Т.Г.Шевченко і наш край - Краєзнавство - Скачать бесплатно

Коломийська Шевченкіана бере свій початок із часу заснування 19 березня 1864 року у місті над Прутом друкарні братів Білоусів. Згодом видавцем і власником друкарні залишився молодший Білоус — Михайло, який до 1913 року видав кількасот книг і брошур, газет, календарів і журналів.

Місцеві інтелігенти шукали для себе й селян прикладів з української історії, щоб довести, що й вони були колись господарями у власній хаті. Особливої шани надавали Тарасові Шевченку, з творів якого і черпали національну наснагу.

Уже в перших числах першого коломийського часопису «Голос народний» (1865—1868) його автори звертаються до великого Коб­заря. В одному з березневих номерів за 1866 рік на першій сто­рінці Богдан Білокерницький публікує поезію «Береза на могилі Тараса Шевченка», а Дмитро Вінцковський — вірша «До почитате­лей Тараса Шевченка».

У 1867 році на підприємстві Михайла Білоуса з ініціативи О. Терлецького і коштом учнів Станіславівської гімназії друкується листівка “Стишокъ в память 6-ой роковины смерти Тараса Шевченка”. На чотирьох сторінках було вміщено вірш гімназиста VIII класу Осипа Щавинського під заголовком «На пам'ятку шестих роковин смерти славного нашого Батька-Кобзаря Тараса Шевченка», Це, очевидно, перша в світі українська листівка, присвячена пам'яті геніального поета. З неї також починається філокартична коломийська Шевчен­кіана.

Особливого розголосу набуло видання Шевченкових “Гайдама­ків” 1898 року в тій же друкарні. Видавець навіть оголосив конкурс на кращі ілюстрації до відомої поеми, але ніхто так і не відгукнувся на його оголошення, тож довелося запозичати графічні малюнки відомого українського художника Опанаса Сластіона з одноймен­ного петербурзького видання 1885 року. Книжка мала 140 сторінок, коштувала 50 крейцерів і винесла Михайла Білоуса на 400 корон. У виданні подавалися коротка біографія і короткий історичний нарис «Що то були гайдамаки», які написав сам видавець, а також малюнок хати, в якій народився поет, зображення його на смертному одрі та надгробний пам'ятник у Каневі.

Книжка наробила чимало галасу в Галичині, викликала різно-полярні рецензії в тодішній періодиці. Тому 1899 року Михайло Білоус видає книжечку під назвою «Про изданіє илюстрованой поемы «Гайдамаки» славного украинского поеты Тараса Григорієвича Шевченка». З неї довідуємося, що польські шовіністи розгор­нули кампанію проти видавця не згірш, ніж проти гайдамацького руху 1768 року «По розліпленню дня 11 листопада 1898 року на мурах плакатів, зібралася партія польських гімназіальних студентів і стали здирати їх. Те забачили міські хлопці і розігнали їх, однак студенти на тому не спинилися, а зібравшись ще раз із буками в руках, пішли далі свою роботу кінчати. Але враз натрапили на опір міських парубків які вже пильнували шовіністів. Зіткнення сталося біля ратуші, коло аптеки Єдв. Стенцля. Один із парубків вирвав бук у студента і зачав ним гаратати по плечах одного з гімназистів».

У містечку Самборі на Львівщині поліція сама зірвала плакат про коломийське видання «Гайдамаків», а також влаштовувала обшуки в гімназіях Галичини, щоб знайти і вилучити Шевченкових «Гайдамаків».

Позитивні рецензії на Білоусове видання надрукували москво­фільські «Галичанин» та «Русское слово», яким був до вподоби Шевченко, виданий «ети­мологічним» правописом, що його застосовували «тверді русини» чи “святоюрці”, як називали себе москвофіли, тобто сумнозвісним «язичієм».

А львівська газета «Діло» писала, що поема — «просто карикатура Шевченкової мови» У числі 23 львівського часопису «Громадський голос» на Білоусове визнання відгукнувся відомий український публіцист і громадсько-культурний діяч Михайло Павлик. А ось як прорецензував коломий­ських «Гайдамаків» львівський «Літературно-науковий вісник». «Ви­данє чистеньке, на добрім папери і дешеве. Правопис т. зв. ети­мологічний, через що подекуди попсовано мову і віршовий розмір Шевченка».

У 1900 році Михайло Білоус у «Сборнику декламацій» помістив Шевченкові поему «Гамалія» й баладу «Тополя». «Гамалію» 1903 року надрукував коломийський часопис «Зоря». А десь 1905—1906 років у Білоусовій друкарні вийшла «штука театральна», картина в одній дії «Тарас _ Шевченко». Того ж року видруковано портрет Кобзаря, який кошту­вав 10 крейцерів.

У 1910 році накладом Видавничої спілки українського вчитель­ства у друкарні А. В. Кисілевського і спілки з'явився «Кобзар. Вибір поезій для молодіжи» за редакцією Антона Крушельницького, де на 32 сторінках вміщено 29 Шевченкових віршів. А роком пізніше в цьому ж видавництві побачив світ дешевий (20 сотиків) «Кобзар "для дітий».

Перед початком першої світової війни (1914) у коломийській друкарні Вільгельма Браунера з'являється вагома книжечка з портретом автора «Історичні поеми Тараса Шевченка». Вступна стаття і пояснення професора гімназії Дмитра Николишина. Ця книжка започаткувала відому серію «Загальна книгозбірня».

Другою у згаданому видавництві та згаданій серії вийшла книжка «Козаччина в поезії Т. Шевченка». Того ж року в місті над Прутом виходить книжка М. Лозинського «Про батька нашого Т. Шевченка»,

Коломийська літературна Шевченкіана часів панування Австро-Угорської імперії закінчується виданням «Гайдамаків» 1915 року. Видавництво «Загальна книгозбірня» спочатку готувало поему як ювілейне видання 1914 року, але війна перешкодила задумові. Примітки подав Іван Шпитковський.

У Коломиї з'являлася й інша друкована продукція, присвячена українському генієві. Так, 1899 року в друкарні Михайла Білоуса можна було придбати портрети Тараса Шевченка «на гарнім папері, друковані двома кольорами, один екземпляр коштує 10 крейцерів», а також бланки на листи з портретом поета і з зображенням хати, в якій він народився. Очевидно, такі портрети і бланки видавалися не раз.

У Програмі будівництва маючого будинку «Народний дім в Ко­ломиї» (1892) Михайло Білоус повідомляв, що в цьому закладі по­винні бути портрети багатьох діячів України, в тому числі й Тараса Шевченка.

Окремо стоїть питання про філокартичну коломийську Шевчен­кіану.

Особливо прислужився коломийській філокартичній Шевченкіані до першої світової війни Яків Оренштайн. Його накладом 1902 року побачили світ 16 чорно-білих листівок-ілюстрацій Опанаса Сластіона 11855—1933) до Шевченкових «Гайдамаків» (1 серія) та 16 кольо­рових листівок того ж автора і на ту ж тему. У другій серії вийшло 12 чорно-білих карток. Стільки ж різновидів листівок віддруковано у серії «Власноручні офорти Т Шевченка» (1905 чи 1910?)

У 1903 році Яків Оренштайн видає листівку з портретами Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша і Тараса Шевченка та листівку «Іван Підкова», автор якої — відомий український художник Ярослав Пстрак (1878—1916), а також 5 різних листівок-ілюстрацій Є. Турбацького до поеми «Гамалія» і три різновиди листівок до поеми.

«Тарас Шевченко по повороті із заслання» — так називалася поштова картка відомого українського маляра Юліана Панькевича (1863—1933), видана накладом «Взаїмної помочи учительської» в Коломиї десь до 1910 року. Це ж товариство після 1910 року видало поштівку «Хата батьків Шевченка».

У 1911 році побачила світ листівка «Т. Г. Шевченко. Гравюра на металі». У ті часи вийшла й поштівка з портретом Шевченка у кучмі накладом Учительської спілки в Коломиї.

Повага до геніального Кобзаря у місті над Прутом була така ве­лика, що вже в 90-ті роки XIX століття тут з'являється вулиця Тараса Шевченка, яка на диво, перебула всі окупаційні влади і досі носить цю назву. А 1900 року в місті заснована «Українська державна вселюдна школа імени Тараса Шевченка» (нині будинок № 57 на прос­пекті Михайла Грушевського) з українською мовою викладання.

Перший музичмо-літературний вечір, присвячений Тарасові Шев­ченку, відбувся в Коломиї 8 березня 1880 року в залі «Касина—Ресурси». Місцева газета «Весна» (1880.— Ч. 5) повідомляла, що організатором вечора є філія «Просвіти» з комітетом літературно-драматичного товариства. На сцені стояв портрет Тараса Шевченка в позо­лоченій рамці з квітами. Хтось прочитав виступ про життя Кобзаря, відтак були декламації, співи, сольні, дуетні й хорові музичні номери. У залі сиділи й поляки., До Коломиї надійшли з різних міст Галичини вітальні телеграми з приводу цього вечора, а автор замітки підсумував: “Вечір вийшов, під кожним оглядом, добрий, саля була переповнена”.

У 1887 році пам'ятний вечір провели гімназисти на околиці міста в Миколи Жураківського. Вони прикрасили господу поважного міща­нина, перед портретом Тараса Шевченка клялися, піднявши руку догори, чесно працювати для рідного народу. Серед гімназистів був юний Василь Стефаник. Припускають, що на той час у Коломиї було лише два «Кобзарі» й один із них — празького видання 1876 року у майбутнього новеліста.

З Коломийською гімназією пов'язана ще одна славна сторінка Шевченкіани У 1911 році Львівська крайова шкільна рада заборони­ла відзначати у середніх школах 50-тІ роковини смерті поета Учні гімназії вирішили вшанувати цю подію одноденним страйком Його почав відділ А VIII класу Гімназистів підтримав професор Йосиф Чайковський.

До 1000 учнів вийшли того суботнього дня на вулиці Коломиї і ру­шили, співаючи патріотичні пісні, до парку.

Вокально-декламаторський вечір на честь 37-ї річниці смерті Тараса Шевченка відбувся 17 березня 1898 року в залі каси ощад­ності (тепер Народний дім) Наступного року в цій же залі 6 червня знову відзначали Шевченківське свято кошти з якого пішли на то­вариство «Шкільна поміч».

Найурочистіше відзначали в Коломиї 50-річчя з дня смерті (1911) і 100-річчя від дня народження (1914) поета На Шевченківському святі 1914 року виступали коломийський і станіславський «Бояни», а в них брав участь знаменитий згодом український режи­сер Лесь Курбас. Він читав уривки з «Гайдамаків».

Логічним завершенням боротьби з австро-угорською владою і по­льськими шовіністами за Тараса Шевченка можна вважати споруд­ження в Коломиї 1914 року погруддя Кобзареві. Відомий краєзнавець Іван Білинкевич розповідає з цього приводу «Магістратська Рада 1880 року в якій були й українці і поляки і німці голосувала за відкриття в місті пам'ятника уродженцеві Коломийщини, видатному польському поетові XVIII століття Францішеку Карпінському. Одно­часно українці попросили собі за Шевченка. І згодом їхнє прохання задовольнили. Спочатку спорудили пам'ятник польському поетові й аж у травні 1914 року відкрили погруддя українському Пророкові. Коштом до цього діла найбільше спричинився коломийський адвокат Мелетій Кічура. Отже, пам'ятник при великому здвигу народу від­крили, а площу назвали Шевченковою. Однак автор бюста вибрав нетривкий матеріал і виконав його не зовсім удало. Але коломийці пишалися й цим. Та коли в перебігу першої світової війни в місті з'явилися російські війська, то бюст вони зруйнували, як і бюст Карпінському. За Польщі на місці Карпінського поставили пам'ятник Пілсудському, а на місці Шевченка «виріс» Карпінський. Українсь­кому поетові “на рідній землі тоді місця не знайшлося”.

Газета «Коломийське слово» (1914 — 14 травня) повідомляла, що громадська рада міста вирішила поставити в Коломиї на площі біля вулиці Архікнязя Рудольфа (тепер площа Шевченка) пам'ятник геніальному синові України та назвати той майданчик сквером Тараса Шевченка. 27 травня з цієї нагоди відбувся концерт, а увечері — комерс.

Уже 1921 року в коломийській друкарні Вільгельма Браунера на­кладом «Загальної книгозбірні» у числі першому однойменної серії виходять друком «Історичні поеми Тараса Шевченка» (друге допов­нене видання) на 147 сторінках. Тут уміщено поеми «Іван Підкова», «Гамалія», «Буває в неволі», «Тарасова ніч». «Вибір гетьмана», «Здача Дорошенка», «Чернець», «Іржавець», «Швачка». «Неволь­ник», а також пояснення і примітки професора гімназії Дмитра Николишина.

У 1925 році в цій же серії з передмовою Омеляна Цісика вихо­дять у світ «Політичні поеми Тараса Шевченка», а 1929 — друге ви­дання книжки “Козаччина в поезії Тараса Шевченка”. Того ж року окремою брошуркою «Пророк і ми» Дмитро Николишин видає свою промову на святі Кобзаря.