Життя та творчість Григорія Косинки - Література українська - Скачать бесплатно
(1899-1934)
Народився у с. Щербатівка Обухівського повіту на Київщині. Змалку наймитував, працював на цукроварні. В 1914 переїхав до Києва, де служив канцеляристом. У 1919-22 навчався в Київському інституті народної освіти. В 1919 у газеті "Боротьба" з'явилось перше оповідання Г.Косинки. "На буряки". В 1920-х рр. працював у редакції газети "Вісті Київського губревкому", журналах "Нова Громада" та "Всесвіт", директором Харківського і Київського радіокомітетів. Належав до літературних об'єднань АСПИС (1923-24), "Ланка" і "МАРС". Листувався з В. Стефаником. Проза Г. Косинка відзначається правдивістю і гостротою відтворюваних життєвих конфліктів. Г. Косинка вважається продовжувачем традицій імпресіоністичної новели в українській літературі (М. Коцюбинський, С. Васильченко, В. Стефаник). У творах Г. Косинки змальовуються трагічні події української революції 1917-21. Офіційна радянська критика звинувачувала Г. Косинку у сповідуванні "куркульської ідеології та "націоналізмі". На поч. 1930-х рр. видання творів Г. Косинки було заборонено. В листопаді 1934 був заарештований. Проходив по судовій справі разом з письменниками І.Крушельницькими, К.Буревієм, О.Влизьком, Д.Фальківським. Під час судового процесу в грудні 1934 був звинувачений у приналежності до контрреволюційної терористичної організації і засуджений до розстрілу. Реабілітований 19.10.1957. Г. Косинка - автор оповідань: "На золотих богів" (1922), "Заквітчаний сон" (1923), "Мати" (1925), "За ворітьми" (1925), "В житах" (1926), "Політика" (1927), "Вибранні оповідання" (1928, 1929), "Циркуль" (1930), "Змовини" (1933), "Серце" (1933), "Гармонія" (1933) та ін.
Григорій Михайлович Косинка (справжнє прізвище - Стрілець) народився 29 (17) листопада 1899 року в селі Щербаківка Обухівського району Київської області. Батьки - малоземельні селяни - намагалися поліпшити своє злиденне життя десь за Уралом, біля Байкалу, але й там добра не знайшли. Повернулися назад до села і перебивалися батьківським підробітком на цукровому заводі в сусідньому селі Григорівка. Рано довелося йти на заробітки й малому Григорію - працювати в панських економіях. З чотирьох років навчився грамоти від діда, закінчив двокласну школу в селі Красний кут. Особливо заохочував малого Григорія до навчання брат матері, згодом - відомий прозаїк Калістрат Анищенко. Коли Григорію минуло 14 років, він вирушив до Києва, сподіваючись кращими заробітками якось підтримати матір, що після смерті батька залишилася з п'ятьма малими дітьми на руках.
У Києві Косинка працює чистильником чобіт, канцеляристом і відвідує вечірні гімназіальні курси.
Творчий дебют прозаїка відбувся 1919 року, коли в одному з літніх чисел київської газети "Боротьба" з'явилося його перше оповідання - "На буряки".
Публікації 1920-го року чисельніші: в київському альманасі "Гроно" з'являються оповідання "Під брамою собору", "Мент", "За земельку", а 1922-го - перша книжка новел та оповідань "На золотих богів". Про неї Сергій Єфремов відгукнувся так: "побут б'є з них, іскриться своїми типовими рисами й дає справжній образ сьогочасного, може, не глибокий, трохи одноманітний, але свіжий, живий, яскравий. Велика наших часів боротьба знайшла в Косинці вдумливого спостережника, - саме оця боротьба, а не дрібний щоденний побут, і через те деяка плівка героїчності, молодого романтизму лежить на цих коротеньких, але обточених нарисах-малюнках. Боротьба ця в свідомості Косинки не приходить одразу, раптом, - автор подає свої спостереження в перспективі, немов підготовляє заздалегідь читача". Ця збірка - коротка, прагматично об'єктивна історія страдницького народу, який втягнуто в вир революції та громадянської війни, що стає жертвою завойовницьких погромів, розперезаних хижацьких інтересів". Григорій Михайлович, як художник "від Бога", виступає водночас "за всіх" і "проти всіх", йому болять і рани бідності найбільш окраденого селянина ("На буряки"), і кров переконаного партійця ("Десять", "Темна ніч"), і безпросвітність декласованих спекулянтів та "вічних" міщан ("Місячний сміх"). Обраний Григорієм об'єктивно-драматичний загальнолюдський погляд на відтворювану дійсність не обіцяв йому, звичайно, спокійного життя в літературі, яку новонароджена офіційна критика (за допомогою цензури) дедалі активніше штовхала на шлях ортодоксальної одновимірності. Зовсім не випадково Євген Григорук лякав письменника, що коли той буде пропонувати більшовицькій пресі новели такого плану як "На золотих богів", то "рукопис піде до ЧК".
На початку 1920-х молодий письменник навчається у Вищому інституті народної освіти - таку назву мав тоді Київський університет. Його ім'я стає відомим, особливо полюбляють слухати оповідання письменника в авторському виконанні: дзвінко, чітко карбуючи слова, письменник емоційно збагачує своєю дикцією діалоги. Через матеріальні нестатки Косинка не зміг закінчити повний курс навчання, але студентські роки (1921-1923) важили для нього дуже багато: він здобув певні історико-філологічні знання, чітко визначився у своїх світоглядних орієнтаціях.
Другу книгу письменника - "Новели дезертира" - 1924 року вже відмовилися друкувати. Це стало предметом занепокоєння автора та літературної громадськості Харкова. Микола Хвильовий у листі до Миколи Зерова писав про цей факт, як про кричуще порушення літературної етики, а Григорію Михайловичу Косинці не залишалось нічого іншого, як працювати над новими творами. До наступної книги новел - "В житах" (1926) - увійшли кілька творів з першої збірки, однак більшість з них була написана протягом 1923-1925 років. В новій книзі Косинка постає перед читачем вже сформованим майстром реалістичного стилю. Об'єктивність художнього письма Косинки і гострота відтворюваних ним життєвих конфліктів викликали здивування серед критиків, а відверті вульгаризатори з-поміж них навіть публічно звинуватили письменника в поетизації ворожих радянській дійсності сил, в прихильності до куркульства, бандитизму і т.п. Володимир Коряк писав, що з новел Косинки не ясно, з ким він і проти кого. Я. Савченко вважав, що з усіх сучасних йому письменників Косинка є "найкривавішим", а Степан Щупак та Олександр Полторацький кваліфікували Григорія Косинку як куркульського агента в радянській літературі.
Натомість високу оцінку творам письменника дали Мирослав Ірчан, Максим Рильський, Сергій Єфремов та ін. М. Рильський наголошував, що новели Косинки "з часом у певну гармонію злившись, дадуть епопею революції". Цензура раз-у-раз затримує його твори, а в пресі чимдалі більше лунають погрози. Не маючи змоги жити з літератури, Косинка заробляє на життя у сценарному відділі Київської кінофабрики. На початку 30-х років випускає збірку "Серце", яку в останній момент затримав Головліт. "Цькування, мислю я, повинно мати якісь межі, а виходить, що ні, що я помиляюсь...Все-таки я держуся. Не втрачаю ґрунту під ногами, хоч його давно вже можна було б згубити, бувши на моєму місці", - пише Косинка 16 квітня 1932 року.
1934 року в харківському будинку письменника була проголошена "настановча" доповідь Івана Кулика, який говорив про завдання письменників у зв'язку з перемогою Сталіна. В дискусії виступив і Косинка. Замість того, щоб обмежитися трафаретними словами вимушених заяв, як це робили інші, він вибухнув зливою скарг, нарікань, протестів. З різкою і запальною люттю він говорив, що в умовах "соціального замовлення", коли людину взяли за горлянку, вона не може творити. То була не промова, то був крик відчаю в самотній порожнечі пітьми. Зала завмерла від страху кінець промови комуністи вкрили свистом, вигуками обурення, погрозами, а гальорка аплодувала.
4 листопада 1934 року письменника було заарештовано. З в'язниці він писав до дружини: "Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши - прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров'я. Побачення не проси, не треба! Передачу, коли буде можливість, передавай, але не часто. Оце, здається, все. Я дужий, здоровий!"
15 грудня 1934 року, "виїзна сесія Військової колегії засудила Григорія Косинку-Стрільця до розстрілу". Косинка гордо зустрів вирок у якому говорилося, що "більшість обвинувачених (письменника засудили разом з 28 іншими представниками української інтелігенції) прибули в СРСР через Польщу, а частина через Румунію, маючи завдання по вчиненню на території УРСР ряду терористичних актів. При затриманні у більшості обвинувачених забрані револьвери і ручні ґранати". Зрозуміло, що судова аргументація була повною нісенітницею. Ніхто з розстріляних за цим вироком - ні Григорій Косинка, ні Дмитро Фальківський, ні Олекса Влизько або Роман Шевченко, за винятком Крушельницьких (батька й синів) ніколи в житті не були ані в Польщі, ані в Румунії. Що ж до Крушельницьких, то вони стали жертвою своєї довірливості. Вони були комуністами, й прибули в Україну за запрошенням совєтського уряду.
Григорій Косинка - талановитий новеліст 20-30-их р.р. ХХ століття багато зробив для того, щоб у літературі домінуючим став саме психологічний аспект. Насамперед він - психолог-людинолюб і знавець людського серця. Недарма М.Рильський, П. Панч, Ю. Мартич називали його великим майстром прямої мови героїв, виразного діалога. «І не тільки в мові Косинчиних персонажів та у внутрішніх їх монологах, а й у самій авторській мові раз у раз дається бачити виразні риси селянської психології ». Марія Галич відзначила, що стиль Косинки характеризує глибока психологічна характеристика персонажів.
Справді так, адже вміння у зовнішньому побачити внутрішнє - це особливе обдарування людинознавця, тому що саме завдяки поєднанню психологічного аналізу і емоційного підтексту письменник активно звертається до читацького співпереживання й співтворчості.
Сам Григорій Косинка зізнався: «Прекрасний намір письменника показати душу людську».
Психологію персонажа новеліст виявляє в поведінці, діалогах; авторська увага зосереджена на явищах зовнішньо-предметного світу; письменник не прямо проникає у душевні переживання героя, а зображує їх через фіксацію зовнішніх ознак: «Сашко злякано поглядав то на матір, то на покуття, на образ св. Миколи, уквітчаного польовими васильками, і хлипав…» («В хаті Штурми»).
Опис зовнішніх подій і невеликих саморефлексів героя Г. Косинка поєднував за допомогою авторського втручання: «Петро Цюпка крутнув головою: у його родилась думка…» («Сходка») [3, с.23]. Також автор застосовує різні форми внутрішнього монологу: висловленого («Темна ніч», «За ворітьми», «Циркуль», «Серце»); імітацією невисловленого внутрішнього мовлення («Змовини»); спогади про давньоминулі часи («Перед світом»). Засобами психологічного аналізу є деталі, майстерно використані тропи, персоніфікація предметів, описи пейзажів, зображення поз персонажів, їх міміки, рухів, жестів і ходи.
Особливе місце в новелах Григорія Косинки займають сновидіння. Розкриття психології героїв - одна з головних функцій картин сну. Зображуючи сновидіння, автор, як правило, пов’язує його зі змінами у внутрішньому світі героя. У залежності від інтенсивності цих змін, картини сну по-різному визначають психологічний стан героя. Наприклад, сон головного героя з новели «На буряки» уособлює мрії і бажання: «Ранішній солодкий сон; страшенно хочеться спати, аж пахне, і сниться: біліє полями туман, а росою - молоко, холодне і смачне-смачне; перекликаються півні…». На думку З.Фрейда, дитяче сновидіння є реакцією на переживання дня, яке залишило пряме, неприховане виконання цього бажання. Розташування картин сну в структурі художнього твору теж відіграє певну ідейно-композиційну роль. Сновидіння на початку твору, як правило, виконують функцію попередження. Г. Косинка у новелі «Анкета» демонструє нам стан Антона Собачки після сну: «Не люблю, коли бандит сниться. Секретний агент по бе-бе, а мені цілу ніч, сволоч! сволоч!». Пізніше ми дізнаємося, що Собачка «бандитом був, бандитом і зостався». Незрозуміле «бе-бе», гидка лайка та грубе поводження з дружиною налаштовують читача на певну упередженість та недовіру в сприйнятті героя. Він грубий з людьми, особливо не любить інтелігенцію, жорстокий з дружиною і дітьми.
Розглянемо засоби психологізації, до яких вдається Г.Косинка, на прикладі новели «Темна ніч». Перший засіб - це діалог полоненого Байденка з повстанцями, які його «посадили на покуті, як почесного гостя». У цьому діалозі автор відтворює трагедійний конфлікт - зустрілися два полярні світогляди, кожен з яких відстоює свою правду до кінця і нізащо не відмовиться від своїх переконань.
Письменник застосовує в новелі внутрішнє мовлення, щоб простежити процес мислення персонажа, пульсацію його думки та плинність свідомості: «Чудний якийсь чоловік, кумедний, - думав собі Щербачок, - очі горять, а видно, людей не бачить… Хоч і комуніст…».
Внутрішнє мовлення піддається лише самоспостереженню. Його пульсуючий ритм прихований від інших у глибинах свідомості й підсвідомості. Правдиво відтворити його - це означає дати можливість зазирнути в одну з найбільших таємниць людської психіки.
Григорій Косинка зображував своїх персонажей у стані відчаю, глибокого горя, коли вони під впливом потрясіння, тяжкого переживання розкриваються у схвильованому, майже неконтрольованому свідомістю монолозі. В новелі «Темна ніч є монолог Байденка, коли він дивиться на хазяїнового сина Митька і пригадує свого сина: «- Ех, приборкали нашу волю… Тліє душа, болить… Смерть, Сашо, смерть, Сашо…» Герой не чує, як до нього звертаються співрозмовники, тому що підсвідомо він не з ними. Як зазначає З.Фрейд, розділення психіки на свідоме і несвідоме є основним завданням психоаналізу, і тільки воно дає йому можливість зрозуміти і застосувати до науки патологічні процеси, які часто спостерігаються в духовному житті.
У Байденка було лише одне прохання: сказати щось чужому хлопчикові, який нагадав йому сина, аби він запам’ятав те вагоме слово на все життя, щоб не став таким, як його батько.
Отже, Григорій Косинка показав читачеві, що реалізація душі якнайдоцільніше відбувається навіть без посередництва автора: внутрішнім монологом чи й навіть потоком свідомості.
Важливим засобом психологічного аналізу стає у Косинки художня деталь (асоціативна, лейтмотивна, символічна тощо) як фіксація моментального враження чи безпосередньої реакції на дійсність, вона допомагає читачеві самому домалювати зображене. М. Наєнко зазначає, що єдиний співчутливий голос звучить лише з вуст автора, Косинка вкладає його в персоніфікований образ явора, що у новелі виступає характерною деталлю.
„Сріблястим листом поклонився явір коло порога, як вели в невідому хату невідомого чоловіка на весілля смерті криваве… Поклонився і зажурено зашелестів…” Образ явора в новелі набуває символічності і згадується двічі, очевидно, для того, щоб підкреслити емоційну напругу, якою пройнятий зміст усього твору. Навіть природа тяжко переживає смертельну ворожнечу, яка є трагедією народу, нації, де обидві сторони виявляються жертвами. В Агеєва вважає, що жертв і переможців більше об’єднує, ніж розділяє, за інших обставин вони б легко знайшли спільну мову. Фразою “весілля смерті криваве” Григорій Косинка вдається до засобу контрасту, щоб підкреслити напруженість конфлікту і гострої психологічної проблеми. Назва твору “Темна ніч” також є символічною. Можна відзначити чутливість прозаїка до гри кольорів і тіней: “На комині затанцював од сміху лойовий каганець, а на лаві засвітились засмалені лоби і тінями великими одбились по білих стінах хати постаті людські…” Засобом психологізації також є зображення жестів: “Далі підвівся, але дужа рука Щербачка посадила його на своє місце. - Жди, тобі твоє буде”. В новелі використані порівняння, епітети: “Він під образами, блідий, як стіна, але гордий, що поборов жах…”.
Використана література
Агеєва В. П. Українська імпресіоністична проза.- К., 1994.- C. 59.
Косинка Г. Гармонія. Оповідання. Публіцистика. Спогади про Григорія Косинку.- К., 1988.- C. 226, 318.
Косинка Г. Заквітчаний сон.- К., 1990.- C. 14, 22, 23, 45, 82.
Калениченко Н. Л. Українська література кінця XIX - початку XX століття. Напрями, течії. - К., 1983.- C. 117.
Наєнко М. К. Григорій Косинка. Літературно-критичний нарис.- К., 1989.- C. 82.
Фащенко В. В. Вибрані статті.- К., 1988.- C. 85.
Фрейд З. Введение в психоанализ.- М., 1997.- C. 478.
Фрейд З. Я и Оно.- М., 1990.- C. 11.
Твори: Новели (К., 1962) Серце (К., 1967) Твори (К., 1972) Гармонія (К., 1988). Заквітчаний сон (К., 1989).
Література: Наєнко М. Григорія Косинка (К., 1989).
|
