Художній розпис тканин - Народні промисли - Скачать бесплатно

Зміст

Вступ.....................................................................................................................

Розділ 1

Історія розвитку художнього розпису тканин.........................................

Розділ 2

2.1. Матеріали та обладнання для художнього розпису тканини..........

2.2. Технологічні особливості...................................................................

Розділ 3

Методика і послідовність виготовлення виробу......................................

Розділ 4

Методика викладання декоративно-прикладного мистецтва в процесі навчання дітей в школі ...............................................................................

Висновки................................................................................................................

Список використаної літератури......................................................................

Додатки

В с т у п

Ти сам – твір мистецтва

Відкрий мистецтво у собі.

Еміль Жак Далькроз

Мистецтво – це передусім виховання душі, виховання почуттів, поваги до духовних цінностей. Воно не тільки відображає життя, але й формує його, створює уявлення про прекрасне, окрилює мрію, робить багатшою людську душу.

Мистецтво – це пам’ять народу. Воно пов’язує часи в нашій свідомості, вибудовує наше минуле, робить нас співучасниками подій і давно минувших і нинішніх.

Народе образотворче і декоративне мистецтво своїми коренями сягає глибокої давнини. Воно нерозривно поєднане з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Саме тому твори народного мистецтва містять як духовні, так і матеріальні ознаки. Між звичайними побутовими предметами з дерева, глини, каменя та інших матеріалів і предметами – творами народного мистецтва не існує чіткої межі. Поширене твердження, що кожна річ, виготовлена вручну, має певні художні якості. Щоправда ці якості спів розмірні лише з природними властивостями матеріалу та результатом його обробки (фактурою, текстурою, кольором тощо). Усі природні й технологічні показники неодмінно утворюють художню виразність первинного рівня. Але якщо народний майстер свідомо й цілеспрямовано посилює художню виразність завдяки спів розмірності форми, конструкції, цілісності й семантики орнаментальних структур, то такий вибір набуває особливої виразності вищого рівня. Він сприймається емоційно-чуттєво, стає не лише предметом, а твором мистецтва. Отже, народне мистецтво поєднує в собі духовно-матеріальну діяльність людини, виражену в художніх творах.

Народне мистецтво яскраво характеризує національні особливості нації, локальні відміни етнографічних груп; “це минуле в сучасному”. З минулим народні художні твори єднає традиція та колективний спосіб її регулювання. Лише завдяки незліченим повторенням схем, мотивів, образів, форм утверджується художня традиція і передається з покоління у покоління, удосконалюючись і набуваючи чарівної довершеності.

Пам’ятки кожної, конкретної епохи показують, як люди навчились працювати з природними матеріалами і що з них виготовляли, яку силу надвати їм за допомогою символів – знаків (орнаменту), що робило звичайні речі побутового призначення творами мистецтва.

Декоративно-прикладне мистецтво предметно-духовний світ людини – включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування. Одні види – кераміки, обробка кістки і каменя, плетіння – вишивки на зорі людської цивілізації, інші – молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу. Їм заледве налічується кілька століть.

Між прикладною і декоративною гамою є проміжна декоративно-прикладна, що поєднує в собі ужиткові і функціональні якості об’єднано-просторової конструкції та художні експресії відповідного декору. Вона підпорядковується аналогічними морфологічними концепціями.

Види декоративно-прикладного мистецтва – головна структура одиниці морфології. Це – художнє деревообробництво, художня обробка каменю, художня обробка шкіри і рогу, художня кераміка, художнє скло, художнє плетіння, в’язання, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, мереживо, виготовлення виробів з бісеру, емалі, а також меблів, посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів. Усі вони відносяться до декоративно-прикладного мистецтва. Кожний з видів унікальний за специфікою матеріалів, технологічним процесом обробки, за художньо-композиційними закономірностями структури образів.

Твори декоративно-прикладного мистецтва перебувають під впливом духовної наповненості часу. Цей фактор діє у прямій залежності від величини проміжку часу, що віддаляється від моменту його створення. Іншими словами, чим більший вік твору, тим його духовна наповненість сильніше збуджує наші естетичні почуття.

Сьогодні декоративно прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції – пізнавальну, комунікаційну, естетичну.

Розділ 1

Історія розвитку художнього розпису тканини

Мистецтво прикрашати тканини відоме з давніх часів. Спочатку з’явився ткацький малюнок, який створювали особливим переплетенням ниток в процесі виготовлення тканин. Пізніше малюнок стали наносити ручним способом. Ще пізніше були винайдені друкарські дерев’яні дошки.

В ХVIII столітті для друку почали використовувати металеві вибивні дошки.

Наступним кроком стало винайдення друкарських машин. Малюнок майстра-гравера вирізали на металевих валах, вали занурювали в фарбу, прокочували по тканині, наносячи візерунок. Якщо малюнок був кольоровим, підготовлювали декілька таких валів – для кожного кольору фарби.

Іноді при оформленні тканини використовували одночасно два способи прикрашання – переплетення ниток і розпис (або вибійка). Такими були китайські тканини “кесе”, в яких ткацький візерунок доповнювали розписом пензля.

Найдавнішим із відомих розписів (біля двох тисяч років) є китайський розпис із давнього поховання. Тканина на диво добре збереглася. Вона покрита темними фігурами, розфарбованими мінеральними барвниками.

Батьківщина гарячого батику вважається Індонезія. Класичний гарячий батик – дуже трудомісткий вид розпису. Тільки підготовка тканини займала декілька днів. Спочатку тканину тримали у воді 1-2 дні для пом’якшання, потім прали, сушили. Після цього кип’ятили в рисовому крохмалі 15 хвилин. Після повторного висушування тканину відбивали до м’якості дерев’яним валиком.

Розпис робили з допомогою винайденого в ХVII столітті інструменту “чантингу”. Це маленька мідна посудина з одним або кількома зігнутими носиками і бамбуковою або дерев’яною ручкою. Тканину з нанесеним воском малюнком на кілька годин занурювали в розчин барвника. Під час фарбування тканину обережно перевертали, стараючись щоб шар воску не потріскав. Потім тканину висушували і знову наносили воском інші елементи малюнка. Фарбування починали від найсвітлішого кольору до темного. Операція повторювалась стільки разів, скільки кольорів в малюнку. Після закінчення фарбування тканину знову висушували. Остання операція – знімання воску.

З часом техніка ручного батику використовувалась все рідше. Штамп із тонких металевих дротиків значно прискорили процес. Такий штамп занурювали в розтоплений віск, потім прикладали до полотна. Одержані контури малюнка заливали фарбою. Якщо раніше на розпис одного куска тканини йшло від півтора-двох тижнів до двох років, то з допомогою штампів можна було зробити в один день до двадцять кусків.

В кінці ХVII століття Європу покорили своєю красою індійські вибійні тканини – ситці. Штампом з нанесеним барвником наносили удари по тканині – вибивали тканину. Спочатку з’явилась вибійка в один колір фарби.

В кінці XVII століття з’явилась так звана білоземельна вибійка – кольоровий штамп на білому фоні. Тоді ж почали використовувати більш складний контурний малюнок.

В штампуванні використовувались пігментні присипки, для чого варили спеціальну клейку масу із рослинного масла. Масло кип’ятили 12 годин, після чого вливали в посудину з холодною водою. На дно випадав густий осадок, який зливали окремо. Цим осадком друкували малюнок, який потім присипали пігментами, часто блискучими.

В Індії та Індонезії розписи найчастіше використовувались для оформлення одягу. В Японії та Китаї розписи використовували також при створенні традиційного для цих країн інтер’єру: ширм і картин. Майстри користувалися тушшю часто з допомогою одного кольору, створюючи надзвичайної краси пейзажі. Пензель в руці художника то сильно і різко підкреслював одні елементи, то плавними і ніжними розпливами промальовував інші. Зараз ми назвали б цю техніку вільним розписом.

Сучасні версії ручного розпису тканини, спираючись на традиційні напрямки, підкріплені новими технологіями.

В гарячому батику замість бджолиного воску почали використовувати парафін і стеарин. Сітка тріщин, яка з’являлась в процесі фарбування в техніці гарячого батику і вважалась браком, отримала значення самостійного ефекту і стала невід’ємною частиною і символом цієї техніки.

З винайденням клейкого матеріалу, названого резервом, розвинулась принципово нова техніка розпису – холодний батик.

Розділ 2

2.1. Матеріали та обладнання

для художнього розпису тканин

Тканина. Ручний розпис можна робити на різних за волокнистим складом тканинах: бавовняних, лляних, віскозних, ацетатних, триацетатних, капронових, шерстяних і з натурального шовку. Проте найчастіше для розпису застосовують бавовняні, віскозні, капронові й тканини з натурального шовку.

Тканини не повинні мати на собі апрету, замаслювачів, мати добре змочування і капілярність. При розписі важливе значення має ткацьке переплетення тканини, її товщина і щільність. Найкращими для розпису (особливо холодним батиком) є тонкі гладкі тканини полотняного переплетення.

Рама. Усі види розпису виконують на дерев’яних рамах, які бувають розсувні (можна збільшувати або зменшувати до необхідного розміру за допомогою рухомих рейок і гвинтів) і нерозсувні. Такі рами з обох боків мають внутрішні зрізи шириною 5... 6 мм, у які вбивають гострі гачки на відстані рейками рами, щоб не дряпали рук.

Інструменти для розпису

способом холодний батик.

Скляні трубочки. Для нанесення контурів рисунка резервом застосовують скляні трубочки (дод. № ) довжиною 15... 20 см з тонкими загнутими кінчиками. На невеликій відстані від кінчика є потовщення – резервуар для резервної суміші. Для набирання резерву кінчик трубочки опускають у резерв і через широкий кінець втягують його у трубочку до заповнення резервуару. Для розпису слід мати набір таких трубочок з отворами різного діаметра. Можна застосовувати також звичайні скляні креслярські рейсфедери або трубочки, у прямий кінець яких вставляється тупа голка. У практиці роботи використовують також медичні спринцівки, у які вставляють вкорочені склні трубочки з резервуаром.

Якщо зігнутий кінець трубочки має нерівні краї і дряпає тканину, його слід підточити дрібним наждачним папером або напильником.

Пензлі і тампони. Для нанесення фарб при розписі способом холодний батик застосовують різні пензлі і тампони. Тампони виготовляють із вати й поролону. Вату накручують на дерев’яні стержні різного діаметра. Кінець намотаної вати закріплюють ниткою, щоб тампон не спадав з палички під час роботи. Для кожного кольору фарби слід мати окремий тампон. Тампон не повинен бути надто щільним, бо він тоді погано вбиратиме фарбу, і надто м’яким, бо під час роботи буде волохатитись. Поролонові тампони застосовуються для покриття великих площ.

Інструменти для розпису способом гарячий батик

Як і під час роботи холодним батиком, так і за розпису гарячим, застосовують різні нескладні інструменти, багато з яких можна виготовити самому. Це штампики, лійки, рейсфедери, ножі тощо (дод. № ).

Пензлі. Найчастіше використовують щетинні пензлі різних розмірів. Ними покривають великі й малі площини рисунка, наносять лінії. Такі пензлі повинні мати дерев’яні ручки.

Рейсфедери. Застосовують звичайні креслярські рейсфедери, попередньо насаджені на дерев’яні ручки. Між лезами рейсфедера вставляють смужки вати або поролону, щоб збільшити запас резерву. За типом такого рейсфедера для нанесення кількох паралельних ліній виготовляють саморобні рейсфедери різних розмірів. Для нанесення ліній можна використати звичайний столовий ніж, обтягнений трикотажним або тканиною.

Лійки. Використовують саморобні мідні або латунні лієчки різних розмірів з отворами для подавання гарячого резерву діаметром 0,2... 0,3 мм. До них припаюють ручки.

Штампики. Їх застосовують, коли необхідно нанести якість часто повторювані форми. Вони бувають тверді та м’які. Тверді вирізають з міді, латуні, Вони можуть бути у вигляді різних геометричних фігур, листочків, квітів, а також різноманітних каталок.

Штампик-каталка має вигляд катушки з ручкою, що вільно обертається на осі. Тверді металеві штампики обтягують тканиною або трикотажем. М’які штампики вирізають з фетру, повсті, поролону гострим ножем або скальпелем. До них прибивають дерев’яні колодки з ручками.

Батик-штифт. Цей інструмент є найдосконалішим для нанесення на тканину резервної суміші. Існує кілька конструкцій батик-штифта, але всі вони мають один принцип роботи. Одна з таких конструкцій зображена (дод. № ). Робочою частиною батик-штифта є головка 4 – це мідний конус із отвором, з якого виступає голка-штифт 7. Протилежним кінцем голка впирається в пружину 6. Батик-штифт повинен мати набір головок з отворами різного діаметра для отримання різних за товщиною ліній.

Активні барвники

Такі барвники широко застосовують для розпису бавовняних , віскозних, капронових, шерстяних тканин, натурального шовку. Нагадаємо, що асортимент активних барвників для целюлозних волокон складається з трьох груп: барвники холодного фарбування, вони мають у своїй назві індекс Х (з імпортних це: проціони М, остазини S, гелактини Ф, ксирони); барвники теплого фарбування, вони мають у своїй назві спеціального індексу (з імпортних це: проціони Н, остазин Н, ксирон Н, гелактин Д, цибакрони). Для розпису можна використовувати усі три групи барвників.

Прямі барвники

Виготовляючи фарби для розпису, використовують прямі, звичайні та прямі барвники. Цими барвниками можна розписувати бавовняні, віскозні, капронові тканини і натуральний шовк. Проте фарби на основі цих барвників мають ряд істотних недоліків. Вони дають недостатню яскравість кольорів з розписування тканин розчинами кімнатної температури, погано рівняють і розтікаються по тканині.

Кислотні барвники

Ці барвники використовують для розпису шерстяних, капронових тканин, і натурального шовку. Застосовують кислотні звичайні й кислотні металовмісні барвники комплексу 1:2. Більшість марок кислотних барвників дають фарби, які добре розтікаються на тканині, мають хороші рівняючи властивість, яскраві чисті кольори. Розчини цих барвників за кімнатної температури стійкіші, ніж прямих барвників.

Натуральні барвники

Тканини з натурального шовку та капрону можна розписувати натуральними барвниками. При цьому отримують чисті, м’які, теплі пастельні кольори, насичені кольори дістати досить важко. Для розпису можна застосовувати ті самі барвники, що і для гладкого фарбування, проте фарби для розпису виготовляють із концентрованіших відварів цих барвників. Рослин-барвників беруть у 1,5 рази більше, ніж за гладкого фарбування.

Розписувати слід свіжо виготовленими відварами барвників, бо багато з них вже на другий-третій день випадає в осад. Розпис можна виконувати чистими відварами барвників без будь-яких добавок і з добавленням солей металів: мідного та залізного купоросу, алюмокалієвих галунів. Уведення солей змінює і поглиблює кольори та відтінки.

Зазначимо, що за розписування відвари барвників, як правило, рівномірно покривають і добре розтікаються по тканинах. Фарби з уведенням солей металів покривають менш рівномірно, гірше розтікаються, проте після запарювання ця нерівномірність часто зникає.

Кольори, які дістають за розпису натуральними барвниками, збігаються з кольорами гладкого фарбування, але отримуються трохи світліші.

Розписи олійними фарбами

Цим способом можна розписувати всі види тканин. Після розпису цими фарбами виріб не потребує спеціальних обробок для закріплення фарб на волокні. Для виготовлення фарби олійну фарбу спочатку знежирюють. Для цього її витискають з тюбика на любий гігроскопічний папір і залишаються на 2... 3 год. Фарба після цього робиться сухішою. Її розміщують приблизно з такою самою кількістю розчинника, як і у масляному живописі і застосовують для розпису.

Фарби для ручного розпису тканин

У процесі виготовлення фарб для холодного і гарячого батику застосовують барвники, які добре розчиняються у воді, спирті, мають хорошу покривну властивість у розчинах кімнатної температури, дають широку гаму чистих і яскравих кольорів. Такі фарби мають добре розтікатись по тканині, глибоко її просочують, за довгого зберігання не випадати в осад і не желатинизуватись. Цим вимогам відповідають активні, прямі, кислотні, хромові (кислотно-протравні), основні й дисперсні барвники. Фарби виготовлені з усіх класів барвників, зберігають у закритому посуді.

Активні барвники

Такі барвники широко застосовують для розпису бавовняних , віскозних, капронових, шерстяних тканин, натурального шовку. Нагадаємо, що асортимент активних барвників для целюлозних волокон складається з трьох груп: барвники холодного фарбування, вони мають у своїй назві індекс Х (з імпортних це: проціони М, остазини S, гелактини Ф, ксирони); барвники теплого фарбування, вони мають у своїй назві спеціального індексу (з імпортних це: проціони Н, остазин Н, ксирон Н, гелактин Д, цибакрони). Для розпису можна використовувати усі три групи барвників. Проте, тканини розписані барвниками за індексом Х після запарювання виробів під час промивання можуть підфарбовувати фон тканини. Тому для розпису найкращими барвниками є з індексом Т і без індексу. До складу таких фарб входить барвник, сечовина, бікарбонат натрію (питна сода). Сечовина вводиться у фарбу для збільшення розчинності барвника й підвищення ступеня фіксації на тканині; бікарбонат натрію є препаратом, завдяки якому активний барвник вступає у хімічний зв’язок з волокном і цим самим забезпечує стійкість забарвлення. Зазначимо, що фарби, які містять у собі соду, довго не зберігаються, тому розчин соди у фарбу вливається безпосередньо перед розписом.

Рецепт фарби для розпису по бавовняних, віскозних, шерстяних тканинах і натуральному шовку, г/л:

Активний барвник – 10... 30;

Сечовина – 50... 70;

Бікарбонат натрію – 15;

Вода м’яка – до 1 л.

Барвник змішати із сечовиною, залити гарячою м’якою водою і розмішати. Для барвників з індексом Х температура води має бути не вище 50оС, а барвників з індексом Т і без індексу 80... 90оС. Після охолодження розчину перед вживанням влити у фарбу розчин соди.

Рецепт фарб для розпису по капронових тканинах, г/л:

Активний барвник – 10... 30;

сечовина – 20;

оцтова кислота 80%-на – 30;

вода м’яка – до 1 л.

Активний барвник – 10... 30;

сечовина – 50;

сульфат амонію – 20;

вода м’яка – до 1 г/л.

Фарбу виготовляють як у попередньому випадку. В охолоджену фарбу влити кислоту або розчин сульфату амонію.

Після висихання розписаних цими фарбами виробів їх запарюють у виварці протягом 40 хв. Або медичному автоклаві за температури 102... 103оС (розчином миючого препарату (1г/л), знову теплою і холодною водою. Вироби з натурального шовку оживлюють. Для цього їх обробляють у розчині за температури 30оС, що містить 5 мл/л 30%-ї оцтової кислоти протягом 15... 20 хв., шерстяні – прополоскати розчином цієї самої кислоти концентрацією 2 мл/л.

Прямі барвники

Виготовляючи фарби для розпису, використовують прямі, звичайні та прямі світлостійкі барвники (див. табл. 6-7). Цими барвниками можна розписувати бавовняні, віскозні, капронові тканини і натуральний шовк. Проте фарби на основі цих барвників мають ряд істотних недоліків. Вони дають недостатню яскравість кольорів з розписування тканин розчинами кімнатної температури, погано рівняють і розтікаються по тканині. За охолодження концентрованих розчинів деяких барвників вони желатинизуються (хризофенні, прямий чорний З, прямий коричневий СХ і КХ, прямий жовтий світлостійкий ЗХ). Проте після нагрівання ці барвники переходять у розчин.

Рецепти фарби з прямих барвників, г/л:

Прямий барвник – 10... 15;

водний аміак 25%-ний – 25;

сечовина – 20;

вода м'яка – до 1 л.

Барвник заливають гарячою водою (60...80оС) і добре розмішують, вводять аміак. У разі необхідності, якщо барвник погано розчиняється, розчин прокип’ятити 1... 2 хв. Після цього у розчин ввести сечовину і перемішати. Якщо фарба погано розтікається по тканині й погано рівняє, у фарбу треба ввести 0,5 г/л препарату ОП-7 або ОП-10.

Краще розтікання має фарба з добавкою спирту. Проте спирт потрібно вводити не більше як 100... 150 мл/л фарби, бо інакше барвник випаде в осад.

Прямий барвник – 10... 15;

спирт етиловий 96о-100;

вода – до 1 л.

Барвник залити гарячою водою, розмішати. У разі необхідності, якщо барвник погано розчиняється, прокип’ятити 1... 2 хв. В охолоджений до температури 50... 60 оС розчин влити спирт.

Рецепт фарби для розпису тканини з капрону, г/л:

Прямий барвник – 10... 15;

сечовина – 20;

щавлевокислий амоній – 30;

вода – до 1 л.

Рецепт фарби для розпису тканин з капрону, г/л:

Прямий барвник – 0 10-15;

Сечовина – 50;

Сульфат амонію 15;

Вода – до 1 л.

Розписані тканини висушують, а потім запарюють у виварці – 1,5 год., а в медичному автоклаві за температури 102... 103 оС – 1 год. Після запарювання тканини промивають холодною і теплою водою.

Кислотні барвники

Ці барвники використовують для розпису шерстяних, капронових тканин і натурального шовку. Застосовують кислотні звичайні й кислотні металовмісні барвники комплексу 1:2 (див. табл. 17). Більшість марок кислотних барвників дають фарби, які добре розтікаються на тканині, мають хорошу рівняючи властивість, яскраві чисті кольори. Розчини цих барвників за кімнатної температури стійкіші, ніж прямих барвників.

Рецепти фарб з кислотних звичайних барвників для розпису натурального шовку і капрону, г/л:

Кислотний барвник – 5... 20;

гліцерин – 30;

сечовина – 30;

оцтова кислота 30%-на – 20;

вода – до 1 л.

Кислотний барвник – 5... 20;

водний аміак 25%-ний – 20;

оцтова кислота 80%-на – 40

або

винна кислота – 50;

вода – до 1 л.

Кислотний барвник – 5... 20;

сечовина – 40;

оцтова кислота 30%-на – 20;

вода – до 1 л.

Кислотний барвник – 5... 15;

водний аміак 25%-ний – 10;

спирт етиловий 96 о – 350;

вода – до 1 л.

Розписувати капронові тканини можна ще за іншими рецептами.

Рецепт фарби для розпису капрону, г/л:

кислотний барвник – 5... 20;

сечовина – 50;

сульфат амонію – 20;

вода – до 1 л.

Барвник залити гарячою водою (80...90 оС), ввести аміак або сечовину. У разі необхідності, якщо барвник погано розчиняється, розчин злегка прокип’ятити. Після охолодження до 40... 45 оС у фарбу влити кислоту, розчин сульфату амонію, спирт. Фарба із спиртом має високий ступінь розтікання по тканині.

Натуральні барвники

Тканини з натурального шовку та капрону можна розписувати натуральними барвниками. При цьому отримують чисті, м’які, теплі пастельні кольори; насичені кольори дістати досить важко. Для розпису можна застосувати ті самі барвники, що і для гладкого фарбування (див. розділ 4), проте фарби для розпису виготовляють із концентрованих відварів цих барвників. Рослин-барвників беруть у 1,5 рази більше, ніж за гладкого фарбування.

Розписувати потрібно свіжо виготовленими відварами барвників, бо багато з них вже на другий-третій день випадає в осад. Розпис можна виконувати чистими відварами барвників без будь-яких добавок і з добавленням солей металів: мідного та залізного купоросу, алюмокалієвих галунів. Уведення солей металів змінює і поглиблює кольори і відтінки.

Зазначимо, що за розписування чисті відвари барвників, як правило, рівномірно покривають і добре розтікаються по тканинах. Фарби з уведенням солей металів покривають менш рівномірно, гірше розтікаються, проте після запарювання ця нерівномірність часто зникає.

Рецепти фарб для розпису натурального шовку та капрону, г/л:

Чистий відвар барвника.

Мідний купорос – 10 або 30;

Відвар барвника – до 1л.

Залізний купорос – 5 або 15;

Відвар барвника – до 1л.

Алюмокалієві галуни – 10;

Відвар барвника – до 1л.

Збільшення у фарбі солей міді з 10 до 30 г/л або залізного купоросу з 5 до 15 г/л зумовлює поглиблення отриманих кольорів. Збільшення у фарбі алюмінієвих галунів на зміну кольору практично не впливає.

Кольори, які дістають за розпису натуральними барвниками, збігаються з кольорами гладкого фарбування, але отримуються трохи світліші.

Розпис олійними фарбами

Цим способом можна розписувати всі види тканин. Після розпису цими фарбами виріб не потребує ніяких спеціальних обробок для закріплення фарб на волокні. Для виготовлення фарби олійну фарбу спочатку знежирюють. Для цього її витискають з тюбика на любий гігроскопічний папір і залишають на 2... 3 год. Фарба після цього робиться сухішою. Її розмішують приблизно з такою самою кількістю розчинника, як і у масляному живописі (пінне) і застосовують для розпису. Розпис виконують щетинними або колонковими пензлями. Після кожного змочування пензля фарбою слід робити спочатку пробу на папері, щоб мазок на тканині був чистим. Ці фарби для збагачення кольорів можна змішувати і накладати одна на іншу. Після закінчення роботи виробу дають висохнути протягом 3-4 днів. Добре висушений виріб можна прати у теплому розчині миючого препарату.

Розписувати тканини можна й олійними фарбами, розмішаними з клеєм ВФ-6, олійним лаком або оліфою. Олійна фарба розмішується лише з клеєм ВФ-6, або з добавками масляного лаку або оліфи до однорідної консистенції. Співвідношення між цими компонентами визначається їх густотою. Розчинником клею ВФ-6 є спирт. Готову фарбу зберігають у щільно закритому посуді.

Розписують цими фарбами щетинними колонковими пензлями вільними мазками або через трафарет. Трафарет вирізають з картону, просочивши його оліфою, або з клейонки. Якщо рисунок наносять через трафарет, застосовують підрізані малярні пензлі або одежні щітки. Затирають фарбу через трафарет від країв до центра, щоб не кошлатився трафарет і краще лягала фарба. Наносять її дуже тонким шаром, щоб не втрачався характерний для тканини гриф. Розписані вироби висушують протягом доби.

2.2. Технологічні особливості

Ручний художній розпис тканини, як своєрідний вид оформлення текстильних виробів, має багатовікову історію. Найпоширенішим є спосіб оформлення тканин за допомогою резервуючи сумішей (резервів), відомий під назвою батик. Суть цього способу полягає в тому, що ділянки тканини, які не мають бути зафарбовані, покривають резервом (бджолиний віск, парафін, різні смоли), які, просочуючи тканину, захищають її від фарби. Підготовлену таким чином тканину опускають у фарбу і зафарбовують, а потім видаляють з неї резерв. Внаслідок цього на тканині дістаємо білий рисунок на зафарбованому фоні.

Ручні способи розпису тканини вміщують так званий холодний батик, гарячий батик і вільний розпис тканини. Кожний з них має свої особливості.

Розпис способом холодний батик

Особливістю рисунків холодного батику є їх чітко виражений графічний характер. Рисунки ці наносять на тканину спеціальними резервними сумішами (резервами) у вигляді замкнутих контурів і вже у їх межах фарбами розписують виріб. Резерви для холодного й гарячого батику відрізняються між собою.

За розпису скляною трубочкою до складу резервуючи сумішей для холодного батику входять гумовий клей, бензин, віск, парафін, вазелін і каніфоль. Існує кілька рецептів для холодного батику.

Холодні резерви для батику, г

За виготовлення резерву для холодного батику слід строго дотримуватись правил пожежної безпеки. Варити резерв необхідно у добре вентильованому приміщені на закритому вогні (електроплитка із закритою спіраллю) на водяній бані.

У скляну або металеву банку насипають подрібнений парафін і розплавляють на водяній бані. Після цього вливають гумовий клей, розміщують і поступово вливають бензин. Суміш нагрівають на киплячій водяній бані до отримання однорідної маси. Такий резерв готовий до вживання. його слід зберігати у щільно закритому посуді. За зберігання резерву парафін, віск випадають в осад, бензин випаровується. Тому перед вживанням його слід розігріти на водяній бані, якщо надто густий – долити трохи бензину.

В процесі виготовлення резерву бензин потрібно вливати не весь одразу, а поступово і за цього робити проби на тканині, що підлягає розпису. У холодному батику зарезервовані контури назавжди залишаються на тканині.

Із наведених рецептів найпоширеніший перший. Такий резерв дає чистий білий контур. Резерви з бджолиним воском мають хорошу пластичність, текучість, але дають жовтуваті контури. У такому разі, коли біла або жовтувата лінія порушує ув’язку кольорів на рисунку, резерв можна підфарбувати. Для цього застосовують олійні або друкарські фарби. Олійні фарби попередньо знежирюють на пористому папері. Знежирену фарбу розміщують з резервом. Для одного рисунка можна використати також алюмінієвий і бронзовий порошки.

Для наведення резерву через фотошаблон рекомендується такий рецепт резерву, г/кг:

гумовий клей – 650;

парафін – 42;

каніфоль – 5;

вазелін технічний – 4;

білила цинкові – 35;

фарба олійна – 20;

уайт-спірит – 244.

У підігрітий гумовий клей вводять парафін, каніфоль, вазелін, цинкові білила і за постійного перемішування вливають уайт-спірит, а потім варять на водяній бані. У кінці варіння вводять знежирену олійну фарбу для підфарбовування резерву. Отриманий резерв перед застосуванням розводять до необхідної консистенції вводячи у нього 200... 300 г уайт-спіриту залежно від виду тканини, на якій буде друкуватись рисунок резервом (капрон, натуральний шовк) і номера сита.

Правильно зварений резерв повинен мати хорошу текучість, пластичність і добре просочувати тканину. Якщо в резерві забагато парафіну, він не проникає через тканину і лежить зверху. Такий резерв ламкий, пропускатиме фарбу. Якщо в резерві забагато гумового клею, то за наведення контурний ліній з носика трубочки відділяються тонкі волосинки клею, які осідають на тканину. При фарбуванні вони проявляються у вигляді не зафарбованих ліній і замаскувати їх неможливо.

За розпису способом холодний батик рисунки можуть бути виконані різноманітні, але обов’язковий чіткий поділ кольорових площин. Кожну з таких площин обводять резервом. Для нанесення контурів рисунка резервом застосовують скляні трубочки.

При розписуванні кінчик трубочки з набраним резервом обтирають ватою. Після цього трубочку швидко опускають на тканину і почекавши, поки резерв зтече у кінчик трубочки, починають наводити контури рисунка (дод. № ). Коли ж резерв рідкуватий, то на початку лінії, у місцях уповільненого руху або під час відривання трубочки від тканини можуть утворюватися краплі. Тому на початку роботи трубочку слід швидко опускати на тканину, не чекаючи утворення краплі й намагаються наводити контури рівномірно. Під час відривання трубочки від тканини, її кінець потрібно швидко повернути вгору, щоб резерв відійшов з кінчика. При роботі рідкуватим резервом по щільних тканинах краще починати й закінчувати наводити лінії з паперової підкладки, яку укладають поруч на початку й кінці лінії.

Залежно від волокнистого складу тканини, її щільності й товщини трубочки необхідно вести з різною швидкістю. Наприклад, за наведення контуру по щільних і більш товстих бавовняних тканинах (мерсеризоване полотно, мадаполам, бязь) трубочку слід вести досить повільно,