Пошуки краси в оточенні вульгарного буржуазного існування в збірці «Квіти зла» Шарля Бодлера - Література світова - Скачать бесплатно

Шарль Бодлер належить до тих поетів, які не знайшли розуміння і визнання у сучасників. Чи­тачі вважали його небезпечним аморальним бого­хульником, анархістом, напівбожевільним. Лише окремі, переважно діячі мистецтва, вбачали в Бодлерові великого поета. Таке ставлення до нього пояснюється насамперед тим, що з ранньої юності і до самої смерті Бодлер перебував у стані конф­ронтації з тогочасним суспільством. Цей конфлікт був непримиренним, що й зробило неможливою будь-яку іншу розв'язку, крім трагічної, для по­ета.

Доля подарувала Шарлю Бодлеру лише 46 років, але він назавжди увійшов до еліти світової класики.

Літературну долю Бодлера визначила його єдина поетична збірка «Квіти зла». Задум збірки визрів у Бодлера досить рано: в «Салоні 1846 року» автор згадує про намір випустити книгу віршів. А через два роки в пресі з'являється повідомлення, що Бодлер готує до друку збірку «Лімби». У 1851 році під цим заголовком в одній із газет друкується цикл із 11 віршів, і, нарешті, в 1855 році респектабельний журнал «Ревю де Дю Монд» публікує 18 віршів по­ета. Це був безумовний успіх. До Бодлера прийшла популярність, хоча ще ледве помітна, але і її було досить, щоб у грудні 1836 року модний видавець Огюст Пуле-Малассі купив у нього права на «Квіти зла». Всього через півроку книга вийшла у світ.

Назву збірки шукав поет довго, зате виявилася вона напрочуд місткою і виразною, адже сфокусу­вала в собі не лише суперечності епохи, а й протир­іччя самого Бодлера. У стислій формі передано сприй­няття поетом сучасного світу як царства зла й водно­час його власне бачення цієї сумної реальності. Збірка трактувалася сучасниками як поетизація амо­ральності. Але сам Бодлер стверджував, що книгу треба оцінювати цілісно, лише тоді з неї випливає жорстокий моральний урок.

Після 1848 року Бодлер переживає гостру духов­ну драму. Він переосмислює події французької рево­люції, намагається трактувати їх із філософської точ­ки зору. І якщо раніше поет прагне схилятися до того, що світ — це хистка збалансованість добра і зла, то тепер він визнає, що зло всесильне. Від злих намірів Бодлер і сам неодноразово потерпав, тому у збірці «Квіти зла» він усе більше звертає увагу на супереч­ності життя. На відміну від міщанської звички самовпевнено робити висновок про все, заперечуючи од­нозначне оптимістичне трактування людини й людсь­кої душі, Бодлер стверджував, що в кожній людині є два прагнення: одне спрямовано до Бога, інше — до Сатани. Поклик до Бога — це духовність, прагнення внутрішньо піднятися. Поклик до Сатани — це тва­ринність і насолода від власного падіння. Не без вик­лику Бодлер часто поетизував те, що можна назвати падінням. Але це не означає, що він визнавав пере­вагу зла. За словами О.Блока, своєю поезією він пе­реконував, що й, «перебуваючи в пеклі, можна ма­рити про білосніжні вершини».

Збірка «Квіти зла» створювалася поетом упро­довж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на «Листя трави» Уїтмена чи «Кобзар» Тараса Шев­ченка. «Квіти зла» — цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'язані. Книга має посвя­ту, вступ і складається із шести циклів — «Сплін та

ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт» і «Смерть». Усі цикли об'єднані за проблем­но-тематичним принципом.

Двополюсність відчуття визначила композиц­ійну структуру збірки «Квіти зла» і передусім її основної частини «Сплін та ідеал», яка відкри­вається трьома віршами («Благословіння», «Аль­батрос», «Лет»), де утверджується божественна природа людини, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета, чий «трепетний дух» утікає від «земної хвороботворної гнилі», щоб злетіти ввись

— в «осяйну даль», у «таємні сфери». Але поет і не прагне втриматися на цій висоті. Від першої час­тини «Спліну та ідеалу» до заключної (вірші: «Сплін», «Марево», «Жага небуття», «Алхімія страждання», «Годинник») чітко простежується низхідна лінія, яка веде не від «спліну» до «ідеа­лу», а навпаки, від «ідеалу» до «спліну», від Бога

— до Сатани.

Цикл «Сплін та ідеал», як і в цілому вся збірка,

— це лірична драма, де ідеалові протистоїть не сама дійсність, а «сплін» — хворобливий душевний стан, породжений цією дійсністю. Бодлеру вдалося заглянути у безодню людського відчаю й душевного мороку.

У всіх віршах («Квіти зла») протиставляються Добро і Зло. Бодлерівське добро — це зовсім не християнська любов (до Бога чи до інших людей), це всепоглинаюча жага злиття з вічним і нескінчен­ним світом — жага, що може бути задоволена тільки тілесними засобами, які мають позаморальну природу. І саме в цьому — корінь амбівалент­ності Бодлера. Два протилежні полюси — Добро і Зло, дух і плоть, Бог і Сатана — починають пере­творюватись одне в одне. Сатана виступає як втіле­ний голос плоті, але цей голос є тугою за немож­ливим, яка, у свою чергу, може знайти хоча б якесь задоволення лише за допомогою матеріального. Ось чому бодлерівський Сатана не ангел, а пере­дусім земне втілення Бога, а Бог — земний Сата­на, ці дві «безодні» притягують і водночас відштов­хують поета, і він завмирає між ними, зачарова­ний і обійнятий жахом. Саме про це вірш Бодлера «Гімн краси», де утверджується думка, що Добро й Зло однаковою мірою можуть бути джерелом пре­красного.

Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим,

Щоб лиш тягар життя,

о владарко натхненна,

Зробила легшим ти,

а всесвіт — менш гидким!

Переклад Д.Павличка

Краса у віршах Бодлера виявляється то в об­разі жінки, котрій смуток додає чарівності («Сум­ний мадригал», «Рудій жебрачці», «До перехожої»), то у статуї, незворушній і непохитній, об груди якої розбивається кожний, хто намагається осягнути її таємницю («Гімн краси»). Поетові не­відоме походження краси: можливо, вона зійшла з ' небес, а може, піднялася з морської безодні. Але саме краса, якого б походження вона не була, ро­бить світ ближчим, а удари долі слабкішими. Відчуття «жахів життя» штовхало поета до по­шуків нової незнаної краси, що зростає на ґрунті розкладу й відчаю, у світі, де торжествує зло. Не випадково у передмові до «Квітів зла» Бодлер сформулював основний пункт своєї естетичної про­грами як «видобування краси із зла».

Домінантами поетики збірки Бодлера «Квіти зла» є контраст і символіка. Протилежності доводяться до крайньої поляризації. Так, у вірші «Падло» па­радоксально оспівується вічність порівняно з тимча­совістю матеріального.

Так скажіть же, красо, хробакам,

що в жадобі

поцілунками тіло пожруть,

Я зберіг од кохання, що тліє у гробі,

божественну і форму, і суть.

Переклад М.Драй-Хмари

Шарль Бодлер є одним із зачинателів символ му, але у його творчості, і зокрема у збірці «Квіти зла», поєдналися романтичні й власне символі1 елементи. Вірші у «Квітах зла» мають здебільшого двопланову структуру, де на передньому плані — предмети, емпіричні явища, конкретні деталі, якими ховається ідея, абстракція, що перетворює предметно-емпіричні образи в символи («Альба рос»).

«Квіти зла» зробили Бодлера відомим, але принесли літературного визнання. Немолоді денді, котрий веде дивний спосіб життя, він б схожий на поетів-романтиків старшого покоління: Ламартіна, Віньї, Гюго, Готьє.

Однак літературна молодь готова була визнати Бодлера своїм «метром»: у 1864 році 20-річні Поль Верлен опублікував захоплений дифірамб і його адресу, але Бодлер відштовхнув протягну руку: «Нічого так я не люблю, як бути на самоті»

Після виходу у світ «Квітів зла» поетові залишалося жити 10 років і два місяці.

Шарль Бодлер вірив, що його вірші, як і найкращі твори Гюго, Готьє, Байрона, залишать слід у людській пам'яті. Так і сталося. Його не лише читали — у нього вчилися. Учителем Бодлера назвали

Верлен, Малларме, Рембо, Пруст, Валері, Елюар, Рільке, Еліот, Брюсов... Про нього писали Іван Фран-ко, Леся Українка, Василь Стефаник. Українською мовою його твори зазвучали завдяки майстерним перекладам П. Грабовського, В.Щурата, М.Драй-Хмари, М.Зерова, М.Терещенка, М. Яцківа, І.Світличного, Д.Павличка, І.Драча, М.Москален­ка, М.Ільницького, І.Петровцій та ін.