їх добудови, оскільки предмети, забрані з могил, вважалися священними.
Очевидно, найважливіше значення духовної культури скіфів і сарматів полягало в тому, що вона стала своєрідним містком між Азією та Європою, між давниною й сучасністю, зберігши частину рис ранньозалізного віку.
VIII – кінець VI ст. до н.е. – це період Великої грецької колонізації. Одним з її напрямів було освоєнняя Північного Причорномор’я. Деякі фахівці вважають, що “колонізація” не дуже вдалий термін, оскільки він не зовсім точно відображує чуть і характер процесу проникнення еллінів на узбережжя Чорного моря. Доцільніше, на їх думку, називати це явище “переселення”.
Велика грецька колонізація, або “переселення”, суттєво вплинула на весь світовий розвиток. Якщо в ХІ – ІХ ст. до н.е. міграції греків відбувалися в межах Егейського моря, то в наступні три сторіччя елліни розселилися на величезній території Середземноморського узбережжя від Піренейського півострові аж до Єгипту та Сирії і побудували свої міста на берегах Чорного й Азовського морів.
Серед грецьких міст-держав найбільш відомі: Ольвія – її залишки знаходяться біля с.Парутине на південь від міста Миколаїв, Херсонес – на околиці сучасного Севастополя, Пантікапей – сучасна Керч, Кафа – сучасна Феодосія в Криму, Фанагорія – на Таманському півострові, Танаїс – на Дону, Керкінітіда – сучасна Євпаторія. Найбільшим з цих рабовласницьких держав було Боспорське царство з центром у Пантікапеї, що виникло в V ст. до н.е. на Керченському й Таманському півостровах. Гербовий знак цього царства нагадує тризуб. За своє багатовікове існування античні дерави, засновані греками, досягли значного розвитку в державотворенні та зовнішній політиці, економіці й торгівлі, культурі, мистецтві й побуті.
Населення грецьких міст-полісів не тільки зберігало засади й традиції метрополії, а й позитивно впливало на сусідні племена – скіфів, таврів, мешканців лісостепу, сарматів тощо. Ввнаслідок взаємодії еллінів та місцевих племен відбувався культурний поступ та взаємозбагачення народів, які населяли територію України.
Історія античних культурних осередків у Північному Причорномор’ї починається з другої половини VII ст. до н.е. і завершується 70-ми роками IV ст. н.е. Починаючи з І ст. до н.е. античні міста підпадають під вплив Риму, ведуть боротьбу із сарматами, готами, гуннами та іншими кочовими племенами. Якщо більшість античних міст у IV ст. н.е. занепадає, то в Херсонесі та Пантікапеї життя продовжувалося і в середні віки.
Духовна культура, мистецтво і релігія античних міст-полісів Північого Причорномор’я відповіддали традиціям античних полісів Греції. Характерною рисою релігійних вірувань Північного Причорномор’я був політеїзм – шанування багатьох божеств, які уособлювали різні явища й сили природи. До їх Пантеону входили Зевс, Афіна, Афродіта, Апполон, Арес, Артеміда, Деметра, її дочка Персефона, Діоніс, Кібела та інші боги. З часом до релігійних культів античних міст-полісів проникають елементи релігійних вірувань місцевих племен. Ряд основних божеств у тих і інших мали аналогічні функції. Про це, зокрема, повідомляє Геродот, який порівнює найшанованішого бога Папая із Зевсом, богиню Табіті – з Гестією, бога війни називає Ареєм.
Віра в силу божеств і поклоніння їм, відправлення певних обрядів взаємлзв’язку з їх культами, а також різними віруваннями, в яких особливе значення надавалося поховальному ритуалу, становило невід’ємну складову життя кожної людини. Із “Теогонії” Гесіода видно, що в античних містах-полісах знали близько 33 тис. різних божеств і демонів. Однак у кожному місті об’єкті їх поклоніння було значно менше. І завжди існувало кілька божеств, які займали панівне становище в тому чи іншому місці і поселенні. Так, у ряді місцевостей Північно-Західного Причорномор’я першорядне значення мав культ Ахіллі, на азійській частині Боспору – Афродіти Апатури, в Херсонесі – Артеміди Партенос, в Ольвії – Апполона Ієтроса.
У культі Апполона Ієтроса з Ольвії віідбулося синкретичне злиття різноманітних функцій грецького бога сонячного світла, покровителя муз і віщування Апполона з рисами дружелюбного стрільця, переможця різних труднощів і небезпек, спасителя і захисника від хвороб і нещасть, патрон й засновника перших полісів, розповсюджувача знань. В Ольвії і Пантікапеї існували храми, присвячені цьому богу. У Пантікапех, зокрема в храмі Апполону Ієтросу жерцями виступали представники царських родів. Храм карбував монети із зображенням Апполона і відіграв значну роль у політичному й культурному житті Боспорської держави.
Патронесою Херсонеса виступала Артеміда Партенос, яка теж виконувала універсальні функції. Вона була покровителькою не тільки всієї держави, а й мореплавства, рибальства, землеробства. Їїобраз слугував за емблему для монет до самого кінця випуску (60-ті роки ІІІ ст. н.е.). Храм мав жерців, які займалися богослужінням, організацією свят і відправлення обрядів.
В ідеологічних уявленнях населення держав Північного Причорномор’я поряд із збереженням грецьких культів з’явилися культи синкретичних божеств, притаманних східним релігійним ситсемам. Зокрема, в Пантікапеї зростає шанування головного бога, в основі якого лежать культ Зевса, а також елементи фракійського культу Сабазія та, можливо, й сарматського кінного бога. Отже, поява в Боспорі в перші століття нашої ери культу єдиного бога характерна для пізньоантичного суспільства в період його розкладу і сідчить про поступовий перехід до монотоїзму. Тому не випадково, що ще на початку ІV ст. н.е. в Боспорі існує християнська община. Представник цієї общини – боспорський єпископ Кадм – у 325 р.н.е. брав участь к першому Нікейському Соборі.
Північно-причорноморський світ, незважаючи на близьке сусідство з різноманітними варварськими племенами, знаходячись на периферії античної культури, в цілому зміг зберегти в собі більшість того, що назавжди втратили греки через їх бажання пошуків нового. Протягом віків релігія і культ як складова частина суспільно-культурного життя та основи моралі залишилися найважливішим елемнтом ідеології населення античних держав-полісів.
Антчині держави Північного Причорномор’я приділяти чималу увагу вихованню та освіті. Упродовж усієї історії існування пріоритетною тут була еллінська мова і писемність з її різними діалектами. Оскільки більшість міст, крім Херсонеса, засновувалися іонійськими еллінами, в них переважав іонійський діалект. У Херсонесі розмовляли на дорійському. Разом з тим відносини античних міст-полісів з місцевими племенами і Римькою імперією створили умови для збагачення рідної мови. Особливо цей словниковий запас поповнився в перші століття нової ери скіфськими, сарматськими, римськими словами, топонімами, етнонімами, іменами тощо.
Численні епіграфічні джерела засвідчують, що багато жителів міст і сільських поселень знали грамоту, вміли писати й читати. До нашого часу дійшло багато пам’яток офіційної лапідарної епіграфіки – написів, вирізьбоених на кам’яних плитах, що містили державні закони, декрети, угоди тощо. Судячи з великої кількості графіті на уламках посуду, стилів (кістяних паличок для писання та інших пам’яток), можна зробити висновок, що писемність і освіта були найбільш важливими сторонами культурного життя населення цього регіону.
Діти вільних громадян одержували початкову освіту. Їх навчали читати, писати, лічити. Відомо, що досить задовільну освіту здобув син представника нижчих верств суспільства (вільновідпущеника) Біон Борисфеніт (ІІІ ст. до н.е), згодом відомий філософ. Гімнасії давали грунтовнішу освіту, ніж початкові школи. Там вивчали риторику, філософію, геометрію, географію тощо. Залишки такої гімнасії, збудованої в IV – на початку ІІІ ст. до н.е., знайдено в Ольвії. Найзаможніші громадяни давали нащадкам вищу освіту, яку можна було отримати в Афінах, Александрії тощо.
Великого значення в грецькому суспільстві надавали також фізичному вихованню. У нарисах тих часів згадується багато різних видів спорту, з яких проводилися змагання (біг, стрільба з лука). Наприклад, з ольвіііійського напису IV ст. до н.е. відомо, що один з лучників пустив стрілу на 282 оргії (521,7м). У північному Причорномор’ї є знахідки панафінейських амфор, якими нагороджувалися переможці спортивних змагань в Аттиці (Афіни). Юнаки з Північного Причорномор’я рано включалися в суспільно-політичне і військове життя.
Політика, релігія, міфологія, освіта були тісно поєднанні з раціональним теоретичним мисленням та літературною творчістю. В античних державах Північного Причорномор’я набули слави вчені – історики, філософи, хроністи. Можна говорити також і про розвиток медицини.
Інтерес до історії й філософії не затухав протягом усього розвитку античних держав. У своїх натурфілософських поглядах вчені того часу поєднували логічну аргументацію, абстрактно-математичне мислення з художньо-інтуїтивним осягненням світу як космосу.
До відомих вчених належить історик Сіріск, який жив у ІІ ст. до н.е. в Херсонесі і описав історію свого міста. Він був увінсаний золотим вінком і на його честть видано почесний декрет. На цей час припадає життя вже згаданого ольвіополіта філософа Біона Борисфеніта та боспорянина філософа Смікра. Він уславився справедливістю. Як і Сократ, викладав своє вчення на перхрестях доріг, де завжди скупчувалося наййбільше людей. Відомим філософом був і Сфер Боспорський, який досяг великих успіхів у науках, жив при царських дворах у Спарті та Єгипті. Сфер написав близько 40 праць на різні теми: “Про світ”, “Про атоми і образи”, “Про царську владу”, “Посібник з діалектики” тощо.
Населенн Північного Причорномор’я надавало великого значення розвитку медичних знань. Безліч медичних інструментів з бронзи, срібла, кістки (пінчети, гачки, зонди, голки, ложечки) знайдено при розкопках міст і некрополів регіону. Їх малювали також на надмогильних стелах лікарів.
Місцеві лікарі вміли лікувати рани, опіки, різні хвороби, робити хірургічні операції. Наприклад, в Ольвії відкрито залишки аптеки, де в мініатюрних керамічних посудинах готувалися різні ліки і парфуми. Були відомі спеціальні лікувальні заклади, де проводилося зцілення за допомогою сну і, можливо, гіпнозу. На Боспорі відкрито святилища грецьким божествам у місцях знаходження лікувальних грязей.
Уже в період колонізації північно-причорноморські греки добре знали епос Гомера й архаїчну лірику. Однак про місцевих поетів залишилося дуже мало свідчень. Якщо аналізувати їхню літературну спадщину, то необхідно виділити віршовані почесно-вотивні метричні епіграми, епітафії, а також ділову прозу. Почесно-вотивні епіграми висікалися на кам’яних стелах або на постаментах для статуй на честь того чи іншого божества або героя. Так, у перші століття нової ери ольвійські поети писали епіграми на честь своїх обожнених героїв, зокрема Ахіла. У Борисфені, наприклад. Знайдено мармурову плиту (ІІ ст.н.е.) з восьмирядковим гімном на честь Ахілла.
У літературних пам’ятках античних держав найбільше збереглося ділової прози. Тут перше місце посідають декрети й постанови, закони, присяги, договори з іншими державами, накази, листи, складені переважно за грецькою формою. Наййбільше таких декретів знайдено в Ольвії. З літератуної точки зору найбільший інтерес становлять унікальні елліністичні декрети на честь Протогена і Діофанта, присяга херсонеситів, деякі оригінальні ольвійські декрети ІІ ст.н.е. У них простежується характер і манера індивідуальної творчості, вміння розповісти про значні історичні події й дати пояснення тим чи іншим діям.
У Північному Причорномор’ї було досить поширеним листування. Через відсутність і дорожнечу пергаменту й папірусу використовували черепки та свинцеві пластини. Такі листи знайдено на Березані, в Ольвії і Керкінітіді (VI – V ст. до н.е.).
В античних державах архітектурна традиція існувала практично ціле тисячоліття і особливо знайшла свій вияв у ранньосередньовічних містах Криму. Надбання античного будівництва стала розробка прямокутного планування міст. Житлові будинки об’єднувалися в квартали, вулиці перетинались під прямим кутом, дороги мостили дрібним каменем, а вздовж доріг прокладали водостокию. Однією з найважливіших особливостей містобудування була наявність великої кількості колонад різного призначення – стої, портики храмів. Створювали й декоративні прикраси суто функціональних споруд – міські брами, водорозбірні фонтани тощо.
Міста оточували фортечними мурами та вежами. У них формували майдани чіткої квартальної структури, зводили споруди адміністративного та громадського призначення – гімнасії, театри, будинки різних магістратур тощо. У цілому для значних міст була типовою тричленна топографічна схема розташування: верхнє місто, нижнє місто біля гавані та схили, що з’єднували їх. Однак верхнє місто могло не мати акрополя. Саме такими були Ольвія та Херсонес. На противагу їм у Пантикапеї та Мермікеї були добре укріпленні акрополі з двірцевими укріпленими будівлями на узвишшях.
У V – IV ст. до н.е. набуває поширення будівництво культових споруд, зокрема храмів та олтарів. В античних містах-державах та найбільш визначних святилищах цього регіону існувало не менш як півтора-два десятки храмів. Серед них слід назвати залишки двох із них – Апполона Дельфінія в Ольвії (V ст. до н..е.) та храм у Пантікапеї (друга половина V – IV ст. до н.е.). Храм Пантікапеї мав шість колон, довжина головного фасаду становила 20 м, площа – 800-1000 кв.м. Храм, з двоскатним дахом з черепиці, був збудований на пагорбі (тепер – гора Митрадат) на багатостуепневому цоколі, таким чином він панував над навколишньою місцевістю.
Високого рівня в Північному Причорномор’я досягло будівництво і декоративне оформлення поховальних споруд – склепів. Найвизначніші пам’ятки цього типу відкрито в Боспорі. Тут уже в IV ст. до н.е. зводили такі величні споруди, як склепи Царського і Золотого курганів, багато склепів з фресковими розписами стін. Найяскравішими пам’ятками цього напряму є розписи склепів (ІІІ ст. до н.е.) першого кургану Васюринської гори.
Особливе місце серед боспорських розписних склепів належить склепу Деметри в Пантікапеї (І ст.н.е.). Він став першим з боспорських розписних склепів, які вдалося повністю оглянути і дослідити. Розписи виконанно в стилі фрески. Крім статуї самої Деметри. Знайдено зображення фігур Гермеса, німфи Каліпсо, Плутона. Серед інших зображень – птахи, коні, квіти, гірлянди з листків, різні орнаменит.
Велику мистецьку та пізнавальну цінність становлять надмогильні вапнякові плити, увінчані карнизом або фронтоном, на яикх були тільки написи. А з ІІІ ст. до н.е. на стелах зустрічаються рельєфи із зображеннями небіжчиків, іноді їх родичів, різні сцени з життя померлих. Так, цікавими є боспорські стели IV – III ст. до н.е., в розписах яких переважають античні художні традиції.
Пластичне мистецтво також відіграло важливу роль у житті північно-причорноморських держав. Скульптури прикрашали зрами, палаци і житло, їх встановлювали на могилах. Спочатку багато скульптур були привізні – першокласні копії творів таких видатних давньогрецьких скульпторів, як Пакситель і Скопас. Зокрема, в Ольвії знайдено постамент статуї з підписом Праксителя.
Основним матеріалом для скульптур був привезений мармур, місцевий вапняк. Трапляються статутї, виконані з різних матеріалів. Скульптуру завжди фарбували. Розписували брови, очі, губи, волосся і одяг. Фарбу брали воскову і мінеральну. Але вона, як правило, була нестійка. Найбільшо. Стійкістю, на думку вчених, відзначалася червона фарба.
Великі за розміром статуї встановлювали як у храмах, так і просто неба, найчатсіше – на культових ділянках або в спорудах культового призначення. Відомі, наприклад, великі статуї левів з Ольвії (кінець IV – початок ІІІ ст. до н.е.), статуя Діоніса з Пантікая ( початок IV ст. до н.е.) тощо. Та до нас в основному дійшли скульптури. Призначені для невеликих закритих примізень: Діоніса з Тірітаки (кінець I ст. до н.е.), Геракла (І-ІІ ст.н.е.) та інші з Пантікапеї.
Була поширена ф анфмалістична скульптура. Фігури тварин і птахів мали завжди символічне значення і були самостійними витворами. Так, орел у греків вважався царем тварин і ототожнювався з джерелом світла, родючості і безсмертя; лев – символ мужності; бик – одна з постатей Зевса-громовержця.
Мистецько-естетичне начало відігравало значну роль у духовному світогляді населення північнл-причорноморських міст. Якщо за художнім рівнем виконання вони і поступалися мистецтву великих культурних центрів Еллади, то в ідеййному продовжували грецькі традиції звеличення людини. Провідне місце в розвитку образотворчого мистецтва належало живопису. Пов’язаний з архітектурою, він найчастіше був декоративним.
Найбільша кількість пам’яток живопису збереглася в боспорських склепах перших століть нової ери. Склепи еліти розписували яскравими фарбами, повторюючи фрески житлових будинків. Звичайно розпис стін виконували фрескою по штукатурці, не менш поишреним було й нанесення акварельних або воскових фарб безпосередньо на чисту поверхню кам’яної плити. У Північному Причорномор’ї не відоме ім’я жожного художника.
У живопису простежується два основних напрями: сакральний і наївно-реалістичний. Крім образів божеств, художники тих часів зображували вершника та обожнюваних небіжчиків, а також тварин, птахів, дерева, кущі тощо. Хоч художній рівень таких картин невисокий, а стиль живопису носить умовний характер, проте й він цінний для нас тим, що розкриває різнобічне життя, знання, побут населення античних держав у різні періоди. Майстри використовували найпростіші, знані ними художні засоби – силует і контур, фас і профіль. Червонувату, білу, зелену. Чорну фарбу. З часом у розписах відтворюється рухливість фігур, з’являється драматизм зображення. Живопис стає декоративним, преважають квітковий та інкрустаційний стилі.
У всіх творах живопису застосовувалися лмше стилізовані пейзажні мотиви. Пейзаж мислився як окреме схематизоване дерево або гілка, листочки, рідще – квітка. Лінія горизонту, сонце, місяць, зорі в жодній картині не показані. Очевидно, це пояснювалося тим, що на них зображували потойбічне життя.
Визначну роль у повсякденному й свяиковому житті греків відігравав театр. Збереглися різноманітні свідчення про театри Ольвії, Херсонеса й Боспора. Серед знахідок, що підтверджують любов греків до театральних вистав, слід назвати численні статуетки акторів і керамічні зменшені моделі театральних масок. Театральні вистави в Ольвії ставилися вже в першій половині V ст. до н.е. Згадки про театр вміщені в декількох ольвійських декретах.
Розкопано частково лише театр Херсонеса, який проіснував з кінця ІІІ ст. до н.е. до VI ст. н.е. Цей театр уміщзував близько трьох тисяч глядачів. Напис перших століть знайдений біля театру, свідчить про проведення в Херсонесі літературно-музичних змагань, до яких входили трагедія, комедія, сатирична драма.
На превеликий жаль, імена акторів майже невідомі. Як і в інших полісах, тут ставили твори уславлених грецьких драматургів і місцевих авторів. Але найбільшою популярністю користувалися п’єси, дія яких відбувалася на північних берегах. З них збереглася лише одна- трагедія Евріпіда “Іфігенія в Антифана. Про існування місцевих драматургів згадується в херсонеському написі вже римського часу, де серед учасників музичних змагань названі комедіографи.
Театральна традиція, пронесена крізь віки, втілилась у Міжнародний фестиваль античної драми “Боспорські агони”, що пройшов в Керчі 1999р. Назва фестивалю нагадує давню Елладу, її великі культурні надбання були створені в ім’я “агону” – чесного змагання громадян у різних сферах суспільного життя, в тому числі в галузі художнього і театрального мистецтва.
Великого значення в грецькому суспільстві надавалося музиці. Вона звучала під час усіх більш-менш значних моментів життя людини. З дитячих років еллін не лише слухав музику й співи, а й сам навчався грати на лірі й флейті, тому що це входило до шкільної програми. Сольний і хоровий спів був обов’язковим під час багатьох релігійних свят, пісня звучала у весільному обряді, вдома, у колі друзів. У Північному Причорномор’ї набули поширення ліра (карбувалася на ольвійських та пантікапейських монетах), кіфара, арфа, аулос (флейта), орган, сурма, труба. Орган відомий лише з однієї боспорської фрески І ст. н.е. На ній зображено ансамбль музикантів, що рідко траплялося в античному мисстецтві: тріо з двох флейт і ручного органа.
На багатьох різних грецьких святах віідбувалися музичні агони. Під час підготовки до них з музикантами займалися спеціальні вчителі, чиї імена збереглися в списках учасників змагань. Серед них були й вихідці з Північного Причорномор’я, наприклад, боспорянин Ісія в ІІІ ст. до н.е. готував музикантів до свята у Дельфах.
Високого рівня в грецьких полісах досягли художні ремесла. Ткацтво, виробництво художньої кераміки, склоробне деревообробне, кесторізне, шкіряне виробництва, грошова і військова справа оточували північно-причорноморського громадянина у ййййого поовсякденному житті.
У Пантікапеї відкрито знаряддя праці ювелірів – глиняні тиглі та чашки для виплавлення золота. Північнопричорноморські ювеліри виготовляли справжні шедеври: золоті діадеми, прикрашені в центрі геракловим вузлом, золоті намиста з різноманітними підвісками кінцями у вигляді лев’ячих голівок (Пантікапей).
Багатство виробів різних ремесел в античних державах Північного Причорномор’я не має аналогів у побуті інших народів Східної Європи. Рівень розвитку художніх ремесел справив значний вплив на сусідні племена й народи, що населяли територію України. Експорт різноманітних виробів становив суттєву частку в торгівлі античних держав із сусідами. Найвагоміші прогресивні досягнення в художніх ремеслах, грошовій і військовій справах отримали подальший розвиток у пізніші часи.
Тисячолітня епоха античної цивілізації в Північному Причорномор’ї безслідно не минула. Спочатку чужі для навколишнього середовища античні міста і поселення в ході свого розвитку стали органічною складовою всього північнопричорноморського свііту. Завдяки постійній взаємодії античних міст із місцевими племенами. Їх взаємовпливу утворився своєрідний варіант античної культури.
Прогресивна роль античних держав-полісів полягала насамперед у тому, що вони вплинули на прискорення економічного, політичного, культурного розвитку місцевих племен. Шляхом тісних контактів з античними містами місцеве населення було втягнуте в постійні взаємовідносини з найпередовішою на той час античною культурою. Цей процес торкнувся скіфо-сарматських та зарубинецьких племен, багатоетнічної черняхівської культури. Багато реей античного походження (амфори, червонолаковий і скляний посуд, прикраси тощо) знайдено під час розкопок поселень предків слов’ян. Модифіковані під впливом візантійської культури античні традиції дійшли і до Київської Русі.
5. Світове значення античної культури
Протягом історичного розвитку стародавні Греція і Рим, при всій різноманітності суспільних відносин та державного устрою в кожній із цих країн, створили багатющу, велику і неповторну культурну спадщину. В історії світової культури вона визначається як антична, греко-римська культура. Культури Греції та Риму – це дві взаємопов’язані, хоч і не тотожні частини одного цілого.
Роль античної спадщини в розвитку європейської культури неможливо переоцінити. Недаремно античну культуру називають колискою європейської цивілізації. Після періоду середньовічного небуття значної частини античних цінностей вона немов чарівний птах фенікс оживає в переосмисленому вигляді у творах митців Відродження. На основі античної традиції в європейській практиці утверджується гуманістичний світогляд, цінності земного буття, ідеал досконалої гармонійної людини. Саме поєднання гуманізму, допитливості, раціоналізму з мистецькою довершеністю робить культуру античного світу одним з провідних духовних надбань людства.
Антична спадщина і традиції, їх гуманістичний зміст становили основу передусім культури і мистецтва Візантії та Близького Сходу. Так, в епоху еллінізму в Олександрії склався просвітницький центр, у якому перехрещувалися шляхи грецької і давньосхідної культурних традицій, розвивалися природничі і гуманітарні науки, філософські школи, розквітало високе мистецтво.
Грецька культура сприймалася в наступні століття як неповторний феномен, історичне чудо. Вона створила таку силу-силенну понять і термінів, що дослідник Якуб Бурхарт мав підстави сказати: “Ми бачимо очимаааа греків і розмовляємо зворотами їхньої мови”. Саме в Стародавній Греції склалися і утвердились такі фундаментальні соціально-політичні понятті, як громадянська свобода і громадянський обов’язок, людяність, гармонійність розвитку особистості, усвідомлення співвідношення особистого і суспільного.
Грецьке мистецтво і культура - пам’ятки архітектури, скульптури, живопису, лтература, філософія, театр, музика, художні ремесла – стали невід’ємною частиною світосприйняття і життєдіяльності світового соціуму. Ось чому античне мистецтво є для нас класикою. Воно вічне, не підвладне часові, тому що втіілює загальнолюдські цінності. І є людина, яка здатна сприймати прекрасне.
Античність, її культура і мистецтво – вічне, невичерпане джерело ідей, думок, художніх відкриттів. З нього людство в усі часи черпало натхнення до творіння прекрасного. Без цієї невмирущої спадщини неможливо уявити шляхи соціального і духовного прогресу людства, його майбутнє.
|
