Систематична, на ризик власника за його ініціативою діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку становить підприємництво. Осіб, які займаються такою діяльністю, називають підприємцями. Цей термін у життя ввів французький економіст Р.Кантільйон ще на початку XVIII століття, відносячи до підприємців тих людей, що не мали зафіксованого прибутку, займалися економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбачених цін.
Суть підприємницької діяльності полягає в тому, що внаслідок її проведення виробляються нові товари чи блага, або поліпшується якість існуючих, впроваджуються нові способи виробництва чи комерційного використання існуючих товарів, освоєння нових джерел отримання сировини чи напівфабрикатів, створення промислових чи комерційних організацій нового типу.
Організаційні форми підприємництва обираються власником і можуть бути різними: підприємством, установою, організацією, фірмою, акціонерним товариством тощо. Кожна з цих організаційних форм є складним структурним утворенням, має свої особливості. Підприємства чи організації, створення яких належним чином оформлене, стають важливою ланкою суспільства, в якій здійснюються важливі економічні процеси. Тому саме ця ланка відображає закономірності функціонування суспільства в цілому і характеризується специфічними особливостями розвитку.
Одночасно підприємство виступає як ланка цілої системи суспільних відносин, бо саме виробничі відносини на кожному підприємстві чи в організації створюють ту соціально-економічну основу, на якій базуються усі інші відносини — правові, моральні, соціальні, психологічні тощо.
Саме на підприємстві чи в іншій організаційній формі підприємництва робоча сила безпосередньо поєднується із засобами виробництва, здійснюється процес виробництва матеріальних благ, виконуються основні функції виробництва, розподілу, обміну і споживання. Тому держава наділяє підприємства та інші організаційні форми підприємництва широким комплексом прав і обов'язків, які в сукупності створюють його правосуб'єктність.
Правове положення підприємства визначене Законом України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні». Підприємством визначається самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Воно здійснює всяку господарську діяльність, що не заборонена законодавством України і відповідає цілям, передбаченим статутом підприємства.
Підприємство створюється згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу, підприємства-засновника або за рішенням трудового колективу. Воно може бути створено також внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України, в результаті виділення із складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.
Утворене підприємство підлягає державній реєстрації, внаслідок чого набуває права юридичної особи. Діє підприємство на підставі статуту, що затверджений власником. Статут включає найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і мету діяльності, органи управління, та порядок їх формування. До статуту можуть включатись положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак та інше.
Реєстрація статуту є юридичним фактом створення підприємства. Вона одночасно є і установчим актом, і актом перевірки статуту з точки зору його відповідності чинному законодавству, законності створення підприємства. Саме реєстрація статуту є вимогою, при виконанні якої підприємство набуває права бути суб'єктом правових відносин. Добровільність створення підприємства, відсутність будь-яких спеціальних дозволів державних, господарських або інших органів дає підстави зробити висновок про існування явочно-нормативного порядку створення підприємств, вільного від відомчого, регіонального або місцевого регулювання.
З цього явочно-нормативного порядку зроблені окремі винятки: не можуть створюватись малі підприємства при державних виробничих підприємствах і організаціях, утворювані підприємства не можуть займатися певними видами діяльності, що визначені державою в спеціальному переліку.
Підприємство як юридична особа є носієм і володарем основного і абсолютного права — права власності, незалежно від того, в якій формі воно виступає. Основним джерелом створення і примноження власності є виробнича діяльність. Використовуючи своє майно, підприємство виробляє продукцію, реалізовує її і здобуває прибуток, за рахунок якого і формує своє майно. Належне підприємству майно охороняється законом і може бути вилучене у власника тільки за рішенням суду.
Наявність у підприємства майна, необхідного йому для здійснення своїх статутних завдань, зумовлює його матеріальну відповідальність у разі вчинення протиправних дій і нанесення збитків іншим юридичним особам, громадянам і державі. Підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на продукцію, що ним виробляється, послуги та необхідність забезпечення виробничого та соціального розвитку, підвищення доходів. Для виконання своїх завдань підприємство вступає з робітниками і службовцями в тривалі трудові відносини, що робить підприємство суб'єктом цих відносин, а відповідно і суб'єктом трудового права. Трудові відносини, які створюються на підприємстві, у випадку однократного виконання сторонами своїх обов'язків не закінчуються і не припиняються. При цьому підприємство перебуває у відносинах з робітниками і службовцями не тільки по застосуванню їх праці, айв інших відносинах, що є похідними від трудових і відносяться до предмету регулювання трудового права, таких як відносини по встановленню умов праці, по розгляду трудових спорів, по соціальному страхуванню тощо.
Значення підприємства в трудових відносинах полягає саме в тому, що воно володіє роботодавчою правосуб'єктністю, здатністю надавати роботу і створювати трудові відносини.
Трудова правосуб'єктність підприємства відносно самостійна. Вона може йому належати незалежно від того, чи має воно статус юридичної особи. Підприємство як суспільно-трудове утворення може і не бути юридичною особою, якою виступає більш велике об'єднання. Для того, щоб підприємство було суб'єктом трудового права, необхідна наявність потреби у нього використовувати найману працю і можливість виплачувати винагороду за використання цієї праці. При цьому підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників. Воно може використовувати державні тарифні ставки, посадові оклади як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності і умов виконуваних ними робіт.
Підприємство зобов'язане забезпечити для всіх працюючих безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності.
Підприємство зобов'язане постійно поліпшувати умови праці та побуту жінок, підлітків, забезпечувати їх роботою переважно в денний час із скороченим робочим днем, надавати інші пільги, передбачені законодавством. Воно має право самостійно встановлювати для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день, заохочувати працівників підприємств та установ, які обслуговують трудовий колектив, але не входять до його складу.
Одночасно держава гарантує підприємству додержання його прав і законних інтересів. Не допускається втручання державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів в господарську та іншу діяльність підприємства. Рівні правові та економічні умови господарювання забезпечуються підприємству державою незалежно від форм власності.
Ліквідація та реорганізація підприємства провадиться за рішенням власника. Воно ліквідується також у випадку визнання його банкрутом, за рішенням суду, яким установчі документи і рішення про створення підприємства визнані недійсними.