за допомогою державного апарату зі спиран­ням на апарат примусу, можна говорити про державну владу. Державна влада не може протиставлятися політичній владі, оскільки політичну владу в суспільстві не можна уявити без дер­жави. Держава є основним універсальним акумулятором полі­тичної влади, тому що має можливість:

а) надавати інтересу (волі) влади загальнообов'язкового ха­рактеру;

б) використовувати спеціальні органи (апарат) для його (її) здійснення;

в) вдаватися в разі потреби до примусу.

Зазвичай державна влада є основним напрямком здійснення політичної влади класу (соціальної верстви, соціальної групи) у державних формах за допомогою властивих лише їй засобів і методів.

Політична влада — публічні, вольові (керівництва — підко­рення) відносини, що утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства (у тому числі державою) на основі політич­них і правових норм.

Державна влада — публічно-політичні, вольові (керівницт­ва — підкорення) відносини, що утворюються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний при­мус. Державна влада відносно самостійна і складає основу функ­ціонування державного апарату.

У різних суспільствах і державах характер влади відрізняєть­ся: в одних «керівництво» з боку держави означає пряме насиль­ство, в інших — прихований примус, у третіх — організацію і переконання. Має місце й поєднання різних засобів здійснення державної волі.

Панування, систематичне насильство, примус — влада анти­демократична.

Переконання, авторитет, служіння суспільству, дотримання загальнолюдських цінностей — влада демократична.

Будь-яка державна діяльність потребує керівництва, керівницт­во — влади, а будь-яка влада — легітимності. Ознаки (риси) державної влади:

1) публічна влада — виступає від імені всього суспільства (на­роду), має «публічну» основу своєї діяльності (казенне майно, власні прибутки, податки);

2) апаратна влада — концентрується в апараті, системі орга­нів держави і через ці органи здійснюється;

3) верховна влада — юридичне уособлює загальнообов'язко­ву волю всього суспільства, має у своєму розпорядженні моно­польне право видавати закони і спиратися на апарат примусу як на один із засобів дотримання законів та інших правових актів;

4) універсальна влада — поширює владні рішення на усе сус­пільство: вони є загальнообов'язковими для всіх колективних і індивідуальних суб'єктів;

5) суверенна влада — відділена від інших видів влади усере­дині країни (від партійної, церковної та ін., від влади інших держав). Вона незалежна від них і має виключне монопольне становище у сфері державних справ;

6) легітимна влада — юридичне (конституційне) обгрунтова­на і визнана народом країни, а також світовою спільнотою. На­приклад, представницькі органи набувають легітимності в резуль­таті проведення виборів, передбачених і регламентованих зако­ном.

Нелегітимна влада вважається узурпаторською. Узурпацією є порушення правових процедур при проведенні виборів або їх фальсифікація. Зловживання легітимною владою, тобто викорис­тання її в протизаконних цілях на лихо суспільству і державі, перевищення владних повноважень, є також узурпацією влади. Стаття 5 Конституції України говорить: «Ніхто не може узурпу­вати державну владу»;

7) легальна влада — узаконена у своїй діяльності, в тому числі у застосуванні сили в межах держави (наявність спеціально ство­рених органів для утримання влади і втілення її рішень у життя). Легальність — це юридичне вираження легітимності: здатність втілюватися в нормах права, функціонувати в межах закону. Ді­яльність легальної влади спрямована на стабілізацію суспільст­ва. Нелегальна влада (наприклад, мафіозна, злочинна) діє поза рамками закону, вносить беззаконня і безладдя до суспільства. Яке співвідношення держави і державної влади? Поняття «держава» і «державна влада» — близькі і багато в чому збіжні. У ряді випадків вони вживаються як тотожні, взає­мозамінні. Але між цими поняттями є й відмінності. Поняття «держава» є місткішим: воно охоплює не лише владу саму по собі, але й інші інститути, органи влади. Державна влада — це самі владостосунки (керівництво /панування/ — підкорення).

Поняття влади є одним із центральніших у сучасній політології. Воно дає ключ до розуміння політичних інститутів, політичних рухів і самої політики. Визначення політичної влади, її сутності має найважливіше значення для розуміння природи політики та держави, уможливлює виокремлення політики й політичних відносин з усієї сукупності, соціальних відносин. Влада – це основний елемент, що зв’язує політичну систему суспільства в одне ціле.

Поняття “влада” в побуті і в науковій літературі розуміють по-різному. Філософи говорять про владу над об’єктивними законами суспільства, соціологи – про владу соціальну, економісти-про владу господарську, психологи – про владу людини над собою.

Політична влада як один з найважливіших виявів, характеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю, що виражена в політиці. На відміну від політичної влади, державна влада не обов’язково використовує примус для досягнення своїх цілей. Можуть бути використані ідеологічні, економічні та інші засоби впливу, однак лише державна влада володіє монополією на те, щоб примусити членів суспільства виконувати її задуми.

Політична влада спирається на такі засоби, як примус, легітимність, угоду. Відповідно до цих засобів, залежно від того, який з них найбільше абсолютизується, вирізняють такі парадигми влади, як примус, легітимність та угода.

В сучасному цивілізованому світі влада використовують узаконені засоби примусу, тобто вона впливає на громадян, коли вони порушують існуючі правові норми. Крім узаконених засобів примусу, влада використовує й незаконні: обіцянки, підкуп, шантаж, штучне створення перешкод, формування ілюзій, створення додаткових джерел залежності від влади.

Отже, політична влада — це вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупованнями. Державна влада — це влада, що здійснюється тільки державою. Характерним для неї є суверенність, універсальність і здатність владопримусового впливу на поведінку усіх людей та їх організацій, що забезпечується державно-правовими методами. Політична і державна влада — поняття не тотожні. Є три точки зору на поняття і співвідношення цих влад: а) політична влада — явище більш широке, ніж влада державна; б) політична влада здійснюється пануючим класом через державу; в) державна влада не є синонімом політичної влади, це її основне ядро, її зміст. Як ототожнення політичної і державної влади, так і тлумачення державної влади як основного ядра політичної влади безпідставні. Звичайно, державна влада завжди є владою політичною, до того ж такою, що здійснюється головним суб'єктом політичної системи — державою, але в умовах формування громадянського суспільства і правов ої держави, а тим більше, в умовах їх реального функціонування; найбільш широкі можливості у здійсненні політичної влади повинні бути свідомо надані інститутам громадянського суспільства. Тобто політичним партіям, громадським організаціям і рухам, трудовим ко лективам й іншим недержавним організаціям. Отже, політична влада — поняття більш широке, ніж державна влада, за рахунок того, що здійснюється більшим колом суб'єктів політичної системи.

2. Структура державної влади Традиційно розрізняють три види державної влади: законодавчу, виконавчу і судову. Порядок утворення прав і обов'язків, а також розподіл повноважень між трьома гілками влади, іншими словами, устрій державного ладу і системи державних органів, визначаються Конституцією держави, адже латинське costitutio саме й означає устрій, положення. Важливою віхою в становленні незалежної української держави стало прийняття Верховної Радою нової Конституції України, що заклала основи нового державного устрою. Відповідно до нині діючої Конституції влада в Україні належить народу України. Народ здійснює влада безпосередньо і через систему державних органів і органів місцевого самоврядування. Законодавча влада здійснюється народом через референдум і парламент, що обирається на основі загальних демократичних виборів,- Верховну Раду. Виконавча влада реалізується Президентом України через ств

орений їм уряд - Кабінет Міністрів - і систему центральних і місцевих органів державної виконавчої влади. Судова влада здійснюється системою судів загальної Юрисдикції, а також спеціалізованих судів. Закон передбачає також діяльність Конституційного Суду. Основною задачею Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України, захист конституційних прав і свобод громадян, забезпечення політичної й ejnmnl3wmn? стабільності в Україні. У Україні признається і гарантується місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування - це гарантоване державою право і реальна спроможність територіальної громади (общини), тобто жителів села або добровільного об'єднання в сільську общину жителів декількох сіл, селища, міста, самостійно, під свою відповідальність, вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські Ради і їхні виконавчі органи, а також через районні й обласні Ради, що подають загальні інтереси територіальних общин сіл, селищ і міст. Законодавча влада Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада. Верховна Рада (ВР) - нова назва українського парламенту відповідно до офіційного російського перекладу Конституції. Стара назва - Верховний Рада (ВР). Парламент (англ. parliament) - загальна назва для представительського виборного законодавчого органа держави. У США парламент називається конгресом, у Франції - Національними зборами, у ФРН - бундестагом. Парламент може бути двопалатним і складатися з верхньої і нижньої палат і однопалатним. У Україні парламент однопалатний. Верховна Рада України як вищий законодавчий орган держави видає закони з питань: • здійснення прав і свобод громадян; • визначення основних напрямків внутрішньої і зовнішньої політики України; • ствердження державного бюджету; • установлення податків; • контролю за наданням Україні кредитів, економічної помочі іноземних держав; • організації і діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування; • адміністративно-територіального устрою України; • іншим питанням, визначеним Конституцією України. Український парламент приймає рішення про проведення всеукраїнського референдуму, виборів Президента у встановлені законом строки, чергових і позачергових виборах в органи місцевого самоврядування. Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду, половину складу Ради Національного банки, половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Парламент також вирішує питання про призначення і звільнення по представленню Президента Голови правління Національного банки, Голови Антимонопольного комітету. Голови Фонду державного майна, Голови Державного комітету по телебаченню і радіомовленню і Генерального прокурора. У повноваження Верховної Ради входить схвалення програми сформованого Президентом уряду і винесення вотуму недовіри уряду, що спричиняє за собою його відставку. Президент і виконавча влада Президент України являється главою держави й одночасно главою bhjnm`bwn? влади в Україні, для чого формує Кабінет Міністрів України (КМУ). Прем'єр-міністра України, міністрів в уряді і керівників інших органів виконавчої влади Президент призначає за узгодженням із Верховної Радою. Президент підписує закони, прийняті Верховної Радою. У випадку незгоди з законом, прийнятим Верховної Радою, Президент може використовувати у відношенні цього закону право вето і повернути його на повторний розгляд парламенту. Якщо при повторному розгляді парламент знову приймає цей закон більшістю в 2/3 голосів від конституційного складу, Президент у 10-денний термін повинний його підписати і передати для опублікування. Президент представляє Україну в міжнародних відношеннях, скасовує акти Кабінету Міністрів, міністерств, місцевих державних адміністрацій у випадку їхньої невідповідності законодавству, а також указам і розпорядженням Президента. Президент являється Верховним головнокомандуючим Збройних сил України, оголошує у випадках агресії проти України або погрози такої агресії стан війни або військове положення з наступним затвердженням рішення про це Верховної Радою. Президент по власній волі або по народній ініціативі призначає всеукраїнський референдум із питань державного устрою України, організації державної влади і місцевого самоврядування, а також із питань розвитку суспільства і держави. Президент представляє Верховної Раді кандидатуру для призначення на посаду Генерального прокурора. Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, ціновий, кредитної і податкової політики України, складає і виконує державний бюджет, а також виконує інші функції по оперативному управлінню економічною і політичною системами країни. Кабінет Міністрів підтверджує Програму діяльності риводиться перелік найважливіших організаційних і інших заходів міністерств і відомств. У підпорядкуванні КМУ знаходяться міністерства, державні комітети, агентства й інші державні органи. Виконавчу владу на місцях здійснюють місцеві державні адміністрації. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду Президентом України по представленню КМУ. Судова влада Правосуддя в Україні здійснюється винятково судами і професійними суддями. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Судова система складається із судів загальної юрисдикції і Конституційного Суду. Система судів загальної юрисдикції будується на принципах територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції являється Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів являються відповідні вищі суди. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судові рішення постановляються судами від імені України й обов'язкові до виконання на усій території України. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією громадянин України не молодше 25 років, що має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше 3 років, що мешкає в Україні не менше 10 років і володіє державною мовою. Судді обираються Верховної Радою безстроково. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпорядковуються тільки закону. Незалежність і недоторканність судів гарантується Конституцією і законами України. Держава також забезпечує фінансування і належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Нагляд за дотриманням законів, виконанням судових рішень, а також підтримка державного обвинувачення в суді здійснюється прокуратурою України. Місцеве самоврядування Місцеве самоврядування являється правом територіальної громади (общини) самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції і законів України. Органами місцевого самоврядування в містах, селищах і селах є відповідно міські, селищні і сільські Ради. Органами місцевого самоврядування, що представляють загальні інтереси територіальних громад, є районні й обласні РадиКМУ, у якій п До складу міської, селищної, сільської Ради входять депутати, що обираються жителями міста, селища, села на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на 4 роки. Територіальні громади обирають також відповідно міського, селищного і сільського голову (голови), що очолює виконавчий орган Ради і головує на його зборах. Голови районної й обласної Ради обираються відповідною Радою й очолюють його виконавчий орган. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом, приймають рішення, що є обов'язковими до виконання на відповідній території. У випадку невідповідності цих рішень Конституції і законам України вони можуть бути припинені у встановленому законом порядку з одночасним звертанням у суд. Законодавчі основи регіонального керування в Україні відповідають міжнародним правовим нормам, оскільки Україна приєдналася до Європейської хартії про місцеве