Я:
Результат
Архив

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Webalta Уровень доверия



Союз образовательных сайтов
Главная / Рефераты / Макроекономіка / Валютні курси і валютна політика


Валютні курси і валютна політика - Макроекономіка - Скачать бесплатно


на здійснення операцій в іноземній валюті (ст. 50); дозволенб НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов'язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів (ст. 8). Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.
Проте подальший розвиток валютної системи істотно гальмувався і ускладнювався тривалою і глибокою кризою, що охопила всі сфери суспільного життя, масштабним хаосом в управлінні економікою.
Майже до кінця 1992 p., поки Україна перебувала в рублевій зоні, вона змушена була керуватися переважно валютним законодавством СРСР та традиціями, які перейшли з радянської практики. Зокрема, продовжувалася радянська практика обов'язкового продажу державі 50% валютної виручки експортерів за надто завищеним курсом рубля. Діяли інші досить жорсткі валютні обмеження. Все це не сприяло розвиткові валютних відносин, штовхало підприємства на шлях тінізації своїх валютних операцій, на приховування валютних коштів за кордоном. За експертними оцінками відплив коштів за кордон тільки в 1992 р. становив близько 10-12 млрд дол. США.
До практичної розбудови власної валютної системи Україна приступила з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" від 16 листопада 1992 р. Цим указом було визначено статус рубля як іноземної валюти й упорядковано використання іноземної валюти на території України. Єдиним законним платіжним засобом визнавався український карбованець, а російський рубль, що перебував на рахунках в українських банках, підлягав обміну на карбованці за співвідношенням 1 : 1. Як валютні кошти, що могли конвертуватися по-іншому, визнавалися лише рублеві залишки на кореспондентських рахунках українських банків в іноземних банках. Розпочалося офіційне котирування українського карбованця до російського рубля.
Для підтримання українського карбованця на валютному ринку було вжито цілий ряд обмежувальних та фіскальних заходів:
- введено 100-процентний продаж експортерами валютної виручки державі за офіційним курсом;
- істотно підвищувались акцизні збори з цілого ряду імпортних товарів;
- проведено девальвацію карбованця відносно рубля;
- підвищено до 80% ставку рефінансування комерційних банків, тобто піднято до рівня, який існував у Росії;
- офіційно започатковано створення державного золотовалютного резерву.
Проте всі ці заходи не дали бажаного результату. Скоріше навпаки, відбулося ужорсточення валютного ринку, яке зупинило його розвиток: припинився приплив інвалюти на ринок, посилилися тенденції приховування валюти, тінізації валютних операцій, доларизації грошового обороту тощо. Намітилося прискорене падіння курсу карбованця. Цьому сприяла поява девальваційних очікувань та правова невизначеність і неупо-рядкованість валютних відносин.
Щоб зупинити ці тенденції, 19 лютого 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яким було проголошено курс на лібералізацію валютного ринку, запровадження дійового механізму валютного регулювання і контролю. Зокрема, остаточно визначено статус українського карбованця як єдиного законного платіжного засобу, установлено порядок визначення валютного курсу карбованця за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку, визначені загальні принципи валютного регулювання і контролю та покладено його організацію на НБУ, передбачено відповідальність резидентів за порушення норм валютного законодавства тощо.
На виконання положень указаного Декрету було вдвічі знижено норму обов'язкового продажу державі валютної виручки експортерами - зі 100% за завищеним офіційним курсом до 50% за більш реальним ринковим курсом. Це сприяло помітній активізації валютного ринку - за кілька місяців пропозиція долара на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) зросла майже в 10 разів. У квітні 1993 р. розпочалися торги з німецької марки та російського рубля. Проте ці позитивні процеси у валютній сфері відбувалися на фоні гіпервисокої інфляції і нерідко суперечили завданням стримування інфляції. Складалося враження, що лібералізація валютного ринку, перехід до ринкового курсоутворення є причиною посилення інфляції. Особливо виразно інфляційні наслідки девальвації карбованця проявлялися по товарах так званого критичного імпорту - нафти і нафтопродуктів, газу, медикаментів, мінеральних добрив тощо: ціни на них зростали .пропорційно падінню курсу гривні.
Щоб стримати зростання темпів інфляції та витрат на оплату "критичного імпорту", Кабінет Міністрів України 9 серпня 1993 р. видав розпорядження про директивну фіксацію курсу карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля. Одночасно вводилося обмеження ринкового механізму використання іноземної валюти і вводився адміністративний її розподіл через так званий Тендерний комітет, який діяв при Кабінеті Міністрів. За новим порядком експортери зобов'язані були 40% валютної виручки продавати урядові через Тендерний комітет за фіксованим курсом 12 610 крб. за 1 дол. США, який був явно заниженим; 10% - НБУ за курсом, що був майже удвічі вищим від фіксованого; 50% - зберігати в себе чи продавати НБУ за ринковим курсом, який був ще вищим і встанов-
лювався на УМВБ. НБУ посилив обмеження доступу комерційних банків до торгів на УМВБ.
Результатом посилення адміністративних обмежень стало скорочення надходжень конвертованої іноземної валюти на ринок, посилення її відпливу за кордон, поява множинності валютних курсів і тінізація валютних відносин, прискорення розриву між фіксованим і ринковим валютними курсами, зниження ефективності використання валютних резервів держави. Все це свідчило про те, що адміністративні обмеження валютного ринку не виправдали себе. Проте замість того, щоб повернутися до його лібералізації і розвитку на засадах конкуренції, уряд ще посилив адміністративне регулювання валютних відносин. Указом Президента України від 2 листопада 1993 р. було призупинено валютні торги на УМВБ та інших біржах, а прийнятим у тому самому місяці законом установлення валютних курсів було покладено на НБУ за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Воно стало здійснюватися переважно вольовими методами.
Такий, суто адміністративний, порядок валютного регулювання проіснував до жовтня 1994 р. Він був характерний для періоду високої інфляції. Це був перший етап формування валютної системи України. Для нього характерне обвальне падіння курсу української валюти - в 163,3 разу. Це свідчить, що в умовах глибокої економічної і фінансової кризи, макро-економічної розбалансованості, затримки з проведенням економічних реформ не було передумов для нормального розвитку валютного ринку та адекватної йому валютної системи, а виключно адміністративне регулювання валютних відносин не дало бажаних результатів.
Помітні успіхи в антиінфляційній політиці 1994 р. створили передумови для переходу до другого етапу розбудови валютної системи, що тривав до вересня 1996 р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку потреб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через ку-півлю-продаж на біржі та на міжбанківському валютному ринку. У травні 1995 р. зменшено до 40% частку валютної виручки експортерів, яка підлягала обов'язковому продажу. Був також розформований Тендерний комітет. Все це сприяло консолідації валютного ринку, зростанню пропозиції та попиту на інвалюту, посиленню їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу, у підвищенні його реальності. Валютний ринок був помітно децентралізований. Зросла довіра до національних грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995 р. обігу іноземної валюти на внутрішньому ринку України. Переорієнтація валютного регулювання на ринкові засади супроводжувалася істотною стабілізацією національної валюти - курс її до долара США за 1995-1996 pp. знизився приблизно на 5%.
З вересня 1996 p., після випуску в обіг постійної національної валюти гривні, розпочався третій етап формування валютної системи України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були:
- остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, а з 2000 р. - введено вільне плавання;
- введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень;
- певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах;
- подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями;
- приєднання України (у травні 1997 р.) до VIII Статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.
Успіхи в ринковій трансформації валютної системи на третьому етапі її розвитку проявилися в помітній^ стабілізації національної валюти: протягом 1997р. курс гр*ивні до долара США залишався майже незмінним. Проте під тиском кризових явищ на світовому фінансовому ринку з другої половини 1998 р. істотно погіршилася ситуація і на валютному ринку України, що спричинило прискорене падіння курсу гривні - приблизило на 45% в цілому за 1998 р. Щоб не допустити об-вального падіння гривні, як це сталося з рублем РФ, уряд та НБУ змушені були з вересня 1998р. посилити обмежувальні заходи на валютному ринку:
- відновлено обов'язковий продаж 50% валютних надходжень резидентів;
- розширено валютний коридор;
- посилено контроль за обгрунтованістю операцій з купівлі валюти на міжбанківському ринку;
- посилені обмеження на операції комерційних банків на валютному ринку тощо.
Надзвичайні заходи у валютній сфері кінця 1998 р. помітно загальмували подальшу ринкову трансформацію валютної системи України. Разом з тим їх висока ефективність (за 1999 р. гривня девальвувала відносно долара США лише на 35%) підтвердила значні успіхи України у формуванні дійового механізму валютного регулювання, який дав змогу утримати гривню навіть у надзвичайно складних умовах, які склалися на валютному і фондовому ринках України в кінці 1999-на початку 2000 pp.

Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно- правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей. Кінцевими ціляти валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі- зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін.

Крім загальномонетарних цілей валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це ,зокрема:

1) лібералізація валютних відносин в Україні,

2) забезпечення збалансованою ті платіжного балансу та стабільних джерел іноземної валюти на національний ринок,

3) забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти,

4) захист іноземних та національних інвестицій у країні,

5) забезпечення стабільного курсу національної валюти.

Валютне регулювання- це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на :

1) процес курсоутворення,

2) виконання платіжної функції валютою на внутрішніх ринках країни,

3) діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку,

4) здійснення міжнародних платежів на поточними операціями платіжного балансу,

5) здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни,

6) ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон,

7) кредитні відносини резидентів з нерезидентами,

8) формування та використання золотовалютних резервів.

Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і оперативним інструментом валютної політики. Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин. За сучасної ситуації в Україні це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться.

Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його валютній політиці перехідного періоду , були: введення обов'язкового продажу підприємствами експортної виручки в інвалюті ( на 100% чи на 50%); заборона ( чи обмеження) надання підприємствами-резидентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам; заборона спекулятивних валютних операцій на ринку; заборона резидентам, у тому числі банкам, надавати грошові позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих усередині країни; заборона вивозу валютних коштів юридичних осіб без дозволу НБУ та фізичним особам понад встановлену норму; жорстка фіксація валютного курсу національної валюти. Крім валютних обмежень, практика валютного регулювання виробила ще ряд методів (інструментів), які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини. Це зокрема:

1)курсова політика,

2) облікова (дисконтна) політика та інші інструменти монетарної політики,

3) валютна інтервенція (девізна політика),

4)регулювання сальдо платіжного балансу,

5) формування та використання золотовалютних резервів


Міждержавні структури та їх вплив у валютно-фінансовій сфері

Міжнародні валютно-фінансові організації створюються шляхом об'єднання фінансових ресурсів країнами-учасниками для вирішення певних задач в області розвитку світової економіки.

Цими задачами можуть бути:

операції на міжнародному валютному і фондовому ринку з метою стабілізації і регулювання світової економіки, підтримка і стимулювання міжнародної торгівлі;

міждержавні кредити - кредити на здійснення державних проектів і фінансування бюджетного дефіциту;

інвестиційна діяльність/кредитування в області міжнародних проектів (проектів, що зачіпають інтереси декількох країн, що беруть участь в проекті як напряму, так і через комерційні організації-резиденти)

інвестиційна діяльність/кредитування в області “внутрішніх проектів” (проектів, безпосередньо що зачіпають інтереси однієї країни або комерційної організації-резидента), здійснення яких здатний надати сприятлива дія на міжнародний бізнес (наприклад, інфраструктурні проекти, проекти в області інформаційних технологій, розвитку транспортних і комунікаційних сітей і т.п.)

добродійна діяльність (фінансування програм міжнародної допомоги) і фінансування фундаментальних наукових досліджень.

Як приклади міжнародних фінансових організацій можна назвати Банк міжнародних розрахунків, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародна асоціація розвитку, Європейський інвестиційний банк, Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк, Європейський Банк Реконструкції і Розвитку, Міжнародна Фінансова Корпорація.

Для здійснення своїх функцій міжнародні валютно-фінансові організації використовують весь спектр сучасних технологій фінансового і інвестиційного аналізу і управління ризиками, від фундаментального дослідження потенційного інвестиційного проекту (для чого, частіше всього, притягуються спеціалізовані команди або інститути експертів міжнародної кваліфікації, міжнародні аудиторські фірми і інвестиційні банки) до операцій на глобальних фондових ринках (ринках похідних цінних паперів).

Світовий банк це міжнародна організація, яка належить більш ніж 180 державам, багатим і бідним. Його задачею є зниження рівня бідності, за допомогою кредитів урядам своїх найбідніших членів, в більшості званих державами, що розвиваються, і державам, що проходять період економічної трансформації. Кредити Світового банку допомагають підвищувати економічну продуктивність і покращувати життєвий рівень громадян цих держав. Світовий Банк це велика компанія, члени якої є одночасно його співвласниками. Частка кожної окремої держави приблизно відповідає його економічній силі. Найкрупнішими є Сполучені Штати, за якими слідує Японія, Німеччина, Великобританія і Франція.
Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) створений в 1946 р. у відповідністю з домовленістю учасників Бреттон-Вудськой конференції.

Основними напрями діяльності МБРР в даний час є:

середньострокове і довгострокове кредитування інвестиційних проектів;

підготовка, технічне і фінансово-економічне обгрунтовування інвестиційних проектів;

фінансування програм структурної перебудови в тих країнах, що розвиваються і пост-соціалістичних країнах.

Банк виступає як партнер для країн з економікою і ринками, що розширяються, що розвивається, з метою поліпшити якість життя людей. На відміну від багатьох програм гуманітарної і технічної допомоги, Банк не надає грантів. Всі позики, видані Банком, носять поворотний характер.

Міжнародна асоціація розвитку (МАРИ), є членом Групи Всесвітнього Банку. Її основними функціями є надання довгострокових безпроцентних позик найбіднішим з країн, що розвиваються. Ці позики направлені на зниження рівня бідності і сприяння економічному зростанню в країнах-позичальниках.

МБРР і МАРИ працюють паралельно. Вони спільно використовують єдиний штат, єдине керівництво, робить звіт одному і тому ж Президенту і використовує однакові стандарти при оцінці проектів. Відмінність полягає лише в умовах кредитування і джерелах фінансування. Перш ніж стати членом МАРИ, держава повинна стати членом МБРР. В даний час 158 країн є членами МАРИ.

Тоді як МБРР збирає більшість своїх фундацій на світових фінансових ринках, МАРИ фінансується в значній мірі за рахунок внесків Урядів більш багатих держав-членів.

МАРИ бореться з бідністю за допомогою широкого діапазону проектів, включаючи проекти в області сільського господарства, соціального забезпечення (охорона здоров'я, народонаселення, освіта і водокористування) і розвитку інфраструктури .

МАРИ також консультує уряди про якнайкращі способи інтенсифікації економічного зростання.

Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК) є членом Групи Всесвітнього Банку. Сьогодні МФК - найзначніше багатобічне джерело позик для проектів приватного сектора в країнах, що розвиваються. Головною метою МФК є заохочення розвитку приватного сектора.

Можна виділити основні напрями діяльності МФК:

фінансування проектів приватного сектора, допомога компаніям в країнах, що розвиваються, в залученні засобів на міжнародних фінансових ринках, і консультаційна і технічна допомога бізнесам і урядам.

фінансування і забезпечення консалтингової допомоги для підприємств приватного сектора і проектів в країнах МФК, що розвиваються, забезпечує в партнерстві з приватними інвесторами і, консультативну роботу, допомагає урядам створити умови, які могли б стимулювати притоку внутрішніх і іноземних приватних заощаджень і капіталовкладення.

МФК безпосередньо бере участь в капіталовкладенні тільки тоді, коли необхідне спеціальне сприяння, яке доповнює приватні внески. Вона також відіграє роль каталізатора, стимулюючи і мобілізуючи приватне капіталовкладення в світі, що розвивається.

МФК пропонує достатньо широкий спектр фінансових програм і послуг для приватних компаній в державах-членах, у тому числі довгострокові позики в основних валютах з фіксованим або змінним тарифом, гарантування і резервне фінансування, управління ризиками і т.д. МФК фінансує проекти у всіх галузях, від сільського господарства до гірської промисловості, від виробництва до туризму. Хоча першочерговим напрямом є фінансування проектів приватного сектора, діяльність МФК може також розповсюджуватися на компанії з державною участю, якщо разом з державою в них також присутній приватний сектор і підприємство працює на комерційній основі. Можливо також фінансування компаній з іноземною участю.

Для приєднання до МФК, держава повинна бути членом МБРР.

Багатобічне агентство по гарантуванню інвестицій засновано 12 квітня 1988 і є наймолодшим членом групи Всесвітнього банку.

Його метою - заохочення іноземного прямого інвестування в держави-члени, що розвиваються, для прискорення їх економічного зростання. Перш за все, йдеться про полегшення процесу капіталовкладення шляхом гарантій капіталовкладень від ризиків переказів валюти, загроз конфіскації, і військових або цивільних хвилювань (політичних ризиків). Дане агентство покликане сприяти підтримці потоків капіталовкладень і поширювати інформацію щодо можливостей інвестування в державах-членах, що розвиваються.

Головною задачею Міжнародного центру по дозволу інвестиційних суперечок, створеного в 1966 р., є посередництво і дозвіл інвестиційних суперечок між урядами і приватними іноземними інвесторами.

Створений згідно Конвенції про врегулювання інвестиційних суперечок між державами і резидентами інших країн.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) входить в систему З'єднаних націй як спеціалізована установа. В даний час членами МВФ є близько 180 країн, включаючи всі колишні союзні республіки.

Метою МВФ є:

заохочення міжнародної співпраці в області валютної політики;

сприяння збалансованому зростанню світової торгівлі для стимулювання і підтримки високого рівня зайнятості і реальних доходів, для розвитку виробничого потенціалу всіх членів як головна мета економічної політики;

підтримка стабільності валют і впорядкування валютних відносин між державами-членами, а також перешкодило девальвації валют з міркувань конкуренції;

участь в створенні багатобічної системи платежів, усунення обмежень на трансфер валюти;

надання засобів для ліквідації незбалансованості платіжних балансів країн-членів.

Європейський Банк Реконструкції і Розвитку (ЄБРР) був створений в 1991. Основною задачею Банку є фінансування проектів, сприяючих розвитку економіки. Банк працює керуючись принципом самоокуповування.

В Східній Європі ЄБРР здійснює ряд різних проектів: інвестиції на розвиток конкретних підприємств, певних галузей виробництва (енергетики, продовольчого сектора і т.д.), а також проекти, направлені на зміну структури господарства (банківський сектор, сектор малого бізнесу). ЄБРР має представництва в більшості країн Східної Європи, у тому числі і в Росії(в Москві).

При здійсненні своїх проектів ЄБРР координує свою роботу з МФК і Всесвітнім банком.


Висновок

Поняття валюти широко використовується в екон літературі та практиці. Валюта обслуговує зовнішньоекономічні відносини, фунціонування світової економіки та інтеграцію до неї нац. економік окремих країн, на її основі функціонує валютний ринок. Валюта - будь-які грошові кошти, форм-ня та вик-ня яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньоекономіч відносинами. Правомірність такого трактування валюти підтверджується і світовою валютною практикою. Остання в поняття валюти включає не тільки кошти у вигляді законних платіжних засобів чи депозитів у грошах тієї чи іншої країни, а й інші валютні цінності - платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати), фондові цінності (акції, облігації) та інші фінансові інструменти іноземного походження, а також аналогічні платіжні документи та фондові цінності нац походження, якщо вони перетинають митний кордон чи переходять у власність нерезидентів усередині країни. Валюта класиф за кількома критеріями. За емітентською належністю валюту розрізняють: нац, іноз, колективну (СДР, євро). За режимом вик-ня валюти поділяють на: неконвертовані, конвертовані.

Вал. курс- це співідн., за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї кр-ни, що визначена в грош. одиниці іншої кр-ни. Установлення курсу називається котируванням валют. Вал. курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік. Якщо основні хар-ки кожної валюти формуються у межах нац. госп-в, то їх кількісне порівняння відбувається у зовн-ек. операціях. Вал. курс порівнює нац. вартості не прямо, а опосередковано - через їх відносну купівельну спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність зовн-ек. операцій. Вартісною основою вал. курсу є паритет купівельних спроможностей валют, який виражає співвідношення середніх рівнів національних цін на товари, послуги, інвестиції. Розрізняють кон’юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютн. курс. Кон’юнктурні чинники пов’язані з коливанням ділової активності, політ. та військово-політ. обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами. Поряд з кон’юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на динаміку вал. курсу впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої нац. грош. одиниці у валютній ієрархії. Це такі чинники: 1) зростання нац. доходу; 2) темпи інфляції - чим ↑ темпи інф. в кр-ні, тим ↓ курс її валюти; 3) стан платіжного балансу - активний платіжний б-с сприяє ↑ нац. валюти, пасивний - навпаки; 4) різниця прцентних ставок у країнах - ↑ % ставки стимулює приплив іноземних капіталів, ↓ - навпаки; 5) діяльність вал. ринків та спекулятивні вал. операції; 6) ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнар. розрах-х; 7) ступінь довіри до валюти на нац. та світовому ринках;8) валютна пол-ка; 9) ступінь розвитку фондового ринку.

Валютна політика виконує певні функції, в яких виявляється її призначення й економічна роль. Основними її функціями є: - забезпечення умов та механізмів для реальної валютної політики держави; - створення суб’єктами валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі; - забезпечення прибутку учасникам валютних відносин; - формування та урівноваження попиту та пропозиції валюти і регулювання валютного курсу; - страхування валютних ризиків; - диверсифікація валютних резервів.


Використана література

Саркисянц А. Г. Система международных долгов – М.: «ДеКА», 1999

Финансы, деньги, кредит / под ред. О. В. Соколовой – М.: «Юристъ», 2000

3.Шреплер Х.-А. Международные организации: Справочник – М.: Междунар. Отношения, 1995

4. Халевинская Е.Д. Международные экономические организации (учебное пособие). М., 1995

5. "Международные валютно-кредитные и финансовые отношения" - под ред, Красавиной Л.Н. / 1994

6. Макконел К.Р., Брю С.Л. "Экономикс" в 2-х книгах. - М.: "Республика" ,1992

7. Носкова И.Я., Максимова Л.М. “Международные экономические отношения”. – М.: Экуономик-пресс, 1997. – 282 с.

8. Толковый словарь экономических терминов “Это - бизнес”. - Киев, “Альтерпрес”, 1996. – 472 с.

9. Балов В.В Регулирование валютных отношений современного капитализма. - М., 1977.

10. Валюты стран мира. Справочник. - М., 1976 . - 312с.

11. Економіка зарубіжних країн./ За ред. Філіпенка А.С – К: Либідь, 1996. - 412с.

12. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смонженко Т.С. Фінансовий словник. – Львів: Видавництво Державного університету “Львівська політехніка”, 1996. – 384 с.

13. Райзберг Б.А., Лозовский Л.М. Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь - М.: ІНФА.М, 1997. - 492с.

назад |  2 | вперед


Назад


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

281311062 © insoft.com.ua,2007г. © il.lusion,2007г.
Карта сайта