Валютні курси і валютна політика - Макроекономіка - Скачать бесплатно
Зміст
Зміст
Вступ........................................................................................................3
1. Валютні курси і конвертованість валют................................................4
2. Чинники, які впливають на валютний курс…………….……….......8
3. Вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю..................................10
4. Економічні основи, режими та методи регулювання валютних курсів. Режим валютного курсу в Україні……………………………….13
5. Валютна політика і валютне регулювання, їх особливості в Україні...................................................................................................................16
6. Міждержавні структури та їх вплив у валютно-фінансовій сфері.....33
Висновок.....................................................................................................39
Використана література..............................................................................41
Вступ
Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних з валютою і валютно-фінансовою системою. Адже міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну незалежність. Крім того, рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни. Україна має платіжний засіб (грошову одиницю) – українську гривню, яка є валютою. В Україні є грошові знаки чужоземних держав, найпоширенішими з яких є американський долар. Ці знаки – теж валюта. Існують і інші види валюти. Режим функціонування всіх видів валюти в країні є також потужним фактором її подальшого соціально-економічного розвитку. Ось чому питання валюти є завжди в полі зору провідних економістів-фінансистів держави.
Валютні курси і конвертованість валют.
Важливим елементом будь-якої валютної системи є валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Встановлення курсу називається котируванням валюти. При котируванні валют зазначають курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким вони її купують. Різниця між курсом продавця і курсом покупця являє собою маржу, яка покриває витрати і формує прибуток банку з валютних операцій. Очевидно, що будь-який банк заінтересований у максимально низькому курсі покупця і максимально високому курсі продавця, і тільки жорстка конкуренція за клієнта змушує банки діяти у зворотному напрямі. Розрізняють такі види валютних курсів:
Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Фіксований валютний курс передбачає закріплення вмісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або в доларах США за жорсткого обмеження коливань ринкових курсів валют до 1%. На практиці це означало тверду прив'язку всіх валют, що брали участь у міжнародній торгівлі, до долара США.
Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції.
Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу.
Валютні курси розрізняють і за видами платіжних документів, що є об'єктом обміну. Розрізняють курс телеграфного переказу, курс чеків, курс банкнот (курс обмінних пунктів). Які ж фактори безпосередньо впливають на динаміку курсу валют? Можна назвати такі:
національний дохід і рівень витрат виробництва
реальна купівельна спроможність грошей і рівень інфляції в країні;
стан платіжного балансу, що впливає на попит і пропозицію валюти;
довіра до валюти на світовому ринку;
рівень відсоткових ставок у країні;
Останнім часом для валютної сфери в Європі та в інших регіонах світу характерні нестабільність, постійні коливання курсових співвідношень валют, зокрема долара до євро і долара до японської ієни. Це пояснюється багатьма факторами, в тому числі дестабілізуючою дією дефіциту федерального бюджету США; незбалансованістю розрахунків Японії та ФРН з партнерами в Західній Європі й США; проблемами заборгованості багатьох країн, що розвиваються. Нестабільність валютних курсів, їхні амплітудні коливання дуже відчутні для національної економіки.
Одним з найважливіших елементів національної валютної системи є конвертованість національної грошової одиниці - можливість для учасників зовнішньоекономічних відносин легально обмінювати її на іноземні валюти та навпаки без обмеження. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валюти.
Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Сфера обміну її поширюється на поточні операції, пов'язані зі щоденною зовнішньоекономічною діяльністю, а також операції, пов'язані з рухом зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. Нині лише обмежена кількість країн має вільно конвертовані валюти: США, Великобританія, Канада, Швейцарія, Швеція, Японія, Данія, Австралія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман, Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн та інші. Це - або розвинуті індустріальні держави, або нафто-експортери, або країни з розвинутою та відкритою економікою. Навіть така розвинута країна, як Франція, вільну конвертованість франка запровадила лише 1 січня 1990 р.
Частково конвертована валюта (ЧКВ) - національна валюта країн, у яких застосовуються валютні обмеження для резидентів і з окремих видів обмінних операцій. Як правило, ЧКВ обмінюється тільки на деякі іноземні валюти й не з усіх видів міжнародного платіжного обороту.
Неконвертована валюта - національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни й не обмінюється на інші іноземні валюти. До неконвертованих відносяться валюти країн, що застосовують різні обмеження й заборони щодо вивозу та ввозу, продажу, купівлі та обміну національної та іноземної валюти, а також щодо використання різних засобів валютного регулювання. Неконвертованими є національні валюти більшості країн, що розвиваються, України та інших країн СНД.
Умовою конвертованості є створення елементів власне конвертованості - реального курсу валюти, валютного ринку, свобода експортно-імпортних операцій та використання в них національної валюти. Тому говорити про негайну повну конвертованість гривні передчасно. Йдеться про введення часткової її конвертованості, що сприятиме стимулюванню притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступовому включенню до світового економічного товариства.
Отже, для конвертованості гривні необхідні певні умови:
* Наявність товарного і грошового ринку, де задовольняється попит власників валюти на товари і послуги.
* Юридичний і організаційний режим вільного обміну національної валюти на іноземні.
* Стабільність національної грошово-кредитної і фінансової системи, що передбачає низькі темпи інфляції, відсутність незабезпеченої емісії грошей.
* Наявність потужного і конкурентноздатного експорту для підтримання курсу національної валюти.
Але такі умови конвертованості самі по собі з'явитись не можуть. Конвертованість досягається шляхом розробки та здійснення цілеспрямованої програми, яка забезпечить органічне включення економіки України до системи світового господарства, а це справа не одного року.
Чинники, які впливають на валютний курс.
1. Темп інфляції. Співвідношення валют по їх купівельній спроможності (паритет купівельної спроможності), відображаючи дію закону вартості, служить своєрідним хребтом валютного курсу. Тому на валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти, якщо не протидіють інші чинники. Інфляційне знецінення грошей в країні викликає зниження купівельної спроможності і тенденцію до падіння їх курсу до валют країн, де темп інфляції нижче. Дана тенденція звичайно простежується в середньо і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.
Залежність валютного курсу від темпу інфляції особливо велика у країн з великим об'ємом міжнародного обміну товарами, послугами і капіталами. Це пояснюється тим, що найтісніший зв'язок між динамікою валютного курсу і відносним темпом інфляції виявляється при розрахунку курсу на базі експортних цін.
2. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, оскільки збільшується попит на неї з боку іноземних боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, оскільки боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань.
3. Різниця процентних ставок в різних країнах. Зміна процентних ставок в країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, перш за все короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює притоку іноземних капіталів, а її зниження заохочує відлив капіталів, у тому числі національних, за межу.
4. Діяльність валютних ринків і спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденцію до пониження, то фірми і банки завчасно продають її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці і політиці, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції і стихійного руху “гарячих грошей”.
5. Ступінь використовування певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках.
6. Прискорення або затримка міжнародних платежів. В очікуванні зниження курсу національної валюти імпортери прагнуть прискорити платежі в іноземній валюті, щоб не нести втрат при підвищенні її курсу. При зміцненні національної валюти, навпаки, переважає її прагнення до затримки платежів в іноземній валюті.
7. Ступінь довіри до валюти на національному і світових ринках визначається станом економіки і політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище чинниками, що надають дію на валютний курс. Причому ділери враховують не тільки дані темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту і пропозиції валюти, але і перспективи їх динаміки.
8. На валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти, якщо не протидіють інші чинники. Інфляційне знецінення грошей в країні викликає зниження купівельної спроможності і тенденцію до падіння їх курсу до валют країн, де темп інфляції нижче. Дана тенденція звичайно простежується в середньо і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.
Залежність валютного курсу від темпу інфляції особливо велика у країн з великим об'ємом міжнародного обміну товарами, послугами і капіталами.
Вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю.
Валютні курси роблять істотний вплив на зовнішню торгівлю різних країн, виступаючи інструментом зв'язку між вартісними показниками національного і світового ринку, впливаючи на цінові співвідношення експорту і імпорту і викликаючи зміну внутрішньоекономічної ситуації, а також змінюючи поведінку фірм, що працюють на експорт або конкуруючих з імпортом.
Використовуючи валютний курс, підприємець порівнює власні витрати виробництва з цінами світового ринку. Це дає можливість виявити результат зовнішньоекономічних операцій окремих підприємств і країни в цілому. На основі курсового співвідношення валют, з урахуванням питомої ваги даної країни в світовій торгівлі розраховується ефективний валютний курс. Валютний курс робить певний вплив на співвідношення експортних і імпортних цін, конкурентоспроможність фірм, прибуток підприємств.
Різкі коливання валютного курсу усилюють нестабільність міжнародних економічних, у тому числі валютно-кредитних і фінансових, відносин, викликають негативні соціально-економічні наслідки, втрати одних і виграші інших країн.
В цілому знецінення національної валюти надає можливість експортерам цієї країни знизити ціни на свою продукцію в іноземній валюті, одержуючи премію при обміні вирученої іноземної валюти, що подорожчала, на національну, що подешевшала, і мають нагоду продавати товари за цінами нижче за середньосвітові, що веде до їх збагачення за рахунок матеріальних втрат своєї країни. Експортери збільшують свої прибутки шляхом масового вивозу товарів. Але одночасно зниження курсу національної валюти здорожує імпорт, оскільки для отримання цієї ж суми в своїй валюті іноземні експортери вимушені підвищити ціни, що стимулює зростання цін в країні, скорочення ввезення товарів і споживання або розвиток національного виробництва товарів замість імпортних. Зниження валютного курсу скорочує реальну заборгованість в національній валюті, збільшує тяжкість зовнішніх боргів, виражених в іноземній валюті. Невигідним стає вивіз прибутків, відсотків, дивідендів, одержуваних іноземними інвесторами у валюті країн перебування. Ці прибутки реінвестуються або використовуються для закупівлі товарів за внутрішніми цінами і подальшого їх експорту.
При підвищенні курсу валюти внутрішні ціни стають менш конкурентоздатними, ефективність експорту падає, що може привести до скорочення експортних галузей і національного виробництва в цілому. Імпорт, навпаки, розширяється. Стимулюється притока в країну іноземних і національних капіталів, збільшується вивіз прибутків по іноземних капіталовкладеннях. Зменшується реальна сума зовнішнього боргу, вираженого в іноземній валюті, що знецінилася.
Багато країн маніпулюють валютними курсами для вирішення своїх задач як в області економічного розвитку, так і в області захисту від валютного ризику. Маніпулювання включає цілий ряд заходів – від штучного заниження або, навпаки, завищення курсів національних валют, використовування тарифів і ліцензій до механізму інтервенцій.
Завишений курс національної валюти – це офіційний курс, встановлений на рівні вище паритетного курсу. У свою чергу, занижений валютний курс – це офіційний курс, встановлений нижче за паритетний.
Розрив зовнішнього і внутрішнього знецінення валюти, тобто динаміки його курсу і купівельної спроможності, має важливе значення для зовнішньої торгівлі. Якщо внутрішнє інфляційне знецінення грошей випереджає зниження курсу валюти, то за інших рівних умов заохочується імпорт товарів в цілях їх продажу на внутрішньому ринку за високими цінами. Якщо зовнішнє знецінення валюти обгонить внутрішнє, що викликається інфляцією, то виникають умови для валютного демпінгу – масового експорту товарів за цінами нижче за середньосвітові, пов'язаного з відставанням падіння купівельної спроможності грошей від пониження їх валютного курсу, в цілях витіснення конкурентів на зовнішніх ринках.
Іноді встановлюються різні режими валютних курсів для різних учасників валютного ринку залежно від операцій, що проводяться: комерційних або фінансових. Часто по комерційних операціях застосовується офіційний валютний курс, а по операціях, пов'язаних з рухом капіталу, - ринковий. Курс по комерційних операціях звичайно є заниженим. Спочатку для країн, штучно що занизили курс власної валюти, спостерігається пожвавлення економіки, викликане підвищенням конкурентоспроможності експорту. Проте далі наростають обмеження внутрігалузевого і міжгалузевого перерозподілу ресурсів, велика частина національного доходу прямує в сферу виробництва за рахунок зменшення в ньому частки споживання, що приводить до підвищення рівня споживацьких цін в країні, за рахунок якого відбувається погіршення рівня життя трудящих. Негативний вплив на зміну пропорцій народного господарства може надати і штучну підтримку постійного валютного курсу, рівень якої значно розходиться з паритетним, приводячи до закріплення однобокої орієнтації в розвитку окремих галузей економіки.
Таким чином, зміни курсу валют впливають на перерозподіл між країнами частини сукупного суспільного продукту, яка реалізується на зовнішніх ринках. В умовах плаваючих валютних курсів посилюється дія курсових співвідношень на ціноутворення і інфляційний процес.
В умовах плаваючих валютних курсів посилився вплив їх змін на рух капіталів, особливо короткострокових, що позначається на валютно-економічному стані окремих держав. В результаті притоки спекулятивних іноземних капіталів в країну, курс валюти якої підвищується, може тимчасово збільшитися об'єм позикових капіталів і капіталовкладень, що використовується для розвитку економіки і покриття дефіциту державного бюджету. Відлив капіталів з країни приводить до їх браку, згортання інвестицій, зростанню безробіття.
Економічні основи, режими та методи регулювання валютних курсів. Режим валютного курсу в Україні
При золотому стандарті в основі вал. курсу лежав золотий паритет - відношення вагової кількості чистого золота , що містилося в двох грошових одиницях, які обмінювалися одна на одну. В умовах золотого стандарту відх. вал. курсу від вал. паритету не могло бути значним. Воно обмежувалося витратами, пов’язаними із транспортуванням золота за кордон з метою обміну його на необхідну валюту, або здійснення прямих платежів. Це відх. фактично не перевищувало 1% від паритету у кожний бік. Межі такого відх. називаються золотими точками. Базою вал. курсу до середини 70-х р. був офіційний золотий паритет валют. Унаслідок Ямайської вал. реформи 1976-78 рр. юридично була оформлена відмова кр-н від від золотих паритетів як основи вал. курсів. Офіційний золотий паритет утратив реальне екон. значення. Нині основою визначення вал. курсів є співвідн. купів. спроможностей нац. валют. Купівельна спроможність в-ти - це сума товарів та послуг за їх цінами, які можна придбати за нац. грош. одиницю. При зростанні курсу нац. в-ти товари, які експортовані з цієї кр-ни, стають дорожчими за кордоном, а імпортовані товари - дешевшими, і навпаки. Сучасні типи режимів вал. курсів у світовій вал. с-мі включають фіксований і плаваючий режими. При фіксованому режимі вал. курс фіксується до однієї валюти або кошика валют. Плаваючі курси змінюються в залежності від попиту та проп-ї на вал. ринку. Головними методами регулювання вал. курсу є валютна інтервенція та дисконтна пол-ка. Вал. інтервенція - це пряме втручання центр. банку або казначейства у вал. ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центр. банком або казначейством інвалюти. Центр. б-к купує інвалюту, коли її проп-я надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежується коливання курсу нац. валюти. Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтн. ставки центр. емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткостр. капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку у періоди погіршення стану платіжного балансу, центр. банк стимулює приплив капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню стану платіжного балансу. Методами вал. регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення вал. курсу. Україна використовувала кілька режимів вал. курсу - від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу. У грудні 1992 р. було визначено ринковий (плаваючий) режим вал. курсу укр. карбованця. На практиці така с-ма означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення відпов. екон. умов: конкурентоспроможної стр-ри ек-ки, гнучкої с-ми цін, розвитку банківської інфрастр-ри та ін. Результатом такого підходу стала хронічна нерівновага на вал. ринку, доларизація внутр. обороту та бартеризація зовнішньоторг. обороту. У 1993 р. уряд наполіг на прийнятті НБУ адміністративно фіксованого курсу карбованця, який призвів до зниження ефективності експорту, збільшення частки бартерних операцій ,зменшення надх. іноз. в-ти на внутр. р-к,
зростання внутр. боргу, "втечі" капіталів за кордон. З часом все більше уваги стали приділят иринковим методам стабілізації вал. курсу , і фіксований вал курс було замінено на так зв регульований (плаваючий). З 1994 р. було запроваджено ринк. мех-м визначення курсу на основі попиту і проп-ї. Протягом 1996 та першої половини 1997 рр. НБУ підтримував плаваючий (ринковий) курс на відносно стабільному рівні в межах установленог овал. коридору. Наприкінці 1997 р. змінилась міжнар. кон’юнктура, почався відплив короткостр. капіталів із нових ринків, до яких належить і У. Нерезиденти У. стали активно продавати ОВДП. Це значно зменшило проп-ю і водночас збільшило попит на валюту. Для утримання стабліьності курсу гривні НБУ був змушений використати власні резерви, накопичені раніше, неодноразово переглядалися межі вал. коридору. З листопада 1999 р. НБУ відмовився від вал. коридору та проголосив перехід до гнучкого вал. курсу при збереженні деяких адміністративних обмежень ринку, що визначалися умовами, які склалися на ринку після фін. кризи 1998 р. НБУ установлює офіційний вал. курс за двома групами валют: перша група - це переважно вільноконвертовані валюти. Ці валюти присутні у міжнар. розрах-х, котируються на міжнар. ринках або щоденно використовуються у розрах-х між центр. банками кр-н СНД. За цими валютами курс установлюється щоденно. Друга група - це валюти, за якими торгівельні операції та неторгівельні розрах-ки відбуваються рідше. За цими валютами курс установлюється раз на місяць.
Валютна політика і валютне регулювання, їх особливості в Україні
Валютна система - це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову. Збіг меж окремих валютних ринків і валютних систем забезпечує їх внутрішню єдність: ринок створює економічну основу для системи, а система є механізмом забезпечення функціонування і регулювання ринку.
Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством.
Міжнародні та світова валютні системи ґрунтуються на багатьох валютах провідних країн світу та міжнародних (колективних) валютах (євро, СДР та ін.) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій.
Як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є:
1. Назва, купюрність та характер емісії національної валюти. В Україні національна валюта називається гривнею.
2. Ступінь конвертованості національної валюти. Українська національна валюта гривня є частково вільно конвертованою. Верховна Рада України ратифікувала угоду про приєднання до VIII статті Статуту МВФ, якою передбачено вільну конвертова-ність національної валюти в іноземну з операцій за поточними платежами. v
3. Режим курсу національної валюти. Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ. Режим валютного курсу поступово змінювався від жорсткої фіксації до регульованого плавання (у межах "валютного коридору") і до вільного плавання, що було введене в 2000 р.
4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів. В Україні заборона на використання інвалюти у внутрішніх платежах була введена лише в 1995 p., хоч за деякими платежами дозволено її використання і зараз: надання інвалютних позичок банками, оплата послуг, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю (оплата авіаквитків на міжнародних авіалініях, оплата митних послуг тощо) та в інших, визначених НБУ випадках.
5. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів. Він установлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися двояко:
- у формі жорсткої прив'язки національної валюти до певної іноземної (національної чи колективної) з установленням фіксованого курсу її до цієї валюти. За такого режиму іноземна валюта перетворюється в забезпечення національних грошей, тобто державні запаси її повинні на 100% забезпечувати наявну в обороті масу національних грошей. Емісія останніх здійснюється тільки через купівлю цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення з обороту- через її продаж. За такого режиму курс національної валюти "плаває" разом з курсом базової іноземної валюти, а центральний банк країни втрачає окремі свої функції, зокрема функцію кредитора останньої інстанції, певною мірою втрачає свій статус органу монетарної політики. Не випадково грошову систему за такого режиму у світовій практиці називають системою "валютного бюро", а центральний банк стає органом такого бюро;
- у формі використання валютних запасів для підтримання рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій. Україна в себе ввела якраз цей режим використання золотовалютних резервів.
6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою. Так, в Україні в період загострення економічної і фінансової кризи було введено обмеження на відкриття юридичними особами рахунків в іноземних банках і заборонено переведення на них інвалюти; експортерам заборонялося вільно розпоряджатися своєю валютною виручкою, і вони зобов'язані були повністю чи частково продавати її на валютному ринку тощо. У міру поліпшення економічної ситуації подібні обмеження послаблювалися чи зовсім скасовувалися. Розвинуті країни в останні десятиліття взагалі скасували валютні обмеження.
7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам-резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну. Регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті. До 1998р. в Україні не дозволялось здійснювати на ринку операції з дорогоцінними металами. У міру оздоровлення економічної ситуації в Україні режим валютного ринку стає все більш ліберальним.
8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. Нормативними актами України чітко регламентується: порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків, і навпаки; порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків; порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо.
9. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такими органами в Україні е:
- Кабінет Міністрів України;
- Національний банк України;
- Державна податкова адміністрація;
- Державний митний комітет;
- Міністерство зв'язку України.
У визначенні цілей та завдань валютної політики на певний період, крім Кабінету Міністрів та НБУ, беруть участь Адміністрація Президента та Верховна Рада України. Валютне регулювання і валютний контроль у країні здійснює НБУ, який має право делегувати частину цих функцій на вибрані комерційні банки, надавши їм ліцензії на здійснення валютних операцій та статус агентів з валютного контролю (уповноважених банків).
Органи Державної податкової адміністрації здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться на території України резидентами та нерезидентами.
Органи Державного митного комітету контролюють додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Органи Міністерства зв'язку контролюють додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон.
Зазначені державні органи та комерційні банки створюють інфраструктуру валютної системи, у центрі якої знаходиться НБУ
як орган державного валютного регулювання і контролю.У міру інтеграції національних економік у міжнародні (регіональні) структури та у світову економіку сформувалися й успішно функціонують міжнародні (регіональні) та світова валютні системи, які взаємодіють між собою та з національними валютними системами країн-учасниць (структура та механізм функціонування цих систем та зв'язки з ними України будуть розглянуті в розділі 6.6).
Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.
Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі - зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін. Механізм валютної політики пов'язаний також з проміжними та тактичними цілями монетарної політики, оскільки має можливість впливати своїми інструментами на основні монетарні індикатори - масу грошей в обороті та процентну ставку.
Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері, і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це, зокрема:
- лібералізація валютних відносин у країні;
- забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;
- забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;
- захист іноземних та національних інвестицій у країні;
- забезпечення стабільності курсу національної валюти.
Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою пов'язані. При широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є, по суті, її складовими. До складу валютної політики входить також міжнародне валютне співробітництво, у тому числі з міжнародними валютно-фінансовими організаціями.
Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних, суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на:
- процес курсоутворення;
- виконання платіжної функції іноземною валютою на внутрішніх ринках країни;
- діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку;
- здійснення міжнародних платежів за поточними операціями платіжного балансу;
- здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни;
- ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон;
- кредитні відносини резидентів з нерезидентами;
- формування та використання золотовалютних резервів.
Ефективність регламентації валютних відносин за вказаними напрямками значною мірою залежить від кількості і ступеня певних обмежень щодо кожного з них. Через введення чи посилення, скасування чи послаблення таких обмежень органи валютного регулювання мають можливість скеровувати валютні потоки в найвигідніших для національної економіки напрямах та обсягах.
Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і оперативним інструментом валютної політики. Запровадивши чи скасувавши те чи інше обмеження (у вигляді норми, заборони, правила тощо), держава має можливість негайно і досить відчутно вплинути на певний валютний потік у напрямі, що відповідає сучасній ситуації в економіці чи на грошовому ринку. Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин. За сучасної ситуації в Україні це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться.
Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його валютній політиці перехідного періоду, були:
- введення обов'язкового продажу підприємствами експортної виручки в інвалюті (на 100% чи на 50%);
- заборона (чи обмеження) надання підприємствами-рези-Дентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам;
- заборона спекулятивних валютних операцій на ринку;
- заборона резидентам, у тому числі банкам, надавати грошові позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих Усередині країни. Такі позички дозволяються тільки за рахунок коштів, позичених на зовнішньому ринку;
- заборона вивозу валютних коштів юридичних осіб без дозволу НБУ та фізичним особам понад встановлену норму;
- контроль за прямими інвестиціями, спрямований на збалансування прямих інвестицій резидентів за кордоном і прямих інвестицій нерезидентів в Україні;
- лімітування валютної позиції комерційних банків-рези-дентів та контроль за дотриманням установлених нормативів відкритої позиції ;
- жорстка фіксація валютного курсу національної валюти. Крім валютних обмежень, практика валютного регулювання виробила ще ряд методів (інструментів), які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини. Це, зокрема:
- курсова політика;
- облікова (дисконтна) політика та інші інструменти монетарної політики;
- валютна інтервенція (девізна політика);
- регулювання сальдо платіжного балансу;
- формування та використання золотовалютних резервів. Курсова політика полягає в цілеспрямованому проведенні
комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти. Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації. Девальвація національної валюти сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку та стимулюванню експорту. Разом з тим політика девальвації може негативно впливати на позиції імпортерів, бо їм доведеться купувати інвалюту за вищим курсом. Це може спровокувати зростання цін на імпортні товари. Тому при запровадженні політики девальвації потрібно добре зважити як позитивні, так і негативні наслідки. Якщо країна багато імпортує виробничих ресурсів (енергетичних,1 сировинних тощо), то втрати імпортерів можуть повністю перекрити виграш експортерів і при цьому розпочнеться інфляційне зростання цін.
Якщо ціллю курсової політики визнається підвищення обмінного курсу, то вона називається політикою ревальвації. Ця політика стимулює розвиток імпорту, оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом.
Буде збільшуватися пропозиція на товарних ринках, що позитивно впливатиме на стабільність цін. Скорочуватимуться виробничі витрати на підприємствах з великим споживанням імпортованих енергії, сировини, матеріалів, комплектуючих. Разом з тим підпри-ємства-експортери за політики ревальвації зазнаватимуть втрат. Якщо одночасно вони не є великими "споживачами імпорту", то можуть послабити свої конкурентні позиції на світовому ринку. Тому політику ревальвації потрібно застосовувати теж надто обережно і виважено.
Облікова (дисконтна) політика центрального банку полягає в цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процента. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса національних грошей в обороті, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних капіталів) з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної валюти, зміцненню її позицій на валютному ринку1. При зниженні облікової ставки весь процес впливу на валютний ринок відбувається у зворотному напрямі.
У такий же спосіб - через регулювання маси грошей в обороті - можна впливати на кон'юнктуру валютного ринку за допомогою інших інструментів монетарної політики - зміною норми обов'язкового резервування, операціями на відкритому ринку тощо.
Валютна інтервенція полягає в оперативному підтриманні валютного ринку в стані рівноваги шляхом збільшення чи зменшення купівлі чи продажу центральним банком іноземної валюти за національну. Щоб зупинити падіння курсу національної валюти і зростання курсу іноземної валюти, центральний банк повинен збільшити продаж іноземної валюти на ринку, піднявши цим її пропозицію до наявного попиту. І навпаки, щоб зупинити підвищення курсу національної валюти і падіння курсу іноземної, він повинен зменшити продаж чи збільшити купівлю останньої. Застосовуючи то один, то другий з цих інструментів, центральний банк може тривалий час підтримувати валютний ринок і курс у стані рівноваги. Для цього він повинен мати достатній обсяг валютних резервів. Валютні інтервенції дуже широко застосовуються у світовій практиці валютного регулювання. Активно застосовує його також НБУ, періодично скуповуючи іноземну валюту, а також продаючи її у разі погіршення кон'юнктури валютного ринку.'
Проте слід мати на увазі, що валютні інтервенції впливають не тільки на кон'юнктуру валютного ринку і динаміку валютного курсу, а й на кон'юнктуру ринку грошей та товарних ринків. Адже продаж іноземної валюти за національну призводить до зменшення маси грошей в обороті і пропозиції грошей, що спричинює зростання рівня процента, скорочення платоспроможного попиту. Щоб уникнути негативного впливу подібних наслідків валютної інтервенції на реальний сектор економіки, одночасно з операціями валютної інтервенції проводять стерилізуючі операції на відкритому ринку протилежного спрямування: у разі продажу іноземної валюти на валютному ринку на таку ж суму на відкритому ринку купують цінні папери, а при купівлі іноземної валюти продають цінні папери. Такі операції називаються стерилізованою інтервенцією.
Особливу роль у валютному регулюванні відіграють такі інструменти, як платіжний баланс та золотовалютні резерви. Щоб ґрунтовніше вивчити механізм їх дії, ці питання будуть розглянуті в підрозділі 6.5.
Особливості формування валютної системи України. Формування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України "Про банки і банківську діяльність", ухваленому 1991 p., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків
|
