Чи повернеться янгол. Матеріали до вивчення оповідання Г. Гарсіа Маркеса - Література світова - Скачать бесплатно

Величезний успіх роману «Сто років самот­ності» став для Габріеля Гарсіа Маркеса не тіль­ки джерелом радості, а й нових турбот. «Тепер я повинен, — говорив письменник в інтерв'ю напередодні сорокаріччя, — довести сотні тисяч невідомих мені людей, котрі придбали мій ро­ман, що ця книга не була, як висловився один критик, щасливою випадковістю... і що в мене ще вистачить сил для інших книг».

Він відчуває потребу змінити свій стиль, ма­неру письма. «Я зрозумів, — зазначав Г.Гарсіа Маркес, — що мені треба стати іншим... Як же це зробити? Слід почати з нуля. Я буду писати дитячі оповідання».

Твори малої прози, що став писати Гарсіа Маркес, увійшли до книги «Незвичайна і сум­на історія про довірливу Ерендиру та її жорсто­ку бабку» (1972). Оповідання письменника важ­ко назвати «дитячими», однак у них відчуваєть­ся безпосередній, природний погляд на події, що стикається з прагматизмом і буденністю дорос­лого життя. Це і визначило зміну творчої мане­ри автора, хоча багато в чому він залишається вірним своїм естетичним принципам (поєднан­ня міфа і реальності, складна метафоричність, заглиблення у світ духовних переживань, філо­софська проблематика тощо).

Дія в багатьох оповіданнях Г. Гарсіа Марке­са відбувається в країнах Карибського басейну («Найкращий утопленик у світі», «Остання по­дорож корабля-привида» та ін.). Морська сти­хія символізує бурхливе й суперечливе життя, і водночас свіжий морський вітер наповнює опо­відання мрійливою романтикою, відчуттям сво­боди, потягу до широкого, безмежного простору.

В оповіданні «Старий з величезними крила­ми» (1970-1972) дія відбувається теж на березі моря. Після бурі рибалка Пелайо і його дружи­на Елісенда знайшли на піску старого брудного чоловіка, який був дуже стомленим і хворим від боротьби зі стихією, він не міг навіть підняти­ся, оскільки йому заважали великі крила, що знаходилися за спиною. Люди вирішили, що це янгол, котрий прилетів за дитиною, однак не витримав поривів вітру й дощу і впав на землю.

У творі органічно поєднується міф і буден­ність. Г.Гарсіа Маркес порушує межу між реаль­ним і потойбічним. Світ єдиний у своїй конкрет­ності і непізнаності. Життєва правда і нерозга­дані таємниці визначають складність людсько­го буття, стверджує письменник.

Як же сприймають люди прихід янгола на землю? Вони ставляться до старого то як до не­відомої тварини, то як до ув'язненого, то як до диявола. Буденність сповіді підкреслює прагма­тизм мешканців селища. Елісенда і Пелайо дуже швидко зрозуміли, що з розваги можна

зробити бізнес, і незабаром вони почали брати гроші за те, що показували бажаючим янгола. Янгола годували залишками їжі, його весь час дзьобали кури, він очманів від свічок, що зали­шали паломники, а менш віруючі кидали в ньо­го каміння. Однак він терпляче переживав усі негаразди. Лише один раз узятий в полон янгол не витримав — коли йому припекли бік розжа­реною залізякою, щоб поставити тавро. Кілька днів він не рухався, і люди вирішили перевіри­ти, чи не помер він. Він стрепенувся, схопився з землі, щось говорячи невідомою нікому мовою, вдарив крилами і підняв цілу пилову бурю, крізь яку .світився місячний промінь, який ішов з його очей, повних сліз і невимовного болю.

В оповіданні поєднуються два плани: романтико-символічний і земний, буденний. Автор показує, що люди не готові до сприйняття ви­соких, божественних істин. До них завітав ян­гол, а вони прагнуть нажитися з цього і ще й за­таврувати його. Прийом парадоксу, який вико­ристовує письменник, підкреслює абсурдність суспільного буття, де немає місця моральним ідеалам.

У зображенні мешканців селища Г.Гарсіа Маркес вдається до різноманітних засобів сати­ри. Від м'якого, доброзичливого гумору він по­ступово переходить до їдкої іронії, а потім — нищівного сарказму й гротеску. Селище — це своєрідна модель людства, яке втратило у своє­му житті віру і милосердя.

Атракціон з жінкою-павуком підкреслює духовну ницість суспільства. Фантастичне пе­ретворення неслухняної дочки в павука теж ви­користовується з метою наживи. Автор пише: «Подивитися на жінку-павука коштувало де­шевше, ніж подивитися на янгола, до того ж дозволялося задавати їй будь-які питання і роз­дивлятися з усіх боків, щоб ні в кого не зали­шилося сумнівів у справедливості священного покарання». Засіб психологічного паралелізму (зіставлення відношення людей до жінки-павука і янгола) дозволяє письменникові перейти від зображення екстраординарного випадку до ши­роких узагальнень. Є певна закономірність у тому, що люди не думають про страждання і жінки-павука, і янгола, — для них це лише роз­вага або спосіб збагачення.

Господарі янгола на зароблені гроші побуду­вали новий будинок. Пелайо зайнявся розведен­ням кроликів, а Елісенда купила собі нові лако­ві туфлі і блискучі плаття, які носили в ті часи лише знатні дами. Курник, в якому тримали янгола, поступово руйнується, оскільки інтерес до янгола впав, і він став тільки заважати Пе­лайо та Елісенді. Через діри курника до янгола приходив маленький син господарів. Янгол по­хмуро дивився на нього, однак терпляче зносив

усі дитячі витівки. Образ дитини у Г.Гарсіа Маркеса відрізняється від подібних персонажів ін­ших письменників. Це вже не та чиста, природ­на і свята душа, що повинна була б за контрас­том підкреслювати антигуманність світу. Хлоп­чик в оповіданні «Старий з величезними крилами» — дитя хворого суспільства, він так само хворий на жорстокість і прагматизм. Не випадково він заражає янгола, і вони разом хво­ріють на вітряну віспу. Лікар, що оглянув янго­ла, відзначив слабкість його серця і нирок, про­те крила були так органічно поєднані з тілом, що, як зазначає автор, «було невідомо, чому в інших людей немає таких самих крил ».

У підтексті твору звучить філософське пи­тання: чому люди не літають, чому вони не під­німають свої голови до високої істини, до прек­расного ідеалу...

Незважаючи на трагічне тло, в оповіданні відчувається велика віра Г.Гарсіа Маркеса у незнищуваність духовних цінностей. Саме тому янгол одужав, у нього виросли нові крила, і він відлітає в інший світ — до яскравих зірок і не­бесної чистоти. І чи повернеться він назад... Це питання залишається нерозв'язаним. Відкритий фінал змушує читача замислитися над проблема­ми сучасного буття, де немає місця янголам.

Важливим у розумінні авторського задуму є останній абзац твору — своєрідний епілог, де розповідається, як янгол набрав висоту, а Елісенда нарешті зітхнула з полегшенням, бо він перестав бути «перешкодою» в її житті, а перет­ворився на малесеньку крапку над морським горизонтом. Поєднавшись на початку оповідан­ня, наприкінці високе і буденне назавжди розій­шлися по різні боки Всесвіту, і невідомо, коли вони знову з'єднаються.

У творчості Г.Гарсіа Маркеса стикаються одне з одним життя і смерть, міф і реальність, дух і плоть. У цій боротьбі, на думку письмен­ника, формуються умови для перетворення сві­ту, головне — щоб вона тривала, щоб людство, помиляючись і падаючи, не зупинялось у своїх пошуках. У Нобелівській лекції Г.Гарсіа Маркес зазначив, що «людина зможе вистояти, пе­ремогти, але тільки разом з усім народом, з усім родом людським, зростання дерева якого й га­рантує перевагу життя над смертю».