Особисті немайнові права та обов'язки подружжя - Правознавство - Скачать бесплатно

ЗМІСТ

Вступ.

Право на материнство.

Право на батьківство.

Право дружини і чоловіка на повагу до своєї індивідуальності.

Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток.

Право на вибір прізвища та на його зміну.

Право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї.

Право дружини та чоловіка на особисту свободу.

Висновки.

ВСТУП

Особисті немайнові правовідносини з участю подружжя: це – врегульовані нормами сімейного права відносини з приводу особистих немайнових благ та інтересів осіб, що перебувають у шлюбі.

В основі особистих немайнових правовідносин подружжя лежить правовий статус кожного з подружжя. Під правовим статусом подружжя розуміється забезпечена законом можливість набуття і реалізації особистих і майнових прав подружжя з метою зміцнення сім’ї, виховання дітей і досягнення особистого щастя.

ПРАВО НА МАТЕРИНСТВО

Материнство — це забезпечена зако­ном можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію (народжувати здорових дітей), належним чином утримувати їх та виховувати в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьків­щини.

Материнство як правове явище потрібно розглядати в ши­рокому та вузькому розумінні.

Материнство в широкому правовому розумінні — це врегу­льовані законодавчими нормами суспільні відносини, спрямо­вані на захист інтересів матері і дитини, їх майнову і моральну підтримку. Материнство в широкому розумінні включає не тільки заходи державного впливу, а її деякі особисті права жінки як дружини. Про таке поєднання свідчить п. 3 ст. 49 СК, в якому зазначається, що позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з вико­нанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. Включення в систему особистих немайнових прав права жінки на відшкодування моральної шкоди за позбавлення її можливості народити дитину автоматично відносить кошти, одержані за таке відшкодування, до особистої власності дружини. А у разі відшкодування моральної шкоди чоловікові за позбавлення його можливості здійснення репродуктивної функції — до особистої приватної власності чоловіка (п. 4 ст. 57 СК).

Крім того, включення до ст. 49 СК пункту такого змісту свідчить про те, що право на материнство — це не тільки сімейно-правовий інститут, а явище більш широке. Зміст цього права становлять не лише сімейно-правові норми, а й норми конституційного, цивільного, трудового, адміністративного, кримінального та інших галузей права.

Право на материнство як сімейне право включає в себе також певні обов'язки іншого з подружжя. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини.

Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.

ПРАВО НА БАТЬКІВСТВО

Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, юридично посвідчений записом в державних органах РАЦСу про народження.

Право на батьківство, як і право на материнство, є юридичним правом людини. Тому ці особисті немайнові права подружжя, хоч і регулюються різними статтями СК, але фактично висту­пають єдиним правом подружжя. Стаття 50 СК, у якій зак­ріплено право на батьківство, має багато спільного зі ст. 49 СК. Якихось суттєвих відмінностей, крім тих, що зумовлені фізіологічними особливостями жінки та чоловіка і соціальним станом жінки-матері, ці статті не мають. Що ж до практики розірвання шлюбу за мотивом бездітності, то у зв'язку з тим, що такі шлюби розриваються, як правило, в органах РАЦСу, судова практика щодо таких спорів незначна. На нашу думку, ст. 49 і ст. 50 надмірно акцентують увагу на особистих немайнових правах подружжя на материнство і батьківство. Будь-яких наукових дискусій з приводу цих прав в Україні не було. Дуже рідко зустрічаються спори з цього приводу і між самим подружжям. Той із подружжя, хто за станом здоров'я неспро­можний мати дітей, як правило, не заперечує проти розірвання шлюбу.

Вирішенню проблем бездітності також сприяє інститут уси­новлення (ст. ст. 207—242 СК). Є її інші можливості вихову­вати дітей у сім'ях, що не можуть мати власних дітей.

ПРАВО ДУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА НА ПОВАГУ ДО СВОЄЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ

Індивідуальність особи — це неповторна своєрідність людини. Індивідуальність є невід'ємною частиною її фізичного буття. Вона робить людину не абстрактною особою, а окремим, неповторним, своєрідним членом суспільства. Індивідуальність чоловіка і жінки є запорукою їх любові і лежить в основі створення сім'ї. Якщо шлюб заснований па любові, то почат­ковим моментом такого шлюбу є вільна згода подружжя на певні самообмеження. В такому шлюбі, на що звертав увагу Гегель, з одного боку, є небажання особи бути самостійною тільки для себе, бо індивідуалізм створює почуття недостат­ності і неповноти, а з другого, є те, що одна особа знаходить себе в особі іншій і навпаки. Об'єднуючись у сім'ю, кожен з подружжя передає частку своєї індивідуальності іншому, одержу­ючи взамін його частку. Через те в щасливих сім'ях не виникає питань щодо поваги до індивідуальності одною з подружжя з боку іншого. Така повага вважається природною і не потребує повсякденного нагадування.

Стаття 51 СК, в якій зазначено, що дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, по своїй суті затверджує стан сім'ї, в якій відсутня любов між подружжям. Включивши цю статтю до СК, законодавець, не бажаючи цього, змішав моральні й ду­ховні цінності, що лежать в основі стосунків між подружжям, з правами громадян як суб'єктів конституційного чи цивільного права.

ПРАВО ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА НА ФІЗИЧНИЙ ТА ДУХОВНИЙ РОЗВИТОК

Фізичний розвиток — це процес, спрямований на зміц­нення здоров'я, гармонійне удосконалення форм і функцій орга­нізму людини. Такий розвиток може відбуватись завдяки за­няттям фізичними вправами, гігієні праці та побуту тощо.

Здійснюючи закріплене в ст. 52 СК рівне право на фізичний розвиток, подружжя має створювати в сім'ї належні умови для такою розвитку. Це — не тільки заняття спортом, а й дотри­мання чистоти в оселі, удосконалення знарядь праці і побуту, спрямовування зусиль на позбавлення негативних звичок, здій­снення інших заходів щодо зміцнення фізичного розвитку кож­ного з подружжя.

Духовний розвиток можна розуміти як діяльність, спрямо­вану на пізнання духовних багатств, накопичених людством. Можуть бути різні напрямки такого пізнання — це і здобуття загальної та спеціальної освіти, удосконалення природних здіб­ностей, поглиблення релігійного світогляду тощо.

Маючи право на фізичний та духовний розвиток, подружжя повинно ці питання вирішувати на засадах рівності, взаємоповаги і підтримки одне одного.

ПРАВО НА ВИБІР ПРІЗВИЩА ТА ЙОГО ЗМІНУ

До особистих не майнових прав подружжя, які виникають у зв'язку зі вступом до шлюбу, закон відносить право на вибір прізвища. Це право виникає ще до реєстрації шлюбу. Стаття 35 СК, яка регулює відносини, пов'язані з вибором прізвища майбутнім подружжям, винесена за межі особистих не майнових прав та обов'язків под­ружжя, але це суто формальний бік справи, бо вирішується це питання під час реєстрації шлюбу.

Згідно зі ст. 35 СК наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі імену­ватися дошлюбними прізвищами. Питання про вибір прізвища вирішується на засадах рівності сторін. Якщо при виборі пріз­вища між нареченими виникнуть непорозуміння, то працівник органу РАЦСу залишає подружжю їх дошлюбні прізвища.

Пункт 2 ст. 35 СК надає право нареченим приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхнім бажанням виз­начається, з якого прізвища воно буде починатися.

Складання більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої нале­жить наречена і(або) наречений.

Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої (наре­ченого) вже є подвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого.

Прізвище, одержане при реєстрації шлюбу, подружжя зберігає протягом усього життя. Припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим не створює для іншого обов'язку змінити прізвище.

Поновити дошлюбне прізвище особа вправі при розірванні шлюбу. Крім того, на підставі ст. 53 СК дружина чи чоловік, якщо при реєстрації шлюбу вони зберегли дошлюбні прізвища, мають право подати до органу РАЦСу, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища друго­го з подружжя.

У разі зміни прізвища орган РАЦСу видає нове Свідоцтво про шлюб.

Питання про вибір шлюбного прізвища виникає також при видачі Свідоцтва про шлюб на підставі рішення суду про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відноси­нах (п. 5 ст. 273 Цивільною процесуального кодексу України). Суд розглядає справи про встановлення перебування у фак­тичних шлюбних відносинах, якщо шлюб в органах РАЦСу не може бути зареєстрований внаслідок смерті одного з подруж­жя. При одержанні Свідоцтва про шлюб в органах РАЦСу особа, що має рішення суду про встановлення факту перебу­вання у фактичних шлюбних відносинах, вправі вимагати або залишити своє дошлюбне прізвище, або прийняти прізвище померлого з подружжя, або приєднати прізвище останнього до свого прізвища.

Та обставина, що одного із подружжя немає в живих, не впливає на право іншого з подружжя обрати собі прізвище, так як і за життя померлого цей із подружжя також мав би таке право.

ПРАВО ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА НА РОЗПОДІЛ ОБОВ’ЯЗКІВ ТА СПІЛЬНЕ ВИРІШЕННЯ ПИТАНЬ ЖИТТЯ СІМ’Ї

До особистих немайнових прав подружжя ст. 54 СК відносить право дружини та чоловіка розпо­діляти обов'язки та спільно вирішувати питання життя сім'ї. Закон формулює зазначені в названій статті особисті немайнові права подружжя, виходячи з принципу рівності прав та обов'яз­ків чоловіка і жінки у шлюбі.

Принцип рівності чоловіка і жінки є одним із основних принципів регулювання сімейних відносин, він ґрунтується на визнанні рівних цінностей подружжя у шлюбних відносинах. Практичною стороною цього принципу є те, що кожен з под­ружжя має рівні правові можливості при набутті, здійсненні та захисті своїх прав. Правозастосовчі органи при вирішенні спорів між подружжям мають неодмінно дотримуватись рівності прав та обов'язків учасників спору.

Пункт 1 ст. 54 СК покладає на подружжя право розподіляти між собою обов'язки в сім'ї. Згідно з цим пунктом рівність подружжя передбачається не в рівності уже розподілених обов'язків, а в можливості на паритетних засадах вирішувати питання про такий розподіл. Подружжя може влаштувати своє життя таким чином, коли чоловік буде певний час відсутнім за місцем спільного проживання, а дружина в цей час буде вико­нувати всю домашню роботу, але якщо дружина не погодиться на такий розподіл праці, то примусити її до цього чоловік не зможе.

Викликає певну насторогу ч. 2 п. 1 ст. 54 СК, у якій зазна­чено, що дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці в інтересах сім'ї. Цей законодавчий запис можна розуміти по-різному.

По-перше, до будь-якої праці законодавець відносить тільки працю з обслуговуванням домашнього господарства. В такому розумінні, дійсно, неможливо віддавати перевагу будь-кому з подружжя залежно від його кваліфікації, хисту тощо.

Але, по-друге, крім такої роботи, є ще суспільно корисна праця. Вона теж здебільшого виконується в інтересах сім'ї, хоча відомі й інші приклади. На ліквідацію Чорнобильської аварії було задіяно тисячі працівників. Усі вони ризикували своїм життям не стільки в інтересах своєї сім'ї, як заради спіль­ного блага. То хіба до такої праці не повинна утверджуватись повага?

Нарешті вибір подружжям заняття може й не бути суспільно-корисним і не обов'язково бути таким, що приносить користь сім'ї — головне, щоб воно не завдавало шкоди іншим суб'єктам суспільних відносин і не було забороненою законом діяльністю. Закон (і не тільки сімейно-правовий) дає людині можливість зберегти свою індивідуальність (про яку дещо критично йшлося стосовно ст. 51 СК) у сфері особистих схильностей до того чи іншого заняття, спрямованого на задоволення її емоціональних чи духовних інтересів.

Пункт 2 ст. 54 СК передбачає, що усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї. Здійснення цього права кожним із подружжя можна оцінювати з допомогою п. 3 ст. 54 СК, в якому зазначено, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вважаються такими, що вчинені за згодою другого з подружжя. Тому якщо спір щодо вирішення того чи іншого важливого питання життя сім'ї не виник, то необхідно вважати, що це питання між подружжям погоджено. Але необхідно мати на увазі й те, що в деяких випадках закон зобов'язує подружжя таке погодження оформити належним чином. Так, для укладання одним із подружжя договорів, які потребують державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово. Згода на укладання дого­вору, який потребує нотаріального посвідчення і(або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (п. 3 ст. 65 СК).

ПРАВО ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА НА ОСОБИСТУ СВОБОДУ

Згідно зі ст. 56 СК змістом особистої свободи кожного з подружжя є право:

на вибір місця свого проживання;

на припинення шлюбних відносин;

на вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин.

Право подружжя на вибір місця проживання законом відне­сено до особистих немайнових прав кожного із подружжя. Хоча за звичайних умов сімейного життя подружжя проживає суміс­но. Саме сумісне проживання створює необхідні передумови для розвитку сім'ї та здійснення її функцій (ведення спільного господарства, виховання дітей, вирішення інших немайнових та майнових питань, що виникають під час шлюбу). Виходячи з цього, закон України не передбачає інституту роздільного проживання подружжя, хоча кожному з них надає право вибору місця свого проживання. Цим самим законодавець заперечує будь-яку можливість примусу подружжя до сумісного прожи­вання і підкреслює, що шлюб не звужує кола особистих прав громадян і не обмежує їх правоздатності.

У житії зустрічаються випадки, коли за тих чи інших обста­вин подружжя сумісно не проживає. Це можуть бути профе­сійні інтереси чоловіка чи жінки, інтереси їхніх дітей (необхідність лікування, догляд і нагляд за ними). Роздільне проживання може зумовлюватись також іншими обставинами.

Необхідно врахувати і те, що роздільне проживання подружжя може свідчити про фактичне припинення шлюбних відносин між ними. Якщо не буде встановлено, то на підставі п. 6 ст. 57 СК суд має визнати особистою приватною власністю дружини чи чоловіка майно, набуте кожним з них за час такого роздільного проживання.

Право на припинення шлюбних відносин хоч і належить до особистих немайнових прав подружжя, але має свою специфіку.

По-перше, волевиявлення подружжя чи одного з них недос­татньо для припинення шлюбних відносин. Необхідно ще й рішення компетентного державного органу про розірвання шлюбу.

По-друге, не завжди волевиявлення подружжя чи одною з них є підставою для винесення такого рішення. Суд може від­мовити в задоволенні позову.

По-третє, волевиявлення подружжя може ставитись під сум­нів шляхом вжиття судом заходів щодо примирення учасників спору, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК).

По-четверте, при розірванні шлюбу мають враховуватись інтереси й інших осіб, насамперед малолітніх дітей і дітей-сиріт (п. 1 ст. 112 СК).

ВИСНОВКИ

Особисті немайнові права становлять лише частину правового статусу подружжя, але ця частина має суттєве значення, бо є фундаментом для створення сім’ї.

Зміст правового статусу подружжя розкривається в нормах, що визначають конкретні права і обов’язків. Чинний закон дає можливість розрізняти особистий і майновий правовий статус подружжя. Особистий правовий статус – це особисті немайнові права і обов’язки подружжя.