Суспільна організація праці, яка виражає економічні закономірності суспільної праці, визначає зміст основних положень, на яких базується право. Ці основні положення, що є визначальними в даному суспільстві, прийнято називати основними принципами суспільної організації праці.
Суспільна організація праці є одним з конкретних виразів економічних відносин. Економічні закономірності в організації суспільного виробництва, що знаходить своє відображення у загальних рисах у правових актах, якими урегульовані суспільні трудові відносини, охоплюють не тільки питання виробництва, а й розподілу суспільного продукту
Кожна галузь права має певні основні ідеї та тенденції, які пронизують усе законодавство, визначають цю галузь і найбільш для неї характерні. Такі основні ідеї та тенденції має й трудове право, що закріплено в Конституції як Основному законі держави і законодавчих актах про працю.
Основні ідеї та тенденції втілюються в законі, в правових нормах, у правилах поведінки. Але вони ніколи не зводяться до них, не вичерпуються ними. Право — не тільки сукупність норм і установок, а й правові принципи, що лежать в основі законодавства, що зумовлюють існування форму і головним чином зміст певної системи законодавства, без якого немає права.
Правові принципи становлять ту частину суспільної надбудови, котра визначається базисними, соціально-економічними відносинами суспільства, його структурою. Вони є наслідком відображення економічних відносин. У процесі урегулювання правом цих відносин здійснюється безпосереднє переведення економічних відносин у юридичні принципи
Разом з тим, правові принципи спрямовують суспільн> свідомість, що є складовою частиною світогляду. Врахування світогляду і економічних основ, що закладені в правових принципах, розкриває їх взаємодію з суспільною психологією на рівні норм традиційної культури. Тому правові принципи є не тільки правовою, а й філософською і соціологічною категоріями.
Виявлення правових принципів має важливе теоретичне і практичне значення. Для трудового права теоретичне значення основних принципів полягає в тому, що вони дають можливість порівняти право різних держав, а також право однієї країни на різних історичних етапах. Практичне значення основних принципів проглядається в тому, що вони створюють основу єдиного розуміння положень законодавства про працю, сприяють усвідомленню права, і тим самим дають можливість однакового тлумачення цих положень права.
Крім того, теоретичне і практичне значення принципів трудового права полягає в тому, що це — ідеї, що виражені в формі правової норми. Це означає, що принципи є правовими приписами, при цьому, приписами обов'язковими Правові норми зобов'язують органи влади і управління, керівників підприємств, установ, організацій, власників і громадян розуміти основні принципи як керівні вказівки або як директиви щодо організації праці. Органами по розгляду трудових спорів основні принципи застосовуються як правила для тлумачення відповідних нормативних актів.
Як приклад правової ідеї можна привести підхід до взаємовідносин між роботодавцем і працівниками. В радянський період ідея цих відносин зводилась до того, що при ринкових відносинах, коли робітник продає єдиний належний йому товар — робочу силу, не може мати місця співробітництво між цими суб'єктами, оскільки їх відносини є полярними, класовими, антагоністичними.
З розвитком в Україні ринкових відносин усе частіше наголошується на необхідності соціального партнерства, яке по суті означає розвиток і удосконалення виробничої демократії, яка полягає у перерозподілі управлінських функцій між керівником робіт і працюючими. Виробнича демократія, яка основана на консенсусі і партнерстві, означає, що між сторонами трудових правовідносин встановилась висока заінтересованість у праці, яка оплачується пристойною заробітною платою.
Із сказаного вище можна зробити висновок, що під основними принципами трудового права слід розуміти виражені в правових актах економічні закономірності організації суспільного виробництва і розподілу в формі основних, керівних положень, основних засад правового регулювання трудових відносин.
Ці основні правові положення конкретизуються в нормативних актах, якими регулюється праця робітників і службовців. Вони мають регулюючий характер, вмішують певний наказ, припис, регулюють поведінку. Тому принципи не повинні вміщувати елементи, що не вміщують такого наказу, припису, не визначають поведінку.
Правові ідеї і тенденції можуть вважатися основними принципами трудового права лише тоді, коли вони відповідають певним вимогам. Це повинні бути саме такі правові ідеї, що спрямовані на регулювання суспільних трудових відносин Вони повинні відображати принципи політики держави в галузі регулювання поведінки учасників в суспільних трудових відносинах. При цьому кожна правова ідея повинна проявлятись у чинному законодавстві про працю таким чином, щоб бути закріпленою в конкретній правовій нормі.
Тому ми визначаємо основні принципи трудового права України як виражені в нормативних актах економічні закономірності в формі основних, керівних положень, основних засад правового регулювання трудових відносин, які визначають загальну спрямованість і найбільш істотні риси його змісту
Основні принципи лежать в основі всіх норм трудового права, в основі правового регулювання праці. Вони повинні правильно відображати сутність суспільних відносин, на регулювання яких спрямовані. При сучасній організації пращ робоча сила, як носій праці, виступає основним елементом продуктивних сил суспільства. Функція робочої сили — праця як корисна, доцільна діяльність — виражає ставлення працівника до наслідків своєї праці.
При визначенні основних принципів слід виходити з того, які основні положення правопорядку в галузі трудових відносин існують у суспільстві. Такі положення вміщуються, перш за все, в основному законі держави, тобто в Конституції. В своїй більшості вони сформульовані в досить загальному вигляді і в широкому плані
Принципи права можуть бути закріплені в правовій нормі двома шляхами: безпосередньо або побічно. Безпосереднє закріплення має місце у тих випадках, коли формулювання норми закріплює певний правовий принцип. Прикладом може бути стаття 4 Закону України «Про зайнятість населення», якою держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці добровільність праці, добровільність вибору виду діяльності, що не заборонена законом. Такі правові норми можна назвати нормами-принципами.
Норми-принципи відрізняються від інших норм по широті і важливості сформульованих в них положень. Вони визначають зміст інших норм, є для них правовою основою. Але це —- зовнішня ознака. За цією ознакою не завжди можна відшукати норму-принцип. Визначальною є внутрішня ознака — зміст норми, її основостворюючий, керівний характер.
Другу групу складають принципи, що прямо не закріплені в правових нормах, але можуть бути виведені з них. Ці принципи вміщуються в законодавстві немов би у прихованому виді
Але було б неправильним вважати, що принципи остаточно реалізуються тільки в системі правових норм. Оскільки принципи мають регулюючий характер, вони, будучи відображеними в праві, набувають загальноправового значення Тому громадяни досить часто в своїй поведінці керуються принципами права, не знаючи навіть точного змісту правових норм.
Особливого значення принципи права набувають при реалізації норм права, в першу чергу, тоді, коли відсутня конкретна правова норма, і є потреба використовувати аналогію закону і навіть аналогію права.
Щодо правового регулювання трудових відносин, то правові ідеї і тенденції лише тоді можуть вважатись принципами трудового права, коли ці ідеї та тенденції спрямовані на регулювання трудових відносин; коли вони відображають принципи політики держави в сфері регулювання поведінки учасників суспільних трудових відносин; коли ідея і тенденція проявляється таким чином, що може бути закріпленою як конкретне положення в законодавстві про працю.
Основні принципи забезпечують цілеспрямовану дію всієї системи права. Вони не можуть існувати ізольовано від норм, бо саме принципи відображають зв'язуючу сутність окремих норм, об'єднуючи їх в інститути, в галузь права.
Розвиваються і диференціюються основні принципи в правових нормах. Але жодна з цих норм, незалежно Від галузі права, не може протирічити Основному закону — Конституції України.