4. Були сформульовані положення (норми), що передбачають мирне вирішення спорів.
5. Були визначені колективні заходи, спрямовані проти можливих агресорів.
6. Були визначені положення, що передбачають міжнародні гарантії дотримання положень самого Вестфальського трактату.
Прийняттю цих положень сприяли результати національно-визвольної боротьби Нідерландів від іспанського засилля і першої буржуазної революції в Англії. Ці події, у свою чергу, демонстрували народження нового міжнародно-правового принципу - права націй і народів на самовизначення (тобто, самим визначати свою долю). Однак офіційне визнання цього принципу відбулося пізніше - після проголошення США. які в боротьбі з Англією реалізували це право.
Рішення Вестфальського трактату сприяли:
- розвиткові інституту тримильного ліміту територіальних вод;
- утвердженню принципу свободи морського судноплавства;
- народженню принципу свободи судноплавства по міжнародних ріках.
У подальшому рішення трактату позначилися на визнанні необхідності заборони каперства і розвитку інституту нейтралітету, особливо у сфері прав нейтральних держав у період воєнних дій на морі. У цьому відношенні характерна Декларація Росії про перший озброєний нейтралітет 1780 p., згідно з якою нейтральні судна ставилися під захист міжнародного права - вони були недоторканні, нейтральний прапор покривав вантаж ворожого характеру. Для захисту цих положень засновувався спеціальний конвой. Також проголошувалося, що блокада, щоб бути дієвою, повинна бути забезпечена реальною силою. Проголошені в результаті боротьби з Англією в 1776 р. США визначили положення цієї Декларації як розумні і справедливі.
У цей період для процесу розвитку міжнародного права було характерне удосконалення норм дипломатичного права, особливо в питаннях дипломатичної недоторканності послів і збереження їхніх привілеїв і пільг (за висловом Петра І, "образа, нанесена російському послу" (Матвееву, якого у 1708 р. англійці намагалися заарештувати за борги), є злочин "як перед англійськими законами, так і перед міжнародним правом, на якому грунтуються привілеї посланців").
Деякі положення Вестфальського трактату 1648 р. при їхній реалізації зустрічали певний опір. Зокрема, незважаючи нате, що Вест-фальський трактат закріпив існуючі на той час кордони європейських держав як непорушні, ще мали місце існуючі раніше звичаї феодального характеру, що дозволяли обмін, дарування та ін. Свідченням цього стали положення Утрехтського (1713 р.) і Раштадського (1714 р.) мирних договорів про обмін територіями рядом європейських держав.
Серед позитивних моментів розвитку міжнародного права слід відзначити утвердження принципу територіальних вод (зокрема, тримильного ліміту їхньої ширини), принципу свободи морського судноплавства і народження принципу свободи судноплавства по міжнародних ріках. Найбільш активно в питаннях про свободу річкового судноплавства співробітничали Франція. Прусія. Австрія, Баварія
До документів, що забороняють діяльність каперів проти нейтральної торгівлі, насамперед варто віднести Декларацію Росії про перший озброєний нейтралітет 1780 р. У Декларації також установлювалися правила здійснення морської блокади. Російська Декларація була підтримана, крім США, Швецією, Данією, Нідерландами, Португалією та рядом інших держав.
Важливе значення у прогресивному розвитку міжнародного права того часу мала боротьба північноамериканських колоній за незалежність від Англії і Франції і проголошення в 1776 р. США. Це і наступні договори США з Францією, Росією та іншими державами стали фактичним і юридичним визнанням права нації на самовизначення й утворення суверенної держави.
Поряд із цими подіями не можна не відзначити і внесок у розвиток міжнародного права, що його зробила Велика французька революція 1789-93 pp. Саме її демократичні ідеї послужили початком нової ери розвитку міжнародного права - ери класичного міжнародного права. У 1793 р. член республіканського Конвенту Франції абат Грегуар представив Конвенту "Декларацію прав народів" (21 стаття). У цій Декларації підкреслювалося, що всі народи повинні жити у мирі, добро повинне переважати над злом, навіть під час війни, море і подібні йому невичерпні об'єкти повинні належати всім, а не бути власністю одного народу. На основі цього робилися висновки про рівність усіх народів, про їхню рівноправність і рівність усіх держав. Підкреслювалася обов'язковість дотримання міжнародних договорів. Висувалися вимоги гуманізації людських відносин, на основі чого робився висновок про необхідність гуманного поводження з військовополоненими, поважання прав мирного населення, недоторканності приватної власності.
Ряд цих положень дістав закріплення у Французькій конституції 1793 р. Ще раніше деякі подібні положення були сформульовані на північноамериканському континенті й відображені в Першій конституції США 1776-1787 pp.
Таким чином, розвитку міжнародного права на першому етапі буржуазного періоду значно сприяли правові положення Вестфаль-ського трактату 1848 p., ідеї Англійської, Нідерландської та Американської буржуазних революцій і особливо міжнародно-правові положення, сформульовані Великою французькою революцією 1789 - 93 pp.
Ці події, а також розвинуті й породжені ними міжнародно-правові положення дуже вплинули на подальший розвиток міжнародного права в його класичному варіанті.
У 1815 р. Віденський конгрес заборонив торгівлю неграми, сформулював правила судноплавства по міжнародних ріках, ввів інститут постійного нейтралітету. Рішення Віденського конгресу сприяли утворенню рядом європейських держав Священного Союзу, в основу діяльності якого були покладені принципи легітимізму (законності).
Вельми ефективним у сфері прогресивного розвитку класичного міжнародного права став період другої половини XIX століття. Найбільш характерними в цьому відношенні є документи, прийняті Паризьким конгресом 1856 р. Серед цих документів насамперед необхідно назвати:
Декларацію про принципи морського міжнародного права (скасування каперства, нейтральний прапор покриває ворожий вантаж, нейтральний вантаж на ворожому судні не підлягає захопленню, морська блокада, щоб бути обов'язковою, повинна бути дійсною, - тобто розвиток і закріплення в міжнародно-правовому порядку положень Першого озброєного нейтралітету Росії 1780 p.);
Паризький трактат (про мир і дружелюбність між раніше воюючими сторонами, очищення територій, завойованих під час війни від військ, що їх займають, про прощення всіх винних у період війни. про повернення всіх військовополонених, про нейтралізацію Чорного моря і свободу торгівлі та мореплавання в ньому всіх народів (крім військового мореплавання), про поширення положень Віденського конгресу про судноплавство по ріках на Дунай і до його гирла та ін.);
Конвенцію щодо Дарданелльської і Босфорської проток (заборона військовим суднам іноземних держав заходити в протоки);
Конвенцію між Росією, Францією і Великобританією про Аланд-ські острови (Аландські острови в Балтійському морі не повинні мати ніяких військових укріплень. Це була перша в історії офіційна демілітаризація суші з приморськими районами).
У 1868 р. була прийнята Санкт-Пстербурзька декларація про заборону використання куль, єдиним призначенням яких було поширювати задушливі гази при розриві.
У 1878 р. на Берлінському конгресі були підтверджені рішення Паризького конгресу, спрямовані на гуманізацію воєнних дій.
Розвиток міжнародного права в цьому напрямку продовжувався і далі й особливо відчутно проявився в рішеннях Першої і Другої конференцій миру. Так, на Першій конференції миру в Гаазі у 1899 р. були прийняті:
Декларація про заборону куль, котрі легко розриваються або сплющуються в людському тілі;
Декларація про заборону снарядів, єдиним призначенням яких є поширення задушливих і шкідливих газів.
Друга конференція миру, що проходила в Гаазі у 1907 р., підводячи підсумки демократичного розвитку класичного міжнародного права в
XIX столітті і, ніби сприймаючи найважливіші ідеї цього розвитку в XX столітті, що починалося, прийняла 13 конвенцій, спрямованих на гуманізацію воєнних дій:
І і II Конвенції - Про правове регулювання мирного вирішення міжнародних спорів;
III Конвенція - Про відкриття воєнних дій;
IV Конвенція- Про закони і звичаї сухопутної війни;
V Конвенція - Про права й обов'язки нейтральних держав та осіб у випадку сухопутної війни;
VI Конвенція - Про становище нсприятельських торгових суден при початку воєнних дій (було введене право індульту);
VII Конвенція - Про перетворення торгових суден у військові;
VIII Конвенція - Про постановку підводних мін, що автоматично вибухають від зіткнення;
IX Конвенція - Про бомбардування морськими силами підчас війни;
X Конвенція- Про застосування до морської війни начал Женевської конвенції (про поліпшення долі хворих і поранених у діючих арміях);
XI Конвенція- Про деякі обмеження в користуванні правом захоплення в морській війні;
XII Конвенція - Про заснування міжнародного призового суду;
XIII Конвенція- Про права й обов'язки нейтральних держав у морській війні.
У 1909 р. у Лондоні була прийнята Декларація "Про право морської війни". Головним чином вона регламентувала питання, що відносяться до провозу контрабандних вантажів і через розходження позицій держав у питанні, що варто віднести до контрабанди у воєнний час, ратифікована не була. Однак її положення на практиці часто використовуються.
Загострення протиріч між основними коаліціями держав і наступаюча Перша світова війна перервали процес демократичного розвитку міжнародного права.
Разом із тим, підбиваючи підсумки цього розвитку, слід відзначити той внесок, який зробили в нього визначні вчені, юристи-міжнародники. Особливо це стосується професора Київського університету В. А. Незабитовського, який опублікував у 1860 р. працю "Вчення публіцистів про міждержавне володіння". Аналізуючи хід воєнних дій на морі в період Кримської війни 1854-1856 pp., жорстокість і насильство, якими були насичені військово-морські операції, що проводилися англійцями і французами, Незабитовський рішуче виступив за нейтралізацію моря, котре є, переважно, поприщем міжнародних зносин, а морська війна, головним чином, спрямована проти зносин. Досі війна на морі є не що інше, як організований грабіж. Сваволя і насильство стосуються тут усіх взагалі мирних мореплавців, не виключаючи і нейтральних.
Думку про необхідність захисту мирного населення на морі і, отже, гуманізації ведення морської війни підтримував також професор Санкт-Петербурзького університету Ф. Ф. Мартене. Він відзначав, що "принцип свободи моря випливає із спільності і солідарності всіх народів... Від свободи моря залежить їхній добробут. От чому зазіхання на цю свободу є зазіханням на невід'ємні права народів, є злочином проти всіх держав".
Помітну роль у прогресивному розвитку доктрини міжнародного права в цей період відіграли роботи вчених Харківського університету Д. І. Качановського і А. Н. Стоянова.
У доповнення до питання про становлення і розвиток міжнародного права, особливо щодо періодизації його становлення і розвитку, доктрина, як уже відзначалося, не демонструє однозначності.
Вище викладене трактування цього питання, в основному, властиве радянській доктрині міжнародного права, положення якої деякою мірою сприйняті й у пострадянському правовому просторі, і зокрема в Україні. Однак, заради об'єктивності, є сенс познайомитися й з іншими поглядами, що мають місце у працях деяких європейських учених. Найбільш характерною у цьому плані здається думка французького професора міжнародного права Жана Тускоза. Він вважає, що "історію виникнення міжнародного права загалом можна представити трьома періодами в історії людства".
У перший період він включає час "від давніх часів до 476 р. імперський експансіонізм і виникнення християнства" і "від 476 р. до 1492 р. - розвиток міжнародного права в християнському світі".
У другий період - час "від XV століття до Першої світової війни".
У третій період - час "між двома війнами" і "з 1945 р. до наших днів".
Розкриваючи історію виникнення і розвитку міжнародного права в рамках такої періодизації, Жан Тускоз відзначає, що міжнародне право стало зароджуватися з давніх часів і в різних регіонах розвивалося нерівномірно. Особливо це стало проявлятися з розвитком могутніх імперій (Китайської, Єгипетської, Римської, інків, майя та ін.). У таких умовах міжнародні відносини розвивалися на праві сили. Однак так було не скрізь. Відносини між грецькими поселеннями (ще не державами - авт.) регулювались юридичними нормами, серед яких можна назвати норми, що регулюють союзні договори, правове положення консулів (послів), торговельні угоди, арбітражний розгляд, правові положення іноземців та ін.
З появою християнства воно стало плідно впливати на розвиток міжнародних відносин. "Із самого початку, - пише Тускоз, - вплив християнства відчувався на таких правових інститутах і нормах, які лягли в основу міжнародного права: дотримання даного слова, осуд агресивних воєн, захист християнського населення під час конфліктів, гуманізація воєн та ін.". У розвиток міжнародного права певний внесок зробили буддизм та індуїзм, які відіграли значну роль у формуванні світової моралі.
У 476 р. Римська імперія впала. З цього часу починається нова епоха в розвитку міжнародного права. На руїнах Римської імперії утворилися Західна і Східна імперії. Це були ворожі одне одному державні утворення, але вони сповідували одну християнську віру і культуру. Це, незважаючи на ворожість і феодальну роздробленість, сприяло певному взаєморозумінню і дотриманню деяких загальних правил і, отже, сприятливо відбивалося на розвитку міжнародного права. У цей період католицька церква у прагненні зміцнити й підвищити свій вплив у християнському світі, у своїх проповідях висуває на перший план ті положення теологічного вчення, котрі сприяють гуманізації взаємовідносин між католицькими державами. Зокрема церква закликала всіляко використовувати і свято дотримуватися "Божого перемир'я" у період релігійних святкувань, забезпечити захист мирного населення, надавати право притулку у храмах, монастирях, забороняти деякі найбільш небезпечні види зброї і т. д.
Вчені-теологи формулюють концепцію публічного права, засновану на положеннях природного права, в основі якого лежить божественний закон. Зокрема "принцип дотримання даного слова" випливає з положень природного права. Теологи середньовіччя ототожнювали звичайне право з природним правом і на цій основі поширювали дію міжнародного права на всіх людей, незалежно від їхніх релігійних поглядів. Це було вельми позитивним явищем і сприяло зближенню народів, незалежно від їхніх релігійних переконань, розширенню економічних і культурних зв'язків, розвитку міжнародних відносин і міжнародного права.
У цей період швидкими темпами йде розвиток міжнародного товарообміну, торгівлі, особливо морської, що дає поштовх розвиткові морського права. Характерним для цього періоду є розширення сфери дії морських комерційних угод, закріплення в порядку звичайної норми практики використання векселів (простих, переказних), що зберегли своє значення й у наші дні, розвивається практика арбітражного розі ляду спорів. Цей період ознаменувався оформленням у морському праві інституту територіальних вод.
Початок XV століття характерний тим. що в Європі, на основі об'єднання дрібних феодальних князівств і королівств, почав розвиватися процес утворення великих суверенних держав. Суверенітет монархів переріс у суверенітет держав, що сприяло становленню і зміцненню такого важливого міжнародно-правового принципу, яким є принцип суверенної рівності держав.
Під впливом буржуазно-демократичних революцій, що прокотилися по Європі, і наполеонівських воєн, у Європі формувалися найважливіші положення міжнародного права.
У результаті в Європі до початку XIX століття склався певний міжнародний правопорядок, що став зразком для ряду інших континентів та країн. Європа стає центром цивілізованих народів, і це накладає певний відбиток на міжнародне право. Воно набуває яскраво вираженого європейського характеру й іменується як європейське міжнародне право, або міжнародне право цивілізованих народів. На початок XX століття воно стало іменуватися як класичне міжнародне право. Така назва була обумовлена тим, що основні міжнародно-правові положення формувались за участю найбільших держав світу, досягнуті угоди і домовленості носили формалізований характер і в цілому відображали інтереси більшості держав.
Тускоз відзначає XIX століття як період дуже прогресивного розвитку міжнародного права, однак "різке загострення протистояння суверенітетів, протиріч між державами призвело в 1914 році до розв'язання війни".
Підсумки Першої світової війни потрясли світ і мали дуже відчутні наслідки.
Колосальні бідування, загибель маси людей, жах, перенесений багатьма народами, змусили міжнародне співтовариство глибоко задуматися над шляхами подальшого розвитку світу. Ставало очевидним, що шлях демократизації відносин між державами у співтоваристві в цілому є найбільш прийнятним. Дієвим інструментом у цьому стало міжнародне право в його класичному варіанті.
Дуже відчутним поштовхом у прогресивному розвитку міжнародного права на цьому етапі послужили перші декрети Радянської влади і, особливо. Декрет про мир (листопад 1917 р.). У цьому Декреті:
1. Грабіжницькі війни оголошувалися найбільшим злочином проти людства.
2. Висувалася вимога ліквідації колоніальної системи.
3. Інститут контрибуцій як елемент, що супроводжує практику агресивних воєн скасовувався.
4. Проголошувалося право народів на самовизначення (і це було підтверджено спеціальною Декларацією прав народів Росії).
5. Захоплення чужих земель (анексія) кваліфікувалось як протиправне діяння.
6. Скасовувалися всі нерівноправні і таємні договори Росії з іншими державами (Іран, Туреччина, Китай та ін.), зокрема, скасовувалися таємні договори з Японією про колонізацію Китаю, з Англією і Францією про поділ Туреччини (1916 p.); з Англією про поділ сфер впливу в Персії, Тібеті, Афганістані (1907 p.).
7. Визначалася можливість співробітництва держав із різними соціальними системами.
8. Визнавалася наявність загального міжнародного права.
Ці положення Радянського декрету про мир не могли не викликати реакції інших держав, котрі змушені були теж висловити своє ставлення до перебудови післявоєнного світу.
В цьому відношенні особливо характерні 14 пунктів (як умови миру) Президента США Вільсона Конгресу США (січень 1918 p.), суть яких у тому, що США обстоювали:
- свободу міжнародної торгівлі;
- скорочення озброєнь;
- переділ колоній (так розуміли США право народів на самовизначення);
- демократичне вирішення територіальних проблем у Європі;
- створення союзу націй з метою взаємної гарантії незалежності держав.
У 1919 р. США виступили ініціатором створення Ліги націй як першої всесвітньої політичної організації, що прийняла свій основний документ - Статут.
Основні положення Статуту зводилися до такого:
- встановлення панування справедливості (замість панування сили);
- сумлінне виконання всіх міжнародних договорів (згідно "pacta sunt servanda");
- обов'язковість дотримання всіма урядами норм міжнародного права (тобто визнання юридичної чинності за нормами міжнародного права);
- створення механізму міжнародно-правового регулювання і реалізації норм міжнародного права у вигляді третейських судів і обов'язковості судового розгляду міжнародних конфліктних ситуацій. Однак Статут мав і негативні сторони, оскільки:
- обмежував дію міжнародного права рамками цивілізованих народів;
- зі сфери дії міжнародного права виключалися народи колоніальних країн, чим визнавалося існування колоніальної системи. Замість вислову "колонії" вживався вислів "підмандатні території", що входять у мандатну систему;
- не поставив поза законом застосування сили як засобу розв'язання міжнародних суперечок;
- введенням в обіг терміну "репарації" побічно визнавав існування контрибуцій.
У цілому прийняття Статуту сприяло прогресивному розвитку міжнародного права, про що свідчать:
1. 1921 р. - Міжнародна (перша) конференція в Генуї і обговорення за пропозицією Росії загального скорочення озброєнь: спірні питання вирішувати мирним шляхом, використовувати заборону варварських методів у воєнних діях, включаючи отруйні гази (однак конструктивних рішень прийнято не було).
2. Заснування в 1922 р. Постійної палати міжнародного правосуддя як першого постійного міжнародного суду.
3. Прийняття Лігою націй у 1924 р. Протоколу про мирне розв'язання суперечок, що став першим міжнародно-правовим документом, у якому давалося визначення агресії і агресивна війна оголошувалася міжнародним злочином (але Протокол не набрав сили).
4. 1925 р. - прийняття Женевського протоколу "Про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів".
5. 1925 р. - Локарнська конференція (Англія, Франція, Німеччина, Бельгія, Польща, Чехословаччина). Вона сприяла відродженню німецького реваншизму і спрямуванню його на Схід.
6. 1928 р. - прийняття Паризького пакту Бріана■- Келлога про відмову від війни як знаряддя національної політики (війна допускалася тільки як засіб захисту від агресії або як захід колективної безпеки). Пакт мав значення як документ, що підтверджує необхідність вирішення міжнародних суперечок мирними засобами.
7. 1930 p. - Гаазька конференція з кодифікації міжнародного права (конференція відчутних результатів не дала).
8. 1933 р. - у Женеві відбулася Міжнародна конференція з роззброєння. На цій конференції СРСР вніс проект визначення агресії. Але Конференція показала непідготовленість країн до роззброєння. Тоді СРСР уклав із 10 сусідніми країнами Конвенцію про визначення агресії. Це відбулося в липні 1933 р. у Лондоні. Конвенція грунтувалася на Пакті Бріана - Келлога.
9. 1934 р. - у Лігу націй вступає СРСР.

назад |  1 2  3 | вперед