Центральний банк України - Національний банк - було утворено у 1991 р. згідно з законом України "Про банки і банківську діяльність". Законом було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає, з одного боку, центральний банк, як головний банківський інститут держави, який є емісійним центром і відповідає за збереження монетарної стабільності, а з іншого - банківську систему, представлену мережею комерційних банків.
Основи правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України. Згідно з Основним Законом держави Національному банку надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у системі органів державного управління.
Стрімкий розвиток банківської системи, необхідність посилення незалежності центрального банку країни від владних структур у проведенні монетарної політики і водночас необхідність підвищення відповідальності центрального банку,за забезпечення монетарної стабільності обумовили необхідність прийняття у 1999р. окремого Закону "Про Національний банк України". Згідно з законом Національний банк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Виконуючи своє основне завдання, Національний банк сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності.
Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом державної власності та перебуває у його повному господарському віданні. Статутний капітал банку є державною власністю і слугує для забезпечення зобов'язань банку.
Згідно з чинним законодавством передбачена така система (структура) Національного банку: центральний апарат, територі-
альні управління в областях і Кримській автономній республіці, розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця, Центральне сховище грошей, спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку.
Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком - Рада НБУ і Правління НБУ, що загалом відповідає світовій банківській практиці.
Рада НБУ складається із 15 осіб, сім членів Ради призначаються Верховною Радою, а сім - Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою. До компетенції Ради належить:
* розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням;
* розроблення рекомендацій Правлінню банку щодо методів та інструментів грошово-кредитного регулювання;
* затвердження кошторису доходів і витрат банку;
* затвердження бухгалтерського балансу банку;
* право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління банку;
* інші повноваження.
Правління НБУ - це другий керівний орган банку. До його компетенції належить забезпечення реалізації монетарної політики через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку та інші повноваження, які випливають із функцій банку, передбачених у Законі. Кількісний та персональний склад Правління формується Головою НБУ і затверджується Радою НБУ.
Голову НБУ призначає Верховна Рада строком на п'ять років за поданням Президента України. Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособове несе за неї відповідальність. Голова НБУ не є одночасно головою Ради НБУ, який обирається членами Ради строком на три роки. У країнах світу, де існує дворівнева система керівних органів центрального банку, голова (президент банку) очолює як орган, що визначає монетарну політику, так і виконавчий орган.
Основні принципи функціонування Національного банку, передбачені законом:
* принцип незалежності банку;
* принцип президентського та парламентського контролю за діяльністю банку;
* принцип економічної самостійності банку;
* принцип централізації системи банку;
* принцип єдності системи банку;
* принцип вертикальної структури управління банком.
Першочерговою проблемою банківського законодавства є визначення статусу центрального банку, рівня його залежності (чи незалежності) від органів державної влади. Згідно з законом "Про Національний банк України" органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатись у виконання банком функцій, передбачених на законодавчому рівні. Крім того, НБУ надано право підтримувати економічну політику уряду доти, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці.
Істотне значення для посилення незалежного статусу НБУ має положення Закону, яке забороняє банку надавати прямі кредити уряду на фінансування витрат державного бюджету. Здійснювати операції з державними цінними паперми НБУ дозволено лише на вторинному ринку, що також спрямовано на обмеження тиску на банк з боку уряду, який прагне вирішувати проблеми з покриттям дефіциту державного бюджету за рахунок емісійних коштів НБУ.
Національний банк підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які наділені повноваженнями стосовно призначення на посаду і звільнення з посади Голови Банку та формування Ради банку. Голова НБУ інформує Президента та Верховну Раду про діяльність банку та стан грошового ринку в країні. Згідно з Законом Рада НБУ щорічно вносить Верховній Раді основні засади грошово-кредитної політики для інформування. Рахункова палата Верховної Ради здійснює перевірки НБУ в частині руху коштів Державного бюджету та виконання кошторису.
Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого Радою НБУ. У разі перевищення доходів над витратами різниця вноситься до державного бюджету, а перевищення витрат над доходами покривається за рахунок державного бюджету, наступного за звітним роком. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання банком його функцій. Одержання прибутку не є метою діяльності банку.
Принцип централізації системи НБУ означає, що система організована таким чином, щоб забезпечити реалізацію єдиної державної монетарної політики в усіх регіонах України під загальним централізованим керівництвом. Територіальні управління є структурними підрозділами НБУ без статусу юридичної особи і від його імені здійснюють функції на визначеній території. Діяльність усіх структурних підрозділів та установ, що входять до
системи НБУ, контролюється і напрямляється із єдиного центру, який очолює Голова НБУ.
Принцип єдності системи НБУ передбачає, що всі структурні підрозділи та установи системи об'єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ. Усі вони керуються єдиними правовими нормами, що закріплені в законах України, указах Президента, постановах уряду, нормативних актах НБУ.
Принцип вертикальної структури управління системою НБУ означає, що призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюється тільки по вертикалі. Так, начальники територіальних управлінь НБУ призначаються на посаду згідно із наказами Голови НБУ, які видаються на підставі постанов Правління НБУ. Структури нижчого рівня та підрозділи системи НБУ підпорядковуються вищестоящим органам НБУ, не маючи ніяких горизонтальних зв'язків підпорядкування місцевим органам влади й управління.
Закон України "Про Національний банк України" визначає функції банку. НБУ як емісійний центр готівкового обігу започаткував емісію українського карбованця у 1992р., коли Україна вийшла із співдружності держав, які використовували у грошовому обігу рубль, і почала проведення грошової реформи. По завершенні грошової реформи у 1996 р. НБУ здійснює емісію національної валюти - гривні і копійок.
Для виготовлення грошей в Україні створені Банкнотно-монетний двір і Фабрика банкнотного паперу. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Як емісійний центр країни він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу на території України. НБУ прогнозує готівковий обіг, установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.
Тенденції розвитку готівкового грошового обігу відбивають економічні процеси, що мають місце в Україні (табл. 11.4).
У період зростання інфляційних процесів (1992-1993 pp.) готівкова маса зростала високими темпами. З початком стабілізаційних процесів і зниженням темпів інфляції намітилась позитивна тенденція, зокрема скорочення темпів зростання готівки, проте її частка у загальній грошовій масі все ще залишається високою. На початок 2000 р. вона становила 43%, що значно перевищує цей показник у країнах з розвинутою ринковою економікою (5-10%).
рисунок
Перспективи скорочення готівкової грошової маси пов'язані зі:
* стабілізацією економіки;
* удосконаленням системи оподаткування;
* скороченням тіньового сектора економіки;
* підвищенням рівня надійності банків і зростанням довіри до них;
* запровадженням високоефективних банківських технологій у сфері розрахунків, зокрема Національної системи масових електронних платежів, розробленої НБУ.
Виконуючи функцію банку банків, НБУ забезпечує комерційні банки на їх замовлення готівкою через свою мережу територіальних управлінь, здійснює розрахункове і кредитне обслуговування комерційних банків.
Реформування банківської системи України наприкінці 80-х років зумовило необхідність розроблення нової системи міжбан-ківських розрахунків, яка б відповідала потребам дворівневої банківської системи. У 1993 р. НБУ запропонував систему електронних платежів (СЕП), що наближається до рівня відповідних систем розвинутих країн Європи і світу.
СЕП - це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на всій території України. У межах цієї системи міжбанківські розрахунки здійснюються таким чином:
* через рахунки, відкриті банківським установам у НБУ;
* із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації;
* за кожним платіжним документом (трансакцією) окремо, тобто це система валових розрахунків (система брутто);
* з ініціативи платника - банку, який дебетує свій рахунок;
* у межах наявних коштів на рахунку банку-платника, тобто система не передбачає надання кредиту-овердрафту для урегулювання розрахунків.
Проведення коштів через СЕП за кожним пакетом платіжних документів відображається на рахунках учасників розрахунків у режимі реального часу.
Принципові здобутки, пов'язані з упровадженням СЕП:
* прискорення розрахунків та обігу грошових коштів;
* зменшення документообігу та здійснення переходу до без-паперової технології;
* зменшення вірогідності фальсифікації міжбанківських платіжних документів і підвищення рівня безпеки розрахунків;
* мінімізація банківських ризиків (усунення кредитного ризику, зниження ризику ліквідності та обмеження системного ризику);
* підвищення можливостей НБУ щодо регулювання грошового ринку.
НБУ як кредитор комерційних банків поступово освоює методи кредитування, що є загальноприйнятими у світовій банківській практиці. Протягом 1991-1993 pp. НБУ за завданням уряду розподіляв свої кредити головним чином серед колишніх державних банків і спрямовував їх на підтримку переважно державного сектора економіки, тобто проводив селективну політику адресного рефінансування комерційних банків.
Починаючи з 1994 р. з метою забезпечення рівного доступу для усіх банків до кредитів центрального банку НБУ запровадив проведення кредитних аукціонів - цінових, за американською моделлю. Розвиток ринку державних цінних паперів дав змогу НБУ запровадити, починаючи з 1996 p., ломбардне кредитування комерційних банків під заставу облігацій внутрішньої державної позики. Характерною особливістю ломбардних кредитів є надання їх банкам переважно для короткострокової підтримки їх ліквідності - до 10 днів. У 1997 р. Національний банк запропонував ще один спосіб рефінансування - операції з цінними паперами на умовах угоди РЕПО, які стали додатковим джерелом підтримки ліквідності комерційних банків.
Існуюча в Україні система рефінансування комерційних банків спрямована переважно на управління ліквідністю грошового ринку. Що стосується підтримки центральним банком ресурсної бази комерційних банків з урахуванням попиту на середньо- та довгострокове фінансування потреб реального сектора економіки, то ця проблема в Україні не вирішується. Більшу частину грошей (платіжних коштів) НБУ емітує в обіг шляхом проведення операцій з державними цінними паперами (ОВДП), тобто кредитуючи уряд з метою вирішення бюджетних проблем. Так, за період з 1992 по 1999р. вимоги НБУ до уряду зросли з 17,5 до 19,7 млрд грн., а вимоги до комерційних банків - з 18,7 млн грн. до 1,7 млрд грн.
Для переорієнтації емісійного механізму НБУ на кредитування реального сектора економіки необхідно відмовитись від емісійного фінансування дефіциту бюджету і, крім того, доцільно скористатися схемами рефінансування комерційних банків, що запровадив Німецький Федеральний банк (Бундесбанк).
НБУ згідно з Законом "Про Національний банк України" виконує функцію банківського регулювання та нагляду. Значну роль у виконанні цієї функції відіграє служба банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату ця служба представлена:
* Комісією з питань нагляду та регулювання банківської діяльності;
* Департаментом пруденційного нагляду;
* Управлінням реєстрації і ліцензування банків; * Управлінням нагляду за великими банками;
* Управлінням нагляду за проблемними банками. Спираючись на світовий банківський досвід, НБУ використовує
різні форми і методи банківського регулювання та нагляду, а саме:
- визначає порядок і здійснює реєстрацію банків та видачу їм ліцензій на здійснення банківської діяльності;
- визначає положення, що регламентують різні аспекти діяльності банків, принципи та стандарти бухгалтерського обліку, правила складання звітності;
- установлює для банків обов'язкові економічні нормативи і ліміти, що регламентують достатність капіталу, ліквідну позицію банків, кредитний ризик, ризик інвестування і ризик відкритої валютної позиції, і контролює дотримання цих нормативів;
- здійснює нагляд за діяльністю банків у формі безвиїзного нагляду і виїзного інспектування банків. За результатами інспекційної перевірки НБУ визначає рейтингову оцінку діяльності банку за системою CAMEL;
- визначає порядок формування резервів на покриття ризиків. Здійснює контроль за формуванням резервів для відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності, операцій з цінними паперами і дебіторської заборгованості;
- визначає порядок гарантування банківських депозитів фізичних осіб;
- застосовує до банків певні заходи впливу з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків, аж до реорганізації та ліквідації банків.
За період з 1992 по 1999 р. кількість банків, зареєстрованих НБУ, зросла з 133 до 203. За цей же період 69 банків було ліквідовано у зв'язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин.
НБУ як банкір уряду і провідник монетарної політики проводить консультації з Кабінетом Міністрів з питань монетарної політики, валютної, фіскальної та інших напрямів загальноекономічної політики держави.
НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду. З 1997 р. в Україні з метою створення умов для більш ефективного управління коштами державного бюджету поступово запроваджується казначейська система касового виконання бюджету. Вона передбачає консолідацію рахунків органів Державного казначейства в НБУ. У перспективі Казначейство, враховуючи світовий досвід, передбачає розміщення тимчасово вільних бюджетних коштів на депозитних рахунках у комерційних банках.
НБУ є кредитором уряду. До 1996 р. НБУ надавав уряду прямі кредити на покриття дефіциту державного бюджету, а з 1996р. він кредитує уряд шляхом купівлі державних боргових зобов'язань (облігацій внутрішньої державної позики). Закон "Про Національний банк України", як уже зазначалося, обмежує операції банку з державними цінними паперами тільки вторинним ринком, тобто дозволяє їх здійснювати тільки з метою регулювання грошового ринку.
НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фінансів з обслуговування розміщення облігацій внутрішньої державної позики та проведення платежів за ними. Він організує продаж облігацій на первинному ринку шляхом проведення аукціонних торгів або шляхом продажу за фіксованими цінами, здійснює розрахунки за результатами розміщення облігацій, сплачує дохід за ними та погашає облігації за рахунок бюджетних коштів. Для обслуговування обігу облігацій НБУ створив спеціалізований електронний депозитарій.
НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслуговування зовнішнього боргу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладена відповідальність за складання платіжного балансу та звітності про загальний довгостроковий зовнішній борг України, яка надається Світовому Банку.
НБУ як центральний банк країни є провідником монетарної політики. Щорічно НБУ розробляє Основні засади грошово-кредитної політики, що є складовою загальноекономічної політики держави. Вони зорієнтовані на реалізацію її основних цілей і завдань та спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, цінової стабільності і на підвищення ефективності функціонування банківської системи країни. Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на макроеко-номічних показниках розвитку економіки України, які визначає уряд, а саме:
* реальний та номінальний обсяг внутрішнього валового продукту (ВВП);
* обсяг дефіциту державного бюджету та джерела його фінансування (або профіциту бюджету);
* рівень інфляції.
Основні засади грошово-кредитної політики - це комплекс заходів та монетарних інструментів, за допомогою яких НБУ передбачає здійснювати управління грошовим обігом, забезпечуючи економічну та фінансову стабільність, які є основою стабільності національної валюти.
НБУ відповідно до макроекономічних показників загальноекономічної політики держави встановлює цільові орієнтири монетарної політики:
* зміна грошової бази;
* зміна грошової маси.
Досягнення встановлених орієнтирів НБУ забезпечує шляхом регулювання грошового ринку за допомогою монетарних інструментів як ринкового, так і адміністративного характеру.
Протягом 1991-1993 pp. НБУ не мав можливості проводити незалежну ефективну монетарну політику. З дозволу Верховної Ради уряд за рахунок прямих емісійних кредитів НБУ практично повністю фінансував дефіцит державного бюджету. Крім того, за завданням уряду НБУ надавав кредити комерційним банкам для підтримки вітчизняних підприємств, більшість з яких були потенційними банкрутами. Кредити надавались за пільговою процентною ставкою, що була нижчою від офіційної ставки НБУ, а тим паче нижчою від рівня інфляції. Наслідком експансійної політики НБУ стали гіперінфляція та катастрофічний спад виробництва. Протягом 1993 р. грошова маса зросла у 19 разів, ціни більше як у 100 разів. Реальний обсяг ВВП скоротився у 1993 р. майже на 14%, а у 1994 р. ще більше - на 23% (табл. 11.5).
рисунок
З 1994 р. НБУ взяв курс на гальмування темпів інфляції, досягнення стабілізації банківської системи і проведення грошової реформи. Період 1994-1997рр. характеризувався введенням у дію ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання і поступовою відмовою від інструментів адміністративного характеру (селективної політики адресного рефінансування комерційних банків, установлення для банків "кредитних стель", що обмежують їх кредитні можливості, регулювання процентної політики комерційних банків тощо). У кредитні відносини з комерційними банками НБУ запроваджує кредитні аукціони, ломбардні кредити, операції з цінними паперами на умовах угоди РЕПО. Починаючи з 1994р. НБУ встановлює офіційну процентну ставку на позитивному рівні відносно темпів інфляції. Середньозважена річна процентна ставка НБУ у 1994 р. дорівнювала 226% і була найвищою за всі роки існування банку. Норма обов'язкових резервів у цьому ж році була установлена на рівні 15% від суми залучених банками коштів. Водночас з метою підтримання української валюти, підвищення привабливості заощаджень у національній валюті НБУ поступово вводить обов'язкове резервування коштів, залучених банками в іноземній валюті. Наприкінці 1994р. були відновлені торги на Українській міжбанківській валютній біржі й офіційний курс українського карбованця став визначатися за результатами торгів на біржі. Проводячи політику керовано-плаваючого курсу, НБУ шляхом валютних інтервенцій підтримував відносну стабільність обмінного курсу національної грошової одиниці. У 1995 р. уряд запровадив емісію державних цінних паперів для покриття дефіциту державного бюджету. Поступово змінювалась структура джерел фінансування бюджетного дефіциту - зменшувалась частка кредитів НБУ. Високу дохідність державних цінних паперів (ОВДП) стимулював у 1996 і першій половині 1997рр. приплив капіталу нерезидентів на грошовий ринок.
Наслідком загальноекономічної політики держави, зокрема рестрикційної політики НБУ, зваженої курсової політики, позитивних змін у сфері державних фінансів і вдало проведеної грошової реформи стало відчутне зниження темпів зростання грошової маси та інфляції. Протягом 1997 р. грошова маса зросла на 34%, ціни - на 10%. Знизились темпи падіння реального обсягу ВВП. У 1997 р. реальний обсяг ВВП скоротився на 3%. Курс гривні знизився лише на 0,6%.
У 1998р. ситуація на грошовому ринку України різко погіршилась, що поставило під загрозу стабільність гривні. З виникненням восени 1997 р. світової фінансової кризи почався відплив капіталів з ринків, що розвиваються, у тому числі й з українського. У 1998 р. цей процес прискорився під впливом як економічних (відсутність джерел зовнішнього фінансування), так і політичних чинників (вибори до Верховної Ради, парламентська криза). Це спричинило падіння курсу гривні на початку 1998р., розширення меж валютного коридору, посилення інфляційних очікувань. НБУ для підтримки обмінного курсу активно проводив валютні інтервенції, що призвело до стрімкого скорочення валютних резервів. Офіційну процентну ставку НБУ підвищував кілька разів, у результаті чого вона зросла до 82%.
Негативні тенденції на грошовому ринку зумовила також недостатньо виважена політика уряду стосовно розвитку ринку державних цінних паперів. Емісія короткострокових ОВДП спричинила зростання внутрішнього державного боргу і скорочення строків погашення облігацій, унаслідок чого ОВДП з інструменту фінансування дефіциту державного бюджету перетворились в інструмент зростання дефіциту, в інструмент, провокуючий фінансову кризу.
Для того щоб вирішити бюджетні проблеми, уряд наприкінці 1998р. і на початку 1999р. провів конверсію короткострокових ОВДП у довгострокові і переглянув межі валютного коридору. Одночасно була розроблена антикризова урядова програма, спрямована на утримання курсу гривні в межах нового валютного коридору, яка передбачила обмеження вільної купівлі іноземної валюти
на ринку. Крім того, НБУ підвищив норму обов'язкових резервів до 16,5% і призупинив рефінансування комерційних банків.
Ситуація на грошовому ринку позначилась на макроекономіч-них показниках. У 1998р. реальний обсяг ВВП скоротився на 1,9%, хоча планувалось його зростання на 0,5%. Ціни зросли на 20% замість прогнозованих 10%. Курс гривні знизився на 80,5%.
У 1999 р. стан грошового ринку визначався такими чинниками:
* ринок державних цінних паперів (ОВДП) практично не функціонував, і тому НБУ змушений був фінансувати дефіцит державного бюджету шляхом купівлі ОВДП, збільшуючи таким чином грошову масу в обігу;

назад |  1  2 | вперед