Кодекс законів про працю в Україні вперше було прийнято наприкінці 1922 року Фактично він був розроблений в Росії і одержаний Україною в червні 1922 року Відразу ж розпочалася робота щодо розгляду цього проекту, хоч значних змін до нього внесено не було. Навіть нумерація статей залишилася без змін.
Але Росія не могла допустити, щоб навіть той проект, який був розроблений Росією, був затверджений в Україні раніше, ніж це відбудеться в Роси. Ця практика знайшла правове закріплення в Радянському Союзі, коли для «єдності» законодавства стали розроблятись Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік, які мали бути дослівно відображеними в Кодексах союзних республік.
Так, нині діючий Кодекс законів про працю України повністю відтворив Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, що були затверджені Верховною Радою СРСР 15 липня 1970 року і введені в дію з 1 січня 1971 року На підставі цих Основ в союзних республіках були розроблені і прийняті нові Кодекси: в Росії — 9 грудня 1971 року, в Україні і Азербайджані — 10 грудня 1971 року, в Узбекистані — 17 грудня 1971 року, в інших республіках вже в 1972 році.
Кодекс законів про працю України, затверджений Верховною Радою України 10 грудня 1971 року, був введений в дію з 1 червня 1972 року. Він складається з XVIII глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття Кодексу, він доповнений главою НІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників», главою XVI-А «Трудовий колектив» Назва глави XV «Трудові спори» замінена на назву «Індивідуальні трудові спори». Змінено і доповнено ряд статей Кодексу
Поряд із Кодексом законів про працю діє ряд законів України, що спрямовані на врегулювання трудових відносин Так. Верховна Рада України 7 лютого 1991 року прийняла Закон «Про власність», який дає визначення права власності як урегульованих законом суспільних відносин по володінню, користуванню і розпорядженню майном. Власнику надано право використовувати на договірній основі працю інших громадян, забезпечивши їм соціальні та економічні гарантії і права, що передбачені законом. Майно може використовуватись і для підприємницької діяльності.
Відповідно до Закону «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року підприємства становлять основну організаційну ланку народного господарства України. Закон визначає порядок створення підприємства і його реєстрацію, створення і використання майна, управління підприємством і самоуправління трудового колективу, визначає господарську, економічну і соціальну діяльність підприємства, взаємовідносини підприємства з державою, порядок ліквідації і реорганізації підприємств.
Закон України «Про господарські товариства», прийнятий Верховною Радою України 19 вересня 1991 року, визначає порядок створення господарських товариств, їх види, права і обов'язки членів товариства, порядок припинення діяльності товариства.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», прийнятий Верховною Радою 16 квітня 1991 року визначив види зовнішньоекономічної діяльності, правові основи її регулювання, антимонопольні заходи, економічні відносини України з іншими державами і міжнародними міжурядовими організаціями.
16 грудня 1993 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про державну службу». Цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу Закон визначає загальні засади діяльності державної служби, правовий статус державних службовців та їх апарату, порядок проходження державної служби, її припинення, матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців, відповідальність за порушення законодавства про державну службу
Для реалізації державної політики зайнятості населення і забезпечення громадянам України гарантій в цій галузі, Верховна Рада України 1 березня 1991 року прийняла Закон «Про зайнятість населення». Закон сприяє повній, продуктивній і вільно обраній громадянами зайнятості, гарантує право громадян на зайнятість, передбачає компенсацію громадянам при втраті роботи.
Верховна Рада України 22 жовтня 1993 року прийняла Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Основними завданнями цього Закону є створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організація соціального та інших видів обслуговування; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 року визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку, гарантує їм рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя. Передбачено надання ветеранам праці, а ними визнаються громадяни, які сумлінно пропрацювали в народному господарстві: жінки 35 років, чоловіки — 40 років і вийшли на пенсію,—цілого ряду пільг
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року гарантує інвалідам рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя відповідно до індивідуальних здібностей і інтересів.
Загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні закликаний урегулювати Закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», що прийнятий Верховною Радою України 5 лютого 1993 року.
Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року виїначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Основи законодавства України про охорону здоров'я, прийняті Верховною Радою України 19 листопада 1992 року, визначили правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні. Вони регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян.
Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року визначив економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного й договірного регулювання оплати праці. Закон спрямований на забезпечення відповідальності та стимулюючої функції заробітної плати.
Прийнятий Верховною Радою України 23 квітня 1991 року Закон «Про свободу совісті і релігійні організації» визначив трудові відносини в релігійних організаціях, трудові права громадян, які працюють в релігійних організаціях, їх соціальне страхування і забезпечення.
Постановою від 6 листопада 1991 року Верховна Рада України затвердила Дисциплінарний статут прокуратури України. Статут визначає загальні положення, заохочення, дисциплінарні стягнення.
Законом України від 5 листопада 1991 року «Про пенсійне забезпечення» всім непрацездатним громадянам гарантується право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів.
Усі Закони України, що приймаються Верховною Радою, обнародуються за підписом Президента України. Він виступає гарантом державного суверенітету, незалежності, недоторканості кордонів, національної безпеки, територіальної цілісності України, додержання Конституції і законів України, прав та свобод людини і громадянина. В межах своїх повноважень Президент України видає також укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України.
Але ці укази і розпорядження Президента України є не законодавчими, а підзаконними актами.