Ціноутворення на промислові товари - Маркетинг - Скачать бесплатно

План

Вступ

Основні фактори та умови ціноутворення.

Суть і постановка цілей ціноутворення.

Методика формування цін.

Визначення попиту та значення цінової еластичності попиту.

Оцінка витрат.

Аналіз цін і товарів конкурентів та інших зовнішніх факторів.

Встановлення кінцевої ціни на промисловий товар.

Цінова ситуація в Україні.

Висновок

При встановленні ціни необхідно враховувати не лише

цінність і витрати, але й совість.

Зниження цін-це легкий спосіб швидко привернути ува-

гу клієнтів, але поганий спосіб для забезпечення успіху

на довгостроковий період. Причина в тому, що, знизив-

ши ціну на 10%, ви ризикуєте понизити свій прибуток

на 50%. Підприємства часто намагаються понизити ці-

ну, але “знизити ціни взмозі кожний, але не кожному

вистачає розуму зробити товар кращим”.

Філіп Армор ( Philip Armour ).

Вступ

Всі товари та послуги мають як ціну, так і вартість. Більшість некомерційних та всі ко-мерційні організації повинні встановлювати свої ціни, будь то відомі “грабіжницькі” ціни The Times, ціна вхідного квитка на острів, де похоронена принцеса Діана, чи то ціна квит-ків на Чемпіонат світу по футболу для тих, хто не взмозі купити їх офіційним шляхом. Ми зустрічаємо ціну в різних місцях. Ви вносите квартплатню, платню за навчання, сплачуєте рахунок вашого лікаря. Авіакомпанії і автокомпанії беруть із вас плату за проїзд, ком-служби— плату за послуги, банк— відсотки за гроші, одержавшим хабар, щоб допомогти тіньовій особі прикарманити взнос, зібрані провсоюзом.”Ціна” керуючого- зарплатня, продавця— комісійні, і накінець, хоча економісти з цим і не погодяться, більшість вв-жають подоходний податок платою за можливість заробляти гроші.

У найвужчому розумінні, ціна—це кількість грошей, що надаються за товар чи послугу. У більш широкому розумінні—це сума тих цінностей, які споживач віддає в обмін на пр-во володіти чи використовувати товар чи послугу.

У цій курсовій роботі ми розглянемо складну динаміку ціноутворення промислових товарів. Історично ціни встановлювалися в результаті торгівлі між продавцем та покупцем. Продавець як правило назначає ціну вищу, чим він очікує отримати, а покупець—ціну, нижче тієї, яку він згоден сплатити. Торгуючись, вони встановлюють погоджену ціну. Кожний покупець платить свою ціну за один і той самий товар в залежності від його потреб та вміння вести торги.

В наш час більшість продавців встановлюють єдину ціну для всіх покупців. Ця ідея з’явилася ще в кін. 19 ст., коли широкий асортимент товарів і велика кількість робітників заставили Ф.В.Вулворта та інших торговців увести “політику однієї ціни”. Проте компанія не просто встановлює єдину ціну, а швидше створює цілу систему ціноутворення, яка охоп-лює ціни на різні товари із асортименту. Структура ціноутворення змінюється одночасно з тим, як товар проходить свій життєвий цикл. Компанія корегує ціни на товар, ви-ходячи з витрат та попиту, враховуючи різницю між ситуацією та потребою покупців. Як уже пере-конливо показала практика, на прийняття рішень про ціноутворення впливає надто склад-на наявність факторів зовнішнього середовища та конкуренції. Тому в діяльності підпри-ємства процес ціноутворення є надто важливим, і зовсім нелегким є завдання у прийнятті кінцевої ціни на товар.

Також головна увага в основній частині даної роботи буде приділятися сучасній ціновій ситуації промислових товарів в Україні та різним існуючим методам їх ціноутворення. Це питання є дуже болючим для нашої країни, оскільки ціна була і залишається найважливішим критерієм прийняття споживчих рішень. Для країн із невисоким рівнем життя, для бідних прошарків населення, а також доречно для товарів массового попиту—це характерно. Але за останній час мають сенс широкорозвинені інші, нецінові фактори конкуренції. Проте, ціна все ж таки зберігає свої позиції як традиційний елемент конкурентної політики та значно впливає на ринкове становище і прибуток підприємства.

Разом з тим, цінова політика багатьох фірм, зокрема в Україні, нерідко є недостатньо кваліфікованою. Найбільш часто зустрічаються наступні помилки: ціни недостатньо структуризуються по різним варіантам товару та сегментам ринку; ціни слабо пристосовані до змін ринкової ситуації; ціноутворення надто орієнтоване на витрати; ціна використовується без зв’язку з іншими елементами маркетингу. Дані недоліки визвані в багатьох випадках наслідком планової економіки, коли ціни визначалися директивно чи лише на основі витрат, а також браком досвіду українських керівників в області маркетингу. Тому дуже важливим є використання відпрацьованих маркетингових підходів.

Основні фактори та умови ціноутворення.

Основними задачами маркетингового розрахунку цін є врахування відповідних обмежень, тобто факторів, які зменшують чи розширюють можливий інтервал варіацій цін на той чи інший товар. Значення фактора ціни в маркетингу--одна з головних проблем маркетингу взагалі і промислового маркетингу зокрема. Це пояснюється рядом обставин: ціна—найбільш важливий показник для компанії, оскільки її головна функція полягає в забезпеченні доходу від продажу товарів; всі фірми, крім тих, що продають стандартні вироби на ринку чистої конкуренції, змушені приймати рішення по цінах; визначення ціни часто залежить від труднощів, що виникли у фірмі в попередній період і не відображають змін, які відбулися за цей час; в ряді галузей (де панують монополії або мають місце такі тенденції) ціноутворення відіграє вирішальну роль в комплексній програмі маркетингу і, крім того, є об’єктом пильної уваги, а нерідко і прямого впливу законодавства і державних служб. Взагалі фактори поділяють на зовнішні та внутрішні..

Рис. №1.

Внутрішні фактори: Зовнішні фактори:

Цілі маркетингу Характер ринку та попиту

Стратегія комплексу Рішення по Конкуренція

маркетингу ціноутворенню Інші фактори зовн. серед.

Витрати (екон-ка,торгові посер-ки,

Організація уряд).

ціноутворення

Рис№1Фактори, що впливають на ціноутворення

Проте дані фактори підлягають більш розширеному розподілу та утворюють систему ціноутворюючих факторів.(див.рис.№2)

Основними ціноутворюючими факторами є величина і динаміка попиту та пропонування продукції. Ринок та попит встановлюють верхню границю рівня цін, а витрати—нижній. Кінцеві споживачі та закупщики промислових товарів врівноважують ціну на товари та види послуг із врахуванням отриманої вигоди від можливості мати чи користуватися товаром чи послугою. Проте степінь свободи формування продавцем ціни змінюється в залежності від типу ринку. Економісти виділили чотири типів ринків, кожний із яких вказує на свої вимоги в ціноутворенні. Явище у світі рідкісне, однак цілком реальне, коли монополістом виступає державна організація або компанія з товаром-новинкою, аналога якому поки що немає. Йдеться про чисту монополію. У цій ситуації організація поводить себе по-різному. Може відпускати продукцію за ціною, нижчою за собівартість. Покриває збитки за рахунок дотацій з бюджету, що має місце при продажу деяких контролюючих державою промислових товарів. Допускається варіант, коли держава чи сама фірма встановлює певну мінімальну або так звану справедливу норму прибутку. Це дає змогу забезпечувати нормальну роботу виробничих структур. Зустрічається варіант, коли фірма-монополіст встановлює високу ціну (аби лише сприйняв її ринок), одержуючи при-буток. Трапляється це рідко, адже через податки держава обмежує встановлення високої ціни, та й конкуренти завжди напоготові—тут же почнуть пропонувати ідентичні товари за нижчою ціною. Отже, чиста монополія має місце на ринку одного продавця. Різновидом монополій є урядова монополія, торгівельнорегулююча монополія та торгівельно-нерегулююча монополія.

При монополістичній конкуренції ринок містить велику кількість покупців та продав-ців, при чому останні змінюють окремі характеристики товарів і, відповідно, їх ціну. Продавці можуть розмножити характеристики і якість самого товару, його стилю чи супроводжуючого обслуговування, що призводить до винекнення деякого діапазону цін. Покупці готові платити різні суми, беручи до уваги відмінні якості товару. Продавці намагаються індивідуалізувати пропозицію для різних споживчих сегментів, і за вийнятком ціни, широко використовують для цього торгові марки, рекламу та персональний продаж. Наприклад, компанії Danone’s Lea і Perrins та деякі інші марки скляної тари змагаються з багатьма національними та іноземними марками, що відрізняються по ціновим та неціновим факторам. Оскільки на ринку діє багато конкурентів, кожна окрема компанія попадає під менший вплив маркетингових стратегій інших конкурентів, ніж на олігополістичних ринках.

При олігополістичній конкуренції ринок складається із декількох продавців, кожен з яких надто відчуває вплив цінової політики та маркетингової стратегії іншого. Продукція може бути однорідною (сталь, алюміній) чи неоднорідною (автомобілі, комп’ютери). На ринку функціонує незначна кількість продавців, оскільки новим продавцям проникнути на такий ринок нелегко. Кожний продавець постійно слідкує за змінами стратегій та діями конкурентів. Якщо сталелетійна компанія знизить ціну на 10%, покупці швидко переметнуться до цього постачальника. Інші виробники сталі повинні відповісти зниженням своїх цін чи збільшенням рівня обслуговування. Олігополіст ніколи не впевнений в тому, що, знижуючи ціну він отримає пістійні переваги. І навпаки, якщо олігополіст збільшує свої ціни, його конкуренти можуть не послідувати його прикладу, і йому прийдеться вибирати: повертатися до попередніх цін чи втратити своїх покупців на користь конкурентів.

При чистій конкуренції ринок складається із великої кількості продавців та покупців однорідних товарів. Жоден покупець чи продавець не має великого впливу на існуючу ринкову ціну. Продавець не взмозі встановити ціну вище існуючої, тому що покупці можуть знайти будь-яку необхідну кількість такого товару по більш низькій ціні. Якщо ціна та прибуток збільшуються, на ринку можуть легко з’явитися нові продавці. На ринку чистої конкуренції роль маркетингових дослідів, розвитку виробництва, ціноутворення, реклами та стимулювання збуту є мінімальною або взагалі прямує до нуля. Таким чином, продавці на цьому ринку не гаять багато часу на створення маркетингової стратегії.

Отже, виходячи з короткої характеристики різних типів ринку, можна переконатися в тому, що у кожному з них, за вийнятком ринку чистої конкуренції, фірмі слід передусім зайнятись підготовкою продуманої методики розрахунку цін на вироблену продукцію, чи на ту, яка тільки народжується у дослідних лабораторіях. Як правило, методика розрахунку вихідної ціни передбачає такі етапи:

Рис. №3

Рис. №3Методика визначення ціни.

Суть і постановка цілей ціноутворення.

Маркетингова цінова політика—це комплекс заходів, до якого належить визначення ціни, знижок, умов оплати за товари чи послуги з метою задоволення потреб споживачів і забезпечення прибутку фірми. Політика цін традиційно є одним із елементів маркетингу з кількох причин. По-перше, ціна—один із основних інструментів у конкурентній боротьбі. По-друге, за низького рівня доходів населення відповідна ціна дає змогу виробникам продати, а покупцям придбати товари чи послуги. По-третє, ціна—це чітко і просто вимірювана змінна, яка традиційно використовується в економічних розрахунках фірми. Це видно з формули П= (УК) – З, де П- прибуток фірми; У- ціна; К- кількість виробленої і реалізованої продукції; З- витрати на виробництво та реалізацію продукції. По-четверте, в ринковій економіці ціна є надійним зрівнювачем попиту та пропонування товарів чи послуг.

Ціноутворення—це процес встановлення цін на товари та послуги, що пропонуються на ринку. Цінова політика підприємства в умовах ринко-вої економіки надто тісно пов’язана з його цілями у сфері комерційної діяльності. Підприємства промислової галузі можуть мати різні цілі і відповідно впроваджувати різну цінову політику. Чим краще компанія орієнтується в своїх цілях, тим простіше їй встановити ціну на товар.

Найбільш частіше зустічаються наступні цілі ціноутворення:

Виживання—у випадку, коли фірма працює з перевантаженням, в умовах інтенсивної конкуренції, різкого спаду платіжеспроможного попиту. Ціни знижуються: в даному випадку не до великого прибутку, бути б живим, перекрити б витрати. Це задача лише на недалеке майбутнє, вона не може бути довготерміновою. Але в кризовій ситуації дана стратегія дозволяє залишитися на ринку, зберегти кадровий, виробничий та збутовий потенціал.

Максимізація поточного прибутку—політика швидкого одержання найбільш можливого прибутку, готівки, найбільш швидкого обороту капіталу. При цьому фірма, перебільшуючи ціну продажу, концентрує увагу на поточній ситуації, як правило, не на користь довго-терміновим перспективам, незвертаючи уваги на конкурентів і навіть на юридичних осіб. Така політика на практиці в більшості випадків виявляється недоречною. Оскільки, це саме той випадок виявлення близорукості, коли компанія задовольняється поточними фінансовими показниками, не думаючи про довготермінові досягнення і про майбутнє.

Максимізація поточних доходів— основана на максимізації доходу від продаж в умовах, коли встановити з точністю витрати (включаючи непрямі) виявляється неможливо. Більшість керівників фірм впевнені, що така стратегія дозволяє забезпечити довготермінову максимізацію прибутку і збільшення ринкової частки.

Максимізація росту продаж—стратегія, що допускає найнижчі із можливих ціни в розрахунку на те, що завоювання найбільшої ринкової частки призведе в кінцевому ризультаті до отримання великого прибутку. Ця так звана проникаюча ринкова ціна допустима, якщо: ринок надто відчутний до цінових змін, так що їх зниження забезпечує рост ринкової частки; витрати на виробництво та розподіл (збут) продукції можуть суттєво знизитися із вдосконаленням навиків у праці з даним товаром; низькі ціни здатні позбавити від сучасних та можливих конкурентів.

Різновидом цієї цілі є досягнення визначеної частки ринку. Наприклад, компанія намагається збільшити свою ринкову частку з 10% до 15% в рік. У зв’язку з цим вона намагатиметься встановити таку ціну та проводити таку маркетингову програму, щоб досягнути поставленої мети.

“Знімання вершків”, максимальне ковзання по сегментам ринку—стратегія, основана на швидкому оновленні продукції, на зміні сегментів ринків. На новий продукт встановлюється максимально можлива ціна; після цього, як продажі знизяться, встановлюється нова ціна—для наступного ( по рівню доходів) сегменту ринка і т.д. Така стратегія приміняється, якщо: значна кількість покупців створює терміновий попит на товар; витрати на виробництво товара малими партіями не настільки високі, щоб знищити всі його переваги, досягнуті в результаті високої ринкової мобільності; висока ціна не приверне увагу інших конкурентів; висока ціна підтримує думку про те, що даний продукт—найвищої якості.

Класичним прикладом даного підходу до ціноутворення є електронна промисловість упродовж 70-80рр., коли всі новинки спочатку пропонувалися за вийнятково високими цінами. У США перші зразки мікрокалькуляторів продавались за ціною $200 та вище, а сьогодні їх можна придбати за $5.

Лідерство по якості товару—компанія здатна витримати високі ціни на свої това-ри, що обумовлені вищим рівнем якості і значними витратами на розробку питань якості. Скажімо, фірма “Катерпіллар” пропонує будівельні машини вищої якості та відмінне сервісне обслуговування. Вона взмозі собі дозволити досягнення цілі лідер-ства в якості, при більш високих цінах, чим у її конкурентів.А також,

Створення відповідного уявлення (іміджу) про фірму.

Проникнення на нові, в тому числі й зовнішні ринки.

Максимізація прибутку від продажу всієї наявної номенклатури товарів, а не якого-небудь одного з них.

Нідвищення репутації фірми серед оптових фірм, які реалізують її товари.

Підтримка основних складових комплексу маркетингових засобів.

Компанії також можуть використовувати ціну для досягнення більш специфічних цілей, наприклад: низькі ціни встановлюються для захисту від проникнення на ринок конкурентів, ціни, аналогічні цінам конкурентів,--для стабілізації ринку.

Ціна може встановлюватися з ціллю збереження заохочення покупців до появи нового товару, підтримки торгових посередників чи навіть для захисту від вмішування держави. Для популяризації товару чи привернення більшої кількості споживачів в магазини роздрібної торгівлі ціни можуть бути тимчасово зниженими. Ціни на одні види товарів можуть встановлюватися таким чином, щоб сприяти збуту інших товарів асортиментної групи. Отже, ціни можуть відігравати вирішальну роль в досягненні поставлених цілей на всіх рівнях товарної політики компанії. Проте вказані цілі цінової політики співвідносяться між собою, далеко не завжди співпадаючи. На різних етапах фірма приділяє приорітетну увагу різним цілям.

У галузях, які виробляють промислові товари, більше значення приділяється одержанню прибутку на інвестований капітал. При виробництві унікальних товарів і товарів на замовлення найважливішою метою може бути збереження кадрового потенціалу і завантаження унікального устаткування. При цьому ціни не будуть постійними, встановленими раз і назавжди. При зміні обставин (витрат, умов ринку) керівництво може переглянути пріоритетність цілей, що призведе до коригування цінової політики. У будь-якому випадку цінову політику слід розглядати як засіб для здійснення програми маркетингу, яка в свою чергу підпорядкована цілям глобальної політики фірми. Цілі, поставлені вищим керівництвом, визначають також можливу політику у сфері цін для кожного конкретного товару.

Проте, нажаль, до цих пір фірми допускають багато помилок в цінових стратегіях. Основні із них—надлишкова орієнтація цін на собівартість; запізнювання (чи тимчасове попередження) в орієнтації цін на ринкові зміни; недостатнє урахування реальної ситуації на ринку; відсутність варіацій ціни в залежності від різних складових частин, характеристик товару і сегментів ринку.

Серед головних проблем ціноутворення в промисловому маркетингу виділяються наступні: вибір способу ціноутворення, адаптація ціни до змін обставин та можливостей; сприймання зміни цін споживачами та еластичність попиту; цінова політика в умовах конкурентної боротьби.

Методика формування цін.

Існують різні способи ціноутворення. В маленьких фірмах (як, доречі, і в умовах дикта-ту централізованої влади) ціни встановлюються часто керуючими вказівками через голови спеціалістів по маркетингу. У великих—навпаки, регіональними керівниками, а також від-повідаючими за окремі групи промислових товарів, але також без залучення маркетинго-вої служби; при цьому центральне керівництво фірми визначає лише найбільш загальні задачі та стратегію ціноутворення. У галузях, де ціна є визначаючим фактором ( аерокосмічної, залізнодорожньої, нефтяної), компанії часто змушені жорстко стабілізувати ціни чи просто слідувати тут принципу “як інші”.

Найпростіший метод ціноутворення—прейскурантний,--являє собою просте додавання до вирахуваної собівартості одиниці товару величину, що відповідає заданому відсотку прибутку. Це так називаюча первинна ціна, регулювання якої і є зміст цінової стратегії маркетингу. Відповідаюча найбільш проста формула для визначення первинної продажної ціни виглядає наступним чином:

Ц= В: (1- Нп), де:

Ц – ціна продажу;

В – витрати виробництва (прямі та непрямі ) та оборот;

Нп – плануюча норма прибутку в десятичних частках від ціни продажу.

Так, якщо частка прибутку запланована у розмірі 20%, а собівартість одиниці товара складає 16$,то ринкова ціна,визначається: 16:(1-0,2)=20$

Прейскурантний метод ціноутворення надто простий і на перший погляд привертає увагу тим, що дозволяє штабу фірми створити своїм підлеглим на місцях чіткий алгоритм для рішення приватних задач ціноутворення. Більшість вважає, що такий метод—найнадійніший і для продавця, і для покупця: при загостренні попиту покупець гарантований від спроб взяти із нього зайве; продавці, у свою чергу, із гарантією повернуть вкладений капітал. Ще одна перевага такого підходу лежить у збереженні суттєвої залежності ціни від величини витрат виробництва. Але він багато в чому нелогічний та неефективний, оскіль-ки не враховує поточний попит і тому не дає можливості встановити оптимальну ціну. Проте ефективність прейскурантного ціноутворення ( визначення ціни в залежності від витрат виробництва ) вивлється при умові напруженої роботи над мінімізацією витрат ви-робництва, здатність дати абсолютне лідерування по витратам і створити можливості для реалізації стратегії “ціна—кількість”. Саме цим можна пояснити приклад, успіх “фолькс-вагена”, який протягом десятиліть був найдешевшим автомобілем свого класу, а фірма при цьому отримала запланований прибуток, забезпечуючи її надзвичайно великими обсягами виробництва. Проте встановлення прейскурантних цін, як правило, натрапляє на протидію ринку, що не сприймає дані ціни.

Також ціна може бути орієнтована на прискорення обороту капіталу. При величині інвестицій 1 000 000 грн., запланованому об’ємі продаж в 50 000 од. і потребі 20% обороту капіталу, при собівартості одиниці товару 16 грн.,ціна дорівнюватиме:16+0,20х 1000000: 50000=20грн.

Проте в цьому випадку виробник повинен передбачити, що об’єм продаж може не до-сягнути запланованого рівня. В цьому випадку важко визначити, який об’єм продаж забез-печує все-таки безбитковість. Тут визначальну роль відіграє інформація про постійні вит-рати та витрати, що знаходяться в залежності від об’єму виробництва та продаж.

Встановлення конкурентної ціни—формування цін у віношенні із існуючими норма-ми ринка, з орієнтацією ціни, встановленої конкурентами. Цей підхід особливо пошире-ний в олігополізованих галузях промисловості—у виробництві сталі, паперу, міндобрив. Використовується він і в стратегії “слідування за лідером”. В деяких випадках фірми мо-жуть застосовувати невеликі надбавки чи скидки, але—із відомою обережністю.

Метод поточної ціни Такий підхід приваблює компанії, які в своїй роботі бажають йти за лідером, який уже має тверді позиції на ринку. При цьому припускається, що фірма, яка має досвід роботи, знає ціни, прийняті для даного ринку. До такого методу вдаються і в тих випадках, коли рівень витрат важко виміряти. В такому разі припускають, що ціна, яка встановилась на ринку, є результатом оптимального спільного рішення фірм даної галузі промисловості. Така ціна дозволяє досягти прийнятого рівня окупності капіталовкладень. В першу чергу цей метод використовується на ринку однорідних товарів, таких, як харчо-ві продукти, сировинні матеріали. Тут в умовах дуже сильної конкуренції фірмам навіть не доводиться приймати рішень по цінах. Основним їх завданням є контроль власних витрат виробництва.

На олігополістичному ринку рівень цін визначається метою, яку ставить перед собою домінуюча на ринку фірма або негласна угода між всіма учасниками.

За цієї ситуації компанія, яка бажає збільшити свою частку на ринку, повинна користу-ватися іншими, ніж цінова конкуренція, засобами для збільшення попиту на свій товар. Це може бути досягнено за допомогою реклами, поліпшення сервісного обслуговування, під-вищення надійності виробів, внесення інших змін, що впливають на рішення покупця про купівлю. Істотним недоліком цього методу є те, компанія практично відмовляється від проведення самостійної цінової політики, прирікаючи свій маркетинговий апарат на па-сивне наслідування інших.

Ціни можуть встановлюватися у розрахунку на максимізацію математичного очіку-вання прибутку. Такий метод часто застосовується, якщо необхідно експерементальним шляхом знайти оптимальну ціну продажу товара, аналоги якого відсутні на ринку. Його суть в наступному. Припустимо, що відносно низька ціна продукту (наприклад,8.5 грн.) дає невеликий прибуток (наприклад, 1 грн.) з високою імовірністю здійснення продажу (наприклад, 0,81 на умовах раніше обумовленого періоду часу); тоді матиматичне очіку-вання прибутку може бути оцінене величиною 0,81 грн. При ціні одиниці товару в 11 грн. Прибуток від його продажу збільшується до 3.5 грн., проте імовірність продажу явно зни-зиться, наприклад, до величини 0.3; тоді математичне очікування прибутку складе 3.5х0.3=1.05 грн. Із збільшенням ціни до 1.5 грн. Прибуток від продажу одиниці товару збільшується до 7.5 грн., проте імовірність укладання договору понизиться (наприклад, до 0.01); в останньому випадку очікування прибутку може охарактеризувати цифра 0.075 грн.

Достатньо збудувати дещо більш детальний графік і вияснити ціну, при якій очікування прибутку максимізується ,--і задача вирішена.

Якщо ринок стабільний і на ньому немає тих, хто самостійно взмозі вплинути на ціну, тим самим створюються умови для стабільності кінцевих цін продажу та використання методу угоди притензій партнерів по збуту. Навидемо приклад цього методу.

Так ,наприклад, якщо відома роздрібна ринкова ціна на пропонуючу для виробництва та продажу пральну машину в розмірі 150$, то може бути розрахована наступна калькуляція: прибуток роздрібного торговця—20%, а його витрати—ще 10% ціни, внаслідок чого опто-ва ціна, по якій він отримує товар, повинна бути 150(1-0.2-0.1)= 105$; прибуток оптового торговця—20%, а його витрати—5%, тому ціна машини, по якій він купує її у фірми-ви-робника, повинна скласти 105(1-0.2-0.05)=78.75$.

Орієнтуючись на цю ціну, фірма-виробник, якщо вона намагається отримати більш ви-сокий, чим в торгівлі, прибуток в розмірі 25%, змушена поставити задачу зведення витрат виробництва до 78,75(1-0.25)= 59.1$. Якщо це неможливо, фірмі приходиться чи знизити особисті претензії на прибуток, чи добитися цього від своїх партнерів, чи загальними зу-силлями скоротити витрати просування товарів.

Як відомо, у сучасній економічній науці найчастіше виділяють два етапи процесу ціно-утворення на підприємстві. По-перше, визначення базової ціни, тобто ціни виробництва. По-друге, визначення остаточної ціни з урахуванням знижок, націнок, транспортних, стра-хових, сервісних та інших компонентів. Звідси розрізняють п’ять основних методів розрахунків базових цін:

Метод повних витрат є одним з найпоширеніших. До повної суми витрат додаєть-ся сума, що відповідає нормі прибутку. Цим забезпечується покриття всіх витрат фірми і отримання передбаченого прибутку. Найчастіше при цьому ігнорується еластичність попиту. Метод застосовується підприємствами з чітко визначеною товарною диверси-фікацією для розрахунків цін на вироби з низькою конкурентоспроможністю або на зовсім нові товари.

Метод вартості виготовлення доповнює попередній і застосовується в специфіч-них умовах для прийняття поточних господарських рішень щодо збільшення маси при-бутку внаслідок розвитку виробниц-тва, або коли вирішуються питання стосовно змін асортиментної політики чи виконання одноразових замовлень. За цього методу до пов-ної суми витрат на придбання сировини, матеріалів, напівфабрикатів додається сума, що відповідає власному внеску фірми у формування вартості виробу.

Метод граничних (маржинальних) витрат визначення базової ціни має широке застосування в ринковій економіці. До змінних витрат на одиницю продукції додається сума (відсоток), що гарантує достаню норму прибутку для фірми. Його використання забезпечує більш широкі можливості ціноутворення, але в умовах України стримується наявною системою бухгалтерського обліку.

Метод рентабельності (прибутковості) інвестицій базується на тому, що проект має забезпечити прибутковість не меншу за вартість позичених коштів. До сумарних витрат на одиницю товара додається сума відсотків за кредит. Цей метод застосовується підприємствами з широким асортиментом виробництва товарів в умовах стабільного економічного стану, коли відсутні інфляційні процеси.

Метод маркетингових оцінок передбачає визначення ціни залежно від ринкової кон’юнктури, стану внутрішнього та зовнішнього середовища. Він має кілька видів:

метод реакції покупців, коли продавець намагається з’ясувати ціну, за яку покупець з найбільшою ймовірністю придбає товар;

метод придатної ціни, що орієнтується на цінові фактори підвищення конкурентоспроможності (без урахування власного фінансового стану);

тендерний метод, коли покупці самі беруть участь у пропонуванні й визначен-ні ціни. Перемагає той споживач, котрий забезпечує власнику товару найбіль-ший прибуток. У країнах з розвинутою ринковою економікою тендерний метод застосовується, як правило, при розміщенні державних замовлень.

Отже, оптимальною потрібно вважати ціну, що забезпечує впененість споживача у вигідності придбання товару.

Визначення попиту та значення цінової еластичності попиту.

Як уже зазначалося вище, на практиці процес визначення та формування цін залежить від багатьох факторів, основними з яких є: ПОПИТ, ВИТРАТИ, КОНКУРЕНЦІЯ. Отже, розглянемо кожен з них дитальніше.

Відомо, що попит—це кількість товару, яку споживачі готові і бажають придбати за одну ціну, на даному ринку, протягом даного періоду. Існує кілька головних факторів, що визначають величину попиту: існуючий рівень цін на товари, доходи споживачів, їхня по-ведінка,смаки і запити, цінова еластичність попиту,ціна на товари-замінники тощо.

Так, закон попиту стверджує, що на ринку існує зворотня залежність між цінами та кількістю товарів, на які є попит. Якщо товар дешевшає, його купуватимуть більше (ефект заміни). Графічно це показано на мал.№1.

Мал.№1

P

D S

P1

E

P

P2

Q1 Q3 Q Q4 Q2 Q

P- ціна;

Q- обсяги виробництва (споживання);

E- рівноважна ціна

Мал.№1 Криві попиту та пропонування.

До класичної схеми дії закону попиту споживачі часто вносять власні корективи. Так, зниження ціни впливає на реальний дохід споживачів (ефект доходу). На відміну від ефекту заміни ефект доходу може призвести до того, що споживачі купуватимуть порів-няно меншу кількість товару, що став дешевшим, якщо вони вирішать, що цей товар гір-ший за інші товари, які вони можуть купити тепер, коли їхній реальний дохід збільшився. Отже, сумарний ефект заміни ціни залежить від відносної величини та відносного напрям-ку дії ефекту заміни і ефекту доходу.

Також суттєво впливає на попит кількість покупців,інфляційні очікування та процеси. В свою чергу, обсяг запропонованого на ринку товару залежить від технології виробництва, цін на економічні ресурси, кількості товаровиробників, податків та субсидій. Зокрема можна розглянути декілька правил, до яких призводить взаємодія попиту та пропо-нування.

Ціна, за якої кількість товару, наявного на ринку, дорівнює кількості товару, на котрий є попит, має назву рівноважної. На малюнку №4 вона позначена літерою Е.

Збільшення попиту призводить до зростання рівноважної ціни і рівноважної кількості товару.(див.мал.№1).

Зменшення попиту призводить до падіння рівноважної ціни і зменшення рівноваж-ної кількості товару.(див.мал.№1).

Збільшення пропонування призводить до зменшення рівноважної ціни та збільшен-ня рівноважної кількості товару.(див.мал.№1).

Скорочення пропонування веде до збільшення рівноважної ціни і зменшення рівно-важної кількості товару.(див.мал.№1).

Чутливість ринкового попиту по відношенню до ціни визначається сукупністю факто-рів. Так, ринок менш відчуває зміни, коли:

товар унікальний за своїми якостями (ефект унікальності);

покупці не повідомлені про можливі замінювачі;

покупці не взмозі порівняти якості продукту з його аналогами;

витрати на покупку даного товару невеликі в порівнянні з загальними доходами покупців;

витрати на даний товар невеликі в порівнянні з ціною кінцевого продукту, заради нормального використання якого купується даний товар;

частина ціни, її зміни викликані під дією фірм-конкурентів, органами влади та управління;

товар використовується разом із тим, що був куплений раніше (наприклад, деяка приставка);

товар має високу якість, престиж, засвідчує індивідуальність того, хто його придбав.

У випадку, коли конкуренти не реагують на активність компанії зприводу зміни цін, вона взмозі спробувати спрогнозувати залежність попиту від визначеної нею ціни на товар чи простим опитуванням, чи експерементальним шляхом в спеціально відведених для цього магазинах, секціях. Якщо ж передбачається, що такі дії безповоротньо викличуть відповідну реакцію конкурентів, то зарання аналізуються характерні для них стратегії якості та ціноутворення.

Коли зміни цін не впливають ні на попит, ні на пропозицію ( як це трапляється в галу-зях, що отримують великі дотації чи, навпаки, мають завеликий податок з обороту),--це вірна ознака відсутності розвинених ринкових відносин, як і у випадку, коли ціни вприн-ципі не взмозі змінюватися. Ринок розвивається лише там, де попит і пропозиція гнучко реагують на зміни цін, проте самі ціни утворюються у відповідності із особливостями попиту та пропозиції.

Чутливість і ступінь реагування попиту на зміну ціни товару визначається за допомогою спеціального показника—цінової еластичності попиту. Цінова еластичность попиту дає можливість відчути, якою мірою покупці виявляють своє ставлення до змін у цінах з огляду на кількість придбаних товарів.

Приклад. За кризових обставин значно півищується роль цінового чинника у ринковій поведінці широких верств американського суспільства. Це значною мірою посилює тен-денцію до переважного зростання обороту “дешевих” магазинів. Серед промтоварних, що пропонують вироби із знижкою, вирізняються залисалони, які працюють за методом по-силкової торгівлі. Завдяки ретельному добору постачальників та обмеженому колу пропо-нуючих послуг вони торгують товарами за цінами, зниженими на 20-60 відсотків порівня-но з традиційними універмагами. Серед промтоварних магазинів зниження цін помітний комерційний успіх припав на долю компаній “Фемілі долар”, яка в середині 80-х років збільшила кількість своїх невеликих підприємств до 1.3 тис.

Традиційна загалом збутова її політика грунтується на принципі цінової і територіаль-ної доступності послуг, формування асортименту за рахунок масових закупівель найде-шевших товарів із прейскурантів промислових фірм. Успіхові компанії сприяла чітка орі-єнтація на покупців з низькими доходами, кількість яких відчутно зросла внаслідок поси-лення процесів соціальної диференціації в американському суспільстві.

Цінова еластичність попиту вимірюється коефіцієнтом еластичності (Ке), який показує, як відносна заміна ціни (DР) спричинює відносну зміну величини попиту (DХ)

де Р-вихідна ціна; Х-попит, який відповідає ціні Р.

Оскільки залежність між ціною та попитом (як правило зворотня, КЕ завжди буде зі