Християнська церква i духовне життя українського народу в ХІХ - ХХ столiттях - Релігія - Скачать бесплатно
В рiзнi перiоди ХIХ - ХХ ст. украiнська культура зазнала великого впливу цiлого комплексу iдей, вироблених про гресивними дiячами як православноi, так i греко-католицькоi церков, якi сприяли формуванню своэрiдноi ii самобутньоi нацiональноi iдеологii украiнського народу зорiэнтованоi на визрiвання його нацiональноi самосвiдомостi. Так, в першiй половинi ХIХ ст. в умовах украiнського вiдроження в Галичинi серед нового унiатського духовенства, вихованого в кращих культурних традициях , з'являються такi освiченi й енергiйнi постатi, як випускники Львiвськоi духовноi греко-кятолицькоi семiнарii, дiячi прогресивного лiтературного угруповання <Руська трiйця> М. Шашкевич, I. Вагилезич, Я.Головацький, якi дбали не лише про iнтереси власноi церкви. а й про народнi, нацiональнi потреби, намагаючись сприяти пiднесенню народноi освiти, нацiональноi культури. Зразком такоi турботи за духовне вiдродження украiнського населення Галичини став iх вiдомий альманах <Русалка Днiстровая>, укладений з на родних пiсень, поезiй та наукових статей.
Особливий перiод культурно-просвiтницькоi дiяльностi Украiнськоi греко-католицькоi церкви пов'язаний з iм'ям митрополита А. Шептицького, який очолював ii протягом майже всiэi першоi половини ХХ ст. (1901 - 1944 рр.) . В цей час на захiдноукраiнських землях вiдчутними були, з одного боку, вплив римського католицизму, а з iншого - не менша загроза вiд польського уряду, який намагався полонiзувати украiнцiв через iх покатоличення. I в тому, що за таких умов украiиський народ зумiв вистояти i зберегти свою вiру, мову, культуру, велика роль належить греко-католицькiй церквi, яка стала в тi часи украiнською нацiональною церквою пiд проводом А. Шептицького. Сучаснi дослiдники iсторii греко-католицькоi церкви вiддають йому належне за великi заслуги у розвитку системи нацiональних украiнських шкiл, культурно-просвiтницьких установ (<Просвiта>, <Рiдна школа>) та молодiжних органiзацiй (<Пласт>), заснуваннi украiнського Нацiонального музею у Львовi (1905 р.). Для художникiв Л. Шептицький придбав слецiальне примiщення, де мiстилася художня школа 0. Новакiвського i майстернi М. Сосенка та О. Куриласа. В 1930 р. владика заснував Украiнський католицький Союз, що видавав тижневик <Мета> та лiтературно-науковий журнал <Дзвони>, заклав друкарню <Бiбльос>. У 1919 р. Л. Шептицький органiзував у духовнiй семiнарii факультет, який перетворив у 1927 - 1928 рр. на Богословську Греко-католицьку Академiю з фiлософським i теологiчним факультетами. У 1923 р. вiк заснував Богословське Наукове Товариство, а у 1939 р. - Украiнський Католицький Iнститут Церковного З'эднання iм. митропо лита В. Рутського.
Митрополит Л. Шептицький очолював греко-католицьку церкву у надзвичайно складний i вiдповiдальний перiод, коли посилився ii визвольний рух за своэ нацiональне й державне самовизначення. Вiн активно пiдтримував iдею украiнськоi державностi, брав участь у багатьох полiтичних акцiях. У 1918 р. як член Украiнськоi Нацiонзльноi Ради вiн виступив за створення Захiдно-Украiнськоi Народноi Республiки (ЗУНР). 30 червня 1941 р. вiтав у Львовi <акт вiдновлення украiнськоi державностi> i благословив <утворення уряду незалежноi, самостiйноi Украiни> на чолi з Ярославом Стецьком.
Революцiйнi подii 1917 р. викликали значнi змiни у церковному життi Украiни. Ще за часiв гетьманату робилися спроби започаткувати Украiнську Автокефальну Православну Церкву (УАПЦ). Так, 12 листопада 1918 р. була оголошена урядова декларацiя про необхiднiсть створення у незалежйiй Украiнськiй державi самостiйноi нацiональноi церкви. Пiсля падiння гетьманату Директорiя своiм декретом вiд 1 сiчня 1919 р. формально проголосила автокефалiю правсславноi церкви на Украiнi. Але органiзацiйне оформлення украiнськоi автокефалii вiдбулося лише 14 - 23 жовтня 1921 р. на Всеукраiнському православному церковному соборi у Киэвi, який висвятив протоiэрея Василя Липкiвського - одного з iнiцiаторiв руху за нацiональну церкву на першого эпископа УАПЦ та митрополита Киiвського i всiэi Украiни. Цим актом була фактично започаткована дiяльнiсть УАПЦ, яка стала помiтним явищем у духовному життi вiруючих Украiни в 20-х роках .
Однак негативне ставлення бiльшовицькоi влади до релiгii спричинило на початку 20-х рокiв руйнування церков, знищення творiв релiгiйного мистецтва, конфiскацiю церковного майна. Храми закривались або перетворювались в клуби, музеi, архiви, складськi примiщення. Проте й за таких важких умов украiнська iнтелiгенцiя й духовенетво намагалися зберегти нацiональну культурну спадщину. У червнi 1926 р. був прийнятий закон про захист iсторичних пам'яток i визначних мiсць, за яким деякi церковнi споруди та комплекси (наприклад, Киэво-Печерська лавра) перетворювались у державнi заповiдники.
Наприкiнцi 20-х рокiв почалися масовi репресii проти духовенства, дiячiв культури i науки, фахiвцiв, фактично проти всiэi украiнськоi iнтелiгенцii, яка була звинувачена в буржуазному нацiоналiзмi та контрреволюцiйнiй дiяльностi. В. Липкiвського усунули вiд проводу УАПЦ i згодом вислали на Соловки, де вiн помер. Його наступника М. Борецького замордували в Ярославськiй в'язницi. В 1930 р. УАПЦ припинила своэ iснування на Украiнi. 3 32-х украiнських эпископiв живим залишився лише Iван Огiэнко (1882 - 1972 рр.) - вiдомий вчений i церковний дiяч, який багато зробив для вiдродження украiнськоi культури, дослiджуючи ii багату iсторiю у своiх численних публiкацiях (<Украiнська культура>, <Украiнська церква> тощо). Але й вiн був змушений емiгрувати за кордон, де продовжив свою релiгiйно-церковну та культурно-просвiтницьку дiяльнiсть серед украiнськоi дiаспори.Ще одним злочинним полiтичним актом пiсля лiквiдацii украiнськоi православноi автокефалii, спрямованим проти свободи совiстi украiнського народу, було знищення сталiнськими каральними органами у 1946 р. Украiнськоi Греко-Католицькоi Церкви. Значна частина ii духовеиства на чолi з Й. Слiпим (1892 - 1984 рр.) була репресована, опинилася в таборах або в'язницях. Вiд того часу аж до кiнця 80-х рокiв УГКЦ на Захiднiй Украiнi перебувала у пiдпiллi (<катакомбна церква>). Основну сферу своэi дiяльностi вона перенесла у середовище украiнськоi емiграцii.
3 40-х рокiв офiцiйне церковне життя на Украiнi зосередилося виключно в парафiях Украiнського Екзархату Руськоi Православноi Церкви (РПЦ). У повоэннi роки украiнське духовенство особливо великих зусиль докладало для лiквiдацii страшних наслiдкiв фашистськоi окупацii на Украiнi. Зокрема, як вiдомо, був зруйнований церковно-архiтектурний ансамбль Киэво-Печерськоi лаври, на територii якоi гiтлерiвцi повнiстю знищили всесвiтньовiдомий Успенський собор. Доводилося поновлювати й упорядковувати храми й монастирi, яким було завдано всликоi шкоди.
Духовне слово вiруючим Украiни з Киэва доносив друкований церковний орган <Православний вiсник>, а украiнськiй дiаспорi - <Канадський православний вiсник>. Упродовж 60-х рокiв Екзарх Украiни, владика Iосаф був членом товариства культурних зв'язкiв з украiнцями за кордоном. Особливо посилилась культурно-просвiтницька дiяльнiсть украiнського духовенства в другiй половинi 80-х рокiв пiд час пiдготовки до вiдзначення 1000-лiття хрещення Киiвськоi Русi. В суспiльнiй думцi дедалi бiльшого поширення почали здобувати православно-богословськi оцiнки культурно-художнього життя минулого та його духовноi спадщини.
Пiд час урочистих актiв в Киэвi та iнших мiстах Украiни неодноразово пiдкреслювалась визначна роль церкви в утвердженнi та розвитку украiнськоi культури. Фонд культури Украiни органiзував виставку картин, скульптур, художнiх виробiв на честь 1000-лiття запровадження християнства. У Киiвському театрi опери i балету iм. Т. Шевченка вiдбувся концерт духовноi музики. Музей украiнського образотворчого мистецтва розгорнув виставку украiнськоi iкони ХII - ХIХ ст.
В сучасних умовах не зменшуэться роль рiзноманiтних християнських конфесiй в удосконаленнi духовного та суспiльно-полiтичного життя незалежноi Украiни, змiцнення державностi, розвитку нацiональноi школи. Вiдомо, як позначилися на долi украiнського народу, його державностi, культурi, духовному свiтi наслiдки тоталiтарноi радянськоi системи. Адже, сповiдуючи державний атеiзм, вона, по сутi, породжувала полiтику, спрямовану на денацiоналiзацiю украiнськоi культури, нiвелювання ii самобутностi, позбавлення тисячолiтнiх християнських традицiй, iх загальнолюдських цiнностей та iдеалiв. Пiд вульгарно-мате рiалiстичними гаслами: <Релiгiя - це опiум народу>, <род духовноi сивухи> - велась iдейна боротьба iз власним народом, його вiрою, звичаями i традицiями. Релiгiя оголошувалася <пережитком минулого>, а вiруючi люди вва-жалися найбiльш вiлсталою, темною верствою населення, яка пiдлягала перевихованню у процесi будiвництва <нового> (звичайно, безрелiгiйного) суспiльства. Владнi структури, керуючись настановами компартiйноi номенклатури, прагнули витiснити з украiнськоi духовностi власне народне, нацiональне, оголошуючи його патрiархальщино абож крайнiми проявами нацiоналiзму. До останнiх вiдносилися щедрiвки, колядки, веснянки, гаiвки, а вiдтак усе, що переплiталося з вiрою в Бога, дотриманням християкських цiнностей i моральних заповiтiв.
Але усi намагання пристосувати культурно-духовнi здобутки народу до штучно створених умов, заiдеологiзувати духовнiсть, культуру, традицiйнi свята i обряди, уставленi звичаi потерпiли крах. Нинi ми пожинаэмо наслiдки нашого перебування у полонi незнання або викривленого знання щодо воiстину священних для людськоi спiльноти понять - Бог, Вiра, Релiгiя, Церква, що спричинило втрату батькiвськоi духовностi, викликало жахливу руiну <храму> людськоi душi. <Спустошення, завданi у ХХ ст. нашому народовi, такi глобальнi i жорстокi, що вiдтворити давнiй свiтогляд украiнцiв, менталiтет нацii, весь комплекс людських стосункiв, звичаiв, уявлень про добро i зло надзвичайно важко. Комунiстична i атеiстична пропаганда понищила психогенетичнi, моральнi цiнностi народу, i тепер часто не в пошанi Божi закони, а в iэрархii цiнностей домiнують нажива i неробство, лицемiрство, обман. Значною мiрою втрачена вартiснiсть такого поняття, як сiм'я, повага до батька-матерi, а натомiсть погiршуэться i без того напру жена кримiногенна ситуацiя, поширюються алкоголiзм i наркоманiя, краiну пронизують мафiознi структури. Люди цураються рiдноi мови, свого роду й народу, а нацiональна свiдомiсть у людей пригашена i зростаэ у недостатнiй мiрi>.
Нинi Украiна переживаэ складний i водночас потенцiй не благодатний час нацiонально-духовного вiдродження, складовою частиною якого стала розбудова незалежноi украiнськоi православноi церкви (УПЦ - КП, УАПЦ), та вiдновлення на украiнських землях Украiнськоi греко-католицькоi церкви (УГКЦ). Завдяки ним ми повертаэмося до джерел загальнолюдських цiнностей, якi значною мiрою наповненi релiгiэю й, зокрема, християнством. Разом з тим у суспiльствi спостерiгяэться й чимало негативиих процесiв. Навiть у часи няв'язуваного атеiзму через засоби масовоi iнформацii, кiно, книги не спостерiгалося такоi ша-леноi агресii бездуховностi, аморальностi, розбещеностi, насилля, що веде до розтлiння душ, особливо молодих. Все це говорить про втрату спiввiтчизниками високих iдеалiв, справжнiх джерел духовного життя, якi здавна живляться Словом Божим.
Ось чому сучаснi умови суспiльного життя вимагають бiльш широкоi участi християнськоi Церкви у моральному оздоровленнi украiнського народу, його духовному та нацiональному вiдродженнi. Важливим чинником повнокровного вiдродження духовпостi украiнськогю народу, його iсторii та культури э необхiднiсть якомога скорiшого вiднов лення традицiйного мiсця християнства серед широких верств населення, пiдвищення доброчинноi, культурно-свiтницькоi, миротворчоi та виховноi ролi Церкви в украiнському суспiльствi.
Процес утвердження украiнськоi мови як державноi, сучасний розвиток нацiональних начал культурного життя викликають вiдповiднi змiни i в церковному життi Украiни. Якщо в УГКЦ богослужiння й церковна проповiдь украiнiзувалися ще в ХIХ ст., а в православних парафiях захiдних областей Украiни проповiдь ще з довоэнного часу зде бiльшого звучала рiдною для вiруючоi пастви мовою, та процес украiнiзацii православноi церкви в схiдних областях Украiни поступово починаэться лише останнiм часом. 3 появою украiнських перекладiв богослужбових текстiв та iх освоэння священнослужителями у практичному богослужiннi. Над перекладами працюють представники Украiнськоi православноi та Украiнськоi автокефальноi церков.
Вiдродження моральних цiнностей людини, повернення до духовного корiння народу нерозривно пов'язане iз визнанням мiсця та ролi релiгii i церкви в розбудовi держави та суспiльства. Релiгiя i церква в нашому сучасному рацiональному i прагматичному свiтi здатнi стати не тiльки на сторожi духовностi та моральностi украiнськоi нацii, але й бути могутнiм захистом проти денацiоналiзацii, будь-яких спроб iдейно та духовно зруйнувати Украiнську державу. Задля цього всi украiнськi церкви повиннi якомога швидше покiнчити з мiжконфесiйним розбратом й включитися в екуменiчний об'эднавчий процес на Украiнi. Тiльки за такоi умови вони отримають силу вiд могутнього припливу нацiональноi iдеi та поступу украiнського державотворення, щоби найбiльiш повно й всебiчно виявити себе в сучасному розвитку духовноi культури Украiни.
Викорестанная література:
Дорошенко Д. I. Нарис iсторii Украiни, Львiв, 1991.
Крип'якеиич I. П. Iсторiя Украiни, Львiв, 1990.
Левицький Ю. Коротка iсторiя Киiвськоi (Украiнськоi) церкви.
Огiэнко I. Украiнська культура. 1991.
|
