Слов'янська міфологія - Культура - Скачать бесплатно
Витоки слов'янської міфології
Слов'янська міфологія, сукупність міфологічних уявлень давніх славян (праславян) часу їхньої єдності (до кінця 1-го тисячоліття н. э.)
По мірі расселення славян з праславянської території (між Вислой і Дніпром, передусім з області Карпат) по Центральній і Східній Європі від Ельби (Лаби) до Дніпра і від Південних берегів Балтійського моря до півночі Балканського півострова відбувався розподіл слов'янської мифології і обособлення місцевих варіантів, довго що зберігали основні характеристики загальнославянскої мифологиї.
Власне слов'янські мифологічні тексти не збереглися: релігійно-мифологична цілісність язицтва була зруйнована в період христианізації слов’ян. Можлива лише реконструкція основних елементів слов'янської мифології на базі вторинних письмових, фольклорних і речовинних джерел. Головне джерело відомостей по раннеслав’янскі мифології — средньовікові хроники, аннали, написані сторонніми спостерігачами на німецькому або латинському мовах і слов'янськими авторами (мифології польських і чеських племен), повчання проти язицтва ("Слова") і літописи. Цінні відомості містяться в роботах письменників (починаючи з Прокопія, 6 в.) і географічних описах средньовікових арабських і європейських авторів. Просторий матеріал по слов'янській мифології дадуть пізніші фольклорні і етнографічні зібрання, а також мовні дані (окремі мотиви, мифологічні персонажі і предмети). Всі ці дані відносяться в основному до епох, що слідували за праславянскої, і містять лише окремі фрагменти общеславянскої мифології. Хронологічні співпадають з праслав’янським періодом дані археології по ритуалам, святилищам (храми балтійських слав’ян в Арконе, Перине під Новгородом і ін.), окремі зображення (Збручский ідол ід. Р.).
Особливого роду джерело для реконструкції слов'янських мифів — порівняно-історичне зіставлення з іншими індоевропейськими мифологічними системами, в першу чергу з мифологіею балтійських племен, що відрізняються особливою архаїчністю. Це зіставлення дозволяє виявити індоевропейські витоки слов'янської мифологии і цілого ряду її персонажів з їхніми іменами і атрибутами, в тому числі основного мифа слов'янської мифології про двобій бога грози з його демонічним супротивником. Індоевропейські паралелі дозволяють відділити архайчні елементи від позніших іноваций, вплив іранськой, германської і інших євразійських мифологій, пізнє — христианства, помітно що змінили слов'янську мифологію.
Ранньослов'янські мифології
По функціям мифологічних персонажів, по характеру їхніх зв'язків з колективом, по ступеню втілення ,що індивідуалізувалося, по особливостям їхніх тимчасових характеристик і по ступеню їхньої актуальності для людини всередині слов'янської мифології можна виділити декілька рівнів.
Вищий рівень характеризується найбільш узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їхнім зв'язком з офіційним культом (аж до ранньодержавних пантеонов). До вищого рівня слов'янської мифології відносилися два праславянских божества, чі імена вірогідно реконструюються як Perunъ (Перун) і Velesъ (Велес), а також жіночий персонаж, праславянского ім'я якого залишається неясним. Ці божества втілюють військову і господарсько-природну функції. Вони зв'язані між собою як учасники грозового мифу: бог грози Перун, існуючий на небі, на вершині гор, переслідує свого зміеевидного ворога, проживаючого внизу, на землі. Причина распри — викрадення Велесом худоби, людей, а в деяких варіантах — дружини громовержца. Що переслідується Велес ховається послідовно під деревом, камнем, звертається в людину, коня, корову. Під Час двобою з Велесом Перун розщіплює дерево, розколює камень, мече стріли. Перемога завершується дощем, що приносять плодороддя. Не виключене, що деякі з цих мотивів повторюються в зв'язку з іншими божествами, що виступають в інших, більш пізніх пантеонах і під іншими іменами (наприклад, Свантовит). Знання про повний склад праславянских богів вищого рівня надто обмежені, хоча є підстави вважати, що вони складали вже пантеон. Окрім названих богів в нього могли входити ті божества, чі імена відомі хоча б в двох різних слов'янських традиціях. Такі давньоруський Сварог (вогню — Сварожич, т. Е. Син Сварога), Zuarasiz у балтійських славян. Інший приклад — давньоруський Даждьбог іпівденнонославянский Дабог. Декілька сложніше діло з назвами типу давньоруських Ярила і Яровит у балтійських славян, так в основі цих імен — старі епитети відповідних божеств. Подібні епитообразні найменування, по-видимому, співвідносились також з богами праславянского пантеона (наприклад, Мати сиру земля і інші жіночі божества).
До більш низького рівня могли відноситис божества, зв'язані з господарськими циклами і сезонними обрядами, а також боги, що втілювали цілісність замкнутих невеликих колективів: Рід, Чур у східних славян і т. П. Можливо, що до цього рівня відносилася і більшість жіночих божеств, що виявляють близькі зв'язки з колективом, інколи менш уподібленних людині, ніж боги вищого рівня.
Елементи наступного рівня характеризуються найбільшої абстрагованістью функцій, що дозволяє інколи розглядати їх як персонификацію членів основних протиставлень; наприклад, Частка, Лихо, Щоправда, Кривда, Смерть, або відповідних спеціалізованих функцій, наприклад Суд.
З позначкою частки, удачі, щастя, певно, було зв'язане і загальнословянске Бог: можна порівняти багатий (бога, що є, частку) — убогий (не бога ,що є, частку), в українській мові — небог, небога — нещасний, жебрак. Слово "Бог" входило в імена різноанітних божеств — Даждьбог, Чернобог і інші. Слов'янські дані і свідоцтва інших найбільш архаїчних індоевропейських міфологій дозволяють бачити в цих найменуваннях відбивання давнього шару міфологичні представлення праславян. Багато з цих персонажів виступають в казкових розповідях в відповідності за часом битовання казки і навіть конкретними життєвими ситуаціями (наприклад, Горе-злосчастье).
З початком мифологізації історичної традиції зв'язуються герої мифологічного епосу. Вони відомі лише по даним окремих слов'янських традицій: такі генеалогічні герої, наприклад Кий, Щек, Хорив у східних славян. Тим не менше, і для праславянской мифології правдоподобна реконструкція рівня генеалогічних героїв. Більш давні витоки в персонажів, що виступають як супротивники цих героїв, наприклад, чудовищах змієобразної природи, пізніми варіантами яких можна вважати Солов'я-розбійника, Рарога-рарашека. Можливий праславянскій характер мифологичного сюжету про князя-оборотне, від народження наділеним знаком волшебної влади (сербский епос про Вуке Вогняний Змее і східнослов'янський епос про Всеславе).
Казкові персонажі — повидимому, учасники ритуалу в їхніх мифологізованному обличчі і проводири тих класів єств, що самі належать до нижчого рівня: такі баба-яга, кощій, диво-юдо, лісний цар, водяний цар, морський цар.
До нижчої мифології відносяться різні класи неіндивидуализованної (часто і не людинообразної) нечесті, духів, тваринних, зв'язаних зі всім мифологичним простором від вдома до лісу, багна і т. П.: домові, лешие, водяні, русалки, вила, пропасниці, мари, мори, кикимори, судачки у західних славян; з тваринних — ведмедь, вовк.
Людина в його мифологізованній іпостасі співвідноситься зі всіма попередніми рівнями слов'янської мифології, особливо в ритуалах: Полазник, Праславянское поняття душі, духу виділяє людину серед інших єств і має глибокі індоевропейські корені.
Роль древа світового в слов'янській мифології.
Універсальним образом, синтезуеться всі описані вище відношення, є — древо світове. В цій функції в слов'янських фольклорних текстах звичайно виступають Вирий, райске дерево, береза, явор, дуб, сосна, горобина, яблоня. До терти основним частинам світового дерева приурочені різні тваринні: до гілок і вершини — птаство (сокіл, соловей, птаство мифологиченого характеру, наприклад Диво), а також сонце і місяць; до стовбура — бджоли, до коренів — такі тваринні, як змеї і бобри. Все дерево в цілому може зіставлятися з людиною, особливо з жінкою: часто зображалося дерево або жінка між двома структура миру — три царства: небо земля і преісподня, четверичная горизонтальна структура (північ, захід, південь, схід), життя і смерть (зелене, квітуче дерево і сухе дерево в календарних обрядах).
Система протиставлень у слов'янській мифології
Мир описувався системою основних двоїчних протиставлень, визначальних просторові, тимчасові, соціальні характеристики. Дуалістични принцип протиставлення сприятливого — несприятливого для колективу реалізовувалися інколи в мифологічних персонажів, знайдених позитивними або негативними функціями, або в уособлених членах опозиції. Такі: щастя (частка) нещастя (недоля). Праславянське позначка позитивного члена цієї опозиції мала сенс "гарна частина (частка)". Ритуал гадання — вибору між часткою і недолею у балтійських славян зв'язаний з протиставленням Белбога і Чернобога — в слов'янському фольклорі дуже часто зустрічається персонификація доброї частки і злой частки, лиха, горя, злосчасття, зустрічі і не зустрічі.
Життя — смерть. В слв'янськ мифології божество дарує життя, плодороддя, довголіття — була жива у східних славян і Рід у східних славян. Але божество може приносити і смерть: мотиви вбивства зв'язані в слов'янській мифології з Чернобогом, Перуном, що поражають демонічного супротивника. Воплощениями хвороби і смерті були Новь, Марена, власне Смерть як фольклорний персонаж і клас нижчих мифологичних єств: мара, замора, кикимора. Символи життя і смерті в слов'янській мифології — жива вода і мертва вода, древо життя і сховане біля нього яйце з кощеевою смертю, море або багно, куди посилається смерть або хвороби.
Чет — нечет — найбільш абстрактне і формалізоване вираження всієї серії противопоставлений, елемент мета опису всієї слов'янської мифології. Воно припускає вичленення сприятливих парних і несприятливих непарних чисел, наприклад дні тиждня: четвер зв'язаний з Перуном, п'ятниця — з Мокошью. Цілісні числові структури в слов'янської мифології — троїчна (три рівня світовогодерева, бог Триглав, більша роль числа три і російському фольклорі), четвертичная (четирьохголовий сбрученський идол, можливе об'єднання в одне божество чотирьох персонажів мифології балтійських славян — Яровит, Руевит, Поревит, Поренут), семерична (сімь богів давньоруського пантеона, може бути давньоруський Симаргл), девятерічня і двенадцатирічня (дванадцять як завершення ряду 3 — 4 — 7). Несчастливі непарні числа, половина, дефектність характеризують негативні поняття і персонажі, наприклад число "13", лихо одноглазе.
Противоположение правий — лівий лежить в основі давнього мифологізованного права (право, щоправда, справедливість, правильний), гаданий, прийме і відбите в персонифіцірованих разах Правди на небі і Кривда на землі.
Протиставлення чоловічий — жіночий сопіввідносяться з опозицією правий — лівий в весільних і похоронніх ритуалах (де жінки сидять ліворуч від чоловіків). Істотно відмінність чоловічих і жіночих мифологічних персонажів по функціям, значимості і кількості: малочисельнність жіночих персонажів в пантеоне, співвідношення типу Див — диви, Рід — рожанниці, Суд — судениці. Особливо значна роль жіночого почала в магії, колдовства.
Опозиція верх — спід в космічному плані трактується як протиставлення неба і землі, вершини і коренів світового дерева, різних царств, що втілюються Триглавом, в ритуальному плані реалізується в розташуванні святилища Перуна на кучугурі і Велеса в низині.
Протиставлення небо — земля (підземне царство) втілене в приурочене божества до неба, людини до землі. Подання про "отмикання" неба і землі святим Юріем, богородицею, жаворонком або іншим персонажем, що створить сприятливий контакт між небом і землею, зв'язані у славян з початком весни. Мати сиру земля — постійний епитет вищого жіночого божества. В преісподні перебувають єства, зв'язані зі смертю (наприклад, русалочки-земляночки), і самі небіжчики.
Протиставлення південь — північ, схід — захід в космічному плані описують просторову структуру по відношенню до сонця, в ритуальному плані — структуру святилищ, що орієнтувалися по сторонам світла, і правила поведінки в обрядах також чотири міфологізованих вітер, співвідношенних зі сторонами світла.
В протиставленні суші — море особливе значення має море — місце перебування численних негативних, здебільшого жіночих персонажів; житлі смерті, хвороб, куди їх відсилають в заговорах. Його втілення — море, океан-море, морський цар і його дванадцять дочерей, дванадцять лихорадок. Позитивний аспект втілюється в мотивах приходу весни і сонця із-за моря. На означене протиставлення наслоївається інше: сухий — мокрий (можна порівняти Илля Сухій і Мокрий, икола Сухій і Мокрий поєднання цих признаків в Перуне, богу молнії — вогню ідоща).
Протиставлення вогонь — волога втілюються в мотивах протиборіння цих стихій і вор-птах, словацький “птах-огневик”, птах Страх — Рах в російських заговорах з її ісушущуючими вихрями), Вогняна Марія (зв'язана з Громовитим Илльею в сербських і болгарських піснях, протиставлена Марії Макрине (від "мокрий")). Особливу роль грає "живий вогонь" в численних ритуалах, обряд спалення, запалення костра і обряди визивання доща (пеперуда, додола — у південних славян), культ колодців. Вогонь і вода з'єднуються в образах Перуна, Купала, вогняної ріки.
Мифологічними втіленнями протиставлення день — ніч є ночници, полуночници і статі денніци, Зори — ранкова, полуденна, вечірня, полуночна. Конь Свантовита удень білий, вночі — забризганий брудом.
В протиставленні весна — зима особливе значення має Весна, зв'язана з мифологічними персонажами, плодороддя, — Ярилой, Костромой, Мореной, а також з обрядами похорону зими і отмиканя весни, з рослинними і зооморфними символами ,що втілюють
Протиставлення сонце-луна Даждьбог, Хорс (один з найбільш давніх общеславянских образів колеса-сонця).
Протиставлення білий — чорний відомо і в інших варіантах: світлий — темний, червоний — чорний. Його втілення в пантеоне — Белбог і Чернобог; в гаданиях, ритуалах, прикметах білий колір співвідноситься з позитивним початком, чорний — з негативним (можна порівняти з білої і чорної магиіею
Протиставлення близький — далекий в слов'янській мифології вказує на структуру простори і часу: в російських казках часто допускаються порівняння "свій будинок" — "тридевятое царство", образи дороги, мосту, далі, давні і нові часи.
Будинок — лісів — конкретний варіант протиставлення близький — далекий і реалізація опозиції свій — чужий втілюються в образах юдини і звіря, домового і інших духів, зв'язаних з різноманітними частинами вдома і двору, що летів...
Протиставлення стара — молода підкреслює відмінність між зрілістью, максимумом продуктивних сил і старезністю — можна порівняти мифологічною парою: юноші і старика з плішшю в весняних і осінніх обрядах, Бадняка і Божича. Особливу роль в слов'янській мифології грали образи старухи — відьми типу баби яги і плешивого старика, деда... З протиставленням старий — молодий зв'язані опозиція предки — нащадки і ритуали підкорення предків, "дідів", а також опозиції старший — молодший, головний — неглавний.
Протиставлення священний — мирській відрізняє сферу сакрального, наділену особливою силою, від сфери побутової профанічного, позбавленої цієї сили. Описаний набір елементів слов'янської мифології може реалізовувати в текстах різного роду — епосі, казках, заговорах, окремих реченнях, стосовних до прикмет, прокляттям. Такі обряди як хождение з козой, гоніння змій, заклинання Ильинского бика, коровя смерть, сожження худоби, завивання бороди (Велесу, Николе або Иллі), визивання доща, окликання зірки, ревські і Купальскі свята, дозволяють відновити багато мифологічних мотивів і встановити зв'язок мифів з обрядами, в яких також реалізуються ці мотиви.
Праславянские свята в слов'янській мифології
Для праславянского періоду відновлюються численні празднецтва, в частковості карнавального типу, зв'язані з певними сезонами і поминанням мертвих. Збіг ряду характерних деталей (участь ряжених, фарсові похорон) поряд з типологичним поясненням робить можливим (в відповідності з гіпотезою В. Пизани) зведення цих слов'янських празднеств до календарних обрядів ряжень, що реконструюються для загальноіндоевропейського періоду Ж. Дюмезелем. Вже раннесредновекові латинські джерела описують фарсові обряди (в тому числі і поминальні) як у західних славян, так і південних ( 13 сторіччя Димитрий Болгарський описує русалки і створювані по їхньому випадку театрализовані дійства і танці, що характеризуються як непристойні). В неофіційній народній культурі ці обряди зберігаєся до 19-20 сторіччя в усіх слов'янських традиціях: сміхові похорон мифологічних єств типу Костроми, Маслениці, Ярила, Мари і т.д. У східних славян (де в сезонних обрядах беруть участь і зооморфні символи типу "коров’ї смерті "), у чехів (обряд umrlec, моравські весняні обряди на Смертному тиждні, коли виносилося чучело Smertna neela з виконанням пісен, дослівно співпадаючих з східнослов'янської), у болгар (русалии, Герман, і т. Д.).
Мифологічна система
Позднепраславянска мифологічна система епохи ранньодержавних образованний найбільш повно уявлена східнослов'янської мифологіею і мифологій балтійських славян.
Східнослов'янська мифологічна система
Ранні відомості про східнослов'янську мифології всходять до літописних джерел. Згідно "Повісті тимчасових років", князь Владимир Святославович вчинив спробу створити в 980 році загальнодержавний пантеон Києві, на кучугурі поза княжому дворві були поставлені идоли богів Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Мокоши. Головними божествами пантеона були громовержец Перун і "скотий бог" Велес, противостоявші друг другу топографічні (идол Перуна на кучугурі, ідол Велеса — внизу, можливо, на київському Подоле), певно, по соціальній функції (Перун — бог княжної дружини, Велес — всієї інший Русяві). Єдиний жіночий персонаж київського пантеона — Мокошь — зв'язаний з характерними жіночими заняттями (особливо з прядінням). Інші боги цього пантеона відомі менш, але всі вони мають відношення до найбільш загальних природних функцій: Стрибог, видно, був зв'язаний з вітрами, Даждьбог і Хорс — з сонцем, Сварог — з вогнем. Менш ясен останній бог пантеона Симаргл деякі дослідники вважають цей персонаж що запозичалися з іранской мифології, інші трактують його як персонаж, що об'єднає всі сімь богів пантеона. Зв'язки між богами всередині пантеона і їхн іерархія виявляються при аналізі закономірностей перерахування богів в летопісних списках: виявляються зв'язки Перуна з Велесом, Стрибога з Даждьбогом і Сварогом, периферійне місце Симаргла або Мокоши. Прийняття Владимиром християнства в 988 притягло за собою знищення ідолов і замкне язицтва на Русяві і його обрядів. Тим не менше, языцькі пережитки збереглися. Окрім богів, що входили в пантеон, відомі і інші мифологічні персонажи, про які звичайно повідомляють більш пізні джерела. Одні з них тісно зв'язані з родиннородовим культом (Рід) або з сезонними обрядами (Ярила, Купала, Кострома), інші відомі з менш надійних джерел (Троян, Переплут), треті взагалі є створенням так званої "кабинетной мифології".
Західнословянська мифологічна система
Західнославянская мифологія відома по декільком локальним варіантам, стосовним до балтійських славян, чеських і польських племенам.
Балтійська мифологія
Найбільш докладні відомості про богів балтійських славян, але і вони разрознені: йдеться про окремі божества, зв'язаних звичайно з локальними культами. Можливо, що вся сукупність мифологічних персонажів вищого рівня у балтійських славян не була об'єднана в пантеон (в відзнаку від східних славян). Зате відносно багаті відомості західноевропейських хроник про культ богів, чітко просторовий приуроченне їх (опис культовиих центрів, храмів, ідолів, жреців, жертвоприношень, гаданий). Языческая традиція у балтійських славян була перервана насильницької христианизаціей, тому не збереглися джерела, що відбивали б продовження б продовження старих вірувань. З богів балтійських славян найбільш відомі: Свантовит, що характеризується як "перший, або вищий з богів", як "бог богів"; він зв'язаний з війною і з перемогами, крім того, він зв'язаний з гаданнями;
Чеська мифологія
Чеські (і, тим більш, словацькі) дані про імена богів настільки же разрізнені і потребують критичного відношення. Є підстави вважати, що в цій традиції ніколи пристосовували мифологічні персонажі, образи, що тривають Перуна і Велеса: наприклад з одного боку чеський Perun і словацький Parom (в частковості і в прокляттях, де інших традиціях фігурує ім'я Перуна), і з іншого боку упоминание демона Veles у письменника 15 сторіччя Ткадлечка в триаде "рис — Велес — змій" або вираження "за море до Велесу" в перекладі Іісуса Сиарха (1561). Деякі з мифологічних імен, що зустрічаються в глоссах до старочеському, пам'ятника "'Mater verborum", співпадають з іменами з списку Длугоша: Devana (Диана), Morana (Геката), Lada (Венера), Zizila в одному з пізніх джерел. З іменами Прове, Пореви у балтійських славян, певно, зв'язане ім'я мифологічного персонажа Porvata, що ототожнюється з Прозерпиной. Неплах з Опатовиц (16 сторіччя) згадує ідола Zelu, че ім'я, можливо, зв'язане з зеленью, з культом рослинності (Zele — "зілля" по старочеські). Гайок з Либочан (16 сторіччя) повідомляє ще один ряд мифологічних імен, а саме: Klimba, Krosina, Krastina (скоріше всього від старочеського Krasponi — назва мифологічної суті, можливо, эпитет богині — "Прекрасная пані", сопоставимий з назвою морської царевни і матері сонця в словацьких казках). Все-таки ці імена вважаються невірогідними і вигаданими. Тим не менше, навіть настільки незначні залишки дадуь побічні подання про деякі аспекти заіднославянской мифології. Разрушение старої мифологічної системи їшло по декільком напрямкам: одне з них — перехід мифологічного персонажа з вищих рівнів на нижчі, з кола позитивних персонажів в коло негативних, що відбулося, видно, з такою мифологічною суттю, відомим по чеському фольклору, як Рарог, Рарах Рарешек.
Південнославянская мифологія
Дані про південнославянску мифологію зовсім малі. Рано влучивши в сферу впливу давніх цивілізацій Средиземноморья і раніше інших славян прийнявши християнство, південні славяне втратили майже повністю, відомості про колишнє складі свого пантеона. Достатньо рано виникає ідея єдиного бога; в всякому випадку, Прокопий Кесарийский, вказуючи, що славяне поклоняються "всяким іншим божествам", приносять жертви і використають їх для гадання, повідомляє і про почитання ними єдиного бога своїй праці "Про війну з готами". Оскільки в тому ж джерелі є дані про почитання бога грома, а в топоніміці слов'янських земель до півдня від Дунаю досить численні сліди імені Перуна і Велеса, можна з певністю говорити про культ цих богів і про сліди мифа, про двобій громовержца з супротивником — демоном у південних славян. В слов'янському перекладі хроніки Іоана Малалім'я Зевса замінене ім'ям Перуна ("Син божий Пороун Великий... "); крім того, відбивання цього імені бачать в назві учасниць ритуалу визвання доща на Балканах — на болгарському: пеперуна, парапуна, пеперуда, на сербохорватському: проруша, преперуша; назви цього типу проникнули також до румунів, албанців і греків. Інше аналогічне найменування типу додола, дудола, дудулица, дудулейка, можливо зв'язане з архаїчним епітетом Перуна. Про образ Велеса побічно можна судити по описам покровителя і захисника худобиденним славянам. Те ж можна сказати і про царя Дабоге з сербської казці в зв'язку з східнослов'янським Даждьбого. Не виключене, що подання про южнославянской мифологиії можуть бути поширені у разі звертання до даних нижчих рівнів мифологічних системи і, особливо до ритуальної сфери.
Слов'янська мифологія після вступу в християнство
Вступ христианства в слов'янських землях (з 9 сторіччя) поклало кінець офіційному існуванню слов'янської мифології, сильно зруйнувавши її вищі рівні, персонажі які стали розглядатися як негативні, якщо тільки не ототожнювалися з христианськими святими, як Перун — зі святим Іллею, Велес — зі святим Власіем, Ярила — зі святим Юрієм (Георгієм). Нижчі же рівні слов'янської мифології, як і система загальних протиставлень, виявилися більш тривкими і створювали складні поєднання з панівною христианськой релігією.
Збереглася, передусім, демонологія: віра в що летів, водяного. У південних славян існував складний мифологічний образ вила (сербський), самовила, самобида (болгарський), — гірських, водяних і повітряних духів. Общеславянский польовий дух — полудница, у східних славян — полевик. Численні мифологичні образи зв'язувалися (особливо у східних славян) з домашнім господарством: наприклад всім відомий домової, у нього існувала величезна кількість імен (російський домової): дедко, дедушко, доброхот, доброжил, суседко, господар він, самий), (український) хатний дiдко, (білоруський): хатник, господар, (польський): skratz, (чеський): skritek, skrat, krat. Існували також духи окремих дворових будівель — банник, овинника. Подвійним було відношення до духів померлих: з одного боку, почиталися покровителі родини — діди — батьки, померлі природною смертю, іншої — вважалося небезпечними мертвяки, померлі передчасною або насильницькою смертю, самогубці, утопленники. До числа предків — покровителей відносився Чур, до ворожих мертвеців — упирі, мавки. Збереглася віра в численних злих духів — злиднів, мару, кикимору, анчутку, нячистиков — у белорусів шешки, цмоки. Хвороби уособлювалися з підкреслюванням окремих їх симптомів: Трясея, Огне, Ледея, Хрипуша, відомих подання
Про дванадцять лихорадок в російськ заговорах, що знаходять паралелі в інших індоевропейських традиціях
Разом з тим давні традиції знаходили відбивання в цілій лаві таких пам'ятників, в яких при використанні деяких термінів і ключових понять христианськой мифології уявлений і комплекс основних категорій слов'янської мифології. Однім з найбільш характерних жанрів у східних славян є духовні вірші, по формі і музичному виконанню що тривають загальнославянску традицію співу епічних пісен. Так в давньоруській "Голубиной книзі" містяться подання про співвідношення людини всесвіту, микро - і макрокосмоса, відповідні ведийскому гімну про Пуруше і висхідні до суспільства з ним індоевропейскому мифу про творіння миру з тіла людини. До індоевропейским витоків всходить і сюжет спору Правди і Кривды мистеріальні фарси з мифологічними персонажами типу східнослов'янського Ярили.
Христианство у славян в значному ступені засвоїло старий мифологічний словник і обрядові формули, висхідні ще до индоевропейским джерел: "бог", "спас", "святой", "пророк", "молитва", "жертва"," хрест"...
Слов'янські боги
Сварог
Назва: Єдиний Бог Всесвіту
Також відомий як: Яскравий
Символ: Хмари, що розколюються молнією
Колір: Небесно-блакитний
Сварог — уособлення неба, создатель миру. Ніколи Сварог розколов хмари стрілами молнії і запалив смолоскип сонця. Своїм могучим мечем він поражає демонів затінони.
В стародавності Сварог мав гаряче бажання забезпечити своїм синам майбутнє, тому Даждьбогу дав божественний дар вогню, а Сварожичу — молнії. Він думав, що колись вони повинні будуть зайняти його місце, і сподівався, що його поділлена між ними міць повинна дати достатньо сили синам, щоб утримати трон в своїх руках. До нещастя, Сварог не зважав на амбіції інших потужних божеств, подібно Перуну і Свантовиту.
Тепер Сварог — тільки жалюгідна подібність першопочаткового Сварога і лише невеликий культ слідує за ним. Його ім'я всі ще забороняється вимовляти. Сварог більше не турбується про прості смертні і, хоча він всі ще жалюгідно злиться над тим, що трон вже не належить йому, він неспроможний, щоб змінити будь-що.
Свантовит
Назва: Бог процвітання і війни
Також відомий як: Сильний
Символ: Рог достатку
Колір: Білий
Коли Сварог віддав свою владу в руки Сварожича і Даждьбога, Свантовит і Перун внутрішньо пораділи. У них були свої власні плани, дуже сильно що відрізнялися від ідей старого Сварога. І хоча Даждьбог керував сонцем, він не настільки впливовий, як Свантовит.
Неминучо, Свантовит розраховував на верховну владу, але про те же думав і Перун. Тому тепер в пантеоне немає ясного лідера. Навпроти, трон ділять дві постійно що сперечаються сили, кожна з яких бажає, щоб інша визволила своє місце.
Чотири голови Свантовита спостерігають за всесвітом в усіх напрямках. Він може завбачити процвітання урожаю, визначаючи його кількістю вина в розі свого святого бика. Скача на білій лошаді на битву, він бере з собою цибулю або величезну шаблю.
Свантовиту поклонюються в багато размальованих храмах, охоронюваних воїнами. Там міститься біла лошадь священника, завжди готова мчатися на битву.
Перун
Назва: Бог війни
Також відомий як: Громовержец
Символ: Схрещені сокира і молот
Священні тваринні і рослини: Коза, дуб
Як Даждьбог уступив своє місце Свантовиту, Перун оволодів місцем Сварожича. Незважючи На те, що Сварожич вважався дуже сильним, ті, хто любив воювати, більш визнавали Перуна. І хоча Перун формально не був священним, військові керівники і вожді гаряче вірили в нього.
У Перуна — срібна голова і золота борода. Летячи на своїй що палає колісниці по небу, він користується цибулею, щоб проколювати хмари спалахами молнії подібно Сварогу в стародавності. Він може викликати дощ і грім. Сокира і молот — його любимые вигляди зброї.
В дубових гаях або на кучугурах під відкритим небом веселяться його прихильники. Вони підтримують вогонь, отриманий з гілок дубу, поруч з чучелом Перуна і смертельно бояться припустити його зникнення. До нинішнього часу, керівництво пантеона заперечується послідовниками Свантовита і Перуна.
Свита Перуна
Перуну допомагають радою і силою свита потужних друзей. І хоча Волос (Велес) — його головний радник, Перун також радиться Ойнена Марией, незначним вогняним божеством. Коли Зоря Ранкова завершує свої повсякденні роботи в палаці Даждьбога, вона вільна, щоб прийняти своє інше втілення — покровительниці воїнів. Вродливий незайманий воїн захищає її прихильників своєї довгої вуалью. Вона володіє шаблею і мчится в битву на чорній лошади. Навіть Варпулиса, онука злого Стрибога, викликає шум грома Перуна.
Даждьбог
Назва: Бог літа і щастя
Також відомий як: Щедрий бог
Символ: Сонячний диск
Колір: Золотий
Даждьбог розташується в золотому палаці на землі вічного літа. Сидячи на троні з золота і пурпура, він не боїться затінін, холоду або нещастя. Він — веселий бог і втрата трона не сильно його турбує, доки добро нагороджується і зло покаране. Нарешті, він є покровителем дванадцяті знаків зодіака і прилежно обслуговується придворними і дуже вродливими дівами.
При щоденній появі, Даждьбог дуже схожий на вродливого молодого князя з срібної бородою і золотими вусами. По мірі того, як день розвивається, він поступово стариться, але кожне ранок знову змолажувається. Даждьбог літає по небу в оздобленої алмазами золотий колесниці, яку тягнуть дюжина білих лошадей з золотими гривами, що дихають вогнем.
Даждьбог знаходиться в шлюбі з Місяцем. Вродлива молода дівиця з'являється в початку літа, старіє з кожним удень і залишає Даждьбога взимку. Говорять, що землетруси — знак поганого настрою пари.
Діви Даждьбога
Даждьбога обслуговують чотири діви виняткової красоти. Зоря Ранкова відкриває палацові коміру вранці. Зоря Вечірня закриває їхн ввечері. Вечірня Звезда і Звезда Денница, Ранкова Звезда, стережуть чудових лошадей Даждьбога.
Мати-сира-земля
Назва: Батьківщина
Символ: Торба, заповнена землею
Священні тваринні і рослини: Вівця
Колір: Оттенки Землі
Мати-сиру-земля чуттєва і справедлива. Якщо Ви могли б зрозуміти її незбагненну мову, вона б завбачил Вам ваше майбутнє. До Неї взиває, коли починаються епідемії, також вона захищає жінок під час родів. Їй приписуються знання про трави і рослини.
Мати-сиру-земля час від часу по ночам відвідує вдома своїх прихильників, замаскувавшись під людину, вдітого в прикрашеному смугами і орнаментами плаття. Інколи вона має схожість з вівцею, і виступає в якості їх захисниці. Коли вона бродить по землі, вона навіть інколи сама їхн стрижить.
Наведена в вигляді солом'яного ідола, вона приєднується до священних джерел і святого вогню.
Ярило — її чоловік.
|
